Битва за історію: інформаційна війна, яку Московія веде в іноземних дитячих книжках
"Наприкінці минулого століття всі у Франції та Європі добре вміли відрізняти Русь од Московії”, — написав у 1869 році Теодор-Казимир Делямар, власник і редактор впливового французького часопису La Patrie. "Історія не повинна забувати, що до Петра І той нарід, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю, або Рутенією, а той нарід, який ми нині звемо руським, звався московинами, а їх земля — Московією”, — йдеться в його часописі.
Стаття була опублікована на сайті Texty.org.ua
Була Московія, стала Русь
Ще в позаминулому столітті світ знав, що таке Московія. Зараз, завдяки потужній російській пропаганді й грандіозним фінансовим вливанням, ситуація кардинально змінилась, а історія Русі перетворилася на карикатуру. Вдумайтеся: Росія створила грандіозний фейк і змусила весь світ у нього повірити!
Я живу в Лондоні й уже звикла, що за кордоном зазвичай не знають, що таке Україна, а уявлення про Росію натомість міфологізовано. Днями я взяла участь у дискусії з французом, від якої взагалі волосся стало дибки. Іноземці здебільшого справді вважають, що сучасна Росія — пряма спадкоємиця середньовічної Русі з центром у Києві. Бо ж назва звучить так само!
Виявляється, вони зовсім не розрізняють ці дві держави й більшість з них ніколи не чула, що Петро І, московський цар і садист з великими амбіціями та сентиментами до Європи, у жовтні 1721 року зробив хитрий ребрендинг своєї держави: перейменував "Московскоє государство" на Всеросійську імперію, яке раніше було Московським царством, а ще раніше — Московським князівством.
Але якщо так важливо згадувати його титулатуру, то чому тут само не написати, що він став першим царем Росії й Болгарії? Чому скромно залишати лише згадку про Русь, якою він не володів узагалі, але був не проти загребти під себе? Тоді землі колишньої Русі з Києвом перебували під владою Великого князівства Литовського, а згодом, після Люблінської унії, перейшли до корони Польської.
Загалом в усьому багатющому розмаїтті колекції британських історичних книжок для дітей є різні ракурси й формати. Щоб було і весело, й пізнавально — своєрідний барвистий галоп історією: персоналіями й містами, або просто подорожі часом. У таких книжках можна зустріти кілька разів підряд російські міста, як-от Москву та Санкт-Петербург, але чомусь там не буде нашого прекрасного древнього Києва. Зате в цих розважальних книжках трапляються мапи Росії, які охоплюють і території сучасної України.
Як ось у книжці Clare Hibbert Around the world in 80 maps, яку видала Британська бібліотека. Навіть не замислюючись, яка важлива й чутлива ця тема зараз, іноземні автори наполегливо втягують Україну в імперський російський наратив
В уявленні середньостатистичного європейця складається приблизно така картинка: була собі колись якась загадкова Русь (яку англійською часто називають не Rus', a Russia) десь у Києві, а потім раз — якоїсь миті вся Русь, разом з людьми й культурним надбанням, начебто переїхала в Москву й там оселилась.
Як на наших територіях з'явились українці, і хто ми взагалі такі — для них це таємниця. Підозрюючи, що ключ до такої спотвореної історії треба шукати в дитячих книжках і шкільних підручниках, я вирушила на прогулянку лондонськими книгарнями й бібліотеками.
За тиждень переглянула гори, просто "еверести" дитячих книжок. Майже усі вони — нові, дорогі енциклопедії та видання, присвячені історії. Розкішні інфографіки, яскраві ілюстрації та фотографії. Багато книжок 2022-го та 2023 року випуску, зовсім новенькі. Вони яскраві та привабливі, але їхній контент іноді шокує.
За кілька годин досліджень мені паморочилося в голові, а лють і гнів охоплювали дедалі більше: ці книжки були наче дзеркалом, у якому відбито російську пропаганду, що від часу Російської імперії малює вигадану "історичну" лінію від Русі до Росії та видає легенди за факти. Усе, що цьому суперечить, що стосується славетної української історії чи пов'язане із Україною, видалено взагалі.
То що ми можемо дізнатися з цих книжок? Що Росія (Russia) існувала якщо не завжди, то десь одразу після динозаврів. На картах поруч із стародавніми Константинополем і Персією так і написано — Росія, тобто Russia.
Слов'яни і московити
Що ж до слов'ян, то вони виявляється виникли на території сучасної Росії. Немає жодних згадок про те, що батьківщиною слов'ян сучасні історики, археологи та антропологи вважають місцевість між річками Вісла та Дніпро, (про що прочитати можна, наприклад, у книзі професора Гарвардського університету Сергія Плохія "Брама Європи", у книзі "Рождение Руси" професора Бориса Рибакова , який все життя присвятив дослідженню цього питання), тобто це — територія України, Білорусі та Польщі.
Також немає інформації і про те, що до приходу словян на територію Росії її заселяли фіно-угорські народи
Але завдяки дитячим книжкам закарбовується хибне враження, що саме сучасна Росія — батьківщина та осередок слов'янства.
Як Новгороду приписали "зайве" століття
Що ж до хронології, то, за всіма правилами російської пропаганди, з'являється Новгород у IX столітті. Про те, що це — легендарна, вигадана Нестором і не підтверджена науковцями дата з літопису і що насправді, за науковими даними, Новгород з'явився майже в середині Х століття, коли в Києві вже правив князь Ігор, теж ніхто не згадує (археологічні розкопки Новгорода під керівництвом професора й доктора історичних наук Валентина Яніна культурного шару раніше 930-940 років не виявили).
Рюрик, Олег і Kievan Russia
Поговорімо про Рюрика. Нагадаю, що він — літописний князь IX століття, начебто батько князя Ігоря, начебто засновник династії Рюриковичів. Цікаво, що у "Слові про закон і благодать", богословському трактаті XI століття київського митрополита Іларіона, взагалі про Рюрика не згадано. У цьому документі митрополит усіляко вихваляє київських князів Ярослава Мудрого, Володимира та його батька Святослава й діда, Ігоря "старого". І ніде більше його не згадано, в жодному документі. Це вигаданий персонаж, з чим насправді погоджуються навіть російські історики, як-от Ігор Данилевський. Хай собі буде така казочка, але ж варто зазначати, що це не історичний факт.
Проте відповідно до цих книжок, легендарний Рюрик з таким самим напівлегендарним Олегом спочатку облаштувалися в Новгороді, якого, нагадаю, археологічно ще не було, або у Старій Ладозі, звичайному скандинавському поселенні, зупинці на річковому шляху вікінгів у пошуку наживи. Олег — також герой "Повісті временних літ", якого не можна перевірити в паралельних джерелах. Стара Ладога так ніколи й не стала містом, але для путінської пропаганди дуже важливо створити псевдоісторичний міф навколо Ладоги, щоб затьмарити важливість Києва як "центру ухвалення рішень" держави Русь. І ось з цих уявних "перших столиць" начебто й прийшли на дніпровські кручі легендарні персонажі засновувати не просто Росію, а Київську Росію! Kievan Russia! Цей новий конструкт — просто розкішний приклад сучасної московитської пропаганди.
Дуже цікаво, на яких джерелах автори базують свої тексти і хто їм допомагає створювати такі карикатури? Адже має бути якийсь творчий колектив, відповідальний за таку подачу. Я написала у видавництва листи з цими питаннями (більшість історичних дитячих книжок припадає на видавництва Penguin і Usborne), але єдине, що почула у відповідь, було: "Ми проведемо розслідування".
Переглянувши всі полиці книгарень і бібліотек, я виявила єдину книжку, де було написано Kievan Rus' на карті, — це була історія норвезького короля Гаральда, чоловіка нашої князівни Єлизавети Ярославни, опублікована Британською бібліотекою. Отож британські дитячі книжки стверджують, що саме в "Рашу" припливли вікінги. І далі все, що робили великі київські князі, марковано як те, що робила Росія: Russia знищила хозарів у X столітті, Russia прийняла християнство.
"Всія Русь" і "Русское царство", яких не було
Після зруйнування Києва Золотою Ордою немає жодних згадок про королівство Русь на заході сучасної України та про князя Данила Романовича, якого в 1253 році коронували з рук Папи Римського.
Ні, там одразу історія галопом мчить до московських царів "всія Раші", таких як Іван ІІІ. Бо він і згодом його онук, Іван ІV, дописали собі в титулі "Всія Русі". І хоча в їхніх титулах також згадано, що вони царі болгарські, чомусь ніхто не називає Болгарію "Рашою".
Так само не згадано, що титул "Король Русі" й "Великий князь Руський" мали королі Великого князівства Литовського, а згодом Речі Посполитої. Але ж титул — це не лише про реальність, а й про претензію на землі, якими ти не володієш. Для ілюстрації, що таке титулатури, можна згадати, що в титулі президента Уганди Іді Амін заявлено, що він володар усіх риб і тварин на землі. Солідно? Так. Реально? Ну хіба у фантазіях.
Коли в книжках ідеться про Петра І, то ніде по тексту не звучить ані Московія, ні Московська держава, як називали тоді його володіння, що можна легко перевірити в численних московських документах, на московських рублях і тогочасних світових мапах. Зате звучить пізня російська кабінетна вигадка — Русскоє царство, якого ніколи не було.
Романтичну добу козацтва не висвітлено в цих книжках майже ніяк. Коли зрідка десь трапляються згадки про козаків, то нема жодної прив'язки до України, жодних фактів про українську козацьку державу, Запорізьку Січ чи Гетьманщину.
Звісно, отримавши знання в таких викладах, іноземці й гадки не мають, що Русь — це невіддільна частина історії України. Що події відбувалися безпосередньо на наших територіях із центром у Києві.
Що історія сучасної Росії зародилася у міжріччі Оки та Волги, і це — історія Московії, претензій московських царів та їхніх загарбницьких воєн. Росія може писати собі свою альтернативну історію й узагалі викидати Київ зі шкільних підручників (що вона й робить). Інше питання — чому російським пропагандистським наративам відкрито такий широкий доступ закордоном?
Адже ця жахлива ситуація з путінською пропагандою в дитячих книжках стосується не лише Британії, а й усього світу: поки я писала статтю, друзі прислали мені фотографії з бібліотек, де у французьких книжках Україна взагалі перебуває у складі "російського регіону". Проблема в тому, що саме такі короткі "енциклопедичні" виклади запам'ятовуються і стають з дитинства базою наших уявлень про світ.
Мене дуже турбує це питання. Чому у сучасному західному світі, який надзвичайно уважний до постколоніальних травм, Україну ігнорують? Нас або проти нашої волі презентують у контексті "русского міра" й частини Росії, або просто викидають з тексту, утворюючи якийсь історичний вінегрет. І це тоді, коли для дорослих уже з'явилися чудові книжки та лекції про українську історію. Тімоті Снайдер, Сергій Плохій та Енн Епплбаум серед інших уже запалили свічку просвіти у цій московській темряві.
Важливу роль у справі боротьби з російською пропагандою має відігравати Посольство України у Великій Британії. Наразі редакція ТЕКСТІВ написала лист із запитаннями й чекає на їхню реакцію.
Я переконана, що сьогодні, коли Росія вкотре розв'язала криваву війну з наміром знищити Україну та остаточно привласнити наше історичне й культурне надбання, настав час для цивілізованого світу нарешті провести генеральне прибирання у запилючених шафах, переглянути старі імперські казки, відокремити реальність від російської казки та викинути у смітник промосковські наративи.
Що кажуть історики
"Русь — це наше пуповиння"
Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України:
– Справді, це — величезна проблема. Європейські історики оперують термінами, які прийшли до них з Совєцького союзу і з часів Російської імперії. Ці терміни є переважно російськомовні, тому ми часто бачимо не просто підміни понять, як Rus' і Russia, а термінологічну війну, яку Росія веде дуже активно.
За часів Союзу теми Русі та Візантії досліджувати можна було тільки в метрополіях (тобто, це були Москва та Ленінград з Ермітажем). Українцям, по суті, не дозволяли працювати з цією темою.
Русь — це ж безпосередньо наше пуповиння, це початки наших державотворчих процесів. Навіть уже в час Незалежності українські історики в темі Русі часто залишалися носіями російського історичного міфу. Самі ж московити, описуючи історію своєї держави, дійсно забирають у нас, українців, національну пам'ять.
Британські діти не вчать історію Британії, починаючи з Риму, хоча на території сучасної Британії існували римські колонії, але всі розуміють, що це була просто домінація Римської імперії в певний час.
Українці не починають свою історію з Афін і грецької культури, яку згодом було перенесено на українське Причорномор'я. І ми, й англійці починаємо дослідження нашої культури з власних історичних періодів.
І тільки Росія починає вчити свою історію з "Афін" і "Риму" — тобто з Києва. Московські землі, де пізніше утворилося Московське царство, були периферією нашої української середньовічної держави Русь, яка пізніше опинилася під владою Золотої Орди, а на наших землях утворилось Королівство Русь, Regnum Ruthenorum, про яке мовчать росіяни, бо це — еволюційно вища категорія князівства.
Один з численних прикладів історичних маніпуляцій — спроба довести, що Русь мала свою столицю у Новгороді в 860-870-х роках з неіснуючим Рюриком. Але науково доведено, що Новгород було засновано лише в 930-940 роках.
Уся історія з Руссю і махінацією з підміною понять — це історія про вкрадену ідентичність.
"Росіяни порушують принцип написання історії"
Дрібниця Віталій Олександрович, історик, викладач історії в коледжі, автор шкільних підручників з історії:
– Лише з появою в Гарвардському і Альбертському університетах кафедри україністики її посіли украінці за походженням (як Омелян Прицак, Сергій Плохій, Сергій Ікельчик). Увесь світ дивиться на історію Східної Європи лише очима російських істориків. З цим треба боротись, але це мусить бути державне зацікавлення і фінансування.
Те, що в іноземних підручниках на Русь пишуть Росія, — це російські наративи і фінансові вливання.
Літописна Русь розташована на території сучасної України, саме тому в Україні від ХІХ століття, з легкої руки Грушевського, прижився термін "Русь-Україна". Бо це не Росія. Російська історична міфологія базується на абсурді.
Що стосується титулу "князь всєя Русі" Івана ІІІ, то це не відбивало об'єктивну реальність, бо для Європи руські землі — це були землі сучасної України й Білорусі. Але оскільки наприкінці XV століття Московія вела війну за Смоленщину, то для Івана ІІІ це була важлива претензія на землі, які належали до складу Литовського князівства. Він мріяв ці землі захопити й вимагав у послів такого звертання.
