Хроніка. Херсон. 4-8 березня
Це суцільний моральний жах. Все валиться з рук. Для мене зразком окупаційного режиму був гітлерівський (показове порівняння), але поки не так. Росіяни наразі не мають сил повністю контролювати місто, обмежились блокуванням центральної площі, де знаходяться адміністративні будівлі. Проте ця форма не міняє сутності ситуації – якась гібридна окупація, постправда. Очевидно й те, що Херсон опинився десь на периферії війни
4 березня
Вночі лунали вибухи. На ранок з'ясувалось, що російські військові пошкодили декілька житлових будинків у мікрорайонах Таврійський, Корабел, Шуменський, Текстильників, зруйнували ТРЦ "Фабрика".
По вулицях їхала ворожа техніка. Люди знімали на телефони відео як росіяни грабують магазини, аптеки. Поширювали в мережі. Місцева влада порекомендувала не виходити на вулицю.
Військова техніка стала на центральній площі Свободи. Люди не могли прийти до тями після нічних подій і пострілів серед дня.
У мережі та новинах повідомляли про фейковий мітинг, який російські окупанти запланували на сьогодні. Бачив відповідний ролик із Мелітополя. Пройшли чутки про наміри створення ХНР (Херсонської народної республіки) з наступним референдумом за схемою Донбасу.
І знов згадався історичний аналог… Влітку 1917 року Херсонський губернський з'їзд депутатів рад піддався провокаціям антиукраїнських сил і більшовиків про створення Херсонської народної республіки, але наступного дня це рішення було відмінено.
Звечора пропав інтернет.
5 березня
Зранку інтернет так і не з'явився. В соцмережах поширилась інформація, що окупанти захопили телевежу, встановили своє обладнання та по телевізору вже показують російські канали, а українських немає. Але ми ліквідували телевізор як клас ще два роки тому.
Щоб мати новини знайшов приймач. Але враження "не дуже", оскільки у мене склався ритуал користування інтернетом – новини читаю на 4-5-ти загальноукраїнських та 2-3-х місцевих сайтах, слухаю та дивлюсь аналітику на ютубі. Це захоплює і займає чимало часу. Коли відключають інтернет відчуваю майже фізичний біль, особливо в ці дні воєнного стану.
Зазвичай ввечері слухаю щось по ютубу та читаю англомовну версію вікіпедії, часто відволікаючись на посилання інших сайтів. Також вікі допомагає в усвідомленні військового потенціалу Росії, характеристиці окремих видів озброєння чи точному місцезнаходженні згадуваних у новинах пунктів.
6 березня
Зранку інтернет не з'явився до того ж зник і мобільний зв'язок. Очманілі від двох днів сидіння вдома і для розуміння ситуації місті ми все ж таки вийшли на вулицю. Магазини, аптеки не працювали.
Людей було достатньо. Частина з них з державними прапорами прямувала до центру міста. Ми теж пішли на антиросійський мітинг. На диво на центральні площі зібрався величезний натовп протестуючих проти російської агресії.
Люди скандували: "Херсон – це Україна!", "Ідіть додому!". Окупанти почали стріляти у повітря, але ніхто не розходився. За оцінками, зібралось 4-5 тис. Отже, російський агресор замість мітингу на свою підтримку отримав від херсонців мітинг за Україну.
7 березня
За дні окупації склався певний графік-розпорядок дня. Зранку дивлюсь новини, дружина проводить у скайпі заняття. Після обіду виходимо прогулятись і підкупити продукти. Сьогодні дві особливості – питна вода і курячі стегна.
Запаси питної води закінчувалися і це хвилювало, оскільки з водогону воду ми використовуємо для прання та ванної. У радіусі 100-200 м від дому існує три точки з продажу питної води, але вони 2 березня закрились. Питної води потрібно 5 л на добу і, коли запас менше 30 л, це викликає тривогу.
З перших днів війни ми поповнили запас технічної води – до звичайних 150 л запасу в 5-літрових пляшках додали ще літрів 30 у тазиках. Це процедура для нас звична. Цього має вистачити днів на 5. Тобто до аварії на водогоні ми якось підготувалися.
З питною водою ситуація складніша. В магазинах мінеральну воду розкупили. Ми купили 5 двохлітрових пляшки, які скоро закінчились. Сьогодні запрацював один з пунктів продажу води. Двічі стояв у черзі і запасся 22 літрами.
Водночас дружина купила заморожені курячі стегна та свинячий ошийок. Зазвичай ми такого не їмо., віддаючи перевагу яловичині. Але зараз це як подарунок.
Всі в чергах бідкаються, що немає курячих яєць. На початку війни ми купили три десятки. Думаю поки вистачить. На околиці Херсона, у Чорнобаївці, зупинилася найбільша в Україні птахофабрика через нестачу корму.
Частину курей і яєць з інкубатора знищили через загрозу екологічної катастрофи. Іншу частину курей мали забити та постачати херсонцям. Втім ми їх так і не бачили в продажу. Але це далеко не катастрофа.
Ввечері знов читав новини. Сьогодні нарешті з'явився інтернет і мобільний зв'язок. Дізнався, що антиросійські мітинги постійно проходять по всій тимчасово окупованій частині Херсонщини – Скадовськ, Каховка і Нова Каховка, Нижні Сірогози, Каланчак, Генічеськ, Берислав.
Містом пішли перші тролейбуси, відкрились маленькі приватні магазинчики (супермаркети вже спорожніли), власники яких ближче до обіду з бази привозили те, що там ще залишилось. Люди вишиковувались в черги і терпляче чекали, що привезуть.
Справа в тому, що агресори Херсонщину заблокували і машини з інших областей не пропускали, не можна було людям і самим кудись виїхати в село за продуктами. Хто намагався, розстрілювали машини або забирали паливо. Аптеки відкрились, але там практично нічого не було.
Щодо настроїв людей з розмов у чергах. "Ватники" є, але їх мало. Тож можна вести мову про єдність херсонців на антиросійській основі. Проросійські елементи якось принишкли, бо відчувають загальний проукраїнський настрій людей.
Двічі у чергах зустрів чи то "корисних ідіотів", чи дійсно агентів російського впливу, які звинувачували у війні політиків-бандерівців, які запровадили державну українську мову. Але народ не вівся на це.
Подивившись російські телеканали по "зомбоящику", зрозуміли цінність свободи слова в Україні. Росіяни привезли вантажівку з гуманітаркою, поставили на площі Свободи, але люди не підходили і нічого не брали.
Наразі газ, води, електрика, тепло в нашому будинку є.
Тепер про кошти і способи розрахунку. Коли працювали супермаркети й аптеки, розраховувались банківською карткою. З дня окупації банкомати і відділення банків не працюють. Маленькі магазини приймають тільки готівку. У людей виникла проблема з готівкою. Бачив чоловіка, який вмовляв продавчиню взяти долари.
8 березня
Зранку і весь день всі вітали жінок з Днем 8 березня. Сподобалась вітальна листівка, яку прислали дружині і де зображена україночка і є напис: "Я не хочу 8 березня, я хочу День Перемоги".
Щодо ситуації в місті. Кожного дня проходять антиросійські мітинги. Це зайвий раз підкреслює національно-визвольний характер російсько-української війни з боку України. Для мене це аксіома, хоча відкритий напад Росії був несподіваний – о 4.30 ранку 24 лютого нам подзвонила дочка.
Сьогодні вже "визволителі" стали хапали чоловіків і відправляти в СІЗО, спеціально звільнений від місцевих злочинців. Кажуть там десь 400 людей.
Два слова про почуття під окупацією. Це суцільний моральний жах. Все валиться з рук. Для мене зразком окупаційного режиму був гітлерівський (показове порівняння), але поки не так.
Росіяни наразі не мають сил повністю контролювати місто, обмежились блокуванням центральної площі, де знадяться адміністративні будівлі. Проте ця форма не міняє сутності ситуації – якась гібридна окупація, постправда. Очевидно й те, що Херсон опинився десь на периферії війни.
Звичайно є жертви, пошкоджені будівлі та комунальні мережі, але не в таких масштабах як у Маріуполі, Харкові, Києві. Є випадки мародерства. "Визволителі" грабують тютюн, алкоголь, в деяких районах "обнесли" магазини побутової техніки. Вони що збираються її на танках додому вивозити?
Було кілька випадків мародерства місцевих, але з ними "розбиралися" самі херсонці. Їх зі спущеними штанями чи спідницями прив'язували скотчем до дерев, знімали це на відео і викладали в соцмережі.
Мене це приємно здивувало – я не виключав, що повториться ситуація літа 1941 року в часи німецько-радянської війни. Тоді мародерство було масовим, навіть у Москві. Ще до окупації, в перші дні війни, згорів центральний ринок – скоріше це було зведення рахунків місцевих бізнесменів.