Нестор і Галина. В тісних «обіймах» ГПУ
Серед різних осередків і політичних течій української еміграції окремий напрямок в органах ГПУ був відведений для роботи по колишніх махновцях. Найбільше уваги було прикуто до Нестора Махна, для оперативної розробки якого намагалися використовувати осіб із його найближчого оточення. Щоб дізнаватися про потаємні плани повстанського отамана, чекісти вдалися за кордоном навіть до схиляння на свій бік його дружини Галини Кузьменко. Про те, як це відбувалося і як невдовзі "віддячили" їй за співпрацю – у досі невідомих розсекречених документах із архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України.
Серед різних осередків і політичних течій української еміграції окремий напрямок в органах ГПУ був відведений для роботи по колишніх махновцях. Найбільше уваги було прикуто до Нестора Махна, для оперативної розробки якого намагалися використовувати осіб із його найближчого оточення. Щоб дізнаватися про потаємні плани повстанського отамана, чекісти вдалися за кордоном навіть до схиляння на свій бік його дружини Галини Кузьменко. Про те, як це відбувалося і як невдовзі "віддячили" їй за співпрацю – у досі невідомих розсекречених документах із архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України.
"Самураїха"
Вперше в документах ОГПУ СРСР згадування про Галину Кузьменко з'являється у 1922 році. Того року Махно із групою прибічників у пошуках кращої долі виїхав із Румунії до Польщі. Одразу після перетину кордону усіх затримала польська дефензива (контррозвідка) і помістила до табору для інтернованих у Стшалково. Нестор перебував під особливим наглядом і не мав права виходити за огорожу. Галина ж, яка була вагітною, могла звертатися поза межами табору по медичну допомогу і більш-менш вільно пересуватися. Відтак Махно доручив їй передати заяву до посольства УСРР у Варшаві. У ній ішлося про початок переговорів стосовно укладання угоди з радянською владою про можливість повернення на батьківщину.
Про візит дружини Махна консульський відділ посольства одразу сповістив наркомат закордонних справ УСРР. У листі від 29 липня 1922 року зазначалося, що Г. Кузьменко "робила враження перемученої і знеохоченої, просила навіть маленької грошової допомоги". Тоді їй відповіли, що уряд УСРР навряд чи вестиме переговори стосовно всієї групи махновців. При цьому зазначили, що кожен може індивідуально просити про амністію як такий, що активно боровся з Радянською владою. Такі звернення, мовляв, розглядатимуть і окремо прийматимуть рішення. Відповідь Галину не задовольнила, і вона попросила, щоб її заяву все ж надіслали до наркомату закордонних справ УСРР.
Вірогідно, про ті ж події йдеться у листуванні Варшавської резидентури з ГПУ УСРР. В оперативному повідомленні під назвою "Махно" співробітник резидентури зазначає що надсилає дві світлини Г. Кузьменко і при цьому додає: "Знімок зроблено під час її останнього перебування у Варшаві. Тут додаю. З цього фотознімка ви побачите, як дуже змінилася Галина. Дуже складно її доправити до Харкова дип. вагоном. Але в розмові з консулом з'ясувалося, що можна розраховувати на те, що це вдасться зробити" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 18.– Т. 3. – Арк. 192).
Тобто в ГПУ тоді розглядали певні варіанти стосовно таємного перевезення дружини Нестора Махна з Польщі до СРСР в дипломатичному вагоні і можливості її використання в якихось оперативних розробках. Але продовження цієї історії в архівних документах не виявлено.
Інше її звернення до консульського відділу посольства СРСР з проханням про повернення на батьківщину датоване 1928 роком. То було вже у Франції. Галина з Нестором тоді мешкали у передмісті Парижу Венсенні. Про обставини переїзду вона пізніше розповідала таке. Із Польщі вони разом виїхали до Данцигу. Там Махна заарештували, а вона подалася до Берліну. У Берліні анархіст Волін допоміг їй оформити документи для переїзду до Франції. У 1925 році з Данцингу до Парижу приїхав Махно. Із 1925 по 1927 рік вони жили разом. У 1927 році розлучилися і лише періодично зустрічалися до його смерті у 1934 році. Причину розлучення пояснювала тим, що у Нестора прогресував туберкульоз – із легень перекинувся на кістки, і вона боялася, щоб від нього не заразилася донька.
Насправді криза в стосунках між Галиною і Нестором назрівала давно, і причини розлучення були набагато глибшими. Про подробиці цього в архівних документах не йдеться. Водночас у паризькій резидентурі знали про це і намагалися використати цю обставину в оперативних цілях. Про розлучення Галина писала і своїм рідним – мамі й братам, які мешкали в України. Ці листи регулярно читали в ГПУ. З них дізнавалися про її настрої і погляди.
На той час в оперативній розробці ГПУ вже знаходилися практично всі близькі родичі й знайомі Нестора Махна. Їх ретельно вивчали на предмет можливого використання проти нього. Одночасно завели окрему справу-формуляр, розробляли різноманітні операції й комбінації, щоб дізнатися про його плани, впроваджували в його оточення агентуру, про що раніше розповідалося на підставі розсекречених документів із архіву Служби зовнішньої розвідки України.
Нестор Махно у документах Іноземного відділення ҐПУ УСРР
Відтак взялися й за родичів та знайомих дружини. З окремими встановлювали конспіративні оперативні контакти, щоб отримати якомога більше необхідної інформації. Серед архівних документів є довідка ГПУ УСРР, датована листопадом 1932 року, про бесіду з рідним братом Галини Миколою Кузьменком. Той розповів таке: "Галина з Махном розлучилася і нині бідує. В минулому у неї з Махном часто відбувалися непорозуміння на підставі різних політичних поглядів, оскільки вона стояла на радянській платформі. Галина серед колишніх махновців і білої еміграції, що перебуває в Парижі, має великі зв'язки" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7935.– Арк. 76).
Наприкінці довідки зазначається, що бесіда з Миколою Кузьменком наводить на думку, що Галина могла б піти на контакт з ГПУ. І такий контакт невдовзі відбувся.
Про подробиці залучення Галини Кузьменко до співпраці з паризькою резидентурою ОГПУ СРСР в наявних архівних документах відомостей немає: ні рапорту на вербування, ні підписки про нерозголошення факту такої співпраці, ні того, як вона сприйняла таку пропозицію. Лише зазначається, що вона одержала псевдо "Самураїха" за аналогією з тим, що в оперативній розробці Нестор Махно проходив як "Самурай".
Про те, що їй дали псевдо "Самураїха", Галина могла й не знати. На той час вона працювала в Союзі українських громадян у Франції (СУГУФ). Це була совєтофільська організація з центром у Парижі. Вона об'єднувала українців, які визнавали себе громадянами суверенної Української соціалістичної радянської республіки. СУГУФ був в опозиції до інших українських емігрантських націоналістичних організацій, зокрема до Державного центру УНР в екзилі. Відтак працівники паризької резидентури ОГПУ під час встановлення контакту з Галиною могли виступати від імені цієї організації або "Товариства друзів Радянського Союзу", або радянського посольства, що нерідко практикувалося, і обіцяти сприяння в поверненні на батьківщину в обмін на виконання певних прохань.
Розрізнені довідки про виконання нею таких окремих завдань стосуються 1934–1935 років, вже після смерті Махна. Він помер у липні 1934 року. Тобто, як свідчать архівні документи, її не використовували в заходах безпосередньо проти нього. Серед виявлених матеріалів немає жодних її свідчень, які б певним чином компрометували Махна чи зображували його в негативному світлі. Навпаки, вона захищала його і намагалася це робити в публічному просторі.
Зокрема, так сталося після того як Микола Капустянський, який на той час був лідером української громади у Франції і активним діячем ОУН, опублікував у газеті статтю на смерть Махна. У ній він піддав критиці того за діяльність у роки Української революції 1917–1921 років. На це під час однієї з розмов із М. Капустянським Галина зазначила таке: "Пане генерале, я йшла до Вас для того, щоб сильно сваритися за статтю, яку Ви надрукували в "Українському Слові" з приводу смерті мого чоловіка. Я не лише як дружина, а й і як найближчий соратник Махна в антибільшовицькій боротьбі змушена протестувати проти необ'єктивності, яку Ви допустили в статті. Це свідчить про те, що Ви не знаєте і не вивчали Махновщину. Я буду всіма доступними для мене способами спростовувати Ваші звинувачення в бандитизмі, погромах тощо" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7932.– Арк. 5).
Ця розмова з М. Капустянським не була випадковою. В ГПУ вирішили цілеспрямовано використати Г. Кузьменко в роботі стосовно ОУН.
У колі визначних діячів ОУН
"Ми поставили перед собою завдання просування Самураїхи в кола ОУН, – йдеться в одному з листів із паризької резидентури, – …Із останньої доповіді джерела випливає, що це завдання ми виконаємо. Щоправда, для цього знадобиться час. Зміст доповіді свідчить про те, що джерелом зацікавилися і нині К., вочевидь, її обробляє. Потрібно передбачити, що ОУН зацікавиться зв'язками С. в Україні, і ці зв'язки захоче використати для своєї роботи" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7932.– Арк. 4).
А починалося все так. Як свідчать архівні документи, в листопаді 1934 року у Парижі Союз повернення на батьківщину влаштував вечірку, присвячену річниці жовтневої революції 1917 року. На ній була присутня і Галина Кузьменко. Вона підійшла до секретаря Союзу і звернулася з проханням допомогти "розшукати серед радянської колонії ту людину, яка була знайома з її чоловіком".
Секретар цього Союзу виявився джерелом паризької резидентури ГПУ. Він одразу повідомив про це прохання свого куратора. Після цього зв'язався з Галиною і домовився про зустріч. Під час тієї зустрічі, як йдеться у звіті резидентури, "з'ясувалося, що вона в основному в курсі всіх переговорів, які ми вели з "Самураєм", що вона хотіла б продовжити з нами зв'язок, розпочатий з її чоловіком". Тобто працівник ГПУ, який прийшов на зустріч, раніше виходив під певною легендою на контакт із Нестором Махном і вів, вочевидь, з ним розмови про амністію, можливість повернення на батьківщину, видання спогадів тощо.
У розмові з Галиною з'ясували, що вона особисто знайома з діячами ОУН Бойківим, Стасівим та іншими, раніше бувала на зібраннях членів ОУН і там до неї нібито непогано ставилися. Але після смерті Махна перестала ходити на ці заходи і що увесь час у неї забирають пошуки засобів до існування, оскільки не вистачає коштів на прожиття.
"Ми їй дали поки що завдання поновити відвідання громади ОУН, – зазначається в звіті, – увійти в довіру, співробітничати в газеті Укр. Слово (до речі, вона її передплачує), встановлювати зв'язки серед впливових осіб керівництва. На перший раз ми їй порекомендували вступити з генералом Капустянським у полеміку з приводу його статті в Укр. Слові на смерть чоловіка" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7932.– Арк. 3).
Після цієї зустрічі в резидентурі дійшли висновку, що слід і надалі підтримувати з Г. Кузьменко зв'язок і що час покаже, наскільки це доцільно. І закінчується звіт фразою: "Надалі називатимемо її "Самураїха".
Невдовзі, у грудні того самого року, вже Галина звітувала про те, як їй вдалося виконати поставлене завдання. Вона розповіла про зустріч з Капустянським, про те, як висловлювала обурення публікацією про Махна і загалом про їхнє спілкування. Зокрема, зазначила, що на запитання про політичні переконання вона відповіла так: "Перш за все, я українка, інтереси України для мене є найдорожчими. Я дуже багато здоров'я і сил віддала боротьбі проти більшовиків і ненависть, яка, було, згасла до них, останнім часом знову з'явилася. Смерть від голоду моєї матері, багатьох родичів не може не викликати у мене відрази до більшовизму. Я, повторюю, українка, люблю свій народ. Але від своїх анархістських поглядів я не відмовляюся і не відмовлюсь" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7932.– Арк. 6–7).
Капустянський ще цікавився зв'язками з колишніми махновцями, скарбами, залишеними Махном на території України, згадував про свої зустрічі з ним і обговорення спільних планів, розповідав про програму ОУН. Про все це Галина переповіла "людині з радянської колонії". У резидентурі ретельно проаналізували цю ситуацію. Попередній задум про підставу Капустянському зв'язків Г. Кузьменко в Україні відкинули. Не хотіли, щоб він зі своїм досвідом і авторитетом сприяв розростанню підпілля і нелегальних організацій серед колишніх махновців. Мовляв, це створить зайві проблеми для ГПУ і "підніме авторитет ОУН перед іноземними розвідками".
Відтак зійшлися на тому, що потрібно додатково вивчати саму Галину, її можливості, близьких родичів, зв'язки у УСРР і за кордоном, взяти на контроль все листування, а потім вже підготувати ґрунтовний план її використання. Але, як свідчать наявні архівні документи, ця справа не мала розвитку. Обмежилися перевірками, збиранням відомостей про родичів і знайомих, аналізом перехоплених листів.
Зокрема, у листах до брата Г. Кузьменко переймалася його тяжкою долею, як могла, надсилала йому невеликі кошти, щоб підтримати, цікавилася життям у своєму рідному селі Піщаний Брід (нинішня Кіровоградська область), розповідала про себе і про свою доньку. Але чекісти не знаходили там важливої оперативної інформації, яка могла б бути корисною для подальшої роботи з нею. Вочевидь через це інших відомостей, які б свідчили про продовження співпраці, в архівних фондах розвідки не виявлено.
Ув'язнена сталінського ГУЛАГу
Про ту нетривалу співпрацю, якщо це можна так назвати, немає згадувань і в матеріалах, датованих роками після закінчення Другої світової війни. Тоді, у серпні 1945 року, Галину разом з донькою Оленою затримали органи НКГБ СРСР у Берліні. Вони там під час війни працювали на різних підприємствах. Галина не приховувала, що була дружиною Нестора Махна, хоч і мала інше прізвище. А в доньки були документи на прізвище Міхненко.
Під час попереднього слідства у Г. Кузьменко цікавилися, чим вона займалася в еміграції. У своїх спогадах вона писала, що їй пропонували поїхати разом з працівниками НКГБ до Франції і показати тих емігрантів, які виступали проти СРСР. Вона відмовилася і нібито заявила, що про це нічого не знає. Також вона зазначала, що їй була огидна така пропозиція і що вона ніколи б не стала зрадницею членів еміграції, незалежно від того, петлюрівці вони чи білогвардійці.
Її з донькою відправили до Києва, де провадилося слідство. Невідомо, чи під час слідства вона для пом'якшення вироку розповідала про свої минулі контакти з радянськими представниками у Парижі. Але навряд чи це зіграло б якусь роль у тій ситуації. За головну провину їй ставили те, що була дружиною керівника банд на Україні Нестора Махна і разом з ним у 1919–1921 роках брала участь у збройній боротьбі проти радянської влади. Відтак за рішенням Особливої наради МВС СРСР від 16 серпня 1946 року Галину Кузьменко засудили до восьми років виправно-трудових таборів, а Олену – до п'яти років заслання.
Галина відбувала покарання в Мордовії (Дубровлаг), де умови, за її спогадами, були жахливими. Донька – у Казахстані. Там вони невдовзі доживали віку, добиваючись від місцевої і центральної влади права на вільне пересування, на отримання житла і пенсії. Про ту далеку епопею, коли вона пішла в Парижі на співпрацю з представником "радянської колонії", щоб отримати якесь сприяння у можливому поверненню на батьківщину, вона ніколи не згадувала.
Померла Г. Кузьменко у Джамбулі у 1978 році. У той період органи КГБ ще відстежували діяльність шанувальників Нестора Махна і так званих анархо-синдикалістів. Ці тісні "обійми" Галина, вочевидь, також відчувала на собі до останніх днів життя.
