Мадаоши: перша зупинка танкових полчищ
Запеклі бої поблизу селища Мадаоши сьогодні залишаються одними з небагатьох «тіньових» епізодів Маньчжурської кампанії серпня 1945 року. Але саме тут радянські танкові клини, що рвалися до Муданцзяну і Харбіну, зазнали важких втрат. На цій ділянці Червона армія зустріла запеклий опір так званих загонів смертників, які активно застосовувалися японським командуванням на противагу протитанковим засобам
Розпочата радянсько-японська війна, що спалахнула 9 серпня, включала кілька наступальних операцій: Хінгано-Мукденську, Харбіно-Гірінську і Сунгарійську. У першій фазі Червона армія до 13-14 серпня зуміла подолати укріплені райони і вийти до Маньчжурської рівнини, а з пізніше розгромити і полонити війська Квантунської армії.
Фактично, вся кампанія ділилася на два етапи, але вже з впевненістю можна сказати, що наступ радянських фронтів не був ретельно спланований (на деяких ділянках він виявився навіть провальним). Цьому сприяли умови надзвичайно дикої та необжитої місцевості (хребти, болота, тайга) при обмеженій або навіть повній відсутності доріг. Низька хмарність, суцільні дощі, розливи річок і повені серйозно перешкоджали просуванню всіх видів військ.
Станція Мадаоши була однією з ключових цілей на Муданцзянському оперативному напрямку. Це важлива гілка стратегічної системи КСЗ, що проходила маршрутом Суйфіньхе-Мацяохе-Мулін-Даймагоу-Мадаоши-Сідаолінцзи-Ехо-Муданцзян і далі на Харбін.
Контроль ключових станцій поблизу Муданцзяну забезпечував японському командуванню мобільне перекидання військ із інших ділянок фронту, закриваючи таким чином "проблемні" напрямки.
В умовах повної відсутності доріг у Маньчжурії кожен опорний пункт, що мав залізничну станцію, ставав на вагу золота. Більше того, через Мадаоши простиралася єдина дорога до Муданцзяну та Нінаню. Місцевість у смузі наступу 1-ї та 5-ї армії була переважно лісисто-болотиста. Наявність великої кількості дрібних гірських річок, заболочених ділянок була великою перешкодою для просування колісних машин і танків.
У період злив дороги ставали практично непрохідними, ґрунт був в'язкий і, по суті, шляхи перетворювалися на суцільне багно, в якому тонула техніка. Через особливості рельєфу місцевості темп просування танкових частин знижувався до 8-10 км/год, а прокладання шляхів потребувало додаткового залучення спеціальних інженерних загонів.
У фортифікаційному плані японці серйозно готували свої оборонні позиції. Станції Даймагоу, Мадаоши, місто Мулін, Сідаолінцзи були включені в третій оборонний рубіж Мішаньського укріпленого району, який закривав підступи до Муданцзяну по східних схилах хребта Кентей-Алін. Оборона тут проходила по природній водній перешкоді – річці Мулінхе, яка мала сильно заболочену долину.
Усі населені пункти були пристосовані до кругової оборони, а система укріплень побудована загалом за рахунок обладнаних опорних пунктів із великою кількістю стрілецьких окопів та дзотів. І хоча будівництво оборонних рубежів було розпочато в 1944-1945 роках, деякі ділянки японці встигли завершити.
Найкоротша дорога, що проходила за маршрутом Мулін-Муданцзян, була серйозно укріплена системою споруд польового типу. Район станції Мадаоші складався з трьох ліній незавершених протитанкових ровів та кількох дотів. Японців підтримували шість окремих батарей 105 і 150-мм гармат розташованих на північ від ст. Мадаоши. Ці артилерійські позиції мали вкрай вдале маскування.
Після прориву укріплених районів японські війська почали швидко відводити свої підрозділи в західному напрямку на рубіж річки Мулінхе. Вже 10 серпня 76 тбр (танкова бригада), 478 всап (важкий самохідно-артилерійський полк) з піхотою 190 сд (стрілецька дивізія) пройшовши 30 км, зуміли перерізати залізницю Мацяохе-Дуннхін і захопити прилеглу станцію. Однак далі наступ зупинився, оскільки японці встигли підірвати всі мости через маленьку, але болотисту річку.
При спробі швидкого форсування без наведення переправ кілька самохідок ІСУ-152 застрягли в болоті, заблокувавши шлях іншим, після чого було вирішено дочекатися наведення переправ. Вийшовши до 11 серпня в район Муліну, танкісти знову виявили два шосейні мости, підірвані під час відступу. Хоча на той час потужні рухливі частини 257 тбр практично відразу взяли під контроль усе місто. Пройшовши за два дні 45 км, підрозділи 257 танкової бригади виконали усі поставлені завдання і, поповнивши пальним танки, попрямували до мостів у район ст. Ехо.
І хоча японська артилерія, розташована на висотах, продовжувала вести прицільний вогонь по колонах, ключовий форпост на шляху до Муданцзяна був захоплений за кілька годин наскоком. На той час радянські танкові підрозділи вже почали на собі відчувати серйозну нестачу пального. Під Муліном повністю зупинилося близько 17 ІСУ-152 з 478 всап (важкий самоходний артилерійський полк), а в оперативному звіті штабу 218 тбр зазначено, що вже до 12 серпня 16 Т-34 і 43 танки Т-26 не могли продовжувати наступ через повну відсутність палива. Цією зупинкою могло скористатися японське командування, але тоді Квантунська армія не володіла потрібними інструментами для втілення таких планів.
13 серпня 1945 року танкові клини Червоної армії після важких боїв взяли укріплений вузол і станцію Даймагоу, що за 20 км від Мадаоши. 75 танкова бригада блокувала вузол Лінькоу і відкрила собі шлях на Муданцзян із півночі. Вранці 13.08 до станції Мадаоши почали підходити радянські танки.
Основні підрозділи, які брали участь у боях на лінії Мадаоши-Сідаолінцзи, були представлені чотирма танковими бригадами (з 7 задіяних на цьому напрямку) – 76, 208, 210, 218 1-ї та 5-ї армії. Їх підтримували потужні полки самохідок ІСУ-152, представлених частинами 395 і 479 всап. З японського боку позиції тут утримувало близько 1000 осіб резервістів і тилових частин під керівництвом полковника Кобаяші. По суті це був один повноцінний піхотний батальйон.
Японський батальйон по штату мав 960 осіб, 497 гвинтівок, 28 гранатометів, 27 легких кулеметів та 8 важких, а також по штату йому належали дві 70-мм батальйоні гармати. На відміну від радянських стрілецьких батальйонів, японські не мали у своєму складі мінометних рот та взводів 45-мм гармат. Вкрай рідко 70-мм гармати замінювалися чотирма 81-мм мінометами.
Увечері 13 серпня передовий загін 144 стрілецької дивізії зав'язав бої на станції. Складна місцевість не дозволяла радянським бригадам повністю реалізувати свою колосальну перевагу. Через перевантаженість дороги танки рухалися по одному, розгорнути їх не було жодної можливості. Праворуч була скеля, ліворуч – болото. Переправи та мости були підірвані.
Японцям вдалося зафіксувати ворожі сили. Це була колона, що розтягнулася на шосе від Даймагоу до Мадаоши приблизно з 50 танків, що рухалися до Муданцзяну. Механізовані частини, які досить швидко вийшли до станції, відразу ж потрапили під сильний артилерійський вогонь із 150-мм гаубиць, декількох гармат, а також бронепоїзду, що стояв неподалік.
"З придорожніх кюветів, із замаскованих "лисячих нір" вистрибували солдати в зелених френчах і, згинаючись під вагою нав'ючених ними мін і вибухівкок, бігли до танків. Солдати били по них із автоматів, кидали гранати. Смертників косили черги танкових кулеметів. У боях під станцією Мадаоши ми нарахували до двохсот смертників, які, обв'язавшись сумками з толом і з ручними гранатами, повзали по полю у чагарниках густого гаоляну і кидалися під наші танки. Ці "живі міни" були, звісно, досить небезпечні, – згадують радянські командувачі.
1 рота 208 танкової бригади з ходу увірвалася на станцію, зав'язавши бій. 2-га рота зайняла південно-східну околицю, підтримуючи своїх "сусідів". Надані ІСУ-152 вогнем прямим наведенням безперешкодно знищували всі ОП та вузли японців на висотах. На деякий час не без допомоги "атак смертників" японцям вдалося зупинити, а потім і зовсім вибити танки 1-ї роти з селища. Внаслідок бойових дій смертники підірвали 2 Т-34-85 та один Т-26.
У танку згоріли Герой Радянського Союзу мл. лнт Калінін І.А., командир взводу старший лейтенант Васенков М. Є. та мол. лнт Старцев П.С.. Сутички доходили до неймовірних епізодів. Зі звіту 5 армії за серпень 1945 р.: "У боях поблизу станції Мадаоши група японських солдат непомітно підповзла до танка Т-34, який зупинився з технічних причин, і намагалася знищити екіпаж танка. Екіпаж танка зумів сховатися всередині. Японці якимись отруйними рідинами або димами /встановити не вдалося/ викурили з танка екіпаж і знищили його, потім влізли всередину і відкрили вогонь по наших військах і підбили два танки".
Проте загалом, японські розрізнені частини майже не мали шансів розбити такі потужні з'єднання совєтів. У підрозділах Кобаяші були відсутні протитанкові гармати, проте майже всі загони мали невелику кількість вибухівки і високий самурайський дух та кодекс честі.
До ранку 14 серпня 1945 р. позиції під Мадаошами були повністю прорвані. Полковник Кобаяші загинув у бою, а залишки його з'єднань здебільшого були знищені або відступили до Муданцзянського оборонного сектора до станції Ехо.
Говорячи про втрати, важко назвати точні цифри обох сторін. Проте з упевненістю можна заявити, що після боїв деякі танкові з'єднання були сильно пошарпані японцями. 218 танкова бригада на станції Мадаоші втратила безповоротно до 5 танків. На 15 серпня з 43 танків Т-34 у строю перебувало всього 16. Інші або були виведені з ладу і потребували ремонту, або знищені. Убитими бригада втратила 37 людей, а 54 отримали поранення.
За цей короткий проміжок боїв було вбито і чимало офіцерів, серед них помічник начальника штабу з розвідки 218 тбр капітан Логачов Л.А. Найімовірніше, найбільше постраждала 76 танкова бригада, за 13-15 серпня 1945 року, згідно з оперативними звітами штабу, було втрачено 12 Т-34 (згоріло три, підбито дев'ять) застрягло 2. Усього 14 Т-34 та 2 Т-26.
До закінчення бойових дій, знову ж таки за підтвердженими звітами на 22 серпня в строю залишалося всього 35 справних танків з 85. На жаль не вдалося підрахувати втрати 208, 210 тбр і всапів через засекреченість штабних документів. Звертаючись до наявних документів можна припустити, що втрати перерахованих вище підрозділів теж виявилися чималими. Так у 395-всап під Мадаошами полягли командири батарей ІСУ – капітани Куделькін В. А. та Казарін І. Є., у 210 танковій бригаді загинув командир 1-го танкового батальйону майор Перетятько С.Ф..
Японці заявили про ліквідацію 20 танків у боях поблизу станції, втім ця цифра цілком схожа на реальну, виходячи зі статистики виведеної техніки по 76 танковій бригаді і відсутність будь-яких звітів по 208 і 210 тбр. Як підсумок можна зауважити, що хоча японці не зуміли залишити за собою стратегічно значуще шосе і важливу станцію на шляху до Муданцзяну, вони серйозно "пошматували" радянські танкові клини.
218 тбр втратила 37% танків, 76 тбр – 41% і це майже за повної відсутності в японців протитанкових засобів. Потужний опір на цих рубежах, а також природні умови дуже відбивалися на темпах наступу радянських армій. Так 1-ша та 5-та армії просувалися в середньому на 25-30 км на день. Японські самураї, що відійшли з цього району, закріпилися біля села Сідаолінцзи, і вже через кілька днів радянські війська знову зазнають важких втрат у бронетехніці.
Загалом у боях на підступах до Муданцзяну радянська сторона втратила щонайменше 70 одиниць бойової техніки різних типів. Наприклад, поблизу станції Хулінь, 257 танкова бригада опинилася в оточенні, і була фактично розгромлена. Але найважчі бої у всій Маньчжурської операції були ще попереду, саме тут, на ділянці дії 1-го Далекосхідного фронту, під містом-фортецею Муданцзян.
Далі буде.
