Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності
Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.
Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.
"Завести справу щодо встановлення пам'ятника Шевченку"
Серед архівних документів кдб, в яких згадується про заходи зі встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні, найдавніший датований березнем 1963 року. У ньому згадується про започаткування у 1960 році роботи Комітету зі створення пам'ятника Шевченку. Його очолили президент Головної ради наукових товариств імені Шевченка Роман Смаль-Стоцький, президент Української вільної академії наук у США Юрій Шевельов та голова Українського конгресового комітету Америки Лев Добрянський. Почесним головою Комітету згодився стати 33-й президент США (1945–1953) Гаррі Трумен.
У документі зазначається, що українська громада домоглася від Конгресу США дозволу на будівництво пам'ятника на площі, що межує з респектабельною Массачусетс-авеню у Вашингтоні, і що це коштувало неабияких зусиль. Побіжно йдеться про допомогу у вирішенні цього питання американського сенатора від штату Нью-Йорк Джекоба Джевітса і конгресмена Елвіна Бентлі.
Перший запропонував сенатові США ухвалити закон у справі вшанування пам'яті Тараса Шевченка, другий зареєстрував у палаті представників Конгресу США відповідну резолюцію. 13 вересня 1960 року тодішній президент США Дуайт Ейзенхауер поставив під нею свій підпис і тим самим надав статусу Закону 86-749 Сполучених Штатів Америки. Того самого року оголосили конкурс на проєкт монумента і на збір добровільних внесків.
Згадування про процедуру закладання пам'ятника 21 вересня 1963 року супроводжуються у довідках кдб такими фразами: "На організоване українськими буржуазними націоналістами збіговисько з Вашингтону та з різних частин країни прибуло близько двох тисяч американців українського походження. В цій черговій антирадянській демонстрації взяли участь також представники уряду США. На церемонії закладання пам'ятника виступили сенатор Томас Додд (демократ, від штату Коннектикут), член палати представників Джон Лесинський (демократ, від штату Мічіган), колишній член палати представників Елвін Бентлі і голова Українського конгресового комітету Америки Лев Добрянський) (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 1. – Арк. 36). Із освяченням майдану під спорудження пам'ятника привітав американських українців і тодішній президент США Джон Ф. Кеннеді.
Ті події відстежували не лише з позицій посольства срср у США і резидентури кдб, а й з випусків радіостанцій "Голос Америки", "Свобода", "Ватикан" та публікацій в американській пресі і українських еміграційних виданнях. Зокрема, є роздруківка передачі "Голосу Америки" про закладання пам'ятника і виступи учасників того дійства на банкеті в готелі "Мейфлауер".
"…За великим столом вздовж усієї зали сиділи запрошені гості, – зазначається в тексті, – серед яких було багато членів американського Конгресу. Головну промову виголосив конгресмен Майк Фіген від штату Огайо, який невтомно підтримував усі заходи для цього вшанування Шевченка. У своїй промові, що виявила великі знання східноєвропейських проблем, конгресмен Фіген сказав: "Сьогодні піднято завісу, що закривала від нас один із епічних розділів великої книги людської свободи, який надто довго був закритий для західних людей. В цьому полягає справжнє значення сьогоднішніх святкувань з нагоди посвячення площі під пам'ятник Тарасові Шевченку, який незабаром посяде належне йому місце серед пам'ятників на честь свободи, які прикрашають нашу столицю" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 1. – Арк. 57).
Подібні документи накопичувалися в 1-му управлінні кдб урср, керівництво якого у жовтні 1963 року прийняло рішення завести окрему інформаційну справу під назвою "Стосовно пам'ятника Т. Г. Шевченку". У постанові про заведення справи співробітник цього управління зазначав таке:
"Розглянувши матеріали про антирадянські плани і дії укр. бурж. націоналістів за кордоном у зв'язку зі спорудженням у Вашингтоні пам'ятника Т. Г. Шевченку і матеріали про здійснювані кдб урср контрзаходи, знайшов: доцільно для накопичення матеріалів про чекістські заходи, спрямовані на зрив спроб укр. націоналістів використати пам'ятник Шевченку в антирадянських цілях, завести інформаційну справу" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 1. – Арк. 1).
Уже з тексту постанови стає зрозуміло, що в кдб планували не лише відстежувати події, пов'язані зі встановленням пам'ятника, й накопичувати інформацію про це, а з самого початку мали намір певним чином перешкоджати, протидіяти і використовувати цю ситуацію для дискредитації українського національно-визвольного руху.
"Звернення українських митців" авторства кдб урср
Як свідчать архівні документи, ще в травні 1963 року в кдб урср народилася ідея підготувати й надіслати до Комітету зі створення пам'ятника Шевченку приватного листа від Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном за підписом Ю. Смолича, М. Рильського, М. Бажана та інших. У листі планувалося зазначити, що увесь український народ глибоко шанує пам'ять Шевченка і висловлює своє задоволення з приводу спорудження у США пам'ятника великому Кобзарю, яке слід розцінювати як визнання його величезного внеску в скарбницю світової культури і прогресивних ідей.
"Нарівні з цим у листі буде звернено увагу на наміри осквернити велику справу встановлення пам'ятника Т. Г. Шевченку шляхом розпалювання антирадянської пропаганди, ворожнечі між народами, що є наругою над пам'яттю великого гуманіста і поборника дружби народів", – йшлося у документі кдб урср, адресованому для узгодження в цк кпу і одночасно в москву начальнику 1-го головного управління кдб при рм срср (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 1. – Арк. 2–7).
Водночас у тексті "Звернення" були вписані фрази із засудженням "спроб деяких людців використати його світле ім'я в своїх брудних політичних цілях", "для пропаганди проти українського народу і Радянського Союзу". Сумніви нинішніх дослідників у тому, що текст "Звернення" безпосередньо писали відомі українські культурні, творчі й громадські діячі і реально підписували його, підтверджуються архівними документами. У них чітко зазначається, що то було справою рук кдб урср. Зокрема, у документі, адресованому голові кдб при рм срср Володимиру Семичастному, датованому 21 червня 1964 року, зазначається:
"…З цією метою в листопаді 1963 року в газеті "Літературна Україна" було опубліковано підготовлене кдб при рм урср Звернення провідних діячів культури урср до української еміграції з приводу спорудження у Вашингтоні пам'ятника Т. Г. Шевченку…" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 1. – Арк. 354).
У примірнику "Звернення", яке зберігається в архівних фондах СЗРУ, надруковані лише прізвища підписантів. Воно має таку повну назву: "Великому Кобзарю – гідну шану. Слово до українців, до всієї української громади у США, до "Комітету пам'ятника Т. Г. Шевченку". Жодних власноручних підписів під ним немає. То була звична тогочасна практика, коли у такий спосіб готували колективні листи на підтримку політики комуністичної партії і радянського уряду, а осіб, авторство яких зазначали наприкінці, ставили лише до відома. До публічних протестів проти цього не всі і не завжди вдавалися.
У зазначеному документі В. Семичастному йдеться про те, що після підготовки і узгодження тексту "Звернення" його передрукували в газеті "Вісті з України", а також поширили в США через радянське інформаційне агентство АПН англійською мовою, видали у вигляді прес-релізу Представництвом урср при ООН, опублікували у так званих прогресивних емігрантських виданнях, які діяли під покровительством і за підтримки срср. Після цього стали очікувати на реакцію.
Можливі варіанти реакції в кдб урср змоделювали заздалегідь. "Слід вважати, – зазначалося у доповідній записці в цк кпу, – що "Комітет пам'ятника Шевченку" вороже поставиться до цього звернення Товариства, чим неминуче розвінчає себе в очах багаточисельних українських емігрантів і дасть змогу нам… виступити з викриттям лідерів націоналістичних організацій… Якщо ж "Комітет пам'ятника Шевченку" прихильно поставиться до листа…, ми також зможемо використати цю ситуацію для нейтралізації антирадянської кампанії націоналістів навколо пам'ятника в нашій пропагандистській роботі за кордоном" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 1. – Арк. 2–4).
Як свідчать документи, долучені до справи, реакція на "Звернення" була справді різною. Закордонні частини ОУН і низка інших емігрантських організацій виступили з його критикою у своїх друкованих органах і назвали "черговою провокацією кдб". Закордонне представництво УГВР зайняло очікувальну позицію. УНО, ОУН-з і УРДП загалом сприйняли позитивно, із деякими засторогами.
Член Комітету зі створення пам'ятника Шевченку Лев Добрянський у передачі радіостанції "Свобода" від 18 грудня 1963 року несподівано для кдб толерантно і доброзичливо прокоментував "Звернення". Він назвав його історичним документом.
"Бо це вперше, – говорив він, – відколи залізна заслона розділила сім'ю одного народу, промовили голосно і прилюдно до своїх земляків на Заході творчі люди України. Промовили щиро і тепло, як говорять між собою брати однієї матері…" Далі зазначав, що з розумінням ставиться до того, що українським творчим діячам доводиться жити й творити у важких умовах політичного і національного поневолення. Зауважував, що в тексті листа розрізняє, "де є рідне тепло і любов, а де чужа жовч і чуже жало…, де голос нашого народу, а де голос тих, що не дбають ні про наш народ, ні про авторів цього листа… У змісті київського листа маємо право та обов'язок розрізнити те, що походить від серця…, від того, що продиктовано політичними обставинами…"
Крім цього Л. Добрянський закликав усіх українців об'єднатися навколо світлого образу Шевченка, вшанування його і в урср, і за кордоном, не робити його знаряддям у холодній війні, не використовувати подію спорудження пам'ятника у Вашингтоні для штучного розпалювання ворожнечі між срср і США. Голова УККА розумів, що текст його виступу ляже й на стіл у кдб, тож на завершення виступу промовив такі слова: "Тарас Григорович Шевченко не повинен стати м'ячем у будь-яких політичних суперечках. Вшануванням його пам'яті не слід зловживати для розпалювання будь-яких пристрастей, національних чи соціальних" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 1. – Арк. 27–29).
Невдовзі відповідь підготувала й оприлюднила група діячів української культури в Америці й Канаді. Її підписали Василь Барка, Василь Витвицький, Роман Купчинський, Улас Самчук, Левко Чикаленко, Яр Славутич та інші, загалом 61 особа. У тесті, долученому до справи, йдеться про велич Шевченка, про те, що він боровся не за якусь абстрактну Україну, а вільну й незалежну. Підписанти дорікали за те, що автори у своєму "Зверненні" називали москву "столицею нашої Батьківщини" (з великої літери). При цьому наводили приклади, як москва в усі часи намагалася знищити або применшити все українське або привласнити собі. Закликали зустрітися без офіційних формальностей, поговорити і про Т. Шевченка, і про інші справи, зрозуміти один одного.
"Ми так, як і ви, – завершувався текст відповіді, – хотіли б бачити цілий світ остаточно звільненим, як ви влучно пишете, "від усякої тиранії й імперіалізмів усіх мастей". Ми так, як і ви, не хочемо нової світової війни, не хочемо бачити над Україною й людством смертоносних свічок термоядерних бомб. Ми, як напевне ви, хотіли б дожити до здійснення Шевченкових ідеалів свободи й любови…" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 1. – Арк. 257–263).
Коментар для "Вашингтон пост"
Нарівні з відстеженням реакції еміграційних кіл співробітники кдб вивчали й позицію американської громадськості, зокрема преси, і так само намагалися впливати на це у вигідному руслі. У одному з документів зазначається, що "Звернення" обговорювалося на сторінках газет "Вашингтон пост", "Івнінг стар", "Філадельфія інквайрер". Зокрема йдеться про те, що газета "Вашингтон пост" звернулася із закликом до влади США переглянути раніше прийняте Конгресом США рішення про виділення місця для пам'ятника Шевченку.
На сторінках газети стверджувалося, що український поет відомий лише небагатьом американцям, що пам'ятник йому може бути образливим для американців з російським, німецьким, польсько-католицьким і єврейським корінням, звинувачували ініціаторів у намірі використовувати Шевченка як зброю інформаційної холодної війни проти Радянського Союзу. Цю думку підтримав у коментарі для газети й особисто Постійний представник урср в ООН Лука Кизя.
У матеріалах справи йдеться про те, що у листопаді 1963 року після узгодження з цк кпу ним було надано відповіді на запитання кореспондента газети "Вашингтон пост". На відміну від попередніх протестних заяв із боку посольства срср стосовно спорудження пам'ятника, на цей раз була озвучена думка про підтримку такої ініціативи. Але, як заявив Л. Кизя, він протестує проти зусиль американських ініціаторів створення пам'ятника використати цю подію "для збудження ворожості до радянської України, понад те, для загострення холодної війни".
У коментарях була озвучена і позиція стосовно зовнішнього вигляду пам'ятника. "Ми хочемо, – наголошував Л. Кизя, – щоб монумент великому синові українського народу відображав образ поета і борця, революціонера і демократа. Але те, що пропонується "ініціаторами" (як свідчать опубліковані фотознімки), не має нічого спільного з Т. Г. Шевченком. Зрозуміло, що увесь український народ негативно ставиться до таких "ініціаторів", які викривили образ Шевченка і намагаються досягти своєї певної політичної мети" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 1. – Арк. 154).
Ці відповіді радянською стороною були окремо надані для озвучення на радіо "Москва". Після того, як передача вийшла в ефір, ведучий радіо "Свобода" Зенон Пеленський, як свідчать архівні документи, поглузував з Л. Кизі. Він зауважив, що для офіційних представників урср Шевченко не такий, бо не тримає в одній руці серп, а в іншій молот. Але якби радянська преса розмістила знімок проєкту пам'ятника, то люди самі б оцінили його.
"Автором проєкту, – зауважив ведучий радіо "Свобода", – є український скульптор Леонід Молодожанин. Його Тарас Шевченко – молода людина, що сміливо крокує вперед. Ліва рука тримає на висоті грудей борт довгого, аж до коліна, сюртука, як його носили в добу молодості поета, обличчя повне експресії і сили, при цьому шляхетне, навіть лагідне".
Про те, чи мала відношення резидентура кдб срср у США або радянські дипломатичні представники до публікацій у "Вашингтон пост" із негативним спрямуванням щодо встановлення пам'ятника, у матеріалах справи не йдеться. Лише зазначається, що під впливом опублікованих у газеті статей міністр внутрішніх справ США Стюарт Юдалл спробував переглянути питання про спорудження пам'ятника на відведеній для цього одній із центральних площ Вашингтону. Але зрештою з того нічого не вийшло.
У прес-бюлетені ж відділу преси МЗС урср, датованому груднем 1963 року, усі ці події подано під назвою "Кампанія за скасування рішення Конгресу США про спорудження пам'ятника Т. Г. Шевченку у Вашингтоні".
"Темники" від кдб і цк кпу
Після того, як у москві на підставі матеріалів закордонної резидентури проаналізували ефект від "Звернення" й публікацій в емігрантській пресі та "Вашингтон пост", у березні 1964 року дали вказівку кдб урср вдатися до інших заходів. Серед таких – розглянути питання про підготовку нового "Звернення" і одночасно надрукувати в газеті "Вісті з України" низку статей із викриттям членів Комітету Р. Смаль-Стоцького, Л. Добрянського, Ю. Ревая та інших у співпраці з іноземними розвідками, вчиненні кримінальних злочинів і здійсненні ворожої діяльності проти українського народу.
Фактаж для цього і рекомендації, як краще все це викласти, мали надавати співробітники кдб за вже відпрацьованими і перевіреними на практиці схемами. Крім цього намітили заходи ідеологічного впливу на осіб українського походження, які з туристичною метою відвідували урср. Малося на увазі спонукати їх до розповідей у закордонній пресі після поїздки про те, як усе добре в урср і як на батьківщині втілюються в життя Шевченкові заповіти.
А ще дали вказівку ознайомити підписантів Ю. Смолича, М. Бажана та інших з отриманими із-за кордону матеріалами і "доручити їм написати низку статей для республіканської преси і радіо з глибоко аргументованими фактами, які б розвінчували лідерів українських націоналістів у фальсифікації творчості Т. Г. Шевченка…". Як свідчать архівні документи, лише Ю. Смолич написав дві такі статті. Одна під назвою "І буде правда на землі" (надрукована в газеті "Вісті з України", червень 1964 р.). Інша – "Приречені відрікаються" ("Літературна Україна", 6 жовтня 1964 р.).
З приводу цього у звіті до москви кдб урср зазначав, що статті підготовлені Ю. Смоличем "за нашим завданням" і що в них "викриваються спроби сучасних націоналістичних лідерів використати в своїх брудних політичних цілях ім'я, творчість і пам'ятник Шевченку у Вашингтоні" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 2. – Арк. 45).
Звіти про підготовку й опублікування подібних статей регулярно надсилалися до москви. Водночас у кдб урср був розроблений "Примірний тематичний перелік статей для замовлення членам спеціальної туристичної групи діячів культури урср на американський континент, які доцільно надрукувати в газеті "Вісті з України". Перелік складався з 12 пунктів і традиційно передбачав, з одного боку, засудження націоналістичних лідерів за кордоном, з іншого – пропаганду радянського способу життя.
Крім цього, кдб урср видав і поширив за кордоном брошуру під назвою "Народу син – народам брат" накладом 10 тисяч примірників. У ній, як зазначається в архівних документах, "викривається фальсифікація творчості Т. Г. Шевченка українськими націоналістами". Прикладом такого "викриття" може служити своєрідна довідка-рекомендація, підготовлена в цк кпу, під назвою "Злісна фальсифікація життя і творчості Т. Г. Шевченка українськими буржуазними націоналістами".
У ній піддаються критиці закордонні українські шевченкознавці за те, що на противагу радянському вченню намагаються довести, що поет був ненависником росії, релігійною людиною, ворогом матеріалізму і соціалізму. Зокрема, у довідці критикують Яра Славутича за те, що порівнював Шевченка з президентом США Лінкольном у справі визволення корінного населення з рабства, а Р. Смаль-Стоцького – за те, що захоплювався фразою про "Вашингтона з новим і праведним законом", мріючи про кращу долю для незалежної України.
У цій самій довідці особливо виділений абзац зі словами голови ОУН(М) Олега Штуля-Ждановича зі статті під назвою "Виграємо черговий бій" у газеті "Українське слово". В ній зазначалося: "Рік 1964 буде безперечно роком бою нашого з москвою за ідеали Т. Шевченка: ми їх підноситимемо, вона їх заглушуватиме фальшуванням. Наше завдання не буде легким. Тим більшого зусилля треба з нашого боку. Маємо всі можливості цей бій виграти. Значення цієї перемого так велике, що виправдує найбільші й найщиріші зусилля" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 2. – Арк. 221).
Йшлося про боротьбу за цінності.
"Відкриття пам'ятника відбулося. Мета досягнута"?
Напис на пам'ятнику так само свідчив про цінності, за які боровся Шевченко і які відстоювали українські діячі за кордоном. Були викарбувані такі слова: "Цей монумент Тарасові Шевченку, українському поету ХІХ століття і борцю за незалежність України та за свободу всього людства, який під іноземною російською імперіалістичною тиранією та колоніальним правлінням звертався до Вашингтона з його "новим і праведним законом", було відкрито 27 червня 1964 року..."
Цей напис неабияк дратував радянське керівництво і офіційних представників срср у США. Але ні змінити ці слова й зовнішність поета на постаменті, ні процедуру відкриття пам'ятника не могли. Водночас, як свідчать довідки і звіти кдб, посольство срср здійснило два подання Держдепартаменту США стосовно спорудження пам'ятника, виступ в ООН у відповідному дусі і низку неофіційних демаршів. Зокрема посольство срср надіслало ноту протесту "Проти виконання контрреволюційного "гімну України" оркестром військових моряків армії США під час закладання пам'ятника Шевченку".
В архівних документах згадується про обговорення питання стосовно можливої участі делегації від урср на урочистостях із відкриття пам'ятника і покладання квітів. На це організатори нібито дали згоду, але за умови, що квіти покладуть після завершення всіх офіційних дійств. Обговорення цього питання тривало в різних форматах.
В одній із довідок кдб йдеться до зустріч у США в березні 1964 року провідного діяча ОУН Євгена Стахіва з письменником Вадимом Собком, який приїхав до Америки у складі делегації урср. Є. Стахів цікавився у того, чи змогли б прибути на відкриття пам'ятника хоча б два представника урср. В. Собко відповів, що це залежить від того, який характер буде надано урочистостям. "Якщо під час відкриття, – заявив він, – майорітимуть націоналістичні прапори і виконуватимуться пісні на кшталт "Ще не вмерла України…", то безперечно, представники урср не братимуть участі в таких урочистостях" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 1. – Арк. 169).
Зрештою, під час відкриття пам'ятника 27 червня 1964 року співали "Ще не вмерла України…", на площі було багато синьо-жовтих прапорів і людей у вишиванках. Американська преса писала, що такої величезної кількості людей з нагоди відкриття монументу не було у США з часів відкриття Монумента Вашингтону 4 липня 1848 року. Урочиста хода розпочалася саме від Національної алеї столиці США, де увічнено обеліском пам'ять Джорджа Вашингтона.
В інформаційній справі кдб зібрано низку текстів радіостанцій "Голос Америки", "Свобода" та інших, у яких ведучі доволі емоційно й позитивно відгукувалися про урочистості і виступ на них експрезидента США Дуайта Ейзенхауера. У деяких часописах пам'ятник навіть називали другою статуєю Свободи в США. Нарівні з цим розміщено пресбюлетень мзс урср, у якому події змальовано в іншому світлі.
"Промова Д. Ейзенхауера, – зазначалося в пресбюлетені, – була відверто ворожого антирадянського змісту. Характеризуючи "похід" представників української еміграції до пам'ятника, він на догоду буржуазно-націоналістичній аудиторії висловив упевненість, що ця демонстрація "запалить новий світовий рух у серцях, умах, словах і ділах людей, безперервний рух, присвячений незалежності та волі всіх народів та всіх поневолених націй в усьому світі". Вихваляючи американську демократію, колишній президент заявив, що її застосуванню на всій землі протидіє "фашизм і комунізм". Далі промовець характеризує обстановку в старій росії часів Шевченка і говорить про "зосередження влади в руках елітарної групи, урядового бюро, однієї людини", про "українську залежність від російського колоніального правління". Перейшовши до наших днів, оратор наклепницьки твердить, що "сьогодні такий самий зразок життя існує в Совєтському Союзі та в усіх поневолених країнах" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 2. – Арк. 1–4).
У пресбюлетені мзс урср акцентовано увагу і на виступах низки американських сенаторів та конгресменів на святковому банкеті. Зазначено, що "всі вони прославляли ідеї боротьби за волю, проповідувані Шевченком, та висловлювали признання українцям за їхню стійкість і вірність тим ідеям, тобто заохочували українських буржуазних націоналістів продовжувати боротьбу "за самостійну Україну" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 2. – Арк. 1–4).
В іншому випуску пресбюлетеня наведено цікаві й доволі актуальні нині слова з виступу сенатора Кітінга 6 липня 1964 року в сенаті США. Він завив таке: "Вражаюча статуя, що височить сьогодні в столиці нашої країни, служить для всіх нас нагадуванням про тиранію совєтів… Вони неодноразово намагалися перекрутити його вимогу свободи для всіх народів і права обирати уряди за власним розсудом… Пам'ятник Шевченку служить постійним нагадуванням про жорстокість совєтів, які постійно роблять спроби придушити свободу – навіть ідею свободи в пригноблених країнах Східної Європи. Цей пам'ятник виконує ще одне завдання. Він постійно нагадує американському народові про його зобов'язання здійснити надії Шевченка на визволення українського народу і всіх народів світу… Вигляд цього пам'ятника не дасть нам забути про наших друзів, народи, що зараз томляться за залізною завісою" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 11725. – Т. 2. – Арк. 15–16).
Попри таку реакцію й відгуки на відкриття пам'ятника, в кдб урср вважали, що здійснені ними чекістські контрзаходи досягли поставленої мети. Але чи насправді це було так?
Заохотити неможливо продовжувати
У липні 1964 року з Києва на ім'я голови кдб при рм срср В. Семичастного було відправлено звіт про здійснення усіх заходів, пов'язаних зі спорудженням пам'ятника Шевченку. Наприкінці документа зазначалося, що активні оперативні заходи сприяли поглибленню протиріч у середовищі української націоналістичної еміграції і викриттю лідерів українських націоналістів як злісних ворогів українського народу і затятих противників єднання української еміграції зі своєю батьківщиною. Відтак пропонували заохотити тих, хто був причетний до здійснення заходів.
У москві не так оптимістично оцінили "активі оперативні контрзаходи". Нарікали на те, що відкриття пам'ятника вилилося в чергову антирадянську маніфестацію українських націоналістів, було підтримано багатьма сенаторами і конгресменами США, які висловлювали свою підтримку українському рухові за незалежність, запевняли в солідарності і провокаційно коментували виступи радянських керівників на відкритті іншого пам'ятника Шевченку – у москві. Тож нагороджувати не стали. Запропонували це зробити на своєму рівні. Крім цього звернули увагу на необхідність проведення заходів наступальнішого характеру.
На виконання цих вказівок, як свідчать розсекречені документи, ще упродовж кількох років кдб урср здійснював заходи, пов'язані з відкриттям пам'ятника Шевченку у Вашингтоні. Зокрема, розгорнули цілу кампанію навколо землі, яку в різні періоди намагалися взяти з могили Шевченку у Каневі, вивезти до Вашингтона і закласти в капсулу у підніжжя монумента. До того ж знову вдавалися до публікацій статей і брошур, пов'язаних з цією подією, і тиражуванням їх за кордоном. Одночасно всіляко популяризували відкриття іншого пам'ятника Шевченку – у москві.
Але про цей пам'ятник докладних відомостей у справі немає. Лише окремі згадування. Як свідчать відкриті джерела, коли тодішній перший секретар цк кпрс Микита Хрущов дізнався про наміри й конкретні плани української діаспори, він дав вказівку терміново виготовити і встановити пам'ятник Шевченкові у москві, але вищий і кращий та відкрити його раніше. Зробити дещо вищий вдалося. Відкриття відбулося 10 червня 1964 року, на 17 днів раніше. Але зовнішній вигляд засмутив багатьох українських діячів. Поета зобразили в "шинелі-крилатці", яку він ніколи не носив.
Постанову ж про закриття справи винесли лише в серпні 1969 року. Тобто загалом контрзаходи стосовно спорудження пам'ятника Шевченку у Вашингтоні в кдб урср здійснювали упродовж майже шести років. І за життя, і в бронзі Великий Кобзар й ті цінності, які він оспівував у своїх творах та відстоював упродовж усього життя, не давали спокою тим, кого неабияк лякали його слова про "Вашингтона з новим і праведним законом".
