Лист до братів-юдеїв. Найдавніший документ зі згадкою про Київ написаний івритом?
Справжньою сенсацією для науковців у 1960-х роках стала знахідка документа, написаного за часів Давньої Русі, на її теренах, ще й зі згадкою Києва. Щоправда, йдеться не про літопис чи хроніку. Тож про якісь важливі політичні події з нього годі було дізнатися. Та й зберігався він не в Києві, а в Каїрі. У сховищі тамтешньої синагоги Бен-Езра.
Стаття була опублікована на сайті kyiv24.news
Історія – це свідчення про минуле. Що більше цих свідчень й ближчі вони до подій – то краще ми розуміємо, що відбувалося насправді. Проте буває й навпаки… Про давню і навіть середньовічну історію нашої країни ми знаємо здебільшого із других, або й з третіх рук. Навіть перші літописи укладали через кілька століть після деяких подій, які в них описані. Але й ці літописи дійшли до нас у копіях. Тобто їх переписували та редагували ще кілька століть поспіль. Найдавніший зі списків, що зберігся до наших днів саме в тому вигляді, в якому був написаний, був виготовлений аж у XIV сторіччі.
Навіть коли йдеться про першу згадку слова "Україна", коректніше казати, що трапляється воно не "в" 1187 році, а "під" 1187 роком — тобто в записі про події цього року, який насправді був зроблений пізніше. І ми не можемо говорити зі стовідсотковою впевненістю, що слово це використовували у XII сторіччі. Імовірно, що так (зрештою, навіщо переписувачу було його вигадувати та додавати до тексту), а може, й ні…
Тож неважко здогадатися, якою сенсацією для науковців стала знахідка документа, написаного саме за часів Давньої Русі, на її теренах, ще й зі згадкою Києва. Щоправда, йдеться не про літопис чи хроніку. Тож про якісь важливі політичні події з нього годі було дізнатися. Та й зберігався він не в Києві (що, власне, й не дивно — після стількох пожеж і руйнувань, в яких загинули значно важливіші документи, він теж навряд чи б "вижив"), а в Каїрі. У сховищі (або, як частіше кажуть, ґенизі) тамтешньої синагоги Бен-Езра.
Частину цього архіву наприкінці XIX сторіччя викупив та вивіз із Єгипту до Британії відомий гебраїст і викладач Кембриджського університету Соломон Шехтер. Проте навіть ця частина складалася з понад ста тисяч манускриптів. Тож учені розбирають та досліджують їх і досі.
Саме в цьому зібранні чиказький професор Норман Голб і знайшов у 1962 році невеликий лист, що загалом складався з тридцяти рядків. І в одному зі слів вгадувалася назва нашого міста – вгадувалася, бо перша літера опинилася на згині та була затерта. Голб звернувся по допомогу до колеги, професора Гарварду Омеляна Пріцака, який доповнив його дослідження власними міркуваннями, і вони разом оголосили про сенсаційну знахідку "місту і світу". Саме з легкої руки відкривачів і перших його дослідників документ й отримав назву "київського листа".
Лист розповідав про трагічну історію єврея Якова бен Хануки, який на свою біду ручився за брата, що позичив гроші. Але того вбили розбійники, кредитори почали вимагати повернути борг від Якова, а оскільки той не впорався, закували в кайдани. Через рік громада викупила його за 60 "закуків" (що означає ця грошова одиниця дослідники й досі дискутують), але залишилася винною ще 40. І тому спрямувала Якова із цим листом до братів по вірі – юдеїв, що мешкали в інших містах – з проханням допомогти. А щоб його не вважали самозванцем, документ підписали одинадцять поручителів.
Увесь текст "київського листа" написаний івритом (доволі вишуканим, між іншим, на думку знавців) і лише останнє слово, на переконання Пріцака, тюркськими рунами – його він переклав як "прочитав" і вважав, що це своєрідне "факсиміле" чиновника, який дозволив провезти документ через контрольовану ним територію.
Лист не був датований. За непрямими ознаками Голб припустив, що він міг бути написаний у першій половині Х сторіччя. Не всі дослідники з цим погодилися. Дехто назвав припущення Голда (і Пріцака) надто квапливими та категоричними. Скептики кажуть про ширший діапазон – від X до XII сторіччя. Проте й у цьому випадку йдеться про дуже давній документ, давніший за вітчизняні літописи. І складений івритом!
Не дивно, що в Радянському Союзі, де квітнув державний антисемітизм, а історики мали доводити, що Русь постала як держава без жодних сторонніх впливів, відкриття Голба і Пріцака сприйняли без ентузіазму. Петро Толочко навіть натякав, що "київський лист" – підробка. Але поза СРСР, та й в незалежній Україні в достовірності документа сумнівів не висловлювали.
Ба більше, дискусія навколо документа дозволила обґрунтувати версію із точнішим датуванням листа. Бо з огляду на особливості тексту (зокрема, згадування "закук") він міг був адресований юдейським громадам Німеччини. Проте погіршення відносин Русі зі Священною Римською імперією після смерті княгині Ольги, ймовірно, змусило Якова бен Хануку змінити плани. До Хозарії, володарі якої взагалі сповідували юдаїзм, він звертатися теж не міг – бо в цей час в Києва із хозарами теж була війна. Залишався лише шлях на південь – через землі печенігів (вони були тюрками, тож саме їм могло належати вже згадане "факсиміле") та Візантію – до Каїра, де зрештою лист і опинився. Але це означало, що мандрівка Якова мала відбутися ще до сварки князя Святослава з візантійцями – тобто в 60-ті роки X сторіччя.
Якщо ця версія правдива – то виходить, що юдейська громада існувала в Києві вже за перших князів. І складалася не лише з переселенців-євреїв, а й з прозелітів – вихідців з інших народів, які прийняли юдаїзм. Принаймні серед поручителів, згаданих в листі, трапляються тюркські імена, одне слов'янське – Гостята і, можливо, скандинавське прізвисько Сварта (тобто "чорний").
Звідки ж взялася юдейська громада у північному місті, розташованому майже на краю тодішньої ойкумени (принаймні в уявленні самих тогочасних євреїв)? Відповідаючи на це питання, зазвичай згадують про вплив Хозарського каганату чи навіть його владу над Києвом. Ця версія спирається насамперед на літописне (а отже, цілком легендарне) повідомлення про сплату полянами данини хозарам ще до появи Рюриковичів. Владна еліта каганату (щонайменше беки, яких сусіди іменували "царями") сповідувала юдаїзм, до того ж у доволі ортодоксальній, раввіністичній формі, тож нічого дивного не було б у тому, що він поширився і серед його підданців.
Проте хозарський вплив у Наддніпрянщині не варто й перебільшувати. Розповідь про сплату данини цілком може бути пізнішою легендою, в яких літописець іменем хозарів замінив якихось інших сусідів Русі. Яка за часів Святослава, та й раніше, була відділена від Хозарії широкою смугою степів, в яких панували вже згадані печеніги. Печеніги точно не були юдеями, бо дотримувалися своїх традиційних вірувань, а згодом – вже за часів Володимира — прийняли (хоча не всі) християнство або іслам.
Водночас арабські автори згадують про велику корпорацію єврейських купців – раданітів, які вели торгівлю між Близьким Сходом і Європою. Віросповідання було їхньою перевагою – адже завдяки йому вони не були однозначно "своїми" ані для християн, ані для мусульман, і тому сприймалися обома сторонами лояльніше. При цьому громади одновірців раданітів здавна існували і на Сході, і на Заході, купцям було досить зв'язати їх між собою – і отримати готову, до того ж вельми розгалужену торговельну мережу.
З перської назву раданітів перекладають, як "знавці" або ж "шукачі шляхів". Вони й справді не лише використовували старі, перевірені торговельні маршрути, а й прокладали нові. Використовували, скажімо, для своїх Дунай. А також північнішу дорогу, що пролягала через сучасну Україну, яку деякі дослідники називають "шляхом з німців у хозари" (за аналогією з літописним "шляхом із варягів у греки"). Київ був якраз одним із пунктів цього маршруту. Тож поява юдейської громади у ньому була лише справою часу.
У Західній Європі раданіти фактично монополізували торгівлю "східними товарами" – прянощами, пахощами, вишуканими тканинами, ювелірними виробами. За однією з версій, вони ж познайомили європейців зі звичними зараз "арабськими цифрами". А ось у работоргівлі та торгівлі хутром в них досить швидко з'явилися конкуренти – ватаги норманів, яких в арабських джерелах іменують русами.
Одна з таких ватаг врешті-решт захопила владу над Києвом. А потім їхні "колеги" розгромили Хозарію. Зазвичай цю перемогу приписують князю Святославу, але досить зіставити повідомлення хронік, щоб зрозуміти — саме в цей час князь був на Дунаї та не міг брати участь в "експедиції" на Волгу. Втім, і дунайський похід Святослава завдав великої шкоди торгівлі раданітів. Вже невдовзі згадки про них взагалі зникають із джерел.
А ось юдейські громади на теренах Східної Європи залишилися. І разом з іншими народами долучилися до творення спільної історії нашого краю. І нашого міста. Першу згадку про яке — мовою Старого Заповіту — зберегли архіви каїрської синагоги.
