Скаутське братерство Литви та України

Литовський скавтинг, як і український на Наддінпрянщині (на землях окупованих росіянами), зародився у 1917 році. В тому році, коли національні революції в російській імперії знищили владу сатрапів, започатковану раніше московськими царями. Через окупацію Литви німцями, зародок литовського скавтингу з'явився не на Батьківщині, а у місті Вороніж – на українсько-російському етнічному пограниччі.

Усі скавтскі провідники литовців та "підросійських" українців того часу були вихованцями російського імперського скавтингу. У 1918 році в столиці Литви Вільно (саме так українці століттями називали Вільнюс) та в столиці України Києві створюються відповідно перші осередки литовського скавтингу та українського Пласту.

У той час, до речі, між обома країнами – за підсумками Берестейського миру – був спільний державний кордон. Цікаво, що днем заснування українського та литовського скавтингу вважалась одна й таж дата календаря – 1 листопада.

Литовці користувались російською скавтською літературою, часто просто перекладеною з англійської мови. Українцям у Києві допомагали також організатори Пласту із "підавстрійської" України, які вже мали досвід розгортання національного скавтингу, абсорбуючи при цьому кращі практики польського і єврейського скавтингів, які паралельно виникли у головному місті західної України – Львові – напередодні Першої світової війни.

Слід відзначити, що український скавтинг (Пласт) мав у своїй основі сильний вплив австрійських та німецьких скавтів – пфадфіндерів. Українські пластуни під час Першої світової війни організаційно входили до Австрійського скавтського союзу. А перші пластові відділи користувались також посібниками основоположників німецьких пфадфіндерів та польських скавтів – гарцерів.

Іронія долі – литовський та український скавтинги, через окупацію поляками частини Литви та російську окупацію більшості території України у 1920 році перенесли центри свого руху із національних столиць. Литовці змушені були перебазувати свій головний осідок із Вільна до Ковно (Каунасу), а українці із Києва до Львова.

Долі державного і бездержавного скавтингів 1920-х років

Місто Львів до 1923 року ще претендувало стати столицею західно-української держави дипломатичним шляхом, однак фактично було анексоване силою польської зброї при мовчазній згоді країн Антанти. Подібно до того, як поляки анексували литовську столицю Вільно. Ця польська окупація згуртувала литовців та українців у боротьбі за відновлення територіальної цілісності Литви та державної незалежності України.

Відомо багато прикладів, як литовська держава допомагала таємній і понадпартійній Українській військовій організації (кадри якої часто складали члени і вихованці Пласту). Українські скавти – пластуни – 1920-х років свою політичну освіту здобували, в значній мірі, читаючи нелегальну на території Польщі українську газету "Сурма", яка друкувалась в тодішній литовській столиці Каунасі.

За поширення чи зберігання цієї газети, яку пластуни таємно транспортували через Карпати під час своїх скавтських мандрів, старші пластуни (сучасними словами – дорослі лідери-волонтери) часто потрапляли у польські в'язниці.

Перша письмова згадка про литовський скавтинг українською мовою з'явилась в українській пластовій періодиці влітку 1923 року. Надрукована вона була в українському Закарпатті, яке тоді входило третьою федеральною частиною до Чехо-словацької республіки під назвою "Підкарпатська Русь". Згадка ця з'явилась у часописі "Пластун-Junak-Cserkesz", який містив публікації кількома мовами (українською, чеською, угорською, ідіш) та було офіціозом усього багатонаціонального скавтингу цієї землі.

Оглядаючи розвиток нового молодіжного руху в різних країнах світу, український дописувач "Пластуна" відзначав: "В Литві пластова идея поширилася в 1917 р. Перший одділ заложений був у Вильні доперва 1918 р. Заложив єго Петро Юргелєвичус (Petras Jurgelevičius-Jurgėla – Ред.). Праця поволи поступає вперед Пластунів єсть до 2000. Виходить часопис: Скавтас"[1].

Літо 1923 року стало переломним для литовського скавтингу. Саме тоді відбувся перший інструкторський табір, тобто польовий вишкіл організаторів цього молодіжного руху в Литві. Подібний перший табір українського скавтингу – Пласту – відбувся влітку наступного року у формі підготовки української делегації на 2-ге Світове скавстське джемборі, яке проходило в Копенгагені (Данія).

На цей міжнародний збір українці так і не потрапили, офіційна причина – через відсутність власної національної держави. А готувалось одразу дві делегації – одна в Галичині, а інша в Закарпатті. А от литовці державу свою здобули і вберегли, тому до Данії поїхала група із 43 "литовських пластунів"[2].

У той час назви всіх скавтів інших народів українці переважно перекладали терміном "пластуни", що походив від назви козаків-розвідників Запорозької Січі, а відтак Кубанського козачого війська. Цей термін відомий багатьом литовцям, які служили в радянській армії.

Адже до сьогодні у російських військових статутах зберіглась назва для замаскованої форми пересування на полі бою – повзання "по-пластунськи". Саме цю козацьку традицію українські скавти та науковці обрали для перекладу на українську мову англійського терміну "scout". Так з'явились терміни "українські пластуни", "польські пластуни" (гарцери), "австрійські пластуни" (пфадфіндери) тощо.

У 1925 році український скавтинг – Пласт – переживав перші системні атаки польської окупаційної влади в Галичині, які наростали з кожним роком. А литовські скавти, на День святого Юрія (6 травня / 24 квітня), отримали не лише духовного, але і реального почесного опікуна.

Президент Литви вперше погодився стати Почесним Начальником литовського скавтингу. Бездержавні українські скавти – пластуни – максимум могли розраховувати лише на підтримку Святого Юрія. Який саме в 1925 році був проголошений опікуном Пласту.

Рішення Верховної пластової команди про запровадження "Патрона Українського Пластового Уладу", тобто Св. Юрія, містило наступну аргументацію: "подібно як мають се всі пластові Улади (скавтські організації. – Ред.) світа". Пластовий провід вклав в це рішення іще одну тезу про міжнародне скавтське братерство: "Є звичай у пластунів цілого світа, що в сей день пластуни одного краю шлють желання своїм братам інших країв".

У наступному 1926 році литовські скавти, як і три роки перед цим далі налічували близько 2000 членів (Пласт на той час був приблизно вдвічі чисельнішим). На той час у Литві вже виходило два щомісячні скавтські часописи: "Skautu Aidas" (виходить і досі) та "Skautu Zodis".

Щомісячний офіціоз Пласту "Молоде життя" тоді констатував: "Пласт є на Литві дуже популярним, головно між шкільною молодю, яка виказує велику ініціативу по своїм куріням". Із 1927 року цю популярність посилювала щоденна півгодинна скавтська передача на національному радіо Литви (передача діяла до 1940 р.).

Окрім Союзу литовських скавтів (так українці перекладали Lietuviu Skautu Sajunga – LSS) у Литві певний час діяла окремо також і сестринська організація скавток (Lietuviu Skausiu Skyrius), які у 1930-х знову об'єднались. Про цю дівочу організацію залишила невеликий спогад дочка очільника Української Народної Республіки Симона Петлюри, яка спершу належала до французького скавтингу, а відтак стала співорганізатором Пласту у Парижі.

У 1929 році на території Франції проходив міжнародний табір дівчат – скавток (гайдів). Леся Петлюра – учасниця того табору – відзначала, що представниці Англії, Франції, Швайцарії, США і Норвегії, як свій символ, носили листок конюшини. Датчанки і чешки мали за відзнаки скавтську лілєю.

І, окремо, згадує представниць Литви: "Листок рути у литвинок з девізою Budek — будь готова"[3]. Цей листок рути, який дуже нагадує типову гайдівську конюшинку, досі є символом дівочої частини Союзу литовських скавтів.

Цікава деталь – попри державну підтримку литовські скавти відчували той ж таки виклик, що й українські скавти з Пласту. Обидві організації відчували великий брак фахової літератури для тогочасної молодіжної роботи за скавтським методом. "Цей брак – твердив офіціоз Пласту – є одною із причин недостачі фахових, досвідних скавтмастрів: і наслідком цього багато курінів має скавтмастрів молодих і недосвідних".

Не зважаючи на це скавтська ідея поширювалась: що в Литві, що у вільній від московсько окупації землях України (Галичина, Волинь, Закарпаття). Передусім "завдяки щирому ентузіязмові хлопців".

Різними шляхами до співпраці 1930-х років

У 1930 році литовський та український скавтинг пішли кардинально різними шляхами. Литовський парламент схвалив "Закон про Литовський скавтський союз", Міністерство освіти бере під опіку литовський скавтинг, начальним скавтом стає Антанас Сметона – президент Литви у 1926-1940 рр.

А український скавтинг, Пласт, у цьому ж році остаточно заборонений польською окупаційною адміністрацією. Литовці, користуючись законом, почали інтенсивно нарощувати свою чисельність та якість. Терени діяльності Пласту звузилась лише до Закарпаття, де пластові відділи діяли в складі скавтського союзу Чехо-словацької республіки.

Державна підтримка литовського скавтингу дала свої результати. У 1932 році у Литві вже налічувалось більше 10000 скавтів. При 2 мільйонах населення країни це складало 0,5% від загальної кількості литовців – цілком хороша пропорція проникнення скавтингу в супільство. Закарпатський часопис "Пластун" писав тоді про литовський скавтинг: "О розвиток пласту дбає ціле громадянство, а почесним головою пласту є президент републики"[4].

У той же час закарпатські пластуни, користуючись можливостями держпідтримки скавтингу у Чехо-Словаччині, в середині 1930-х років розгорнули мережу на майже сотню куренів. Тобто в цій окремо взятій частині української землі Пласт налічував близько 3000-5000 пластунів і пластунок.

Поза межами Закарпаття Пласт змушений був боротись за своє виживання. У Галичині та на Волині пластові курені кілька років ще намагались діяти нелегально, але з часом вимушено згорнули свою працю. На базі еміграційних частин Пласту у 1930 році створюється Союз українських пластунів емігрантів (СУПЕ) з центром у Празі.

СУПЕ, підтримувана особисто основоположником чеського скавтингу Антонієм Свойсіком, координувала усі осередки українських скавтів поза межами українських земель. СУПЕ розгорнуло потужну протестну інформаційну кампанію. Ці заходи не призвели до відновлення Пласту в Галичині, однак дозволили налагодити багато дружніх зв'язків.

Парадоксально, але саме в цей час бере свій початок україно-литовська скавтська співпраця. У першій половині 1932 року "Вісті СУПЕ" зазначали: "нав'язано тісний зв'язок з Парижем, Кавнасом (в литовськім пластовім часописі "Скаута Аідас" нераз уміщувано вістки про наш Пласт), Віднем, Ґрацом, Інсбруком, Данціґом, Ґренобльом, Лондоном, Заґребом як з нашими пластунами, так і з чужими пластовими уладами".

Литовський скавтинг не лише публікував інформації про Пласт в своїй пресі. Прямий зв'язок виражався також і в тому, що, наприклад, литовці були однією з тих організації, яка у 1932 році привітала Пласт із 20-літтям українського скавтингу. Поруч із чеськими, шведськими та угорськими скавтами[5].

У 1933 році, на Світовому скавтському Джемборі в Угорщині, делегації українських та литовських скавтів вперше зустрілись в польових таборових умовах. На цьому заході обидві делегації складали приблизно по пів сотні учасників[6]. Особливо українцям запам'яталось таборове вітання литовців на цьому джемборі.

Це були вигуки, якими скавти різних народів вітали один одного. Один із лідерів українського контингенту джемборі Дмитро Козицький фіксував литовський клич одразу після англійського та американського вітань (це були відповідно "Гіп, гіп, гурей!" та "Ра, ра, рарара"). Литовське гасло звучало наступним чином:

Гей ціво, гей ціво –

Гей ціво, ціво, ціво, цайс, -

Цайс, цайс, ціво[7].

У 1936 році, на 25-ліття Пласту у Празі, представник Союзу Литовських Скавтів був єдиним (якщо не рахувати чехів), хто від скаутських рухів інших народів привітав пластунів з ювілеєм особисто – через безпосередню участь в святковій академії[8].

Також Союз Литовських Скавтів надіслав письмове привітання, як і данський, естонський, мадярський та австрійські скавтинги[9]. Окрім цього, головне видання литовського скавтингу "Skautu Aidas" опублікувало розгорнутий репортаж про 25-ліття чеського скавтингу, присвятивши найбільше уваги українським скавтам.

Автор цієї статті писав: "Дуже гарно представлялись пластуни Союзу Українських Пластунів Еміґрантів. Вони гуляли свої народні танці в своїх гарних, мальовничих народніх строях. Всі фотоґрафи знимали цю ґрупу найчастіше. Публика показувала своє захоплення гучними оплесками"[10].

"Skautu Aidas" описав теж презентаційне шатро СУПЕ, де представлено було різні експонати виготовлених українськими скавтами: "Деякі є від пластунів, які терпіли за свою ідею у польських тюрмах. Там вони виробили з хліба гарні касетки (скриньки. – Ред.), викладані (прикрашені. – Ред.) соломою. Це є пластова реліквія". З інших джерел знаємо, що на цій скриньці був напис латинською мовою: "нічого для себе, лише все для Батьківщини".

Підсумовуючи публікацію литовський автор писав: "Українці передають нашим скавтам щирі привіти. Провідники українських пластунів цікавляться дуже Литвою, деякі знають вільно і нашу історію. Тут (у Празі) дістають вони ваш (лит.) часопис "Skautu Aidas"… В Празі є Українсько-Литовське Студентьке Товариство. Українські скавти хочуть бути в зв'язку з нашими. Численні наші нещастя є нам (українцям і литовцям) спільні, тому мусимо ми один другого ще краще пізнавати".

Табори переміщених осіб – DiPi

Друга світова війна принесла багато лиха на українські і литовські землі. Багато скавтів убито росіянами в тюрмах і концтаборах. Литва, як і Україна два десятиліття перед цим, втратила свою державність та потрапила під московську окупацію. Тисячі українських та литовських скавтів опинились в таборах переселенців (тимчасово переміщених осіб - DiPi) на території Німеччини та Австрії.

Литовський скавтинг, як представництво тепер вже бездержаної нації, втрачає своє членство у Міжнародному скавтському союзі (МСС; з 1961 р. – WOSM). Членство, яке Пласт так і не отримав у попередні роки через відсутність власної держави.

Щоправда литовські та українські скавти (а не організації до яких вони належали) змогли тимчасово отримати індивідуальне членство в Міжнародному скатвському союзі. Представник українського скавтингу Атанасій Мілянич та литовського – Витаутас Цепес (Vytautas Kostas Čepas) працювали у так званій "Прибічній Раді" (Advisory Committee), створеній представником МСС на окупованих аліянтами територіях розгромленого Третього рейху.

У таборах DіPі на території Німеччини панувало справжнє скавтське братерство. Яскравим прикладом цього був табір у баварському місті Регенесбург. Тут мешкали українці, литовці, латвійці, естонці, поляки, росіяни та білоруси. Литовських скавтів в таборі очолював скавтмайстер Юнайтіс (Jonaitis).

У кінці 1945 року в таборі виникла Міжнародна Скавтська Рада (МСР), так звана "Іза" (International Scouts Association). Очолювали її вихованці Пласту Богдан Ганушевський, а відтак Михайло Іваненко. З нагоди першого року співпраці скавтів в цьому таборі, всі разом видали спільну 20-сторінкову багатомовну одноднівку "Be prepared".

У Німеччині продовжувалась традиція східноєвропейських джемборі 30-х років. Так, 6-19 травня 1946 року Пласт у баварському місті Авгсбург зорганізував перше міжнародне джемборі на чужині за литовських, естонських, латвійських,  білоруських та польських скавтів. З цієї нагоди провід цього заходу виготовив чудову відзнаку з національними прапорами скавтів, які брали участь у зустрічі.

На ювілейну зустріч в баварському Міттенвальді, яка проходила 5-7 липня 1947 року з нагоди 35-ліття Пласту, серед 1200 учасників прибуло близько 300 польських, мадярських, німецьких, білоруських (кривицьких), литовських та російських скавтів.

Литовська група складалась із 5 осіб. Хтось із них прокоментував свою участь наступним чином: "Нам тут дуже у вас подобалося. Ця стріча вам направду вдалася. Ми дуже жалуємо, що нас так тут мало… З українськими пластунами ми були завжди в гарних взаєминах… [ця стріча] була направду виявом скавтового братерства"[11].

Із часу цієї зустрічі в Міттенвальді 1947 року зберігся й чудовий репортаж з українського боку про спільну ватру з литовськими скавтами. Після урочистої збірки зі звітами, підняттям національних прапорів та співом національних славнів Литви та України, ватру підпалили наймолодші пластуни.

Далі представник Пласту привітав гостей, підкреслюючи у своїй промові моменти, які єднали Литву з Україною у минулому і єднатимуть у майбутньому. Йому відповів у тому ж дусі представник литовських скавтів. Після цього розпочалась програма ватри.

"Лилися невимушені пісні литовських скавтів – писав пластун – про їхню далеку батьківщину, про дрімучі ліси, про тихі води рік і спокійні озера. Напереміну співали наші пластуни про сонячну Україну, переплітаючи свої співи часто пластовими піснями та маршами і пластовими піснями, що вже зродилися на чужині"[12].

Час чи не першої в історії спільної україно-литовської скавтської ватри минув дуже скоро. Литовці кричали українською: "Хай живе Україна". Пластуни відповідали їм литовською: "Хай живе вільна Литва". Хоч литовці не знали української, а українці литовської, але це не завадило швидко перезнайомитись обом групам скавтів.

"В більшості випадків – писав пластун – розговірною мовою була німецька, але не обходилося дуже часто без комічних моментів, коли одні й другі послуговувалися руками, ногами і всіми частинами лиця, що б тільки висловити свою думку свому сусідові. Чулося при тому поодинокі слова майже всіх мов світу. За короткий вечір литовські скавти й українські пластуни були найкращими друзями, оповідали собі різні пригоди, вчили себе взаємно своїх пісень".

Було багато й інших зустрічей. До прикладу – два роки підряд, 22 лютого 1947 і 1948 років, осередок Пласту в Ганновері (британська зона окупації) організовував міжнародне раллі (зустріч) екзильних скавтів. В другій зустрічі взяли участь 342 особи, зокрема 186 українців, 74 білоруси, 37 англійців, 14 литовців, 7 латвійців і 24 поляки.

Програма включала вимарш із смолоскипами, підняття національних прапорів, запалювання "Вічного Вогню" в честь засновника скавтського руху, символічна ватра в театральній залі, пластова виставка, пошта, ярмарок тощо. З нагоди цієї зустрічі видано пропам'ятні пластові листівки, поштові марки і штемпель (виконав український митець Анатоль Яблонський). А також видано одноднівку "Пластова Зустріч"[13].

На території окупованої союзниками Австрії литовських скавтів і скавток було не багато. А україно-литовське братерство було настільки добрим, що литовці без проблем могли організаційно входити до більш потужного на місці осередку Пласту. Так, наприклад, у березні 1948 року литовські юначки звернулися до Станичної пластової старшини в Зальцбурзі із проханням прийняти їх організаційно в склад українського Пласту[14].

Українські і литовські скавти спільно забезпечували координацію близько 150 скавтів із східної Європи, які опинились у французькій зоні окупації в Німеччині. Відповідальними перед окупаційною владою за скавтську роботу в чотирьох округах (дистриктах) цієї зони були призначені окупаційною владою два комісари – українець скавтмайстер Роман Маринович і литовець Маркуліс[15].

КСАЕ – Конференція скавтових асоціацій в екзилі

У кінці 1940-х років більшість східно-європейських переселенців, зокрема українці та литовці, залишили табори Di-Pi у Німеччині та Австрії. І переїхали в інші країни Західної Єрвопи, Австралію, Північну та Південну Америку. Найбільша їхня кількість опинилась у США та Канаді. З ініціативи українських скавтів – пластунів – 12 травня 1951 року проведено в Нью-Йорку чергове засідання "Дорадчого Комітету Скавтів Ді-Пі", створеного роком раніше – ще у Німеччині – на базі вище згадуваної "Прибічної ради".

Дорадчий Комітет на цьому зібрані перейменовано на Конференцію у яку згодом увійшли всі скаутські організації з-поза "залізної завіси", зокрема і литовці. Статут новозаснованої "Конференції скавтових асоціацій в екзилі" (КСАЕ – Council of Scout Associations in Exile) передбачав почергову ротацію представників національних організацій. Фактично в такий спосіб створено паралельний до МСС (тепер – WOSM) міжнародний скаутський центр, який де-факто визнавався Лондоном.

Другий з'їзд КСАЕ відбувся 7 грудня 1952 року в пластовій домівці у Нью-Йорку за участі білорусів, естонців, латишів литовців, мадяр, поляків, росіян та українців. Чеська асоціація надіслала привіт і пояснення своєї відсутності. Польські харцери були присутні вперше і у якості спостерігачів.

Головним предметом зустрічі стало схвалення тексту спільного меморіалу до 14-ї Міжнародної скавтової конференції, яка планувалась на 1953 рік в Ліхтенштейні. Із проханням встановити офіційні зв'язки та переглянути резолюцію, прийняту у 1947 році під час 11-ї Міжнародної скаутської конференції у Франції. Ця злощасна резолюція звучала так: "Скавтські організації, які в даний час не мають територіального державного статусу ...не можуть бути прийняті та зареєстровані членами Міжнародної Скавтської Конференції".

Оскільки майже всі організації КСАЄ були членами або й засновниками МСС, то бажаним було надати або кожній екзильній національній організації по два голоси на конференції (замість шести для повноправних членів) або надати 6 голосів для КСАЕ. Скаути-емігранти виступали спільно і вірили, що міжнародна конференція скоріше змінить свій Статут, як зрадить ідейні принципи скаутського братерства.

Активними у КСАЕ, окрім українців та литовців, були білоруси, естонці, латиші, мадяри і росіяни. Чехословаки та югослави були малоактивні через внутрішні суперечки (між чехами і словаками та сербами і хорватами). Коли Пласт із різних причин відійшов від активної участі в КСАЕ, то основну організуючу роль взяли на себе литовці. На чолі із вище згадуваним Витаутасом Цепесом, який, між іншим, вільно володів українською мовою, зокрема міг нею листуватись.

У 1957 році – за участі українських та литовських скавтів – відбувся черговий з'їзд КСАЕ. Тоді у екзильних скавтів ще була надія увійти якщо не до МСС, то, бодай дівочим їх частинам, до організації світового гайдівського руху. Цю справу прояснювала секретар КГСАЕ (Council of Girl-Scout Associations in Exile – Ради жіночих скавтових асоціацій в екзилі) панна Ольхвар, полька за національністю.

Литовець Віллюс Бразенас прозвітував, що за звітній період ним були видані п'ять чисел журналу КСАЕ "Semper Vigilance" (з латинської – завжди пильний). Врешті обрано новий провід, який знову очолив литовець Витаутас Цепес.

Екзильні скавти співпрацювали не лише назовні, але і між собою. Так, у 1958 році пластова делегація взяла активну участь у 4-му литовському національному Джемборі, яке проходило 16-30 серпня Гайленд Рекріейшен Парк (Мічіган, США). Влітку 1959 року четверо пластунів, двоє литовців та представники інших езильних скавтских організацій таборували пліч-опліч на Світовому скавтському джемборі, яке відбувалось у Філіпінах.

Об'єднала їх і спільна трагедія, коли Міжнародна скавтська конференція у 1961 році остаточно відмовила екзильним скавтам у членстві. Саме через українців, литовців та інші скавтські організації східно-євпропейськи народів, які претендували на членство у "міжнародному" союзі, було змінено назву цього союзу на "світовий".

Так з'явилась Світова організація скавтського руху (WOSM), яка – відтак вже і назвою – передбачала членство виключно скавтських організацій державних народів. При цьому й надалі допускались винятки, наприклад членство у WOSM каталонських чи вірменських скавтів.

Рішення 1961 року призвели до того, що екзильні скаутські організації замкнулись в собі і фактично, за невеликим винятками, припинили будь-яку співпрацю між собою та із WOSM. В цій складній ситуацій на допомогу прийшов Пласт. У 1962 році росіяни, поляки, мадяри і литовці взяли участь у Ювілейній міжкрайовій пластовій зустрічі із нагоди 50-ліття заснування українського скавтингу. Ця зустріч проходила у США на оселі Пласту "Вовча тропа".

Особливо запам'яталась українцям та литовцям скоординована участь у Світовому скавтському джемборі, яке відбувалось у 1963 році в Греції. Обидві делегації таборували спільно, на одному підтаборі. Ця зустріч увійшла в історію екзильних скавтів, чиї Батьківщини були окуповані московською імперією, як поганий, а водночас і взірцевий приклад скавтського братерства.

На джемборі в Греції екзильним скавтам заборонили участь у фінальній дефіляді. Тоді в табір до українців прийшов Начальний скавт Ліхтенштейну – Емануель, попросив у пластунів український прапор і особисто ніс його під час дефіляди. Литовський прапор понесли швейцарські скавти. Це було останнє джемборі, куди WOSM допустила делегації екзильних народів центрально-східної Європи.

Через кілька тижнів, в серпні 1963 українські і литовські скавти знову зустрілись. На 5-му національному джемборі з нагоди 45-річчя литовського скавтингу, яке проходило біля міста Плімут (Массачусетс, США). Пласт делегував від себе групу на чолі із старшим пластуном Ігорем Федоровим в складі п'яти членів старшого юнацтва.

Згодом до них приєднався очільник світового Пласту Ярослав Гладкий та ще 12 пластунів, більшість із яких були учасниками пластового водного вишкільного табору, що відбувався неподалік (на Трикутному Озері в Коннектикуті). У підсумку Пласт творив найбільш чисельну групу з-поміж гостей чужинців на цьому литовському Джемборі

Пластуни брали участь у загальній програмі, ватрах, заняттях, а також у офіційних святкуваннях. "Добра постава та присутність українських пластунів – писав один з українців – звернула особливу увагу литовських провідників, а зокрема Головного їхнього Скавта, який у своїй святочній промові давав литовській молоді українців, як приклад цього народу, що хоч найкоротше в історії тішився самостійністю, а все ж уміє себе все і всюди вдержати та виявити сильно зорганізовано та патріотично"[16].

У 1967 році в штаті Айдахо (США) відбулося 12-те Світове скаутське джемборі чисельністю у 14000 учасників із понад 100 держав. На цьому заході, що відбувався під гаслом "За дружбу", організатори заборонили навіть неофіційну участь екзильних скавтів. Ця заборона викликала гіркі відчуття у останніх, деякі з них – натомість – влаштували ряд свої власних "джемборетте".

Литовці та естонці таборували – у США, а українці та поляки в Канаді. Пласт провів чергову Ювілейну міжкрайову зустріч з нагоди 55-ліття українського скавтингу, куди запросив й литовців. Делегації українців також взяли участь у зустрічах, які проходили в США. Зокрема в литовському джемборі Пласт представляла група пластунів із станиці Дітройт[17].

У наступні роки співпраця екзильних скавтів серйозно зменшилась – двадцятирічна координація задля визнання і членства в міжнародному, а відтак світовому, скавтському русі завершилась невдачею. Надалі тривали спорадичні спроби співпраці із національними скавтськими організаціями, визнаних членами WOSM. Передусім у США та Канаді.

AISGO - Міжнародне з'єднання організацій скавтів і скавток

Екзильні скавти, зокрема українці і литовці, продовжували підтримувати між собою дружні, але пасивні зв'язки. Головним чином запрошували одні одних на ювілейні зустрічі і табори. Наприклад, під час Ювілейної міжкрайової пластової зустрічі з нагоди 60-ліття Пласту, яка проходило у 1972 році на пластовій оселі "Вовча Тропа" (США), у гості завітало 29 екзильних скавтів: 13 латвійців, 11 поляків, 4 мадяри і 1 литовець.

У 1973 році, на 6-ій світовій Конференції українських пластових організації (КУПО) вирішено відновити активну взаємодію із екзильними скавтами. Пласт запровадив у своєму головному проводі посаду Головного референта скавтських зв'язків (International Commissioner) та підшукав на неї енергійного пластуна Нестора Колця, морського скаута.

Йому вдалось зібрати зневірених за довгі роки боротьби за визнання екзильних скавтів і створити, фактично паралельно до WOSM, Міжнародне З'єднання Організацій Скавтів і Скавток – МЗОСС ("Associated International Scouts and Guides Organization – AISGO").

Уже в наступному, 1974, році таборовий комітет AISGO організував спільний табір "Єдність / Unity 74" для 150 екзильних скавтів. Українська, литовська, латвійська, естонська, мадярська і польська організації скерували по одному гуртку юначок і юнаків. Фактично це було перше джемборі екзильних скавтів.

Під час цього спільного таборування дуже популярним серед усіх учасників стало слово сленгове слово Пласту – "шлюфка" (затискач до скавтської хустини). І популярним воно стало не лише через те, що українці навчили увесь табір його вимовляти. Але теж і тому, що литовці однієї ночі випалили керамічні шлюфки... і обдарували ними цілий табір[18].

Цей перший табір-джемборі проходив в США. Другий – "Співпраця / Harmony 77" – відбувся у Канаді. Перші два табори проходили на оселях естонських скавтів, а третій спільний табір, який позиціонувався Світовим джемборі екзильних скавтів, проведено на пластовій оселі "Вовча тропа" в США. Відбувся він влітку 1979 року під назвою "Світова Єдність / World Unity 79" за участі 250 учасників.

Цікаво, що подібні табори за участі усіх організацій екзильних скавтів Австралії, зокрема українців і литовців (і навіть – росіян) відбувались щорічно із 1959 року. На відзначці 1976 року вказано, що це був уже XVII табір. Ця традиція виявилась настільки сильною, що ці табори досі відбуваються в Австралії щорічно. Уже більше 60-ти років підряд.

А започаткували її дві окремі асоціації екзильних скавтів створені ще в минулому столітті у двох найбільших штатах країни. У Вікторії з центром в Мельборні – "Ethnic Scouts & Guides Association of Victoria" (ESGAV) – та у Південній Австралії з центром в Аделаїді – "Ethnic Scout & Guides of South Australia" (ESGOSA).

У Канаді консолідацію екзильних скавтських оганізацій започатковано у 1968 році. З ініціативи та під керівництвом Пласту, за участі литовської та інших скаутських організацій, тоді було створено Конференцію Етнічних Скавтів. Мета об'єднання – скоординована інтеграція у Скавти Канади (Scouts of Canada) на вигідних для всіх сторін умовах.

Лише у 1982 році канадські скавти запропонували етнічним організаціям відповідний договір. Литовці, естонці і мадяри його підписали, а Пласт ще 20-років вів переговори, однак так і не зміг домовитись про прийнятні умови.

Українські пластуни та литовські скавти у Великобританії теж підтримували зв'язки, як між собою, так і з британськими скавтами. Наприклад, при сприянні литовських скавтів (стараннями скавтмайстра Бруно Зінкуса), Пласт двічі офіційно брав участь в зустрічах британських скавтів "Peak" у 1974 і 1980 роках, організованих скавтською організацією в Дарбішір (Середня Англія). Підтабір українців відвідував, зокрема, начальний скавт британської співдружності Лорд Маклейн (Charles Maclean).

У 1980-х роках на світовому рівні екзильні скавти продовжували підтримувати контакти через AISGO. Зокрема допомагали одні одним, коли впала "залізна завіса" і розвалилась радянська імперія, керована з Москви. І після цього. Так, наприклад, український Пласт взяв участь у святкуванні 75-ліття Литовського Скавтингу, що відбулось від 30 липня до 1 серпня 1993 року на оселі литовських скавтів Rakas в штаті Мічиган (США).

Пласт репрезентували пластун-сеніор керівництва Всеволод Гнатчук, а також юнаки Іван Фединський і Петро Лісовський з пластової станиці міста Дітройт. Українська група привезла свої прапори – національний і пластовий. Участь в зустрічі взяло близько 600 литовських скавтів. Українці констатували: "Всі ставилися дуже приязно і гостинно до нашої групи"[19].

Знову на рідних землях

Станом на 2008 рік виховні частини ЛСС (Lietuviu Skautų Sąjunga) працювали у Австралії, Канаді, Великобританії та США. Більшість із них були членами відповідних національних скавтських організацій, які є членами WOSM. Пласт діяв також в цих країнах, а також в Аргентині, Німеччині, Польщі і Словаччині.

Упродовж останніх 15 років, зусиллями чисельної української еміграції, виховані вже в Україні пластуни і пластунки створили осередки іще в 15 країнах, зокрема у Китаї, Кенії, Південно-африканській республіці, Швейцарії, а також у десяти країнах ЄС (Франції, Бельгії, Данії, Голландії, Швеції, Фінляндії, Чехії, Кіпрі, Італії, Іспанії).

Парадоксально, але ні Пласт, ні ЛСС, відновивши свою працю на Батьківщинах, так і не стали членами WOSM. У Литві значна частина виховних частин ЛCC стала співзасновником нової організації "Литовські Скавти" (Lietuvos skautija), створеної в 1995 р.

Пласт в незалежній Україні два десятиліття боровся за визнання WOSM, але офіційним членом світового скавтського руху стала – як і у Литві – новостворена організація скавтів України (Пласт брав участь у її створенні, але після кількох спроб жодна виховна частина так і не залишилась і в цій структурі).

Це тим більш парадоксально, що в Україні Пласт не просто є найбільшою і найчисельнішою не лише скавтською, але молодіжною організацією (приблизно вдвічі чисельнішою за всі інші молодіжні організації країни разом взяті). Із мережею в 11000 членів, які працюють в усіх регіонах країни та в більшості районів України.

Сьогодні близько 400 дорослих волонтерів і вихованців/ок Пласту боряться за територіальну цілісність своєї батьківщини в лавах Сил оборони України. В Сухопутних силах, Військово-морських силах (переважно у морській піхоті), Силах спеціальних операції, Силах територіальної оборони, в складі Національної гвардії і Прикордонної служби, в складі добровольчих формувань територіальних громад, спеціальних служб та Головного управління розвідки Міністерства оборони.

Непоодинокі випадки, коли пластуни у перший же день російського вторгнення повертались з еміграції до України та вступали добровольцями в Збройні сили. Коли дівчата, які волонтерили ще з часів Революції гідності 2014 року, пішли до війська. Одна з них, ще вчора звичайна юначка із Києва, стала кадровим офіцером і сьогодні командує на фронті взводом чоловіків у одній із гірсько-штурмових бригад.

Тисячі пластунів і пластунок в Україні, в ЄС, США і Канаді розгорнули мережу штабів у десятках Пластових волонтерських штабах. Тисячі тон гуманітарної допомоги за ці два місяці організовані пластунами і передані тим, хто цього найбільше потребує. Один лише пластовий штаб у Львові надав допомогу 73 000 сімей переселенців.

Волонтерять вчорашні діти, які у 2017 році в складі офіційної делегації Пласту брали участь у національному джемборі "Вогняне покоління" з нагоди 100-я литовського скавтингу (голова українського контингенту того джемборі сьогодні очолює Національний пластовий волонтерський штаб).

Всі вони вдячні кожному центу допомоги. Усім, хто сьогодні допомагає відстояти незалежність України. Вдячні, зокрема і литовським братам і сестрам в скавтингу.