Більшовики окупували Україну, вчинили вбивства, спровокували масовий голод

Від перекладача

Це лише невелика частина матеріалів, в яких описується окупація України, Грузії, Вірменії, Литви, Латвії та Естонії.

Серед документів є звіт шведського військового аташе у Польщі капітана Акселя Клаесона про політичний стан в Україні, написаний 11 лютого 1920 року і надісланий міністру закордонних справ Швеції. Цей документ передував підписанню Варшавського договору та військової конвенції між УНР та Польщею у квітні 1920 року.

Ми публікуємо майже дослівні переклади документів, написаних шведською, французькою і англійською мовами у період між 1917 і 1920 роками. Коментарі перекладача позначені літерами МТ, частини тексту, які написані нерозбірливо або відсутні, виділені квадратними дужками [...].

Війна росії з Україною внесла свої корективи в український правопис. Відтепер я пишу росія, білорусь, москва, путін, радянський союз та назви усього іншого непотребу, який нападає на наші землі, з малої літери. Більшого вони не заслужили.

Решта документів з архіву Міністерства закордонних справ Швеції буде незабаром досліджена, перекладена українською мовою і надрукована в Україні.

Це важливо зробити саме зараз − під час чергової війни росії проти України. Коли російська армія знову намагається окупувати наші землі, знищити українську історію, літературу, архітектуру, ідентичність, народ і державу.

Цього разу у неї це не вийде, росія сама розвалиться. А Україна стане процвітаючою європейською державою, яка сприятиме позитивним ціннісним змінам сучасного світу.

Тримайтеся, друзі! Перемога обов'язково буде за нами!

Марина Траттнер

25 березня 2022 року

***

Представництво Швеції                                             Варшава 11 лютого 1920 року

З меморандумом про

політичну ситуацію в Україні                                     № 54

Напис олівцем 27/2 Берлін, Рим, Відень, Лондон, Берн [... ].

Його Високоповажності Міністру закордонних справ

Під час візиту члена українського передпарламенту Доктора [Захара] Біського, який він здійснив днями до військового аташе у дипломатичному представництві, з метою переговорів щодо можливості надати шведських офіцерів як інструкторів для української державної армії. Пан Біський зробив кілька цікавих коментарів стосовно теперішнього політичного і військового стану в Україні.

Після цього капітан Клаесон у меморандумі описав те, що розповів пан Біський [... ] до Вашої Високоповажності надіслати цей меморандум.

Підпис [...]

***

Представництво Швеції

Меморандум

щодо політичної та інших ситуацій в Україні

Під час свого візиту до мене представник українського передпарламенту Доктор Біський, надав певну цікаву інформацію.

Він зауважив, що великі природні багатства України завжди приваблювали загарбників: німців, російських більшовиків і денікінців, всіх по черзі. А зараз ще й у поляків виникло бажання привласнити собі певні частини країни і, можливо, якщо б виникла така нагода, розширити свою окупацію.

Незважаючи на те, що загарбники намагалися закріпитися у країні, їх постійно виганяли звідти. Тому що ніхто з них не мав на меті піклуватися про добробут України, а лише намагався задовольнити власні потреби.

Він був повністю переконаний у тому, що вже цієї весни і російських більшовиків, і поляків виженуть з тих місцевостей, які вони зайняли. Українці насправді не дозволять жодним чужим силам, які не працюють в їх інтересах, отримати владу в країні.

Тільки з плином часу ми зможемо побачити, справдяться його прогнози чи ні, але цілком можливо, що те прагнення незалежності, про яке він говорив, відчувають українці і що це почуття [... ] пробудили, як мені здається, штучними методами під час війни.

Воно посилилося через ту негативну поведінку з українцями усіх загарбників: систематичне і нещадне позбавлення майна і знищення українців. Різниця між ставленням з боку різних загарбників, за думкою мого співбесідника, була абсолютно незначною, і якщо можна було б обрати чиєсь ставлення, то обрали б німців.

Денікінці в жодному разі не краще поляків чи більшовиків. У тих регіонах України, які зараз займають поляки, живе не більше 2% польського населення. Поляки не думають про те, щоб утримати ці території. Вони там нещадно експлуатують населення, демонструють шовінізм, усілякими способами змінюють назви на будівлях і таким чином налаштували населення ворожо до себе.

На даний час Україна захоплена поляками і більшовиками, за винятком кількох міст на Поділлі, які утримують українські національні військові підрозділи. Через це складно говорити про український уряд. Але, все одно, у якомусь вигляді, уряд Мазепи все ще існує.

Так само Петлюра говорить від імені України. Так само граф Тишкевич − представник України у Парижі, призначений ще півроку тому, − перебуває у контакті з Мазепою і Петлюрою.

Обставини не дозволяють скликання конституанти, але всі партії домовилися про те, що їх може представляти "Українська національна рада", передпарламент, який збирається у зайнятому поляками місті Кам'янець-Подільський.

Ця рада мала попрацювати над входженням до уряду Мазепи, до якого входять зараз лише соціалісти-революціонери і соціал-демократи, представників від усіх партій.

Петлюра є тим, навколо кого може зібратися найбільша кількість людей. Мій співрозмовник підтвердив, що Петлюра був досить сильно скомпроментований за ставлення до Заходу. Але його ім'я було потрібне як щит − принаймні, щоб викликати повагу щодо уряду серед місцевого населення.

Через українське прес-бюро прем'єр-міністр Мазепа пояснив, що [... ] український національний уряд або ті частини, які ще залишилися від української державної армії, не є більшовицькими.

Могилів-Подільський, а також кілька інших міст незабаром займуть українські війська. І намір був якомога швидше перевезти цей вищезгаданий український передпарламент з Кам'янець-Подільського, який зайнятий поляками, до Могилева-Подільського.

Після цього, коли міста поступово звільнять від іноземних загарбників, планують провести вибори до парламенту і якомога швидше створити уряд, який підтримає справжній парламент.

Велика кількість іноземних країн намагалася налагодити контакт з представниками теперішнього українського уряду і запропонувати їм надіслати офіцерів та інших як інструкторів. Особливо це було цікаво для Франції.

На думку мого співрозмовника, в уряді є представники, які підтримали б таку ініціативу зі сторони Франції, але переважна більшість має невелику довіру до них як до інструкторів адже польську армію цим французьким інструкторам не вдалося добре організувати.

Більше довіри було б до вміння німців все організовувати. Але політична ситуація і пам'ять про окупацію не дозволили б зараз скористатися їх послугами.

Через це найбільш впливові представники уряду і передпарламенту відчувають, що вони повинні дослідити можливість розпочати переговори з представниками інших країн, наприклад Швеції або Норвегії, і отримати інструкторів для армії, особливо штабних, освічених офіцерів для жандармерії, а також навіть для контролю за виробництвом молочних продуктів тощо.

Мій співрозмовник був переконаний, що на Україну з її величезними природними багатствами і майже 32-мільйонним населенням в межах країни, не враховуючи велику кількість українців в Америці і Сибіру, незабаром чекає світле і успішне майбутнє.

Він не дуже переживав через більшовиків в Україні. Його думку не поділяють численні польські власники великих маєтків, яких змусили виїхати з України. Вони стверджують, що більшовизм там само поширений серед селян в Україні, як і в росії.

Але цих власників великих маєтностей завжди мало цікавила думка пересічних громадян і тому, можливо, вони не мають достатніх контактів серед них.

Варшава 9 лютого 1920 року

Аксель Клаесон

Капітан, військовий аташе

***

Дипломатичне представництво

Української Народної Республіки

у Швеції і Норвегії

Стокгольм 29 листопада 1921 року

Екселенціє,

Маю честь донести до Вашої Високоповажності Меморандум про економічну та політичну ситуацію в Україні під час військової окупації більшовиків. Користуюсь цією можливістю, щоб висловити Вашій Високоповажності запевнення у своїй найвищій пошані.

Його Екселенції Х. Брантінгу

Міністру закордонних справ

Стокгольм

МЕМОРАНДУМ

Після тяжкої трирічної війни більшовицькі війська радянського уряду москви окупували в кінці минулого року більшу частину України. Правочинний уряд Української Народної Республіки та її армія, за винятком добровольчих корпусів, були витіснені за межі країни. Така сама доля спіткала й сусідні країни: Грузію і Вірменію.

Європейські країни жодним чином не відреагували на ці факти саме тому, що вони не знали про справжній стан речей стосовно політичної і державної ситуації у Східній Європі і основи її економічного розвитку.

Наслідки цієї окупації відчутні по всій Європі і мають катастрофічний характер у південній частині колишньої російської імперії. Вони є такими:

1)    Знищення промисловості, торгівлі і транспортних систем.

2)    Повний занепад землеробства, яке є основною галуззю.

3)    Знищення організованого політичного життя кривавим терором.

4)    Придушення усієї національної культури і тиск на неї.

Квітучий розвиток цих країн був зупинений і відкинутий на багато десятиліть назад у минуле. Вся система виробництва і споживання була повністю зруйнована. Особливо від цих дій постраждала Україна.

Під прикриттям так званого "українського радянського уряду", який складався лише з експлуататорів-агентів з москви, більшовики проводили систематичне знищення і виснаження земельних ресурсів і розграбування країни − так само, як вони це робили протягом останніх років в голодуючих регіонах біля Волги.

Обладнання фабрик, локомотиви, вагони, реманент і все, що мало хоч якусь цінність, вивозилося з України на Північ. Величезну кількість зерна і продуктів землеробства відібрали у селян і навіть не залишили нічого для того, щоб посіяти у полях навесні.

Для того, щоб здійснити все це в Україні, московські більшовики спрямували півмільйону армію окупантів, які силою відбирали все у людей. Утримання цієї армії ще більше погіршувало ситуацію у країні.

Український народ, без підтримки інших країн, залишився сам на сам у боротьбі проти окупантів і усіма силами намагався захищати свої національні і державні права, свої економічні і культурні цінності.

Тисячі людей бралися за зброю. Але десятки сіл були стерті з поверхні землі в результаті артилерійських обстрілів, а все населення у них було знищено. Все це свідчить про той спротив, який чинили люди.

Для того щоб зламати потужний спротив, який підтримували селяни, більшовики почали кілька місяців тому, один за одним, знищувати всю інтелігенцію.

І пояснювали це тим, що вони боролися з контрреволюціонерами і саботажем. Найбільша частина інтелігенції перебуває протягом останнього року у концентраційних таборах чекістів і тюрмах.

У Києві, Одесі, Харкові та інших містах протягом останніх місяців державні організації здійснювали масові вбивства. Серед вбитих опинилися не пов'язані жодним чином з політикою представники культури.

Реакцією на варварський радянський московський режим була природна боротьба за виживання серед селян, які у різних містах брали зброю в руки і починали акції протесту.

Шантаж зі сторони окупантів і вторгнення голодних натовпів з великої росії поставив селян у принизливе становище і вони взяли зброю, щоб захистити свою власність.

Пропаганда більшовиків за кордоном намагалася усіма способами приховати вимушену боротьбу людей за виживання і використала свої звичайні методи: поклала провину за все, що відбувалося, на сусідні країни і спробувала відволікти увагу Заходу від подій в Україні на інші міжнародні конфлікти.

Ми знаходимося зараз у заключному акті цієї Східної трагедії. З того часу, коли всі "годувальниці" колишньої російської держави були зруйновані більшовиками − Сибір, Волга, Дон і Кубань, почався напад на останню "годувальницю" - Україну.

Найбагатшу країну Європи, разом з Грузією і Вірменією, перетворили на повну матеріальну і культурну руїну. Наслідки для майбутнього очевидні: масовий голод. І це відбувається у той час, коли вся Європа говорить про своє економічне відродження.

З такими перспективами на майбутнє, уряд Української Народної Республіки більше не може мовчки ігнорувати жахливі факти розстрілів інтелігенції і повного знищення економічної життєдіяльності, які вже набули системного характеру.

Країні загрожує повне духовне і економічне знищення, а також катастрофічний масовий голод у найближчі роки.

Уряд Української Народної Республіки, який має повне право представляти народ України, звертається зараз до всіх інших країн з протестом проти вторгнення великоросійських більшовиків в Україну, проти всіх цих неймовірних звірств, які російський радянський уряд чинить щодо українського народу і його інтелігенції, а також проти повного матеріального знищення країни.

Український уряд усвідомлює, що стан не тільки європейської, а й світової економіки повернеться до нормального тільки тоді, коли всі держави на території колишньої росії знову почнуть виготовляти і споживати товари.

Саме тому всі європейські держави повинні знайти рішення східноєвропейської проблеми своїм пріоритетом і одразу ж її вирішити. Основні пропозиції:

1)    зробити можливим економічне відновлення;

2)    пом'якшити і обмежити наслідки масового голоду.

І до того ж визнати нездатність радянського уряду власноруч вирішити ці питання, адже він сам звертається за допомогою до інших країн. Очевидно, що уряд, методи якого після чотирьох років призвели лише до знищення економіки і масового голоду, не здатен запустити хоч одну фабрику або отримати хліб.

Потрібно чітко зрозуміти, що зупинити масовий голод неможливо наданням дитячого харчування або відправленням потягів з продуктами. Потрібно навпаки підняти очі і побачити справжню причину масовий голоду − більшовицьку систему.

Було наївним припускати, що більшовицький уряд у москві зрозумів це і в результаті так званих реформ та концесій позбувся комуністичних принципів, а також розбудив у селянах і робітниках жагу працювати - основу будь-якої здорової економіки.

Український уряд, як повноправний представник українського народу, пропонує зробити так. З метою відновлення світової економіки і порятунку людей у Східній Європі, всі країни світу мають за допомогою своїх політичних і економічних важелів впливу звернутися до радянського воєнізованого імперського керівництва у москві з такими категоричними вимогами:

1)    Окупаційні війська радянського уряду москви повинні залишити Україну, Грузію і Вірменію.

2)    Повернути всі евакуйовані фабрики, техніку, транспорт і весь реманент.

3)    Україна і Грузія повинні перейти під протекторат Ліги Націй і як гарантії потрібно використати частину їхнього державного боргу у складі колишньої росії.

Завданням Ліги націй після цього повинно стати об'єднання внутрішніх сил цих країн для відновлення державності і надання кредитів міжнародних синдикатів для того, щоб зробити індустрію і виробництво експортоспроможними.

Якщо європейські країни, Америка, Японія і Китай не зможуть змусити радянський уряд у Москві до цих дій, то вони можуть чекати на таке:

1)    Прогресуюче знищення всієї власності більшовиками з одного боку, необмежено посилить світову економічну кризу, а з іншого - унеможливить взагалі будь-яке відновлення економіки у Східній Європі у передбачуваному майбутньому.

2)    Масовий голод розповсюдиться додатково на територію мінімум півмільйона квадратних кілометрів і охопить 50 мільйонів людей, яким інші країни повинні будуть надати допомогу так само, як вони зараз надають її Надволжю.

Політичні, економічні і культурні наслідки будуть такими, що матимуть вплив на всі країни. Саме тому, це обов'язок Ліги націй і кожної окремої країни в ім'я сумління всього світу захистити Україну, Грузію і Вірменію від знищення та допомогти цим країнам відновити нормальне політичне і економічне життя.