"Херсон - це Україна": сказано ще у 1917 році

5 березня 2022 року херсонці вийшли на площу Свободи, центральну площу Херсона, щоби голосно заявити що Херсон – це Україна. Десятки тисяч мирних містян розпочали свій безпрецедентний марафон на захист України: мітинги та демонстрації не зважаючи на погрози, репресії та насилля з боку російських окупантів продовжувалися багато тижнів. Весь світ побачив без перебільшення подвиг містян. З Херсону йшли десятки репортажів провідних засобів масової інформації про те, як беззбройні херсонці виходили на мирні акції протесту та скандували в обличчя озброєним до зубів окупантам про те, що Херсон – це Україна. Для багатьох ці події були несподіваними. Особливо, для російських окупантів

Для херсонців масштабні акції на підтримку України на площі Свободи – це вже традиція, якій більше ста років. Більше ста років тому, у 1917 році пала Російська імперія. Російський імператор відрікся від престолу. Народи Імперії вперше змогли вільно обрати свій шлях розвитку.

Й херсонці відразу скористалися цією можливістю, щоб заявити, що Херсон та Херсонщина є й завжди будуть Україною.

16 квітня 2022 року виповнилося 105 років першій багатотисячній українській демонстрації в нашому місті.

В цій демонстрації взяло участь близько двадцяти п'яти тисячі мешканців міста та навколишніх сіл. Це була грандіозна подія.

На початку квітня 1917 року в багатьох місцевих газетах були надруковані запрошення:

"Панове громадянство!... Озвіться і прийдіть усі хто знає, що він українець... Закликаємо громадянство зібратися 16 квітня на 1 годину дня на майдані коло водокачки (примітка: це сучасна площа Свободи).

Просимо приходити в національному, у кого є, убранні і з корогвами... Звідтіля поход рушить по Говардівській, Суворовській та Рішельєвській вулицям на Соборну площу до Успенського собору.

Там буде відправлено панахиду по великому гетьманові України Богдану-Зіновію Хмельницькому й великому поетові нашому Тарасові Шевченкові".

 

Відомий український письменник Микола Чернявський опублікував репортаж про той день:

" О 12 годині стали всі збиратись, і ось на майдані показався відділ кінних козаків у старовинному запорізькому вбранні, з бунчуком і чудовим шовковим українським прапором.

Попереду лави їхав на білому гарному коні в гетьманському вбранні з булавою в руці сивоусий смаглий козак. Гучне "Слава" довго лунала на майдані, і утворилась ілюзія, що ніби на свято прибули справжні козаки-запорожці..."

Газетяри писали, що у маніфестації взяли участь військові підрозділи Херсонського гарнізону, учні всіх середніх учбових закладів (гімназій, сільськогосподарського та реального училищ, військово-фельдшерської школи), а також службовці, робітники, представники селянської спілки, "і взагалі, громадянство в національному убранні".

За оцінками репортерів, на першу українську національну маніфестацію зібралося близько 25 тисяч учасників, серед яких близько 5 тисяч військових.

 
Передвиборча листівка, 1917 рік

В колоні маніфестантів військові команди чергувалися з мирними обивателями, оркестри і хори (оркестри: учнів, 44 піхотного запасного полку, Таврійської дружини, хори: учнів, аматорської трупи, військовий) розташувалися в усіх частинах колони. Лунали "Україна", "Марсельєза", "Ще не вмерла Україна" й "Заповіт".

Музика і пісні були чутні усім, солдати додали блиску, домашні "корогви", національні й революційні прапори створили урочисту й святкову атмосферу.

До речі, репортери нарахували більше 30 українських прапорів. Серед найголовніших закликів маніфестантів були: "Автономія Україні", "Нехай живе вільна Україна", "Свобода, рівність і братерство", "Наша слава не вмре", "Земля та мова", "В рідній школі - рідна мова", "В вільній Україні -українське військо".

"Як уві сні пливли мимо процесії бульвари, парк, будинки, йшли назад вулиці, з тротуарами, балконами й навіть деревами, заповненими людом, і ось майдан і собор – писав у своєму нарисі Микола Чернявський.

Спинились, стали на місцях. Як мак червоніють на конях запорожці. Блищать штики у війська, а весь майдан і вулиці - то тільки голови й голови людські.

- На молитву! І йшла молитва і гуділи дзвони. Плакали люде..."

Після панахиди відбувся мітинг. Херсонський міський голова Євген Яковенко вперше в історії міста звернувся із вітальним словом до городян українською мовою.

 
Євген Яковенко

Спробував говорити українською й начальник гарнізону полковник Костянтинов. Правда, офіцер в середині свої промови збився й перейшов на російську.

На закінчення свята військові частини "церемоніальним маршем" пройшли по Соборній площі.

"Дивляться городянки здивованими очима... і дивуються: цього ще в Херсоні не було. Так, не було..."

Українська національна маніфестація 16 квітня 1917 року стала загальноміською подією та на сторіччя вперед визначила вектор розвитку нашого міста.

Й більше через ста років херсонці знову виходять на мирні мітинги та демонстрації, щоб прокричати ворожим окупантам, які тимчасово захопили наше місто – прокричати їм, що Херсон – це Україна.

Славна подія, про яку всім треба пам'ятати, бо історію вільного народу неможливо зупинити ні силою, ні погрозами, ні тиском. Бо Херсонщина - це Україна, а всі наші вороженьки згинуть, як роса на сонці.






Теми

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.