Пам'ятник Катерині в Одесі: протокол про демонтаж

Борис Едуардс - один із будівничих та могильщиків пам'ятника Катерині в Одесі

До 1900 року в Одесі - третьому чи четвертому (залежно як рахувати) місті Російської імперії не було жодного пам'ятника царям-імператорам (якщо не рахувати за пам'ятник Олександрівську колону, що стоїть не в середмісті, а в парку Шевченка).
Тому тодішня тодішня міська влада вирішила, що щось з цим треба робити. Невдобно якось, губернський центр і жодного пам'ятника царю. Чи цариці.

Вже тоді в місті були бажаючі бачити Катерину ІІ  як засновницю хоч чогось, хоч символічно, хоч, наприклад, Одеси. Для, так би мовити, повноти народженого лише у 1830-ті роки Аполоном Скальковским міфу, що не спирається на жоден факт. Доросла частина тодішнього суспільства і тодішні одеські історики повстидалися б такої відвертої брехні.

Адже усі пам'ятали, як ще зовсім нещодавно, у 1889 році святкували не "заснування", а завоювання Одеси Російською імперією, котре вони сором'язливо назвали евфемізмом - "приєднання". І навіть тоді ж вирішили встановити в Одесі меморіальний знак присвячений ції річниці, але не втілили цей задум.

В найавторитетнішій енциклопедії Російської імперії - Брокгауза і Ефрона, у статті "Одеса" визнавалося, що засновано місто не у 1794 році, а у XV столітті у Великому Князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському (перша згадка у літописах 19 травня 1415 року  -  "королівський порт Кацюбіїв"). А у 1795 році місто було лише  перейменоване з Хаджибею на Одесу (у Брокгауза друкарська помилка - замість 1795 вказано 1794, коли місто ще називалося Хаджибей).

На всю статтю про Одесу в енциклопедії Брокгауза і Ефрона взагалі немає ані слова про Катерину ІІ. Про завойовника Хаджибею де-Рібаса є. Є про міського голову де-Рішельє, при якому місто і бізнес у ньому почали бурхливо розвиватися за рахунок експорту морем зерна з України  (всупереч намірам  вже померлої у 1796 році Катерини, котра запланувала  Одесі долю маленького містечка Тираспольського повіту новоствореної у 1795 році  Вознесенської губернії). А про Катерину - нема.

Але ті, хто бажав міфів, наполягли, щоби пам'ятник був. Врешті-решт саме вона у травні 1794 року підписала складений Адріаном Грибовським указ  "Объ открыти свободнаго входа купеческимъ кораблямъ в Гаджибейскую гавань".

У цьому указі мова йшла лише про будівництво у вже існуючому місті Хаджибей нового військового порту і купецької гавані (його будівництво згідно з європейськими інженерними правилами розпочали лівіше вздовж берега в 500-700 метрах від старого турецького порту, котрий був там, де зараз на насипній землі стоїть Митна площа).

У червні 1892 року комісія Міської Управи Одеси з 12-ти запропонованих варіантів, обрала проект відомого  одеського архитектора Юрія Дмитренка під девізом "Одеса-Порт". Виготовлення і встановлення цього монументу розтягнулися до 1900 року.

Моделі для скульптур виготовив скульптор з Петербурга Міхаіл Попов. Відливали в бронзі у майстерні одеського скульптора Бориса  Едуардса.  Дві з чотирьох нижніх скульптур роботи Попова  були комісією  забраковані (фігури де-Волана і Потьомкіна). Едуардс перед відливкою мусив їх переробити.

З часом, знаючи про безпосередню участь Едуардса  у створенні пам'ятника, багато хто ще за життя Едуардса почав помилково вважати його автором всіх скульптур. Хоча сам Едуардс тим, хто називав його автором всієї композиції, незадоволено відповідав: "Мені чужі гріхи не приписуйте!"

З 1900 і до 1917 року у всіх документах і на всіх фото цей пам'ятник називався виключно "Пам'ятник імператриці Катерині ІІ" і ніяк інакше (цей самий текст написано і на фундаменті сьогоднішньої новоробної копії). Тодішні одесити і не підозрювали, що років через сто, нові шахраюваті міфотворці не тільки придумають цьому пам'ятнику нову фантазійну назву "Пам'ятник засновникам Одеси", але і примудряться впевнити більшість одеситів у тому, що "так було завжди". 

З подальших подій видно, що і одесити, і самі творці пам'ятника відносилися до нього як до чергового номенклатурного міцного ремісничого творіння. Так, як у СРСР відносились до чергового мільйонстотисячного Леніна у черговому обласному центрі. Без особливих емоцій і пієтету.

У березні 1917 року Микола ІІ розкоронував сам себе. Припинила своє існування Російська імперія. В Одесі вже у квітні вирішили знести цей пам'ятник. Адже, імперії вже нема, а замість неї буде демократична республіка. У майбутній республіканській реальності цей пам'ятник цариці посеред міста буде вже не доречний як такий, що не відповідає новій навколишній дійсності.
Для цього скликали комісію міської Управи.

Показово, що без жодного супротиву, навпаки, за власним бажанням, активно взялися зносити те, що 17 років тому будували, самі ж творці цього пам'ятника, одесити -  дуже відомий в Одесі архитектор Дмітрєнко і скульптор Едуардс (автор 3-х скульптур з 5-ти пітерський скульптор Попов помер в Петербурзі ще до відкриття пам'ятника, у 1898 році). Про що і був  складений цей документ:

ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ОДЕСЬКОЇ ОЛАСТІ, Ф 3839, ОП 1, СПР 14, АРК 18. Знайшов його там і передав автору ксерокопію одеський історик Олександр Музичко

засѣданія Комиссіи по вопросу о снятіи памятника Екатеринѣ ІІ
без поврежденія, происходившаго въ четвергъ 20-го Апрѣля 1917 года.

Засѣданіе Комисіи происходило под предсѣдательствомъ г. члена Управы Я.М. Пономаренко.

В засѣданіи принимали участіе делегаты: от И(с)полнительнаго Бюро Одесскаго Общественнаго Комитета - Фридман, от Совѣта Рабочих депутатов - Мельников, от Одесскаго Общества Архитекторов-Художніков - Ю.М. Дмитренко и Б.В. Эдуардс, от Одесскаго Общегородского Техническаго Совѣта - Б.М. Петровскій и И.И. Грицай.

По открытіи засѣданія - г.г. художник-архитектор Дмитренко и художник-скульптор Эдуардсъ, как строители памятника сообщили что главная фигура Екатерины ІІ состоит из 4-х частей, пустых внутри и соединенныхъ гужонами и изъ нихъ нижняя часть насажена на желѣзный штырь 5-ти дюймовъ в діаметрѣ и залита цементомъ; 4 фигур, стоящія ниже: Зубова, Потемкина, де-Рибаса и де-Волана, отлиты цѣликомъ, съ пустотой внутри и держатся на пьедесталѣ стержнями вдѣланными въ гранитъ. Всѣ фигуры отлиты изъ бронзы. Члены Комиссіи высказались в том смыслѣ, что съемка фигуры Екатерины ІІ по частямъ и перевозка ея въ музей не представляетъ трудности и опасности по отношению къ порче ея.

Затрудненіе можетъ встрѣтиться лишь при съемкѣ нижней части залитой цементомъ. Было высказано два мнѣнія: І/ разбить цементъ и снять нижнюю часть, 2/ не разбивая цемента, подсѣчь гранитъ пьедестала на высотѣ задѣлки штыря и снять нижнюю часть вмѣстѣ с частью гранитнаго пьедестала.

Послѣ обмѣна мнѣній остановились на первомъ способѣ. Что касается стоимости работ по съемкѣ, перевозкѣ в музей и сборкѣ, то поручить выяснить стоимость устройства лѣсов и приспособленій архитектору Ф.П. Неструху; стоимость работь по снятію фигуръ - выяснить совмѣстно с присланнымъ Б.В. Эдуардсомъ мастеромъ, устанавливавшимъ памятникъ.-

Подписали:

Предсѣдатель
и
Члены Комиссіи

Съ подлиннымь вѣрно
Дѣлопроизводитель /подпись/

Але тоді, у 1917 році, не склалося. В Одесі закрутились такі події, що вже було не до того. Тому, щоби не муляв очі, пам'ятник просто загорнули у брезент, як писали тоді в газетах -  "дабы не раздражал революционную публику".

Потім, на деякий час, австро-угорські війська у присутності англо- і німецькомовного Едуардса брезент зняли. Все ж своя, все ж німкеня - Софія Аугуста Фредеріка Ангальт Цербст фон-Дорнбург. І остаточно - російські більшовики, але вже так, як і решту всього, що вони  робили, варварськи знесли цей пам'ятник у 1922 році.

Саму скульптуру Катерини розбили на шматки (залишились лише голова і плечі), круглий постамент з граніту потім довгий час лежав на базі скульпторів на Пересипі, поки зовсім не пропав. А ця голова і чотири нижні фігури простояли під дощем і снігом всю радянську владу не в експозиції, а у дворах спочатку одного, потім другого, потім третього музеїв.

Поки у 2007 році Москва не дала п'ять мільйонів доларів, щоби Катерина в Одесі стояла знову. На невкрадену частину московських грошей підприємець Руслан Тарпан замовив новороб - нову неточну копію скульптури Катерини.

На сувої в руці Катерини написали неіснуючу в жодному ії указі  фантазійну фразу "порту і городу бьіть". На держаку турецького прапора, котрий "попіраєт" ногами Катерина замісь півмісяця зробили піку. Зробили новий, приблизно такий, як був старий постамент. І все це йшло вже під новою назвою - "Пам'ятник Засновникам Одеси".

Багато хто повірив.

Нижні 4 фігури з порушенням законності спочатку з краєзнавчого музею передали по документах як музейні експонати до музею Блєщунова, а потім знов таки протизаконно встановили їх на новий пам'ятник. З цих чотирьох фігурантів пам'ятника двоє в Хаджибеї/Одесі взагалі ніколи в житті не бували:

1) Передостанній коханець Катерини князь Потьомкін помер в Ясах за 3 роки до "заснування Одеси", похований в Херсоні;

2) Останній коханець Катерини Зубов, який по смерті Потьомкіна успадкував титул новоросійського губернатора, але продовжував жити в Петербурзі з Катериною, а в Одесі жодного разу не бував.

Мають відношення до Одеси:

3) де-Рібас - завойовник міста Хаджибей;

4) де-Волан - автор плану нової прямокутної забудови, що передбачав поквартальне тотальне знесення всього збудованого в місті до російського завоювання.

Ось таким виглядало старе османське місто Хаджибей саме у тому вигляді, у якому воно дісталося новим власникам (на мапі Хаджибейської затоки, котру креслив у вже завойованому у 1789 році місті у 1791-92 роках і надрукував у 1793 році - за рік до "заснування" Катериною той-таки де-Волан).

Знищене тодішніми забудовниками для тодішніх новобудов старе місто займало територію всього історичного центру Одеси - приблизно від нинішньої вул. Гоголя ліворуч, і аж до нинішньої вул. Канатної праворуч.

І ці чотири скульптури - єдине, що має історичну цінність. Тому не весь пам'ятник, котрий за документами проходить як "благоустройство клумби" зелентрестом, а лише вони охоронялися з 2013 року державною службою охорони приблизно за мільйон гривень в рік з бюджету міста, поки у червні цього року мерія не перестала платити за охорону (там збоку на площі стояв бусик, у котрому цілодобово відпочивали декілька поліцейських).

А ви кажете не турбуються одесити про скульптури... Кожен рік мільйон, останні роки по 2 мільони гривень з міського бюджету.
Майже стільки ж кожен рік зі своїх податків віддають усі одесити московському патріархату на їх комфортне життя в також побудованому наново не за церковні гроші Соборі на Соборці.

* * *

Навколо невитягнутої з рани скалки обов'язково буде збиратися гній і вона ніколи не загоїться, поки скалку з рани не буде витягнено. Так і цей маркер "русскава міра", цей пам'ятник Катерині, поки він стоїть у середмісті Одеси, завжди буде породжувати навколо себе конфлікти і напруженість.

Хтось з тих, хто дочитав до цього місця, обов'язково подумає, чи скаже вголос - критикувати кожен може, а який вихід з цієї патової ситуації? Враховуючи те, що нинішній пам'ятник - не оригинал, а новоробна неточна копія і тому не охороняється державою, я би запропонував чи замінити скульптуру Катерини пропорційно збільшеною скульптурою де-Рібаса (залишивши внизу лише одного де-Волана).

До де-Рібаса у всіх одеситів відношення спокійне, і загальний вигляд і стиль площі не зміняться.

Чи, що ліпше, на існуючий постамент встановити замість Катерини скульптуру Великого князя литовського Вітовта, внизу обабіч  залишити тільки де-Рібаса і де-Волана. Адже саме за Вітовта в літопису Длугоша під датою 19 травня 1415 року  вперше згадується "Portu Regio Kaczubyeiow"(Королівський  порт Качубіїв) - майбутня Одеса.

Ось - одесити навіть вже нафотошопили цей монумент з Каунаським Вітовтом нагорі: