Михайло Степаняк. Комуніст і член Проводу ОУН

Але саме Степаняк розробляв оунівський проекст власного державного утворення - Української Самостійної Соборної держави.

Отже, представляю увазі читачів біографічну довідку про Михайла Дмитровича Степаняка (1905-1967). Підпільні псевда - "Лекс", "Сергій", "Долишній", "Дмитрів".

Народився 24 січня 1905 р. в с. Дзвиняч на Станіславщині (Солотвинський район Івано-Франківської області) в багатодітній селянській родині. У 1918-1926 рр.. навчався у Станіславській гімназії, а в 1926-1931 рр.. - на юридичному факультеті Львівського університету. Магістр права (1934 р.).

Під час навчання захопився комуністичними ідеями і вступив в КПЗУ, за що після закінчення університету заарештовувався польською поліцією, але через недоведеність обвинувачення в квітні 1934 р. був звільнений і повернувся в рідне село.

Ідеологія КПЗУ 1920-х рр. була близькою до націонал-комунізму - течії в комуністичному русі, що намагалася поєднати національні інтереси з комуністичними ідеями. Єдиним шляхом до національного і соціального визволення західноукраїнські комуністи вважали соціалістичну революцію в Польщі, яку спільно мали здійснити робітники і селяни всіх національностей.

КПЗУ висувала гасло з'єднання всіх українських земель в єдиній соціалістичній державі - УСРР. У 1927 більшість ЦК КПЗУ підтримала так званий "національний ухил" Олександра Шумського в КП(б)У.

У відповідь тодішній генеральний секретар ЦК КП(б)У Леонід Каганович звинуватив керівництво КПЗУ в зраді. Партія розкололася на більшість ("шумськістів") і меншість (прихильників Кагановича). Розкол охопив і Сельроб.

Михайло Степаняк

18 лютого 1928 року більшість КПЗУ під проводом О.Крілика (Васильківа) і Р.Кузьми (Турянського) була виключена з Комінтерну. "Васильківці" відкрито виступали проти політики Сталіна і Кагановича в національному питанні, домагалися наповнення радянської української державності реальним змістом.

Після закінчення університету заарештовувався польською поліцією, але через недоведеність обвинувачення в квітні 1934 р. був звільнений і повернувся в рідне село.

Історик Джон-Пол Химка про радянофільство в Галичині 1920-их

З початку 1935 працював помічником приватних адвокатів у м. Бережани (Тернопільська обл.). Після приєднання Західної України до УРСР з вересня 1939 р. стає секретарем Бережанської тимчасової повітової управи, з грудня 1939 р. - завідувачем загальним відділом Бережанського районного виконавчого комітету, а в березні-квітні 1940 р. - секретарем Бережанського міської ради.

Після сталінських погромів та терору на Західній Україні виходить з КПЗУ.

У квітні-травні 1940 р. у Степаняка відбулася зустріч із спеціально прибулим з Кракова представником ЦП ОУН Г. Голяшем - "Беєм" і членом Крайового Проводу ОУН Л. Зацним - "Трояном". Вони запропонували Степаняку приєднатися до ОУН, якій терміново був потрібний кваліфікований юрист для підготовки проекту організації органів державної влади "самостійної" України.

Так Степаняк фактично стає членом ОУН, переходить на нелегальне становище і приймається за роботу. Протягом літа й осені 1940 р., ховаючись у різних селах Західної України (гроші на його утримання виділяла ОУН), він підготував зазначений проект.

У травні 1941 р. керівник Львівського Крайового Проводу ОУН І. Климів - "Легенда" повідомив Степаняка про затвердження Центральним Проводом його проекту державного устрою "УССД" (Українська самостійна соборна держава - ІП) і прийняття його до практичного виконання. З початком Великої Вітчизняної війни згідно з проектом Михайла Степаняка оунівці створюють на окупованій території свої органи влади.

Після проголошення Акту відновлення української державності 30 червня 1941 року Степаняк призначений помічником Лева Ребета - заступника "прем'єра" Ярослава Стецька і шефа "Державного устрою" при центральному проводі (ЦП) ОУН.

У вересні 1941 року Ребет був заарештований німцями, і Степаняк посів його місце. Враховуючи особливі заслуги Степаняка перед ОУН, він був введений в т. н. "Раду Сеньйорів" під патронатом митрополита Анджея Шептицького.

Наприкінці вересня - на початку жовтня 1941року у селі Сороки поблизу Львова відбулася Перша конференція керівного складу ОУН(б), у якій взяло участь 10-15 провідників організації, зокрема й шеф СБ Михайло Арсенич.

Арсенич. Людина, яка створила внутрішню поліцію в ОУН

За свідченнями Членів ЦП Миколи Лебедя та Михайла Степаняка, конференція вирішила перевести більшу частину кадрів до підпілля, не вступати у відкритий конфлікт з німцями, аби зберегти сили для подальшої політичної боротьби за УССД, створювати легальну мережу в адміністративних, громадських установах, розгортати антинімецьку та антирадянську пропаганду, готувати військові кадри та складувати зброю.

У тому ж 1941 Степаняк стає на чолі найважливішої структурної одиниці підпілля - Крайового Проводу ОУН "Галичина", або КП ОУН на Західноукраїнських землях (ЗУЗ). В кінці 1941 р. "урядуючий" провідник Микола Лебідь - "Рубан" (він очолив ОУН замість Бандери, який знаходився під німецьким арештом) увів Степаняка до складу Центрального Проводу.

Михайло Степаняк брав активну участь в I, II і III конференціях ОУН, а на Третьому Великому Надзвичайному зборі ОУН у серпні 1943 р. був обраний членом Головної Ради ОУН.

Наприкінці цього року Дмитро Клячківський ("Клим Савур") видає розпорядження про "чистку" в УПА. Степаняк виступає категорично проти, розуміючи, що це призведе до підриву боєздатності руху опору.

 Скільки насправді солдат було в УПА. Свідчить Клим Савур

Але, на жаль, думки Степаняка не почуті. Надалі внутрішні репресивні кампанії неодноразово повторювалися, ставши однією з причин підриву боєздатності повстанського руху.

Степаняк є автором великої кількості офіційних документів, багато з яких були опубліковані в центральному оунівському журналі "Ідея і Чин".

Обкладинка одного з чисел "Ідеї і чину" 1943 року. Фото: archive.lviv.ua

Докладав зусиль до консолідації всіх українських емігрантських рухів, що протистоять Радянській владі, брав участь у переговорах з польським емігрантським урядом з приводу спільних дій. Виступав за "демократизацію" внутрішнього життя ОУН і відмови від ідеології донцовського інтегрального націоналізму.

Погіршення становища руху опору зумовило розбіжності серед його лідерів, до яких додалися й особисті амбітні суперечності між окремими членами проводу ОУН(б) в Україні (групою Лебедя-Кука-Степаняка, з одного боку, і Шухевича-Клячківського - з іншого).

Зокрема, Степаняка Роман Шухевич іще в травні 1943 р. усунув від керівництва підпіллям Галичини, призначивши замість нього свого ставленика Василя Охримовича та вислав Степаняка на Волинь.

"Конфлікти в ОУН(б) і їхній вплив на український рух Опору"

Там Степаняк знову активно включається в роботу. Спільно з М. Лебедем, В. Куком, Я. Бусел та іншими членами Крайового проводу ОУН на "ПЗУЗ" (північно-західних українських землях) він ініціює конференцію керівників осередків ОУН у Волинській, Рівненській, Тернопільській областях.

Деякі учасники конференції запропонували відмежовуватися від ОУН, оголосити Романа Шухевича головним винуватцем співробітництва з німцями й вивести підпілля згаданих областе з-під керівництва Проводу ОУН.

У червні 1944 року Степаняк створює опозиційну ОУН Шухевича "Народно-визвольну революційну організацію" (НВРО). Керівництво "НВРО" доручає Степаняку підготувати програму нової організації. Про створення НВРО повідомили керівникам місцевих ланок ОУН Волині.

Проте до кінця завершити свою роботу Михайло не встиг, оскільки 30 липня 1944 був захоплений чекістами у схроні в лісі між селами Буща та Дермань Рівненської області. При затриманні був важко поранений кинутою в схрон гранатою і втратив свідомість.

Степаняк був першим із керівників ОУН такого високого рангу, захопленим живим, тож чекісти намагалися найбільш ефективно використовувати отриману від нього інформацію, для чого ретельно приховували факт його арешту - жодних офіційних повідомлень з цього приводу не було.

Ба більше, на відміну від інших затриманих оунівців, які активно виступали в газетах і на мітингах із засудженням своєї "діяльності", Степаняка в пропагандистських цілях не використали. Довгий час його справу навіть не направляли в суд. Його допитували, використовували в упізнанні убитих учасників ОУН-УПА, знову допитували, перевозили зі Львова до Києва і назад.

На допиті 9 квітня 1945 року у відділі боротьби з бандитизмом УНКВД по Львівській області, затриманий М. Степаняк дає характеристику Р.Шухевичу.

Розповідаючи про Шухевича , як "старого члена ОУН", М. Степаняк зазначає, що він свого часу став фактичним керівником "українського легіону" (мається на увазі батальйон "Нахтіґаль", яким з української сторони формально командував Євген Побігущий).

"Нахтіґаль" у Львові. Ранок 30 червня 1941 року (ФОТО)

Наприкінці 1942 року провід ОУН (Б) нібито вирішив організувати на базі батальйону "основне ядро української воєнної сили проти німців"  і спеціальним кур'єром Роману Шухевичу передали наказ перекинути легіон з Білорусі до північно-західних лісових місцевостей України і там перейти до "партизанських антинімецьких рейдів по Україні".

Однак наказу він не виконав, мотивуючи тим, що отримав його із запізненням і перебував під контролем гестапо. Після тижневого затримання у гестапо Шухевича звільнили і він перейшов на нелегальний стан, був введений Миколою Лебедем до складу ЦП ОУН як шеф військової референтури. В середині 1943 року обирається членом Бюро Проводу.

Під час допиту чекістами Степаняк доволі негативно відгукується про Шухевича як організатора і людину:

"Шухевич - "Тур" - людина фактично дрібна, при тому хворобліво честолюбна, зарозуміла, мстива. За своїм ідеологічним и політичним спрямуванням - типовий увіст-оунівець (увіст - від абревіатури Української Військової організації - ІП).

Ворог масової політичної роботи, зокрема політичної освіти й виховання членських кадрів и широких народних мас. Стояв твердо на становищі, що політика - це діло Проводу, нести політичну освіту в членські і народні маси - це, на його погляд, рівнозначно з підриванням основ націоналістічної, політичної та організаційної дисціпліни.

"Хлоп", як він (Шухевич - ІП) залюбки вісловлювався, не сміє політикувати, він має слухати і безоглядно виконувати накази Проводу. Дати хлопові політичну освіту - це те саме, що змусити його критикувати Провід, міркувати над тим, правильну чи не правильну політику веде Провід. Цього допустити не можна.

ОУН він розумів, як бойовий ВІЙСЬКОВИЙ ЗАГІН, про роль політичної ОРГАНІЗАЦІЇ не було в нього уявлення. Тому, прийшовши до влади та закріпившись, Шухевич-"Тур" бере зараз же гострий зворотній курс і від "політизації" переходить круто до "мілітаризації", палочної дісціпліни і виховання.

Шухевич ще в легіоні вславився биттям стрільців. Як голова ОУН, а відтак командир усієї УПА, завів таку систему в ОРГАНІЗАЦІЇ і на тому пункті зійшовся з Климом Савуром. Йдеться про методи насильств, терору, шомполів та мордобою в УПА і всього українського населення.

Як політичний і ВІЙСЬКОВИЙ керівник - має спроможності на те, на що може спромогтися пруський капрал.

Його кругозір поза львівський Ринок і приватну крамничку не виходив. Якщо в нього був ІДЕАЛ держави, то не іншої, як поліційної, яку твердою рукою назовні повинна встановлювати диктаторську владу військової верхівки.

Як терорист вірив у всесилля терору і на площині терору думав знайти розв'язок всіх проблем внутрішньої і зовнішньої політики. Небагатослівний, підступний, підлесливий, аморальний та одночасно дуже набожний."

[Фонд музею СБУ - одиниця зберігання 1068.]

Я би ми не оцінювали згаданий документ - до того ж не забуваймо про обставини, за яких Степаняк надавав чекістам ці свідчення - в ньому проявився об'єктивний антагонізм між різними програмними точками зору на функції ОУН та характер її масової роботи.

Гебісти проти Шухевичів. Як стежили за командиром УПА

З однієї сторони, своє бачення ролі ОУН мали "політичні працівники", до яких належав і автор документу, прихильники демократизації визвольного руху , з іншого - чільні командири УПА, адепти воєнної організації і вертикалі влади.

26 березня 1947 р. Військовий трибунал військ МВС Київської області засудив М. Степаняка за ст. ст. 54-1 "а" і 54-11 Кримінального кодексу УРСР до вищої міри покарання - розстрілу. Однак 23 червня 1947 Військова колегія Верховного Суду СРСР, посилаючись на ст. 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 травня 1947 р., замінила розстріл на 25 років таборів.

Покарання відбував у Піщаному таборі (Карагандинська область, Казахстан). Після смерті Сталіна написав кілька скарг у різні інстанції, домагаючись перегляду справи. Лише 8 квітня 1961 року Президія Верховної Ради УРСР помилувала Михайла Степаняка, знявши з нього судимість, а 12 квітня він був звільнений.

Після звільнення, разом з іншими амністованих провідниками Василем Галасом, Василем Куком, Мироном Матвієйко, М. Степаняк виступив із засудженням своєї діяльності в ОУН.

Михайло Степаняк помер 13 лютого 1967 в рідному Дзвинячі на Івано-Франківщині. Реабілітований 3 січня 1995 прокуратурою Рівненської області.