Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Фото Клима Семенюка з матеріалів кримінальної справи

Всі чули про В'ячеслава Чорновола, Левка Лук'яненко, Василя Стуса, Юрія Шухевича та можливо ще згадаємо декілька прізвищ дисидентів, які боролись за вільну Україну. Але загальна кількість замордованих, репресованих українців в радянських таборах, розстріляних за вироками трійок НКВД з 1919 до 1991 сягає мільйона українців^[1].

До прикладу, радянська влада розстріляла останнього бандерівця, воїна УПА Івана Гончарука з Волині в період вже "перебудови" 12 липня 1989 році ^[2].

На наше переконання, ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Створення радянською владою УРСР - це був фактично компроміс з українським народом який не хотів коритись, а проголошення незалежності Української держави у 1991 році беззаперечно є результатом постійної боротьби українського народу!

Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Семенюк Клим Васильович - герой, постать якого розкривається в цій публікації. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.

Дана публікація підготовлена за результатами аналізу кримінальної справи № 22 Семенюка Клима 1984-1985 року, яка зберігається в архіві СБУ.

Семенюк Клим Васильович народився 04.12.1929 (за документами 20.10.1931), в селі Золотолин, Костопільського р-ну Рівненської обл., батько його був у 1944 році ув'язнений за співпрацю з УПА ^[3].

Вперше Семенюка Клима було заарештовано 07.03.1952 р. за те, що відправив поштою в адресу листоноші с. Шатура (Чернігівщина) конверт з двома друкованими антирадянськими націоналістичними листівками, написавши на них власноручно антирадянські надписи наклепницького змісту. Це була стаття 54 п. 10 ч. ІІ КК УРСР "антирадянська агітація і пропаганда". Рівненський обласний суд на закритому засіданні 23.04.1952 р. засудив Семена Клима на 10 років з конфіскацією майна і позбавив його громадянських прав на 5 років.

Втім, можна сказати Климу Семенюку повезло, Президія Верховного Суду УРСР за протестом прокурора УРСР 07.10.1955 р. його вирок зменшила до 5 років, на підставі Сталінської амністії від 27.03.1953 року і через півроку 09.11.1955 він був звільнений.

Семенюку довго насолоджуватися волею не вдалося, 19.06.1958 р. у нього був проведений обшук, під час якого вилучено пістолет та малокаліберну ґвинтівку, які він придбав "про всяк випадок".

Довести "терористичні наміри" слідство не змогло, тому Клима Семенюка звинуватили за ст. 196 КК УРСР "Незаконне зберігання зброї". 29.08.1958 р. Київський обласний суд засудив його до 5 років таборів суворого режиму з подальшою забороною на 5 років проживати в обласних центрах СРСР.

У зв'язку зі зменшенням за Кримінальним кодексом 1961 року максимального покарання за статтею "Незаконне зберігання зброї", 10.10.1961 року Київський обласний суд скоротив Климу термін до 2 років, які він вже відсидів. Звільнили Семенюка 09.11.1961 року.

Після цього, Клим Семенюк жив в Києві по вул. Корнійчука, 16, кв. 128, вивчився на кранівника. Працював у БМУ-57 (Київ, вул. Сосюри, 69) через добу, мав вільний час. Спілкувався з деким із шістдесятників, з учасниками правозахисного руху, мав доступ до літератури самвидаву. Товаришував та допомагав чим міг Оксані Мешко ^[4], яка з кінця 1970-их була фактичним керівником Української гельсінської групи.

25 жовтня 1984 року старший слідчий СВ КДБ УРСР майор Лукяненко А.І. розглянувши матеріали які надійшли від оперативного підрозділу КДБ УРСР, постановив порушити кримінальну справу №22 відносно Семенюка Клима Васильовича за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 62 КК УРСР - "Антирадянська агітація і пропаганда".

Начебто Семенюк, проживаючи в м. Києві, протягом 1980-1984 років, з метою підриву та ослаблення радянської влади, поширював серед свого оточення в усній формі наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Також, він за місцем свого проживання в м. Києві з тією ж метою начебто зберігав для подальшого розповсюдження документи антирадянського і наклепницького змісту.

Кримінальна справа Клима Семенюка

Цікаво, що матеріали які стали підставою для порушення кримінальної справи відносно Клима Семенюка, це матеріали виділені з двох інших кримінальних справ, а саме: справи Розлуцького В.С. та Стуса В.С.

Зі справи Стуса виділили: витяг з протоколу обшуку в квартирі Мешко О.Я. від 14 травня 1980 року, де було проведено особистий обшук Семенюка; постанову про проведення обшуку в квартирі Семенюка К.В. від 11 травня 1980 року у справі Стуса і сам протокол обшуку в квартирі Семенюка К.В. від 14 травня 1980 р. та огляд документів й фотоплівок вилучених під час цього обшуку.

Зі справи, Розлуцького Василя Семеновича, 1935 р.н., виділили матеріали про обшук у Семенюка, що проводився 17 грудня 1980 року де були вилучений в тому числі рукописні документи з назвою "Українська Громадська група сприяння виконанню Хельсінських Угод", "Судова розправа над членом Української Громадської групи "Хельсінки" Юрієм Литвином" та інші.

На наступний день після порушення кримінальної справи, 26.10.1984 року у Клима Семенюка провели обшук і його заарештували. Обшук та затримання проводив слідчий в ОВС полковник Слобоженюк, який 14.05.1980 р. заарештовував Василя Стуса. Вели його справу майор Лук'яненко А.І. Кречуняк Ф.В., Корягін М.В. і слідчий Селюк, який також вів справу В. Стуса.

05.12.1984 в квартирі Семенюка старшим слідчим А.Г. Лук'яненко була проведена виїмка – вилучений радіоприймач марки "FEF 206", як "інструмент вчинення злочину".

Семенюк допитувався на стадії досудового розслідування 26.10.1984 року, під час якого він стверджував, що "ніякої провини я за собою не визнаю".

Климу Семенюку інкримінували розповсюдження інформаційного бюлетеня за вересень 1980 року, який, по його показам, він взяв у Оксани Яківни Мешко, але не повернув, бо її заарештували.

01.11.1984 року Семенюк написав заяву якою звинуватив слідство в упередженості та заявив про відмову у співпраці з ним.

Старший слідчий Лук'яненко 05 листопада 1984 року прийняв постанову про притягнення Семенюк в якості обвинуваченого, а 03 січня 1985 збільшив об'єм обвинувачення, звинувативши його, в тому що він одержав від засудженої за скоєння особливо небезпечного державного злочину Оксани Яківна Мешко антирадянські і наклепницькі документи, для подальшого їх розповсюдження, а саме:

- Рукописний текст під назвою "Інформаційний бюлетень № 1, січень 1980 року", Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська Гельсінська група — правозахисна організація, створена 9 листопада 1976 в Києві)^[5], в якому містяться наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад.

- Рукописний документ під назвою "Информапионный бюллетень, сентябрь 1980 года", в якому з ворожих СРСР позицій зводяться злісні наклепи на радянську дійсність, національну політику КИРС та уряду, спотворюється соціалістична суть існуючого в країні ладу. При цьому стверджується, що радянська влада нібито цілеспрямовано утискає український народ, лишає його конституційних прав та політичних свобод.

І ще два документи Українська Гельсінська група, один з яких під назвою "Судова розправа над членом Української громадської групи "Гельсінки" Юрієм Литвином, кримінальні справи якого ми вже досліджували ^[6]. Юрія Литвина, як і В. Стуса теж захищав адвокат Віктор Медведчук.

Серед обвинувачень було і те, що начебто Семенюк виготовив з метою поширення в тому числі і на Заході, рукописний документ на 99 аркушах під назвою "Звернення до всіх робітників світу" датований 25 червня 1984 року, який був вилучений у громадянки Лелюх О.М. в селі Сичівці Київської області 12.11.1984 р.

Також, начебто у липні-серпні 1982 року Семенюк, працюючи на будові корпусів експериментального заводу інституту зварювання ім. Патона в Корчеватому, в присутності студента Київського державного університету Лагнюка Миколи Михайловича, допускав наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, стверджуючи, що в СРСР начебто відсутні свобода слова і друку.

А в квітні-травні 1983 року під час перебування в Київській обласній клінічній лікарні в розмовах з громадянином Долего Сергієм Володимировичем та при зустрічі з ним на початку 1984 року в м. Києві, наклепницьки стверджував, що в нашій країні нібито проводиться "цілеспрямована насильницька русифікація". Паплюжив зовнішню політику КПРС та Уряду, називаючи її "агресивною, гегемоністською" по відношенню до інших народів.

Також Семенюку інкримінували декілька схожих епізодів "спілкування" та агітації людей.

18 січня 1985 року складено обвинувачений висновок, пред'явлено матеріали для ознайомлення. Семенюк вину не визнав і від адвоката відмовився.

Справу Семенюка розглядав Київський обласний суд під головуванням заступника голови суду - судді Зубця Г.І.

До речі, суддя Григорій Іванович Зубе́ць 1937 року народження, доволі відома особистість, яка багато попрацювала на правосуддя в тому числі і незалежної України, займав посаду голови Апеляційного суду міста Києва у 1993–2003 роках.

Наприклад, 13–14 березня 1984 року суддя Зубець Г.І. як суддя Київського міського суду розглядав справу іншого дисидента Валерія Марченко, якого визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. Етапом його відправили у пермські табори, де незабаром відмовили нирки, внаслідок чого Валерій Марченко помер 05 жовтня 1984 року в тюремній лікарні в Ленінграді ^[7].

В незалежній Україні судді Зубцю історики та дослідники згадували його службу радянській системі та участь в засудженні дисидентів, зокрема Василь Овсієнко^[8] і мати Валерія Марченко, але це не завадило його суддівській кар'єрі і він пішов на "заслужений" відпочинок, отримавши державні пенсії і нагороди, зокрема Указом Президента України №307/2017 від 6 жовтня 2017 року суддю Апеляційного суду міста Києва у відставці Григорія Івановича Зубця нагороджено "Орденом князя Ярослава Мудрого" V ступеня.^[9]

Його син Юрій Григорович Зубець вже в незалежній Україні став "суддею Майдану", бо 14 лютого 2014 року постановив оштрафувати учасника акцій протесту на 153 грн за невиконання вимоги міліціонера про зупинку. Власник авто приходив на судове засідання, де пояснював, що у згаданий у протоколі час взагалі не перебував на перехресті вулиць Гайдаря та Героїв Дніпра^[10].

Справу Семенюка суддя Зубець призначив до судового розгляду на 04 лютого 1985 року, а Київська міська колегія адвокатів направила йому вже відомого адвоката – Віктора Медведчука, який п'ять років перед тим захищав Василя Стуса.

Те, що Клим Семенюк, як і Василь Стус від послуг адвоката відмовився не завадило Медведчуку і далі "захищати" обвинуваченого.

Ордер на адвокат Медведчука зі справи Семенюка

Справу суд розглянув доволі швидко – за один день!!!

Підсудний одразу перед судом заявив, що він вину не визнає і буде давати покази. Семенюк в суді дав ґрунтовні покази, заявив що не був членом жодних організацій і не розповсюджував ні літературу, ні чутки серед знайомих, та те, що він має право на свободу слова.

І знову в дебатах Медведчук показав своє нутро – визнав вину обвинуваченого коли той її не визнавав, а саме заявив:

"Я вважаю, що Семенюк скоїв дії, які підпадають під диспозицію ст. 62 КК УРСР, і звинуваченого його у даному злочині вірно, дії його кваліфіковано правильно ……".

Адвокат Медведчук в черговий раз поруш свій професійний обов'язок – захищати. Детально його аналогічна, неетична та непрофесійна поведінка вже була розібрана з правової точки зори при аналізі справи Василя Стуса ^[11].

Витяг з протоколу судового засідання зі справи Семенюка

Суддя Зубець був недовго в нарадчій кімнаті з 17-30 до 19-40, і по виходу оголосив вирок, в якому визнав Семенюка винним у тому, що той начебто поширював серед свого оточення наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, а також виготовляв, зберігав і розповсюджував з тією ж метою твори такого ж змісту, і призначив йому максимальне покарання за ст. 62, ч.1 ("антирадянська агітація і пропаганда") – 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання.

Вирок Климу Семенюку від 04 лютого 1985 року

Семенюк оскаржив вирок до Верховного Суду УРСР, але судова колегія у складі суддів Мелешко О.Г., судді Погрібняк Ф.Т., Цитович М.М. розглянувши 21 лютого 1985 касаційну скаргу залишила її без задоволення.

16.03.1987 р. Семенюк був звільнений за Указом ПВР СРСР від 12.03.1987 року про помилування, повернувся до Києва, мав дочку, сина, і чотирьох онуків.

05.06.1991 року Семенюка було реабілітовано відповідно до Закону УРСР від 17.04.1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Що є цікаво про це йому повідомив суддя Зубець, який сім років тому його засудив.

З моменту несправедливого засудження Семенюка у 1985 році минуло майже сорок років, але ми бачимо багато негативних явищ в нашому суспільстві і зараз, які тривають з тих часів бо є непокаране зло.

Саме тому слід задуматись про незалежність судів, прокурорів та адвокатів, їх безсторонність та дотримання ними як норм закону так і норм моралі, незалежно від політичної кон'юнктури та того "хто при владі" !!!

Дійсно, вирок по справі Семенюка мало залежав від Медведчука, але це не давало права адвокату ставати другим прокурором.

На такому яскравому прикладі ми вкотре переконуємося, що незалежна адвокатура є необхідною умовою утвердження верховенства права та демократії в суспільстві.