Пам'яті Михайла Бойчука
26 листопада 1936-го Михайло Бойчук був заарештований за звинуваченням у шпигунстві як "один з керівників націонал-фашистської терористичної організації". Після півроку слідства художника разом з учнями-однодумцями розстріляли у підвалах внутрішньої тюрми НКВС у Києві. Твори Михайла Бойчука та бойчукістів було вилучено з музейних експозицій та запасників у спецфонд і знищено.
Первісток у родині галицького селянина Левонтія Бойчука, Михайло народився 30 жовтня 1882 року в селі Романівці на Тернопільщині. Волею долі, а чи Божим Провидінням 1898 року опинився у Львові, де почав навчатись малярству у приватній художній школі "Товариство для розвою руської штуки" Юліана Панькевича. Отримавши стипендію від НТШ, поїхав на навчання до Відня, а відтак 1899 року до Краківської академії мистецтв, де одним із його професорів стає відомий польський мистець Леон Вичулковський.
Завершивши 1904 року навчання зі срібною медаллю (другим медалістом став львів'янин Казимир Сіхульський), Михайло Бойчук, як стипендіат митрополита Андрея Шептицького, продовжив навчання в Мюнхенській АМ, а після короткотривалої військової служби, 1907 р. їде до Парижу, вступає до приватної Академії Рансон в майстерню "набіта" Поля Серюзьє, де вивчає мистецтво архаїки та бретонського "наїву".
Тут, на Монпарнасі, в помешканні-майстерні по вул. Кампань Прем'єр, 9 організовує групу молодих мистців українського та польського походження – "Renovation Bizantine" - "Відродження візантійського мистецтва", членами якої стали М. Касперович, С. Бодуен де Курене, С. Налепінська, С. Сегно, Я. Леваковська, Г. Шрамм, Є. Бачинський, Й. Пеленський та Т. Налепінський. Вивчаючи здобутки візантійського монументального мистецтва, давньоукраїнських фресок та іконопису, Бойчук прагнув здійснити на їх основі відродження українського мистецтва.
Учні майстерні готували дошки та левкас для іконопису, виготовляли фарби природнього походження (темпери), освоювали техніку настінних розписів по штукатурці "аль фреско" (по мокрому) і "аль секко" (по сухому) природніми барвниками (глинками), розтертими з яєчним жовтком чи розведеними воском. Аналізуючи "з олівцем у руці" репродукції творів єгипетського та візантійського мистецтва, оригінали творів мистецтва Проторенесансу, учні Михайла Бойчука досліджували пластику ліній, конструкцію тіла та обличчя людини, органічний зв'язок з орнаментальними мотивами, закони композиції та строгу ритміку розчленування поверхні.
Експерименти групи "неовізантиністів" досягли успіху на виставках Осіннього салону 1909 року та Солону Незалежних 1910-го й були запрошені Гійомом Аполінером до "Міжнародного Союзу митців та письменників". Це стало початком творення мистецької школи Михайла Бойчука – від "неовізантизму" до "бойчукізму". У колі паризьких друзів Бойчук виголосив: "Візантійщина для України не чужа. Візантійська культура перетворилася з нашою поганською культурою, може тисячолітньою… Ми постільки є школою візантійського відродження, поскільки наша культура була під її впливом… "Нео-візантизм" - це лише термін для подальшого розуміння , врешті, ми маємо на це право. У себе вдома ми називатимемось інакше".
Отримавши визнання французької публіки та європейської преси, критичну похвалу Г. Аполінера та А. Сальмона, група "неовізантистів" на піку слави розпадається, і Михайло Бойчук разом з Софією Налепінською та Миколою Касперовичем, оглянувши пам'ятки Равенни, Флоренції, Венеції, повертається до Львова.
Поселившись в будинку НТШ, у майстерню, щойно звільнену Іваном Трушем, мистець впродовж 4 років, разом з учнями Касперовичем, Налепінською та молодшим братом Тимком, займається реставрацією ікон з фондів Національного музею, виконує фрескові розписи в церкві монастиря оо. Василіян в Словіті біля Золочева, церкві Преображення в Ярославі біля Перемишля, капличці Дяківської бурси у Львові. Облаштував інтер'єри експозиційних залів музею НТШ. Відбув ознайомчу подорож до іконописно-реставраційних центрів Новгорода, Москви, Петербургу.
За рекомендацією Василя Кричевського, Михайло Бойчук разом з учнями 1912 року отримав запрошення від Російського археологічного товариства на реставрацію іконостасу кінця ХVІІІ століття церкви Трьох Святих у маєтку Розумовських в с. Лемеші на Чернігівщині. З початком Першої світової війни брати Бойчуки, як австрійські піддані, були інтерновані урядом царської Росії до Уральська, потім Арзамаса, де перебували до революційних потрясінь 1917 року.
Після повернення в Україну, на запрошення Михайла Грушевського, професор Михайло Бойчук в грудні 1917 року очолив майстерню ікони і фрески (від 1919 року – майстерні монументального мистецтва Української академії мистецтв, де пропрацював (при змінах найменувань навчального закладу) до 1936 року. 1917-го взяв шлюб з Софією Налепінською у греко-католицькій церкві в Києві, а в липні 1918-го народився син Петрусь.
Продовжуючи реставраторську практику, Михайло Бойчук в часі роботи у Софійському соборі запропонував новий метод закріплення фресок, реставрував стінопис у церкві Єлецького монастиря у Чернігові, відновив експозицію Музею Ханенків у Києві. Разом з студентами АМ брав участь у створенні театральних декорацій для постановок Молодого театру (1918), розписах Луцьких казарм на Дегтярівській вулиці в Києві (1919 рік – не збереглись), оформлення агітпоїздів, вулиць і майданів столиці. У 1922 році відбувся перший випуск УАМ – з майстерні професора Михайла Бойчука вийшли Василь Седляр, Іван Падалка, Оксана Павленко, Тимко Бойчук, Антоніна Іванова, Сергій Колос, Євген Сагайдачний та інші.
Софія Налепінська-Бойчук: народжена полькою, загинула за Україну
Наступні монументальні роботи – оздоблення Українського павільйону на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві (1923), художнє оздоблення Кооперетивного технікуму у Києві (1923), експериментальні розписи в майстернях Київського художнього інституту (1924 – 1930). Як мистець-педагог, професор Михайло Бойчук відіграв значну роль у створенні та розбудові вищої мистецької освіти в Україні, як художник-новатор заклав основи нового трактування й розуміння монументального мистецтва, підготувавши плеяду учнів-бойчукістів – Онуфрія Бізюкова, Кирила Гвоздика, Охріма Кравченка, Івана Липківського, Миколу Рокицького, Мануїла Шехтмана, Марію Юнак та ін.
Михайло Бойчук став одним із фундаторів АРМУ (1925). У листопаді 1926 – травні 1927 років Бойчук разом з Василем Седлярем та Андрієм Тараном виїздить у творче відрядження за кордон – навчальні заклади та музеї Німеччини, Італії, Франції… На зворотньому шляху на коротко побував у Львові.
Після повернення з творчої мандрівки, 1928-го очолює роботу майстерні із створення монументальних розписів Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані біля Одеси. Сам Михайло Бойчук у співавторстві з Антоніною Івановою виконав фреску "Селянська родина". Як згадував пізніше один із учасників розписів, художник Григорій Довженко, селяни-курортники, вперше зайшовши до нового санаторію, захоплювались: "Гарно, мов у церкві!" (фрески не зберглись).
Впродовж років Михйло Бойчук взяв участь у Першій виставці АРМУ у Києві; Першій Всеукраїнській виставці АРМУ у Харкові; Всеукраїнській ювілейній виставці "10 років Жовтня" у Харкові, Києві, Донецьку, Маріуполі; Ювілейній виставці мистецтва народів СРСР у Москві; Художній виставці у Павільйоні СРСР на ХУІІ Венеційському бієналє (1927 – 1928).
Один навчальний рік - з вересня 1930 по жовтень 1931-го був запрошений на посаду завідувача кафедри композиції на факультеті монументального живопису Інституту пролетарського мистецтва у Ленінграді. Але від подальшої співпраці мусів відмовитись, телеграфуючи: "Состояние здоровья препятствует виезду в Ленинград, местние власти решительно не отпускают Києва Бойчук".
Тимко Бойчук. "Йому завжди буде двадцять шість…"
У 1934–1935 роках Михайло Бойчук, разом з Василем Седлярем, Іваном Падалкою, Оксаною Павленко, Кирилом Гвоздиком та Марією Юнак працював над монументальним оформленням Червонозаводського театру у Харкові. Фрески не збереглись. Як згадувала у свої спогадах Оксана Павленко: "…їх було знищено корборундом".
26 листопада 1936 року Михайло Бойчук був заарештований за звинуваченням у шпигунстві як "один з керівників націонал-фашистської терористичної організації", опинився у в'язниці НКВС. Справу провадив слідчий НКВС М. І. Хаєт, через руки якого пройшли поет Євген Плужник та театрознавець Петро Рулін.
Цього ж року, 12 грудня, у Харкові в учениці та громадянської дружини Михайла Бойчука – Алли Гербурт-Йогансен народилась донька Ганна, яку художник так ніколи і не побачив.
Після півроку слідства – 13 липня 1937 року професора Михайла Бойчука разом з учнями-однодумцями – В. Седлярем, І. Падалкою, І. Липківським, згідно рішення закритого судового засідання Військової колегії Верховного суду СРСР розстріляли у підвалах внутрішньої тюрми НКВС (колишній Інститут шляхетних панянок) у Києві. Вирок підписали: "За – И.Сталин, В. Молотов, К. Ворошилов".
Як стало відомо наприкінці 1980-х років, похований Михайло Бойчук у братській могилі жертв НКВС у Биківнянському лісі під Києвом. Дружину - польську шляхтянку, талановитого графіка і професора КХІ – Софію Налепінську-Бойчук розстріляли 11 грудня 1937 року за звинуваченням в "українському буржуазному націоналізмі" як "ворога народу та учасника антирадянської націоналістичної терористичної організації". Тіло поховане в безіменній могилі у тому ж лісі.
А твори Михайла Бойчука та його учнів-бойчукістів було вилучено з музейних експозицій та запасників у Спецфонд і знищено – 1937 року у Києві та 1952 – у Львові. Щось десь волею випадку та старанням патріотів збереглося.
Син Бойчуків – Петрусь, загинув під Києвом за невідомих обставин у вересні 1941 року.
Громадянська дружина Михайла Бойчука – Алла Гербурт-Йогансен (14.12.1901 – 27.04.1993) – художниця-ілюстратор померла в Мюнхені (Німеччина), а дочка Ганна Бойчук-Щепко (10.12.1936 – 30.08.2022) – журналістка та політичний оглядач радіо "Свобода" - у м. Нью Палтз біля Нью Йорка (США).
Перша виставка-реквієм фоторепродукцій та чудом збережених творів Михайла Бойчука та його учнів відбулась в Києві 12 грудня 1987 року.
"Білу пляму" історії "бойчукізму" Михайла Бойчука можна точніше визначити як "чорну діру" в українській національній культурі ХХ століття, що поглинула багатьох самодостатніх художників та майже всю їхню творчу спадщину, а з ними й величезне, трагічної долі мистецьке явище, - розстріляне, принижене, оббрехане кримінально-ідеологічними ярликами "формалізму" та "націоналізму"….
Прийшов час "збирати камені" з яких будуємо Пантеон нашої пам'яті….
