Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

Від редакції: 4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам'ять про нього "Історична правда" публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В'ятровича на конкурсі студентських наукових робіт "Український визвольнй рух" 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Після серії наступальних операцій у кінці 1943 р. — на початку 1944 р. Червона армія зайняла частину території Правобережної України і почала наступ у напрямку західних кордонів. Станом на кінець січня — початок лютого 1944 р. радянські війська контролювали територію Житомирської, Рівненської та частину Волинської областей [у діловодстві УПА — Північно-західні українські землі (ПЗУЗ) — ІП].

Саме в цей час і починається відкрита збройна боротьба між підрозділами УПА та радянською стороною. Перед підрозділами УПА-Північ постало завдання переходу радянсько-німецького фронту, який швидкими темпами рухався на захід. Одні підрозділи змушені були маневрувати і прориватися через оборонні лінії, у багатьох випадках у радянському тилу вдалося опинитися, рухаючись лісовими масивами, оскільки в багатьох місцях єдиного фронту не було, а ворожі сили рухалися вздовж ключових транспортних магістралей.

Керівництво УПА прагнуло не допускати відкритих зіткнень своїх підрозділів з радянськими військами. Воно справедливо вважало, що проти них доцільніше вести роз'яснювально-розкладницьку роботу. Її мета, як свідчать, зокрема, "Основні вказівки для пропагандистської роботи членів революційно-визвольної ОУН в лавах Червоної армії" (1944 р.), полягала в тому, щоб викликати в середовищі червоноармійців невдоволення і ненависть до "Сталіна, сталінського режиму, до ЦК ВКП(б) і до всієї верхівки, до апарату НКВД та більшовицької адміністративної влади" [1].

Велика надія покладалася на розкладання особового складу Червоної армії, особливо з числа національних меншин, під гаслами розвалу гітлерівської "Нової Європи" і "сталінської тюрми СРСР" та національно-визвольної революції в Радянському Союзі. З цією метою восени 1943 — взимку 1944 рр. повстанські друкарні випустили цілу серію листівок до червоноармійців: "Товарищи русские красноармейцы, командиры!", "Красноармейцы!", "Червоноармійці-українці!" та ін.

У відозвах і летючках українських націоналістів містилися заклики до "братів червоноармійців", щоб вони не виступали проти національно-визвольного руху українського народу, не стріляли в українських повстанців.

Хоча перші збройні зіткнення між учасниками ОУН та радянськими силовиками сталися ще на території Лівобережної України.

Одне з численних звернень УПА до червоноармійців, 1944 рік

У міру просування Червоної армії на захід такі зіткнення з підрозділами УПА частішали. Так, зокрема першим значним зіткненнями підрозділів УПА та Червоної армії на території військової округи (ВО) "Заграва" УПА-Північ став бій 12 січня 1944 р. в районі с. Корчиця Дубровицького району Рівненської області, де 447-й стрілецький полк 397-ї дивізії 13‑ї армії раптово зіткнувся із сотнею УПА чисельністю понад 300 осіб, яка мала на озброєнні одну 76-ти мм гармату, 2 станкових і 4 ручних кулемети, основна частина особового складу мала на озброєнні гвинтівки російського зразка.

За радянськими даними, це була сотня під командуванням Микити Скуби‑"Лайдаки", проте, ймовірно, це був інший повстанський підрозділ, оскільки даний бій не відображений у хроніці сотні "Лайдаки" [2] [3]. У результаті бою повстанці змушені були відступити. У полон потрапив повстанець Корзун Максим Філіпович, 1921 р. народження, який про цілі боротьби УПА на допиті сказав, що оскільки німецька армія під ударами Червоної армії відступає все більше на захід, то необхідність боротьби проти німців відпала і залишилося лише завдання боротьби проти радянської влади [4].

13 січня 1944 р. біля сіл Балашівка і Моквин Березнівського району Рівненської області підрозділ УПА здійснив напад на частини 181-ї стрілецької дивізії. Внаслідок нападу з радянського боку загинуло 50 червоноармійців [5].

18 січня 1944 р. відділ командира "Ворона" чисельністю близько 100 бійців, що розміщувався на хуторі Островок (північно-західніше м. Сарни Рівненської області), був атакований підрозділом 8-го гвардійського кавалерійського полку (за повстанськими даними, більше 500 осіб), що прагнув оточити повстанців. Повстанські вартові вчасно помітили наближення ворога і відкрили вогонь.

Внаслідок двогодинного бою, за радянськими даними, було вбито 17 і поранено 21 бійця УПА, радянська сторона захопила 4 гвинтівки, 1 автомат, 1 пістолет, 3 брички, 10 коней, документи. У полон потрапило 8 повстанців. Свої втрати радянська сторона подала як 1 вбитий рядовий 8‑го кавполку. За повстанськими даними, радянські втрати склали 8-10 вбитих при власних втратах 2 вбитих [6] [4].

У даному випадку прослідковується явне завищення втрат повстанців та не співвідношення кількості вбитих, поранених, полонених повстанців з кількістю захопленої зброї — всього 6 одиниць вогнепальної зброї на 46 вбитих/поранених/полонених бійців УПА. І такого роду "нестиковки" в радянських звітах типові.

Схема структури УПА-Північ на початок 1944 року, згідно з даними НКВС

ГДА СБУ

Одразу після заняття Червоною армією регіону почастішали напади повстанців на дрібні радянські групи з метою здобуття зброї, боєприпасів, обмундирування. Так, 27 січня 1944 р. біля с. Гута-Степанська повстанський підрозділ напав на групу червоноармійців чисельністю 15 бійців. У результаті бою було вбито 13 червоноармійців [7]. 22 січня 1944 року повстанці біля Костополя вбили 4 солдатів комендантського взводу.

Великий бій між підрозділами Червоної армії та сотнею УПА чисельністю понад 300 бійців відбувся 22 січня 1944 року біля с. Карпилівка. 23 січня 1944 року група повстанців чисельністю 40 бійців мала бій із підрозділом 2‑го прикордонного полку НКВС біля с. Дерть, що конвоював заарештованих. Повстанці, маючи 1 вбитого, відступили [8] [9].

22 січня 1944 року в с. Межиріч Острозького району Рівненської області відбувся перший бій підрозділу УПА і Червоної армії на території ВО "Богун". Частина Червоної армії, яка наступала на село, зіткнулася з відділом "Партизана". Після півгодинної перестрілки червоноармійці, втративши 3-х вбитих і 2-х поранених, змушені були відступити [10].

Хроніка бойових дій між повстанськими загонами та радянськими військами 22-23 січня 1944 року

Російський державний військовий архів (РГВА). Ф. 32891. Оп. 1. Спр. 42. Арк. 62

Характерно, що в цей час підрозділи УПА 10 днів утримували в своїх руках м. Острог Рівненської області. 17 січня 1944 року місто покинули німецькі війська. 19 січня 1944 року до міста вступили радянські партизани силою до роти. Пробувши в місті менше доби, вони залишили місто. У той же день в Острог вступили підрозділи УПА, котрі утримували місто до підходу великих частин Червоної армії 29 січня 1944 р. Під час перебування в місті повстанці знищили будівлі колишні будівлі райкому партії, НКВС, НКДБ, клубу з метою унеможливити їх майбутнє використання радянськими органами [11].

Загалом в період зими — весни до бойових дій з підрозділами УПА та підпіллям ОУН широко залучалися частини 2-ї гвардійської, 13-ї, З8-ї, 52-ї армій, інших армійських з'єднань, застосовувалися можливості військової розвідки та Головного управління контррозвідки СМЕРШ Наркомату оборони СРСР. Як правило, армійські з'єднання виділяли загони по 50-150 багнетів з мінометами, станковими кулеметами і ДШК, автотранспортом і діяли методами прочісування і засідок.

Звертає увагу те, що особовий склад загальноармійських підрозділів Червоної армії не був навчений таким специфічним антиповстанським операціям, погано налагоджена взаємодія з ор­ганами НКВС — НКДБ , до того у ситуації , коли підтримка повстанців місцевим населенням не припиняється і в більшості населених пунктів люди, за словами радянського звітодавця, "зовсім не допомагають нашим загонам" [12].

Бойова діяльність повстанських підрозділів відразу відобразилася в радянських донесеннях. "За період дій з'єднань і частин армії на території Західної України, — повідомляв у своєму донесенні командуванню 1-го Українського фронту політвідділ 13‑ї армії, — відзначено ряд випадків нападу націоналістичних фашистських банд на групи та поодиноких бійців". За перші декілька тижнів після вступу на західноукраїнські землі 287-ма стрілецька дивізія цієї армії втратила в сутичках з УПА 36 осіб вбитими (у т. ч. 8 офіцерів), 8 — пораненими, 11 — зниклими безвісти [13].

На окраїні м. Шумська 15 лютого 1944 р. повстанцям чисельністю біля 200 чол. вдалося оточити роту 860‑го стрілецького полку 287‑ї дивізії. Обидві сторони в бою застосовували артилерію та міномети [14].

У лютому 1944 р. боротьба посилилась. До регіону з північного Кавказу почали прибувати підрозділи Внутрішніх військ (ВВ) НКВС, які негайно включилися до боротьби з повстанськими підрозділами.

19 лютого в районі с. Рубче Олександрійського району Рівненської області підрозділ УПА чисельністю 100 осіб напав на обоз Червоної армії. У результаті було спалено 6 автомашин і 1 самохідна гармата.Вислана в район нападу група бійців із 217‑го окремого стрілецького батальйону (ОСБ) 24‑ї бригади ВВ НКВС чисельністю 40 осіб і група Олександрійського районного відділу (РВ) НКВС чисельністю 13 осіб в той же день із засідки були атаковані повстанським підрозділом чисельністю більше 700 бійців.

Схема бою розвідувально-пошукової групи 217 го окремого стрілецького батальйону 24 ї бригади із загоном УПА ім. Остапа біля с. Рубче Олександрійського (нині Рівненського) району 19 лютого 1944 року 

Архів Внутрішніх військ НКВС Українського округу

Бій тривав 6-7 годин, з боку повстанців застосовувалися 82-мм міномети, станкові кулемети. Під час бою старший лейтенант Тургенєв піддався паніці не керував підлеглими [15]. За радянськими даними повстанські втрати склали 133, а втрати радянського підрозділу — 12 вбитих [16] [17].

Звертає на себе увагу явно завищена кількість повстанських втрат і заниження власних радянською стороною, адже в бойовому зіткненні тривалістю 6-7 годин, при тому співвідношення сил 14 до 1 на користь повстанців, застосуванні повстанцями мінометів, станкових кулеметів, невеликий радянський підрозділ довго не протримався б та не вийшов би з бою із незначними втратами. У таких явно завищених цифрах повстанських втрат простежується прагнення радянської сторони прикрити свої поразки, завищити свої досягнення та уникнути відповідальності за можливо провальну операцію.

Усього в лютому 1944 р. було зафіксовано 134 випади нападів підрозділів УПА на військові частини Червоної армії, обози, склади з боєприпасами.

Часто напади здійснювали, досить великі за чисельністю підрозділи. Так 13 лютого 1944 р. в с. Велика Любаша Костопільського району Рівненської області. підрозділ УПА чисельністю 800 осіб напав на радянську групу з 550 бійців. Загинуло 5 червоноармійців, повстанцям удалося захопити 25 коней і 15 підвід. У лютому 1944 р. повстанці здійснили 6 нападів на 5 райцентрів Рівненської та 1 райцентр Волинської області (Морочне).

14 лютого 1944 р. о 2‑й годині ночі підрозділ УПА чисельністю 100 чол. під командуванням Степана Трохимчука‑"Недолі" здійснив напад на будівлі РВ НКВС, РВ НКДБ, райкому (РК) КП(б)У в м. Тучин на Рівненщині. Радянська сторона тримала оборону протягом 4 годин, після чого повстанці відступили. 14 лютого 1944 р. підрозділ УПА (50 бійців) напав на райвідділ НКВС в м. Деражне, захопивши в полон начальника райвідділу НКВС Дряхова, секретаря РВ НКВС Задорожнього і дільничого Закатного [18] [19]. 18 лютого стався напад повстанців на волинський райцентр Олика [20].

Сотенний Макар Мельник-"Кора"

24 лютого 1944 р. сотня Макара Мельника‑"Кори" чисельністю 300 бійців із 1 станковим і 8 ручними кулеметами, атакували м. Володимирець на Рівненщині. Радянським активістам, які оборонялися, повстанці кричали "Здавайтесь, комунари!". З радянського боку загинуло 6 осіб [21] [22]. У той же день у Клеванському районі повстанці вбили 11 червоноармійців, які проводили заготівлю продуктів. 25 лютого загинуло ще 5 заготівельників [23]. Слід зазначити, що по суті такі заготовки являли безоплатну реквізицію продуктів харчування та худоби для Червоної армії і здійснювалися грубими методами примусу.

Природно, що подібні дії викликали особливе обурення серед і так зубожілого через війну селянства, адже худоба часто була єдиним засобом для існування. Наприклад, напавши на заготівельників із 1031‑го полку, що заготовляли продукти, повстанці відбиту худобу повернули селянам [24]. Тож не дивно, що повстанці, діючи в обороні населення, спрямовували свої удари проти заготівельних операцій.

Атаки здійснювалися і на об'єкти зв'язку та пункти ВНОС [войска наблюдения, оповещения и связи — ІП], перш за все з метою здобуття радіостанцій та засобів зв'язку, оскільки повстанці мали гостру потребу в них. Так, 2 лютого в с. Камінна Гора Рівненського району в пункті 129‑ї роти ВНОС повстанці захопили рацію моделі "12 РП". 20 лютого повстанці атакували пункти зв'язку 77‑го стрілецького корпусу в селах Збуж та Гвоздець, захопивши обладнання та особовий склад цих пунктів. Вислані на їх розшуки відділом СМЕРШ 15 автоматників на чолі із оперуповноваженим СМЕРШу лейтенантом Харіним так і не повернулися — група була знищена повстанцями [25].

Успішна засідка була проведена 27 лютого 1944 р. біля с. Великий Стидин, де підрозділ УПА чисельністю біля 150 бійців здійснив напад на радянську колону 1732‑го зенітно-артилерійського полку (вантажівка з важким кулеметом ДШК) та автомобілі із офіцерами штабу 47‑ї армії. У результаті бою був вбитий сержант Кирилов і 12 офіцерів [26].

29 лютого 1944 р. біля с. Милятин боївкою СБ Миколи Синогіна‑"Жмайла" був поранений командувач 1-го Українського фронту генерал Ватутін [27] [28].

Усього станом на березень 1944 р. лише за даними Рівненського обкому КП(б)У підрозділи УПА здійснили 7 атак на райцентри і вбили 109 чол. радпартактиву, учинено 64 напади на населені пункти, де з радянського боку загинуло більше 500 чол. При проході частин Червоної армії відбулося 150 нападів на її підрозділи, у результаті чого вбито і пропало безвісти більше 250 радянських бійців і офіцерів.

За іншими даними, на Рівненщині лише в лютому 1944 р. зареєстровано 154 напади повстанців на підрозділи Червоної армії, у результаті чого було вбито 439 бійців і офіцерів [24]. За період з січня по березень 1944 р. радянські органи зареєстрували 174 акти індивідуального терору проти радянського активу і їх сімей, у результаті чого повстанцями було вбито 464 осіб [29].

Така досить велика кількість сутичок з Червоною армією, крім інших факторів, зумовлювалася і скупченістю підрозділів УПА в регіоні. За повідомленням партійних органів Рівненської області, на її території в січні — лютому 1944 р. діяло 56 підрозділів УПА, в кожному з яких нараховувалося від 100 до 600 вояків [24].

Упродовж лютого — березня 1944 р. відділи УПА-Північ, не дивлячись на складну ситуацію, у цілому завершили перехід фронтів, які просунулися на захід, і опинилися в тилу радянських військ. За даними одного з повстанських звітів, "намагання більшовиків знищити цілковито всю збройну силу (повстанців) під час (переходу) фронтів потерпіли повний крах". Це ж джерело наголошує, що від початкових дій малими диверсійними групами, затримання окремих воєнних машин і роззброєння невеликих гуртів червоноармійців, підрозділи УПА "проводять вже бої з частинами ЧА" [30].

У цей же час радянські органи почали відзначати у своїх звітах таке явище як відпускання повстанцями захоплених в полон червоноармійців. Дані дії здійснювалися в руслі діяльності спрямованої на розклад Червоної армії і поряд з агітаційною роботою серед червоноармійців такому заходу повстанці надавали великого значення. Так , 21 лютого 1944 року в с. Оженин Острозького району Рівненської області повстанцями була роззброєна обслуга протитанкової гармати.

Того ж дня в с. Милятин повстанцями був роззброєний майор Червоної армії та 5 червоноармійців — їх відпустили, вручивши листівки [11]. Біля с. Мощаниця повстанці захопили заступника командира батальйону 342‑го стрілецького полку та червоноармійця Молоха. Їх обох згодом відпустили із завданням розповісти що повстанці не чіпають простих бійців [31].

Такі дії бійців УПА викликали особливе занепокоєння радянських органів, у листопаді 1944 р. у всі частини військ НКВС було розіслане орієнтування у якому йшлося про те, що 7 листопада 1944 р. в с. Трипутня Володимирського району Рівненської області під час бою з підрозділом "Давуна" було захоплено наказ підрозділам УПА про лінію поводження із полоненими червоноармійцями.

Орієнтування командування Внутрішніх військ НКВС Українського округу про те, що повстанці відпускають полонених червоноармійців, 5 січня 1945 року

Архів ВВ НКВС Українського округу

У повстанському наказі зокрема йшлося про те що затримуваних червоноармійців слід нагодувати, дати чисту білизну та звільнити, одних зі зброєю, інших без зброї, даючи їм зрозуміти, за що ведеться війна. Також в орієнтуванні говорилося, що останнім часом (листопад 1944 р.) був ряд випадків, коли солдатів ВВ НКВС брали в полон бійці УПА та після затримання відпускали. За ними наказувалося встановити нагляд [32].

Підвищена бойова активність підрозділів УПА, зіткнення з військовими підрозділами, напади радянсько-партійний актив, працівників НКВС, посилена антирадянська агітація надзвичайно ускладнювали, а в багатьох випадках унеможливлювали плани радянської сторони щодо радянізації зайнятих територій та виявили серйозні недоліки в радянському тилу.

Як наслідок, у березні 1944 р. з'явилася цілком таємна постанова Державного комітету оборони (ДКО) СРСР про здійснення спеціальних заходів у західних областях України з метою ліквідації "бандформувань" українських націоналістів. Хоча на той момент значна частина західноукраїнських земель продовжувала перебувати під нацистською окупацією. Одним із засобів антиповстанської боротьби мала виступити мобілізація чоловічого населення призивного віку до Червоної армії. Це здійснювалося пер за все з метою обмеження поповнення підрозділів УПА.

Передбачалося до 20 березня 1944 року провести мобілізацію всього чоловічого населення призивного віку у звільнених районах Рівненської та Волинської областей (у першу чергу віком до 30 років, а в подальшому, у міру звільнення нових районів, планувалася мобілізація нових призивних контингентів). Усіх мобілізованих мали негайно відвести в тилові округи і після фільтрації та навчання частину спрямувати у бойові підрозділи, а інших використати в тилових (будівельних, дорожніх та ін.), як також на відбудовчих роботах.

ДКО зобов'язував НКВС СРСР (Круглова) і Ради Народних Комісарів УРСР (Хрущова) відібрати "кращих людей" з числа партизанів, які вийшли з ворожого тилу, і створити з них у кожному районі Рівненської, Волинської і Тернопільської областей загони НКВС чисельністю 50-60 осіб кожний, прийнявши їх на всі види постачання органів НКВС. Додатково до наявних військ НКВС до 25 березня 1944 р. мали бути виділені з резерву і перекинуті на Україну ще п'ять бригад. До 10 березня Народний комісаріат оборони повинен був передати для НКВС УРСР 250 автомашин "Студебекер", 100 танків Т-60 і Т-70 і 50 бронемашин. Норми постачання бригад НКВС пальним прирівнювались до діючих частин Червоної армії [33].

Командування внутрішніх військ НКВС Українського округу вважало, що для виконання вказаного розпорядження сил 16-ї і 24-ї бригад недостатньо. Тому для посилення цих підрозділів та підрозділів Червоної армії , що залучалися до боротьби із УПА, на початку березня 1944 р. у Рівненську і Волинську області були скеровані 17-та, 19-та, 20-та, 21-ша і 25-та бригади, два окремі батальйони 18-ї бригади, 9-й і 10-й полки, 18-й кавалерійський полк та окремий танковий батальйон 2-го моторизованого полку Внутрішніх військ НКВС.

Загальна чисельність оперативного угруповання військ НКВС у Рівненській області становила 37208 солдатів і 22 танки Т-70 та БТ-7. Окрім того, для боротьби з діючими підрозділами УПА 13-та армія 1-го Українського фронту виділила танкову роту в складі 8-ми танків і дві роти бронемашин (18 машин типу БА-64 і БА-10). Передислокація внутрішніх військ НКВС на Волинь розтягнулася на 2 місяці та тривала з 1 лютого до 30 березня 1944 р.

Залучалася також штурмова авіація, включаючи 6-й штурмовий авіаполк НКВС на літаках Іл-2. Зафіксовано використання авіації в Гурбенській битві та проти сотні "Лайдаки" у квітні 1944 р.

До червня 1944 р. в Українському окрузі ВВ проти УПА залучалися 9-та і 10-та стрілецькі дивізії (триполкового складу) [34].

Іншим засобом, який радянська сторона використала в цей час для боротьби з підрозділами УПА, стали радянські партизанські загони, що залишилися в тилу військ 1-го Українського фронту та були бездіяльними. Згідно з "Планом ліквідації озброєних банд українських націоналістів, що діють у Житомирській і Ровенській областях та північних районах Тернопільської і Кам'янець-Подільської областей", підписаним начальником Управління боротьби з бандитизмом НКВС Тимофієм Строкачем, до цієї широкомасштабної операції залучались партизанські з'єднання і загони під командуванням Олексенка, Одухи, Кота, Міщенка, Нирка, Федорова, Кизі загальною чисельністю до 8 тис. осіб.

Керівництво бойовою діяльністю зазначених з'єднань покладалося на спеціальну трійку (оперативну групу), у склад якої вводилися представники ЦК КП(б)У, НКВС і Українського штабу партизанського руху (УШПР). Оперативна група, маючи потужні засоби зв'язку, дислокувалася в м. Рівному [35].

Також для посилення боротьби проти УПА 3 тис. радянських партизанів переводили для служби в органи НКВС [36]. Ураховуючи великий досвід партизанів з антиповстанських дій, у серпні 1944 р. Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило рішення передати партизанську дивізію ім. С. Ковпака у розпорядження НКВС "для проходження подальшої служби, використавши її в першу чергу для якнайшвидшої ліквідації націоналістичних банд". Створюються і спеціалізовані на розвідувально-підривній діяльності проти націоналістів підрозділи, наприклад, 7-й та 12-й ба­тальйони з'єднання О. Сабурова [37].

Основним механізмом протидії та боротьби із повстанцям стають оперативно-військові операції ("чекістсько-військові операції"). Вони являли собою комбіновані дії оперативного складу НКВС — НКДБ, частин і підрозділів ВВ чи Червоної армії, посилених винищувальними батальйонами, агентурно-бойовими групами, озброєним активом і спрямовувалися на реалізацію даних агентурної та військової розвідки шляхом знищення або захоплення учасників руху опору. Очолював операцію, як правило, начальник органу НКВС — НКДБ, при масштабних операціях створювався штаб з розвідувальним відділом [38].

Пріоритетом у боротьбі проти підрозділів УПА радянська сторона завжди поряд із військовими операціями визначала агентурно-оперативні заходи. Інформатори радянських спецслужб цілеспрямовано просувалися до вищих органів управління повстанським рухом. При цьому застосовувалися оперативні джерела, залишені на глибокий осідок у націоналістичному середовищі ще з 1939 р. (такі, що забезпечили собі бездоганну репутацію у підпіллі). Агентура сприяла проведенню воєнних операцій, постачала інформацію про склад та озброєння УПА, викривала місця переховування бойових ресурсів повстанців [39].

Так, із жителів с. Михалківці Острозького району Рівненської області був завербований агент "Мазепа". 4 березня 1944 р. він доніс, що в с. Хрінівці в господарствах місцевих жителів Опанаса і Петра є землянки з повстанцями. Оскільки прізвищ цих осіб він не знав, агента переодягли в червоноармійську форму і він показав місце безпосередньо в селі. На пропозицію здатися повстанці відповіли відмовою, але були викурені димом. Усього через донос "Мазепи" тоді затримано 70 осіб в тому числі політичний керівник сотні УПА Киричук Василь Андрійович-"Довбуш", вилучено 4 гвинтівки та 5 гранат.

9 березня 1944 р. агент "Петро" доніс, що в районі с. Михалківці та Бухарів концентруються сільські самооборонні боївки. На ліквідацію вказаних боївок був відправлений 1-й батальйон 16-го прикордонного полку НКВС. На окраїні лісу він був обстріляний повстанцями в шинелях червоноармійського покрою. У результаті бою, за радянськими даними було вбито 23 повстанці, хоча захоплено лише 4 гвинтівки, 2 револьвери, 180 патронів і 55 мінометних мін [40].

Особливо дошкуляли підрозділам УПА спецгрупи НКВС, що діяли під маркою повстанців. Траплялися випадки коли повстанці розшифровували і знищували такі групи. Так , 31 серпня 1944 р. в с. Тайкури Здолбунівського району Рівненської обл. боївка СБ під командуванням коменданта СБ Здолбунівського надрайону Миколи Міськова-"Бойка", "Чорноти", перевдягнена в червоноармійську форму, знищила спецгрупу відділу боротьби з бандитизмом (ВББ) Управління НКВС.

У вбитих забрані всі документи, зокрема спеціальні посвідчення на ім'я Пивоварчука Олександра Кириловича та на ім'я Лисиці Василя Івановича, у яких говорилося, що пред'явник посвідчення є командиром винищувального взводу УНКВС Рівненської області та відряджається до Здолбунівського району для виконання спецзавдання, для чого в його розпорядженні знаходиться 10 бійців з повним озброєнням [41] [42].

Підрозділи Внутрішніх військ відразу після прибуття до регіону почали проводити масштабні операції проти підрозділів УПА. Щоправда, результативність таких операцій часто була лише на папері. Характерним випадком є операція проведена 24‑ю бригадою ВВ 31.03.1944 р.

За даними УНКВС Рівненської області в районі сіл Борівка, Ольхівка, Дюксин дислокувався курінь УПА чисельністю 550 бійців під командуванням Ярослава Ждана‑"Острого". Для його ліквідації було сформовано групу під керівництвом командира 24‑ї бригади ВВ підполковника Юхновця, що включала 2 посилені роти 218‑го ОСБ, 219‑го ОСБ в повному складі та окрему роту Окремого батальйону бойового забезпечення (ОББО). Початок операції був призначений на 6 год. ранку 31.03.1944 р.

Група здійснила нічний 25-тикілометровий марш із районів дислокації та почала прочісування сіл Дюксин, Ольхівка, Корчин, Чудви. Однак у населених пунктах куреня "Острого" не виявилося. Хоча і було прозвітовано, що в с. Чудви підрозділ 218‑го ОСБ під ком. майора Счасних, оточивши село, знищив "банду" чисельністю 100 чол. При цьому "бандити", прагнучи втекти, кинулися до р. Горинь, бажаючи переправитися на західний берег річки, але переправа була закрита кулеметним вогнем солдатів 208‑го ОСБ, що були виставлені там напередодні.

У результаті бою, за радянськими даними, було вбито 5 чоловік і захоплено в полон 50 осіб. При цьому зброю повстанці начебто покидали річку — саме цим радянська сторона і пояснила те, що її трофеями в результаті цього бою стала аж 1 гвинтівка німецького зразка, 1 граната і 400 патронів. У цей час інша група в районі с. Борівки затримала 38 "бандитів" ,а в с. Дюксин ще 19 осіб. Усього ж в ході операції було затримано 115 і вбито 17 осіб. З радянського боку втрат не було.

Звертає на себе увагу повна не відповідність кількості зброї числу захоплених\вбитих осіб — на 127 чоловік лише 1 гвинтівка і 1 граната. Очевидно, що більшість із захоплених і вбитих людей, яких радянська сторона віднесла до категорії повстанців, жодного відношення до них не мали, а командування радянського підрозділу, не бажаючи звітувати про безрезультатно проведену операцію і змушено було писати про сотні захоплених "бандитів", які насправді були звичайним мирним населенням [43].

Іншою подібною операцією став бій в районі сіл Яплоть і Тростянець 27 березня 1944 р. Тут 202-й ОСБ 16‑ї бригади ВВ НКВС під командуванням капітана Котлярова атакував сотню УПА чисельністю біля 500 бійців (за радянськими даними) під командуванням Анатолія Моня‑"Гамалії". О 6 год. ранку 27 березня дозори повстанців обстріляли радянських розвідників. Почався бій, який тривав до 12 год. дня. Із радянського боку , за повстанськими даними, застосовувалася гармата та 5 мінометів, 8 кулеметів "Максим".

Результати бою у звітах сторін абсолютно протилежні. Радянська сторона прозвітувала про повний розгром повстанців — вбито 400 повстанців і захоплено в полон 9 бійців УПА [44] та захоплено як трофеї 13 кулеметів і 15 автоматів [45]. При чому було прозвітовано, що в цьому бою загинув і Анатолій Монь‑"Гамалія", хоча ці дані не відповідають дійсності. Радянські втрати в бою склали 26 вбитих [46].

Перша сторінка поіменного списку загиблих 202-го батальйону 16-ї бригади ВВ НКВС в бою з сотнею "Гамалії" 27 березня 1944 року

РГВА. Ф. 38904. Оп.1. Спр. 32. Арк. 1

Повстанський звіт містить абсолютно протилежні дані, згідно з якими ніякого повного розгрому підрозділу УПА, про що звітували чекісти, не було. Зокрема, повстанці захопили в бою 1 міномет, 2 кулемети ДП-27, 6 "фінок" (автомат ППШ чи ППД), 6 пістолетів і 11 гвинтівок. Під час бою згоріло 8 будинків, причому в одному з будинків згорів разом з обслугою радянський кулемет "Максим".

Радянські втрати повстанці оцінювали на рівні 50 вбитих солдатів при власних втратах 6 загиблих повстанців та 18 поранених. 29 березня 1944 р. до сусіднього м. Степань було привезено 22 трупи загиблих у цьому бою радянських "старшин і підстаршин", яких поховали на базарі біля церкви, при чому при розмовах червоноармійці казали що там загинуло 105 бійців [47].

Як бачимо, кожна зі сторін намагалася завищити втрати противника і занизити власні, що значно ускладнює вияснення дійсного характеру подій.

У квітні 1944 р. увагу радянського командування привернув район Кременецьких лісів на кордоні Рівненської та Тернопільської областей. Тут відбувалося зосередження великих підрозділів УПА чисельність яких разом з мобілізованими була в районі 5000 осіб, що в кінці квітня мали вирушити в рейд в центральні регіони України з метою підняття там великого антирадянського повстання.

Поряд з мобілізованими чисельністю 1000-1500 осіб тут перебували озброєні й вишколені підрозділи УПА: курені Олександра Степчука‑"Сторчана", Івана Сала‑"Мамая", Семена Котика‑"Докса, "Непитайла", Андрія Трачука‑"Бувалого", Івана Золотнюка‑"Довбенка", а також "Яструба", "Залізняка" та сотні "Панька", "Андрія", "Ярошенка", чота "Чорногори" й відділ охорони штабу під командуванням "Гармаша". Разом чисельність цих підрозділів складала 3000-3500 бійців [48]. У квітні 1944 р. командування приступило до формування з'єднання "Холодний Яр" чисельністю 1500-1800 бійців у складі куренів "Сторчана", "Мамая" і "Докса". Частини ВВ НКВС та Червоної армії поступово стискали кільце навколо Кременецьких лісів, що в кінцевому результаті ' призвело до Гурбенської битви.

Цьому передував ряд великих збройних зіткнень, які вселяли надію в повстанців на перемогу, а для радянської сторони давали додаткове підтвердження їхньої небезпеки в тилах ЧА та вказували на місце концентрації відділів УПА. Запеклі бої відбувалися в селах Андрушівка та Забари [49]. Досить успішний бій для УПА відбувся 9квітня у с. Обгів Вербського району. Тоді в село були направлені частини 207-го ОСБ та 210-го ОСБ 17‑ї бригади ВВ НКВС, які зіткнулися з куренем "Довбенка". Зберігся опис від безпосереднього учасника бою "Ігоря" , опублікований у підпільному журналі "За волю нації" [50]. Також зберігся опис бою зроблений політвиховником "Безталанним" [51].

Підпільний журнал ОУН на Північно-західних українських землях "За волю нації"

ГДА СБУ

Як випливає з описів, курінь "Довбенка" застосував хитрість, а саме перед вступом радянських частин у село повстанці відійшли із села до найближчого лісу та обхідним маневром здійснили оточення села. Після цього впущені в с. Обгів частини ВВ НКВС, що опинилися в оточенні раптово були атаковані повстанцями, розчленовані на кілька дрібних груп і знищені. Зокрема, 20 бійців ВВ НКВС оборонялися в будівлі сільської кузні та були знищені там з допомогою мінометного вогню.

Усього ж втрати частин 17‑ї бригади ВВ НКВС в бою з повстанцями в с. Обгів склали 41 вбитий рядовий і сержант [52]. Відомості про втрати серед офіцерського складу виявити не вдалося. Втрати повстанців, за різними даними, — від 3 до 6 вбитих. За підсумками бою командир ВО "Богун" Петро Олійник‑"Еней" видав святковий наказ-вітання [53].

Найбільшим же зіткненням підрозділів УПА на радянських сил стала Гурбенська битва. 21 квітня 1944 р. підрозділи ВВ НКВС та Червоної армії оточили Кременецькі ліси, зайняли вихідні позиції й зранку 22 квітня почали просуватися до лісу. З радянського боку застосовувалися 15 танків, артилерія, авіація. Радянські частини зіткнулися з системою оборони із окопів, бліндажів, завалів. В окремих місцях бої тривали по 8-11 годин. 21 квітня відбулось 2 бойових зіткнення, 22 квітня — 2, 23-го — 9, 24 квітня — 4, 25-го — 4, 26-го — 3, 27-го — 2 зіткнення.

Розуміючи, що довго стримувати радянські атаки не вдасться, підрозділи УПА 25 квітня прорвали радянське кільце в районі с. Буща і вийшли з оточення. У якості трофеїв радянські сили захопили: гармат — 7, станкових кулеметів — 5, ручних кулеметів — 42, мінометів — 15, з них два — 120 мм, автоматів — 31, гвинтівок — 298, ПТР — 6, пістолетів — 16, німецька рація — 1, набоїв — 45 000, мін до мінометів — 539, возів — 120, коней — 129, телефонних комутаторів — 2, телефонних апаратів — 4, бензину — 10 бочок, похідна кухня — 1, мотоциклів — 5, ручних гранат — 789. Окрім того, виявили один справний літак У-2 [54].

Перемога радянських військ була невирішальною, адже головної мети наступу на Кременецькі ліси не було досягнуто — підрозділи УПА не було знищено. Хоч вони із зазнали втрат, але цілком боєздатні вийшли з оточення. Повстанцям вдалося підбити 5 радянських танків, зокрема 2 — під час прориву в с. Буща, один з них знищив в'язкою гранат сотенний Роман Шушкевич‑"Бурлаченко" [49].

Після прориву з оточення повстанське з'єднання "Донбас" у складі трьох куренів рушило на північ у Полісся. Тут 2 травня 1944 р. біля с. Яцковичі Березнівського району з'єднання мало бій з маневреною групою 157‑го прикордонного полку та ротами 232‑го ОСБ 19‑ї бригади ВВ, після чого повстанці рушили далі на північ [55]. 6 травня 1944 р. в лісах в районі с. Михалин Березнівського району Рівненської області повстанці змушені були прийняти бій із радянськими частинами, що рухалися по їх слідах. Із півдня наступали 157‑й прикордонний полк НКВС та 232-й ОСБ 19‑ї бригади ВВ, а з півночі — 88‑й прикордонний полк НКВС, які прагнули взяти з'єднання "Донбас" в кліщі та знищити.

Однак цей задум не вдався, оскільки повстанцям на південному відтинку в запеклих контратаках вдалося потіснити радянські підрозділи, а північніше 88-й прикордонний полк НКВС також не зміг зламати оборону повстанців і сам втратив 34 вбитих [56] і боячись оточення, почав відступ. Таким чином, радянський план провалився. Усього ж, за даними повстанців, загальні радянські втрати становили бл. 130 вбитих , а УПА — 35 загиблих бійців. Після цього бою "Еней" дав наказ повертатися назад на південь на терен ВО "Богун".

Фрагмент поіменного списку загиблих військовиків 88-го прикордонного полку НКВС в боях зі з'єднанням "Донбас" під с. Михалин 6 травня 1944 року

РГВА. Ф. 32937. - Оп. 1. Спр. 117. Арк. 11

Інше з'єднання "Холодний Яр" після прориву з Гурбів мало через район Людвипіль — Клесів рушити в східні області України. Однак цей план було зірвано, оскільки 29 квітня 1944 р. в с. Залізниця повстанці зіткнулися з радянським частинами. Тут зокрема куренем Семена Котика‑"Докса" було вбито 18 червоноармійців із 70-ї армії, сюди ж підійшли частини 19‑ї бригади ВВ під командуванням полковника Тимофєєва.

Внаслідок запеклих боїв повстанці відступили до лісу біля села Велика Клецька Межиріцького району. При цьому кожна зі сторін оцінювала свій бій як переможний: за повстанськими даними, з радянського боку загинуло 40 офіцерів і 200 бійців при власних втратах 40 загиблих. Радянська ж сторона прозвітувала про 225 вбитих "бандитів" при втратах ВВ НКВС 23 вбитих і 2 зниклих безвісти [55]. При чому в одному із повстанських донесень говорилося, що населення сміялося з більшовиків, що 1 травня 1944 р. хоронили 203 трупи своїх вбитих, а офіцери НКВС плакали, бачачи гори вбитих.

Під час інших операцій ВВ НКВС за участю частин ЧА навесні — влітку 1944 р. були повністю або частково розбиті курені та сотні Ярослав Білинського-"Бистрого", Анатолія Костецького-"Богуна", Петра Базелицького-"Буревія", Степана Трохимчука- "Недолі", Олександра Поліщука-"Лиха", Івана Кобеця-"Мазепи", Ярослава Ждана- "Острого", Олександра Калиновського-"Хмари", "Чорноти", Адама Рудика-"Шакала", Юрія Чуйковського-"Юрка" та ін. Великих втрат зазнали в рейдах на схід підрозділи групи "Тютюнник" (з'єднання "Базар").

Схема організації УПА-Північ на серпень 1944 року за даними НКВС

ГДА СБУ

Усе це змусило командування УПА провести часткову демобілізацію та реорганізацію великих підрозділів, пристосувавши їх до нових умов боротьби на території Північно-західних (ПЗУЗ) і Північно-східних українських земель (ПСУЗ). Остання обставина стосується і запілля (ОУН), яке фактично повністю перетворилось на протирадянське підпілля. Що ж до невеликих підрозділів УПА, то вони, дотримуючись засад конспірації, постійно маневрували і, уникаючи нав'язаних противником фронтальних боїв, завдавали ударів по місцевих радянських адміністративних органах, силових структурах, транспортному сполученню і зв'язку.

Характерним для бойових акцій УПА стало широке застосування засідок. Так, 11 жовтня 1944 р. 2-й батальйон 169-го стрілецького полку ВВ НКВС повертався після операції в місце дислокації. Командир батальйону майор Курилкін, слідуючи з 5-ю ротою, для прискорення маршу наказав роті з бойового порядку перешикуватися в колону з одним дозором за 200 м попереду. За 4 км від с. Лобна Любешівського району Волинської області дозори помітили невідомих у напіввійськовій формі.

Рота зупинилася посеред дороги до з'ясування, хто то такі. У цей час по роті повстанці відкрили вогонь із 8‑ми кулеметів. Поранений майор Курилкін утік до обозу, особовий склад, залишившись без керівництва, почав відходити, покинувши на полі бою вбитих і поранених та 5 гвинтівок і 1 автомат. Майор Курилкін після бою був відданий під суд військового трибуналу [57].

11 листопада 1944 р. підрозділ 205‑го ОСБ 16‑ї бригади ВВ НКВС чисельністю 97 бійців під командування заступника командира батальйону капітана Стулова повертався з операції. В урочищі Кобила біля с. Залав'я Рокитнівського району Рівненської області підрозділ о 14:00 вийшов на лісову галявину і в момент переходу містка були раптово обстріляний підрозділами УПА — відділом Володимира Кобриновича-"Сівача", відділом "Моряка" та сотнею "Кантового" із загону "Прилуцький", під загальним командуванням Никона Семенюка‑"Стального".

 Командир "Прилуцького" загону УПА-Північ Никон Семенюк-"Стальний"

Управління та керівництво боєм з радянського боку були відсутні. Внаслідок нападу, за радянськими даними, було вбито 26 бійців, у тому числі капітана Стулова й 3‑х офіцерів, 1 зник безвісти, було поранено 10 солдатів. Підрозділ ВВ НКВС, витративши майже весь боєзапас, відійшов [58].

Повстанський звіт по іншому оцінював радянські сили і втрати. За повстанськими звітами, сили ВВ НКВС становили 130 солдатів і внаслідок бою загинуло 117 радянських бійців при власних втратах 4 загиблі бійці УПА [59].

Як бачимо, кожна сторона, як зазвичай, подає різні дані. На користь повстанських даних про радянські втрати говорить те, що ця засідка була доволі гучною акцією — інформація про неї дійшла аж до першого секретаря ЦК КП(б)У. Зокрема, М. Хрущов з люттю згадував про цей невдалий для 205‑го батальйону бій, 14 січня 1945 р. на обласній нараді, присвяченій боротьбі проти УПА [60].

Наказ командира з'єднання груп "Тютюнник" УПА-Північ Федора Воробця-"Дениса Шигунича" від 7 грулня 1944 року з приводу перемоги над військами НКВС під с. Залав'я

ГДА СБУ

10 листопада 1944 р. за 7 км на схід від Рівного вантажівка 17‑ї бригади ВВ НКВС із 18 солдатами була раптово обстріляна повстанцями із відстані 50-60 м. Шофер був убитий відразу, через це машина звалилася в кювет. Унаслідок обстрілу з радянського боку загнуло 5 червоноармійців і 5 було поранено [61]

Доволі частими були напади з боку УПА на малі радянські військові групи, часто спрямовані на захоплення зброї, обмундирування, харчів. Так, 15 серпня 1944 р. відділення 141-го гірськострілецького полку з 8 бійців, вислане як дозор для розвідувально-пошукової групи, само рухалося без будь-яких заходів безпеки. В ущелині підрозділ був обстріляний повстанцями з відстані 5-50 м і в повному складі загинув, не поставивши жодного опору [62].

3 жовтня 1944 р. командир 6-ї роти 169-го СП ВВ НКВС лейтенант Атреф'єв відправив 3‑х бійців для супроводження підводи з продовольством. Зупинившись для годівлі коней, вони були обстріляні повстанцями та відкрили вогонь у відповідь. Наблизившись до солдатів, повстанці крикнули: "Не стріляйте! Свої!". Солдати, піддавшись на цю хитрість, припинили вогонь і були роззброєні повстанцями та розстріляні [62].

Саме раптовість нападу у багатьох випадках мала вирішальне значення для підрозділів УПА. Так, 6 вересня 1944 р. на гарнізон 6-ї роти 169-го СП 9-ї СД ВВ НКВС в с. Грива (тепер не існує) здійснив напад курінь УПА-Північ під командуванням Олексія Громадюка‑"Острізького". Виставивши на сусідніх будівлях ряд вогневих точок повстанці раптово відкрили вогонь, коли бійці ВВ здійснювали фіззарядку і милися на дворі.

За радянськими даними, було вбито 9 солдатів ВВ, а повстанські дані говорять про більш ніж 40 загиблих та трофеї — 1 кулемет Максима, 5 — ДП-27, 12 автоматів, 16 гвинтівок СВТ-40 і 12 гвинтівок Мосіна. Окрім того, на повстанську засідку потрапила машина із 2-ма відділеннями 169‑го полку зі станковим кулеметом, що їхала на допомогу 6-й роті. На крутому повороті біля с. Грива машина була раптово обстріляна повстанцями, внаслідок чого загинуло 14 солдатів і 1 зник безвісти [15] [61] [63].

Поіменний перелік загиблих солдатів 169-го полку ВВ в бою в с. Грива містить імена 14 вбитих і 1 зниклого безвісти

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АРХІВ МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

10-11 жовтня 1944 р. підрозділи 24-ї бригади ВВ НКВС в районі сіл Сатиїв та Лукарівка Млинівського району Рівненської області проводили операцію з ліквідації сотні "В'юна". Один із заслонів для блокування повстанців був виставлений в с. Перемилівка і в 9:00 11 жовтня 1944 р. молодший лейтенант Горбунов дозволив солдатам взводу протитанкових рушниць (ПТР) 220‑го ОСБ почати сніданок. Саме в момент снідання їх раптово атакували бійці УПА, що проривалися із оточення. Взвод не вчинив жодного опору, поніс втрати в живій силі й озброєнні. Загинуло 17 осіб, у тому числі офіцери: м/лейтенанти Горбунов і Коравкін [64] [65].

Донесення про втрати 220-го ОСБ ВВ НКВС під час нападу УПА 11 жовтня 1944 р.

РГВА ф. 38915. Оп. 1. Спр. 32. Арк.36-36зв

Особливо гучною акцією був напад підрозділу УПА на радянську групу в с. Головин Костопільського району. 27 жовтня 1944 р. в село прибула група радянсько- партійного активу та 2‑га рота 231‑го ОСБ 20‑ї бригади ВВ НКВС на чолі з командиром батальйону підполковником Нікульченком. Група заночувала в приміщенні школи, лише виставивши біля дверей 2‑х вартових. У 2 год. ночі залогу атакували повстанці. Школа та сусідні приміщення зайнялися від запалювальних куль, солдати ВВ організованого спротиву не чинили, підполковник Нікульченко підлеглими не керував, а піддався паніці [66].

Командир 231-го ОСБ підполковник Павло Нікульченко

Унаслідок нападу радянська група зазнала суттєвих втрат — за різними даними, від 20 до 74 вбитих [67] [68]. Про успішність для повстанців цього бою свідчить те, що листопаді 1944 р. за цей провальний бій командир 231‑го ОСБ підполковник Нікульченко наказом наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії був відданий під суд військового трибуналу. А 24 грудня 1944 р., очікуючи засідання трибуналу, підполковник покінчив життя самогубством [69].

Запис про самогубство підполковника Нікульченка в списку врат 20-ї бригади ВВ НКВС

РГВА. Ф. 38699. Оп. 1. Спр. 90. Арк.63

Дещо символічне значення має бойова діяльність бригади УПА-Північ "Помста Базару" під командуванням Григорія Троцюка-"Верховинця". Назва в пам'ять про 359 бійців Армії УНР, розстріляних більшовиками в листопаді 1921 р., відображала рішуче прагнення розплати з кривавим ворогом. І "Базар" все таки помстився. 21 листопада 1944 р. біля с. Вечище на українсько-білоруському прикордонні в районі висоти 144 підрозділ 220‑го прикордонного полку НКВС під командуванням ст. лейтенанта Васильченка виявив і атакував бригаду УПА "Помста Базару".

Братська могила солдатів 220-го прикордонного полку НКВС на місці бою з бригадою УПА "Помста Базару" 

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АРХІВ МО РФ

У результаті наступу прикордонникам при сильній вогневій підтримці вдалося вибити підрозділ УПА з висоти 144, хоча командир групи ст. лейтенант Васильченко був поранений у ногу. Вогневі потуги прикордонників послабли, після цього сталася контратака повстанців. Прикордонники почали вести вогонь із значної відстані — 600 м, через шо він був малоефективний. І коли повстанці підійшли на близьку відстань у радянського підрозділу вже майже не лишилося патронів.

Після загибелі лейтенанта Губанова частина прикордонників в паніці кинулася тікати, ослабивши і без того слабку оборону. Ст. лейтенант Васильченко передав командування лейтенанту Злобіну, а той замість керівництва обороною, почав виносити поранених. Це призвело до хаосу та остаточної втрати керівництва радянським підрозділом. Бійці діяли на власний розсуд. Наслідки не забарилися — скоро радянський підрозділ повстанці розчленували, оточили і знищили.

Прибулий 23 листопада 1944 р. на місце бою начальник штабу 220‑го прикордонного полку майор Федоров знайшов 28 трупів радянських бійців, ще 5 солдатів зникло безвісти. Труп ст. лейтенанта Васильченка з кульовим пораненням у скроню був знайдений за 1 км. від місця бою. З усіх вбитих повстанці зняли шинелі, гімнастерки з погонами та медалями, галіфе, пілотки і шапки із зірочками [70]. Втрати повстанців становили 4 вбитих [71].

Список загиблих прикордонників групи ст. лейтенанта Васильченка в бою з бригадою УПА "Помста Базару" 22 листопада 1944 року

РГВА. Ф. 32933. Оп. 1. Спр. 42. Арк. 38–39

Отже, розглянувши особливості збройної боротьби між підрозділами УПА та радянськими силами на території Північно-західних українських земель, слід сказати, що прагнення радянської сторони відразу силами фронтових частин та радянських партизанських формувань зазнали провалу. Підрозділи УПА витримали фронтовий етап боротьби та після цього зуміли наростити свої сили. Активна протидія підрозділів УПА зривала заходи радянської влади, спрямовані на радянізацію західних областей, що викликало особливе занепокоєння радянського керівництва.

Боротьба проти підрозділів УПА вимагала великих людських та матеріальних ресурсів, що свідчить про першочерговість даного питання для радянської сторони. І попри намагання представити УПА як групи силою змобілізованих селян, що розбігаються лише при самій появі радянських підрозділів, ряд розглянутих вище прикладів яскраво показує протилежну картину. А саме: підрозділи УПА являли собою значну бойову силу, яка могла на рівних боротися проти однієї із найсучасніших збройних сил того часу. Не зважаючи на величезну перевагу в людях, озброєнні, техніці та постачанні у радянської сторони, повстанцям вдавалося завдавати болючих поразок радянським підрозділам.

Повстанці з честю пройшли 1944 р. у своєму змагу за Українську Самостійну Соборну Державу. І як писав у своєму новорічному зверненні у кінці 1944 р. Головний командир УПА Роман Шухевич: "…Я вірю, що ніхто Вас не захитає, ніхто Вас не зломить, що не складете скоріше зброї доки з переможною піснею не пройдете вулицями вільного українського Києва!" [72].

Список використаних джерел та літератури

1. Кентій А. Збройний чин українських націоналістів. Том 2. Київ 2008. С.226.
2. Російський державний військовий архів (РГВА) Ф.32891. Оп. 1. Спр. 42. Арк. 62.
3. Літопис УПА. Нова серія. Том 14: УПА і запілля на ПЗУЗ в 1943-1945 рр. / Упоряд. В. Ковальчук , І. Марчук. Київ; Торонто, 2010. С. 178.
4. Літопис УПА. Нова серія. Том 4: Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС—МВС, МДБ—КДБ / Упоряд. А. Кентій, В. Лозицький, І. Павленко. Київ; Торонто, 2002. С. 150.
5. Кентій А. Збройний чин українських націоналістів. Том 2. С. 229.
6. Літопис УПА. Нова серія. Том 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля 1944-1946 рр. / Упоряд. О. Вовк , О. Кокін. Київ; Торонто. 2006. С. 613.
7. Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны / Ред. А. Артизов. Т. 2. Москва, 2012. С. 54.
8. Там же. С. 52.
9. РГВА. Ф. 32891. Оп. 1. Спр. 42. Арк. 62.
10. Літопис УПА. Нова серія. Том 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля 1944-1946 рр. С. 1168.
11. Спецсообщение о положении в городе Острог. Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ). Копія в архіві автора.
12. Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА. 1920-1945. Київ: Генеза, 2006. С. 247.
13. "Особые папки" Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944-1948 рр. / Упоряд. Я. Дашкевич, В. Кук. Львів 2010. С. 11.
14. Літопис УПА. Нова серія. Том 4: Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС—МВС, МДБ—КДБ. С. 200.
15. Гончарук Г., Нагайцев А. Украинские повстанцы в советских литературе и документах 1944-1953 годов. Одесса, 2008. С. 172.
16. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944-1953 рр. : нові документи і матеріали / Упоряд. В. Сергійчук. Київ, 1998. С. 47.
17. Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. С. 53.
18. Там же. С. 52.
19. Там же. С. 69.
20. Літопис УПА. Нова серія. Том 4: Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС—МВС, МДБ—КДБ. С. 201.
21. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944-1953 рр. С. 34.
22. Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. С. 50-51.
23. Літопис УПА. Нова серія. Том 4: Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС—МВС, МДБ—КДБ. С. 190.
24. "Особые папки" Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944-1948 рр. С. 11-12.
25. Літопис УПА. Нова серія. Том 4: Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС—МВС, МДБ—КДБ. С. 208.
26. Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. С. 99.
27. РГВА. Ф. 32891. Оп. 1. Спр. 42. Арк. 62.
28. Марчук І., Тищенко О. Гурби: квітень 1944-го. Рівне, 2007. С. 16.
29. Літопис УПА. Нова серія. Том 4: Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС—МВС, МДБ—КДБ. С. 191.
30. Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. С. 233.
31. Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. С. 183.
32. РГВА. Ф. 38692. Оп. 1. Спр. 28. Арк. 45.
33. Реабілітовані історією. Рівненська область. Книга перша. Рівне 2006. С. 46.
34. Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Меч і тризуб. С. 248.
35. Радянські партизани проти ОУН-УПА / Упоряд. В. Сергійчук. Київ, 2000. С. 70.
36. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944-1953 рр. С. 30.
37. Д Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Меч і тризуб. С. 247.
38. Там же. С. 250.
39. Там же. С. 251.
40. РГВА. Ф. 32891. Оп. 1. Спр. 42. Арк. 24-25.
41. Архів Центру досліджень визвольного руху (АЦДВР). Ф. 8. Т. 6. "Хорунжий Бойко-Чорнота (1922-1945)".
42. Український здвиг. Волинь. 1939–1955 / Упоряд. В. Сергійчук. Київ, 2005. С. 487-488.
43. РГВА. Ф. 38915. Оп. 1. Спр. 32. Арк. 36. Копія в архіві автора.
44. "Особые папки" Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944-1948 рр. С. 53.
45. Лекція "Подрывная деятельность украинских буржуазных националистов и борьба с ними органов Государственной безопасности СССР в период Великой Отечественной войны". С.101. Копія в архіві автора.
46. РГВА. Ф. 38904. Оп. 1. Спр. 32. Арк.1-3 (Режим доступу: https://tinyurl.com/3c7hf76r, https://tinyurl.com/yy6n3xkt, https://tinyurl.com/bd2m2uzr)
47. Літопис УПА. Нова серія. Том 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля 1944-1946 рр. С. 622.
48. Марчук І., Тищенко О. Гурби: квітень 1944-го. С. 48.
49. Галаса В. Наше життя і боротьба. Спогади. Львів, 2005. С. 145.
50. ГДА СБУ. Ф. 13. Спр. 372. Т. 14. "За волю нації. Частина четверта". Арк. 40-41.
51. ГДА СБУ. Ф. 13. Спр. 376. Т. 66.
52. РГВА. Ф. 38701. Оп. 1. Спр. 87. Арк. 146.
53. Літопис УПА. Нова серія. Том 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля 1944-1946 рр. С. 369.
54. "Особые папки" Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944-1948 рр. С. 63.
55. Марчук І., Тищенко О. Гурби: квітень 1944-го. С. 80.
56. 56.РГВА. Ф. 32937. Оп. 1. Спр. 117. Арк. 11-13 (Режим доступу: https://tinyurl.com/47ju4dvt, https://tinyurl.com/536j6y4k, https://tinyurl.com/5d7pere3).
57. РГВА. Ф. 38692. Оп. 1. Спр. 28. Арк. 172-173. Копія в архіві автора.
58. Там же. Арк.173.
59. Літопис УПА. Нова серія. Том 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля 1944-1946 рр. С. 912.
60. Реабілітовані історією. Рівненська область. Книга перша. Рівне 2006. С. 106.
61. РГВА. Ф. 38692. Оп. 1. Спр. 28. Арк. 173зворот. Копія в архіві автора.
62. Там само. Арк. 174зворот. Копія в архіві автора.
63. Літопис УПА. Нова серія. Том 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля 1944-1946 рр. С. 739.
64. РГВА. Ф. 38701. Оп. 1. Спр. 88. Арк. 161-161зворот. Копія в архіві автора.
65. РГВА Ф. 38915. Оп. 1. Спр. 32. Арк. 36-36зворот (Режим доступу: https://tinyurl.com/mr36kwcp, https://tinyurl.com/5zdetnxj).
66. РГВА. Ф. 38692. Оп. 1. Спр. 28. Арк. 172зворот. Копія в архіві автора.
67. Марчук І., Тищенко О. Гурби: квітень 1944-го. С. 66.
68. Державний архів Рівненської обл. Фрагмент зі звіту про дії підрозділів УПА. Копія в архіві автора.
69. РГВА. Ф. 38699. Оп. 1. Спр. 90. Арк. 63.
70. РГВА. Ф. 32933. Оп. 1. Спр. 42. Арк. 34-40 (Режим доступу: https://tinyurl.com/mptcyxjw, https://tinyurl.com/2p9uzdz9, https://tinyurl.com/54frmv5c, https://tinyurl.com/343y4bk3, https://tinyurl.com/2dwmear6, https://tinyurl.com/4e5phaws)
71. Літопис УПА. Нова серія. Том 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля 1944-1946 рр. С. 745.
72. ГДА СБУ. Ф. 13. Спр. 376. Т. 60.