Культ Тараса Шевченка і війна

Передісторія

Наприкінці 2016 р. в Національному музеї Тараса Шевченка був зреалізований проєкт "Війна: Шевченків вимір". Виставка була приурочена сторіччю трагічної події, що трапилася на фронтах Першої Світової війни. 24 грудня 1916 р. на Румунському фронті від кількох пострілів у серце загинув юнкер російської армії Олександр (йому було 16-18 років; прізвище встановити не вдалося). У його польовій сумці знайшли щоденник, лист до сестри і "Кобзар" Тараса Шевченка виданий 1912 р.

Знахідки виявив Володимир Попов – офіцер 31-го піхотного Варненського полку болгарської армії, який в грудні 1916 р. брав участь у штурмі російських позицій біля села Балабанча в Північній Добруджі в Румунії. Листа і щоденник Попов відразу надіслав сестрі вбитого Лідії Олексіївні в місто Бендери.

"Кобзар" Попов зберігав у себе до 1928 р., коли подарував його своєму другові – українському скульптору та архітектору Михайлові Паращуку, який зберігав його як велику цінність. На сторінках книжки залишилися сліди крові. У "Кобзар" вставлено кілька аркушів списаних рукою Володимира Попова. Зберігається в колекції Національного музею Тараса Шевченка.

Михайло Паращук на початку Першої Світової війни був ув'язнений австрійською поліцією, перебував у таборі інтернованих у Талергофі в Альпах. Після звільнення викладав скульптуру й декоративну різьбу в таборах для військовополонених українців у прирейнських містах Вецляр і Раштат у Німеччині. Саме в останньому полоненими українцями і була виготовлена скриня, в якій Михайло Паращук зберігав подарований йому "Кобзар" зі слідами крові. Скриня зберігається в колекції Національного музею Тараса Шевченка.

********

В ці драматичні дні національно-визвольної війни і відбиття агресії Російської Федерації знову думається про культ Тараса Шевченка в умовах війни. Інколи кажуть, що історія циклічна, тобто вона повторюється. І тут як на зло простежується, що три великі Шевченкові ювілеї 100-ліття, 125-річчя, 200-ліття (1914, 1939, 2014) співпали у часі із початками військових катаклізмів, що втілилися у двох світових війнах та російсько-українській війні. Якби не війна в нинішні шевченківські дні в Літературно-меморіальному будинку-музеї Т. Г. Шевченка ми б говорили про 175-річчя арешту митця в 1847 р.

175 років тому було викрито кирило-мефодіївців – учасників першої української політичної організації. Складні процеси націотворення і досі викликають дискусії. На межі 2021-2022 рр. однією з дискусійних була репліка з праці історика Ярослава Грицака: "Якби нації мали паспорти, то в українському під датою народження писало би "1914".

Вдаючись до такого ж художнього образу, сподіваюся, що 2022 рік буде записаний у паспорті української нації як рік повноліття, тобто остаточного завершення націотворчих процесів. Звісно ж після перемоги, у національно-визвольній війні. Без кирило-мефодіївців і феномену Тараса Шевченка складно уявити початки українського національного проєкту.

Тарас Шевченко у своїй поезії створив привабливий і героїчний образ минулого України. Провідне місце в ньому зайняло козацтво, котре, на думку Григорія Грабовича, він абсолютизував як провідну, героїчну верству українського народу, називаючи її представників святими месниками, захисниками бідних і знедолених.

Таке трактування стало каноном для багатьох українських істориків ХІХ і ХХ ст. Завдяки творчості Шевченка козацька доба і сам поет наприкінці ХІХ ст. стали об'єднавчим фактором. Тарас Шевченко став одним із перших, хто виступив проти малоросійськості, протиставивши їй у своїх творах українську національну ідентичність.

"Він є святим прапором нашої національної одності, одним з найвизначніших символів української спільності, одноцільності України й українського життя, – одноцільного незважаючи на державні, церковні і всякі інші межі", – зазначав Михайло Грушевський.

Інтелігенція в Російській та Австро-Угорській імперіях розглядала Шевченкові ювілеї 1911 і 1914 рр. як презентацію українського національного питання. При цьому гучне святкування сторічного ювілею в Галичині (тут українці розглядали цю подію як успішну демонстрацію власної спроможності боротися із польськими впливами в Галичині) контрастувало із офіційною забороною відзначення в Російській імперії.

В контексті Російської імперії 1914 р. (передчуття великої війни) людей, які підтримували святкування ювілею Шевченка звинувачували в "прихильності до ворожої Австро-Угорщини" та "зраді". Натомість подібні заборони лише викликали додатковий інтерес.

Ідеї Шевченка знаходили розуміння та підтримку не лише серед етнічних українців. Євген Чикаленко залишив у своїх спогадах відомості про розгін Шевченківської демонстрації у Києві, в якій активну участь серед інших брали кавказці. При списуванні протоколів із заарештованих грузинів, вони наче змовились називати себе українцями: "– Та який же ви українець? – питає їх на допиті поліцейський пристав. Ви ж грузин, видно по вас. – Пиши українець. Ти "Кавказ" Шевченка читал? Його написал українець, і я теж хочу бути українцем".

Заборона 1914 року спричинила зворотну реакцію. "Українці шанували його як пророка, і скоро навколо його імені та пам'яті виріс культ", – писав Іван Лисяк-Рудницький. Утвердження культу співпадає зі святкуванням ювілею Шевченка перед початком Першої світової війни.

Для українців, які воювали один проти одного у складі військ Австро-Угорської і Російської імперій, Тарас Шевченко і його творчість напередодні визвольних змагань 1917-1921 рр. стають одним із ключових маркерів української ідентичності. Цим частково можна пояснити наявність "Кобзаря" в польовій сумці вищезгаданого юнкера Олександра в 1916 р.

Водночас як символ українськості Шевченко викликав ненависть в прихильників "єдиної і неподільної Росії". В 1919 р. в сільській раді села Добра Уманського повіту денікінці (згрішу і назву їх тогочасними прихильниками "руского міра") намагалися знищити портрет Шевченка. Він зберігається в колекції Національного музею Тараса Шевченка.

********

Образ і творчість Тараса Шевченка використовувалися суспільством і владою задля досягнення певних, зокрема, ідеологічних завдань. Починали це громадівці, які і стали творцями народницького образу Тараса Шевченка, знаного завдяки смушевому кожуху і шапці.

Більшовики швидко усвідомили цей великий потенціал. Радянська пропаганда наголошувала на тому, що поет був демократом, революціонером і мало не ідейним прихильником соціалістичного суспільства. Володимир Ленін писав про заборону відзначення Шевченкового ювілею у 1914 р.:

"Заборона вшанування Шевченка була таким чудовим, прекрасним, на рідкість щасливим і вдалим заходом з точки зору агітації проти уряду, що кращої агітації і уявити собі не можна. Я думаю, всі наші найкращі соціал-демократичні агітатори проти уряду ніколи не досягли о за такий короткий час таких запаморочливих успіхів, яких досяг у протиурядовому розумінні цей захід. Після цього заходу мільйони і мільйони "обивателів" почали перетворюватися в свідомих громадян і переконуватися в правильності того вислову, що Росія є "тюрма народів".

Наочна радянська пропаганда широко використовувала ім'я поета у своїх цілях. Його творчість трактувалася як заклик до класової боротьби: "Я різав все, що паном звалось, / Без милосердія і зла, / А різав так". Натомість націоналістичні рухи міжвоєнного періоду вбачали у Шевченкові "апостола" боротьби за українську незалежність: "Борітеся — поборете, / Вам Бог помагає! / За вас правда, за вас слава / І воля святая!"

Друга Світова війна стала першим військовим конфліктом, в якому образ і творчість Тараса Шевченка масштабно використовували його учасники. Художники зазвичай намагалися створити проекцію образу Шевченка та його слів на сучасність. З одного боку, рядки з віршів Шевченка звучали як заклик до боротьби радянських воїнів, а гнівні, сповнені докорів уривки адресувались німецьким окупантам. Через поезію Шевченка культивувався образ помсти загарбникам: "Не втечете / І не сховаєтеся; / всюди Вас найде / правда-мста".

Василь Касіян, зокрема у своїй серії плакатів "Гнів Шевченка зброя перемоги", зробив поета учасником подій, поставивши його в центр боротьби із нацистськими окупантами. Головна ідея його серії: "Шевченко – учасник боротьби радянського народу проти гітлерівських загарбників, а його гнівне слово – зброя перемоги над ними".

Німецька пропаганда зробила акцент на "антимосковських" поглядах поета: "Бо москалі – чужі люде, / Роблять лихо з вами". Ідеологічні матеріали ОУН-УПА 1942-1950 рр. сповнені схожими ідеями. Окупантами, проти яких слід повстати, звісно ж, була радянська влада. Піддавалася жорсткій критиці колективізація: "І не в однім отім селі, / А скрізь на славній Україні / Людей у ярма запрягли / Пани лукаві". Більше про націоналістичну агітацію і Шевченка радимо прочитати у статті Олександра Іщука.

Водночас разом із пропагандою знову бачимо і особистісні історії. У колекції Національного музею Тараса Шевченка є "Кобзар", що належав шкільному вчителю з села Соколівка Хмельницької області Григорієві Скибі, який пройшов усю війну написано:

"З цим "Кобзарем", присланим на фронт шановним П. Г. Тичиною, я, гвардії старший сержант, пройшов фронти Великої Вітчизняної війни з 31 травня 1943 року аж до кінця її, від міста Вовчанська, Харківської області до міста Праги – столиці Чехословакії". Григорій Скиба також написав: "Мужній Тарас був нашим гвардійцем і допомагав гнівним словом нищити фашистських звірів".

********

Революція Гідності і російсько-українська війна, яка розпочалася 20 лютого 2014 року формують нове суспільне сприйняття образу Тараса Шевченка.

Фактично, відбувається відхід від культу, створеного наприкінці ХІХ ст. і звичного у ХХ ст. Шевченко сам стає героєм навколишньої дійсності, прикладом для наслідування, живим образом. "Сьогодні він має бути ультрамодним, ультрановим. Донедавна про нього звикли думати як про пам'ятник, як про мертву людину, на могилу якої потрібно покласти квіти. А зараз… людей більше цікавить живий Шевченко", – говорить художник Андрій Єрмоленко.

Митці намагаються відійти від образу Шевченка в смушевій шапці та кожусі та створити образ доступний і близький сучасній людині, образ "свого Шевченка". Тарас Шевченко залишається на позиціях лідера, чиї ідеї, літературні та художні твори стають смислоутворюючими та набувають актуальності для нового покоління українців.

На виставці "Війна: Шевченків вимір" експонувався "Кобзар", який знайшли в житловому будинку у селищі Піски під Донецьком біля мінометної частини українських позицій. Книжка належала комусь із місцевих мешканців.

З усієї бібліотеки простреленим виявився тільки він. 20 липня 2015 року цю книжку знайшов Володимир Регеша, розвідник із позивним "Санта", який із січня того року воював у роті вогневої підтримки 5-го батальйону ДУК "Правий сектор" під Донецьком.

З 24 лютого 2022 р. російсько-українська війна перейшла у стадію масштабного вторгнення агресора на територію України. Седнів на Чернігівщині, де 175 років тому, 8 березня за юліанським календарем, Шевченко писав передмову до нереалізованого видання "Кобзаря", наразі тимчасово окупований росіянами.

Частина цих рядків написана під звуки вибухів і роботи протиповітряної оборони Києва. Ми знову звертаємося до образу Шевченка та інтерпретуємо його. Попри те, що у творчості митця складно знайти мілітарні симпатії, наразі Шевченко – воїн і символ, який разом зі всіма нами обороняє українську землю.

P. S. В останні дні у соціальних мережах є чимало віршів, які приписують Тарасу Шевченку. Їх часто поширюють. Але це фейки.

Отож, зверніть увагу Тарас Шевченко не писав рядків, які подані нижче:

1. Отак подивишся здаля на моск@ля,

Неначе й справді він людина,

Та від Курил і до кремля

Воно було і є скотина.

Йому завжди усього мало!

Де тільки всралося чи стало

Уже волає од того -

Тут все ісконне і його!

Та хай тебе ухопить кат!

Який же ти у біса брат?!

Живи у рідному краю -

Котись в московію свою!

І раз причина тут така

Й дорога в тебе неблизька,

То я тобі, як друг і брат

Піддати можу і під зад,

Щоб не морочив голови

Й летів до самої москви!

2. К@ц@па звідусіль жени!

Хай здохне в ямі при дорозі!

Ти подаєш йому води,

а він вже сере на порозі

3. К@ц@п завжди був мудаком

Ну як пустить його в Європу?

Де треба жить своїм умом

Він же підставить свою жопу.

Тому ще в Київській Русі

На вічне предки говорили:

Якщо зустрінеш десь,колись

То зразу бий кац@па в рило.

К@ц@па звідусіль жени

Хай здохне в ямі при дорозі.

Ти подаєш йому води,

А він вже сере на порозі.

4. Отак подивишся здаля

На моск@ля -

І ніби справді він людина,

Іде собі, мов сиротина,

Очима - блим, губами - плям

І десь трапляється хвилина,

Його буває майже жаль,

А ближче підійдеш - скотина!