"Примус до підданства". Перша спроба
"В ліжку з ведемедем. Сусідство з Росією як історичний виклик" - таку назву має нова книжка Олексія Мустафіна, що готується до виходу у видавництві "Фабула". Є в ній глава, присвячена експансії Російської імперії на Кавказі. Зокрема, й в часи правління у Картлі Іраклія II – царя, якому нинішня влада Грузії хоче встановити пам'ятник у своїй столиці. Чому ця ініціатива викликала таке обурення можна зрозуміти із фрагменту книжки, люб'язно наданому "Історичній правді" Олексієм Мустафіним.
У 1768 році Османська імперія оголосила війну Російській. В Петербурзі вирішили "розтягнути" фронт. Та атакувати турок на Південному Кавказі. Для цього Катерина II відправила до Картлі, де, власне і правив Іраклій II, загін Готлоба Тотлебена. Формально – на допомогу одновірцю (піддані царя були православними, хоч і мали власну церкву).
Іраклій II зустрів несподіваних "помічників" дуже гостинно і навіть допоміг їм зайняти сусідню Імеретію, але у вирішальний момент російський генерал залишив царя один на один з османами, а сам почав домовлятися опозиційно налаштованою до володаря знаттю. Катерина II Тотлебена поквапилися відкликати, але й Іраклію II довелося миритися з султаном самотужки.
Тим не менше навіть за таку своєрідну "допомогу" у царя вимагали "оплати". І в 1783 році Катерина II змусила його підписати Георгіївський трактат (за назвою російської фортеці, в якому він був укладений) за яким Іраклій II визнавав російську "протекцію" – аж до затвердження Петербургом наступних царів на картлі-кахетінському престолі.
Чого варті російські гарантії, стало зрозуміло вже за кілька років. Коли на Картлі напав володар Персії династії Ага Мохаммед-хан, Катерина II не кинулася захищати свого "підопічного". Лише після того, як перси сплюндрували Картлі та Кахетію, вирізали мешканців Тбілісі і пішли, імператриця надіслала невеликий "допоміжний" загін.
І не те, щоб росіяни не хотіли воювати. Просто головні сили вони кинули на каспійське узбережжя, де здобули Дербент і Баку та один за одним змусили визнати російську зверхність місцевих ханів. При цьому не соромилися приймати військову допомогу і від зраджених ними картвелів.
Син Іраклія II, хворобливий Георгій XII, одразу погодився стати російським васалом Але в нового імператора Павла I були інші плани. Вже в 1799 році він увів до Картлі-Кахетінського царства новий військовий контингент під командуванням Івана Лазарева. А після смерті Георгія XII просто анексував його державу і включив її до складу своєї імперії під назвою "Грузинського царства". Тимчасове управління краєм очолив Лазарев.
Щоправда, невдовзі Павла I вбили змовники, проте його син та спадкоємець Олександр I підтвердив рішення батька. "Грузинське царство" стало російською губернією. Щоправда, новий маніфест наважилися оприлюднити лише через півроку – вочевидь остерігались заворушень. Місцеву шляхту змусили присягнути імператору, тих, хто відмовлявся, чекав арешт. Водночас, щоб заспокоїти нових підданих черговим керівником анексованого краю призначили "московського грузина" – генерала Павла Ціціанова.
Всіх законних претендентів на престол поквапилися вивезти до Росії. Супроводжувати вдову Георгія XII Маріам мав вже згаданий раніше Лазарев, але він поводив себе настільки брутально, що цариця вбила його ударом кинджалу.
Маріам таки депортували, і імператор "милостиво" ув'язнив її в російському монастирі. Надалі навіть натяків на якусь автономію Тбілісі в Петербурзі не дозволяли.
