КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено документи, які свідчать про те, що кгб урср у 1960-ті роки цілеспрямовано збирав інформацію про військовослужбовців армії США, які мали українське коріння. Таких осіб вносили до спеціальних списків і брали на оперативний облік. Нині ознайомлення з цими документами дає змогу побачити, що українські емігранти, народжені у США навіть у третьому поколінні, не втрачали національної ідентичності і жили з думкою про Україну.

В органах кгб вже мали інформацію про те, що українські емігрантські організації в різні періоди виношували стратегічні плани стосовно можливого формування національних підрозділів із колишніх військовиків. Такі задуми розглядали здебільшого у 1920–1930-ті роки. Малося на увазі, що в разі нової глобальної війни між країнами Заходу й срср такі частини зможуть взяти участь у боротьбі за відновлення незалежності України.

Після завершення Другої світової війни такі плани ще упродовж певного часу так само розглядалися. Але що далі, то реалістичність їх бралася під сумнів військово-політичним керівництвом західних країн, зокрема США. Так, у одному з документів із кгб урср у москву зазначалося: "За агентурними повідомленнями, одержаними у 1960 році, голова "Українського народного союзу", який був у той час і президентом Українського конгресового комітету Америки, Дмитро Галичин та голова українського відділення Комітету республіканської партії штату Нью-Йорк адвокат Пізнак Михайло відвідали в червні 1960 р. Вашингтон, де мали бесіду з високопосадовими чиновниками американського уряду стосовно створення українського військового формування для використання в майбутній війні проти срср. У той час американці нібито не пішли на такий крок, заявляючи водночас, що ця пропозиція може бути реалізована у майбутньому" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 14487. – Т.4. – Арк. 189).

 
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 14487. – Т.4. – Арк. 189

Попри це у москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію на цю тему в середовищі українських емігрантських центрів за океаном, зокрема про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

В іншому випадку москву інформували про звіт одного туриста, який під час перебування у США мав зустріч із віце-президентом Українського народного союзу Степаном Куропасем. Той нібито поцікавився у туриста, що відбудеться, якщо коли-небудь на територію України буде десантовано три-чотири дивізії українських парашутистів і чи підтримає їх український народ. У кгб урср зробили висновок, що це було зроблено недарма і що така цікавість ґрунтується на наявних відомостях "про підготовку американців до закидання в Україну диверсантів-парашутистів зі складу українських емігрантів у випадку виникнення збройного конфлікту". Таке штучне нагнітання удаваних загроз і накручування обстановки було характерним для діяльності тогочасних спецслужб в срср. Це робилося як для додаткового підтвердження своєї ваги й потрібності, так і для мобілізації усього державного апарату й населення перед "загрозою" з боку головного противника.

Відтак у кгб урср почали цілеспрямовано складати списки українських емігрантів, які служили в армії США. До них вносили відомості про батьків, місце проживання, участь в українських організаціях, адресу місця служби, рід військ, просування по службі. Нарівні з такими короткими довідками зазначалося, що особа взята на оперативний облік у кгб.

Ось лише деякі нотатки щодо тих, хто потрапив до таких списків у 1960-ті роки:

Дідурик Мирон Андрійович, 1938 р. н., уродженець села Мужилів Підгаєцького району Тернопільської області. У 1960 році закінчив коледж св. Петра в Джерсі Сіті зі званням бакалавра фізики і одночасно, як кадет військової школи, зі званням лейтенанта піхотних військ. Після цього він мав… виїхати для служби в авіадесантній частині США на 3 роки до Західної Німеччини. М. Дідурик є членом "Пласту" і "Українського народного союзу"…

Кравців Микола Богданович, 1935 р. н., уродженець м. Львова, у 1954 р. закінчив із відзнакою військову академію США у Вест-Пойнті, після цього здобув спеціальну підготовку з парашутної справи і ведення партизанських дій у форті Беннінг і служив у танкових частинах США у ФРН… За останніми відомостями, є викладачем в академії Вест-Пойнт. Раніше брав активну участь у діяльності молодіжної націоналістичної організації "Пласт", був бунчужним куреня "Лісові чорти". Батько його – Богдан Кравців є активним українським націоналістом, одним із редакторів газети "Свобода", членом правління "Наукового товариства ім. Т. Шевченка".

Кузик Роман Дмитрович, 1941 р. н., у 1963 р. закінчив університет у Нью-Брансвіку, штат Нью-Джерсі, і одночасно військові курси, а потім у званні лейтенанта виїхав для спеціальної підготовки у форт Беннінг, штат Джорджія.

Скоцко Михайло Дмитрович, приблизно 1935 р. н., після закінчення Бруклінського коледжу 4 роки служив у військовій академії США, одночасно вивчав китайську мову. У 1961 р. закінчив військову академію Вест-Пойнт і одержав призначення на військову базу у штаті Джорджія…

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 14487. – Т.4. – Арк. 191–192).

 
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 14487. – Т.4. – Арк. 191–192

Серед інших найдокладніші відомості наведено про Степана Миколайовича Олека. Зазначено, що його батьки народилися в Америці і займали вагоме становище в "Українському народному союзі". Батько Микола був головою чиказького окружного комітету цієї організації, мати Олена – радницею. Син Степан так само був членом УНСоюзу, членом католицького "Товариства св. Йосифа" і українського приходу св. Йосифа в Чикаго. Народився у Клівленді, де закінчив початкову католицьку школу, а після цього – середню школу в Чикаго. Після завершення навчання в приватному коледжі в Сідар-Рапідс, штат Айова, одержав ступінь бакалавра мистецтв і одночасно звання ІІ лейтенанта авіації США.

Крім цього, в документі кгб акцентується увага на тому, що Степан Олек під час проходження служби у 1965 році на військово-повітряній базі Вебб, штат  Техас, пишався своїм українським походженням і навіть виступив з ініціативою про надання своєму навчальному підрозділу назви "The Flying Cossaks"  ("Летючі козаки"), а як знак розрізнення – зображення тризуба червоного кольору на чорному тлі.

"Командування ВПС США, – зазначається в документі, – присвоїло український націоналістичний символ "тризуба" як знак розрізнення навчальному класу "66-с" з підготовки офіцерів-пілотів надзвукових реактивних літаків військово-повітряної бази Вебб у Техасі. Крім цього, зазначеному навчальному підрозділу надано назву "Летючі козаки". Знак тризуба носиться військовослужбовцями класу "66-с" на лівому рукаві уніформи, а також є на фюзеляжах навчальних літаків. Після закінчення льотної школи її випускники носять знак тризуба упродовж усього терміну служби в армії. Також створена книга випускників з'єднання зі знаком тризуба на обкладинці" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 14487. – Т.4. – Арк. 194).

 
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 14487. – Т.4. – Арк. 194

У газетах української діаспори, які виходили у США і передплату на які оформлював кгб усср через Товариство культурних зв'язків з українцями за кордоном, міститься дещо більше інформації про Степана (Стефана, Стіва) Олека. Зазначається, що  для затвердження відзнаки потрібно було надати командуванню авіабази розповідь про неї, своєрідну історичну довідку. У родині Степана зображення тризубу було завжди, воно сприймалося як національний символ. Для отримання більшої інформації він нібито звернувся до свого знайомого колекціонера відзнак і геральдики Ореста Городицького з Чикаго. Той допоміг підготувати довідку. У ній ішлося про те, що тризуб – "це герб міфічного бога морів Нептуна-Посейдона, що цей старовинний герб прийняв за свій український князь Володимир Великий, який прийняв християнство з Візантії та охрестив Україну й опісля під цим гербом захищав від нападів варварів не лише свою країну, але й Європу з її християнською культурою".

Командуванню бази та курсантам навчального класу цей символ сподобався, і його взяли за емблему. І це при тому, що у підрозділі більше не було українців за походженням. У пам'ятній книзі випускників класу "66-с" серед іншого зазначалося, що український тризуб був гербом у незліченних битвах, в обороні Західного світу і всього, що найдорожче – свободи і волі. Відтак клас носить його з глибокою повагою і обов'язком до світлих традицій тризуба і готовий продовжити захист тих цінностей, які тризуб обороняв.

Після закінчення вишколу всі випускники класу "66-с" (за одним відомостями, таких було 48, за іншими – 41) мали право упродовж подальшої служби носити емблему з тризубом на рукаві. А капітан Степан Олек, як зазначається в одній із публікацій, хоч і народжений в Америці, "повсюди признається, що він українець козацького роду".

Упродовж наступних років і десятиліть, як свідчать публікації з емігрантської преси, "Летючі козаки" нерідко проводили зустрічі випускників, на яких пригадували ті давні події. Учасником тих зустрічей неодмінно був і Степан Олек. Влітку 1995 року він побував в Україні, у Львові, як волонтер-інструктор з англійської мови, навіть не здогадуючись, що донедавна значився на оперативному обліку в кгб усср.

Водночас, крім С. Олека, до "списків кгб" потрапили й інші американці українського походження, які проходили службу саме у Військово-повітряних силах США. Усіх їх брали на замітку як таких, що в разі нового глобального протистояння можуть долучитися до визволення землі своїх предків від більшовицько-російського імперіалізму.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.