Антибільшовицький Блок Народів. Нове прочитання

За рекомендацією единбурзького графа

Інформація про активну діяльність Антибільшовицького Блоку Народів і його наполегливого, непосидючого, рвійного керівника Ярослава Стецька швидко облетіла всі континенти і докотилася до Канади. Численна українська діаспора проявляла неабиякий інтерес до цього обʼєднання.

Відтак кореспондент канадського журналу "Маклінз" Маккензі Портер вирішив за будь що взяти інтервʼю в очільника АБН. Але він ще не знав, яких зусиль це йому коштуватиме.

Портеру повідомили, що Стецько, який уже пережив замах, пройшов через польські вʼязниці і гітлерівські концтабори, поводиться дуже обережно і дотримується правил конспірації. Тож журналіст вирішив заручитися рекомендаціями від осіб, яким лідер АБН довіряв.

Допоміг йому голова Шотландської ліги боротьби за свободу Європи Джон Стюарт. Ця ліга підтримувала тісні контакти з АБН. Стюарт дав рекомендованого листа до Стецька, але зауважив, що це стовідсотково не гарантує, що зустріч відбудеться.

Але Портер уже не відступав. У Мюнхені він знайшов редакцію бюлетеня "Кореспонденс АБН", який виходив щомісяця англійською, французькою і німецькою мовами. Редакція знаходилася в бомбосховищі.

Секретарка запитала про мету візиту, потім поцікавилася, в якому готелі гість зупинився. Наступного дня за ним приїхали і повезли на околицю міста. Там, у безлюдному барі, куди за увесь час не зайшов жоден відвідувач, і відбулася зустріч.

Під час тривалої розмови журналіст почув багато цікавого про життя самого Ярослава Стецька, про визвольну боротьбу українського народу за незалежність, про діяльність ОУН, УПА і АБН.

Невдовзі в журналі вийшла велика стаття під назвою "Герой тих, кого переслідують", з якої емігранти дізналися чимало нової інформації про боротьбу поневолених народів Європи й Азії за своє визволення.

За іронією долі, газета з цією публікацією за якийсь час була вилучена в Москві на пункті КДБ з перлюстрації кореспонденції і не потрапила до адресата. Натомість, опинилася серед документів справи з розшуку і оперативної розробки Стецька.

Як усе починалося

З позицій сьогодення розсекречені матеріали про діяльність АБН сприймаються по-особливому.

Програмні документи, які зберігаються в архіві розвідки, виступи, звернення, публікації провідних діячів цього утворення дають змогу зрозуміти агресивну сутність нинішньої політики кремля, оцінити реакцію країн Заходу на цю політику в різні історичні періоди, схилити голову перед небайдужими українцями, які ніколи не вірили жодним обіцянкам Москви, не тішили себе ілюзіями і не припиняли боротьбу за вільну й незалежну Україну, а відтак закликали стати під свої знамена у цій запеклій боротьбі усі поневолені більшовиками народи.

Діяльність українців в АБН – це яскравий приклад того, як нація в надзвичайно складних умовах під комуністичною тоталітарною системою і в умовах еміграції, покладаючись лише на власні сили, змогла переламати хід подій і відновити свою незалежну державу.

Те, як органи КДБ за вказівкою з кремля відстежували діяльність АБН, збирали інформацію, розробляли плани з перешкоджання різноманітним акціям, із дискредитації і навіть фізичного знищення лідерів цього утворення, також свідчить про його силу, впливовість і реальну загрозу для московської імперії.

Серед архівних документів зберігається витяг із "Енциклопедії українознавства", виданої за кордоном Науковим товариством імені Тараса Шевченка.

У ньому зазначається: "АБН (Антибільшовицький Блок Народів) – назва координаційного центру революційно-визвольних організацій народів, поневолених більшовицькою Росією.

Заснований за ініціативою ОУН 21-22 листопада 1943 року на таємній конференції в Житомирських лісах за участю делегатів 12 народів, реорганізований в 1946 році в еміграції.

У Блоці представлені організації таких народів (за станом на 1954 р.): албанці, білоруси, казахи, латиші, литовці, словаки, туркестанці, угорці, українці, хорвати, чехи. З 1948 року АБН очолив Я. Стецько, як голова його ЦК обраний у 1954 році".

В інших документах доповнюються і уточнюються ці відомості. Так, у довідці КДБ при Раді міністрів УРСР від грудня 1958 року на члена Закордонних частин ОУН і керівника АБН зазначається:

"Ідея створення єдиного антибільшовицького блоку давно виношувалася бандерівцями і особисто Стецьком. Ще у 1943 році на території Волинської області була проведена "Перша конференція поневолених народів Східної Європи і Азії", однак створити єдиний центр на території Радянського Союзу тоді не вдалося у зв'язку з успішним наступом Радянської Армії" (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 13091. – Т. 3. – Арк. 40).

Про ту конференцію є й докладніші відомості. У травні 1945 року народний комісар державної безпеки УРСР Сергій Савченко інформував у Москву про те, що "під час ліквідації підпільної друкарні в Рівненській області був вилучений документ ОУН-УПА під назвою "Перша конференція поневолених народів Східної Європи і Азії".

То було своєрідне розширене повідомлення про подію. У ньому йшлося про те, що в роботі конференції в селі Будераж Здолбунівського району взяли участь 39 делегатів від 13 національностей: 6 грузинів, 6 азербайджанців, 5 узбеків, 5 українців, 4 вірменина, 4 татарина, 2 білоруси, 2 осетини, казах, черкес, кабардинець, чуваш, башкир.

Спершу учасники хвилиною мовчання вшанували пам'ять борців усіх поневолених народів, що загинули у боротьбі за національну незалежність.

А потім після низки доповідей і обговорень політичної ситуації зійшлися на необхідності створення спільного фронту для "боротьби за національне визволення з-під гніту сталінських і гітлерівських загарбників" (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 1. – Арк. 359–360).

Після закінчення Другої світової війни ОУН довелося адаптовуватися до нових умов, змінювати тактику національно-визвольної боротьби. Мільйони українців опинились в еміграції, на території України підпільну збройну боротьбу продовжувала вести Українська повстанська армія (УПА).

В умовах нерівного протистояння необхідно було шукати підтримку серед країн Заходу, об'єднуватися з іншими організаціями й рухами, які в подібній ситуації виборювали свою свободу.

Відтак АБН зазнав реорганізації. У 1948 році до нього долучилися ще 14 народів – комізеряни, мордвини, марійці, козаки, литовці, латвійці, румуни, словаки, балкарці, туркмени, таджики, киргизи, кара-калпаки та серби.

До 1954 року до складу Антибільшовицького блоку приєднались представники ще 6 народів, зокрема албанці, болгари, естонці, хорвати, чехи, угорці.

В 1970-х роках до АБН долучилися кубинці та в'єтнамці. Тож загалом до складу АБН входили представники 35 народів. Керівником АБН впродовж 1946–1986 років був Ярослав Стецько.

  

"Боротьба проти Росії є історичним призначенням України"

У період 1943–1955 років відбувалося організаційне становлення АБН, реалізація низки ідей, велися активні пошуки шляхів виходу на світову політичну арену. Що ж це були за політичні цілі, які сприяли приєднанню такої кількості прихильників?

Серед архівних документів є програмна стаття Ярослава Стецька під назвою "Проблеми української революційно-визвольної політики", вміщена свого часу в суспільно-політичному і науково-літературному місячнику "Визвольний шлях" за липень 1960 року, яка частково дає відповіді на це запитання.

Уже в першому абзаці автор заявляє: "Нашою концепцією визволення є українська національно-визвольна революція, спільно з визвольними революціями народів, уярмлених російським імперіалізмом і комунізмом, себто народів, поневолених у рамках російської імперії".

Далі Ярослав Стецько розвиває свою думку і наголошує: "Відновлена Суверенна Соборна Українська Держава буде революційною появою теж і в зовнішньо-політичному, міжнародному аспекті, бо вона створить цілком іншу концепцію не лише на Сході Європи, але й в Азії: через розвал російської імперії, яка охоплює сьогодні велетенські простори двох континентів, зайдуть революційні зміни в укладі міжнародних сил усього світу.

Отже, відновлення Української держави належить до найважливіших проблем світової політики. Але цього не можна досягти ніяким шляхом сепаратного, ізольованого визволення, ані шляхом дипломатичних торгів, тільки докорінною зміною теперішнього ладу на Сході Європи й в уярмленій Азії, себто через розвал большевицької імперії".

Боротьба проти Росії як "відвічного загарбника, поневолювача, нищівника культурних і суспільних цінностей, ворога людських і національних свобід", на переконання автора статті, є історичним призначенням України, і в цій боротьбі "Київ завжди являвся символом свободи людини й народів, справедливости й віри в Бога, в протилежність до Москви, яка є символом рабства, тиранії і безбожництва".

Відтак Ярослав Стецько робить висновок, що "АБН є єдиною реальною, життєво виправданою концепцією визволення поневолених московським большевизмом народів" і що "ворогом української національно-державної незалежности є весь російський політичний світ, без огляду на його партійно-політичне забарвлення", оскільки серед росіян немає антиімперіалістичних політичних угрупувань.

Важливе місце у програмних положеннях відводиться діяльності міжнародних організацій і їхній спроможності захищати права поневолених народів, бути справжніми гарантами свободи й незалежності.

"З цього погляду, – зазначає лідер АБН, – Обʼєднані Нації виконають свою позитивну роль в майбутньому, коли буде ліквідовано право вето й усі держави матимуть рівні права та якщо після розвалу російської імперії в склад ОН ввійдуть речники уярмлених досі націй…

Теперішні Обʼєднані Нації повинні бути реорганізовані в сенсі виключення з них представників російської імперії – СРСР та всіх її сателітних рядів, та прийняття національних представників уярмлених Москвою націй. ОН повинні стати не форумом коексистенції з тиранами, але бойовою формацією організованих світових протибольшевицьких сил, світовим антибольшевицьким бльоком народів".

Серед оприлюднених Ярославом Стецьком програмних положень і стратегії діяльності є багато й інших цікавих тез, які не втратили своєї актуальності нині. Зокрема, погляд на питання озброєння і роззброєння.

"Не зважаючи на небувалий розвиток воєнної техніки, – зазначає він, – вирішальну роль в майбутньому зударі двох світів: світу волі з світом поневолення все таки матиме людина, озброєний народ. Бо разом з розвитком техніки, значення озброєних сил народу, його революційно-повстанських кадрів зростає, а не маліє".

А щодо роззброєння таке: "У сучасній політичній ситуації Захід не повинен роззброюватися, бо обставини вимагають якраз протилежного: рішучого спротиву московсько-большевицькій світовій агресії та одночасної політики визволення".

Є у програмних положеннях розмірковування і стосовно застосування ядерної зброї.

"Страх вільного світу перед атомною зброєю Москви, – наголошує автор статті, – є неоправданий. Виконуючи свої обовʼязки супроти Бога й батьківщини, захищаючи своє право на свободу й змагаючись за перемогу правди та добра на землі, кожна людина повинна бути готова на всякий риск у цій свідомості, що відповідальність за долю людства – його існування чи загибель – при сумлінному виконуванні наших обовʼязків, лежить у руках Божих, а не людських.

А втім приписування кремлівським злочинцям всемогутньої сили знищити людство є наслідком відсутности віри в вищу силу і капітуляцією перед злом зі страху за своє фізичне існування. Коли ж ми служимо добрій справі, нам не треба турбуватися за наше життя, а тільки за перемогу цієї справи" (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 13091. – Т. 4. – Арк. 174–179).

Ці та інші заяви й висловлювання керівника АБН Ярослава Стецька свідчать про те, що він реалістично дивився на тогочасну ситуацію в світі, на можливі сценарії її розвитку, загрози й ризики для цивілізованого світу. Звісно, що в центрі його уваги завжди була Україна і піклування про її долю.

Відтак у його численних виступах нерідко присутня надмірна емоційність і жорсткість стосовно позиції країн Заходу, які, на його думку, не проявляли належної наполегливості в наданні допомоги поневоленим народам задля їхнього звільнення.

Так, під час виступу на Единбурзькій конференції АБН він заявляв: "Було б, звичайно, злочинно применшувати почуття безпеки західного світу тим, що спротивом поневолених народів можна уникнути війни з Росією.

Навпаки, ми повинні вирішити проблему, як досягти остаточної перемоги над більшовизмом, щоб врятувати нашу культуру і світ від поневолення. Більшовизм наступає агресивно.

У всіх поневолених країнах відбувається небувала боротьба проти прагнень радянсько-російського панування придушити національне життя" (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 13091. – Т. 4. – Арк. 28).

У зв'язку з цим він у своєму виступі дорікав країнам Заходу, що вони після Другої світової війни не підтримали належним чином прагнення поневолених народів до визволення від московсько-комуністичного гніту, намагаються загравати з Радянським Союзом і про щось домовлятися.

Він наголошував, що тоталітарна система може пристосуватися до нових умов і частково трансформуватися, але по суті своїй вона завжди лишатиметься тюрмою поневолених народів.

"Більшовизм і Росія можуть бути переможені тільки обʼєднаними силами всього справедливого світу, – вкотре закликав Стецько. – Не потрібно більше шукати жодних компромісів з більшовиками. Не може бути жодної згоди між справедливою демократією і тоталітарними ідеями, між гуманною свободою і рабством" (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 13091. – Т. 4. – Арк. 30).

Це було сказано у 1950 році, коли АБН ще тільки розгортав свою діяльність і набирав обертів.

"Донести визвольні ідеї до всіх континентів"

Загалом 1950–1970-ті роки ознаменувалися найбільшими політичними успіхами АБН на міжнародному антикомуністичному поприщі, отриманням світового визнання та авторитету.

У 1947 році Блок об'єднався з Інтернаціоналом свободи та Прометеївською лігою Атлантичної хартії. У 1955 році вдалося укласти договір про спільну антибільшовицьку боротьбу з "Антикомуністичною Лігою народів Азії" (АПАКЛ).

"У подальшому, – як зазначається в архівних матеріалах, – делегація АБН взяла участь у 1957 році в роботі конференції "Антикомуністичної Ліги народів Азії" в Сайгоні (Вʼєтнам) і встановила дуже важливі звʼязки з народами Бірми, Кореї, Малайї, Пакистана, Вʼєтнама, Філіппін, Сингапура, Таїланда, Індонезії, Австралії, Греції і Туреччини".

Після цього Ярослав Стецько відвідав Іспанію, Італію, Австралію, Туреччину, США, Мексику та інші країни, де його приймали тепло і привітно.   Зокрема, головним здобутком АБН у відносинах зі Сполученими Штатами в 1950-х роках стало запровадження конгресом тижня поневолених народів.

Сама ця подія, на переконання членів АБН, підтверджувала те, що Росія визнана агресором і окупантом на українській землі.

Фактом особливої прихильності з боку США став виступ голови ЦК АБН у конгресі на засіданні комісії із закордонних справ наприкінці липня 1958 року, про що є свідчення в документах із архіву СЗР України.

Темою слухань, як зазначається з посиланням на публікацію в газеті "Шлях перемоги", була "Московська агресія на Близькому Сході і політика звільнення пригноблених Москвою націй".

Замість 30 хвилин, які зазвичай відводилися для показань, Я. Стецьку дали змогу виступати і відповідати на запитання упродовж двох години, що засвідчило велику зацікавленість членів комісії у підготовлених матеріалах.

Не оминув він на засіданні і українське питання. Відтак у публікації зазначається, що "члени комісії наприкінці висловили свою солідарність із твердженнями Стецька і підтримали ідею незалежності України".

Серед архівних матеріалів зберігається документ під назвою "Відомості про антирадянську діяльність "Павука" протягом 1968 року (за матеріалами націоналістичної преси)".

"Павук" – це оперативне псевдо Стецька, яке надали його оперативній розробці в КДБ. Ці відомості свідчать про активну і доволі насичену різноманітними подіями діяльність лідера АБН. Ось лише деякі пункти з цього переліку:

-       взяв участь в нараді "Виконавчого комітету "Європейської Ради Свободи";

-       видав книгу "30 червня 1941 року";

-       у Греноблі під час проведення Олімпіади організував поширення листівок АБН;

-       отримав відповідь на звернення із Комісії з прав людини при ООН про підготовку питання про політичних вʼязнів в СРСР;

-       у Швеції проведена акція протесту українців – членів АБН у зв'язку з приїздом до країни голови Ради міністрів СРСР Косигіна;

-       опублікував низку статей про завдання і стратегію діяльності АБН;

-       надіслав телеграму президенту Франції Шарлю де Голлю з вимогою "збройного спротиву Москві";

-       - під час подій у Чехословаччині (1.09.1968) брав участь у ювілейній конференції АБН, яка проходила в Лондоні.

(ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 13091. – Т. 3. – Арк. 161–165).

"Здійснити комплекс активних заходів з компрометації ЗЧ ОУН"

У 1970–1980-ті роки діяльність АБН набула максимального розвитку і активності. Це неабияк турбувало органи КДБ СРСР, які намагалися ретельно відстежувати всі переміщення Ярослава Стецька і його дружини Слави Стецько (очолювала АБН упродовж 1986–1996 років).

Таке занепокоєння мало реальне підґрунтя. У багатьох тогочасних документах КДБ йдеться про те, що АБН становить значну небезпеку для радянського ладу.

Характерною у цьому відношенні є шифртелеграма від 2 грудня 1985 року під назвою "Про екстремістську, підбурювальну політику ЗЧ ОУН", яка надійшла із Москви до Києва.

У ній міститься така примітка: "Передається телеграма із Бонна за вказівкою тов. Крючкова (ПГУ)". Йдеться про керівника Першого головного управління (зовнішня розвідка) КДБ СРСР Володимира Крючкова.

У ШТ зазначається, що лідери ОУН "з новою силою розгортають підбурювальну ворожу кампанію проти СРСР, його зовнішньої і національної політики".

Що ж викликало таке занепокоєння? У телеграмі зазначається, що лідери ОУН виробили нову стратегію і висувають у зв'язку з цим низку вимог перед Заходом.

Серед цих вимог є доволі цікаві з позицій сьогодення положення, а саме:

-       анулювати міжнародні договори як такі, що не відповідають принципу захисту прав людей, забезпечення суверенітету націям;

-       виробити універсальну стратегію проти "історичної російської імперсько-комуністичної політики";

-       наполягати на тому, щоб Захід "утворив при НАТО або Пентагоні спеціальний "департамент психостратегії", до складу якого мали б увійти представники "визвольних рухів поневолених більшовизмом націй" і службу, яка займалася б організацією повстанських або визвольних воєн за зразком Афганістану або УПА, створив так звану "Академію свободи" на противагу Університету імені П. Лумумби в Москві з метою глибокого вивчення проблематики визвольної боротьби "поневолених націй", їх духовності, культури, філософської системи, а також підготовки відповідних кадрів;

-       "щоб дійсно мати успіх, Захід, за оцінками ЗЧ ОУН, має припинити кредитування, постачання обладнання, технологій і тим самим "змусити Москву відмовитися від подальшого озброєння";

-       при цьому лідери ОУН звертають увагу на те, що СРСР не здатний конкурувати в гонці озброєнь через деградацію економіки, низький рівень розвитку технологій, електроніки, мікроелектроніки і т. п.

У звʼязку з цим в ШТ міститься такий висновок: "Рекомендувати українській філії здійснити комплекс активних заходів з компрометації ЗЧ ОУН та інших українських націоналістичних формувань, які знаходяться під її впливом" (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 13091. – Т. 5. – Арк. 75).

Спецоперація КДБ проти Ярослава Стецька отримала назву "Некро". Розрахунок був на те, щоб заподіяти Стецьку, який мав низку проблем зі здоровʼям, важку психологічну травму, що мало спричинити смерть. Зрештою, цей задум спрацював.

У доповідній записці КДБ УРСР "Про спеціальні заходи проти лідера АБН і ЗЧ ОУН Я. Стецька", датованій липнем 1986 року і адресованій керівникові ЦК компартії України Володимиру Щербицькому, зазначалося:

"За погодженням з КДБ СРСР 15 квітня 1986 року за кордоном через оперативні можливості від імені української редакції радіостанції "Свобода" щодо Стецька по радіо було передано некролог, який також опублікували деякі мельниківські друковані видання.

Згідно з одержаними оперативними даними, некролог викликав у Стецька серйозне нервове потрясіння і, за словами його близького оточення, зокрема церковних авторитетів Ковальського і Корнелюка, це призвело до тяжкого захворювання" (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 13091. – Т. 5. – Арк. 109–110).

Так Москва в усі часи розправлялася з усіма, хто викривав її імперську політику, справжню, а не завуальовану кремлівською пропагандою сутність, хто намагався донести до цивілізованого світу правду і постійно шукав на Заході підтримку для відновлення незалежності України і звільнення від імперського ярма усіх поневолених народів, хто реально оцінював усі наявні загрози визвольному руху і озвучував шляхи для продовження боротьби.

Багаторічний очільник Антибільшовицького Блоку Народів Ярослав Стецько – яскравий приклад цього. Це йому належать слова з інтервʼю коресподентові канадського журналу "Маклінз" Маккензі Портеру, яке зберігається серед інших документів в архіві розвідки, під назвою "Герой тих, кого переслідують".

У ньому він заявив: "Лише відкрита непокора може врятувати нас від рабства. Необхідно памʼятати, що ми не одержимо допомогу від Заходу доти, поки ми не доведемо, що ми самі достатньо сильні". Це він сказав ще 70 років тому, у 1952 році. Пророчі слова, як і багато інших.