Спецпроект

Український розвідник Іван Литвиненко (до 120-річчя з дня народження)

Хоружівка на Сумщині може похвалитися не тільки третім президентом України. Тут народився й Іван Литвиненко - полковник Армії УНР, один із десяти найбільших ворогів радянських спецслужб у 1930-их роках, згодом - вчитель офіцерських шкіл УПА.

Якщо в СРСР по закінченню Другої Світової війни на книгах про Кузнєцова і фільмах про Штірліца виховували молодь, українська наука в діаспорі практично нічого писала про наші спецслужби. Справжній розвідник не залишає слідів - і ми про нього майже нічого не знаємо...

Одним із таких розвідників є Іван Данилович Литвиненко - людина, яка пройшла через вир двох етапів українського визвольного руху.

В метричній книзі Катерининської церкви с. Хоружівка за 1891 рік є запис, що 4 січня (за новим стилем 17 січня) народився хлопчик Іван. Про батьків сказано: „з села Хоружівка селянин власник Данило Костянтинович Литвиненко і законна дружина його Анастасія Кузьмівна, обоє православного віросповідання...".

Далі було навчання в Смілянській школі Роменського повіту та на Московських вищих комерційних курсах. Після їх закінчення Іван деякий час займається комерційною діяльністю.

Під час Першої Світової війни Литвиненко - офіцер царської армії. З 1917 року - в Армії Української Народної Республіки, де отримав ранг полковника.

Військову службу в українській армії він починав у складі 147-ї пішої Воронізької дружини. Згідно з листом командира дружини від 21 грудня 1917 року за № 28214, Литвиненко був переведений до 1-го Українського Вартового полку, штат якого складав 4 296 осіб.

Литвиненко був командиром 11 сотні 3-го куреня цього полку, в вже 14 січня 1918 року став командиром 3-го куреня 1-го Київського Вартового полку. Важливо зауважити, що у цих та інших військових підрозділах Армії УНР служило багато вояків із Сумщини.

Далі він відомий як помічник командира, потім командир 1-го Запорозького пішого полку ім. гетьмана П. Дорошенка. Ця військова одиниця була сформована у Харкові в березні 1918 року у складі Запорозького корпусу.

Організовувався корпус уже після першої українсько-російської війни і складався з уцілілих полків, які спочатку з тяжкими боями відступали на захід, а потім, у складі Запорозької дивізії визволяли Україну від більшовицької навали.

Колишній старшина Запорозького корпусу сотник Монкевич у своїх спогадах називає дорошенківців одним з найперших полків української армії.

Дослідження, проведені істориком Романом Ковалем, висвітлюють подальшу долю військового діяча: командир 1-ї Запорозької дивізії, 6-го загону Запорозької дивізії (січень 1920).

Іван Литвиненко. Фото 20-х років.

Наступна сторінка війни за державність, в якій активну участь брав Іван Литвиненко - Перший Зимовий похід Армії УНР по тилах більшовиків і денікінців, який став безпрецедентним в історії воєн за своїм характером і героїчністю.

В поході, яким керував генерал-полковник Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко, взяло участь близько десяти тисяч осіб.

Армію, перед походом було поділено на чотири збірні групи: 

  1. Запорізька збірна група або Запорізький корпус. Командиром одного з полків - Збірного запорозького кінного полку ім. Богдана Хмельницького був Іван Литвиненко.

  2. Київська збірна група, що складалася з 5-ї та 12-ї Селянських дивізій, полку Морської піхоти, частин Залізної дивізії та Корпусу Січових Стрільців.

  3. Волинська Збірна група.

  4. 3-тя Стрілецька дивізія або група, до складу якої входили частини тієї ж 3-ї стрілецької дивізії, Спільна Юнацька школа.

Переважна більшість подій Зимового Походу відбувалась на території сучасної Черкаської області.

Після заняття Черкас далеко по Лівобережжю піднялися чутки, що "українське військо вже до Дніпра дійшло". Від Полтави, Чернігова, Харкова, Мелітополя, Луганська приходили посланці. Активізувався і повстанський рух українських селян.

Тільки на території теперішньої Сумщини та прилеглих районів Чернігівщини і Полтавщини за різними оцінками оперувало кілька сотень українських повстанських загонів: Христового, Левченка, Погорілого, Вовка, Кундія, Ромашка, Шуби, Петренка, Марфенка, Ващенка та ін.

Як виглядав селянський виступ проти червоної влади, можна прочитати в розділі "Колонки"

Останні два загони при підтримці населення діяли аж до 1928 року. Так що сподівання організаторів походу на селянські виступи не були марними.

Однією із славетних сторінок Зимового походу стали події 16 квітня 1920 року у Вознесенську (нинішня Миколаївська область), де, завдавши поразки частинам 14-ї більшовицької армії, війська Дієвої армії УНР захопили 28 гармат, 32 тисячі гарматних набоїв.

Також було захоплено 48 кулеметів і 5 тисяч рушниць та 2 мільйони набоїв до них, 4 тисячі возів з одягом, взуттям та іншим майном, та ще й 10 мільйонів рублів. Героєм бою за Вознесенськ був командир Збірного Запорозького кінного полку ім. Богдана Хмельницького Іван Литвиненко.

Складність ситуації при взятті міста полягала в тому, що українські частини через відірваність від своїх баз не мали потрібної кількості зброї та набоїв. Наприклад, під час атаки на місто повстанчого відділу Гулого-Гуленка та полку Чорних Запорожців, піший Запорозький полк під командою полк. Дубового ішов їм на підмогу наполовину без рушниць, ляскаючи в долоні, створюючи шумовий ефект.

Натомість у Вознесенську якраз проходив комуністичний з'їзд, і його делегати суттєво посилили позицію червоних, котрі негайно ж перейшли в контратаку.

Ситуацію врятував кінний полк під командою Литвиненка, який "з'явився на обрії великою лавою і, попередивши піхоту, почав рубати ворога направо і наліво. Ворог панічно розбігався, кидаючи зброю, кашкети, чоботи, шинелі, і Запорожці на плечах у ворога вдерлися до самого міста".

Пізніше, один з найближчих співробітників полковника Литвиненка на Волині Тарас Боровець згадуватиме, що участь у Зимовому поході для його здоров'я обернулася тяжкою недугою: гострим ревматизмом та пухлиною ніг.

Перший Зимовий похід Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва визвольного руху в Україні 1917 - 1921 років, під час якого українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби з численними ворогами.

Армія УНР була збережена, за весь рейд по тилах ворога пройдено 2500 км, проведено більше 50-ти успішних боїв.

Полковник Литвиненко командував 2-ю бригадою 1-ї Запорозької стрілецької дивізії Армії УНР, згодом - голова військової делегації до Добровольчої армії генерала П. Врангеля, виїздив до Польщі та Румунії. Саме його в кінці літа 1920 р. Головний отаман Симон Петлюра уповноважує проводити переговори з бароном.

Історія промовчує про те, де і за яких обставин Іван Литвиненко став професійним військовим розвідником.

Іван Данилович Литвиненко-"Морозенко" був залучений до роботи керівником спецслужб УНР Миколою Чеботаревим ще у 1924 р., потім він працює в контррозвідці Державного Центру УНР в екзилі.

У червні 1927 р. Литвиненко скерований Чеботаревим, який тоді очолював другу секцію військового міністерства, спочатку на посаду керівника розвідувального пункту у Могиляни (поблизу Острога), а з осені 1928 р. - у Рівне, де і закінчив свою розвідувальну діяльність у 1935 р.

Після того Литвиненко перебрався до Варшави і до січня 1936 р. перебував у розпорядженні іншого відомого контррозвідника генерала Всеволода Змієнка.

Займаючись розвідувальною діяльністю, Іван Данилович був постійним об'єктом уваги радянських спецслужб. У документі, складеному за агентурними і слідчими матеріалами 1939 року у розділі "Українські терористичні організації в Польщі" він згадується серед десяти найбільш авторитетних та активних діячів екзильного уряду УНР.

Досить промовиста і його характеристика: "... колишній полковник петлюрівської армії. В еміграції - керівник розвідки УНР на Північній Волині. Постійно жив у Рівному. Керував розвідкою УНР в Рівному, Острозі, Здолбунові, Рокитному... Активний та досвідчений розвідник, перекинув на радянський бік десятки агентів".


Литвиненко І.Д., 1946 рік

Причетним до розвідувальної діяльності ДЦ УНР в екзилі був, крім уже згаданих осіб, український військовий і політичний діяч Тарас Бульба-Боровець, який писав про це так:

"Полковник Іван Литвиненко мешкав тоді в Рівному. З наказу уряду УНР він керував українською розвідкою на польсько-радянському кордоні. Я одразу став його співпрацівником для виконання кар'єрних обов'язків. З наказу полковника Литвиненка наша молодь передавала на другу сторону директиви уряду УНР та літературу, а звідти отримувала різні матеріали, сов'єтську пресу та книжки.

Ця наша робота була особливо пожвавлена під час великого голоду на Україні 1932-1933 років. Ми приносили з-за кордону цілу масу зразків "хліба", печеного з дерев'яної кори, листя, просяної лупи, буряків та інших складників... Ці експонати голоду в СРСР уряд УНР із меморандумами надсилав до Ліги Націй та поширював на весь світ, хоч той світ був на все глухий... Ми включились до антибільшовицької кампанії усією душею і проводили боротьбу всіма можливими засобами..."

З вуст Боровця відома і чи не єдина (не враховуючи даної ворогами) коротка характеристика Литвиненка: „Полковник Іван Данилович Литвиненко був одним з найактивніших членів нашої організації з-посеред старшої генерації. Військовою мовою - він був наче начальник штабу ... Це палкий патріот трудової України, відважний вояк, далекозорий політик, найщиріший товариш і батько вояка."

Отже, організовуючи на Волині і Поліссі на початку Другої Світової війни „Поліську Січ", з якої почалася УПА, отаман Бульба-Боровець спирався передусім на військовий і розвідувальний досвід полковника Литвиненка.

У вересні 1943 року Литвиненко ще з двома колишніми полковниками армії УНР переходить до Української Повстанської Армії. Його організаторський хист і бойовий досвід стають у великій пригоді армії, яка повела боротьбу проти гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР.

Він стояв практично біля витоків розвідки УПА як начальник відділу розвідки Крайового Військового Штабу УПА - Північ.

Згодом стає інструктором старшинської школи УПА „Дружинники", де на пропозицію командира УПА-Північ Дмитра Клячківського - "Клима Савура", полк. Литвиненко викладає шестигодинний курс "Бойова розвідка", а також керує випуском старшин.

Підрахунки Клима Савура щодо кількості солдат в УПА дивіться тут 

На початку грудня 1943 року, разом з 14 випускниками школи, які отримали звання "хорунжий", Литвиненко прибув до штабу "Енея" - командира Південної групи УПА.

Через прогресуючу недугу Івана Даниловича йому готують фіктивні документи для легалізації.

Після особистої зустрічі з членом Центрального проводу ОУН Василем Куком-"Лемішем" та отриманих завдань полк. Литвиненко звільняється з військової служби і переходить в підпілля.

План криївки УПА в селі Козацьке Конотопського району Сумщини

Питання, які обговорював Литвиненко з "Лемішем" та іншим зверхником - "Ігорем", полягали в підготовці до переходу на Східні Українські землі великої групи бійців УПА для проведення підпільної роботи.

Дослідникам невідомо нічого про ступінь причетності розвідника-ветерана до цієї акції, але відомо інше: тільки на Сумщину було перекинуто близько 200 осіб, а остання криївка УПА була виявлена в с. Попівка Конотопського р-ну аж у 1950 році.

Про націоналістичне підпілля на Сумщині в часи Другої світової читайте в розділі "Книжки"

Деякий час Литвиненко проживав нелегально у Львові, виконуючи різні доручення підпілля ОУН. Пізніше був виявлений і заарештований радянськими слідчими органами у 1945 році, але звільнений для оперативного спостереження.

Оскільки виявити зв'язки Литвиненка з підпіллям ОУН-УПА не вдалося, а на співпрацю з МДБ він не погодився, повторно був арештований у червні 1946 р. (Див. архівну постанову про арешт в кінці тексту)

У 1946 р. Литвиненко проходив по слідству у справі члена першого Проводу ОУН П. Кожевникова.

Подальша його долю розповідає кримінальна справа, де містяться матеріали зізнань І. Литвиненка та протоколи допитів свідків. Перше, що привертає увагу - широке коло зв'язків Івана Литвиненка з багатьма відомими керівниками збройної боротьби, серед яких: Т. Боровець, Д.Клячківський, Л. Ступницький та іншими.

Друге - підслідний давав зізнання тільки щодо тих, хто вже загинув або перебував за кордоном. Це й спричинило смертний вирок військового трибуналу військ МВС Київської області, оголошений 12 грудня 1946 р.

Але ще понад два місяці Литвиненка мордують камерою смертників. Можливо, слідчі чекали, що приречений "схаменеться" і почне давати свідчення "по суті", можливо, хотіли морально зламати, адже свій 56-й день народження в'язень "відсвяткував", чекаючи виконання вироку.

Розстріляли полковника в Лук`янівській в`язниці 17 лютого 1947 року. А 17 січня 2011 р. земляки відзначають його 120-річчя.

В нелегкій, завжди оповитій серпанком таємничості, роботі розвідника І. Литвиненко користувався псевдами: „Морозенко", „Солончак". Ще в роки Української революції, будучи командиром різних підрозділів, здобув серед вояків прізвисько "Мама" за надзвичайно людяне і турботливе ставлення до підлеглих. В УПА мав псевдо „Євшан".

Родина розвідника з часу його останньої відпустки у 1918 році до перших історичних публікацій 2006 року (88 років!) нічого не знала про його долю, хоча переказувалася легенда про те, що в 20-ті роки він переодягненим з'явився в Хоружівці, щоб забрати сім'ю.

Проте в умовах червоного терору ніхто не наважився вирушати в ризиковану подорож через кордон.

Праправнуки Івана Литвиненка біля пам'ятної дошки. Хоружіка, 24 серпня 2007 року

Мовчав про це на допитах і сам Іван Данилович, очевидно, щоб не наражати родичів на зайву увагу "органів". Тільки 24 серпня 2007 року в Хоружівці було відкрито пам'ятну дошку на його честь. А коли стали біля неї правнуки героя - всі були вражені схожістю - "типаж" просвічував крізь століття...

--------------------------------

ДОКУМЕНТ

Постанова про арешт Литвиненка І.Д.

30 травня 1946 року

Форма № 1

Арест санкционирую Воен. прок. в/МВД

*полк. юстиции

1 июня 1946 г.**

Утверждаю

1 июня 1946 г.

Генерал-лейтенант***

/САВЧЕНКО/

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

(на арест)

гор. Киев 30 мая 1946 г.

я, начальник отделения І Управления МГБ УССР, майор ДАНЬКО

рассмотрев поступившие в НКВД СССР материалы о преступной деятельности ЛИТВИНЕНКО-МОРОЗЕНКО Иван Данилович, 1891 года рождения, урож. с. Хоружевка Роменского района, Полтавской области, украинец, беспартийный, женат, образование среднее, проживает - г. Львов, ул. Яховича дом № 24, кв.1.

Нашел

ЛИТВИНЕНКО-МОРОЗЕНКО в 1917 г. служил командиром куреня Киевского охранного полка Центральной Рады. В 1918 г., будучи командиром "Запорожской дивизии", принимал участие в боях против Красной Армии.

В 1920 г. ЛИТВИНЕНКО-МОРОЗЕНКО после боев против Красной Армии за города Дубно и Ровно, являлся полномоченным представителем ПЕТЛЮРЫ по военным переговорам с ВРАНГЕЛЕМ об об`единении сил против Красной Армии, тогда же, как представитель ПЕТЛЮРЫ, выезжал в Румынию для переговоров с румынским военным командованием.

В 1920 году, в связи с разгромом петлюровцев Красной Армией, бежал с остатками войск УНР в Польшу.

В конце 1924 года был завербован руководителем разведки УНР в Польше, сотрудником польских разведывательных органов - ЧЕБОТАРЕВЫМ и направлен г. Ровно со специальными заданиями.

В 1927 году стал официальным сотрудником разведывательного отдела УНР в Варшаве.

С 1928 по 1932 год являлся начальником разведывательного пункта в г. Ровно, активно проводил разведывательную и повстанческую работу на территории Украины в пользу польских разведывательных органов и УНР.

С 1936 по 1941 год от УЦК работал начальником украинской станицы г. Калиш.

В 1941 году был избран председателем комитета "украинских воинов-оуновцев", как военный специалист работал при штабе командующего округа УПА "ЭНЕЯ", готовил старшин УПА.

В начале 1944 года командованием УПА, с фиктивными документами на вымышленную фамилию, ЛИТВИНЕНКО-МОРОЗЕНКО был направлен в г. Львов для легализации.

В марте 1945 года ЛИТВИНЕНКО-МОРОЗЕНКО, будучи задержан оперативной группой МГБ УССР и изобличен в принадлежности к ОУН-УПА, был вынужден дать первичные показания о своей антисоветской деятельности, после чего он был освобожден.

Несмотря на то, что ЛИТВИНЕНКО-МОРОЗЕНКО была предоставлена возможность искупить свою вину перед Советской властью, он по своей личной инициативе не предоставил нам никаких сведений по подполью ОУН-УПА, скрывает от нас известных ему оуновцев, в то же время сам эту связь с ОУН-УПА поддерживает.

ПОСТАНОВИЛ:

ЛИТВИНЕНКО-МОРОЗЕНКО Ивана Даниловича

Проживающего по г. Львов, ул. Яховича дом № 24, кв.1.

Подвергнуть аресту и обыску

Следователь НАЧ. ОТДЕЛЕНИЯ І УПР МГБ УССР

МАЙОР**** /ДАНЬКО/

СОГЛАСЕН: Нач. следствия І УПРАВЛЕНИЯ МГБ УССР

ПОДПОЛКОВНИК /ПОГРЕБНОЙ/

ГДА СБ України. - Спр. 10418. - Арк. 3-3 зв.

Оригінал. Машинопис.

_________________________________________________

* Нерозбірливо - упорядн.

**Підпис

***Підпис

****Підпис

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.