Візит гетьмана Павла Скоропадського до Німеччини
Павло Скоропадський здійснив офіційний візит до Німеччини в першій половині вересня 1918 року. Його детально, ледве не погодинно описав гетьман у своїх спогадах. Запрошення виходило від самого імператора Вільгельма ІІ.
Влітку 1918 р. в Україні накопичилася низка проблем внутрішнього і зовнішньополітичного характеру. Вони потребували втручання вищого німецького керівництва. Важкі літні поразки німецьких військ на Західному фронті фактично означали програш Четверного союзу у Світовій війні з усіма негативними наслідками для Гетьманату. І Павло Скоропадський це розумів.
Спочатку до Німеччини мав поїхати голова Ради Міністрів Федір Лизогуб. Програму перебування готувало посольство України, узгоджуючи плановані заходи з німецькою стороною. Німецький посол у Києві Альфонс Мумм також орієнтував наше Міністерство закордонних справ про коло питань, які українці мають пропонувати для обговорення на переговорах.
Візит розпочався 17 серпня. Федір Лизогуб і члени делегації відвідали низку промислових центрів, зав'язали контакти з представниками бізнесових кіл, зокрема, експортного товариства "Ausfuhr Gesellshaft". Однак візит отримав досить низький рівень прийому як для делегації уряду дружньої держави.
Переговори велися в основному з державним секретарем Міністерства закордонних справ Німеччини Паулєм Гінце. За словами прем'єра, вони торкалися питань "про границі, про затяжку наших мирних переговорів з більшовиками, про Холмщину, Крим та інше. Всі питання рішено в самому корисному для нас розумінні".
Насправді важливих рішень ухвалено не було, але німецька сторона отримала уявлення про актуальні для Гетьманату проблеми. Павло Скоропадський також вважав, що поїздка Федора Лизогуба до Берліна була корисною, але справа залишалася не до кінця з'ясованою.
Зокрема, це стосувалося Криму, Чорноморського флоту, розгортання української армії тощо. Цілком ймовірно, що з Федором Лизогубом велися розмови й про прискорення укладання нових економічних угод, а він, знаючи настрої міністрів, і без консультації з гетьманом не міг дати певних обіцянок.
Крім того, під час візиту в одному з інтерв'ю Федір Лизогуб висловився про можливість створення оборонно-наступального союзу України з Росією на засадах Переяславської ради. Ця заява у Німеччині викликала здивування, а в Україні - бурхливу реакцію з боку опозиції.
Голова делегації на переговорах з РСФСР Сергій Шелухін готовий був на знак протесту подати у відставку. Гострі публікації на тему інтерв'ю з'явилися у пресі. МЗС поспішило пояснити це як неточну передачу німецькими журналістами сказаного прем'єром.
Федір Лизогуб тільки 2 вересня з'явився на засіданні Ради Міністрів. Безумовно, він зробив доповідь гетьманові. Однак в протоколах засідань уряду відсутні відомості щодо його інформації про візит до Німеччини. Не виключено, що він зробив це на закритому засіданні, яке не стенографувалося.
Німці відразу після візити Федора Лизогуба вирішили терміново запросити до Німеччини Павла Скоропадського. В Берліні серйозно побоювалися, що в умовах все більш очевидних перемог Антанти Гетьманат якщо й не відмовиться від підписання економічних угод, то істотно обмежить обсяги продовольчо-сировинних поставок.
У німецькому генеральному штабі усвідомлювали воєнний програш, але планували протриматися до кінця року. Після поразки в битві при Марні (16 липня – 6 серпня) військове і харчове забезпечення армії було незадовільним, в містах Німеччини ширився голод. Завершення дії торговельно-економічних угод, укладених ще з УНР, створювали критичну ситуацію з продовольчою ситуацією в країні.
У кінці серпня Альфонс Мумм передав від імені імператора запрошення Павлу Скоропадському відвідати з візитом Німеччину. Програма його прийому була вже розроблена. Німецький посол назвав день зустрічі з імператором Вільгельмом ІІ – 5 вересня 1918 р.
Як відомо, поїздка готувалася в умовах надзвичайної спішності та секретності. Павло Скоропадський повідомив про неї тільки Федора Лизогуба і кількох осіб. Про це не знав навіть начальник штабу Гетьмана генерал Борис Стелецький.
Всю організацію подорожі від Києва до Постдама (потяг, бригада машиністів, збройна охорона) взяли на себе німці. Гетьмана супроводжували заступник міністра закордонних справ Олександр Палтов, ад'ютант Гнат Зеленевський і колоритний ординарець туркмен Абдул Західов.
Замість посла Альфонса Мумма до Німеччини відбув радник німецького посольства у Києві Ганс Берхем, а також капітан Вернер Альвенслебен, який вважався посланцем кайзера при гетьмані. Посол залишився в Києві, очікуючи підписання економічних угод.
Офіційний візит П. Скоропадського до Німеччини 4-15 вересня 1918 р. отримав найвищий державний рівень. Відбулися зустрічі і переговори гетьмана з імператором Вільгельмом ІІ, канцлером Георгом Гертлінгом, керівництвом Генштабу Паулєм Гінденбургом і Еріхом Людендорфом, державним секретарем МЗС Паулєм Гінце, відомим промисловим магнатом Густавом Круппом, відвідання військово-морської бази в Кельні.
Поїздка делегації супроводжувалася урочистими прийняттями та широкою культурною програмою. Павло Скоропадський отримав одну з найвищих імперських нагород – Великий хрест ордена Червоного Орла.
Результати поїздки гетьмана були вагомими й обнадійливими - згода керівництва Німеччини на початок переговорів про входження Криму до складу гетьманської держави, передачу Чорноморського флоту, формування регулярної армії, в тому числі й окремих з'єднань за німецький кошт на українсько-російському пограниччі.
Зазвичай успішні наслідки візиту Павла Скоропадського пояснюються в основному поважним ставленням керівництва Німеччини до особи гетьмана. Однак, був й надважливий спонукальний мотив, який змусив вищі кола Німеччини не тільки влаштувати помпезний прийом Павлу Скоропадському, але й погодити низку життєво важливих для України питань.
Справа в тому, що термін дії торговельно-економічних угод, укладених з урядом УНР 23 квітня 1918 р., закінчився у липні. Договірні умови щодо поставок продовольства і сировини, обмінні операції виконувалися повільно.
У серпні за наполяганням союзників для підготовки нового договору була створена тристороння українсько-німецько-австрійська комісія. Українську частину очолив міністр торгівлі і промисловості Сергій Гутник, німецьку – посол Адольф Мумм, австро-угорську – посол Йоганн Форгач.
Українські міністри затягували переговори. Це викликало не просто серйозне занепокоєння, а глибоку стривоженість посла Адольфа Мумма. 12 серпня у листі до МЗС він писав, що переговори "просуваються черепашиним кроком".
Причини він вбачав у тяжких враженнях українців від літніх поразок Німеччини на Західному фронті, а також у надмірних запитах, на яких доводиться наполягати за вимогами Берліна. Посол констатує, що з міністром Гутником "важко працювати "російськими методами".
Усвідомлюючи, що тактика "батога" щодо українських переговірників не дає бажаного результату, Адольф Мумм пропонує МЗС вдатися до тактики "пряника" - погодити в уряді нагородження "прусськими орденами головних українських учасників переговорів".
При цьому повідомити їх вже зараз про таку приємну можливість при сприятливому завершення переговорів. Посол висловлює впевненість, що "високі нагороди неодмінно справлять враження на український уряд і принесуть нам реальну користь".
Канцлер Георг фон Гертлінг погодив такі заохочувальні заходи. Але виявилося, що для отримання потрібних союзникам обсягів поставок необхідні більш вагомі "презенти".
Підчас перебування в Берліні Павло Скоропадський отримав запевнення німецького керівництва в позитивному розв'язанні багатьох важливих для України проблем, зокрема щодо Криму і Чорноморського флоту, формування українських збройних сил.
9 вересня Гетьман дав Федору Лизогубу телеграфну вказівку негайно підписати нову угоду. Вечірнє засідання уряду вночі оголосили закритим і вже під ранок 10 вересня уповноважили Сергія Гутника підписати загальний економічний договір, що й було вчинено того ж дня.
Українська Держава зобов'язалася поставити до початку грудня 40 млн пудів зерна, муки, круп, 6 млн пудів рогатої худоби тощо. Крім того додавалися поставки овець – 160 тис. голів, домашньої птиці – 2 млн, сала 400 тис. пудів, масла і сирів 60 тис. пудів, цукру 2,5 млн пудів, спирту до 20 млн літрів.
Не маючи інформації про результати візиту гетьмана і усвідомлюючи всю обтяжливість нових зобов'язань, в прийнятій постанові міністри зробили характерне застереження: "Рада Міністрів рахує, все ж таки, необхідним прийняти на себе моральну відповідальність за підпис договору, умови котрого не можна визнати цілком погожими".
Після укладення нових угод Вільгельм Гренер і Адольф Мумм прибули до Німеччини, де в останній день візиту Павло Скоропадський дав на їх честь прийом. Після перегляду опери "Летючий голландець" він з ними розпрощався.
Адольф Мумм і Вільгельм Гренер залищилися в Берліні, а Павло Скоропадський 17 вересня повернувся до Києва. Безперечно, гетьман мав всі підстави бути задоволеним виявом високої публічної поваги до нього як глави держави і результатами візиту, яких він домагався від самого приходу до влади.
Наприкінці літа 1918 року Німеччина гостро потребувала продовольства, яке можна було отримати з України. Питання нових економічних угод можна вирішити тільки безпосередньо з Павлом Скоропадським. В результаті поставлена мета була досягнута – за вказівкою гетьмана договори були укладені.
Домігся свого й Павло Скоропадський. Втримати Крим і Чорноморський флот німецьке керівництво вже не могло.
Динамічний фінал Першої світової війни не дав шансів ні Німеччині, ні Гетьманату скористатися плодами останнього в історії Німецької імперії візиту глави іноземної держави.
