8 травня 1945

День перемоги в Лондоні. Фоторепортаж

Як святкують перемогу над одним з двох людиноненависницьких режимів у столиці Об'єднаного Королівства? Чого немає в них у цей день? Рознарядок, обов'язковості, заклинань, пропаганди і, звичайно, кумача... Тобто, взагалі ніяких прапорів у руках. Державні - скрізь. Але... не більше, ніж у звичайні дні.

Як святкують перемогу над одним з двох людиноненависницьких режимів у столиці Об'єднаного Королівства? Так, як  майже в усіх країнах  антигітлерівської коаліції - 8 травня. День капітуляції Німеччини, тобто юридичне припинення війни і вважається її закінченням.

"Що тут не ясно?" - як сказав би класик...

Чого немає в них у цей день?  Рознарядок, обов'язковості, заклинань, пропаганди і, звичайно, кумача... Тобто, взагалі ніяких прапорів у руках. Державні - скрізь. Але... не більше, ніж у звичайні дні.

Свято відбувається, проте саме як свято воно нікого не вибиває з ритму вихідного дня.

Друга риса - мабуть, англійці схильні героїзм і заслуги швидше узагальнювати, аніж персоніфікувати. Зранку не помічалось якоїсь особливої уваги ні до пам'ятників Черчілю, ні Монтгомері, або як його тут називають - Monty. Кудись відсторонено вбік дивився майстер стратегії Аланбрук.

 

Глянувши уважніше, я згадав, яке ще сьогодні свято, крім перемоги. Бо дивився він у бік жінок. Ні, не справжніх - кам'яних. І не жінок, насправді, а їх одягу. Бо душі тих реальних жінок Другої світової назавжди відлетіли у небо. Їм ніколи вже не святкувати День Матері...

 

Біля підніжжя цього зворушливого пам'ятника в усі дні лежить вінок маку. Як і біля поряд розташованого монумента з лаконічним написом: "The Glorious dead" - "Загиблим героям". Обабіч нього увесь рік стоять прапори родів королівських військ.

А ще: британці не виділяють Другу світову війну в окремий культ. Для них історично вартісно все, що слугувало згуртуванню нації, зміцненню держави і утвердженню, як би ми сказали, "англійства".

Особливо помітна увага до І Світової війни (про пам'ятники тієї епохи - в наступних репортажах). А вшанування перемоги над гітлеризмом відбувалося біля монумента королівським артилеристам І і ІІ Світової.

І першим прийшов... Солдат.

 

Він поставив на місце відкинутий вітром вінок маку і деякий час стояв, схиливши голову. Побачивши на ньому нагороди я попросив дозволу сфотографувати.

 

Як же вони йшли!... З гордістю, гідністю, піднесенням і якимось, непритаманним нам спокоєм...

 

Чота королівських гвардійців у традиційних ведмежих шапках виконувала роль оркестру.

А за ними, я так зрозумів, ветерани різних воєн. Напрасовані. Чисті і урочисті. Хвилина мовчання. Гімн. І жодних промов, обіцянок і клятв. Все майже як у нас. Майже...

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.