Лекція про "фашиста" Бандеру. Конспект і хронологія скандалу

"Історична Правда" підбиває підсумки резонансного скандалу з відміною в Україні лекцій німецького історика Ґжеґожа Россолінського-Лібе. Оскільки до його обговорення долучилися навіть політики з різних таборів, варто внести ясність у ситуацію.

Коротко ситуація виглядає так: в рамках спільного українсько-німецького проекту "Націєтворчі процеси в Україні у XX сторіччі" в Україну запросили прочитати лекції випускника Гамбурзького університету. Лекції мали бути присвячен постаті "фашиста" Бандери і насильству на Західній Україні під час боротьби ОУН та УПА.

Спершу від надання майданчиків для виступу Россолінського-Лібе відмовилося кілька академічних установ, в тому числі і Центр польських та європейських студій, який стояв біля витоків проекту. Дехто з них чув (знав) про лектора як про людину, схильну до категоричних суджень і скандалів на історичних форумах.

Після публічного оголошення про візит історика до процесу підключилася партія "ВО "Свобода", яка з запалом взялася протестувати проти лекцій "українофоба" Россолінського-Лібе, перетворивши ледь видимий академічний скандал на яскравий політичний.

Ґжеґож Россолінський-Лібе. Фото: Павло Солодько

Після цього приймати лектора відмовилися й інші установи. У відповідь організатори візиту німецького історика, серед яких найбільш активним був Фонд Гайнріха Бьолля, поширили заяву про "плачевний стан академічних свобод" в Україні. Сам Россолінський-Лібе заявив про те, що йому погрожують і він змушений шукати сховку у посольстві ФРН.

Апофеозом скандалу стала єдина лекція Россолінського-Лібе, прочитана ним юридично не в Україні, а в Німеччині - на території посольства. ІП законспектувала цю лекцію і поговорила з самим істориком.

Але все по порядку.

ХРОНОЛОГІЯ СКАНДАЛУ

Виступ Ґжеґожа Россолінського-Лібе мав відбутися в рамках спільного проекту Німецької служби академічних обмінів (DAAD) і Центру польських та європейських студій НаУКМА "Націєтворчі процеси в Україні XX сторіччя". Партнерами цього проекту, який розпочався два роки тому, є також Фонд Гайнріха Бьолля (інституція при Партії Зелених ФРН) і посольство Німеччини в Україні.

В рамках цього проекту в Могилянці раніше виступали німецькі історики Пер Рудлінг "Теорія і практика: націоналістичне представлення ОУН-УПА в історії" (жовтень 2010), і Франк Ґольчевскі "Значення України для Німеччини в першій половині XX сторіччя" (грудень 2010). Обидвох важко назвати "пронаціоналістичними", обидва критично розглядають ранню діяльність ОУН (для прикладу читайте конспект лекції Ґольчевскі на ІП).

Були й інші виступи, але вони не відзначалися високим академічним рівнем. Ось що розповідає директор Центру польських та європейських студій НаУКМА Олена Бетлій:

"Деякі з цих лекцій виявилися звичайними захистами дослідницьких проектів (що годиться для дослідницького семінару, але недостатньо для публічної лекції). В результаті ці заходи привабили мало людей. Після такого досвіду ми вирішили більш прискіпливо ставитися до лекторів, пропонованих нам нашими партнерами.

Наприкінці грудня 2011 року нам запропонували прийняти лекцію магістра Ґжеґожа Россолінського-Лібе, якого нам представили як аспіранта професорів Ґольчевскі і Джона-Пола Химки. Ми дали попередню згоду, але цього разу хотіли упевнитися у відповідному академічному рівні лекції.

Перші сумніви виникли, коли ми дізналися про назву майбутньої лекції ("Український фашизм, німецький націонал-соціалізм, радянський комунізм і питання етнічного й політичного насильства в Західній Україні") - вона була занадто широкою і демонструвала непрофесіоналізм лектора (скажімо, у вживанні анахронічного терміну "фашизм", з історичної точки зору прикладаного хіба що до конкретної ідеології італійського фашизму. Це демонструє тенденційність такого підходу).

Після цього назва теми лекції була переформульована як "ОУН-УПА і етнічне та політичне насильство на Західній Україні, 1939-1950", що було більш конкретним, але все ще викликало питання (приміром, які території маються на увазі під визначенням "Західна Україна у 1939-50 рр.").

Коли ми отримали реферат лекції, виникло ще більше запитань. Згідно з рефератом, лектор планував говорити про етнічні чистки, здійснені ОУН-УПА десь у "Західній Україні", тоді як із переліку його публікацій випливало, що він спеціалізується на історіографії, історичному дискурсі і пам'яті про Степана Бандеру. 

Його проект не включав архівних досліджень, необхідних для обговорення масштабу етнічних чисток - а це є занадто контраверсійною темою, щоб поводитися з нею так легковажно. Якби він хотів поговорити про історіографію, це мало бути згадано в назві лекції. З іншого боку, у нас уже була лекція Рудлінга точнісінько на цю тему.

Остаточно на наше рішення вплинули відгуки наших західних колег, які займаються сучасною історією України - навіть якщо вони знали ім'я Россолінського-Лібе, то воно було відоме їм не за його академічні досягнення, а за його екстремістські заяви на історичних форумах і конференціях (приміром, на форумі Memory at War)".

Стиль ведення "академічної" дискусії Россолінським-Лібе справді заслуговує на увагу. Власне, більшість опитаних ІП істориків відзначали, що як науковець Ґжеґож, можливо, і непоганий, але він своїм радикалізмом політизує наукову діяльність, перетворюючи її на щось на кшталт ідеологічної місії.

Ось зразок спілкування Россолінського-Лібе на згаданому вище форумі Memory at War. Він коментує колонку доктора історичних наук із Лондону Олесі Хромейчук про сприйняття дивізії СС "Галичина" у 1947 і 2011 роках, звинувачуючи автора у "неофашизмі", а модераторів - у тому, що їм варто було "читати те, що публікується, бо інакше тут почнуть друкувати "Майн Кампф" Гітлера або "Перспективи української революції" Бандери".

Користувач Сергєй Кановіч, який не знає української, панікує, що на форумі почали просувати нацистську і неонацистську ідеологію

Коли ж Ґжеґожу кажуть, що текст Олесі є абсолютно витриманим і присвяченим історичній пам'яті, він наполягає на своєму: "Стаття, яка говорить про пам'ять, теж може просувати нацистську або українську ультранаціоналістичну ідеологію":

Россолінському-Лібе рекомендують іще раз прочитати статтю

Він вибачається, але потім знову пише про те, що "все більше і більше науковців поширюють ультранаціоналістичні думки". Це вже справді стає схожим на якусь місію.

І відповідь від науковця з Кембріджу: "Ґжеґоже, я думаю, що це справді неприйнятно - навіть після вибачення ви продовжуєте наклеп на автора цієї статті. Інші учасники форуму вже вказали вам, що такий наклеп - абсолютно безпідставний.

Звинувачення в ультранаціоналізмі в цьому контексті є за межею абсурду. Така поведінка - неприпустима. Якщо вам хочеться покритикувати націоналістів, знайдіть їх і критикуйте, замість нападати на своїх колег... Як вам уже казали, ви шкодите самі собі такими заявами".

Сергєй Кановіч зрозумів: "Таке завжди починається, коли в академічні дослідження вплутується політика"

Подібний стиль викладу є характерним для пана Россолінського-Лібе. Скажімо, у своїй статті "Український письменник Юрій Андрухович просить ЄС визнати місцевих поплічників Голокосту і військових злочинців "борцями за свободу" історик ставить в один ряд Андруховича, Забужко і українських правих радикалів, роблячи висновок про "друге поправіння західноукраїнських [до чого тут киянка Забужко? - ІП] інтелектуалів (перше, як і всюди в Європі, відбулося у 1920-30 рр.)".

Ще один із організаторів лекції Россолінського-Лібе, історик із Німецької служби академічних обмінів Крістіан Ґанцер у коментарі "Історичній Правді" визнав специфіку мови запрошеного лектора, але підкреслив його фаховість:

"Іноді він обирає занадто різкі слова. Ми з ним це обговорювали, бо це справді викликає несприйняття аудиторії. Але щодо якості його наукових досліджень претензій немає".

Те, що Россолінський-Лібе ще не захистив дисертацію, а вже робить радикальні висновки прокурорським тоном, і стало причиною частини відмов українських академічних інституцій прийняти його як лектора. Саме це в коментарі ІП підкреслив доцент кафедри історії Дніпропетровського національного університету Олег Репан:

"Представники пана Г. Россолінського-Лібе зверталися до ДНУ з проханням про організацію публічної лекції. Але історичний факультет в останню декаду лютого був залучений до цілої низки заходів.

Також ця людина не має захищеної дисертації чи виданої монографії. Ані "Свобода", ані жодна інша політична партія чи ще якась зовнішня сила не мала стосунку до відмови [надати майданчик для виступу]. Загалом, на мою думку, дискусії цікавіше вести навколо наукових проблем."

Більше детально цей момент прокоментував львівський історик Василь Расевич. Цього науковця важко назвати "націоналістичним" чи "правим" - навіть такий "борець із українізацією", як Олександр Чаленко, вважає Расевича науковцем, який Істину ставить на перше місце перед Батьківщиною.

Отже, точка зору Василя Расевича:

"Россолінський-Лібе, при всій моїй повазі до нього, так і не закінчив своїх докторантських студій в Австрії, Канаді і Німеччині. Ми не знайомі з його дослідженням у вигляді опублікованої книги, нам тільки відомо, що він пише дисертацію на тему: "Степан Бандера: життя українського фашиста і пам'ять про нього (1909-2009)".

У мене, як у історика, викликає певне нерозуміння вже саме формулювання теми, оскільки у заголовку зроблено висновок, що Степан Бандера був фашистом. А, що ж тоді досліджується? Судячи з епітетів, якими сипле у заголовках своїх виступів Россолінський-Лібе, ми маємо справу не до кінця з істориком, а радше з пропагандистом, і саме на це "купилися" наші німецькі експерти в Києві.

Що іще в цій історії є принизливим і провокаційним для України? У нормальному західному світі люди вважаються експертами тоді, коли вони досконало дослідили якусь тему, захистилися, опублікували монографію і отримали на неї схвальні рецензії.

В даному ж випадку ми маємо справу з аспірантом, який вирішив прославитися гострими й епатажними заявами. Але навіть така ситуація є допустимою, але тільки не тоді, коли вона відбувається під патронатом амбасади іноземної держави.

Власне, принизливим для українців є сам підхід, коли, замість того щоб запросити дійсно знаних науковців, наприклад, Вільфріда Їльге, який написав низку прекрасних статей про політику пам’яті в Україні, або проф. Ґольчевскі, який є визнаним експертом з питань української історії, або ж д-ра Пера Рудлінга, який є також гостро критичний в оцінках діяльності ОУН та УПА, посольство ФРН запрошує звичайного аспіранта, правда, готового до скандальних заяв".

Василю Расевичу заперечує Крістіан Ґанцер:

"В Німеччині не звертають так багато уваги на науковий ступінь, це не так важливо. Те, що Ґжеґож Россолінський-Лібе ще не захистив дисертацію, не має для нас значення".

В одному зі своїх виступів перед студентами Могилянки Ґанцер назвав себе "антифашистом". Я поцікавився у Крістіана, чи нема в тому, що він запросив саме Россолінського-Лібе, якоїсь ідеологічної близькості. Замолоду я сам брав участь у лівацьких заходах і знаю, як у запалі боротьби легко помітити фашизм там, де його, можливо, й немає.

"Сказати, що ми просто собі ширяємо у повітрі, було б неправдою, - наголосив Ґанцер. - Ми люди, які живуть у суспільстві, і намагаємося реагувати і впливати на суспільство. І "антифашизм" в історичній науці має чітке і зрозуміле підґрунтя - Декларацію прав людини ООН".

Тим часом Олена Бетлій з Центру польських та європейських студій НаУКМА припускає, що лекція Россолінського-Лібе одразу була розрахована на скандал:

"Схоже, що наші партнери (Німецька служба академічних обмінів, Фонд Бьолля і посольство ФРН) від початку усвідомлювали конфліктний потенціал цієї лекції.

Навіть до оголошення назви лекції було зрозуміло, що вона планується як скандальний захід: нас просили зайнятися питанням безпеки і забезпечити охоронців для лектора, що, на нашу думку, є недоречним для публічної лекції, організованої академічною інституцією (було схоже, ніби до нас у гості збирається Салман Рушді)".

Крістіан Ґанцер уточнює:

"Ми не вимагали охорону в Центру польських та європейських студій НаУКМА, ми обговорювали, як варто організувати захід. Сюди входило і питання охорони, бо "Свобода" та інші праві неодноразово заважали проводити подібні заходи".

Але "Свобода" з'явиться в цій історії пізніше. 8 лютого Центр польських та європейських студій НаУКМА відмовляє у наданні майданчика Россолінському-Лібе. Відмовляються прийняти науковця з ореолом скандальності і у Львові. Організатори візиту шукають майданчики для виступу у Києві і Дніпропетровську.

ПОЯВА "СВОБОДИ"

20 лютого Фонд Бьолля розсилає прес-реліз про плановані лекції Ґжеґожа Россолінського-Лібе. Їх має бути чотири - дві у Києві (з них одна у Центрі Візуальної культури при НаУКМА) і дві у Дніпропетровську. "Історична Правда" публікує анонс цих заходів.

Власне, з даного анонсу, наскільки можна зрозуміти, і почалося спаринг-партнерство у цьому скандалі "Свободи".

Готуючи новину, редактор ІП виконав стандартну журналістську роботу, спробувавши дізнатися більше про запрошеного лектора. І одразу звернув увагу на дивний ньюанс - назва лекції Россолінського-Лібе звучала як "Степан Бандера: життя українського революційного ультранаціоналіста та пам'ять про нього, 1909-2009 рр." А дисертація, яку пише науковець, називається "Степан Бандера: життя українського ФАШИСТА та пам'ять про нього, 1909-2009 рр.".

Така заміна спонукала поцікавитися іншими працями молодого історика, про якого редактор досі чув тільки з виданої у Львові збірки есеїв "Страсті за Бандерою". Через кілька кліків специфічний прокурорський стиль викладу науковця став зрозумілим - й ІП навіть дала показову цитату з праці Россолінського-Лібе "Свято фашизму і військових злочинів в Едмонтоні. Політичний міф і культ Степана Бандери в мультикультурній Канаді":

"Міф Бандери змусив частину української діаспори в Канаді та інших країнах вшановувати фашистського, антисемітського і радикально націоналістичного політика, прихильники якого не тільки прагнули співпрацювати з нацистами, але також убивали євреїв, поляків, росіян, тих українців, які не були націоналістами, та інших людей в Україні, котрі сприймалися як вороги священної ідеї нації".

Саме ця цитата потім спливала у блогах політиків зі "Свободи" (що характерно, без посилання на "Історичну Правду"), які мобілізували своїх прихильників на боротьбу з "ліберальним фашизмом", вимагаючи запретить и не пущать. Тож внесок ІП у цей скандал, на жаль, теж є.

Партія "Свобода" скористалася приводом для передвиборчого піару. Мітинг перед посольством Німеччини, де відбувається лекція Россолінського-Лібе. Фото: Павло Солодько

27 лютого скандал сягнув свого апогею. Відомий канадський історик Джон-Пол Химка, який один рік був науковим керівником Россолінського-Лібе, написав у своєму фейсбуці, що отримав дзвінок від Ґжеґожа: "Він повідомив, що перебуває під захистом німецького посольства після того, як у квартиру, де він зупинився у Києві, почали надходити дзвінки з погрозами".

Того ж дня Фонд Бьолля повідомив, що на лекції німецького історика треба приходити з посвідченням особи і попередньою реєстрацією.

Увечері в коментарі для ІП представник фонду в Україні Кирило Савін сказав, що лекції у Дніпропетровську не відбудуться:

"На етапі підготовки до заходу кілька впливових інституцій під різними приводами відмовилися надати майданчик для виступу Россолінського-Лібе: серед причин були закиди у ненауковості, скандальності і конфліктному потенціалі заявленої теми, а також в українофобії німецького історика.

У Дніпропетровську були чіткі домовленості з двома майданчиками. І раптом, знов абсолютно несподівано для нас, Національний гірничий університет без обґрунтування відмовив, буквально за день до заходу. Другий майданчик, Всеукраїнський центр вивчення Голокосту "Ткума", пояснив свою відмову тим, що вони не хочуть політизувати історію Другої світової війни.

За даними фонду, до цих відмов нібито причетні представники партії "ВО "Свобода", які телефонували і вимагали не проводити заходи за участю Россолінського-Лібе. Чи справді це були представники цієї партії - невідомо.

Ми вважаємо неприпустимим втручання політиків в академічні дискусії. Як організатори лекцій ми не завжди поділяємо всі тези наших доповідачів, але із задоволенням хотіли б почути фахову критику тез Россолінського-Лібе".

Наступного дня Фонд Бьолля виступив із детальнішою заявою, де відмова у наданні майданчиків для виступу німецького науковця інтерпретувалася як "обмеження і плачевний стан академічних свобод в Україні":

"...Пряме втручання політичних організацій в академічне життя є неприпустимим. Тим більше неприпустимим є зважання академічних інституцій на позицію праворадикальних організацій.

...Організатори вирішили з огляду на дотримання принципів свободи слова та академічної свободи не піддаватися правоекстремістському тиску та провести заходи в Києві.

У науці є єдино можливий спосіб доведення чужої неправоти – аргументована фахова критика. Але бойкот і ненадання слова не можуть засвідчити чужої неправоти, вони засвідчують лише наявність заборонених тем, осіб або позицій.

Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні вважає свободу дослідження та свободу дискусії невід’ємною й обов’язковою ознакою демократичного суспільства та закликає українські академічні інституції дотримуватися цих принципів, а політичні організації – не заважати їм".

Варто відзначити, що повідомлення про вплив "Свободи" на відмову академічних установа від надання трибуни Ґжеґожу Россолінського-Лібе є перебільшенням.

Скажімо, керівник Центру Візуальної культури НаУКМА Інна Совсун повідомила "Історичній Правді", що домовленість про виступ історика в Могилянці була попередньою, і зірвався цей виступ не через тиск "Свободи", а через напружену ситуацію в самому ЦВК, де на той час ішли переговори з керівництвом вузу щодо скандальної виставки "Українське Тіло".

А ось що сказав ІП директор Всеукраїнського Центру вивчення Голокосту "Ткума" (Дніпропетровськ) Ігор Щупак:

"Якби були якісь погрози - від "Свободи" чи від будь-якої іншої політичної сили, ми б цього так не залишили і звернулися б до відповідних органів. Але жодних погроз не було, це я вам заявляю категорично і відповідально. Лекцію пана Россолінського відмінено через організаційно-технічні причини".

Майже непомічений на той момент українськими ЗМІ скандал натомість викликав жваву реакцію на Заході. Було кілька публікацій про те, що "академічні свободи в Україні під загрозою", що радикали переслідують молодого історика в той час, як інтелектуали і наукова спільнота мовчать.

Крістіан Ґанцер, один із організаторів лекції Россолінського-Лібе, так прокоментував це для ІП: "Скандал не в тім, що говорив Ґжеґож, а в тім, як певні частини українського суспільства реагували або не реагували на ситуацію".

А ось що нам сказав колишній науковий керівник Россолінського-Лібе Джон-Пол Химка:

"Ґжеґож написав чудове і якісне дослідження про ситуацію в Галичині у липні 1941 року - "Українська національна революція: дискурс і практика фашистського руху".

Я не читав його докторську роботу про Бандеру і бандерівський рух, але очікую, що вона буде важливим і фаховим дослідженням. Ґжеґож здібний до наукової роботи на високому рівні. Я не думаю, що вся його робота виконана на однаковому рівні, особливо це стосується статті про культ Бандери в канадській діаспорі.

Він не "українофоб", але перебуває в опозиції до всіх форм націоналізму, включно з польським. Він не "провокатор", скоріше нестриманий, різкий і часто необачний у полеміці, що відштовхує від нього деяких інших науковців.

Але суть даної проблеми - не в Россолінському-Лібе. Справжня суть - це академічна свобода, свобода слова в університетах і не тільки. Треба уможливити представлення різних точок зору на минуле - без страху бути замовчуваним або залякуваним. Зосередитися на особистості Ґжеґожа в цьому питанні означає відволікатися від суті проблеми".

Запрошення на лекцію

З Химкою згоден доцент кафедри політології Києво-Могилянки Андреас Умланд:

"Це вочевидь питання свободи висловлювань, і особливо свободи академічних досліджень. Факт, що ці лекції торкаються важких питань української історії, не повинен бути приводом для їхньої відміни. Лектор Ґжеґож Россолінський-Лібе не є політичним активістом, він молодий, відомий у світі дослідник у своїй галузі".

Опонувати наважився тільки Василь Расевич:

"Про академічну свободу тут не йдеться. Це був не науковий захід, а публічний. Якщо організатори таким чином хотіли вплинути на колективну пам'ять українців, то не треба ховатися за академічними студіями".

Расевичу вторить Андрій Черневич із Університету Альберти, який написав у фейсбуці Джона-Пола Химки таке:

"Ґжеґож гарна людина, але він екстреміст, тож не дивно, що він приваблює інших екстремістів..."

Власне, оцей момент скандальності, який оточував лектора, і був однією з причин того, що академічні майданчики відмовили йому. Пікантна деталь - кілька з опитаних ІП істориків узагалі не бажали коментувати ситуацію, щоб не бути вплутаним у скандал.

"Я не хочу, щоб мене потім звинуватили в неонацизмі, - гірко пожартував один з них. - Мені після цього не вдасться отримати жодного гранту. І вам не треба було вплутуватися в цей скандал. Він вигідний тільки "Свободі" і самому Россолінському-Лібе".

Важко сказати, хто тут правий, а хто ні. На думку редакції ІП, найближче до істини підійшов наш автор Тарас Курило з Університету Альберти, який вважає - для того, щоб у делікатний процес українсько-українського порозуміння не втручалися іноземні історики, треба більше працювати історикам вітчизняним:

"...Уникання вiдвертого обговорення ОУН та масових вбивств цивiльного населення, якi вона здiйснила, лише бiльше провiнцiалiзують українську iсторичну науку, вiддаляють її вiд захiдних дослiджень i разом з тим створюють вакуум, котрий будуть використовувати дослiдники, що працюють молотом замiсть скальпеля в цiй делiкатнiй темi, будуючи собi iм’я на скандальностi".

Ми ж пропонуємо читачам конспект лекції Ґжеґожа Россолінського-Лібе, прочитаної ним у посольстві ФРН 1 березня. Судіть самі. 

ЛЕКЦІЯ В ПОСОЛЬСТВІ ФРН

Перед входом до німецької амбасади на вулиці Хмельницького пікетували кілька десятків "свободівців". Вони вигукували "Руки геть від Бандери!" і "Чемодан-вокзал-Берлін!". Ігор Мірошниченко кричав у мегафон, що посольство - "нацистський бункер".

Листівка, яку "Свобода" роздавала під посольством

Перед входом звіряли списки і вилучали техніку. Кореспондент ІП опинився без фотоапарата, диктофона і ноутбука, тож довелося конспектувати у блокноті вручну. Після лекції, правда, техніку повернули.

Лекція розпочалася з кількох ремарок представників посольства, які варті того, щоб процитувати їх окремо.

Курт-Ґеорґ Штьокл-Штільфрід, керівник консульсько-правового відділу посольства ФРН: "Ми не будемо перетворювати ситуацію з візитом Ґжеґожа Россолінського-Лібе у правовий прецедент, хоча могли це зробити... Ми не претендуємо на істину в останній інстанції".

Гаральд Геррманн, керівник відділу культури, освіти і меншин посольства ФРН: "Прикро, що Ґжеґож Россолінський-Лібе - не політик, а історик - може безпечно виступити в Україні тільки на території німецького посольства. Тоді як це мали б бути наукові заклади".

-------------------------

Після цього мікрофон узяв сам ҐЖЕҐОЖ РОССОЛІНСЬКИЙ-ЛІБЕ:

"Я працюю над дисертацією про Бандеру з 2007 року, вона має вийти друком орієнтовно у 2013-му. Я досліджував архіви Берліну, Варшави, Києва, Дюссельдорфа, Москви, Львова, Вашингтона, Едмонтона, Мюнхена та інші. Вивчив усі доступні документи, серед яких дуже багато фальсифікованих.

Роджер Ґриффін визначав фашизм як "революційну форму радикального націоналізму". Фашизм існував у проміжку між двома війнами - в Італії з 1922-го, в Німеччині з 1933-го, в Португалії з 1926-го, в Іспанії з 1936-го.

Ідеологія українського фашизму походить зі Східної України. Інші фундаментальні основи українського фашизму - греко-католицька церква і польський націоналізм.

Зліва направо: Россолінський-Лібе, Штьокл-Штільфрід, Геррманн. Фото: Катерина Горностай, для Фонду Бьолля

Хоча українські фашисти намагалися використовувати релігію для пропаганди своїх ідей, у них виразно звучить християнська антимораль - скажімо, в націоналістичних заповідях Степана Ленкавського замість "Не убий!" звучить "Ти можеш здійснити найбільший злочин, якщо це добре для справи" ["Декалог українського націоналіста" Ленкавського можна прочитати на "Вікіпедії" - ІП].

У міжвоєнній Польщі поляки ставилися до українців як до людей другого сорту. До свого арешту у 1934 році Степан Бандера керує пропагандистським відділом ОУН і є провідником Крайової Екзекутиви. Організовуються убивства інших українців і Бандера наполягає їх убивати.

Загалом у ті часи оунівцями було знищено від 500 до 1000 людей. Інші дослідники кажуть про кількадесят жертв - я думаю, що це малореально.

Оце фото молодого Бандери з архіву ЦДВР було у презентації лектора другим - після заголовку "Stepan Bandera: Leben und Nachleben eines ukrainischen Faschisten, 1909-2009"

Світогляд Бандери: націоналізм, фашизм, антисемітизм, часто вплив марксизму, революційність, расизм, політичне насильство і масові убивства як законний метод політики. Загалом його погляди важко реконструювати, бо Бандера писав переважно під псевдонімами.

З початком Другої світової війни і падінням Польщі Бандера звільняється з тюрми і їде до Кракова. В цей час і з'являється привітання "Слава Україні - Героям слава!", скопійоване з нацистських аналогів.

Це гітлерівське привітання вживалося на ІІ-му З'їзді ОУН [ідеться про зібрання, скликане пробандерівським відламом ОУН(революційної), майбутньою ОУН(б) - ІП] у Кракові у квітні 1941 року. У виданій брошурі описується, що при вітанні треба витягувати руку трохи вище голови, ось так [в цьому місці Ґжеґож кілька разів продемонстрував глядачам нацистське вітання, супроводжуючи його гаслом "Слава Україні! - Героям слава!"]

Червоно-чорний прапор - аналог нацистської "Крові і Ґрунту". Євреї в оцінці бандерівців - опора більшовицької системи. ОУН (мельниківці) - вороги. З'являється твердження про "українську расу". Традиційне західноукраїнське привітання "Слава Ісусу Христу!" теж замінюється на "Слава Україні!"

У тому ж 1941 року Ріббентроп каже Канарісу, щоб той готував українське повстання - щоб "горіли будинки поляків і знищувалися євреї". В цей час в СРСР у підпіллі перебуває 20 тисяч оунівців. І ще 7 тисяч у "юнацтві".

В червні-липні 1941 року перед відступом радянська влада знищує 9 тисяч людей у тюрмах Західної України. Після приходу нацистів у Львові в останні дні червня і перші дні липня відбувається погром, який організовує ОУН і в якому взяло участь цивільне населення міста. 

Під час лекції німецький історик демонстрував ці фото подій у Львові літа 1941 року з накладеними на них посвідченнями оунівської міліції. На жаль, міліцейські посвідчення він не зміг надати для друку. Фото: Wiener Library, London

Дискурс "жидо-комуни" стає дуже популярним. Євреїв виганяють із квартир і змушують прибирати трупи закатованих НКВД з тюрем. Євреїв б'ють і убивають - як українці, так і поляки. Невідомо, скільки було тоді вбито у Львові - називають цифру в 4 тисячі людей.

Уряд Ярослава Стецька, який 30 червня 1941 року проголошує акт відновлення Української Держави, вимагає знищення євреїв та реалізації українського "плану Ост". Стецько говорить: "Вважаючи головним ворогом Москву... ...вважаю доцільним перенести в Україну німецьку практику екстермінації жидівства".

5 липня німці заарештовують Бандеру і вивозять до Берліну. Бандера пише листа Розенбергу, але німці більше не зацікавлені у співпраці - у них є Кубійович і ОУН(м).

200 оунівців потрапляють до концтабору Аушвіц. 30 із них там і загинуть, серед них і двоє братів Бандери. Цікавий ньюанс: ми бачимо в Аушвіці фашистів та антисемітів - є непрямі докази, що брати Бандери брали участь у вбивствах євреїв.

В 1942-43 роках ОУН створює Українську Повстанську армію. Вона вбиває поляків та євреїв, які ховалися в лісах. Є накази Служби Безпеки ОУН, видані незадовго до приходу Червоної Армії, ліквідувати у підпіллі євреїв-неспеціалістів. 6% провідних упівців загинуло в боротьбі проти німців, і 44% - проти радянської влади.

Після Сталінграду ОУН починає орієнтуватися на Британію та США. Починається фальшування оунівської історії і "демократизація" - надання формальних прав меншин тим людям, яких оунівці убивають.

У листопаді 1944-го німці звільняють Бандеру і пропонують йому разом із росіянином Власовим боротися проти СРСР. Бандера не хоче, але не відмовляється колаборувати з німцями в українському комітеті. В січні 1945 року Бандера переїздить у Відень.

Починається Холодна війна, під час якої УПА продовжує партизанські дії. За роки цих дій радянська влада убила 153 тисячі західних українців, заарештувала 134 тисячі, вислала 203 тисячі. УПА убила 20 тисяч цивільних і 10 тисяч працівників НКВД і радянського персоналу. 

За кордоном залишаються 250 тисяч українців, які не хочуть повертатися в Україну, бо бояться радянської влади. УПА і ОУН залишаються на Заході і починають співпрацю зі спецслужбами (ЦРУ, Мі-6, розвідка ФРН) і фальшування власної історії. Процес фальсифікації розпочав Микола Лебедь.

Як Лебедь з Піховшеком СРСР розвалили. На гроші американської розвідки

В 1954-му Бандера припиняє співпрацю з Мі-6 і працює з розвідкою ФРН. Диктатор Франко кличе його в Іспанію, але оунівський центр уже розміщено в Мюнхені, тож Бандера залишається в Німеччині.

У жовтні 1959 року Сташинський убиває Бандеру, а через два роки здається владі ФРН. Після смерті Бандери залишається 120 тисяч його прихильників.

Вшанування Бандери завжди супроводжується релігійною церемонією - спершу служба, потім політична частина. [наводяться фото урочистих заходів у діаспорі - ІП] До цього долучаються антикомуністичні демонстрації.

Петро Мірчук - керівник пропагандистського відділу з 1939 року [біографію Мірчука можна прочитати в українській або польській вікіпедії - ІП] - пише першу біографію Бандери. У стилі житія Святих. Походження привітання "Слава Україні!" не пояснюється. 

В радянській пропаганді Бандера і його рух переважно висміюється. Бандерівців прилюдно вішають, іноді на очах у спеціально зібраних школярів. На Західній Україні споруджуються пам'ятники жертвам УПА, зараз їх немає.

"Буржуазні націоналісти". Як їх змальовувала радянська пропаганда (ФОТО)

В останні роки СРСР на батьківщині Бандери в Старому Угринові встановлюють пам'ятник. Його, як і другий пам'ятник, було підірвано - припускають, що радянськими спецслужбами. Але третій монумент, перероблений із колишнього Леніна, стоїть і понині.

Націоналістичні продовжувачі справи провідника ОУН, які глорифікують Бандеру, вважають усе антирадянське демократичним [демонструються фото сучасних пам'ятників Бандері і політичних заходів біля них - переважно "Свобода", КУН і націонал-демократи на кшталт "Нашої України" - ІП].

Тільки деякі історики намагаються відкрити правду про Бандеру і його рух. Тимоті Снайдер і Джон-Пол Химка розказують історію Бандери подібно до мене.

Інші люди, серед яких [називає прізвища], не можуть визначитися, був Бандера демократом, національним героєм чи фашистом.

І є табір фанатиків - [називає прізвища]".

--------------------------------

На цьому лекція завершилася і перейшли до запитань. Запитання і ремарки достатньо детально були описані в репортажі "Газети по-українськи", додатково варто згадати лише фразу когось із слухачів "Взагалі-то те, що ви розповіли, давно вже видано в Україні в академічній книзі державної комісії "ОУН і УПА". Ми ж наведемо деякі з реакцій і відповідей Россолінського-Лібе.

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

ОУН належить до серії фашистських організацій без держави.

Для мене абсолютно ясно, що й поляки так само вбили багатьох українських цивільних, але вивчати це я не мав часу, бо зосередився на діях ОУН і УПА. Для мене абсолютно ясно, що й поляки так само вбили багатьох українських цивільних, але я не говорив про це в цій лекції, бо зосередився на діях ОУН і УПА. Якби в мене була можливість прочитати плановані лекції про політичне і етнічне насильство, я би говорив про військові злочини Армії Крайової і "Народних збройних сил" (NSZ).

Я б бажав іншого українсько-польського примирення, ніж зараз - щоб ми не примирялися з фашизмом, а критично оцінювали історію.

Фальшування історії ОУН - ось із цим процесом я абсолютно не згоден.

Різні ультранаціоналістичні рухи постійно нападають на мене, що я працюю ненауково. Але скоро вийде моя монографія на 600 сторінок. Може, деякі з моїх тверджень є й невірними, але в монографії є всі необхідні посилання, можна уточнити.

Те, що мої тези подібні на тези радянської історіографії, ще не означає, що я пишу свої роботи на основі радянських праць. Я працюю дуже ґрунтовно.

Я висловлююся за те, щоб дуже обережно поводитися з пам'ятниками - особливо військовому злочинцеві Роману Шухевичу.

Я почав досліджувати Бандеру після того, як порівняв його представлення в польському націоналістичному дискурсі з радянською демонізацією. Потім я побачив пам'ятники йому - і це мене зацікавило.

Можливо, я висловився неправильно щодо УГКЦ. Я не казав, що митрополит Шептицький був фашистом. Він урятував, напевно, найбільше євреїв з усіх українців.

---------------------------

Після дискусії "Історична Правда" задала Ґжеґожу Россолінському-Лібе кілька додаткових питань.

- Розкажіть, будь ласка, детальніше, як вам погрожували.

- В понеділок [27 лютого] на стаціонарний телефон київської квартири, де я мешкав, зателефонував невідомий, який почав розпитувати, хто винаймає цю квартиру, хто такий я і що тут роблю і чи є я громадянином Польщі (я є). Він сказав, що працює в міліції і приїде до квартири. 

- Ви зверталися з цього приводу до міліції?

- Ні. Я повідомив людей, котрі організовували мої лекції. Вони евакуювали мене з квартири в інше, безпечніше місце.

Ґжеґож Россолінський-Лібе. Фото: Катерина Горностай

До того ж виникли проблеми з моєю інтернет-поштою, яка розташована на німецькому сервісі t-online. Я не міг отримати доступу до екаунту. Але не можу сказати, чи це був злам, чи щось інше. 

- Чому були відмінені ваші лекції, про які існувала попередня домовленість?

- "Свобода" дзвонила організаторам і погрожувала - з цієї причини лекції були відмінені. Були теж інші причини, як, приміром, переконання Олени Бетлій, заступника директора [насправді директора - ІП] Центру польських та європейських студій НаУКМА, що я - провокатор, а не історик.

Це мені нагадує поведінку "Свободи", котра каже, що є "бандерофоб" або "ліберальний фашист" і не пояснює, чому. Подібно пані Бетлій не пояснює, чому я провокатор. [варто зазначити, що у своїй заяві Олена Бетлій не вживає слово "провокатор", саму ж заяву Центру польських та європейських студій можна прочитати на ІП]

Переконання пані Бетлій, що термін "фашизм" - це анахронізм і його можна застосувати тільки до Італії, свідчить про незнайомість її із такою дисципліною, як "порівняльні фашистські студії", котра досліджує фашизм у всіх європейських країнах.

Твердження, що я "спеціалізуюся на історіографії, історичному дискурсі і пам'яті про Степана Бандеру“ свідчить про те, що Бетлій не ознайомлена з моїми статтями.

Це можна теж побачити, читаючи статтю Василя Расевича, в якій він пише, що я є "пропагандистом" і не подає жодних наукових доказів, так само як і "Свобода" не подає жодних наукових аргументів на підтвердження того, що я є "українофобом" або "ліберальним фашизмом". 

- Чому в анонсі було вжито слово "революційний ультранаціоналіст", а під час самої лекції - "фашист"?

- Така заміна була зроблена на прохання організаторів мого виступу - виявляється, в Україні слово "фашист" має негативне, лайливе значення. Між тим як у науковому терміні у слові "фашист" чи "фашизм" немає нічого поганого.