Оживляючи пам’ять. Чому Національний заповідник "Бабин Яр" має вийти за межі некрополю чи музею
На плівці 1942 рік, за спинами усміхнених гітлерівських офіцерів – окупований Бахмут, за декілька днів – почнуться масові страти. У першу чергу вони торкнуться євреїв, але не тільки їх. Страчені будуть і ті, хто якимось чином провинився, не там перейшов дорогу, просто не сподобався патрулю. Колись люди, які не мали особистого досвіду російсько-української війни, так само дивитимуться на фото росіян у Бахмуті, Бучі, Маріуполі. І лише збережений нами контекст, збережена пам’ять не дадуть ввести глядачів в оману.
З любительської чорно-білої кінохроніки на нас дивляться усміхнені обличчя. В минулому це - комерсант, електрик, клерк – такі ж люди, як ми. Приємні, симпатичні.
Але ми знаємо контекст.
На плівці 1942 рік, за спинами цих усміхнених гітлерівських офіцерів – окупований Бахмут, за декілька днів – почнуться масові страти. У першу чергу вони торкнуться євреїв, але не тільки їх. Страчені будуть і ті, хто якимось чином провинився, не там перейшов дорогу, просто не сподобався патрулю.
Колись люди, які не мали особистого досвіду російсько-української війни, так само дивитимуться на фото росіян у Бахмуті, Бучі, Маріуполі. І лише збережений нами контекст, збережена пам'ять не дадуть ввести глядачів в оману. Завдяки цій пам'яті світ буде знати, що на знімках не електрики, клерки чи комерсанти, а вбивці, ґвалтівники і кати.
Долаючи "Голокост пам'яті"
Війна вимагає нових підходів до меморіалізації. Два найпоширеніших в Україні формати роботи з пам'яттю – кладовище і музей – не роблять пам'ять живою.
Вони виносять її в простір дат і офіційних заходів, які мало торкаються нашого життя.
Результат цього підходу відображають цифри: у 2021 році лише 55% українців знали, що Бабин Яр знаходиться в Києві, а 26% зізналися, що їм невідомо його місцезнаходження.
Майже 30% українців думає, що Голокост стосується тільки євреїв. Масштаб трагедії вражає, але у свідомості вона ніби локалізована в межах одного етносу.
Та поруч з українськими євреями у похованнях Бабиного Яру лежать також військовополонені, підпільники, члени Організації українських націоналістів…
І це є відлунням імперського наративу, того "Голокосту пам'яті", який вчинив СРСР, щоб фрагментувати наше сприйняття себе. Змусити нас повірити, що злочини стосувалися інших. Але там, де пам'ятають про Голокост, будуть пам'ятати також про всіх нас – людей. Про Голодомор. Про Катинь. Про Сюргюн. Про Великий терор.
Сьогодні на цій фрагментації базується російська ідеологія війни проти України.
Росіяни хотіли би переконати світ, що вони воюють з якимись уявними групами – "бойовиками", "нацистами", ще кимось. Але в масових похованнях лежать звичайні українці, і звичайних українців вбивають російські ракети у Чернігові, Краматорську, Одесі, Львові, інших містах.
Жертвами у Бахмуті 1942 і 2022, у Бабиному Яру 80 років тому і у війні сьогодні ставали і стають громадяни України, незалежно від своєї етнічної приналежності.
Це – наші спільні трагедія і біль. Наша спільна історія.
Щеплення від зла
"Наказується всім жидам міста Києва і околиць зібратися в понеділок дня 29 вересня 1941 року до год. 8 ранку при вул. Мельника – Доктерівській…" – цими словами починається трагедія Бабиного Яру.
Тисячі людей – переважно жінки, діти і літні люди – прямують у невідомість. Вони думають, що їх зібрали для депортації – не вбивати ж ведуть цивілізовані німці тисячі наляканих і безпорадних цивільних?
Але відбувається тривожне: у людей відбирають речі, документи і цінності… І чим ближче до Яру – тим чіткіше звучать постріли. Тих, хто зрозумів, що їх насправді чекає, заштовхують назад у колони кийками та вівчарками. За два роки окупації німці вб'ють тут близько 60–70 тисяч євреїв. І ще десятки тисяч тих, хто не вписувався в арійську доктрину.
Саме поняття "геноцид", до якого ми звертаємося зараз і за який плануємо судити воєнних злочинців росії у майбутньому, виникло як реакція цивілізованого світу на Голокост.
Варварство і жорстокість нацистів змусили людство винайти нові терміни і поняття, щоби зло не залишилося непокараним.
Сьогодні ми стикаємося з нацизмом у його іншому різновиді – рашизмі. Але за новою назвою стоять старі методи. Гітлер хотів остаточно вирішити єврейське питання, Путін так само остаточно хоче вирішити питання українське.
Тому Бабин Яр важливий нам для протидії реінкарнації зла, адже не пропрацьоване розуміння геноциду веде до його повторення.
Сьогоднішні вбивці у формі російської армії виросли з дітей, для яких Голокост був не злочином проти людяності – "лише" злочином проти євреїв.
Так само і геноцид кримських татар чи чеченців був "лише" злочином проти невеликих етносів.
Можливо, євреї, киримли і чеченці це "заслужили"? Можливо, й українці "заслужили" те, що з ними відбувається? А значить "все не так однозначно", що дає можливість російським солдатам легко вбивати, катувати і гвалтувати в Україні, а російським обивателям – так же легко їх виправдовувати.
Свого часу їм не зробили "щеплення від зла": СРСР не навчав осмислювати злочини проти людяності, щоб на поверхню не випливли такі ж злочини, здійснені радянською владою. Адже серед держав, що закінчували Другу світову війну, Радянський Союз був не лише одним із переможців, але й одним із зачинщиків, який здійснював власні геноциди.
Пам'ять, яка живе в нас. Стратегія для Бабиного Яру
Концепція Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр", яку створили українські історики і громадські діячі, публічно обговорювалося у 2021 році.
Широкомасштабне вторгнення на початку 2022 поставило на паузу питання розвитку заповіднику.
Воно ж тепер робить його ще актуальнішим і вимагає переосмислення – після тих десятків менших "бабиних ярів", які залишила після себе російська армія в Україні.
Тут теж є паралелі нацизму з рашизмом: київський Бабин Яр – найбільше місце страти євреїв, але не єдине. Загалом в Україні їх близько 2000. Навчившись працювати з пам'яттю про трагедії минулого, ми навчимося цьому і в контексті трагедій сучасності. Щоб через 20-30 років не з'ясувалося, що про Бучу, Маріуполь, Оленівку нічого не знає чверть українців….
Злочини проти людяності не мають термінів давності.
Щоб з часом злочинці не замаскувалися, не перефарбувалися, не перевзулися. Щоб російські офіцери й солдати 234 десантно-штурмового полку чи 5 танкової бригади, що вчинили злочини, були так само відомі, звинувачені і засуджені як учасники нацистських айнзатцгруп.
І пам'ять про це теж не має "строку придатності".
Вона не для роковин чи окремої групи людей – для всіх нас, назавжди.
Для цього Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр" має вийти за межі некрополю чи музею. І те й інше важливо, але обидва ці прояви пам'яті – об'єктні, а не суб'єктні.
Некрополь, як і музей лише фіксують події минулого – нам же потрібен єдиний наратив про геноцид, "жива пам'ять", яка постійно присутня у суспільстві, а не виринає до чергової дати.
Заповідник "Бабин Яр" повинен стати головним суб'єктом формування такого наративу.
Поки що його відсутність виливається у брак стратегічного бачення щодо меморіалізації, фіксації та дослідження єврейських місць пам'яті, включаючи місця поховання періоду Другої світової війни – а відтак і брак уніфікованої та централізованої політики в цьому напрямі.
Формування "живої пам'яті" є ядром стратегії розвитку Національного заповіднику "Бабин Яр".
У цій стратегії заповідник "Бабин Яр" ми бачимо національним центром для документації, вивчення, розробки проєктів та програм меморіалізації, дослідження культури та єврейського спадку в Україні та пам'яті тих понад двох мільйонів людей, які були знищені під час Голокосту та в часи СРСР.
Глобальним центром Голокосту є ізраїльський меморіальний комплекс Яд Вашем. Таким саме національним центром в Україні має стати Бабин Яр – як основна точка входу у світ української єврейської історії та культури.
Осмислення геноциду вимагає співпраці з іншими організаціями, що займаються цим питанням: Музеєм Голодомору, установами, що досліджують геноцид кримських татар, Інститутом національної пам'яті...
"Оживлення пам'яті" означає розширення аудиторії тих, хто приходить до Бабиного Яру, – і зміну мотивації такого візиту. Не заради пам'ятної дати, а заради розуміння того, що значить бути людиною – і що значить людиною НЕ бути.
А це досягається через освітні та культурні програми, через культурні заходи та мистецькі проєкти – коли заповідник "Бабин Яр" перестає ототожнюватися просто з великим кладовищем. І коли пласт єврейської історії України перестає сприйматись українцями як те, що існує десь на периферії загального державного історичного наративу.
У нашій стратегії діяльність Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" охоплює 4 сектори: історико-дослідницький, культурно-освітній, соціально-державний і загальну меморіалізацію.
Історико-дослідницький сектор має на меті створення єдиного архіву ресурсів, який включав би їх вичерпну бібліографію, артефакти, архіви КДБ, кінофонди, бази даних митців, видатних діячів та відомих людей єврейського походження, які зробили внесок в українську та світову культуру.
Ми плануємо співпрацю з єврейськими музеями, дослідницькими центрами, періодичними виданнями та іншими культурними установами по всій Європі.
Культурно-освітній сектор має наповнювати ту порожнечу, яка сьогодні є у сфері вивчення українсько-єврейської історії. Таких проєктів замало.
Для цього потрібні як освітні курси та навчальні програми для вчителів, так і впровадження спеціальних курсів в університетах, наявність грантів та програм обміну між викладачами та студентами України і світу.
Усе це вже давно відбувається, але Україна мало залучена до цього процесу саме через відсутність єдиної сучасної політики щодо меморіалізації.
Історія українських євреїв є невід'ємною частиною історії України, яка починається у ранньому Середньовіччі, фактично разом з українською державністю – або навіть до неї.
І "Київський лист", виданий Якову бен Хануці хозарською юдейською громадою Києва, за різними оцінками – у ХІІ чи навіть Х столітті, свідчить, що вже за часів Княжої доби юдейська громада була одним з вагомих суб'єктів життя майбутньої України.
Необхідно консолідувати наявні ініціативи, присвячені популяризації української єврейської історії та культури, щоб включити їх у спільний європейський контекст.
Соціально-державний сектор потребує юридичної інституціоналізації НІМЗ "Бабин Яр" для побудови та підтримки відносин з урядовими та міжнародними структурами. Наразі заповідник навіть не має власного приміщення, того фізичного простору, в якому можуть зустрічатися дослідники, науковці, правозахисники, митці й аудиторії, для яких власне все це робиться.
Також у цей сектор потрапляє виявлення та систематизація наявних місць нематеріальної спадщини, пов'язаних з єврейською історією та культурою, створення проєктів, спрямованих на їх збереження, залучення волонтерів та громадських організацій, що також працюють на цьому полі і формування "Єврейського словника" для забезпечення ясності і точності термінології, фактів і умовних позначень. А ще – допомога у розробці державної політики протидії расизму, антисемітизму та ксенофобії в публічному дискурсі й освітньому середовищі.
У секторі загальної меморіалізації має бути створена комплексна стратегія роботи з пам'яттю про Голокост, а також довгострокові плани утримання меморіалів та інших об'єктів єврейської культурної спадщини в Україні. Цей сектор ніби підсумовує всі попередні, перетворюючи Національний заповідник "Бабин Яр" на центр "живої пам'яті", через який трагедія Голокосту разом з українською єврейською історією та культурою виходять у світ.
Наскільки все заявлене можливе і дієве? В світовій практиці такий підхід вже випробуваний і підтверджений, наприклад, меморіальним комплексом Аушвіц-Біркенау, музеєм "Фабрика Шиндлера" та Музеєм історії польських євреїв "Полін" у Польщі, а також вже згаданим ізраїльським Яд Вашем.
Що ж стосується України, то ми можемо судити про результативність оживлення пам'яті з того пілотного проєкту, який 1-31 серпня 2023 року Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр" реалізовував у співпраці з Бахмутським краєзнавчим музеєм, Українською асоціацією фотографів та за підтримки Міністерства культури.
Ми поєднали фото та відео різних часів, тексти й інсталяції, щоб максимально унаочнити досвід двох трагедій одного міста. Виставку "Бахмут. Обличчя геноциду 1942/2022", присвячену подіям Другої світової і російсько-української війни щоденно відвідували близько 100 осіб – попри відсутність промо і маловідому локацію.
Бабин Яр. Новітня історія
Стратегічне бачення і практичне втілення не завжди йдуть поруч у реалізації державних проєктів.
У першу чергу – через брак фінансування. І це властиво не лише Україні, а й провідним країнам світу.
У часи повномасштабної війни Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр" має беззаперечну підтримку на державному рівні всередині країни, серед урядів та посольств наших міжнародних партнерів, у колег-науковців і дослідників з світовим ім'ям.
Але головна фінансова підтримки Україні має зосереджуватись на військовому фронті. Тому мова про значні інвестиції чи то державні, чи то міжнародні, зараз не може йти.
Однак це не означає, що ми чекаємо Перемоги, щоб здійснювати задумане.
До 82 роковин трагедії у Національному заповіднику відкрилась нова мультимедійна документальна виставка: "Бабин Яр: Дзеркала смерті". Вона дає можливість глядачу ніби пройти шляхом, яким йшли у свій останній путь київські євреї 29 вересня 1941 року.
Але виставка не лише про них. Вона поєднує інші злочини і трагедії минулого та сучасності.
У численних дзеркалах ми показуємо відображення долі жертв Голодомору і Маріуполя, депортованих кримських татар і розстріляних ромів, в'язнів ГУЛагу, Сирця та Ягідного, військовополонених, вбитих у Катині, Дарниці та Оленівці… Виставка привертає увагу до "реінкарнації зла", яке змінює режими і мундири, але не змінює своєї антилюдської сутності. Саме так працює "жива пам'ять".
Ми плануємо надалі реалізовувати тематичні проєкти про трагедію Голокосту, в тому числі з іншими країнами. Зокрема, посилюється взаємодія з Посольством Німеччини в Україні, з німецькими інституціями і діячами, які брали участь у розбудові системи і політики меморіалізації.
Ми також співпрацюємо з громадськими об'єднаннями й активістами, які опікуються пам'ятними місцями жертв Голокосту в Україні, і в цілому історією українських євреїв. В Україні понад 2000 місць лише масових розстрілів євреїв – і переважна їх більшість існує лише завдяки місцевим волонтерам.
Заповідник "Бабин Яр" продовжує оцифровку експонатів приватної колекції українського історика Іллі Левітаса, яка була передана Національному заповіднику "Бабин Яр".
Їх вивчення, представлення для науковців і широкої публіки дасть можливість проводити подальші наукові дослідження, знаходити нові факти і свідчення подвигів праведників. Це знадобиться для освітніх програм, книг і фільмів про жертв і героїв Бабиного Яру.
Ми розбудовуємо співпрацю з освітянською спільнотою, з вищими навчальними закладами для поступового внесення змін у навчальні програми і підходи викладання цієї тематики.
Але основний акцент у своїй діяльності, звісно, ми робимо на формуванні бачення експозиції майбутнього музею Бабиного Яру, що буде розміщений в приміщенні колишньої контори єврейського кладовища.
Концепція музею має бути створена із врахуванням переосмислення минулої і поточної війни і їх наслідків для всього світу.
Окрім українських і світових істориків, які працюють з темою Голокосту, до обговорення концепції плануємо залучити також представників музею Яд Вашем і музею Голокосту у Вашингтоні.
Ми прагнемо створити в Україні музей дійсно світового рівня, з тими смислами, які найкраще допоможуть людям сьогодення осягнути трагедії минулого і побачити проєкцію цих трагедій на сучасність.
Країна змінюється у цій війні – і Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр" має змінюватись разом із нею.
Наш досвід проведення мультитематичних виставок і дискусій в Національному історико-меморіальному заповіднику "Бабин Яр" свідчить про затребуваність в Україні сучасних форматів роботи з пам'яттю, глобалізації проблематики.
Для того, щоб минуле не було забуте і нам не довелося пережити його знову.
