Спецпроект

Скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур

Більшість серед командирів складали 25-35-річні уродженці Волинської чи Рівненської областей. Галичан ми нарахували всього шестеро. Молоді люди, у яких все життя було попереду. За 40 не перевалило жодному.

Одна з проблем, над якою досі "ламають голову" історики - чисельність Української Повстанської Армії. Причина прозаїчна - статистики від бандерівців практично не залишилося.

Втім, нещодавно нам посміхнулася фортуна. В одному з українських архівів знайшовся документ із підрахунками кількості повстанців.

Документ носив у польовій торбі командир УПА на Волині та Поліссі Дмитро Клячківський. Цей чоловік, краще знаний за псевдонімом Клим Савур, у лютому 1945-го загинув у пастці військ НКВС. Чекісти вилучили непоказного документа з торби, переклали російською і почали використовувати у боротьбі з "бандитизмом".

З першого погляду нотатки не вражають. Такі джерелознавці на своєму сленгу звуть "папірцями".

Дійсно, адже це не метрової довжини шифрована записка-грипс (іноді трапляються) чи якась гарно вималювана схема повстанського бою. Документ помережаний численними виправленнями, перекресленнями. Рясніє маргіналіями. Напевне, писався нашвидкуруч, схематично.

Нотатки, знайдені працівниками НКВС у вбитого Дмитра Клячківського-"Савура"

Треба застерегти: оскільки нотатки підшиті до архівної справи, при фотокопіюванні "захопити" увесь текст ліворуч не вдалося.

Відтак "за кадром" опинилося найважливіше - псевдоніми ватажків УПА, навпроти яких (у трьох вертикальних дворівневих колонках зліва направо) вказана чисельність їхніх військових підрозділів.

Отже, краще довіритися "Історичній Правді" і ознайомитися з цим документом у зробленому автором "перекладі людською мовою".

Перша таблиця стосується командира УПА "Рудого" і підпорядкованих йому підрозділів:

 Кількість повстанців у загонах "Рудого"

Друга таблиця - кількість сотень і солдат командира "Дубового":

Бійці "Дубового"

І так далі:

Підрозділи "Енея"
Підрозділи "Верещаки"
Підрозділи "Кропиви"

Зроблені на основі нотаток Савура-Клячківського таблиці відкривають нам структуру і чисельність УПА-Північ й УПА-Південь "у всій своїй красі".

Щоправда, бракує даних по УПА-Захід.

Все розписано за псевдонімами командирів. Як відомо, в УПА-Північ налічувалося 4 армійські групи.

Убитий Дмитро Клячківський. Органи радянської держбезпеки роздягнули труп, щоб обшукати

Таблиця починається з командувача групою "Турів" - "Рудого". Носієві цього псевда підлягали керівники менших відділів (ті, що перелічені нижче) - "Назар", "Лисий", "Вовчак", "Сосенко" та інші.

Далі, під псевдом командира групи "Заграва" "Дубовим", указані вже його підлеглі.

Наступні персони - "Еней" (цей керував групою "Богун") і "Верещака" (командир групи "Тютюнник") - також зі своїми солдатами.

І нарешті, наприкінці таблиці вказані вершки керівництва УПА-Південь - "Кропива" з підлеглими.

Нотатки цінні тим, що у них простежується зміна чисельності УПА-Північ та УПА-Південь у три різні проміжки часу.

Перший - "у час переходу фронту". Тобто йдеться про радянсько-німецький фронт, який у перші два місяці 1944 року "прокотився" Волинню зі сходу на захід. Як тільки закуріло за німцями і "совітами", повстанці почали перегруповувати свої сили, аби податися у радянські тили.

Другий - "до часу великої акції". Тут складніше. Що упівці назвали "великою акцією"? На нашу думку, це квітневі події - або Гурбівська битва, або підготовка до Холодноярського повстання.

Як і в 1921-му, українські повстанці сподівалися підняти всенародне повстання на контрольованих радянською владою теренах.

Як готувалися до нього в УПА-Північ? Зокрема, перед спрямуванням підрозділів в епіцентр переназвали їх на честь різних міст Північної, Центральної та Східної України.

Плакат із Дмитром Клячківським роботи повстанського художника Ніла Хасевича

Криптоніми загонів групи "Турів" ("ім. Богуна", "Озеро" та ін.) змінилися на "Чернігівський", "Полтавський", "Сумський". У групі "Заграва" загін "Котловина" почав називатися "Хвастівським" , загін "ім. Остапа" став "Батуринським", загін "ім. Колодзінського" - "Корсунським".

За тим самим принципом іменувалися військові округи УПА-Південь - "Холодний Яр", "Умань", "Вінниця".

І нарешті, третій проміжок часу. З ним усе зрозуміло - "вересень 1944 року".

А тепер, для полегшення сприйняття нотаток з польової сумки Клячківського спростимо їх. По-можливості замінимо псевдоніми командирів їхніми справжніми іменами та прізвищами. Далебі, історична біографістика в Україні розвивається добре, тому це зробити вже цілком реально.

Отже, тепер нотатки про кількість УПА-Північ і УПА-Південь виглядають так:

 Група "Турів"

Група "Заграва"

 Група "Богун"

Група "Тютюнник"
"УПА-Південь"

Фактично цей документ став мартирологом військової еліти: майже половина згаданих у ньому людей (14 з 32-х) полягли у боях в 1944 році. В основному гинули під час сутичок з внутрішніми військами й агентами НКВС, але були і самогубці, декого стратили свої.

Порфирій Антонюк-"Сосенко" поплатився головою за переговори з ворогами УПА. З тієї ж причини СБ ледве не порішило Максима Скорупського - легендарного курінного "Макса". Йому вдалося втекти у Галичину.

Про те, як Служба безпеки ОУН здійснювала чистки в УПА, читайте у розділі "Книжки" 

Накивав п'ятами від есбістів і Степан Коваль-"Рубашенко".

Більшість серед командирів складали 25-35-річні уродженці Волинської чи Рівненської областей. Галичан ми нарахували всього шестеро. Молоді люди, у яких все життя було попереду. За 40 не перевалило жодному.

Залишилося найпростіше і найважливіше - "підбити" усі числові дані, наведені у нотатках. А відтак виходить, що на час переходу радянсько-німецького фронту через Волинь та Полісся в тамтешніх осередках УПА-Північ і УПА-Південь налічувалося 6920 осіб, у квітні 1944 р. - 6960, а у вересні того саме року (де-факто УПА-Південь вже розформувалася) стався різкий спад - до 2600 чоловік.

Замало? Але окремі сухі цифри документа з торби Дмитра Клячківського збігаються зі свідченнями авторитетних істориків-архівістів.

Плакат Ніла Хасевича зображує повстанців УПА-Північ

Так, дослідник Анатолій Вікторович Кентій (на жаль, покійний) у книжці "Збройний чин українських націоналістів. 1920-1956" писав, що група "Заграва" упродовж 1 січня - 15 серпня 1944 року "схудла" вдвічі.

Дивимося нотатки. Чисельність особового складу "Заграви" - групи під командуванням "Дубового" - дійсно до вересня скоротилася з 2 тис. до 1,2 тис. осіб. Приблизно сходиться.

Нотатки з польової сумки Клячківського, у супроводі розлогих коментарів й із зазначенням архівної легенди, нам вдалося опублікувати у останньому, 14-му томі "нової серії" Літопису УПА.

Володимир КОВАЛЬЧУК - кандидат історичних наук, Інститут української археографії та джерелознавства НАН України

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.

Випускник Лубенської гімназії, видатний правник УНР: до 160-річчя Сергія Шелухіна

6 жовтня минула 160-та річниця з дня народження Сергія Шелухіна – соратника Симона Петлюри, Генерального судді УНР, міністра судових справ УНР, юриста-правника, Генерального прокурора у добу Центральної Ради, письменника, історика та дипломата, учасника п'яти наукових товариств, обстоювача автокефального статусу Православної Церкви України, громадського і політичного діяча.

До питання правового статусу Східної Галичини у 1918-1939 роках

Встановлення Польщею контролю над територією Східної Галичини у період після листопада 1918 року відбулося внаслідок здійснення Польщею агресії проти ЗУНР, окупації та подальшої анексії Східної Галичини.