МҐБ СРСР проти Миколи Капустянського: ліквідувати за допомогою надсекретних спецзасобів

Частина 1. Вистежити

Прізвище Капустянського фігурує у багатьох оперативних справах ҐПУ, ОҐПУ та НКВД СРСР за 1920–1930-ті роки на активних діячів української еміграції. Це й не дивно, адже генерал був у гущі подій ще в роки Української революції 1917–1921 років, коли більшовики неодноразово потерпали від його вмілих дій як організатора визвольної боротьби.

Влітку 1917 року він став одним з ініціаторів формування українських військових частин у російській армії. Тоді ж очолив штаб першої дивізії Першого Українського Корпусу під командуванням Павла Скоропадського. Невдовзі став начальником штабу Північно-Західного фронту, де йшли запеклі бої з більшовиками.

За Директорії УНР виконував обов'язки Головнокомандувача з військових операцій та обіймав інші посади в Генеральному штабі Армії УНР. У 1919 році очолював оперативні відділи об'єднаних армій Української Народної Республіки та Української Галицької Армії під час спільного походу на Київ і Одесу. Тоді брав участь у розробці плану наступальної операції, внаслідок чого було визволено майже всю Правобережну Україну та Київ від більшовиків.

Після відходу решток українського війська за кордон брав участь у вишколі українських вояків у польських таборах для інтернованих, щоб зберегти навички і бойовий дух для відновлення незалежності України. Із 1923 року проживав у Парижі, де згодом був обраний головою Української громади у Франції, при якій діяло товариство колишніх вояків Армії УНР.

Був одним із засновників Українського воєнно-історичного товариства, членом Української Військової Організації (УВО), очолюваної полковником Євгеном Коновальцем. У 1929 році став учасником Першого конгресу українських націоналістів у Відні, де був обраний заступником голови президії конгресу.

У подальшому в керівних органах ОУН займався переважно військовими питаннями, розробляв основні програмні засади ОУН у сфері військового будівництва, очолював Військову референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та обіймав інші посади.

Такий послужний список не міг бути непоміченим для органів ОҐПУ СРСР, які в той період розгорнули активну роботу проти українських емігрантських організацій. Насамперед стеження вели за лідерами. У одному з перших документів, долучених до справи, одразу виокремлено М. Капустянського як важливу і впливову фігуру в емігрантському середовищі, на якого слід звернути особливу увагу.

Це лист, датований січнем 1934 року, від заступника начальника Іноземного відділу ОҐПУ СРСР Абрама Слуцького до начальника Іноземного відділу ҐПУ УСРР Володимира Кареліна. У ньому йдеться про таке: резидентура радянської розвідки в Парижі отримала інформацію про те, що представники УВО Є. Коновалець, Р. Сушко, Р. Ярий і Є. Ляхович ведуть переговори з японцями, щоб створити в Маньчжурії представництво УВО, яке мав очолити М. Капустянський.

Роботу там мали організовувати у так званому Зеленому Клині (територія на Далекому Сході СРСР, де компактно проживали українці), а також у частинах Особливої Далекосхідної Армії, де служило багато українців. "У зв'язку з цим, – зазначалося в документі, – становить великий інтерес вербування генерала Капустянського або особи, близької до нього".

Водночас повідомлялося, що оперативні джерела характеризували М. Капустянського "як людину дуже освічену, культурну і в переконаннях своїх тверду і чесну". Тобто малося на увазі, що таку особу завербувати непросто, потрібно шукати якісь слабкі місця, працювати з близьким оточенням, родичами, зокрема вивчати його дружину.

"У зв'язку з викладеним просимо повідомити, – йшлося в листі, – чи маєте ви матеріали про Капустянського чи Капустянську, які б свідчили "за" чи "проти" цього вербування, а також про родинні зв'язки в СРСР самого Капустянського. У подальшому листуванні Капустянського і Капустянську називатимемо "Кочан" і "Цвєтная" (ГДА СЗР України. –     Спр. 10693. – Т. 1. – Арк. 11–11 зв.).

Відтак і оперативна справа отримала назву "Кочан". Із подальшого листування стало зрозуміло, що завербувати Капустянського буде непросто, навіть неможливо. Тож від цього задуму відмовилися і почали ретельно стежити за ним і збирати досьє.

Із документів, які в різні роки потрапляли до справи, велику цінність становлять відомості на нього із послужного списку, що зберігалися в архівах Російської імперії, спогади тих, хто пліч-о-пліч служив із ним, характеристики, зроблені близьким оточенням, інформація про близьких родичів, агентурні повідомлення.

Так, на запит до Центрального Державного Військово-Історичного Архіву, який перебував у підпорядкуванні НКВД СРСР, було отримано довідку на підставі послужного списку підпоручика 105-го піхотного полку Капустянського Миколи Олександровича, складеного 31 січня 1907 року.

У документі зазначається дата народження – 5 лютого 1879 року. Досі у різних дослідженнях фігурували інші дати: 1 лютого 1879 року, 6 лютого 1880 року, 30 березня 1881 року, 12 квітня 1881 року. Із місцем народження розбіжностей немає. Майбутній генерал народився у старовинному козацькому селі Чумаки Томаківської волості на Катеринославщині (нині – Томаківський район Дніпропетровської області) в сім'ї священика.

За вказівкою з Центру чекісти розшукали всіх близьких родичів М. Капустянського, які мешкали в СРСР. На них завели облікові справи як "на родичів члена Центрального Проводу ОУН". В одному з документів зазначається, що "вирішується питання про їхній арешт або виселення".

Цікавими є характеристики на М. Капустянського в оперативних документах. Зокрема, зазначається, що він у різні періоди був близьким як із Павлом Скоропадським, так і з Симоном Петлюрою. Петлюра нібито ставився до нього особливо прихильно як до вихідця із сім'ї священика і як до особи, яка першу освіту також здобула в духовній семінарії. А ще – за його демократичність і самостійність у прийнятті рішень.

"Слід безумовно назвати його людиною культурною і освіченою, – йдеться в одному з документів, – яка не зациклена на маршируванні, хоч і закінчила Військову академію, а цікавиться багатьма питаннями суспільного і технічного характеру. Глибоко вірить, вірніше, навіть не сумнівається в колосальних продуктивних силах України і возз'єднанні її із Заходом, у велике її значення в басейні Чорного моря і до глибокої півночі. А головне – в самостійність" (ГДА СЗР України. – Спр. 10693. – Т. 1. – Арк. 89).

Наголошується, що його зв'язки і конкретні справи з українського питання не обмежувалися участю у військових гуртках і об'єднаннях, а сягали далі порівняно з діячами, які тоді посідали певне місце в політиці УНР.

Зазначається, що після 1920 року він мав пропозиції піти на службу до польського війська. Але від цього категорично відмовився. З іншими організаціями антирадянського характеру, які не належали до української орієнтації, жодних справ не мав.

Водночас у справах організаційних, як свідчать інші архівні документи, М. Капустянському доводилося контактувати з представниками російської емігрантської організації РОВС (Російського загальновійськового союзу), яка об'єднувала колишніх вояків Білої армії.

Так, у квітні 1934 року в Парижі відбувся обмін думками з українського питання між представниками РОВС та ОУН. Від імені ОУН участь брав М. Капустянський. Характерними є його висловлювання на тій зустрічі. "В чому сила російської еміграції? – цитував його слова закордонний агент ОГПУ СРСР. – Ми її не бачимо, про що ми можемо з ними говорити… Наші завдання різні".

Далі йдеться про те, що М. Капустянський відкидав будь-які можливості співробітництва з російською еміграцією. "Якби українцям довелося вести збройну боротьбу із очищення своїх земель від влади "москалів", – заявляв він, – і одночасно російські національні сили почали б боротьбу за повалення Радвлади, то на території України не знайшлося б місця для російських частин, звідки вони могли б розгорнутися" (ГДА СЗР України. – Спр. 10693. – Т. 1. – Арк. 115).

Такі висловлювання й дії М. Капустянського не могли залишитися повз увагу органів ОҐПУ. За ним посилили стеження через закордонні оперативні джерела. Ті доповідали, що він тісно співпрацює з Є. Коновальцем і повністю переключився на організацію військової справи в ОУН, але не пориває зв'язків із генералами В. Сальським, В. Кущем, В. Петрівим та іншими, які долучилися до роботи Генерального штабу Державного центру УНР в екзилі, а також із представниками гетьманського руху.

Відтак повідомляли, що з огляду на такі широкі зв'язки і авторитет в різних колах української еміграції Є. Коновалець послав його до США і Канади. Це сталося у 1935 році. І то була не одна поїздка. М. Капустянський мав завдання сприяти поширенню ідей національного руху і створенню філій українських націоналістичних організацій. Але не тільки.

За океаном він займався збиранням коштів на організацію боротьби з відновлення самостійної України. Про це згадується в низці повідомлень, в яких йдеться про надходження на його банківський рахунок у Парижі 400 фунтів стерлінгів, 33 000 французьких франків та інших коштів. Також згадується про участь М. Капустянського разом із членом Проводу ОУН Миколою Сціборським у підготовці переговорів із торговельно-промисловими колами Бельгії про отримання 1 000 000 франків для ОУН.

У спецповідомленнях із цього приводу зазначалося, що НКВД вживав рішучих заходів для недопущення таких контактів і припинення активності окремих лідерів ОУН. Насправді це означало ліквідацію.

Першим у той період від рук співробітника НКВД Павла Судоплатова загинув Євген Коновалець у травні 1938 року. Прізвище Судоплатова фігурує у багатьох документах оперативної розробки М. Капустянського.

До генерала підступалися дедалі ближче, навіть розробили заходи із вербування дружини. На заваді стала Друга світова війна, яка внесла корективи в роботу органів НКВД проти українських закордонних центрів, а окремі їхні діячі на певний час випали з поля зору.

У документах довоєнного періоду ще згадується про поїздку М. Капустянського в січні 1939 року до столиці Карпатської України м. Хуст, участь у 1939 році у ІІ Великому зборі ОУН у Римі, про його входження до мельниківського крила ОУН, про призначення керівником військового штабу Проводу ОУН, який у квітні 1940 року перебрався до Кракова, про те, що він разом з іншими високопосадовими особами виступав за зміну політичної орієнтації з Німеччини на Англію і Францію.

Про те, де був і чим займався М. Капустянський в роки Другої світової війни, органи НКВД почали дізнаватися уже з травня 1944 року, коли на нього завели нову справу-формуляр. У матеріалах цієї справи зазначається, що після окупації України він у 1941 році приїхав до Києва як член Української Національної Ради, де організував Українське військове товариство імені гетьмана Полуботка, до якого увійшли здебільшого вояки Армії УНР.

Після ліквідації гітлерівцями Української Національної Ради і арештів українських націоналістів подався до Рівного, а звідти – до Львова. Там на початку 1944 року був заарештований гестапо, невдовзі звільнений і упродовж певного часу перебував під наглядом. Подробиці цього не розкриваються.

В архівних матеріалах згадується лише про арешт М. Капустянського у Львові. Водночас у інших джерелах зазначається, що його ще у 1942 році гестапо заарештовувало в Києві разом з активними членами ОУН, серед яких була й Олена Теліга.

Тоді завдяки зусиллям колишнього командира 7-ї Львівської бригади Української галицької армії, яка брала участь у Київській операції 1919 року, полковника абверу Альфреда Бізанца він був звільнений.

Відтак архівні документи свідчать, що у М. Капустянського непросто складалися стосунки як із гестапо, так і з НКВД. Про те, що нічого хорошого не варто очікувати від радянських органів держбезпеки, він добре знав. Але навіть не здогадувався, що вже тоді, у листопаді 1944 року 4 Управління НКВД СРСР направило в тил гітлерівських військ, які відступали, агентів "Орла", "Мстислава" і "Західного" із завданням встановити його місцезнаходження і організувати ліквідацію.

Станом на березень 1945 року, як свідчать документи, агентам НКВД так і не вдалося знайти М. Капустянського. То була перша спроба його знищення, слабко підготовлена, якій ще й завадило те, що бойова обстановка на фронті стрімко змінювалася. У тих умовах диверсійній групі діяти в глибокому тилу на незнайомій території було непросто.

Після війни оперативне стеження за М. Капустянським продовжили. У той період він знову занурився у громадсько-політичну і військово-патріотичну роботу. Він часто зустрічався з українськими емігрантами різного політичного спрямування, які опинилися в таборах для переміщених осіб, виступав перед ними, закликав до єдності, щоб у майбутньому усе ж вибороти незалежність України.

В одній із тогочасних газетних публікацій за листопад 1947 року, долученій до справи, наводяться такі його слова: "Ми повинні запитати себе: чи готові ми до остаточного вирішення української проблеми, чи є у нас гасла, які об'єднають народ, чи зможемо ми використати нашу силу в останніх, вирішальних боях. Тому геть розбрат і боротьбу серед нас, нічого ділити, нічого сваритися в таборах. Боротися за владу, сидячи на чужій землі, це безглуздість і дезорганізація наших сил.

…Генерал закінчив свою лекцію зверненням до молоді про необхідність утворення єдиного військово-політичного фронту, який дасть змогу переможно завершити нашу боротьбу" (ГДА СЗР України. – Спр. 10693. – Т. 1. – Арк. 235).

У 1948 році М. Капустянського призначили військовим міністром уряду УНР в еміграції. Незабаром його підвищили у званні до генерал-поручника. Відтак керівництво МҐБ СРСР вирішило, що із затятим і непримиренним генералом треба щось робити. Оперативна розробка переходила в стадію реалізації із залученням нових сил і засобів.

Частина 2. Ліквідувати

У квітні 1952 року на ім'я міністра державної безпеки УРСР генерал-лейтенанта Миколи Ковальчука надійшов лист із грифом "совершенно секретно" з Москви за підписом заступника міністра державної безпеки СРСР генерал-лейтенанта Сергія Савченка.

У ньому йшлося про те, що лідери Української Національної Ради, цього реорганізованого уряду УНР в екзилі, нібито розпочали активну підривну роботу проти СРСР. Зокрема, наводилася інформація про активізацію контактів із представниками ФРН, Великої Британії та США в Європі, узгодження спільних дій на випадок можливого початку нової війни, вироблення мобілізаційних планів для української еміграції тощо.

У цьому та інших документах неодноразово згадувалося прізвище генерала Миколи Капустянського, який займався розробленням стратегічних рішень у військовій сфері, особисто зустрічався з головнокомандувачем сил антигітлерівської коаліції у Європі американським генералом Дуайтом Ейзенхауером і мав великий авторитет в еміграційних колах.

Тоді ж МҐБ СРСР отримало інформацію, що М. Капустянський нібито є автором плану активізації дій УПА на території України, а прем'єр-міністр УНРади Ісаак Мазепа, у свою чергу, доручив розробити такий самий план отаману Тарасу Бульбі-Боровцю, організатору перших повстанських формувань на Поліссі під назвою УПА "Поліська Січ". Тобто між представниками різних течій еміграції тривала конкуренція за лідерство.

У цій ситуації, за повідомленнями закордонної агентури МҐБ, намітилися певні тертя між Капустянським і Бульбою-Боровцем. Йшлося про те, що повстанський отаман хоче обійняти пост військового міністра. І цим вирішили скористатися.

Безпосередньо всі заходи планував і здійснював Апарат уповноваженого КҐБ СРСР у Німецькій Демократичній Республіці. 12 квітня 1952 року його керівник генерал Михайло Каверзнєв надіслав у Центр своєму куратору "товаришу Сергєєву" документ, у якому обґрунтував пропозицію з ліквідації М. Капустянського (у документах фігурує як "Кочан") і шляхи здійснення цього оперативного задуму.

"Перший етап, – як зазначено в документі, – включає лише ретельне вивчення обстановки навколо "Кочана" (його способу життя, розпорядку дня, оточення, охорони, розташування будинку, в якому він мешкає, і навколишніх вулиць, поліцейського режиму в цьому районі тощо" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 54).

Для виконання цього завдання підібрали агента "Златовського". Він мав виїхати до Мюнхена, де мешкав М. Капустянський, знайти його і зібрати всю необхідну інформацію. Зокрема, конкретизувалося, що потрібно з'ясувати "маршрути його руху до місця роботи і прогулянок, чи відвідує він ресторани і чи буває в нетверезому стані, пересувається один чи з охороною і чи є охорона біля його будинку". Потім прибути для доповіді до представництва КҐБ, яке розташовувалося у Карлсхорсті, передмісті Берліна.

Після першого етапу мали перейти до другого, який передбачав "безпосереднє здійснення ліквідації "Кочана". У документі, виконаному на друкарській машинці, слово "ліквідація" у кількох місцях, як і прізвище Капустянського було пропущено. Це вписував оперативний працівник від руки. У такий спосіб звужували коло тих, хто мав знати про цю операцію.

У Москві проаналізували цей задум і зробили таку резолюцію на документі: "А чи не допоможемо ми цим самим стати "міністром" Боровцю, вочевидь ще небезпечнішому ворогу, ніж "Кочан"? Мені здається, що слід вести роботу в такому напрямку, щоб прибравши одного з них, ми тим самим могли б скомпрометувати і відсторонити від активної роботи іншого" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 56).

У наступному документі від "товариша Сергєєва" генералу Каверзнєву цю думку розвинули. У Москві рекомендували нарівні із оперативними заходами стосовно Капустянського взятися за активну розробку Бульби-Боровця, якому дали псевдо "Лісник".

Пропонували так спланувати комбінацію, щоб підозра за ліквідацію військового міністра пала саме на Бульбу-Боровця. Але й це не все. "За зручних обставин, – йшлося на завершення, – організувати ліквідацію "Лісника" під виглядом помсти з боку прихильників "Кочана".

У "Плані проведення спецзаходів за справою "Кочан" від 2 липня 1952 року стосовно цього зазначається: "За можливості виготовити і забезпечити "Златовського" листом із почерком Бульби-Боровця, якого він має "загубити" біля "Кочана". Крім цього, у разі затримання німецькою поліцією агент мав дати зрозуміти, що він діяв за дорученням одного з діячів "Української національної гвардії", яку тоді очолював Бульба-Боровець. Але категорично відмовлятися називати прізвище отамана.

"Мається на увазі, – йдеться в документі, – що навіть якщо "Златовському" повністю не повірять, усе ж націоналістична преса, ворожа до Бульби-Боровця, спробує використати свідчення "Златовського" для компрометації Бульби-Боровця" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 369).  

Відтак наприкінці травня 1952 року агента "Златовського" під виглядом польського німця і з відповідними підробленими документами нелегально переправили в американську зону окупації Німеччини. Невдовзі він дістався Мюнхена і розшукав будинок за адресою Унгерерштрасе, 40/3, де Капустянський винаймав житло у німця Альфреда Моллерса. Термін для перебування в Мюнхені визначили приблизно в один місяць і видали 500 західнонімецьких марок на витрати.

Уже на завершальній стадії виведення агента завдання йому скоригували. Він мав не лише займатися стеженням і збиранням інформації. У письмовому завданні-легенді було записано: "Ваше основне завдання: вистежити Капустянського у вечірній час, коли він один повертається додому і на подвір'ї будинку № 40 по Унгерерштрасе ліквідувати його за допомогою засобу, яким ми вас забезпечимо".

"Златовському" знадобилося кілька днів, щоб вистежити Капустянського за тими прикметами, які йому надали, і пересвідчитися, що це саме він. Генерал традиційно обідав у ресторані "Норіс" на Леопольдштрассе. Агент у цей час також заходив до ресторану, сідав за сусідній столик і прислухався до розмов, які вів Капустянський зі своїми знайомими. Почувши, як до того звертаються "пане генерале", він остаточно пересвідчився, що це той, хто йому потрібен.

Як свідчать документи, "Златовський" якось підгадав момент, коли Капустянський ішов вулицею один, підійшов і заговорив до нього по-польськи. Сказав, що бачив його у ресторані "Норіс" і той справив на нього приємне враження, тож поцікавився, чи не зможе пан посприяти йому в пошуку роботи. Капустянський відповів, що нічим не може зарадити, бо не має таких зв'язків у Мюнхені. На цьому розмова завершилася.

Після цього агент ще упродовж кількох днів звіддаля стежив за генералом, але підстерегти його одного у вечірній час біля будинку так і не зміг. Відтак повернувся назад і доповів про хід виконання завдання.

З урахуванням проведеної розвідки Берлінське представництво КҐБ СРСР вирішило для здійснення другого етапу операції послати до Мюнхена краще підготовлених агентів "Довбуша" і "Оріха", яких після Другої світової війни уже використовували в роботі з ліквідації підпілля УПА.

Зокрема, вони були членами легендованих боївок НКВД, у складі яких брали участь у захопленні командувача УПА "Захід-Карпати" "Беркута", керівника розвідки крайового проводу ОУН "Богуна", ліквідації низки активних діячів ОУН на Західній Україні. Вони добре знали польську й німецьку мови.

Крім цього, як свідчать інші розсекречені документи, агентів уже посилали з подібними завданнями за кордон. Зокрема, влітку 1952 року їх нелегально виводили у ФРН для ліквідації Петра Курінного, українського історика, археолога, етнографа, музеєзнавця.

Після Другої світової війни він опинився в еміграції і мешкав у німецькому місті Гохштадт, став одним із організаторів за кордоном Української вільної академії наук, професором Українського вільного університету (м. Мюнхен), професором церковної археології Богословської академії УАПЦ, проводив різні дослідження з історії України, був активним у громадсько-політичному житті української еміграції. Д

о нього спершу підсилали інших агентів НКВД, щоб схилити до співпраці, але П. Курінний дав їм рішучу відсіч. Після цього у Москві вирішили ліквідувати непоступливого професора за допомогою агентів "Довбуша" й "Оріха". Але ця спроба виявилася невдалою. Про причини невдачі у розсекречених архівних документах інформації не знайдено. Водночас лише нині стало відомо про таку спробу замаху на визначного українського вченого.  

Для ліквідації Капустянського завдання прописували чіткіші й конкретніші. Безпосередню ліквідацію мав здійснити "Оріх", а "Довбуш" повинен був прикривати і забезпечувати відхід. Окремо обговорювали вибір засобів для скоєння вбивства. Зі змісту архівних документів випливає, що агентам хотіли видати якийсь спецзасіб, розроблений у таємних лабораторіях НКВД/МҐБ СРСР.

Спершу вони з цікавістю до цього поставилися. Але невдовзі усвідомили всі можливі ризики. По-перше, самі боялися мати справу із незвичними засобами вбивства, для застосування яких необхідні певні навички і тренування. По-друге, не мали впевненості, що це стовідсотково спрацює.

В архівних документах є інформація про зустріч агентів з одним із керівників зовнішньої розвідки МҐБ СРСР Євгеном Пітоврановим. Значну частину бесіди він присвятив саме можливому використанню так званої "нової зброї". Він пояснив як вона сконструйована, спосіб її використання і дії.

Під час обговорення варіантів застосування цієї зброї агенти висловлювали свої міркування і навіть запропонували, "якщо можливо, цю "зброю" виготовити у вигляді запальнички". Мали на увазі, що спробують підійти до Капустянського, щоб попросити цигарку, потім дістануть запальничку-спецзасіб і застосують її для ліквідації.

У документах слово "зброя" взято в лапки і скрізь вписано в друкований текст від руки. При цьому ні докладного описання, ні принципу дії не наводиться. Навіть у внутрішніх документах все ретельно приховували.    

Навколо цього питання у керівних кабінетах МҐБ СРСР, як свідчать документи, точилася певна дискусія як до, так і після проведення операції. Одні хотіли, щоб агенти ліквідували Капустянського саме за допомогою спецзасобу, який не мав залишити слідів і приховав причину смерті. Інші виступали за застосування вогнепальної зброї як перевіреного знаряддя вбивства.

У одному з рапортів, датованому 4 травня 1953 року, зазначається: "Нова зброя, яка була запропонована агентам, нібито недостатньо випробувана і практично ще не застосовувалася" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10476. – Т. 1. – Арк. 256).

А у довідці "За доповідною запискою тов. Судоплатова на ім'я тов. Кобулова" від 6 квітня 1953 року є такий пункт: "Зауваження тов. Судоплатова про те, що препарат "Нептун-28" ще не пройшов відповідних випробувань і тому про його ефективність не можна вести мову, суперечить висновку 5 спецвідділу МВД СРСР про ефективність цього препарату" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 364).

Тож ще за п'ять років до вбивства одного з лідерів ОУН Лева Ребета отруйною речовиною методом аерозольного розпилювання щось подібне планували стосовно Миколи Капустянського. Зрештою, із Москви до Берліна на ім'я генерала Каверзнєва надійшов документ, у якому зазначалося: "Застосування хімічних засобів або "Сюрпризів" неможливе, оскільки операція має бути проведена на вулиці у вечірній час".

Взявши до уваги всі "за" і "проти", Центр прийняв рішення забезпечити агентів "безшумно діючим механізмом із обробленою кулею, який закамуфльовано у якийсь предмет (ручку або ін.). Якщо це неможливо, то дозволити діяти звичайним пістолетом із обробленою кулею" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 164). Малося на увазі, що куля буде оброблена отруйною речовиною.

У січні 1953 року відповідну зброю літаком терміново доправили з Москви до Берліна. Після цього "Довбуша" й "Оріха" нелегально із підробленими документами і відповідно розробленою кожному легендою переправили через кордон.

На третій день після прибуття до Мюнхена вони вистежили М. Капустянського і упродовж семи днів вели за ним спостереження, підшукуючи зручну нагоду для вбивства. На той час вони вже добре вивчили навколишню місцевість, всі вулиці й провулки, продумали, яким маршрутом і як тікати після ліквідації, кожен окремо.

Ввечері 6 лютого 1953 року "Довбуш" зустрівся з "Оріхом", взяв у нього пістолет, зарядив його і почав прогулюватися неподалік від будинку, де мешкав генерал. Приблизно о 19.00 він помітив Капустянського, який ішов додому у супроводі якогось чоловіка. Про себе "Довбуш" назвав того "циганом". Так фігурує в матеріалах справи. Попри це, агент все ж вирішив не чекати іншої нагоди і все зробити саме у той вечір.

Пізніше у своїх письмових свідченнях "Довбуш", називаючи себе за оперативною термінологією джерелом інформації, так описав ту ситуацію: "Капустянський разом з "циганом" підійшли до хвіртки будинку № 40. Джерело, маючи намір вистрілити в Капустянського, наблизилося до них на відстань до трьох метрів, в цей час Капустянський озирнувся і поглянув на джерело.

В останню секунду джерело зрозуміло, що своїми непродуманими діями може заподіяти значний збиток своїй державі і видати в руки ворога велику державну таємницю. Із посиленим биттям серця джерело на відстані одного метра пройшло повз Капустянського і, досягнувши трамвайної зупинки, поїхало в центр міста" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 246а).

Як зазначали у своїх поясненнях агенти після повернення, генерал постійно перебував у колі знайомих. Жодного разу не вдалося підстерегти його одного. До того ж вони нібито привернули до себе увагу оточення Капустянського. Відтак вирішили більше не ризикувати, викинули в річку пістолет з патронами і повернулися назад.

Про те, що цій операції надавали особливого значення, свідчить увесь подальший хід подій. Берлінське представництво МҐБ СРСР вийшло з клопотанням перед Москвою, щоб "з метою підтримання морального стану агентів "Довбуша" і "Оріха" їм дозволили короткочасний виїзд із Берліна в Союз для зустрічі з сім'ями". Такий дозвіл надали. Відтак агентів у супроводі оперативних співробітників літаком доправили до Москви, звідти – до Києва. Там поселили в готель, куди привезли і дружин із дітьми.

Оперативне прослуховування розмов агентів між собою, роздруківки якого зберігаються у матеріалах справи, дає змогу зрозуміти, чому вони погодилися на цю справу і як поводили себе в реальній ситуації. "Ми йшли не за гроші, – говорив один із них. – Хоча гроші також важливі. Не міг же я дружину й дітей залишити без допомоги. Ми йшли робити справу на користь нашому народу і Радянському Союзу". Інший зауважував: "Чому ти не наважився… Адже ти такі бандитські діла робив… І через цього бовдура я маю своє здоров'я гробити і дітей вдома".

Малося на увазі, що вони через Капустянського, цього "ворога народу", змушені були взимку у холод сидіти в засідці, вистежувати його, критися, щоб не потрапити до рук поліції, поневірятися далеко від сімей, переживати, що не вдається його ліквідувати. Агенти дуже шкодували, що не проявили рішучості і не виконали завдання. Вони запевняли своїх кураторів, що під час наступного виїзду до Мюнхена зроблять все як слід.

Керівництво МҐБ СРСР після вивчення звітів та інших оперативних документів внесло певні корективи в ідеологічне виховання агентів і їхню бойову підготовку. З ними зустрівся Павло Судоплатов. Він хотів особисто оцінити психологічний стан агентів і їхню готовність до виконання цього особливого завдання, проаналізувати ситуацію, зрозуміти причину невдачі, внести якісь пропозиції.

Зокрема, запропонував додатково ретельніше з'ясувати настрої Капустянського через наявну агентуру в його оточенні, дізнатися, чи не стало щось відомо про наміри його ліквідувати і чи не вживаються додаткові заходи для охорони.

У травні 1953 року міністр внутрішніх справ УРСР Павло Мешик надіслав листа до заступника міністра внутрішніх справ СРСР Богдана Кобулова, в якому зазначалося, що "Довбуш" та "Оріх" після відпочинку нині готові до виконання спецзаходів стосовно "Кочана", але практичне вирішення питання про їхнє направлення за кордон затримується в 2 Головному управлінні МВД СРСР" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 316).

Для здійснення другої спроби виділили пістолет "Маузер" із пристосуванням для безшумної стрільби і почали інші приготування. У плані заходів Апарату уповноваженого МВД СРСР в НДР по українській лінії на 1953–1954 роки зазначається: "Продовжити раніше розпочаті заходи з ліквідації "військового міністра" так званої УНРади Капустянського". Але, як свідчать матеріали справи, із завершенням операції виникли якісь проблеми.

Найімовірніше, після смерті Йосипа Сталіна в березні 1953 року і, відповідно, боротьби за владу в Кремлі і кардинальних змін та реорганізацій в органах держбезпеки низку справ поставили на паузу. Зокрема, у червні 1953 року разом із Лаврентієм Берією були заарештовані керівні діячі органів держбезпеки в Москві і Києві Богдан Кобулов та Павло Мешик, які фігурують у документах справи і які затверджували заходи на проведення операції.

Із Берлінського апарату МВД СРСР був переведений на іншу посаду Михайло Каверзнєв, а через рік звільнений з органів держбезпеки "через службову невідповідність". Організаційні й кадрові зміни відбулися практично на всіх рівнях, і це, по суті, врятувало життя Капустянському.

Архівні документи, датовані другою половиною 1953 року, свідчать про те, що Капустянський у той час хоч і залишив пост військового міністра, але не припиняв громадсько-політичної діяльності. Тоді йому вже було 72 роки. Він часто виїздив у різних справах із Мюнхена до Парижа, був членом центрального проводу ОУН(М). Його пересування і надалі відстежували через закордонну агентуру уже КГБ при Раді Міністрів СРСР.

У 1958 році він удруге відвідав українців Канади. У канадській пресі його називали керівником штабу українського підпільного визвольного руху і заступником голови Проводу українських націоналістів. У матеріалах архівної справи цитується газета "Таймс Джорнел", яка повідомляла про один із його виступів. "Щоб виграти холодну війну, – говорив Капустянський, – західний блок має змінити спосіб боротьби з комуністичною загрозою. Він повинен:

1. 1.    Сформулювати і спрогнозувати атаки ворога на фронті психологічному, пропагандистському, ідеологічному і політичному.
2. 2.    Дискредитувати Кремль як загрозу для вільного світу і фальшивого борця за мир.
3. 3.    Підтримувати прагнення поневолених народів до визволення.
4. 4.    Прагнути до ефективної політичної гармонії між західними державами.
5. Мати на увазі, що Україна стоїть на чолі визвольного фронту поневолених народів і тому в першу чергу слід підтримувати її боротьбу" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 2. – Арк. 209–210).

У цих висловлюваннях – світоглядна позиція генерала, його мудрість, переконання, бачення майбутнього для України у протистоянні з Москвою. І в цьому криється розгадка, чому Кремль хотів ліквідувати таких українських діячів, як Капустянський, чому він був таким небезпечним для тодішньої системи – цей статечний, уже в літах інтелігентний чоловік.

У 1959 році згідно з рішенням колегії КҐБ при Раді Міністрів СРСР було прийнято рішення про те, що матеріали справи становлять оперативний інтерес і потребують подальшої розробки. Відтак справу переслали до 1 Управління КҐБ при Раді Міністрів УРСР. Окремим додатком до справи йшов пакет із грифом "цілком таємно" і написом "Без дозволу начальника 9 відділу ПГУ КҐБ при РМ СРСР або начальника 1 Управління КҐБ при РМ УРСР не відкривати". З приводу цього раніше було винесено відповідну постанову. У ній зазначалося, що документи, які стосуються підготовки щодо Капустянського спеціального заходу, становлять особливу секретність, тому їх недоцільно долучати до чинної справи і потрібно зберігати в окремому пакеті.

Цей пакет, як свідчать помітки на ньому, відкрили через два роки. У ньому були виконані від руки плани, завдання, інструктажі, довідки, пояснення агентів про хід виконання завдань, матеріали оперативно-технічних заходів і, що найголовніше, інформація про наміри застосувати спецзасоби. Ці відомості намагалися ретельно приховувати навіть від співробітників КҐБ, які не мали до цього відношення.

Тож не дивно, що така атмосфера особливої секретності давала змогу безупинно упродовж багатьох років працювати спецлабораторіям НКВД/КҐБ СРСР і безкарно застосовувати страшну зброю проти ідеологічних супротивників у всьому світі. Як свідчать розсекречені документи радянських спецслужб, найчастіше у ці страшні жорнова потрапляли саме українські діячі, які за жодних обставин не припиняли боротьбу за вільну й незалежну Україну.

До останніх днів свого життя стояв на таких позиціях і Микола Капустянський. Він помер 19 лютого 1969 року в Мюнхені, де й був спершу похований. 22 січня 2010 року відбулося урочисте перепоховання праху генерала на Личаківському цвинтарі Львова з відповідними почестями, які йому віддали вдячні українці.

Агентів "Оріха" й "Довбуша", як свідчать архівні документи, ще упродовж певного часу тримали напоготові для повторного виведення за кордон. Ні нагород, ні грошей, ні слави, ні почестей вони не отримали. Натомість сторінки справ рясніють чималими сумами коштів на оперативні витрати. Потім розробили легенди їхньої тривалої відсутності і повернули додому.

"Оріх" невдовзі почав зловживати спиртним і в стані сп'яніння нахвалятися тим, що свого часу за завданням органів держбезпеки виконував важливі завдання за кордоном. За це самі ж органи провели з ним профілактичну бесіду. "Довбуша" готували до виконання ще одного такого самого завдання, але невдовзі ухвалили рішення про недоцільність його використання через низку причин. Подальша доля цих агентів невідома.