Галичани в Іспанії. Як рота імені Шевченка з фашистами воювала

75 років тому у в Іспанії розпочалася громадянська війна - республіканці проти фашистів. Для світу ця боротьба була символом - хтось уболівав за прогресивних демократів, які боролися з обмеженими націоналістами, хтось за традицію націоналістів, які захищали "інтереси нації" від світового комунізму.

Відповідно люди з усього світу їхали в Іспанію, щоб воювати на тому боці, який вони вважали правильним. Не стояли осторонь і українці - щойно почалася громадянська війна, участь у ній негайно ж узяли й наші земляки.

Їх звинуватили у... фашизмі

Про те, що спільно з іспанськими республіканцями проти ультраправих націоналістів генерала Франко воювали наші співвітчизники-червоноармійці, сімох із яких удостоєно за це звання Герой Радянського Союзу, писали в часи СРСР часто. Натомість про добровольців-українців з-поза меж Української РСР - рідко.

Хоч одними з перших на захист Мадрида в серпні 1936 року - коли та війна могла завершитися одразу ж після її початку - встигли приїхати 37 уродженців Західної України, котрі заробляли на хліб як шахтарі й металурги в Бельгії та Франції.

Бійці інтербригади імені Домбровського присягають на вірність Іспанській республіці

Услід за ними через карпатський перевал Яворник на тодішньому польсько-чехословацькому кордоні нелегально вирушили з Галичини й Волині до Іспанії ще 180 добровольців.

За даними учасника громадянської війни в Іспанії, радянського генерала Олександра Родімцева, кількість уродженців Західної України в інтернаціональних бригадах, які воювали проти фашистів, досягла тисячі осіб.

Передусім це були прихильники лівих ідей, яких, утім, коли вони втікали від репресій польських жандармів до СРСР, розстрілювали там за їхню незгоду з політичним екстремізмом радянської влади й денаціоналізацією українців.

Польська окупація Західної України в 1918-1939 роках. Як це було

А в 1938-му виконком Комуністичного інтернаціоналу, підконтрольного диктатору СРСР Сталіну, розпустив Компартію Західної України (КПЗУ) - через те, що керівництво нею нібито захопила... фашистська агентура.

За іронією долі, 8 липня 1937 року переважно з прихильників КПЗУ була сформована рота імені Тараса Шевченка, яка входила до 13-ї інтербригади імені Ярослава Домбровського й воювала проти фашистів.

"Перемогти або померти!" Плакат троцькістської республіканської партії ПОУМ, у складі ополчення якої воював і майбутній письменник Джордж Орвелл (1936 рік)

Її боєць Юрій Великанович (член КПЗУ, який народився 1910 року в селі Ільник на Турківщині) повідомляв у бригадній газеті "Домбровщак":

"Українці, пов'язуючи сучасне з героїчною боротьбою минулої доби, створили компанію імені Тараса Шевченка... В'язень царських казематів, засланець диких степів, переслідуваний і зненавиджений властями поет піднімається на широких полях Іспанії".

"Сповнені героїзму"

Своєю чергою, історик Федір Шевченко встановив, що її бійцями "були люди, сповнені героїзму й самопожертви, які віддавали своє життя за світле майбутнє людства". Відтак констатував: "Бойовий шлях роти імені Тараса Шевченка в боротьбі проти фашизму в Іспанії - один з кращих пам'ятників великому поетові-революціонеру".

І все ж першим її командиром (а за сумісництвом - комісаром батальйону) був... білорус Станіслав Томашевич, який писав у бригадній газеті "Домбровщак":

"З погляду бойової підготовки рота імені Тараса Шевченка стоїть дуже високо завдяки досвідові значної частини товаришів, які вже раніше відбували військову службу в інших арміях. Маємо українських офіцерів, таких як поручики Іванович і Литвин, маємо українських сержантів і капралів...

В іспанських селах і містах часто лунає прекрасна українська пісня - то йде рота імені Тараса Шевченка. І під час тяжких переходів командир батальйону звертається до шевченківців: "А може українці заспівають?!" Лунає могутня пісня, а тяжкий перехід стає легшим".

Прапор польського батальйону 13-ої інтербригади імені Домбровського. "Найкращі сини польського народу. Польська Радянська Соціалістична республіка". В кутку легендарне гасло ще часів боротьби з царатом - "За нашу і вашу свободу"

Заступником командира роти був робітник-українець із Франції - Павло Іванович. Та позаяк до складу всіх рот в інтербригадах входили представники різних націй, то в шевченківській, окрім українців та білорусів, не бракувало й поляків та іспанців.

Натомість наших співвітчизників записували в інші роти інтербригад. Приміром, шістьох із них - до батальону імені Чапаєва - разом із преставниками ще 20-ти націй. Іспанська "Вікі" згадує про 4-ий батальйон 13-ої інтербригади "Міцкевич Палафокс", у складі якого воювали "кількадесят українців із анархістського війська Нестора Махна".

Сучасні міліціонери досі бояться армію Махна

Дослідник Ніколай Платошкин встановив, що 498 інтербригадівців, які прибули в Іспанію з Канади, походили зі Східної Європи. А найбільше з них - зі Західної України.

На фронт - із в'язниць

Бойове хрещення шевченківців відбулося на фронті під Брунете на захід від Мадрида, де, вони, відбивши разом із ротою імені Адама Міцкевича навіжені атаки фанатичної мароканської кінноти, атакували в складі бригади укріплені позиції фашистів під Вілья-Франко-дел-Кастільо і Романільос.

У тих жорстоких боях наші співвітчизники здобули перемогу навіть попри те, що втратили майже половину свого особового складу. Але замість загиблих увесь час отримували поповнення з Батьківщини. В тому числі - з... в'язниць. Приміром, у травні 1937-го з дубненської тюрми утекли до Іспанії Дмитро Захарук із Жаб'є (нині райцентр Верховина на Івано-Франківщині - ІП) на Станіславщині й Симон Краєвський із Руслова на Дубненщині.

На Арагонському фронті, де їм протистояли регулярні італійські війська, 25 серпня 1937 року українці заглибилася у тил ворога на десять кілометрів, захопивши декілька його укріплень.

Реконструкція прапора. Триколор у кутку - прапор Іспанської Республіки

У цих великих боях на випаленій сонцем місцевості, не маючи достатньо боєприпасів, часто потрапляючи в оточення, мужність і героїзм проявили командир роти, її комісар Назар Дем'янчук родом із Волині, який до війни працював у Канаді, бійці Василь Лозовий, Йосип Коновалюк, Валентин Павлусевич і Йосип Петраш.

Бойові заслуги роти були відзначені наказами командування бригади й Генерального комісаріату інтербригад. А наприкінці 1937 року у ній почала виходити українською мовою популярна серед бійців газета "Боротьба", яку редагував Великанович і в котрій друкували в тому числі твори Тараса Шевченка й публікації про нього.

А на базі для новоприбулих інтербригадівців в Альбасете видавали українською мовою бюлетень "Вісті із Західної України". Епіграфом до нього були рядки Кобзаря: "Поховайте та вставайте, / Кайдани порвіте / І вражою злою кров'ю / Волю окропіте".

Стікаючи кров'ю

У грудні 1937 року - лютому 1938-го рота вела у сніжній заметілі на гірському пасмі Сьєрра Кемадо, де окремі вершини сягали двох тисяч метрів, бої за місто Теруель. І все ж захопила тоді немало ворожих гармат і вантажівок. А брати Полікарп та Симон Краєвські знищили обслугу двох ворожих кулеметів і заволоділи одним із них.

Тоді загинули командир роти Томашевич, її політкомісар Дем'янчук, сержант Сєрадзький, боєць Полікарп Краєвський... Та вже в березні 1938-го їхня рота в складі своєї бригади вела важкі оборонні бої на Андалузькому фронті, де чотири рази проривала оточення й мужньо відбивала атаки фашистів на висотах біля міста Каспе.

Бійці інтербригади імені Домбровського після битви під Гвадалахарою

В тих боях полягли в тому числі наступні командир і комісар роти - відповідно, Станіслав Воропай та Симон Краєвський. Коли ж у березні шевченківці повернулися на Арагонський фронт, то знову втратили один за одним командирів роти - Михайла Литвина, Павла Івановича та Я. Гацека, а також наступного комісара - Івана Грицюка.

Загинув тоді редактор ротної газети Шистера. Його наступником призначили Великановича, однак і він загинув у бою 4 вересня 1938 року.

А в 1982-му Великановичу у Львові поставили пам'ятник роботи скульптора Теодозії Бриж, якому торік невідомі вандали обрізли голову. Якщо за те, що був членом КПЗУ, то, радше, не знали, що Сталін заборонив партію і наказав чекістам розстріти її керівництво...

"Хто вас кастрував?!"

Натомість на Арагонському фронті українські добровольці встояли навіть під безперервними бомбардуваннями з повітря і навальними атаками сухопутних сил ворога. Тож командування їхньої 13-ї інтернаціональної бригади відзначало високу боєздатність шевченківців, часті вилазки й контратаки й вміння боротися з танками.

Своїм прикладом і палким словом добровольці з України ще й цементували лави республіканців. Коли ті почали панічно втікати на одній з ділянок фронту, гублячи зброю, амуніцію й навіть верхній одяг, перекладачка Марія Фортус, закричала до них:

- Хто вас кастрував?!

- Як кастрував? - зупиняються ошелешені іспанці.

- Коли б ви не були кастровані, то були б чоловіками і не тікали з поля бою.

Червоні від сорому солдати повернулися у бій і таки зупинили тоді ворога.

...Для шевченківців війна завершилася 28 вересня 1938 року, коли республіканський уряд Іспанії опублікував постанову про виведення інтербригад із цієї країни, бо дипломати з держав-посередниць запевняли, що у відповідь путчисти відмовляться від допомоги своїх німецьких та італійських союзників.

Коли ж 28 жовтня у Барселоні відбулися урочисті проводи інтебригадівців, іспанці й каталонці закидали їх квітами. А вдома на них чекали польські... жандарми - щоб ув'язнити в концтаборі Береза Картузька.

По обидва боки

Утім, українці брали участь в тій війні не лише в складі роти імені Тараса Шевченка. Відомо, приміром, що з еміграції у Франції на допомогу іспанським республіканцям подався колишній вояк армії Української Народної Республіки - капітан Кореневський.

В Іспранії він став начальником штабу спершу 14-ї інтербригади, а потім - 35-ї інтернаціональної дивізії, котрими командував генерал Вальтер (Кароль Сверчевський, убитий у 1947 році у сутичці з загоном УПА, під час інспекції приєднаних до ПНР українських земель).

Військовий радник командуючого 3-го корпусом іспанської армії - українець з Одеси Родіон Малиновський, який згодом став маршалом СРСР, засвідчив: "Кореневський був дивовижно хороброю людиною. Він самовіддано бився з фашистами".

Своєю чергою, історик Володимир Шевченко встановив: "Кореневський у складній, часом хаотичній обстановці безперервних боїв ніколи не втрачав самовладання, вміло організовував дії підлеглих. Загинув у бою з колоною італійського корпусу".

Львівський пам'ятник Юрію Великановичу - члену КПЗУ, редактору інтербригадівських газет. Характерна пілотка бійця-республіканця

Не бракувало українських прізвищ і в публікаціях про участь в тій війні колишніх офіцерів врангелівської армії. Приміром, командиром однієї з рот в інтербригаді імені Домбровського був екс-поручник Остапченко.

До слова, в грудні 1936 року під Теруелем майже повністю загинула рота цієї бригади, сформована з колишніх білогвардейців. Причому декілька сот із них переправили в Іспанію з Франції, Чехословаччини, Болгарії та Югославії... радянські розвідники, виконуючи відповідну санкцію Сталіна від 19 січня 1937 року.

Участю у війні на Піренеях колишні денікінці й врангелівці повинні були довести, що перестали бути "ворогами трудового народу" й заслужити таким чином повернення на Бітьківщину. Втім, воювали екс-білогвардійці з українськими прізвищами й на боці іспанських... фашистів.

Відомо, приміром, що лейтенант Шинкаренко був важко поранений, а сержант Двойченко - двічі. Натомість якийсь Куценко потрапив у полон до республіканців, які закатували його.