Світоглядні орієнтири ОУН: приклад Ярослава Стецька

Історик Микола Гаєвой загинув на війні 27 серпня 2024 року. Він навчався в аспірантурі УКУ з історії. Для своєї дисертації обрав політичну біографію Ярослава Стецька. Фрагмент наукової роботи Микола надіслав співзасновнику "Історичної правди" Вахтангу Кіпіані:

"Вітаю, пане Вахтанг. Я у Вас в коментарях згадував одну статтю свою невидану. Я її редагував ще до війни, потім чекав відгуків, потім ще редагував, а потім лютий настав... Ось думаю, що час настав згадати про неї. Що ж пропадати. З фото матеріалами важче, бо маю тут лише телефон наразі. Думаю, вона буде цікава читачам".

У пам'ять про Миколу Гаєвого "Історична правда" публікує його текст про Ярослава Стецька.

Ярослав Стецько

Не так давно українській інформаційній простір вчергове здригнувся від імені Бандери. Приводом до цього стала публікація про нього у французькому Le Mond. В котрий раз зіштовхнулися два погляди: для одних Бандера є орієнтиром в житті та майже безумовним героєм, такі історики (або просто зацікавлені люди) готові апологетично захищати його та пам'ять про нього. Натомість інші або воліють не мати своїх героїв минулого взагалі або ж мають інших претендентів.

Майже кожна така дискусія ведеться довкола подій 1940х років, часто лише маргінально торкаючись 1930 років. Це можна пояснити мовчанням джерел – Бандера, незважаючи на посаду провідника КЕ ОУН, майже нічого не писав й був загалом непублічною особою. Тим не менш його середовище залишило багато цікавих текстів.

КЕ ОУН випускала низку підпільних й офіційних часописів. Звісно Бандера не редагував всі ті матеріали, проте важко уявити, щоб в такій законспірованій й строго ієрархізованій структурі як ОУН хтось міг поширювати суперечливі з його думкою тези приміром в "Бюлетні КЕ ОУН". Тож зробивши цей перехід від особи до середовища, ми зможемо краще зрозуміти в що вірила, і чого хотіла очолювана Бандерою КЕ ОУН тих років. А завдяки цьому й прояснити декілька сторінок з життя Степана Бандери.

Для цього використаємо такий прийом: щоб зрозуміти одну людину спробуємо поглянути на її тінь. На близького соратника. Дуже добре, якщо цей соратник вів щось на подобі канцелярії. Бандері повезло, в нього не було особистого архівіста, проте був головний ідеолог КЕ ОУН – Ярослав Стецько. Їхні відносини протягом життя мали злети і падіння, проте саме Стецько розробляв всі важливі документи для ОУН(б).

Перед читачем розкривається історія людини, яка намагалася ототожнити своє існування з ідеологією українського радикального націоналізму. В цьому прагненні Стецько виражав своєрідний дух епохи, гін до колективізму, й не був унікальним, оскільки подібними поглядами в той час жило майже все українське націоналістичне середовище в Львові.

Хронологічно аналіз обмежується 1931 р. – моментом прибуття Стецька до Львова в якості студента правничого факультету Львівського університету, й 1934 р. – розгромом КЕ ОУН після вбивства Б. Перацького й арештом Стецька. Саме протягом цього часу ОУН на землях міжвоєнної Польщі набула характерних рис організації з яскраво вираженою політичною релігією.

Біографія

Ярослав Стецько став націоналістом ще у свої гімназійні роки в Тернополі. Там він долучився до підпільної УВО та СУНМ, а після утворення ОУН став її членом. В Тернополі Я. Стецько познайомився із референтом Юнацтва КЕ ОУН Іваном Ґабрусевичем. Після розмови він запросив Стецька у Львів на посаду ідеолога в референтурі юнацтва¹. Таким чином Стецько поступив на правничий факультет Університету Яна Казимира в 1931 р., ставши частиною львівської студентської націоналістичної молоді. Він мешкав в одній із бурс "Рідної школи" ², згодом перебрався до Академічного Дому де познайомився із С. Бандерою та іншими впливовими оунівцями.

Для Юнацтва ОУН він виконував роль інспектора при молоді (учнях гімназій). Протягом 1932 р. Стецько став "ідеологічним вишкільним референтом" при КЕ ОУН та редактором підпільного журналу "Юнак"³. До Стецька редакцією цих журналів и мовірно заи малися Зиновіи Матла та Євген Бартош, а ідеологічні статті писав Ґабрусевич4. Окрім цього, Стецька згадують, як одного із заступників (поряд із Іваном Малюцою) С. Бандери. Вони передавали матеріали до однієї з підпільних друкарень5. Отже, навики роботи з підпільною літературою та її поширенням, ймовірно набуті ще в Тернополі, дозволи йому зайняти місце ідеолога в організації.

Степан Бандера

Його кар'єра в ОУН з того часу стрімко зростала. В 1932 р. Стецько був одним із представників з краю на Конференції ОУН в Празі. Опісля якої зайняв посаду ідеологічно-політичного референта КЕ ОУН6, маючи лише 21 рік. Очевидно, що він вже мав заслуги перед ОУН в якості редактора "Юнака" та вишкільника молоді. Проте перші його ідеологічні статті в легальних виданнях з'явилися лише через рік, а отже він був маловідомою особою поза межами ОУН.

Це помітно на фоні його колеги в ідеологічній референтурі В. Янева. Той очолював "Союз українських студентських організацій під Польщею", організацію, що репрезентувала ціле українське студентство. Новий кар'єрний стрибок Стецька можна пояснити кадровим голодом в ОУН та збігом обставин. Минулий ідеологічний референт з часів Конгресу 1929 р. С. Ленкавський принаймні частково усунувся із підпільної діяльності після того, як поступив до Торгової академії в Кракові, до того ж він та ще декілька редакторів й потенційних претендентів на роль ідеологів потрапили під слідство польської поліції й вибули з гри.

Таким чином в часі конференції ув'язненими окрім самого Ленкавського були Юліан Вассиян, Осип Бойдуник, Є. Зибликевич, Олесь Бабій та вже засуджений за іншою справою З. Пеленський⁷. Було ще декілька потенційних молодих націоналістичних письменників, наприклад, Д. Штикало. Проте вони або не змогли, або не хотіли ангажуватися до роботи в КЕ ОУН, чи не мали можливості виїхати до конференції в Празі. Таким чином молодий Стецько опинився в потрібному місці і в потрібний час.

Перший Конґрес Українських Націоналістів у Відні, 1929 рік. 

Протягом наступного року він перебере контроль над всіма підпільними виданнями ОУН, поряд з цим з 1933 р. з'являються його статті у "Студентському віснику". До редагованого ним з 1932 р. гімназійного "Юнака", додається робітниче "Юнацтво" та "Бюлетень ОУН".⁸ Отже, він став відповідальним за всі ідеологічно-політичні твори в цих журналах з того часу⁹.

Як подано в одному із звітів, кількість примірників "Бюлетеня" складала 800, а "Юнака" 500 екземплярів¹⁰. Така сфера діяльності Стецька в організації означала, що він був виключений з військового сектору діяльності. У своїх спогадах, принаймні, він згадує ідеологічні вишколи лише на терені Львова і околиць¹¹, оминаючи увагою військові вишколи в Карпатах.

Роль Стецька як редактора та ідеолога КЕ ОУН контрастує також з його відомістю і серед студентства. Видається, що він не приймав участі в публічних дебатах та не був популярний за межами вузького кола втаємничених у справи ідеологічної референтури ОУН. Приміром, при Академічному Домі діяло Товариство ім. П. Могили де студенти читали свої доповіді та провадили дискусії. Головою Товариства був Р. Паладійчук. Р. Малашук, дотичний до студентської праці в ОУН, згадував, що в 1933 р. серед частих дискутантів там були: В. Янів, Я. Старух, Р. Волошин, Д. Штикало, а серед "активістів" КЕ ОУН окрім згаданих: О. Тюшка, О. Лоґуш, М. Прокоп¹². Проте не Стецько й не Бандера.

Видається, що про провідника ідеологічної референтури вперше під час Львівського процесу почули не лише люди далекі від ОУН, а й самі рядові та провідники середніх ланок ОУН націоналісти¹³. Цікаво охарактеризував відвідування Я. Стецьком студентської читальні на вул. Супінського С. Галамай, який в 1933 р. був її працівником. З його слів, він дивувався "зібраності й концентрації" Стецька, він не приєднувався до груп інших студентів та "не зважав на гамір і вибухи сміху". Галамай порівнював його із С. Ленкавським та "міркував", що їм обидвом вартувало займатися філософією, а не політикою (після вбивства Бандери спочатку Ленкавський, а згодом Стецько очолюватимуть ОУН(б). Лідерами серед студентів-націоналістів він назвав Я. Старуха, В. Янева та Р. Волошина¹⁴.

Втім невідомість Стецька широкому загалу в часи провідництва Бандери не була такою аномалією, як може видатися спочатку. Сам Бандера залишався в тіні, а більшість не знали про його яку-небуть визначну роль в політичному житті¹⁵.

Творчість

Висвітливши те, як Стецько опинився у складі КЕ ОУН, завдання які він виконував для Організації та особливості його характеру перейдемо до аналізу текстів. Слід розпочати, що ідеологічно-політичні статті Стецька цього періоду не були оригінальною думкою, від краєвого ідеолога ОУН цього зрештою і не вимагалося, як описував роль ідеолога В. Янів: "Впрочім значення ідеолога в тому, що він лише з'ясовує існуючі бажання, що він цілим своїм єством відповідає духові епохи"¹⁶. Отже, його завданням було виражати позицію КЕ ОУН, та доносити її до локальних членів ОУН.

В часі Львівського процесу Стецько заявив, що писав на теми ідеологічно- суспільні, політичні та теми етики¹⁷. Таким чином, спробуємо на основі доступних легальних і підпільних видань, а також листівок і брошур відтворити сенс цих текстів.

Поява ОУН від самого початку супроводжувалася полемікою різних політичних таборів. Більшість політичних партій та рухів побачили в ОУН конкурента, до того ж, цей конкурент, апелюючи до "проблеми двох генерацій"¹⁸ фактично негував наявне політичне життя українців в міжвоєнній Польщі. Заміть легальних методів боротьби (які пов'язали з політиками старшого покоління) за здобуття української державності ОУН запропонувала революційний шлях.

Який втім викликав низку запитань: чи він можливий в принципі зважаючи на наявні обставини?, якою має бути устрій України в разі успішної революції?, та в продовження другого – які елементи життя революція хоче змінити? Якщо питання про можливість революції було радше питанням віри, то інші досить швидко стали предметом дискусій як всередині самої ОУН так і з її опонентами.

В низці статей Стецько намагався прояснити чим є національна революція. Якщо предтеча ОУН УВО та деякі більш помірковані члени ПУН ОУН під "національною революцією" розуміли радше процес здобуття державності, то молоді крайовики ставили цілі набагато глобальніші. Їх в цьому підтримував і Є. Коновалець. Він наголошував, що саме крайова ОУН зберегла "чистоту націоналістичної ідеї", чим дорікав деяким членам ПУН, як-ось Д. Андрієвському. Він рекомендував не "здержувати поглиблення революції", яке в КЕ ОУН розуміли набагато глибше, а саме як процес "переміни … психіки нашого громадянства"¹⁹.

Отже, для крайовиків революція означала кардинальну зміну всієї світоглядної системи суспільства. Стецько писав в 1933 р. про те, що: "Націоналізм і Українська Національна Революція викликують такий духово- ідеольоґічний перелім, що християнізм, та суспільно-політичний як французська революція…", тобто йшлося про глибинне переродження українців, мовою Стецька: "цілковита зміна, переоцінка всіх вартостей духового і суспільного життя"²⁰.

Що є близьким водночас, як до визначення палігенетичного міфу зробленого Роджером Ґріффіном, згідного якого під ним розуміється "прагнення створити новий порядок, що заступив би період, який сприймають як добу деґрадації та занепаду", так і до концепту політичної релігії Емілія Джентіле – "сакралізації певної ідеології та інтеґралістського політичного руху", відкиданні всіх інших ідеологій та рухів, заперечені автономії особи та конфлікті або підпорядкуванні собі традиційних релігій, світська релігія таким чином "надає священного статусу світському об'єктові (в даному випадку нації – М.Г.) подає його як абсолютний принцип колективного існування, розглядає як головне джерело цінностей, що визначають особисту й колективну поведінку, та звеличує як найвищий етичний дороговказ у громадському житті"²¹.

Фактично Стецько, як й багато інших членів ОУН того часу, розуміли націоналізм не як політичну ідеологію, а як відповідь на сенс життя людини. Приміром, Д. Штикало писав, що посвята свого життя служінню нації, "бажання горіти і згоріти на жертівнику Батьківщини", є "Великою Ідеєю, яка одинока може надати високий і приманчивий зміст нашому життю"²².

Як виголосив сам Стецько під час Львівського процесу: "всім змислом життя мусить бути національно-суспільний ідеал"²³. Отже, "перманентна революція" яка в останній своїй фазі мала перерости в "Українську Національну Революцію" перетворювалася не просто в політичну ціль, а в значно глибший акт, а націоналізм ставав універсальною відповіддю на сенс існування людини.

Львівський окружний суд, грудень 1932 року

Цікаво, що саме революція розумілася двояко. З однієї сторони вона була ціллю, з іншої – продовженням визвольних змагань з 1917 року в рамках "перманентної революції". Тому, подібно до революціонерів часів Французької революції КЕ ОУН інколи використовувала власний календар.

Початковою датою в якому виступав 1917 рік – початок "Української Національної Революції". Не визнаючи її завершення оунівці продовжували літочислення. Так, в листівці присвяченій 22 січню 1918 р. – Дню злуки між УНР і ЗУНР за січень 1934 в підписі фігурує 17 рік "Української Національної Революції"²⁴

Вийшовши за політичні рамки, націоналізм ОУН таким-чином заторкнув проблеми етики. Розвинувши в одній із статей свої міркування про те, як саме особистість має підпорядковуватися національним ідеалам ("вартостям" в лексиконі Стецька) і чим ці ідеали взагалі є, Стецько описував їх, як "закони спільного життя, ідеями особистого існування людини", вони є понадчасовими й позапросторовими, і в своїй сутті є законами "Національного Росту й Боротьби" особистості ці вартості вказують на шлях і ціль життя²⁵.

Згадані ідеали розумілися як абсолютні: "ми за інтеґральність, абсолютність національно- етичних вартостей, які існують незалежно від відносної оцінки осіб-людей догматично для них!"²⁶. Спробуємо відтворити його логіку: українська нація має свої власні "традиційно-історичні, волеві та етичні вартості", вони становлять її "зміст", ці вартості вже є напередзакладеними в людині та існують в її душі, отже людина, коли веде національну боротьбу, тільки віднаходить свою душу та цим виконує своєю місію на Землі.

Тому критеріям "приналежності особи" до української нації ставало не "пасивне признавання її, а активне заанґажування"²⁷. В межах цієї думки можна зрозуміти чому в ОУН так ревно боронили саме поняття "націоналіст" від використання іншими²⁸, адже тільки той, хто відповідав етичним критеріям націоналізму міг ним вважатися.

Проте це має глибший зміст, якщо буття людини виявляється в слідуванні націоналістичними ідеалам, а ОУН подає те, яким є "єдиноправильний" шлях до здійснення цього ідеалу, то фактично це означає, що лише людина як присвятила своє життя ОУН є повноцінною людиною, або ж надлюдиною. Мовою Стецька: така людина ставала "звершеним типом національно-суспільної людини волі, героя, що є надлюдиною"²⁹.

Таке сприйняття націоналізму і того, кого можна назвати українцем і людиною загалом насторожувало частину самих націоналістів. Як пригадувала Д. Ребет, виступ Стецька під час Львівського процесу: "багато з нас ударив, той пророчий, апостольський, перзонально апостольський тон, нам то не відповідало. То було "Я є Україна" … то випливало з абсолютно патріотизму щирого, але, і рівночасно, і таким він, на мою думку, залишився до кінця свого життя"³⁰.

Дарія Ребет

Якщо майбутня революція передбачала такі далекосяжні зміни в суспільстві, то підготовка революційного процесу вимагала виховання нових людей. В ОУН, як і в більшості націоналістичних організацій того часу, існував своєрідний культ молоді, а свій націоналізм студенти усвідомлювали як ознаку свого покоління.

Зенон Коссак писав, що молодь є "еманацією наших визвольних змагань"³¹. Студенти й учні старших класів ставали основним резервуаром для поповнення кадрів ОУН, а тому Організація намагалася проводити серед них вишкільну роботу. Власне для цих цілей і слугували підпільні часописи "Юнак" та "Юнацтво".

В одному з випусків якого Стецько твердив, що "виховання молоді являється одним із головних завдань революційно-націоналістичного руху"³². В численних статтях та інструкціях КЕ ОУН наголошувала на важливості моральності, в цих текстах Стецько звертався до послідовників не як представник політичного руху з політичними гаслами, а як моральний наставник, а сам наратив ставав подібнішим до релігійного повчання. "Ідея за яку ми боремося … це велика і свята ідея … В брудних серцях немає місця на великі ідеї. Нечесні, безхарактерні, підлі люде не мають місця між націоналістами"³³, таким-чином сам шлях визволення України пов'язувався з моральним переродженням: "Без революції духа, без перевиховання Українського Народу, не може бути навіть мови про збройний зрив"³⁴. Як він пригадував на еміграції:

"Метою того бюлетеня (йде мова про "Бюлетень КЕ ОУН" - М.Г.), взагалі усіх наших видань, було причинитися до переродження рабської духовости в героїчну. То була більше категорія етична, ніж політична…"³⁵ Розвиваючи думку про героїзм, Стецько описував "героя", як людину яка підпорядковує свої особисті інтереси ("відосередні сили") служінню національному ідеалу. При цім, він підвищував планку того, що мало розуміється під служінням. Приміром, пожертви чи громадську працю він називав повинністю, а не "жертвою".

Тут вкотре він прояснив одну із центральних ідей своєї творчості – нерозривності екзистенції особи від служіння нації. "Треба зрозуміти, що хто поставив би знак запитання над своїм українським патріотизмом, поставив би знак запитання над своїм існуванням взагалі як людини". Проте досягти "повноти" тут здатна лише невелика група осіб, ними і є герої, "провідний елемент"³⁶ .

В нелегальних виданнях він докладніше описував те, що ОУН вимагала від своїх членів. "Жертовність, обов'язковість, гарт, фізична видержалість, теоретичне та практичне опанування військового знання, конспіративність, основне знання ідеольогії, програми та тактики українського націоналізму, та ворожих йому політичних уґрупувань, практика революційної акції…"³⁷.

В іншому випуску він зробив наголос на моралі, якщо "українська національна революція" нестиме докорінну зміну моралі, то члени ОУН мають втілювати ті майбутні риси характеру: "твердого і великого характеру", "безкомпромістної, своєзаконої, суворої моралі", "постійної практики віри" у приватному та публічному житті³⁸.

На відміну від питань етики, обговоренню візії майбутнього устрою країни Стецько в цей час присвятив значно менше уваги. Втім, намагаючись здобути прихильність ширших мас населення КЕ ОУН виголошувала соціальні гасла також. Пригадуючи свій виступ на Берлінській конференції ОУН в 1933 р. Стецько твердив, що він намагався донести потребу пов'язати революційну діяльність з соціальною тематикою – "тільки тоді боротьба буде непереможною, якщо вона буде зв'язана із життєвими потребами цілости народу"³⁹. І справді, КЕ ОУН за часи провідництва Б. Кордюка та С. Бандери намагалася активно зацікавити робітничий і сільський терен пропагандою і різноманітними акціями.

На практиці вони підтримували бойкоти товарів поляків та євреїв, розміщували реклами українських кооперативів у своїх легальних виданнях, та й багато оунівців працювали у легальних установах. Звертаючись до учнів у часі "шкільної акції" КЕ ОУН твердила, що Польща забороняє їм вивчати історію України, оскільки приховує те, "що давніще вільний Український Нарід був багатим та заможним", і більше того, він знову "буде багатим і заможним, коли викинемо ляхів із наших земель"⁴⁰.

Отже, теза про те, що українська нація тільки тоді зможе розвивати своє економічне життя, коли матиме власну державу була центральною в їхній ідеології⁴¹. Щоправда ні Стецько ні інші ідеологи ОУН ще не мали в той час остаточної візії майбутнього устрою держави.

Виголошуючи дещо пізніше своє останнє слово під час Львівського процесу в червні 1936 р., Стецько так описав свої думки щодо розв'язання соціальної проблеми: "вимогою соціяльної справедливості" було передання всіх поміщицьких земель в Західній України й "з московських колєктивів" в Східній у власність українського селянства, а заводів і шахт у власність робітників, новим суспільним порядком мав стати "солідаризм професій", а українське суспільство проголошувалося безкласовою громадою людей праці. "Україна вільна, Україна без хлопа і без пана", підсумував він⁴².

Ярослав Стецько

З алюзією на вірш Т. Шевченка "Чернець" Стецько продемонстрував і соціалістичну тяглість в українській політичній думці. Оформлена в новій націоналістичній рамці, економічна платформа була лівою, що помітно, якщо порівняти ці слова з програмою соціалістичної УСПР⁴³. Тому справедливими є зауваження тих дослідників, які стверджують, що інтегральний націоналізм на Сході Європи був економічно радикальнішим за своїх західних колег.

Вартує додати, що самі оунівці цю різницю відчували і теж наголошували на більшій далекоглядності своєї програми. В газеті "Наш фронт" невідомий автор твердив, що завданням українського націоналізму, на відміну від італійських фашистів та НСРПН, було "знищення буржуазно-капіталістичного устрою і установлення нового трудового"⁴⁴. Як виглядає, сам Стецько ці переконання глибоко поділяв.

Засвоївши ще з ранніх текстів "Бюлетеня КЕ ОУН" те, що "українська національна революція буде водночас революцією соціяльною"⁴⁵, він і в подальші емігрантські часи обвинувачував, приміром, Б. Муссоліні у недостатньому "соціальному реформаторстві" через те, що той не "зліквідував лятифундії"⁴⁶. Проте детальніше розглядати перспективи "нового суспільного ладу" Стецько почав в другій половині 1930х рр., що виходить за рамки нашої розвідки.

В серії статей присвячених українцям в містах Західної України ОУН закликала населення до активнішого їх заселення: "І коли ми кидаємо клич: "Здобудемо міста на Українських Землях зі середини", то це зазив, то це наказ, для вас українські ремісники й робітники, наказ Української Нації".

Що робити з не українським елементом у містах? Стаття тільки нечітко писала про їхнє усунення і протиставлення боротьби "спулжицю", себто ідеї співіснування⁴⁷. Три найбільші групи: поляки, євреї та росіяни зараховувалися до ворогів: "В містах на українській землі жиють переважно не Українці, а зайди, москалі, ляхи й жиди, вороги Українського Народу … Вони зайди, чужинці, наші відвічні вороги жиють на нашій землі в достатках, а ми господарі цієї землі будемо на них робити? ... Ляхи за Вислу! Москалі за Ураль – в Азію!"⁴⁸.

Слід додати, що ОУН тут радше повторювала ідеї легального табору, щоправда в набагато радикальнішій формі. Близькі до УНДО середовища, ще в 1923 р. створили мережу "Народних організацій" і зайнялися пропагандою гасла "свій до свого по своє" з дуже близькою до ОУН ціллю – посилити економічно українців у містах та змінити в перспективі їхній демографічний стан і досягти таким-чином економічної автаркії⁴⁹. Проте, якщо в УНДО розглядали можливості економічної співжиття, то ОУН таку можливість виключала. Ближче до кінця 1933 р. КЕ ОУН утвердила гасло про боротьбу із чотирма "займанцями України", а саме "ляхами, москалями, румунами й чехами"⁵⁰.

Як вже було згадано, діяльність ОУН зазнала критики багатьох середовищ, та й сама вела полеміку з ними. Очевидно, погляди Стецька не демонструють цілісної позиції ОУН, полемікою займалися інші, яскравіші члени ОУН того часу. Втім, декілька полемічних статей Стецько написав. Він зокрема критикував католицькі кола, а саме о. М. Конрада, УНДО та сприйняття творчості Д. Донцова.

Почнімо з дискусії з релігійними середовищами. Одна з його статей, "Боротьба для боротьби чи змагання за вартості?"⁵¹ була відповіддю на брошуру о. М. Конрада "Націоналізм і католицизм"⁵². Конрад, пригадаємо, був духівником у Тернопільській гімназії в часі навчання там Стецька, а станом на 1934 рік займав відповідну посаду у Львові.

Головним лейтмотивом цієї книги була критика нового типу "модерного" націоналізму (під яким сучасні дослідники зазвичай розуміють фашизм), та протиставлення йому націоналізму "в давнішому розумінні", такого, що надається до поєднання з католицькою доктриною⁵³. Відповідальність за поширення ворожих до католицизму ідей серед "нашої молоді" о. Конрад поклав головно на Д. Донцова, якому дорікнув популяризацію таких персон як Фрідріх Ніцше, та ідеї: "боротьба для боротьби", а також ірраціоналізму й волюнтаризму. В підтвердження популярності таких поглядів він процитував вірш В. Янева⁵⁴.

Ярослав Стецько і Йосип Кладочний. Варшава, лютий 1941 р. 

Релігійний діяч також закинув "модерним націоналістам" поміщення нації понад Бога, надані їй рис "божества як найвищого добра, найвищої мети життя, підстави всякої етики й канону для моралі", що на його думку було видом "поганської ментальності"⁵⁵. Частково ці закиди мали слушність, до прикладу, згадуючи 1930-ті. роки у Львові Зиновій Матла твердив, що читання ідеологічних статей у "Бюлетені на ЗУЗ" та "Юнаку" іноді призводило до конфлікту читачів з релігію, а деякі молоді оунівці ставали атеїстами⁵⁶. Олесь Бабій писав, що Ніцше був найпопулярнішим філософом серед українців, а багато гімназистів ставши "ніцшеанцями" вульгаризували його погляди та пропагували "нігілізм, аморальність та оправдання найбільших злочинів"⁵⁷.

Проте самі "модерні націоналісти" в той час не поспішали ані відрікатись від ідеологічної творчості Донцова, ані йти назустріч консервативним середовищам. Закиди о. М. Конрада у ведені "боротьби для боротьби" Я. Стецько називав або "поверхневістю" або "злою волею". Він твердив, що "подвижники даної ідеї" (евфемізм для ОУН) розглядають боротьбу як інтегральну частину "змагання за позитивні, національно-етичні ідеали". Стецько звинуватив опонентів в тому, що вони сприймають ідеологію націоналізму поверхнево: "частину беруть за цілість, засоби за мету, шлях за ціль"⁵⁸.

Ведучи цю думку, Стецько заперечував закиди о. Конрада в індивідуалістичному анархізмі й слідуванні філософії Ф. Ніцше: "У нас всі явища походять від Нації й обертаються кругом Нації. У нас Нація над особою. Особовість проявитися може у відношені до національної спільноти й у спільноті".

Щодо самого Ніцше, то Стецько розділяв його філософію на дві частини: "Ніцше штірнерівець" (мається на увазі філософ-індивідуаліст Макс Штірнер, якого націоналісти критикували з колективістських позицій) і "Ніцше волюнтарист". Саме елементи з філософії останнього націоналісти мали використовувати⁵⁹. Такий поділ для українського націоналізму не був новим. За чотири роки до появи статті Стецька, в 1930 р., Ол. Бабій зробив схожі зауваження як до філософії Ніцше загалом, так і до її сприйняття в українському середовищі зокрема⁶⁰.

Наприкінці свого життєвого шляху Я. Стецько твердив, що ОУН протистояла "опортуністичному політичному католицизму" в особах О. Назарука, бл. Г. Хомишина та редактора "Мети" В. Кузьмовича, проте не мала "критичної постави до митрополита Шептицького"⁶¹. За цими словами приховується глибший світоглядний конфлікт, що виник між новою формою націоналізму 1920-30-х р. та Католицькою церквою загалом, і ОУН та ГКЦ зокрема.

Непорозуміння між ГКЦ та ОУН, загострився в 1933 році, коли КЕ ОУН виступила проти проведення святкування "Українська молодь - Христові" 7 травня 1933 р. Авторитет А. Шептицького значно зріс після завершення Другої світової війни, як і потреба у співпраці між ОУН та УГКЦ, тому у спогадах Стецько оминав персональні закиди в його сторону. Втім, в 1933 р. контекст був інший і після того, як бойкот свята провалився, а Шептицький начебто підтримав політику Польщі, журнал "Юнацтво" видав наступну тезу: "Хиба кожньому тепер ясно… Тільки провід ОУН з полковником Евгеном Коновальцем на чолі, вождем Української Національної Революції, є одиноким правжнім українським національним авторітетом і проводом"⁶².

І хоча офіційна претензія КЕ ОУН зводилася до участі в заході польських делегатів⁶³, аналіз інших статей обидвох сторін демонструє набагато глибші протиріччя. Як ми побачили, ідеологи ОУН випрацьовували власні світоглядні засади та етичні норми, що в деяких моментах заперечували догматичні твердження католицизму. Йдеться насамперед про поміщення нації, а не Бога в центр світогляду, та культ насильства й надлюдини як етичні норми⁶⁴.

Полеміка між католицькими та націоналістичними ідеологами тривала вже декілька років на момент написання перших творів Стецьком. Тому очевидно, що він не був першим націоналістом, що відбивався від брошур та статей католицьких видань. Першість на цій ниві тримав Д. Штикало. Саме він був найбільш радикальним критиком католицького табору. В своїх статтях та брошурі "Над світом сяє хрест меча" він послідовно твердив, що "Націоналізм – це релігія, має свого бога, святощі і забороняє поклонятися іншому, як і кожна релігія"⁶⁵.

Практично ідентична теза з'явилася в тому ж році і в підпільному журналі "Юнак". Автором, зважаючи на вищезгаданий аналіз, уже був в той час Стецько під псевдонімом "Іполіт". Аналізуючи співвідношення між релігією та націоналізмом він дійшов до висновку, що "націоналізм є реліґією". Згідно з "Іполітом" у світі панують "закони боротьби – одвічні закони світу", притому вони є дані Богом. Кожна нація реалізовує їх, якщо має для цього "волю".

Виконуючи ці закони людина духовно пов'язується з Богом. Автор при цьому апологетично захищає насильство: "А гинуть люди? Вбивства? Це не важно! Це тільки форми боротьби! … Через це життя – боротьбу до того життя! Через націоналізм до Абсолюта. Націоналіст не міг застосовувати релігійну мораль і в особистому житті, воно теж мало підпорядковуватися "єдиним законам націоналізму"⁶⁶.

Втім, у статті йдеться про поєднання ("утотожнення"), Стецько позитивно оцінив роль християнства у культивуванні "духової чистоти", гамування злих пристрастей … приміром на тлі сексуального життя" та практики сповіді⁶⁷. Чи був Стецько автором статті безпосередньо, чи лише зредагував тези Штикала до кінця невідомо. Згадана стаття Штикала вийшла дещо раніше – у квітні, а номер "Юнака" у вересні 1932 р.

Не менш яскравою була полеміка з представниками легального політичного табору. Як висловився згодом З. Пеленський старші політики "могли розуміти тільки державу національно-демократичного, ліберального, капіталістичного типу. Тобто: тільки таку державу, як вони її знали і розуміли напередодні падіння австро-угорської монархії"⁶⁸.

Відповідно "старше покоління" критично оцінювало нові віяння серед молоді, як висловлював ці думки про ідеологію і практику ОУН один із чільних представників УНДО Іван Кедрин-Рудницький: їхній "ідеалізм сполучений із відсутністю політичної освіти, ідеалістично-фанатичне бажання прислужитися рідній справі без здатности розрізняти поняття доцільного й недоцільного" ⁶⁹.

В цій полеміці Стецько ставив під сумнів апріорну важливість збереження легальних інституцій та критикував статтю голови УНДО Д. Левицького. Той, на початку 1934 р. виступив із критикою ОУН, спочатку на засіданні партії, а згодом у відповідній статті в газеті "Діло"⁷⁰. Левицький закинув ОУН несправедливе ототожнення всього націоналізму з його расовою, екстремістською та ексклюзивістською формою.

На його думку, шлях революції був хибним, а особливо після зростання кількості членів ОУН, оскільки це несло за собою невиправдані жертви, тюрми та втрати можливості для навчання молоді. ОУН також звинувачувався у руйнуванні українських легальних установ та слідуванні гаслу "чим гірше, тим краще"⁷¹.

Останнє було однією із головних проблем для легальних партій та організацій. Масові акції ОУН провокували арешти, ревізії та закриття офіційних організацій (філії "Просвіт", "Рідних шкіл" чи партій), більше того, легальні сили втрачали авторитет в очах своїх прихильників та польської влади. Дійсно, бути лідером найпопулярнішої політичної сили (УНДО) і водночас не контролювати найрезонансніші процеси всередині власної спільноти мало викликати роздратування. Гостроти додавало також те, що тези Левицького розгортались на тлі "Самбірського процесу", опісля якого ОУН з однієї сторони, та УНДО й інші легальні партії з іншої обмінялись низкою публічних звинувачень⁷².

Стецько не забарився з відповіддю і піддав критиці тези Левицького⁷³. Як і в багатьох інших творах крайовиків він починає з класичного визначення фундаменту існування нації: ним є "воля нації до життя"⁷⁴. Під цим кутом він розв'язує і проблему діяльності всіх організацій – вони є лише "формами" за допомогою яких нація творить "свою історичну суть". В історії відбувається зміна "накинених ззовні" форм і видів суспільної організації (під якими розумівся "табір опортуністів") на "дальші досконаліші", "власні ориґінальні форми" (під яким неявно розуміється ОУН).

Критерієм, чи себто двигуном змін, був "найбільший розмах", тобто можливість кожної окремої "форми" задовольняти "найширші перспективи розгортання її (нації – М.Г.) творчих енергій"⁷⁵. Під останнім завуальовано розумілась національна революція. Отже з цієї точки зору, сучасне Стецьку українське легальне політичне життя, проголошувалось   "якісно"   невідповідним   для   осягнення   "найдальших перспектив" (мається на увазі здобуття української державності).

Фактично це означало, що націоналістам не слід перейматись існуванням легальних інститутів, ані боротись за вплив над ними, а лише накинути їм своє бачення: "здобути те, що хочемо"⁷⁶. Як бачимо, стаття не заперечує прямо тези своїх опонентів, лише виправдовує тогочасну політику ОУН.

Іншою різницею була ідеологічна складова, згідно ідеології ОУН не була партією, отже не потребувала легітимності в демократичному розумінні цього слова, істинність її дій базувалась на вірі в правильність суто ідеологічних засад, а не "реальної політики".

І врешті остання дискусія велася з Д. Донцовим. Провід КЕ ОУН безперечно підпав під найбільший вплив цього яскравого мислителя. ОУН в Польщі   була   головною   його   читацькою   публікою,   використовувала "Літературно-науковий вісник" і книги Донцова як безпосереднє джерело своєї ідеології, чим відрізнялася від ОУН закордоном, де творчість Донцова не була так "канонізованою"⁷⁷.

Проте, час-до-часу елементи критики з'являлися. Стецьку, приміром, не подобалося те, що Донцов занадто багато цитував неукраїнських авторів та використовував іноземних приклади та цитування в своїй творчості⁷⁸. Парадоксальним чином, тут Донцов зазнав послідовної критики від покоління яке він виховував. Сам будучи людиною з інтернаціональним розмахом він вчив своїх читачів бути неприхильними до всього чужого.

Його молоді читачі, які не вчились в університетах за межами своєї ойкумени та не володіли стількома іноземними мовами, й взагалі часто не бували за межами західних областей Польщі могли задаватися питанням: чому в "чинному націоналізму" стільки "Окциденту" й так мало України. Як пригадував Стецько: "я бачив у первинних українських традиціях ті елементи, як Донцов бачив у західних традиціях. І тут ми різнилися…"⁷⁹.

Іншою причиною непорозумінь було невизнання Донцовим того, що ОУН є тією організацією, яка несе його ідеї. 20 листопада 1932 р. Донцов відчитує у Львові лекцію, яку згодом видає статтею у своєму оновленому "Віснику". Головна ідея статті – похвала партій нового типу, так званих "орденів", у яких більше спільного з релігійними орденами, ніж з сучасними йому демократичними силами. Прикладами таких утворень у Донцова слугували фашисти, нацисти та більшовики⁸⁰. Власне з цієї статті почався набагато інтенсивніший період інфільтрації доктрини фашизму у його творчості.

Проте, Донцов в самому кінці своєї статті зробив побажання: "Лише те, що я назвав Орденом (коли б він повстав) здолає клепати наші "зів'ялі серця і сумління" тяжким молотом догми" ⁸¹, чим свідомо кинув камінь в огород ОУН, і спровокував, як випливає зі статті Стецька дискусії з цього приводу. Цікаво, що у молодого оунівця, ідеологічна складова не викликала заперечень, Стецько, радше намагався скоригувати те, як сприйняли статтю Донцова львівські читачі.

Складається враження, що він заперечував не стільки погляди Донцова на "орден" як такі, скільки популярне сприйняття самої статті Донцова. Для Стецька було очевидним, що організація про яку мріє Донцов уже існує, і це ОУН. Стецько однак скоригував те, що на його думку було істотним в такому "Ордені". Це змагання за "Ідею Нації".

Отже, якщо така організація вже існує, і її "суттю" є спільна ідея, то зовнішні ознаки (акцесорії в лексиці Стецька), які запропонував Донцов (як-ось спільні сорочки) є неважливими. Тому для Стецька предметом дискусії було не саме існування "ордену", а лише методи здійснення ним своєї цілі, а ті хто, вслід за Донцовим, твердили, що сам факт такої організації є дискусійним просто "не розуміли суті справи"⁸².

Тож бачимо, що тексти Стецька є зразком того, що згодом вважтиметься серцевиною бандерівської версії націоналізму. Ця ідеологія поєднувалася культ сильних індивідуальностей з колективізмом. Як зауважив В. Маркусь, цей тип ідеології був формою секуляризованої релігії, де "рядова людина здобуває найвищий ступінь свободи (самовиявлення) лише в збірноті-нації, підпорядковуючися її імперативам так, як вони визначені ідеологією"⁸³.

¹ Стецько Я. Спогади. Відредаґований текст розмов… с. 7

² ДАЛО, ф. 26, оп. 15, сп. 247, с. 453.

³ ЦДІАЛ, ф. 371, оп. 1., зв. 8, сп. 77., с. 163. Мірчук П, Нарис історії ОУН 1920-1939 роки, с. 228.

⁴ Матла З. Націоналістичне підпілля в Академічній гімназії в 1929-1930 рр. // Ювілейна книга ґімназії у Львові, Філядельфія, 1978, с. 297.

⁵ Посівнич М. Степан Бандера – життя, присвячене свободі, с. 24-25.

²⁷ Стецько Я. Боротьба для боротьби чи змагання за вартості, с. 28.

²⁸ На позначення націоналістів з поза ОУН існував термін "тежнаціоналіст", який в ОУН вживали з ноткою презирливості. Цей термін втім не поширювався на Д. Донцова, котрий в ОУН не перебував, а використовувався головне проти націоналістичного крила в УНДО, а згодом проти ФНЄ.

²⁹ Так само, с. 28.

³⁰ Ребет Д. Спогади, наук. ред Я. Грицак, Львів: Манускрипт-Львів, 2018, с. 78.

³¹ Коссак З. Замітки до дискусії про молодь, Студентський шлях, ч. 9-10, 1932, с. 193

³² Стецько Я. (Іполіт) Динаміка Української Національної Революції, Юнак, ч. 4 (34), 1933, с. 5.

³³ Стецько Я. (Іполіт) Деякі прикмети характеру націоналіста, Юнацтво, 1933, ч. 2., с. 2-3.

³⁴ Що таке українська національна революція, Юнацтво, ч. 3, 1933, с. 2.

³⁵ Стецько Я. Спогади. Відредаґований текст розмов… с. 8.

³⁶ Стецько Я. (Евген Орловський) За творців нової дійсності, Студентський шлях, ч. 5-6 (37-38), 1934, с. 150-152.

³⁷ З новим шкільним роком, Юнак, 1932, ч. 8-9 (26-27), с. 3.

³⁸ Стецько Я. (Іполіт) Динаміка Української Національної Революції, Юнак, ч. 4 (34), 1933, с. 4.

³⁹ Стецько Я. Спогади. Відредаґований текст розмов… с. 11.

⁴⁰ ДАЛО, ф. 108, оп. 1., спр. 320, с. 7.

⁴¹ Економічна ділянка життя на службу вихвольній справі, Юнацтво, ч. 1., 1933, с. 4.

⁴² Великий процес ОУН у Львові. Двадцятьтретій день процесу, Діло, ч. 143, 28 червня 1936, с. 5-6.

⁴³ Долганов П. "Свій до свого по своє": соціально--економічний вимір націотворчих стратегій українців у міжвоєнній Польщі, Рівне: Волинські обереги, 2018, с. 88.

⁴⁴ Гітлєризм, фашизм і український націоналізм, Наш фронт, ч. 2., жовтень 1933, с. 7.

⁴⁵ В справі нашої соціяльної програми, Бюлетень КЕ ОУН на ЗУЗ, № 1, січень 1932, с. 9 в ДАТО, ф. 231, оп. 1., спр. 1222, арк. 36.

⁴⁶ Орловський Є. (Я. Стецько) Панормама. Чи націоналізм – монопартія і диктатура, Визвольний шлях, кн. 12, 1972 с. 1283-1284.

⁴⁷ Здобудемо українські міста зі середини ІІ, Юнацтво, ч. 2., 1933, с. 4-5.

⁴⁸ Здобудемо українські міста зі середини, Юнацтво, ч. 1., 1933, с. 5

⁴⁹ Долганов П. "Свій до свого по своє": соціально--економічний вимір націотворчих стратегій українців у міжвоєнній Польщі, Рівне: Волинські обереги, 2018, с. 85-86.

⁵⁰ ДАЛО, ф. 108, оп. 1., спр. 320, с. 211.

⁵¹ Стецько Я. Боротьба для боротьби чи змагання за вартості? // Українська визвольна концепція, т. 1, с. 26-30.

⁵² Конрад М. Націоналізм і католицизм Львів: Мета, 1934.

⁵³ Зайцев О. Націоналіст у добі фашизму… с. 227.

⁵⁴ Конрад М. Націоналізм і католицизм… с. 20-21.

⁵⁵ Конрад М. Націоналізм і католицизм… с. 25-26; ідентичні закиди М. Конрад зробив під час звернення до українського католицького студенства під час підготовки до святкування "Українська молодь – Христові". Див.: Див.: Українська молодь Христові. Пропамятна книга. Документальний збірник. 1933-1988… с. 57.

⁵⁶ Матла З. Націоналістичне підпілля в Академічній гімназії в 1929-1930 рр. // Ювілейна книга ґімназії у Львові, Філядельфія, 1978, с. 284.

⁵⁷ Баблій Ол. Фридрих Ніцше (В тридцяті роковини смерти), Літературно-науковий вісник, річник XXIX, т. CIV, 1930 с. 994-995.

⁵⁸ Стецько Я. Боротьба для боротьби чи змагання за вартості?... с. 26.

⁵⁹ Так само, с. 28.

⁶⁰ Баблій Ол. Фридрих Ніцше (В тридцяті роковини смерти), с. 994-995.

⁶¹ Стецько Я. Спогади. Відредаґований текст розмов... с. 11-12.

⁶² Юнацтво, ч. 4-5., червень-липень 1933 р., с. 11.

⁶³ Мірчук П. Нарис історії ОУН… с. 253.; така інтерпретація подій емігрантським бандерівським середовищем доволі різко сприйнялось греко-католицьким кліром. Архієпископ Іван Бучко назвав заяву КЕ ОУН про участь польських делегатів, як причину бойкоту пізнішою видумкою та виправданням оунівців. Див.: Українська молодь Христові. Пропам'ятна книга. Документальний збірник. 1933-1988 / ред. М. Грушкевич, Рим, 1991, с. 334

⁶⁴ Зайцев О. Сакралізація Нації: Дмитро Донцов і ОУН… с. 222, 251-253.

⁶⁵ Штикало Д. До проблеми молоді, Студентський шлях, ч. 4 (12), 1932, С. 70.

⁶⁶ Так само.

⁶⁷ Так само, с. 6.

⁶⁸ Пеленський З. Між двома конечностями // Євген Коновалець та його доба. Мюнхен: Видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974, с. 504.

⁶⁹ Кедрин І. Життя - події - люди: спомини і коментарі. Нью-Йорк: Видавнича кооператива "Червона Калина", 1976, с. 144.

⁷⁰ Левицький Д. УНДО і ОУН // Діло. Львів, ч. 5, 07.01.1934.