Кароль Войтила: ким він був до того, як став Папою Римським?

1948 рік, село Нєговіц. До помешкання вікарія стукає Станіслав Випорек, член Католицького Товариства міської молоді, яким керував 28-річний священик Войтила. Згадував: "Я розплакався. Розповів йому, як мені взяли до Бохні у відділення міліції і били тільки за те, що належу до католицької організації. Він сказав мені: "Не плач, Стасю, це мусить колись закінчитися. Вони колись розпадуться".

1992 рік. З Іваном Павлом ІІ розмовляє отець Адам Бонєцкі. Питає його про розпад СРСР. - Папа сказав мені, що це була і є для нього велика несподіванка. Що не сподівався, що це станеться ще за його життя.

Войтила прибув до Рима з-поза «залізної завіси». Поступово змінив східну політику Ватикану. Сьогодні його одностайно зараховують до тих, хто спричинився до занепаду комунізму. Якими були джерела його політичних умінь?

Як народжувався Войтила-політик

Отець Юзеф Марецкі, професор-історик і автор праць із новітньої історії церкви в Польщі, вважає, що джерел умінь Войтили треба шукати в дитинстві:

- Він народився і виховувався у незалежній Польщі, знав, що таке свобода. А в домі колишнього австрійського вояка напевно мусив жити міфом Франца Йосифа та міфом Австрії: досконалої, доброї, великої.

1948 рік. Кароль Войтила - священник у селі Нєговіц

Молоді літа Войтили не поскупилися на драматичні переживання. Спочатку помирають мати й брат, а на третьому році війни - батько. Студент стає робітником.

- Війна навчила його вибирати, - каже о. Марецкі. - У ньому звершується катарсис, очищення особистого життя. Він вирішує стати священиком у часи, коли семінарію закрито, а те, що для нього дороге й польське, окупанти звели до нуля, коли багато людей записуються до так званих volks-списків. Він обирає те, що не дає надії на забезпечене життя і не є популярним.

Поміж італійських комуністів

"Отець Войтила має добру освіту в галузі нових суспільних напрямків, добре знає комунізм і робітниче питання", - так митрополит Краківський Евґеніуш Базяк повинен був обґрунтувати вибір 38-річного священика своїм титулярним єпископом.

Принаймні саме так це представив у своєму доносі для Служби безпеки священик-інформатор, що діяв у курії.

- Базяк мав на увазі здебільшого його досвід на Заході, - каже Марек Лясота, директор краківського відділу ІНП (Інституту національної пам'яті. - Історична Правда) і автор книжки «Донос на Войтилу», яка описує стеження за майбутнім Папою.

Раніше, 1946 року, митрополит Краківський кардинал Адам Сапєга висилає нещодавно висвяченого отця Войтилу на навчання до Рима.

- Будучи слухачем Папського університету св. Томи Аквінського "Angelicum", він водночас працював у парафії на околиці Рима, - каже доктор Марек Лясота. -Там жили здебільшого робітники. Для Войтили це було продовженням досвіду з краківського «Сольвею». Він знайомився зі світом, яким в Італії керувала комуністична партія, що здобувала щораз більшу підтримку.

Під час подорожі до Франції та Бельгії 1947 року Войтила зіткнувся з ідеєю священиків-робітників.

- Той рух був реакцією на вплив комуністів, що зростав у середовищі робітників великої промисловості, - пояснює Лясота. - Священики не чекали,поки робітники прийдуть до храмів, а йшли до них. Для Войтили це був досвід, плоди якого бачимо потому в Польщі.

- На Заході Войтила побачив, що інтелігент можу чудово вписатися в робітниче середовище, - каже Марецкі. - Що ті два середовища не є ворогами. Важливе спостереження, бо в міжвоєнній Польщі могло в ньому витворитися відчуття, що то два різних світи.

Вчителі: спротив несправедливій владі

Корені поглядів священика, а потім єпископа Войтили варто шукати також у палаці краківських архієпископів. Він провів там разом із іншими семінаристами останні місяці війни.

У архієпископа Сапєги, який мав контакти з антикомуністичним підпіллям, Войтила міг спостерігати спротив тоталітарній владі. У пастирському листі Сапєги, оприлюдненому в липні 1945 року, він читав: "У нашій державі повинна панувати справедливість для всіх і не дозволено комусь в ній відмовляти".

Він помічав також, як твориться внутрішньоцерковна політика. І що часом власні погляди треба повісити на кілочку.

Той же Сапєга, попри те, що не погоджувався з угодою про порозуміння між єпископатом та урядом Польської Народної Республіки, яку уклав 1950 року примас (верховний архієпископ Польщі - Історична Правда) Вишинський, в Римі боронив примаса перед ватиканською курією.

На питання про постать, яка стала зразком для молодого Войтили, отець Марецкі вказує на єпископа Францішека Йопа, що 1952 року прийшов на місце архієпископа Базяка, якого вигнали з Кракова комуністи. Єпископ застав складну ситуацію - Церкву репресували.

Йопа оточили мережею інформаторів, викликали на розмови, а керувати дієцезією йому заважали два священики-патріоти, яких влада настановила генеральними вікаріями.

- Але комуністам не вдалося зламати Йопа, - каже Марецкі. В одному з документів Служби безпеки на тему Йопа написано, що він "не схильний поступатися навіть ціною займаної посади" (більшість цитат з актів польських спецслужб УБ/СБ подаю за "Доносом на Войтилу").

- Своєю позицією правди й щирості він роззброював владу, - додає Марецкі. - Коли його попередили, що за ним стежать, він відповів, що своє куріальне бюро може винести на Ринок і там працювати, бо не має чого приховувати.

Традиції спротиву несправедливій владі були тут добре виражені. В аналітичній доповіді Служби Безпеки 1976 року читаємо, що єпископ Войтила "узурпує право провідника, речника інтересів суспільства і вихователя (...), посилаючись на приклади з минулого, що краківські єпископи ніколи не були легкими та покірними для влади".

З доносів: "сильна воля, міцні переконання"

Цікавий огляд поглядів отця Войтили і його способів давати собі раду з владою отримуємо, читаючи документи УБ/СБ.

1953 роком датовані дві - досі непубліковані - доповідні записки священика-інформатора під псевдо "Білий" (поки що не встановлено, хто ним був), який переказував своїм начальникам почуті в розмові з о. Войтилою думки про політичну систему.

"Машина діє бездоганно, атакує свідомо, використовуючи для своєї мети навіть наші найоб'єктивніші висловлювання, - начебто сказав отець Войтила. - Кожен необдуманий крок відбивається на тих, хто забуває, в яких умовах діємо і живемо. Гайки закручуються, а боротьба входить у щораз гострішу фазу. Яким буде її результат - відомо від початку, перемога може бути тільки на нашому боці".

1960 рік.У турпоході

Невдовзі працівники УБ (Управління Безпеки) читали наступний донос "Білого".

Войтила нібито сказав: "Багато священиків явно висловлюють охоту прийняти концепцію держави і співпрацювати з урядом. Мені здається, що боротьба входить у новий етап. Сьогодні ми ясно бачимо, що не можемо бути впевненими ні в кому з-посеред нас".

У січні 1956 року отця Войтилу викликали на "урядову розмову" до керівника відділу у справах віровизнань міської ради. Його питали про ставлення до католиків із "PAX"-у, які співпрацювали з владою.

Войтила, згідно із збереженим записом, "щодо ставлення до руху суспільно-прогресивних католиків стверджує, що не хоче і не втручається у ті справи (...). Присяги на вірність ПНР не складав".

1958 року Войтила став єпископом-помічником.

А через кілька років, коли після смерті архієпископа Базяка тривала процедура вибору нового ординарія, особою Войтили цікавилася партійна влада.

У звіті для ЦК компартії Польщі написано, що "є беззастережно відданим справам Церкви. Як людина надзвичайно здібна і добрий організатор є принаймні єдиним єпископом, який спромігся об'єднати довкола себе частину католицької інтелігенції та молоді (...). Незважаючи на видимість компромісності та гнучкості в стосунках з державними органами влади, є дуже небезпечним ідейним супротивником".

Протиотрута для комунізму

У 70-х роках аналітичні доповіді на тему Войтили (кардинала з 1967 року) стають щораз багатшими на перерахування його рис як політика; між рядками відчувається навіть пошана.

Агент "Збишек", що діяв у курії, 1974 року доносить: "Він вчений, а разом із тим вдатний політик, має величезні особисті зв'язки в самому Ватикані, а також по цілому світі".

Четвертий відділ СБ 1976 року так визначив його політику: "Втримування та зміцнювання політично-суспільної ролі Церкви в Польщі (...). Є далекоглядним політиком". Висновок: "Грізніший супротивник, ніж чинний провідник польського єпископату".

1960-ті. На сплаві на байдарках

За кілька місяців перед виїздом кардинала на конклав, у грудні 1977 року, підполковник Юзеф Бєль з СБ писав, що кардинал "уважно спостерігає за діяльністю дисидентських груп [ймовірно, йде мова про Студентський комітет "Солідарності"] і приймає її без застережень".

Отець Марецкі так описує спосіб боротьби з комунізмом, який застосовував Войтила:

- Не висловлювався публічно про його зло. Але якщо на радіо й телебаченні постійно повторювали, що комунізм - це єдино правильний шлях, то він з амвона ставив питання: хто дає людині щастя? Тільки Бог. Його полеміка з тезами марксистів полягала в тому, що він творив противагу. Давав протиотруту комунізмові й таким чином відвертав людей від системи.

"Балачка" з молоддю

- Войтила бачив, що поляки після війни є суспільством з перебитим хребтом, - каже Лясота. - Занепали традиційні еліти та дороговкази. Їх мали лише Церква й новонароджені ПНР-івські еліти, що конкурували з нею.

Церква не могла бути політичною силою, яка б вела за собою суспільство, отож повинна була витворити нові еліти - виховані в католицькому дусі, але водночас такі, які б могли стати зачином для громадянського суспільства.

Войтила спрямував увагу на середовища інтелектуалів. Звіт СБ 1958 року говорить про те, що новий єпископ "проводить розмови з католицькою інтелігенцією міста Кракова, обговорюючи проблеми релігійного життя (...), а також випрацьовує засоби, якими можна впливати на цю частину суспільства".

Для нього важливим є "формування католицьких кадрів, за допомогою яких можна було б впливати на широкі суспільні кола" (донос агента "Торано").

Суттєвим для Войтили є встановленя особистого контакту з інтелігенцією. Тому він проводить "індивідуальні розмови з науковцями або ж робить лекції на філософські теми для правників, лікарів тощо" (аналітична доповідь СБ 1959 року).

Куди не міг потрапити сам, посилав найкращих із своїх підлеглих. 1963 року СБ робить висновок, що Войтила "намагається використати талант найздібніших священиків, скеровуючи їх на працю в райони, де є багато інтелігенції".

1975 рік. У Карпатах

1973 року єпископ зустрічався з редакторами „Znak"-у; розмова велася про завдання польської інтелігенції. Служба безпеки мала там свої вуха, звідти знаємо, що він говорив про те, що "треба людей вчити певної громадянської відваги, здатності виступити на оборону певних справ. Щораз частіше говориться про свободу релігії і свободу загалом, і ось це є саме тим, за що вони борються".

"Зіницею ока" для єпископа була також молодь.

- Він мав за мету виокремити групи людей, з якої вийдуть майбутні суспільні лідери, - каже Лясота.

1960 року агент "Торано" доповідав, що єпископ "іде з вечері (...), бо на дев'яту вечора має призначену балачку з молоддю в себе вдома (...). Я помітив, що отець-єпископ Войтила часто збирає таку молодь у себе, зазвичай пізнього вечора, з усіх факультетів краківських навчальних закладів".

В іншому доносі знаходимо острах, що єпископ "організовує молодь, яка б у майбутньому стала певного роду краківською політичною партією і яка б на майбутніх виборах до сейму відіграла важливу роль на користь католицизму".

- Він хотів відродити суспільство, - пояснює отець Марецкі. - Протиставляючись політичній дійсності, творив для молоді альтернативу. Не влаштовував для неї лекцій з політики. Радше, збираючи молодих довкола патріотичної ідеї, вчив мислити всупереч тому, що проголошувала пропаганда.

Воювати з комуністами дипломатією, а не зброєю

Для комуністів він був дрібкою солі в оці ще й з причини психічної витривалості. Не знайшли способу його задобрити або зламати. Коли викликали його на розмови, непогано давав собі з тим раду.

- Він був стриманим співрозмовником, - зазначає Лясота. - Більше слухав, ніж говорив, а коли йому ставили запитання, відповідав конкретно, торкаючись лише суті справи. Не виказував неспокою.

- Войтила як єпископ не опирався зустрічам із представниками влади, навіть прагнув їх, - каже о. Марецкі. - Свою позицію пояснював спокійно, без крику і суперечок, доводячи, що віруючі люди мають свої права, здобуті впродовж тисяч років, отож не можна, наприклад, забороняти Церкві будувати святині чи організовувати хресні ходи.

Комуністи від 50-х років чинили перешкоди в організації у Кракові процесії Божого Тіла з Вавелю на Ринок.

1974 року Войтила написав голові міської адміністрації Кракова: "Відмову дати дозвіл на традиційну процесію суспільство розуміє як виразну дискримінацію віруючих громадян нашого міста (...), як систематичне показування їм, що вони є громадянами другого сорту".

Далі йде сильне речення: "Навіть ті, що займаються розведенням собак, могли провести свій похід по Головному Ринку".

- Войтила формулював листи ввічливо, але в них не було нічого від приниженості, - зазначає Лясота. - Він не просив, він пропонував. Спокійно, але твердо.

- Знав, що комунізм треба роззброювати дипломатично, - додає о. Марецкі. - Не закликав хапати зброю і воювати. Так само ніколи не засуджував людину і був переконаний, що розмовляти треба до кінця.

Прикладів суперечок єпископа з владою є чимало.

Відомим його досягненням є отримання згоди на зведення храму в Новій Гуті, "зразковому соціалістичному місті". Він діяв, застосовуючи такий метод: правив Служби під голим небом, слав листи до органів влади, проводив переговори. Застосував навіть "розвідувальні" засоби.

- Членом краківського Kлубу католицької інтелігенції був депутат, - розповідає Лясота. - Від нього єпископ довідався, що під забудову призначили територію колишнього аеропорту в Чижинах. І погодився на розташування церкви в місці, яке, здавалося б, було неприйнятним, серед голих полів. Знав, що через кілька років там буде центр селища. 

Як боротися з телефонною "прослушкою"

1960 року агент "Влодек" доповідав: "Знається на людях (...). Не піддаватиметься впливові, хоча може питати поради".

Три роки потому, коли тривала реформа краківської курії, аналітик СБ писав,що Войтила "послідовно намагається створити гнучку організацію".

- Він володів здібностями доброго політика: вмінням згуртувати навколо себе людей визначних, таких, що творять суспільну думку, - додає Лясота.

Він розумів реалії, в яких діяв. Знав, що за ним стежать.

- В курії усвідомлювали, що телефони прослуховуються, говорить отець Марецкі. - Кожен апарат був поміщений у звукоізоляційний футляр. Коли єпископ Войтила приймав важливих гостей, виходив із ними на Планти (бульвар у центрі Кракова - Історична Правда).

Не розмовляв про найважливіші справи ані в кабінеті, ані в авто. Було відомо, що серед священиків є інформатори.

- Отець Махарскі, ректор семінарії, застерігав семінаристів, що довкола можуть діяти люди, які намагаються роз'єднати духовенство, - каже о. Марецкі.

З дітьми у селі під Краковом, за кілька місяців до обрання Папою

1973 року Войтила видав звернення, в якому нагадав духовним особам припис єпископату п'ятирічної давності, який їм забороняв контактувати з представниками органів влади, а також наказував доповідати про всі такі розмови вищим за саном.

Влада та її "військове крило" СБ намагалися розсварити Войтилу з іншими єпископами. Це видно з прикладу спроб "безпеки" створити конфлікт між Войтилою та примасом Вишинським. Але ані Войтила, ані Вишинський не піддалися на цю спробу.

Приклад дрібний, але вагомий: 1967 року, під час візиту де Голля, президент Франції не наважився зустрітися з примасом. Тоді Войтила, не бажаючи забезпечувати аргументу, що його закордонні політики шанують більше, виїхав із Кракова, щоб не стрічатися з де Голлем.

***

Увечері 16 жовтня 1978 року в помешканні Едварда Гєрека задзвонив телефон. Це був його заступник, Станіслав Каня, котрий саме прочитав повідомлення агентства «Ройтерс» про результати конклаву, де обирався новий Папа Римський. «О Боже!» - вирвалося з уст першого секретаря ЦК Комуністичної партії Польщі.

Першоджерело - тижневик "Tygodnik Powszechny", з сайту Інституту національної пам'яті. Публікація у перекладі на українську мову стала можливою завдяки сприянню Посольства Республіки Польща в Україні.