Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Володимир Лаврик (1-й зліва у 1-му ряду) серед нагороджених "Залізним Хрестом"
військовослужбовців 3-ї Залізної дивізії та командного складу 2-ї Волинської дивізії

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов'язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров'ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність (1917-1921 рр.). Про одного з них, чий життєвий шлях ще належить повністю вивести із тіні забуття і туману гіпотез, наша сьогоднішня стаття.  

Постать Володимира Лаврика висвітлювалася у ряді робіт відомих українських дослідників. Наразі найбільший за інформативним обсягом матеріал знаходимо у книзі "Подебрадський полк" Армії УНР[…]", колективній праці Віктора Моренця, Романа Коваля та Юрія Юзича[1]. Ними були встановлені основні біографічні дані В. Лаврика, станом до 19 травня 1928 р.

Майбутній офіцер народився у Ковно (Каунасі) у 1897 р. Навчався у рідному місті, у 1-й гімназії. У ході Першої світової війни територія сучасної Литви опинилася у зоні бойових дій і була окупована військами кайзерівської Німеччини. Долю сотень тисяч біженців з Балтії до внутрішніх районів Російської імперії розділив і Володимир. То ж, закінчувати навчання йому довелося у 1916 р., вже у 1-й Московській гімназії. Далі на нього чекала служба у російській імператорській армії.

Особистим максимумом у ній для молодого військовика стало звання прапорщика. До українського війська В. Лаврик долучився у 1918 р. і незмінно перебував у його лавах до кінця перших визвольних змагань. Пройшов Перший зимовий похід. Був одним з нагороджених "Залізним Хрестом за зимовий похід і бої". Розділив долю армії за межами батьківщини. Був інтернований у таборах на території Польщі. Вищий старшинський (офіцерський) щабель в Армії УНР – сотник.

На момент завершення Війни за незалежність служив у 3-й гарматній бригаді 3-ї Залізної Стрілецької дивізії Армії УНР. Відомо і те, що після табірної епопеї, у 1923 р., Володимир Лаврик вступив до Української Господарської Академії у Подебрадах (Чехословаччина). Після її закінчення у 1928 р. отримав диплом інженера-економіста[2] (випускник Економічно-Кооперативного факультету[3]).

Студенти Української Господарської Академії, колишні вояки 3-ї Залізної дивізії[4]

До армійського етапу життя Володимира Лаврика відноситься важлива інформація, встановлена військовим істориком Ярославом Тинченко. В. Лаврик (на той момент хорунжий), у березні 1921 р., з поміж п'яти військовиків, увійшов до дивізійної ради Залізного Хреста, про що дослідник писав у книзі "Лицарі Зимових походів 1919-1922 рр."[5].

Власне, короткі відомості з біографії офіцера відтворені і у рамках проекту "Героїка. Імена самостійної України 1917-1924". Тут можемо знайти і припущення про те, що батьківщиною Володимира Ларіоновича Лаврика могла бути українська Полтавщина, а не литовський Каунас. Утім, данні персональної сторінки військового, на порталі, актуальні станом на вересень 2020 р.[6] За останні більше ніж чотири роки не оновлювалися.

Напередодні повномасштабного вторгнення російського агресора до України, у 2021 р., було опубліковано роботу майже повного тезки нашого героя – Володимира Вікторовича Лаврика. Це були тези доповіді присвячені постаті В. Лаврика[7]. Автор систематизував відому на той момент біографічну інформацію. Так само і у рамках свого дипломного дослідження "3-тя Залізна дивізія Армії Української Народної Республіки"[8]. В. Лаврик, зокрема, висунув гіпотезу, щодо сімейного стану офіцера.

Припустивши (на перший погляд банальну, а з іншого боку – неочевидну річ) що той міг бути одружений і мати дитину. Віднайшовши інформацію про особу під іменем і прізвищем Олени Лаврик (у списках вояків 3-ї залізної дивізії та серед студентства Української Господарської Академії) В.В. Лаврик висловив думку про спорідненість цієї особи з героєм нашої сьогоднішньої оповіді. О. Лаврик, на думку історика, могла бути або сестрою, або дружиною В.Л. Лаврика[9].

Гадаю, наша знахідка дасть можливість відповісти на ряд питань колег стосовно долі Володимира Лаврика після травня 1928 р., а також, можливо, проставити своєрідні "маяки" для подальших розвідок.

Опрацьовуючи журнальну і газетну періодику Литви 1920-х – 1930-х рр. довелось ознайомитись і з офіційним органом православної церкви у Литві ("Голос Литовської православної єпархії", переклад українською, оригінал російською "Голосъ Литовской православной епархiи"). Постійною рубрикою цього видання були оголошення про припинення шлюбу.

В основному, це невеликі за обсягом повідомлення з короткою інформацією про місце і час укладання шлюбу і причини розлучення подружжя. Однак, у №3 за 1930 р. в око кинувся незвично-об'ємний текст з характерною деталізацією. Нижче читач може побачити повідомлення в українському перекладі, зробленим нами (власні примітки у дужках з ініціалами А.П.). Оригінал російською мовою читачі зможуть побачити після українського тексту, у ілюстрації – фото з журналу.

"До Литовської Єпархіальної Ради надійшло 14-го березня ц.р. (1930-го, А.П.) прохання Володимира Іларіоновича Лаврика, який мешкає у Ковно (Каунасі, А.П.) по вулиці Донелайтіса №6, щодо розторгнення шлюбу його з Оленою Трохимівною Лаврик, уродженою Британчук, яка перебуває у безвісній відсутності.

Повінчані вони були у червні 1921 року у концентраційному таборі у м. Калиші, а розсталися у квітні 1928 р., коли прохач Лаврик із сином повернувся до Ковно (Каунаса, А.П.), а дружина його залишилася продовжувати своє навчання у Сільсько-господарській Академії у Подебрадах. Адреса її була (текст залишений у оригіналі, без перекладу, А.П.): Československa, Čechija, Praha-Spožílov, č 11/21 Sekce, Helena Lavryková.

Силою цього оголошення усі місця та особи, що можуть мати відомості про безвісно відсутню Олену Трохимівну Лаврик, уроджену Британчук, запрошуються повідомити їх до Литовської Єпархіальної Ради (текст залишений у оригіналі, без перекладу, А.П.): Kaunas, Vytauto prosp. 20 Nr."[10]

Навряд можна говорити про співпадіння, враховуючи ідентичність ряду характерних біографічних даних офіцера української армії Володимира Лаврика та особи, зазначеної у оголошені "Голосу Литовської православної єпархії". Тому, ризикнемо підсумувати наступним чином: 1. Тривалість життя В. Лаврика можна "подовжити" як мінімум до 1930 р. 2. Підтверджується припущення про наявність у офіцера родини – дружини з іменем Олена та дитини – сина. Фактично сім'я існувала сім років (1921-1928 рр.), формально – дев'ять (до 1930 р.) (щоправда, нам поки достеменно невідомий кінцевий результат процесу церковного розірвання шлюбу). 3. По закінченню навчання і розставанні з дружиною у квітні 1928 р., В. Лаврик не лишився у Чехословаччині, а саме повернувся (виділення наше, А.П.), а не вперше прибув до Литви.

Вірогідне фото дружини В.Лаврика Олени (у дівоцтві Британчук) з сином, під час навчання в Українській Господарській Академії[11]

Це не тільки при відкриває новий етап його життя, але і спростовує попереднє припущення про можливе місце народження на Полтавщині. Виходячи з того, що В. Лаврик народився і до 17-річного віку проживав у Литві (на територіях окупованих Росією, що від 1918 р. знову стануть складовою відновленої Литовської держави), припускаємо можливість швидкого набуття ним литовського громадянства по переїзді до республіки.

Підстави для такої думки дає литовське законодавство того часу, включно з Конституцією 1922 р. (діючою на момент прибуття В. Лаврика до Литви) та Конституцією 1928 р. (прийнятої у травні того року, після повернення офіцера на батьківщину). Проте, випереджуючи резонне питання про можливу службу досвідченого військового у литовській армії, одразу скажемо – поки підтвердження цьому немає.

Нами опрацьовано більше 7 тис. біографій литовських офіцерів міжвоєнного Війська Литовського, але сліду Володимира Лаврика не знайдено. 4. Встановлюється факт самостійного виховання В. Лавриком дитини (як мінімум формально, про наявність співмешканки на момент розірвання офіційного шлюбу нам невідомо), а також адреса (актуальна на 1930 р.) проживання колишнього військовика у Каунасі, тимчасовій столиці Литви. 5. Відомі дівоче прізвище дружини та адреса її проживання у Чехословаччині (станом на 1928 р.).

***

Загалом, сказане вище – скоріше повідомлення від історика-литуаніста колегам-військовим історикам, спеціалістам з історії української армії доби перших визвольних змагань 1917-1921 рр. Зроблене у бажанні поділитися, можливо, корисною інформацією.