"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар
Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.
Безліч згадок про Пушкіна й Лермонтова, Магадан і Воркуту, "Тульські" пряники та "Московську" ковбасу, – такий слід залишили по собі Російська імперія та СРСР на Полтавщині, як, власне, і в інших областях нашої країни. Звісно, громади позбуваються російського насліддя, яке інколи не лише спричиняє ненависть як явище окупаційних російських режимів, а й дивує простою недолугістю.
Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю кореспондентці Укрінформу представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.
"ДЕ ЦУКРОВІ БУРЯКИ, А ДЕ ХАЛТУРІН?"
- Декомунізація та деколонізація на Полтавщині відбувається доволі активно. Чи є статистика про об'єкти, які вдалося перейменувати від початку повномасштабного вторгнення росіян та від яких очистили громадський простір?
- Пропоную одразу домовитися про тлумачення. У багатьох громадах України відбувається звільнення від російських впливів. Деякі політологи і журналісти назвали це "дерусифікацією". Однак, на мій погляд, точнішим визначенням є "деколонізація". Наступне: століттями російський імперіалізм прагнув убити українську мову. Подолання наслідків емських указів, валуєвських циркулярів, різноманітних розпоряджень генсеків ЦК КПРС, утвердження української мови як державної, зрештою, виконання мовного закону – це дерусифікація.
А ще є звільнення публічного простору від "совкових" маркерів і у вигляді пам'ятників, і топонімів, і різних надмогильних агітаційних споруд із написами "Борцям за владу рад". Власне, виконання декомунізаційного закону, який набув чинності ще у 2016 році, – це декомунізація.
Російська імперія в різних іпостасях – від царської, радянської до сучасної – жила завоюваннями і присвоєнням територій та залишала жахливу колоніальну спадщину, якій – сотні років. Тож, аби цього системно позбуватися, Верховна Рада й ухвалила Закон "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії".
Водночас закон стосується й інших сфер публічного простору, перейменування закладів освіти, культури. Наприклад, Кременчуцьку дитячу музичну школу №1 імені російського композитора Петра Чайковського перейменували на честь видатного українського композитора Миколи Лисенка. У селі Калайдинці Лубенської громади забрали ім'я російського військового діяча Рубцова з назви навчального закладу, відтепер це – Калайдинцівський ліцей Лубенської міської ради. У селі Петрівсько-Роменське ліцей імені росіянина Ніколая Пігіди теж перейменували, прибравши ім'я цього військового діяча СРСР. Тепер це – Петрівсько-Роменський ліцей. У Кобеляках був Світлогірський ліцей імені Антона Біленка – діяча науки СРСР, головного інженера Воронезького науково-дослідного інституту зв'язку, директора Московского НДІ радіозв'язку. Тож його ім'я не фігурує.
Досі у Лохвицькій громаді зволікають із перейменуванням дитячої музичної школи імені Дунаєвського, який з 1924 року жив у Москві, де керував музичною частиною Театру сатири, є одним із творців оперети СРСР, автором російського комуністичного пропагандистського пісенного твору "Ех, хорошо в странє совєтской жить!", депутатом Верховної Ради РРФСР першого скликання. Я пропонував нову назву "Лохвицька дитяча музична школа імені Нестора Городовенка", щоб пошанувати видатного уродженця Лохвицького краю, одного із засновників Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича, хорового диригента, першого керівника знаменитої капели "Думка" Нестора Городовенка.
Закон стосується й перейменування міст і сіл. Зокрема, постановою Верховної Ради змінили назви 11 сіл на Полтавщині. Але це не означає, що процес завершений. Проводяться дослідження, вивчаються архіви, відбуваються громадські обговорення. Тож у Верховній Раді тепер розглядають ще низку назв сіл, які будуть перейменовані. Скажімо, після вивчення праць дослідниці з Миргорода Людмили Розсохи з'ясувалося, що село Радченкове у Комишнянській громаді Миргородського району назване на честь більшовика, учасника встановлення радянської влади на боці ленінської Росії Радченка. Місцеві селяни підтримали відновлення історичної, княжої назви "Двірець".
А ще у законі йдеться про необхідність усунення "рускоміровскіх" назв й інших географічних об'єктів. Це, скажімо, ботанічні пам'ятки природи, урочища, балки, лісові й водні заказники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва національного значення тощо. Тож на Полтавщині вже перейменували низку таких об'єктів.
"Рускій мір" проникав у всі пори буття. Хоч про це і мало говориться, та закон стосується й економічних аспектів. Кілька прикладів, що було зроблено після того, як я актуалізував проблему. У Кобеляцькій громаді сільськогосподарський кооператив "Радянський" власник перейменував за назвою села поруч – на "Придніпрянський".
Зникла й назва кондитерської фабрики у Кременчуці "Суворовська", бо де цукерки, а де російський фельдмаршал? У Полтаві на колишній вулиці Чапаєва була вивіска магазину "Чапаєвський", – зрештою, прибрали. Лубенське підприємство "Наша пекарня" використовувало назву "Тульський пряник". Замінили на "Лубенський пряник" – це медовий смаколик із повидлом. Понастворювали міфів, що вся рецептура начебто неодмінно з Росії... Глобинський м'ясокомбінат усунув торгову марку "ковбаса Московська".
У Карлівській громаді досі зберігається назва "бурякокомбінат імені Халтуріна". Тобто російського терориста, улюбленця Леніна. Де цукрові буряки, а де Халтурін? У сфері ЖКГ теж час наводити лад, особливо це стосується назв гаражних кооперативів, скажімо, "Москвич" чи назв ОСББ, як-от у Полтаві – "Ватутінець".
У ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ БУЛО ПОНАД 120 ВУЛИЦЬ ПУШКІНА
- Частина суспільства виступає за нейтральні назви вулиць. Хтось натомість вважає, що назви на кшталт "Тиха", "Абрикосова" тощо – це безлико. Як загалом триває процес перейменування топонімів?
- Із початком повномасштабного російського військового вторгнення як в усій Україні, так і на Полтавщині зокрема, на рівні громад розпочався стихійний процес очищення публічного простору від усього російського.
Дані соціологічного опитування, яке проводила компанія "Оперативна соціологія" на замовлення Українського інституту національної пам'яті, свідчать, що 77% респондентів позитивно ставляться до перейменування вулиць і міст, названих на честь радянських діячів, а 65,6% підтримують відмову від назв, пов'язаних із діячами російської культури. Крім того, 55,4% українців вважають, що Україна була колонією російської імперії, що на 13,1% більше порівняно з попереднім роком. У громадах Полтавщини не чекали закону – скажімо, вулиці імені російського полководця Суворова перейменовували вже навесні 2022 року.
За період із 27 липня 2023 до 27 квітня 2024 року, коли право перейменовувати належало місцевим радам, а потім три місяці – головам місцевих рад, змінили назви 3157 топонімів. Згодом – із 27 квітня 2024 року – право й обов'язок змінювати місцеві топоніми перейшло до начальника ОВА. Тож за розпорядженням начальника Полтавської ОВА від 22 липня 2024 року перейменували ще 361 топонім у населених пунктах області.
Цьому передувала колосальна робота. Робоча група Полтавської обласної військової адміністрації з питань деімперіалізації та деколонізації топонімії опрацювала всі 19370 топонімів, які є в області. На мою пропозицію визначили пріоритетність майбутніх назв – вони мають відповідати Закону України "Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті", а не створювати овочево-гербарійний публічний простір. Тому саме за те, щоб іменами борців за Українську державність були найменовані вулиці на Полтавщині, і голосували члени обласної робочої групи, ці пропозиції й "зайшли" у відповідне розпорядження.
Зауважу, що передусім йдеться про локальні історичні аспекти. Наприклад, до перейменування у Лубнах мало хто знав про лубенського полковника Гетьманщини, мазепинця Дмитра Зеленського, або про те, що Василь Стус служив у військовій частині Лубен. Відновлення історичних споконвічних назв місцевості теж було у пріоритеті: Кутунівка, Староковальська, Решетилівська, Боровиця, – йдеться про сотні назв. Звичайно, не обійшлося й без, так би мовити, нейтральних: вони замінили імперську топонімію у виняткових випадках, під час найменування маленьких провулків із кількох хат на околицях сіл.
Щоб ви уявляли масштаби маркування топонімічного публічного простору російськими ворожими наративами, наведу цифри. Вони показують, що топоніміка Полтавщини мало чим відрізнялася від назв у Рязані чи Волгограді. Фаворитом був Юрій Гагарін (330 назв), і жодної – на честь Леоніда Каденюка. Тепер у багатьох громадах уже увічнили пам'ять про першого космонавта незалежної України.
В області також було 194 Першотравневі вулиці. І аж 128 вулиць, у назвах яких звеличувався трубадур російської імперії Алєксандр Пушкін. Він оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії, заперечував право українського, польського народів та країн Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я російські окупанти нині використовують як ідеологічну зброю: "Херсон – полуденный край России", – банер із цією цитатою загарбники розвішували у Херсоні. А вірш "Клеветникам России" нині використовує російська пропаганда для виправдання окупації України. Отож ім'я ідейно-культурного маркера російського імперіалізму Алєксандра Пушкіна стерте з топоніміки Полтавщини. Вулицю Пушкіна у Полтаві перейменували на честь учасника Революції Гідності, борця за українізацію Полтави, воїна ЗСУ Юліана Матвійчука. На зміну Пушкіну чимало вулиць назвали на честь Василя Стуса.
Донедавна налічувалося 90 вулиць на честь сталінського помолога Івана Мічуріна і жодної – на пошану українського помолога, винахідника відомого сорту яблук "Ренет Симиренка". Але тепер у низці міст і сіл пошанували й родину Симиренків.
Прибрали 82 назви на честь російського льотчика Валерія Чкалова, 72 – російсько-комуністичного військового злочинця Ніколая Ватутіна. Максім Горький (Пєшков) – сталініст, на честь якого раніше було 70 назв. Тепер їх немає. А ще очистили топонімію області від 52 назв, які звеличували Віктора Комарова, 39 – Олега Кошового, 38 – Владіміра Маяковського, 31 – Міхаїла Лермонтова, 29 – Зої Космодемʼянської, 18 – Міхаїла Кутузова, 10 – Партизанських, 12 – Льва Толстого, 4 – Московських.
Мене вразила ситуація у селі Грянчисі Гоголівської громади Миргородського району. Там була вулиця Боріса Годунова – московського царя з династії Годунових, правителя Московського царства у 1587–1598 роках. Зрештою, за пропозицією місцевих жителів, її перейменували на Фермерську. Де Полтавщина, а де московський цар? Яким боком Боріс Годунов до цього села?
Але водночас це вияскравлює істину: СРСР був продовженням Московського царства і Російської імперії, генсеки КПРС у Кремлі – такими ж імперіалістами, як і їхні попередники, московські царі. Це звучить сумно, але на Полтавщині були й вулиці Магаданські, Воркутянські. Мало того, що окупанти-комуністи в СРСР спроваджували сотні тисяч українців до сибірів-магаданів, то ще й так цинічно промаркували публічний простір.
Нерідко рішеннями виконкомів рад до топонімічних комісій доєднували осіб, які далекі від деколонізації й патріотичного виховання молоді. Дивувало, що часто це – вчителі. Шокувало одне із засідань комісії у Кобеляках, коли вчителька історії цілком серйозно пропонувала залишити символ голодомору і рабської експлуатації селян у СРСР – вулиці Колгоспні. Звісно, перейменували і їх.
А ще ми змінювали назви, як того вимагає Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Приміром, у Полтаві вулицю Уютну перейменували на Затишну. Таких назв тільки у Полтавській міській громаді було понад 60.
ВІЙНА ПАМ'ЯТЕЙ ПРОТИ УКРАЇНИ
- А як щодо того, що ми таки називаємо "пам'ятниками"?
- Початком деколонізації на Полтавщині можна вважати навіть не ухвалення відповідного закону, а 3 лютого 2022 року, коли за ініціативи Інституту нацпам'яті у мікрорайоні Браїлки у Полтаві знесли пам'ятник російському фельдмаршалові Алєксандру Суворову.
А вже 21 лютого Путін у відеозверненні щодо визнання так званих ДНР-ЛНР заявив: "Нещодавно в Полтаві знесли пам'ятник Алєксандру Суворову. Що тут скажеш? Відмовляєтеся від свого минулого, від так званого колоніального спадку Російської імперії? Ну, тоді будьте тут послідовними!".
Той телевиступ кривавого диктатора вкотре вияскравив масштаб ведення росіянами війни пам'ятей проти України, зокрема, шляхом нав'язування ідеології. Масштабність маркування публічного простору російською імперською символікою – одна із причин того, що процеси звільнення від неї мають не такі темпи, які б нам хотілося.
Цифри по Полтавщині: за два останні роки прибрали з публічного простору 53 об'єкти, серед них – чотири споруди звеличення Пушкіна та Мічуріна, п'ять – Горького, дві – Ватутіна тощо. Роботу з громадами скоординували так, щоб об'єкти не руйнувалися, а, згідно з рекомендацією Мінкульту від 2019 року, переміщувалися до Путивльського державного історико-культурного заповідника, де створили "Парк радянського періоду". У ньому просто неба зібрали численні скульптури комуністичних діячів. Схожі парки є і в інших європейських країнах, найбільший – у Литві. Їхня мета – переосмислення та вивчення історії.
"СИЛА – У РІЗНОМАНІТТІ ПРАКТИК УВІЧНЕННЯ"
- Чи є громадська дискусія щодо визначення місць вшанування героїв нинішньої війни, встановлення та вигляду меморіалів тощо, які її узагальнені підсумки?
- На Полтавщині діють ветеранські хаби, простори, програми для підтримки ветеранів та їхніх родин. Встановлюють меморіальні дошки, алеї пам'яті, створюють документальні відео. У кожній громаді – свій досвід. Скажімо, у Полтавській, Зіньківській і Кременчуцькій громадах на честь полеглих героїв висаджують дерева пам'яті. В одних громадах, скажімо у Гребінківській Лубенського району, перейменували переважну частину колоніальних російських назв вулиць на честь земляків-полеглих захисників. А в інших з'явилися нові назви лише на честь тих земляків, які отримали посмертно, згідно з Указом Президента, звання "Герой України". Або ж є такі громади, де русифікованій назві дали безіменну українську: "Героїв Маріуполя", "Полку "Азов"" чи "Земляків-Героїв ЗСУ" з розумінням, що у перспективі біля першого будинку вулиці з'явиться стела пам'яті з переліком полеглих односельців.
Можливо, ми на тому етапі, коли можемо сказати: сила – у різноманітті практик увічнення. Я далекий від того, щоб нав'язувати громадам Полтавщини уніфікований підхід. Інша річ – "Національне військове меморіальне кладовище", де Кабінет Міністрів планує застосувати цілісний, державницький, уніфікований підхід. І це – правильно.
"ВСТАНОВЛЕННЯМ ПАМ'ЯТНИКІВ МОГЛИ Б ОПІКУВАТИСЯ Й МЕЦЕНАТИ"
- Торік 25 грудня у Полтаві встановили пам'ятник Сковороді. Як вважаєте, які ще постаті, актуальні саме для Полтавщини, було б варто пропагувати та представляти у громадському просторі?
- Вважаю, Полтавщину варто брендувати у двох фундаментальних напрямах. Це – край боротьби за незалежність. Маємо пошанувати військових діячів періоду Гетьманщини. Минуло 33 роки з часу відновлення державної незалежності. Утім, досі на Полтавщині майже не увічнили земляка, борця з Москвою, уродженця нашого краю Костя Гордієнка.
Тож уже назріло спорудження меморіалу "Мазепинці", де знайшлося б місце й Костю Гордієнку, й іншим уродженцям Полтавщини, які становили першу мазепинську політичну еміграцію. Це – десятки імен. Важливо, щоб меморіал був потужною противагою російській псевдоісторичній огидній пропаганді, різноманітним міфам-побрехенькам росіян про Мазепу та мазепинців, пропонував містянам й туристам історичну правду на основі наукових джерел про антимосковський воєнно-політичний виступ гетьмана Івана Мазепи та першу політичну українську еміграцію.
Полтава – батьківщина Симона Петлюри. Пам'ятники йому споруджені у Вінниці, Рівному, Польщі, але не в місті, де народився. Полтавська ОВА організувала конкурс, 1 червня 2021 року оголосили його результати – переміг столичний скульптор Анатолій Кущ. Війна внесла корективи у бюджетні плани. Узагалі, всі процедури пройшли, тепер справа за малим – профінансувати. Не знаю, як краще, можливо, використати досвід створення пам'ятника Сковороді – не за бюджетні кошти, а меценатські?
Узагалі Полтавщина "народила" сотні видатних діячів УНР: військовиків, дипломатів, членів Української Центральної Ради, діячів руху шістдесятництва.
Це батьківщина української мови: саме у Полтаві народився і творив зачинатель української літературної мови Іван Котляревський; це край української духовності, національного відродження.
Край, який дав світові й Україні сотні знакових особистостей: письменників, інтелектуалів, діячів науки. Із 60 громад краю немає жодної, де б не народилися видатні українці.
Нині триває всеукраїнський збір коштів на пам'ятник Олені Пчілці в її рідному Гадячі. Торік у Зінькові встановили меморіальну дошку землякові Миколі Зерову – українському поетові, літературознавцю, майстрові сонетної форми та перекладачу античної поезії, жертві комуністичного терору. Та певен, що ця постать заслуговує на пам'ятник, а ще – започаткування щорічних літературних Зеровських читань.
- Які є нагальні питання та проблеми щодо згаданих тем?
- Передусім – це комплекс проблем, що пов'язаний із рекомендаціями Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики за результатами виїзного засідання у Полтаві торік 17 жовтня. Йдеться про перейменування Державного заповідника "Поле Полтавської битви" та концептуальне перепрофілювання його експозицій. А ще слід розробити концепцію кластера російської монументальної пропаганди, щоб перемістити туди і монумент слави російської зброї, і решту споруд, присвячених російському імператорові Петру І й перемозі у Полтавській битві 1709 року армії Московського царства Петра І над союзними військами шведського короля Карла XII та українського гетьмана Івана Мазепи. Це важлива тема, варта окремої розмови.
Потрібно створювати у громадах нові місця пам'яті. Також змінювати експозиції у комунальних музеях громад – нерідко там усе "крутиться" довкола СРСР, "вєлікой отєчєствєнной", майже немає інформації про земляків-борців за незалежність різних історичних періодів. Це ж стосується й багатьох музеїв у навчальних закладах. А ще – історичних довідок на сайтах громад: там досі застаріла і незаконна термінологія, совкові підходи до інтерпретації минувшини рідного краю тощо.
Слід дбати й про якісну документалістику. Повірте, що навіть в умовах бюджету воєнного стану для більшості громад Полтавщини цілком реалістично виділяти бодай 70 тисяч гривень щороку на створення якісного відео про видатного земляка, яке б можна було показувати й у школі, і на день села, і під час відзначення днів Соборності, Незалежності України, захисника і захисниць тощо.
Важливо закріпити успіхи деколонізації, тобто популяризувати нові назви сіл, вулиць. Це – кілька напрямів: органи ЖКГ мають встановити нові вуличні аншлаги. Нові назви вулиць на Google Maps – окрема проблема.
Це спектр популяризаційних заходів – статті, виступи на радіо, телебаченні, можливо, ролики у громадському транспорті, короткі відео в TikTok про патронів – тобто покровителів – вулиць краю. А ще – встановлення табличок з QR-кодом, тобто з посиланням на інформацію про назву вулиці.
На Полтавщині найбільше російсько-комуністичних елементів на пам'ятниках, знаках, меморіалах періоду Другої світової. Тож важливо обстежити, здійснити фотофіксації щодо наявності чи відсутності на них символіки комуністичного тоталітарного режиму та російської імперської політики.
Необхідно візуалізувати термінологію та загальноприйнятний серед українців символ вшанування пам'яті полеглих у Другій світовій війні – червоні маки. В українських піснях мовиться, що червоні маки розцвітають там, де пролилася козацька кров. Вони є проявом поваги до тих, хто знищив нацизм та став новим символом Перемоги українського народу.
Процес позбавлення від російського тривалий і не такий простий. Утім, не варто забувати, що ця "спадщина" нам діставалася віками. Справа кропітка, але, якщо осягнути вже зроблене, головне – не зупинятися та пропагувати цінне для українців. Попереду у фахівців Інституту національної пам'яті ще багато роботи.
