Чорнобильська катастрофа. Смерть тисяч людей заради виживання радянського режиму

Головною особливістю будь-якого тоталітарного режиму є знецінення людського життя. Людина існує лише як гвинтик цієї політичної системи і заради свого існування режим знищує мільйони громадян. Комуністичний тоталітаризм це підтвердив ще раз у ситуації із техногенною катастрофою на Чорнобильській АЕС.

Аварія сталася 37 років тому – у 1986 році. Тодішній комуністичний режим до останнього намагався приховати інформацію про масштаби забруднення території та опромінення радіацією людей. Приховував не тому, що розумів масштаби і наслідки катастрофи. А тому, що влада завжди так працювала і показувала СРСР як найкращу в світі державу, в якій ніяких катастроф ніколи не відбувається.

Хто перший забив на сполох після аварії на ЧАЕС?

Демократичні данці та шведи через підвищені показники радіації.

27 квітня данська лабораторія ядерних досліджень зафіксувала на Чорнобильському атомному реакторі аварію категорії "Максимальна проектна аварія". Тоді ж різке зростання радіаційного фону зареєстрували на АЕС "Форсмарк" поблизу Стокгольма. Із метою збереження здоров'я своїх громадян, влада Данії евакуювала зі станції 600 осіб персоналу. Це при тому, що ця станція розташована за півтори тисячі кілометрів від епіцентру вибуху.

"Ситуація в Прип'яті нормальна, рівень радіації контролюється..."

Натомість, в СРСР лише через 36 годин після аварії розпочали "тимчасову евакуацію" мешканців Прип'яті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням майже 50 тисяч осіб.

Спроби шведів дізнатися дипломатичними каналами про причини раптового забруднення на території СРСР виявились безрезультатними.

Коли СРСР повідомив про аварію на станції?

Радянське телебачення вперше повідомило своїх громадян про аварію лише через три доби – увечері 28 квітня в телевізійній програмі "Врємя".

Це були 14 секунд коротких фраз: "Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній електростанції відбулася аварія. Пошкоджений один із атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створено урядову комісію". Це був вимушений крок влади СРСР після того, як шведи пригрозили подати офіційний запит до МАГАТЕ – Міжнародного агентства з атомної енергії. А вже за декілька годин на американському каналі "АВС" вийшов кількахвилинний новинний сюжет про аварію в Чорнобилі.

Чи розуміло вище партійне керівництво усю небезпеку, пов'язану із катастрофою на ЧАЕС?

Однозначно, не розуміло.

На доповідній записці КГБ про аварію на ЧАЕС від 28 квітня навпроти цифр – показників радіації перший секретар ЦК КПУ Щербицький своєю рукою написав: "Что ета азначаєт?". Ця фраза стала вироком режиму. Це доказ того, що спецслужби та вище партійне керівництво інформували один одного про ситуацію цифрами, суті яких вони самі не розуміли. Натомість "здійснювали заходи щодо недопущення поширення панічних чуток та тенденційної інформації".

Частина інформаційного повідомлення голови КГБ УРСР Мухи С.Н. на адресу ЦК КПУ щодо вибуху на Чорнобильській АЕС (документ від 28 квітня 1986 р.)

Чи була катастрофа на ЧАЕС надзвичайною ситуацію для тодішніх керівників країни?

Не була.

Для чекістів це був не настільки важливий факт, як, наприклад, інформація про появу синьо-жовтих прапорів в публічних місцях чи інші активні антирадянські прояви. Бо про факти "националістічєскіх проявлєній" доповідали відразу наверх окремим спецповідомленням навіть у вихідні чи святкові дні.

А от про катастрофу на ЧАЕС КГБ доповідало ЦК КПУ – увага – лише 28 квітня, і лише на третій і четвертій сторінці інформаційного повідомлення після звичного першого пункту щодо кількості іноземців в УРСР.

Чи намагалася комуністична верхівка захистити дітей від шкідливого впливу радіації?

Ні, не намагалася.

Про аварію в СРСР не можна було говорити вголос. Адже попереду було одне з найбільших свят комуністичного режиму – 1 Травня. Тодішні партійні ЗМІ про першотравневий мітинг, що відбувся через п'ять днів після аварії, писали на своїх шпальтах: "у святкуванні на Хрещатику взяли участь понад 120 тис. киян і гостей столиці". Значна частина серед них були школярі.

Одночасно із цим КГБ доповідав про рівень радіації: "За даними республіканського Управління з гідрометеорологічного контролю довкілля, переміщення повітряних мас із району аварії викликало перевищення природного фону опромінення у низці областей на 20-2000 мікрорентгенів на годину (в м. Києві в 7-00 01.05.1986 550-1200 мікрорентген на годину)".

Для порівняння: зараз за даними Державної служби з надзвичайних ситуацій радіаційний фон у Києві становить 11 мкР/год, тобто у сотню разів менше.

Показники радіаційного випромінювання у Києві станом на 30 квітня і 1 травня 1986 року

Чи можливо було запобігти найбільшій техногенній катастрофі?

Припускаю, що так.

Будівництво Чорнобильської атомної електростанції імені Леніна розпочали в травні 1970 року. Відразу у місті енергетиків Прип'яті створили міський відділ КГБ. Атомна електростанція була стратегічним об'єктом і перебувала на особливому контролі радянського керівництва. Ще на етапі спорудження реакторів КГБ неодноразово інформувало наверх про неякісні будівельні матеріали, крадіжки, часте порушення будівельних технологій. В грудні 1979 року КГБ доповідав:

"... продовжують надходити дані, які свідчать про грубі порушення технологічних норм будівництва, протипожежної безпеки і техніки безпеки ведення будівельних і монтажних робіт, які приводять до нещасних випадків. Мають місце випадки, коли окремі керівники свідомо йдуть на грубі порушення технологічних норм ведення будівництва…".

Перша сторінка повідомлення Управління КГБ у м. Прип'ять про порушення під час будівництва Чорнобильської АЕС (документ від 19 грудня 1978 р.)

Чи прискорила катастрофа на Чорнобильській АЕС розпад СРСР?

Так.

Якщо в середині 50-их років українці "поламали" ГУЛАГ – державу в державі, то з середини 80-их українці почали знищувати вже саму державу СРСР. Згадаймо повстання в українських селах, збройну боротьбу представників українського визвольного руху, активну правозахисну діяльність українських дисидентів та шістдесятників.

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Наголошу на тому, що перші громадські організації в Україні сформувалися саме навколо теми аварії на Чорнобильській АЕС. Так, 26 квітня 1988 року в Києві пройшла перша несанкціонована владою демонстрація під гаслами – "Геть АЕС з України", "Не хочемо мертвих зон", "АЕС – на референдум", "Промисловість, землю, воду - під екологічний контроль", "Кожному – персональний дозиметр".

Чи коректно події 26 квітня 1986 року називати "аварія на ЧАЕС"?

Вважаю, що точніше назвати це словами "катастрофа на ЧАЕС".

Терміном "аварія" ми применшуємо і локалізуємо подію на ЧАЕС до рівня звичайної аварії (ДТП) на дорозі. Для кращого розуміння ситуації варто вжити термін "катастрофа", а саме: велика за масштабами аварія чи інша подія, що призвела до тяжких наслідків.

Це злочин комуністичного тоталітарного режиму проти власних громадян. Катастрофа в Чорнобилі торкнулася кожної людини не лише в СРСР, а, як я вже зазначав вище, у всьому світі. Для радіації не існує понять "державний кордон" чи "громадянство", для неї не важливо хто ти – партійний функціонер чи неблагонадійний елемент.

Чи можливе сьогодні повторення "чорнобильської катастрофи" в Україні? 

Так, цілком.

Для путіна вибух реактора у Чорнобилі не є катастрофою.

Для нього найбільшою катастрофою ХХ століття є розпад СРСР. Тому для реінкарнації СРСР-2.0 росія танками знову піднімає в повітря радіаційний пил у зоні Чорнобильської АЕС, захоплює її та Запорізьку АЕС, риє шанці та мінує Рудий ліс – найбільш забруднену ділянку навколо ЧАЕС. І нехай увесь світ знову почне харкати кров'ю.

Для російських найманців безпека атомних електростанцій не важлива, як і життя людей. Рашисти вперше в історії людства обстріляли атомну станцію – Запорізьку АЕС, вже понад рік її утримують, відключають від живлення, постійно використовують її територію для ведення обстрілів по українських населених пунктах, а їхні ракети пролітають поряд із реактором. У своїх спробах завоювати Україну путін вдався до ядерного тероризму.