Спецпроект

†Ніна Марченко. Добра, усміхнена і мудра...

Добра, усміхнена і мудра мама Валерія Марченка - такою пам'ятатимуть її ті, що спілкувалися і зналися з цією на рідкість світлою людиною. Вона вміла любити і прощати, вислухати і порадити, а часом і наполегливо навчати там, де бачила, що не було кому вчити і виховувати.

Ніна Михайлівна з сім'ї науковця, сама педагог за покликанням, кандидат педагогічних наук. А склалося так, що добре вихований улюблений син Валерій став її вихователем і навернув матір у свою віру.

У гнітючій атмосфері 1970-х років  то була історія важка  і драматична: поєднати працю в державній установі з вірністю синові, засудженому як особливо небезпечний державний злочинець.

Син став християнським неофітом, суворо послідовним у своїй вірі, яка не визнавала авторитету влади тоталітарних кесарів. І тут максималізм материнської любові поєднався з синовою вірою.

У багатій драматизмом історії українського опору то чи не найяскравіший приклад материнської вірності і безстрашності.

Валерій був безкомпромісним, а, отже, приреченим. Мати супроводжувала його на останніх етапах і повідомляла всім про те, як убивають сина, аж до останнього дня 5 жовтня 1984 року.

Ціною надзусиль вона таки забрала його тіло і поховала на саму Покрову в рідному селі Гатне під Києвом.

 

Любов перетворювалася у вимогливу віру, яку залишив по собі син як заповіт.

Ніна Михайлівна упорядкувала і видала зворушливі і правдиві книги "Листи до матері з неволі",  "Творчість і життя", "Вірити - і тільки!".

Вона часто виступала з глибокими і повчальними розповідями про сина. Біля неї гуртувалася молодь і вчилися глибоко розуміти громадянські чесноти, забезпечені діяльною любов'ю.

Для Ніни Михайлівни то було не просто вшанування пам'яті ­сина - то було продовження його справи  виховання чесних і сміливих громадян, слово яких сповнене любові до України і віри в Бога. Практично то була наука громадянської активності і відповідальності за долю рідного краю.

За книги про сина Ніна Михайлівна було відзначена премією імені Олени Теліги, а також нагороджена орденом "За мужність" І ступеня. Вона належала до тих діяльних авторитетних громадян, що дають приклад служіння і залишаються жити в пам'яті поколінь.        

Прощання відбудеться в цю неділю,

17 квітня, з 11:00 до 14:00 у Церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці,

що біля Патріаршого собору УГКЦ (м. Лівобережна, вул. Микільсько-Слобідська, 5).

Схиляємось у молитві за спокій її доброї душі:

Євген і Валерія Сверстюки,

Осип і Надія Зінкевичі,

Віктор і Катерина Ющенки,

Валентина Попелюх (Стус),

Валентина Чорновіл і Микола Плахотнюк,

Атена Пашко,

Алла Марченко,

Семен Ґлузман,

Раїса Руденко,

Петро Вінс,

Андрій Григоренко,

Раїса Мороз,

родина Бориса Антоненка-Давидовича,

Наталя Кучер,

Василь Овсієнко,

Інна Філіппова,

Ніна Міщанчук,

Ніна Романюк,

Вахтанґ Кіпіані,

Зіновій Антонюк,

Юрій Бадзьо і Світлана Кириченко,

Леонід Плющ,

Святослав Караванський,

Ольга Кобець,

Євген і Борис Захарови,

Володимир Каплун,

Мойсей Фішбейн,

Ніна Вірченко і Ростислав Доценко,

Олександр Сугоняко,

Мирослав Симчич і Раїса Мороз,

Йосиф Зісельс,

Євген і Галина Пронюки,

Мирослав і Люба Мариновичі,

Ірина та Ігор Калинці,

Стефанія Шабатура,

Микола Матусевич,

Ольга Гейко,

Михайло, Богдан і Ольга Горині,

Левко Лук'яненко,

Лесь Танюк,

Володимир Тихий,

Олесь Шевченко,

Виталій Шевченко,

Василь і Віра Лісові,

Галина Севрук,

Ірина Жиленко,

Людмила Семикіна,

Наталка Осьмак,

Степан Хмара,

Раїса Лиша,

Микола та Андрій Горбалі,

Ольга і Павло Стокотельні,

Григорій Куценко,

Андрій і Марія Кочури,

Надія Самуляк,

Олена Проскура,

Сергій Білокінь,

Марія Овдієнко,

Петро Розумний,

Кузьма Матвіюк,

Олесь Сергієнко,

Богдан Чорномаз,

Лариса і Тетяна Крушельницькі,

Зорян і Оксана Попадюки,

Марія Гель,

Юрій Шухевич,

Григорій Приходько,

Мирослава Зваричевська,

Олекса Різників,

Галина Могильницька,

Ганна Михайленко,

Олена Голуб,

Євген та Олесь Обертаси,

Галина Возна-Кушнір,

Рита і Борис Довгані,

Іван Русин,

Анатолій Русначенко,

Ростислав Семків,

Анатолій Кислій,

Людмила Голубчик,

Володимир Сіренко,

Борис Довгалюк,

Леонід Фінберґ,

Костянтин Сігов,

Володимир Мармус,

уся школа № 175 імені Валерія Марченка

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.