Від книжки до гривні. Український стиль Георгія Нарбута

Георгій Іванович Нарбут, відомий в Росії як представник молодшого покоління об'єднання "Мир искусства", художник дитячої книги, учень і наслідувач  І. Білібіна.

В Петербурзі, де Г. Нарбут прожив 10 років він цілком сформувався як художник. Але у 1917 році  художник переїжджає до Києва, де живе і працює три роки, до своєї передчасної смерті у 1920 році.

Творчість Нарбута київського періоду значно відрізняється від періоду петербурзького: якщо в Росії художник був типовим для свого часу представником російського ампіру, то в Україні Нарбут став творцем "українського стилю" у графіці, і задав тон наступним художникам на більшу частину ХХ століття.

Різницю між Нарбутом петербурзьким і київським можна чітко простежити на прикладі сторінок "Української абетки", яку художник почав у 1917 в Петербурзі, а у 1919, уже в Києві, переробив деякі листи:

"Українська абетка", літера А, Петербург, 1917 / "Українська абетка", літера А, Київ, 1919

Бачимо, що лист пітерського періоду більш манірний, київського - більш монументальний. Декоративно і площинно вирішений халат араба. Так само художник трактує і козацькі жупани в інших роботах. До подібного трактування одягу ми ще повернемось.

Цікаво порівняти самі літери абетки. На зразках 1917 року ліва А, сплетена з квітів та рослин абсолютно пасує до основного малюнку, права ж А трохи випадає. У ній ми вже бачимо і монументальність, і "українськість".

До речі, шрифт, створений сучасними українськими шрифтовими дизайнерами, на основі цих літер, і сьогодні використовують саме тоді, коли хочуть підкреслити український контекст.  Але якщо порівняти праву А зразка 1917 року з правою А зробленою у 1919-му - бачимо, що попередниця виглядає грубувато. Лишається тільки шкодувати що майстер не встиг зробити всі літери абетки київського періоду.

Окремо слід сказати про ліву А, зразка 1919 року. Як бачимо, тут так само використані рослинні мотиви, але трактовані по іншому, тут з'являється натяк на українське бароко. І не дивно, адже Георгій Нарбут напевно надихався ініціалами українських стародруків:

Ініціал А з видань друкарні Ф. і Г. Балабанів, Стрятин, 1604-1606 / "Українська абетка" Г. Нарбута, літера А, Київ, 1919

Але не будемо забігати наперед. Перед тим як ми перейдемо безпосередньо до джерел, за допомогою яких Георгію Нарбуту вдалося за рік створити власний український стиль, оглянемо хронологію подій 1917 року, щоби зрозуміти що Нарбута до цього привело.

27.02 - революція у Петрограді.

04.03 - створення у Києві Української Центральної ради.

10.06 - проголошення Центральною радою І універсалу, у якому формулювалися вимоги національно-територіальної автономії України.

07.11 - видання ІІІ універсалу, у якому проголошувалося створення Української Народної республіки.

22.11 - відкриття Української академії мистецтв.

У нас немає відомостей коли саме Г. Нарбут переїхав до Києва. Після лютневої революції він якийсь час живе у Петрограді, де за свідченням С. Чєхоніна "ловит городничих и околоточних по чердакам". І тут же Чєхонін додає: "У него начинает складываться мечта о самостийности. Георгий Иванович уже тогда определил уехать на Украину совсем". 

Жетони Лютневої революції. Росія 9 місяців була демократичною республікою

Напевно Г. Нарбут прибув до Києва влітку, після оприлюднення І універсалу, повний ентузіазму працювати на благо української держави. І, припустимо, одразу включився у процес по створенню Української академії мистецтв, професором якої він і був обраний у вересні 1917 року.

Ректором Академії був обраний живописець Федір Кричевський, що закінчив Петербурзьку академію мистецтв. Приїхав зі Львова Михайло Бойчук, що вчився свого часу у Мюнхені, Відні, Кракові, Парижі. Також у Кракові і Парижі отримав освіту інший викладач академії - Микола Бурачек. Безумовно сильними художниками були кияни Олександр Мурашко та Абрам Маневич.

І головне: викладати до академії був запрошений Василь Кричевський - визначний український архітектор і графік, художник що вже кілька років займався створенням "українського стилю" і дуже плідно працював у книжковій графіці:

Обкладинки книг М. Грушевського роботи В. Кричевського (1912 та 1917)

Василь Кричевський давно співпрацював з Михайлом Грушевським (у 1917-1918 - головою Центральної ради) - робив обкладинки для його книг, консультувався з історичних питань, та і взагалі вони були у хороших стосунках. ЦІкаво, що Кричевський зберігав у домі М. Грушевського свій архів.

Повернення Михайла Грушевського: як це було у 1988-му

Тож не дивно, що державну символіку щойно посталої Української народної республіки доручили розробляти саме Василеві Кричевському, який дійсно був на той час кращим українським графіком. В. Кричевський виконує герб УНР, печатку і працює над грошовими купюрами:

Герб, печатка та грошова банкнота УНР роботи В. Кричевського, 1917-1918

Георгій Нарбут, що прибув до Києва повний ентузіазму, зіштовхнувся в особі В. Кричевського з серйозним конкурентом. І якщо у знанні геральдики Нарбут мав серйозну перевагу: ще в Петербурзі він оформлював журнал "Гербовед" (1913), книги "Малороссійскій гербовник" (1914) та "Гербы гетманов Малороссии" (1915), то у манері виконання абсолютно програвав В. Кричевському, який вже мав відчуття "українського стилю".

Нарбут, напевно це розуміє, і з головою заглиблюється у створення власного українського стилю.

Для цього, Георгій Іванович, що сам походив з давнього козацького старшинського роду, вивчає козацькі старожитності та українську міську середньовічну культуру. В першу чергу це українські стародруки та парадні "парсунні" портрети.

Очевидно, Нарбут був знайомий з цим пластом української культури і раніше, бо обробити стільки інформації, переосмислити її та створити власні роботи менше ніж за рік практично неможливо. Ще у Петербурзі він брав участь у виставці, присвяченій єлизаветинським часам, де міг ознайомитися і з українськими культурними зразками.

Напевно, багато чого побачив і у Києві. І як результат - роботи 1918 року сприймаються вже абсолютно українськими, і не дарма:

Г. Нарбут - обкладинка "Акта Нарбуторум", 1918 / Портрет Феодосії Палій з онуками, 1711

Як бачимо, Г. Нарбут запозичив з давнього портрету не лише статуру фігури, а й орнамент вбрання, і головне: його декоративне, площинне трактування, яке так доречне у графіці. Згадайте халат араба у абетці 1919 року. Але це буде пізніше, у 1919-му, а навесні 1918-го відбувається подія, що вплинула не лише на формування української державності, а і на творчу діяльність Георгія Нарбута.

29 квітня 1918 року відбувся державний переворот, внаслідок якого до влади приходять великі землевласники та капіталісти на чолі з генералом Павлом Скоропадським, який проголошується гетьманом. Замість Української Народної Республіки постає Українська Держава, змінюється увесь державний апарат, куди приходять, в основному, дворяни українського походження.

1918: гетьман Скоропадський у черкесці, з кинджалом і в автомобілі (ВІДЕО)

Про цих людей слід сказати окремо. Це були представники давніх українських козацьких родів, що ностальгували за старою Гетьманщиною. Майже всі вони були русифіковані, але більшість з них свідомо поверталася до української мови і культури. Таким був і Павло Скоропадський - нащадок брата гетьмана Івана Скоропадського, таким був і Георгій Нарбут - нащадок козацького старшини.

Середовище цих людей було близьким Георгію Івановичу, і люди ці, в свою чергу, могли зрозуміти і оцінити стиль художника, який у першій половині 1918-го уже сформувався. Це був не просто український стиль, це був український шляхетський стиль від якого віяло старою Гетьманщиною, але який, завдяки творчому переосмисленню, не сприймався архаїчно.

І. Щирський, "Теза на честь П. Колачинського", 1690-ті / Г. Нарбут обкладинка журналу "Наше минуле", 1918

З постанням Української Держави з'являється потреба і у нових державних символах. Розробляти герб, печатку, грошові купюри доручають Г. Нарбуту.

Напевно, Георгія Івановича залучили до роботи над грошовими купюрами ще за часів УНР, бо на деяких банкнотах Української Народної республіки, зразка 1918 року бачимо підпис Г. Нарбута. Вже в цих роботах простежуються запозичення з кращих українських історичних зразків:

Герб Костянтина Острозького з книги "Правило истиннаго живота христіанского", Острог, 1598 / Г. Нарбут - грошова купюра 100 гривень, 1918

Розробляються нові державні символи, і в першу чергу печатка та герб. Цікаво, що прототипом печатки Української держави Павла Скоропадського стала печатка гетьмана Івана Скоропадського. Можливо таким було побажання гетьмана, а можливо художнику самому здалося то доречним:

Г. Нарбут - малий герб та печатка Української держави, 1918 / Печатка гетьмана Івана Скоропадського, 1711-1718

Для порівняння наведемо інші козацькі печатки:

Печатки гетьманів Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Кирила Розумовського та кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського

Бачимо, що прототипом могли бути й інші печатки, де дуже подібна постава фігури, але там інші пропорції та відсутній декор вбрання.

Тоді ж Г. Нарбут працює і над проектом великого герба. На жаль, нам ці роботи не відомі, але до нас дійшла обкладинка проекту. У ній художник зобразив з одногу боку фігури гетьмана, вченого та козака Мамая, що напевно мали символізувати: державне управління, освіченість та ментальність. Ці фігури зображені на фоні геральдичного дерева. З іншого боку - біля обеліску стоїть робітник зі щитом на якому зображений тризуб.

Таємниця княжого тризуба. Що символізує наш герб?

Спершу здається що тут історичне протиставляється сучасному, але як тоді розуміти тризуб у руках робітника? Адже у 1918-му тризуб був абсолютно історичним символом - знаком князя Володимира. Швидше, "робітник" не протиставляється групі історичних осіб, а віддзеркалює їх.

Як варіант - ті фігури, за задумом художника, і є символами державного управління, якісної освіти та українського менталітету, того, що необхідне новому українцеві, громадянинові Української держави, якого уособлює собою фігура "робітника". Розмаїття ж родинних гербів зведено до одного - тризубу, державного символу:

Г. Нарбут - обкладинка проекту великого гербу Української Держави, 1918

До речі, якщо подивитися на обличчя історичних фігур, то побачимо, що всі вони схожі на обличчя фігури праворуч. Прототипи фігур гетьмана і вченого на віднайти не вдалося, а фігуру козака Мамая художник напевно піддивився на картині XVIII століття:

Г. Нарбут - обкладинка проекту великого гербу, 1918 (фрагмент) / Невідомий художник - "Козак Мамай", XVIII ст.

На жаль, ідеалістичним надіям Георгія Івановича про українця нового ХХ століття не судилося здійснитися. Українська Держава проіснувала трохи більше пів-року. Найбільше переживав Нарбут, що проти Української держави виступили ті ж українці на чолі з Винниченком і Петлюрою.

Далекий від політики художник малює в цей час єдину в своєму житті політичну карикатуру:

Г. Нарбут "Пес мочащій", 1918

На цій карикатурі Нарбут зобразив Симона Петлюру у вигляді пса, що гадить на символи гетьманської влади, у якій Георгій Іванович теж розчарувався, не в останню чергу через співпрацю з з офіцерами-білогвардійцями, котрі в більшості своїй були українофобами.

1919: Петлюра приймає військовий парад

Нарбут, який у Петербурзі публічно називав себе мазепинцем і жодної українофобії не відчував, зіштовхнувся з нею у Києві.

Розчарування Георгія Нарбута ми дуже добре зможемо зрозуміти, якщо згадаємо 2005 рік. Саме тоді чвари у помаранчевому таборі та обливання вчорашніх союзників брудом один одного викликало у нас таке саме розчарування.

Врешті, чварами українців скористалися їх вороги - денікінці, а згодом і большевики. У 1919-1920 роках, при большевиках, Нарбут працює в основному в журнальному дизайні, зокрема над журналом "Мистецтво", але це вже зовсім інша історія.

В очікуванні тотальної русифікації та диктатури

Нашої теми вона торкається лише тим, що і тоді Георгій Нарбут черпав натхнення у милих його серцю зразках часів козацької України:

Друкарська марка Івана Федорова з книги "Апостол", Львів, 1574 / Г. Нарбут, заставка до журналу "Мистецтво", Київ, 1919

Автор - історик мистецтва, дизайнер

P.S.: Коли у 1992 році у новітній українській державі постало питання грошових банкнот, розробляти які доручили художникові Василеві Лопаті та дизайнерові Борису Максимову, з'явилося і питання історичних джерел.

Це окрема, і дуже цікава історія, і можливо про це варто буде колись написати, але зараз, хотілося би зупинитися лише на одному моменті: для написах на монетах розробники взяли шрифт, створений у 1913 році Василем Кричевським, тим самим, що колись конкурував з Георгієм Нарбутом:

В. Кричевський, обкладинка книги "Українське мистецтво", 1913 / В. Лопата, Б. Максимов, монета "5 копійок", 1992