Московське проникнення у скавтинг: досвід Великої Британії
Багато суспільно-політичних процесів, які переживає сучасна Україна, інспіровані спецслужбами країни-агресора (Російської Федерації) уже мали місце в світовій історії. Протирелігійна пропаганда в Пласті – українському скавтингу, яка вперше реалізовувавсь у середині 1920 років – не була випадковістю. У 1948 році британський уряд в структурі Міністерства закордонних справ створив секретний протимосковський підрозділ – Департамент інформаційних досліджень з метою "протидії радянській пропаганді та проникненню"
Багато суспільно-політичних процесів, які переживає сучасна Україна, інспіровані спеціальними службами країни-агресора (Російської Федерації) уже мали місце в світовій історії. Протирелігійна пропаганда в Пласті – українському скавтингу, яка вперше реалізовувавсь у середині 1920 років – не була випадковістю.
Просування московського порядку денного під прикриттям прав людини відчув на собі особисто й Бі-Пі (британський генерал Бейден Поуел) – основоположник світового скавтингу. Створена ним Асоціація бой-скавтів багато десятків років протистояла розкладовій політиці, керованій із Кремля.
У 1948 році британський уряд в структурі Міністерства закордонних справ створив секретний протимосковський підрозділ – Департамент інформаційних досліджень (The Information Research Department – IRD) з метою "протидії радянській пропаганді та проникненню".
IRD, разом із британською розвідслужбою MI-5, вичищав із суспільного дискурсу московських агентів впливу – членів Комуністичної партії та YCL (Комсомолу) – у робітничому русі, серед держслужбовців, персоналу BBC, творчої інтеліґенції та у скавтському русі. IRD займався, зокрема, відпрацюванням списку Оруела і саме цій структурі відомий письменник передав авторське право на публікацію свого найвідомішого твору "1984" за кордоном.
Ця публікація невідомого автора із квітня 1954 року в бандерівській газеті "Шлях перемоги", підписана псевдонімом "Родомський", можливо є продуктом українського співробітника IRD. В тексті наочно пояснюється, як Москва розколювала британський скавтинг.
Майже 30-років спільно із англійськими та американськими спеціальними службами IRD протистояв московській пропаганді та агентурі, однак поволі сам частково перетворився на тих, проти кого боровся. Цей досвід потрібно знати і вивчати, щоб вимушено протиставляючись агресії Кремля в Україні не робити британських помилок.
Комуністична інфільтрація громадського життя у вільних країнах світу є однією з основних большевицьких метод у змаганні до світової влади.
При цьому окрему увагу звернено на організації молоді, як ті, що об'єднують осіб у віці, в якому ще немає виразно скристалізованого світогляду, вироблених політичних поглядів, розважного й критичного підходу до суспільних явищ, життєвого досвіду та знаннів дорослої людини.
Особи того (юнацького. – Ред.) віку, в своїй несвідомості, наївності, простодушності, запальності й бажанні чину, є схильніші прийняти за добру монету все, що блищить — навіть порожню пропаганду й голі слова.
Яку велику вагу прив'язували й прив'язують комуністичні можновладці до інфільтрації саме організації молоді видно хоча б із того, що вже в 1922 р., з ініціативи (…) всі К[омуністичні] П[артії] винесли постанову знищити рухи моралі вільного світу зсередини. За допомогою інфільтрації з-зовні.
Зокрема в роки по другій світовій війні, коли половина Европи опинилась по той бік залізної заслони, а комуністична гідра, маючи опертя й допомогу від постійно зростаючої мілітарної та економічної потуги СССР, піднесла свою голову в ряді держав Західньої Европи.
Можна було ствердити катастрофальні наслідки толеранції до комуністичної інфільтрації з боку багатьох організацій молоді, які по черзі: 1) морально розложено, 2) опановано, 3) перебудовано і 4) обернено на офіційні школи майбутніх комуністичних кадрів.
Такі, хоч може й загальновідомі, але не досить рішуче висловлювані думки мимоволі насуваються в зв'язку з останніми дебатами в британській Палаті Лордів у справі постійних спроб комуністичної інфільтрації англійського пластового уладу (асоціації бой-скавтів. – Ред.).
Притокою до дебат прислужився виступ лорда Стенґейта (Anthony Neil Wedgwood Benn – Ред.). Який, як ліберал старого, можна сказати, віджитого типу, виступив в обороні права комуністів на членство в пластовому уладі. Запропонувавши ухвалення резолюції, що:
"на думку Палати Лордів накинения пластовим уладам політичної й релігійної (пластуни присягають бути вірними Богові — Авт.) перевірки є чужим духові уладу та його завданням і суперечне англійській національній традиції свободи сумління".
Резолюцію свою мотивував лорд Стенгейт тим, що:
1) аполітичний, всесвітній рух молоді, яким є пластовий улад, не повинен бути втяганий в антикомуністичний фронт холодної війни (цікаво: хто змагає до політичного використання пластового уладу, як не комуністи? — Авт.);
2) дискримінація й усування комуністів із пласту через їх політичні переконання становить зміну в дотеперішніх напрямних, що спирались на толеранції й справедливості;
3) перевірка політичної надійности сполучена з встряванням у приватне життя й сумління пластунів.
Впровадження організаційної чуйности й засобів самооборони в англійському пластовому уладі (що викликало таке обурення й занепокоєння лорда Стенґєйта) стосується до публікації брошури в обороні пластового уладу перед небезпекою комуністичної інфільтрації, що з'явилась друком 1951 р.
Але, мабуть, лорд Стенґейт і сам не дуже вірив в успіх свого виступу, бо "мав враження", що він говорить в імені меншости (виявилось пізніше, що він не мав підтримки навіть своїх політичних однодумців-лібералів).
Головним речником в обороні організації англійського пласту був його провідник лорд Ровелен (Thomas Godfrey Polson Corbett, 2nd Baron Rowallan. – Ред.) — наступник засновника світового пласту ген. Бейден-По[у]ла.
"Ми мусимо бути непохитними. і ми будемо непохитними, чи ця пропозиція буде ухвалена, чи ні", — заявив він, характеризуючи в досконалій промові, витриманій в діловому тоні, ставлення пластового проводу до питання комуністичної інфільтрації та розкриваючи її пляни стосовно до пластових уладів вільного світу, зокрема в країні зродження пласту — Англії.
Лорд Ровелен заперечив твердження, начебто ставлення пластового уладу до комуністичної інфільтрації змінилось в останні роки і було спричинене згаданою вище пластовою публікацією 1951 р.
На ділі вже в 1922 р. були спроби розкласти англійський пласт, і вже тоді засновник пласту ген. Бейден-По[у]л усунув з уладу трьох пластунів за недодержання врочистого пластового приучення (виключені, які почали трактувати скавтинг як мілітаристську експлуатацію робітничого класу, прислали Бі-Пі труну, що мала символізувати символізує смерть скавтів. – Ред.).
Тоді не було проти цього виступів ні з боку Палати Лордів, ані з будьякого іншого боку. Від того часу було багато випадків, коли треба було вжити відповідних заходів для збереження руху.
Пластові улади по всіх країнах Европи, включно з Англією, були предметом явних і укритих атак з боку світового комунізму. Намагання комуністичної інфільтрації англійського пласту найкраще ілюструє афера Пола Гарленда (Paul Garland. – Ред.). Про яку багато писала англійська преса. І над якою варт зупинитись хоча б тому, що вона характеристична не тільки для цього окремого випадку, але й для аналогічних випадків по всіх країнах вільного світу й по всіх організаціях молоді.
Гарленд був здібним хлопцем, з успіхом видержав пластові проби і одержав навіть пластову "відзнаку Королеви" (ступінь "Queen's Scout". – Ред.). Цікаво, що саме в той час верховний пластун лорд Ровелен, нічого не знаючи про шкідницьку діяльність Гарленда, видав таку інструкцію в справі надавання відзнак:
"Відзнака має надаватись не на основі технічних вислідів пластових проб, а лише тим, що в свому психічному й духовому розвитку виявили поступ на шляху до мужности й богобоязні і набули прикмет віповідального громадянина своєї країни".
Отож Гарленд, як багато інших молодих хлопців, був помічений комуністами, як такий, що може бути використаним для їх справи. Його посилають на з'їзд "демократичної молоді" до східнього Берліну (окупованого радянськими військами. – Ред.) та країн східнього бльоку.
По повороті роблять його членом комітету англійського комсомолу, а по 15 місяцях "проби" — секретарем того ж таки комсомолу на Південно-західню Англію. Не згадуючи нічого про це серед пластунів, він усе ж таки залишається членом уладу й бере участь в різних імпрезах та сповнює доручене йому завдання.
22 жовтня 1952 Гарленд написав листа до своїх співучнів у фабриці літаків у Брістолі, пропонуючи створити відповідний рух для "поборювання консерватистів і їх поплічників — правого крила лейбористів".
Ясна річ, що такий індивід, ведучи комуністичну розкладову пропаганду серед своїх пластових друзів, не повинен був залишатися в організації, яка має свої власні закони й правила (вже тоді британські комуністи трактували це виключення, які порушення прав людини: "ми шкодуємо з приводу цього нападу на священні права людини сповідувати будь-які політичні та релігійні переконання". – Ред.).
В дискусії над внеском лорда Стенґєйта, крім верховного пластуна, взяли участь епископ Савсвелу, д-р Баррі, лорд Вінтертон, лорд Бейден-По[у]л (син зановника пласту) та інші. Всі вони гостро засудили комуністичну диверсію в рядах англійського пласту і висловились проти пропозиції лорда Стенґєйта.
Навіть провідник лібералів лорд Семюел не підтримав свого однопартійця. Лорд Вінтертон сказав, що комуністи в Англії помилково названі партією. Це і не партія, і не англійська, це змова спрямована на повалення монархії, конституції і вільних виборів. Як має хто відвагу твердити, що тут входить у гру політична проблема? Він знає, що всі присутні опинилися б у концентраційному таборі, включно з шановним внескодавцем, якби комуністи взяли гору.
Єпископ Баррі сказав, що пластуни обіцяли виконувати свої обов'язки супроти (щодо – Ред.) Бога й батьківщини, а активне ведення безбожницької пропаганди ледве чи можна назвати виконуванням своїх обов'язків супроти Бога.
Багато англійців, читаючи про виступи Мек-Карті (Joseph McCarthy. – Ред.), вважають, що американці забагато уваги присвячують комунізмові. Але чи не більше рації матимуть ті американці, які думають, що англійці недоцінюють його? Саме таке враження справляє остання дебата в Палаті Лордів.
Післяслово: Лорд Стенґейт, рідний брат якого був знаним експертом по Росії, помер в березі 2014 року у період анексії Російською Федерацією Криму. Пол Гарленд помер у 1999 році на посаді заступника мера Брістоля, а у 2020 році в місті Борнмут рух BLM планував знести пам'ятник Бі-Пі (за давніми комуністичними звинуваченнями його в расизмі, гомофобії та підтримці Гітлера). Однак скавти і місцева громада захистили пам'ятник основоположнику скавтингу.
Сьогодні до членства в британському скавтингу допускаються й атеїсти, які складають спеціальну присягу, обіцяючи "підтримувати наші скавтські цінності, виконувати свій обов'язок перед Королевою". Формально – без згадки про Бога. Однак, у Великій Британії король (королева) є главою англіканської Церкви.
