Микола І як рятівник українства від декабристських прожектів?

Рівно 185 років тому, 26 грудня 1825 р. російські офіцери вивели солдат на Сенатську площу Петербурга, аби повалити імператора Миколу І. В громадську свідомість декабристи увійшли як предтечі - ідей свободи, рівності і братства, як люди, котрі намагались установити більш справедливий суспільний лад.

Шевченко, декабристи і "Гальмо"

І вони мали для цього всі шанси. Той же Микола І трохи згодом казав брату Михайлові: "Самое удивительное во всей этой истории то, что нас с тобой не пристрелили!"

А, як зауважує один із провідних російських дослідників тих подій Яків Гордін, "в ночь с 13 на 14 декабря (за старим стилем - автор) у декабристов было больше шансов победить, чем у Николая удержать власть. Их победил, как это не парадоксально, не так Николай и его сторонники, как они сами себя."

Але трапилось так, як трапилось...

Обкладинка виданої у лондонському Сохо "Полярной Звезды", яка так вразила Шевченка

Тарас Шевченко, якось переглянувши часопис "Полярна зірка" із зображенням п'яти страчених декабристів, записав у щоденнику:

"Портреты первых наших апостолов-мучеников меня так тяжело, грустно поразили, что я до сих пор еще не могу отдохнуть от этого мрачного впечатления.

Как бы хорошо было, если бы выбить медаль в память этого гнусного события: с одной стороны - портреты этих великомученников с надписью "первые русские благовестители свободы", а на другой стороне медали - неудобозабываемого Тормоза (Миколи I) с надписью "не первый русский коронованный палач".

Та не все так просто. Хоча історія і не відає умовного способу, тим не менш, не виключено, що за тих обставин "Тормоз", сам того не бажаючи, виявився для України набагато кориснішим, ніж могли би стати "благовісники свободи".

Український фронт

В Україні діяли два достатньо розгалужені таємні товариства - Південне та Об'єднаних слов'ян, котрі мали своїх людей в багатьох військових частинах. Але про поразку повстання в Петербурзі вони дізналися лише після того, як почались арешти в їхньому середовищі.

Тим не менш, керівник васильківської управи Південного товариства підполковник Муравйов-Апостол 29 грудня підняв на повстання Чернігівський полк.

Дивні маневри повсталого Чернігівського полку

Однак, отримавши звістку про розгром столичного заколоту, більшість "южан" відмовилась від повстання.

Через нерішучість керівництва відбувся різкий злам настроїв солдат. Частина офіцерів, зневірившись в успіху, втекла. У підсумку, урядові війська достатньо легко придушили це заворушення.

У двох кроках від диктатури

Втім, якби повстання в Петербурзі завершилося перемогою декабристів, то і заколот Південного товариства також мав набагато більше шансів на перемогу. Після чого бунтівники здатні були досить швидко взяти під контроль європейську частину імперії.

Як би в такому випадку розгортались події?..

В пострадянські часи низка дослідників надзвичайно негативно оцінює декабристів. На підтвердження негативних висновків, як правило, наводять цитати із революційної програми Пестеля "Русская правда" про введення на 10-15 років диктатури Тимчасового уряду, про збільшення в десятки разів жандармського корпусу і таке інше.

Все це дійсно так. Але лідер Південного товариства Павло Пестель не був беззастережним авторитетом для декабристів. Навпаки, члени столичного Північного товариства, позиції котрого мали вирішальну роль, були однозначними противниками диктатури.

Павло Пестель - прихильник диктатури серед декабристів

На їхню думку, визначати форму державного ладу, спосіб ліквідації кріпосництва та вирішувати земельне питання мусив був "Великий Собор" - установчі збори.

Інша справа, що того часу мало де в Європі чи Америці революції та встановлення нового ладу завершувались відразу, без ускладнень у вигляді подальших заколотів чи громадянських війн.

Україна та інші національні окраїни за Пестелем

Але русифікаторська політика за режиму декабристів, судячи з усього, була би набагато інтенсивнішою, ніж за реакційної монархії. Бо абсолютна більшість заколотників національне розмаїття Російської імперії сприймали як серйозну проблему, котру будь-що треба вирішувати.

Аби обґрунтувати цю тезу, звернемо увагу на ті пункти пестелевської "Русской правды", які не викликали сильних заперечень, і тому мали більше шансів на втілення.

Взагалі-то, в ті часи європейські революції були фактором націогенезу, сильно замішаному на асиміляції.

Так, у Франції одним із перших декретів революційне Національне зібрання скасувало усі внутрішні автономії, які існували у французькому королівстві до 1789 р. А в 1794 р. один із депутатів Конвенту заявив: "Мова вільного народу мусить бути однією і тією ж для усіх".

Титульна сторінка "Русской Правды" Пестеля

Російську ж республіку Пестель бачив виключно жорсткою централізованою державою. Будь-яка форма федералізму вважалась шкідливою для різнорідної Росії. Заради кращої централізації навіть столицею він визначав Нижній Новгород, виходячи, зокрема, з того, що це місто розташоване в центрі держави.

Усі народи, які населяли імперію, мусили асимілюватися і злитися із росіянами, склавши із панівним народом одне ціле. При цьому Пестель враховував те, що Російська імперія є багатонаціональною, населення котрої, окрім "коренного народа русского" (до якого включались також українці та білоруси) він розподіляв на 10 "разрядов".

Для більшості з них було передбачено встановлення загальноросійських порядків та впровадження освіти, яка власне і мусила сприяти тому, аби всі усвідомлювали себе росіянами.

Право на державність Пестель визнавав лише за Польщею, і то за умови, що там буде встановлена республіка на тих самих засадах, що і в Росії. При цьому Польща повинна була б зберегти із Росією найтісніший союз, а під час війни "все войско свое присоединять к российской армии, чтобы тем в полной мере доказать чувство искренней дружбы и преданности к России".

Декабристи на Сенатській площі. 26 грудня 1825 року

Окрім того, вважаючи безперспективною асиміляцію "народа еврейского", Пестель розробив план "содействия евреям в учреждении особого отдельного государства в какой-нибудь части Малой Азии".

А от один із ідеологів Північного товариства Микита Муравйов бачив майбутню Росію федеративною державою на кшталт США. В розробленій ним Конституції імперія розподілялась на 13 держав і дві області.

На теренах України повинні були утворитися дві держави: Чорноморська (столиця Київ) та власне Українська (столиця Харків). Такий адміністративний устрій мав менший асимілятивний потенціал, але екзотичний проект мав малі шанси сподобатися як прихильникам диктатури, так і "Великого Собору".

Втім, кінцево, Муравйов, як і Пестель, бачив усіх громадян саме росіянами, а столицю також планував перенести до Нижнього Новгорода.

Руїна чи прорив

Узагальнюючи, можна виокремити два варіанти розвитку Російської імперії у випадку перемоги декабристів: руїна або ж прорив.

В першому випадку все вилилось би у низку конфліктів, відокремлення національних окраїн та завершилось, швидше за все, реставрацією абсолютної монархії. Зокрема, поляки навряд чи захотіли б пестелевської незалежності. Очевидно, виникли б непорозуміння і стосовно того, в яких кордонах Польща мусила б відродитися.

За таких обставин польсько-російський конфлікт став би неминучим (як це реально й сталося в 1830-31 рр.). У випадку, якби поляки досягли якогось конкретного успіху, Україна, можливо, отримала б автономію задля більш дієвого спротиву їм.

Але якби лідери нової Росії дійшли консенсусу як поміж собою, так і з дворянством в цілому , а також розв'язали польське питання, то перед ними вимальовувались би набагато кращі перспективи.

Звільнення від кріпацтва селян, створення умов для прискореної індустріалізації та модернізації держави неодмінно призвело б до економічного ривка та більш активної колонізації селянами вільних земель на окраїнах держави.

Як це й відбулось в реальності, але вже після скасування кріпацтва в 1861-му і аграрної реформи 1906 р.

Імператор (1825-1855) Микола Перший придушив повстання декабристів, скасував Магдебурзьке право, заснував Київський університет, вислав Шевченка і програв Кримську війну

Між іншим, як зазначав провідний дослідник так званого "галичанства" Микола Шлемкевич, поява в 1848 р. в Галичині російських військ, котрі йшли на придушення угорського повстання, надало імпульсу поширенню москвофільства.

В середині ХІХ ст. в Галичині москвофіли були найвпливовішою політичною силою серед руського (українцями галичани усвідомили себе значно пізніше) населення. За таких обставин "воз'єднання" із Росією викликало б підйом серед галичан.

Гноблені австрійцями і поляками, "тірольці сходу" незабаром перетворились би на яких-небудь "карпаторосів" і стали б авангардом тодішнього панславізму. Завдяки чому Росія спромоглась би, по-перше, відкинути польські претензії на край; по-друге, добити знесилену революціями Австрію і, можливо, навіть приєднати ще й Чехію, де в той час теж були популярними панславістські настрої.

За таких обставин можна було усунути весь комплекс причин, котрі заважали створенню єдиної російської нації від Карпат до Камчатки.

Тарасу і українцям пощастило

Кінцево, невідомо, як би в Росії декабристів склалась доля Тараса Шевченка і чи отримала б Україна в його особі творця національної ідентичності.

В усякому разі, видається, що декабристи, яких оплакував Шевченко, повелись би з ним набагато суворіше, ніж Микола, розлючений на поета не стільки за "хохломанство", скільки за непоштиве порівняння імператриці із засохлим опеньком.

Але навіть аби за таких умов Шевченко і став видатним українським поетом, то ще невідомо, чи віднайшов би він такий відгук в серцях співвітчизників. Бо, наприклад, у Франції Фредерік Містраль (1830-1914) зробив видатний внесок у розвиток провансальської мови, а за творчість отримав Нобелевську премію.

Меморіальна дошка, встановлена у Києві в 1925-ому, до 100-річчя повстання. Вулиця Грушевського, 14 - якраз між Верховною Радою і Кабміном

Але Містраль став останнім майстром провансальської поезії, тоді як Шевченко - не лише одним із творців сучасної української літературної мови, але й національної самосвідомості.

А в шанцях Першої світової війни провансальці остаточно стали французами. Схоже могло б трапитися і з українцями.

Однак, декілька артилерійських залпів, котрі зупинили повстання декабристів, в певному сенсі обумовили зворотній процес: саме в шанцях та таборах військовополонених Першої світової війни багато хто із наших співвітчизників усвідомив себе українцем.