Адвокат з Волині - борець за самостійну Україну

В українській історіографії про Самійла Підгірського обмаль інформації, а з "Енциклопедії українознавства" можна було дізнатися лише про деякі факти з його біографії.

Та все ж, деякими істориками і дослідниками на основі архівних та зарубіжних джерел, були створені біографічні нариси про тернистий і трагічний шлях, пройдений цим патріотом, якого піддавали репресіям три окупаційні режими – польський, радянський та німецький.

Але мало хто знає про те, що його близькими друзями, соратниками або добрими знайомими були такі відомі особистості і славнозвісні співвітчизники як Дмитро Донцов, Олена та Михайло Теліги, поет Євген Маланюк, Микола та Юрій Косачі, архітектор Сергій Тимошенко, архієпископ Київський і Чигиринський Никанор (Абрамович), архієпископ Уманський і Полтавський УАПЦ Ігор (Губа), майбутній Патріарх УАПЦ Мстислав (Степан Скрипник) та інші відомі на Волині та за її межами громадсько-політичні діячі.

Крім того, й досі мало кому відомим і майже не висвітленим в біографії Самійла Підгірського є період його діяльності в ОУН під час німецької окупації. А з приводу обставин та справжньої дати його смерті в деяких публікаціях їхніми авторами були наведені суперечливі дані чи такі, що не відповідають дійсності.

Майбутній відомий адвокат народився 1888 року у Волинському повітовому місті Ковель, розташованому поряд з селом Колодяжне, яке було осідком родини Косачів і славетної Лесі Українки, в родині заможного ковельського міщанина.

І хоча в деяких статтях на шпальтах періодичної преси місцем народження Самійла Підгірського беззаперечно вказується "село Любитів", факт його народження у Ковелі підтверджується даними з архівної слідчої справи, де зазначено російською мовою згідно з його паспортними даними: "Подгорский Самуил Максимович, 1888 г. р., уроженец г. Ковель (постоянное место жительства с. Любитов), паспорт 1-ДН, №634253, выдан Ковельским городским отделом милиции 13.05.1940 г.)".

Але документів, які б засвідчили про точне число і місяць його народження поки що не виявлено. Юнацькі роки Самійла пройшли в с.Любитів Ковельського повіту, де на прадідівській землі його батько збудував родинний маєток.

Завдяки батькам Самійло Підгірський здобув освіту, навчаючись у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті, який закінчив у 1914 році. Після повернення до Ковеля готувався працювати на ниві юриспруденції.

Однак почалася Перша світова війна і тому в зв'язку з евакуацією місцевого населення опинився у Києві, де практикував адвокатом і організував Українське Правниче Товариство.

З початком Української революції у 1917 році він починає займатися активною громадською і політичною діяльністю. І вже в квітні 1917 року Самійла Підгірського обирають членом Української Центральної Ради від Волині.

З січня 1918 року він працював суддею Київського апеляційного суду Української Народної Республіки. Пізніше, після переїзду до Житомира, Самійло Підгірський у 1918-1919 роках працював головою Волинської земської управи.

Тут, за його ініціативи відбулося відродження Житомирського товариства "Просвіта". А разом зі своїм земляком і близьким приятелем о.Никанором Абрамовичем, майбутнім архієпископом Київським і Чигиринським, митрополитом УАПЦ на еміграції, він стає одним із членів - засновників Українського Братства Святого Спаса, утвореного у Житомирі 23 січня 1918 року, до якого належали визначні українські духовні і світські діячі.

За спогадами протоієрея Миколи Бурчака, надрукованими в статті "Початки українського церковного відродження на Волині" (журнал "Рідна церква", ч.44) головні завдання Братства були установлені на першому його засіданні між іншими такі: оборона православної віри, як національної, споконвічної віри Українського народу; відродження форм і змісту давнього церковного життя; охорона стародавніх українських церковних звичаїв; друкування церковних книг, а також інших книжок релігійного та просвітницького змісту; охорона церковної Волинської старовини й відродження українського церковного стилю; влаштування бесід і читань для народу й шкільної молоді; запровадження до церковних відправ української мови та інше.

Крім того, одночасно з невтомною працею в Братстві, Самійло Підгірський спільно зі своїми близькими приятелями і однодумцями - о.Никанором Абрамовичем і редактором Костянтином Черкавським у 1919 році редагують в Житомирі перший український часопис на Волині "Громадянин", а згодом "Волинську газету".

Склад членства Братства Святого Спаса, так і його завдання відкривали для церковної праці широке поле і були запорукою плідної діяльності по українізації церковного життя на Волині. І вони розпочали працю з великим ентузіазмом.

Була заснована своя перша парафія Різдва Пресвятої Богородиці в Житомирі. Але, на жаль, окупація московськими більшовиками в 1922 році Житомира і східної Волині перекреслила початі здобутки Братства і припинила його діяльність взагалі.

На початку 1920 року, Самійло Підгірський, рятуючись від комуністичного терору, залишає Житомир і подається до рідного Ковеля, зайнятого на той час поляками. Згодом він переїжджає до Луцька, де редагує газети "Громада" та "Наше життя".

Але цього ж року знову повертається в Ковель, де і далі провадить активну громадську діяльність. Тут влітку 1920 року він стає одним із засновників і головою Ковельського повітового товариства "Просвіта" імені Лесі Українки, яке, об'єднавши свідомих українців Ковеля і Ковельщини, принесло національну свідомість, освіту, культуру і рідну мову в церкви на Ковельському Поліссі.

Шевченківські академії, вечори пам'яті Героїв Крут і Базару, інших пам'ятних дат з усією урочистістю проводила Ковельська "Просвіта" і її філії на місцях.

Особливе піднесення молоді всього Ковельського повіту відбулося в с. Колодниця під Ковелем 14 березня 1926 року під час панахиди на символічній могилі з пам'ятним хрестом Тарасу Шевченку та 22 листопада 1936 року у Ковелі, в в старовинній церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці, де прихожани віддали данину пам'яті 359 замученим більшовицькими катами в містечку Базар на Житомирщині.

Тоді, 22 листопада 1936 року після виголошення настоятелем храму о. Іваном Губою довгої низки імен Героїв Базару, зі словом правди до присутніх звернувся голова Ковельської повітової "Просвіти" Самійло Підгірський.

Проте важке матеріальне становище, в якому після входження західної Волині до Польської держави перебувало більшість українців, політичний і національний гніт, змусили їх вдатися до політичної самоорганізації, поштовхом до якої стали парламентські вибори 1922 року.

Нечисленна українська інтелігенція в рамках Блоку національних меншин утворила автономний Український виборчий комітет Волині, Холмщини, Підляшшя і Полісся (УНВК). Не міг стати осторонь від виборчого процесу і адвокат Самійло Підгірський, який активно включився в роботу.

В результаті вдало проведеної виборчої кампанії УНВК, він та його земляки-волиняни здобули переконливу перемогу на парламентських виборах і стали від своїх округів послами до польського Сейму, в той час коли жоден польський кандидат не пройшов.

Відразу ж після отримання мандату посли від Волині створили у Сеймі Український клуб або Українську Парламентську Репрезентацію (УПР). Самійло Підгірський почав активно обстоювати національні права українців, особливо докладаючи зусиль для захисту майнових прав селян.

А 23 січня в сеймі Речі Посполитої від імені УПР він виголосив промову, в якій заявив: "Річ Посполита Польська, як держава національно не єдина, має бути перебудована так, щоб кожен народ, який входить до її складу, особливо той, що займає окреслену територію, мав повну можливість реалізувати своє право на самовизначення".

22 березня 1923 року його обирають новим головою Української Парламентської Репрезентації, яка відіграла величезну роль у розгортанні на теренах Волинського краю національного українського духу.

Самійло Підгірський відзначався гострою критикою польських урядовців на західноукраїнських землях та звинуватив їх у тому, що на "східних кресах" вони проводять агресивну політику асиміляції українського населення.

Особливо багато зусиль він доклав щодо організації українського шкільництва на етнографічних українських землях та необхідності проведення земельної реформи на користь майнових інтересів селян, переважно українського населення.

Водночас Самійло Підгірський після його знайомства у Львові з головним редактором журналу "Літературно-Науковий Вісник" Дмитром Донцовим займається партійним будівництвом. Тут він засновує і очолює нову політичну силу з яскраво вираженим націоналістичним ухилом – Українську Партію Національної Роботи (УПНР), а її секретарем і головним ідеологом стає доктор Дмитро Донцов.

І це не випадково, адже Дмитро Донцов був швагер Самійла і їхня плідна співпраця почалася завдяки дружині Підгірського Олександрі (Лесі) Михайлівні Бачинській, рідна сестра якої – Марія була дружиною Дмитра Донцова і працювала журналістом "Літературно-Наукового Вісника".

Тут же, у Львові, в редакції журналу, Самійло Підгірський зав'язує тісні, дружні стосунки з Оленою та Михайлом Телігами. Ось як згадувала про це Марія Бачинська-Донцова:

"Підгірські, Бачинські були добрі знайомі Теліг і з Варшави, і зі Львова. Пан Михайло не раз їздив до Підгірських у Ковлі, коли йому туди стелилася урядова дорога, а з моїм швагром Самійлом вони збраталися сердечно.

Пан Михайло мусів оповідати про визвольний рух на Кубані 1917 року, а Самійло Підгірський умів розказувати про події в Центральній раді або на Трудовім Конгресі, членом яких був, про стан українських послів у першому сеймі.

Гучний басовий регіт Самійла зливався з дзвінким сміхом п. Михайла. Весело, щедро-гостинно проводили час. Романтична душа Самійла, справжнього сина волинського Полісся, втішалася кубанським степовиком Телігою, що і в міськім, добре зшитім одязі зраджував природжену військову виправку".

Дмитро Донцов разом з дружиною Марією неодноразово бували влітку на родинному хуторі знаного адвоката Самійла Підгірського, який знаходився біля села Любитів на Ковельщині.

Гостями бували в них також поет Євген Маланюк та український антрополог, письменник і публіцист Ростислав-Роман Єндик, не раз збиралися тут представники місцевої інтелегенції та студентства. Підгірські, будучи активними учасниками Ковельської повітової "Просвіти", використовували кожну слушну нагоду для виступу відомого літературного критика і публіциста Дмитра Донцова.

Газета "Народний вісник" повідомляла про те, що на запрошення Ковельської "Просвіти" він у травні 1927 року побував з візитом у Ковелі і виголосив палку промову.

Дружина Підгірського Олександра, уроджена Бачинська, була також відомою громадською діячкою у Ковелі. Віце-президент Союзу Українок Америки Марта Богачевська-Хом'як у своїй документальній книзі "Білим по білому. Жінки в громадському житті України. 1884-1939" пише, що Олександра Підгірська, координатор роботи "Просвіти" в Ковелі, - одна з найдіяльніших членів Союзу Українок Волині.

Націоналістична група під проводом Дмитра Донцова за сприяння Української Військової Організації (УВО) та за активної участі Самійла Підгірського розбудувала партійну мережу УПНР у Львові, Тернополі, Дубно, Луцьку, Ковелі і Пінську.

Разом з тим, не відходячи від громадсько-політичної роботи, у 1928 році він відкриває свою адвокатську контору і займається юриспруденцією. До речі, як стало відомо з архівних документів, його помешкання та адвокатська контора знаходилися на той час по вулиці під назвою "3-го мая" (тепер 1-го Грудня).

Знаючи політичні погляди адвоката Підгірського, польська влада пильно стежила за ним і після пред'явлення йому обвинувачення у переховуванні пропагандистських матеріалів, у 1930 році його було засуджено до двох років ув'язнення.

Але після подачі апеляції, в квітні 1930 року апеляційний суд Варшави визнає його невинним. Звідти він повертається до Ковеля, де продовжує займатися адвокатською практикою аж до 1939 року, до приходу на Волинь окупаційної більшовицької влади.

В науковому журналі Центру досліджень визвольного руху "Український визвольний рух. Збірник 5" поміщений дослідницький матеріал під назвою "Самійло Підгірський – кандидат у члени Української Головної Визвольної Ради" (автор О. Дарованець), який свідчить про те, що адвокат Самійло Підгірський був одним з провідних націоналістичних діячів Волині і Полісся.

Так, у наведеній в даному збірнику інформації Волинського Воєводського Управління (ВВУ) до МВС від 25 листопада 1935 року зазначається: "Адвокат Самійло Підгірський є також законспірованим мужем довір'я ОУН і відіграє велику роль в організації націоналістичного руху на терені Ковельського повіту. До нього теж переважно зголошуються емісари зі Львова, які спрямовувалися на Волинь, чи також на Полісся".

А згідно зі звітом ВВУ від 2 липня 1936 року "на теренах Ковельщини поліції були відомі 36 членів та симпатиків ОУН, в тому числі й повітовий провідник ОУН Ковельщини Володимир Маркевич, адвокат Самійло Підгірський, його соратники Олександр Калюжний, Василь Капелюшний, Тиміш Колот та незмінний секретар Підгірського - Павло Вітрик, які входили до складу повітової екзекутиви ОУН".

Крім того, в надрукованому у даному збірнику звіті ВВУ до МВС від 10 вересня 1936 року про організаційний стан ОУН на Волині на 01 липня 1936 року є ще одна інформація про підтримку націоналістичного руху в Ковельському повіті завдяки активній діяльності таких людей як Підгірський:

"Пов. Ковель. Виявлено контакти повітового провідника ОУН в Ковелі Маркевича Володимира з членами ОУН Коханським Іваном та Савичем Василем, а також контакти того ж Маркевича з чл. ОУН зі Львова, які відбулися в помешканні адвоката Підгірського Самійла в Ковелі".

Не можна оминути також поміщену у цьому дослідницькому матеріалі інформацію про ще одну яскраву сторінку біографії Самійла Підгірського - його неодноразову участь у політичних судових процесах як правозахисника, справжнього оборонця обвинувачених у належності до ОУН та УНАКОР (Український Народний Козачий Рух).

Наприклад, у квітні 1937 року Самійло Підгірський був оборонцем на судовому процесі 44 обвинувачених у приналежності до ОУН, що відбувся в Луцькому окружному суді, про що також згадував відомий український адвокат Степан Шухевич. А в травні 1939 року Підгірський був адвокатом на Рівненському процесі Волинського провідного активу ОУН.

З приходом на Волинь у 1939 році радянської влади, Самійла Підгірського, який на той час припинив адвокатську діяльність і став працювати викладачем в польській гімназії, уже в жовтні місяці органи НКВС заарештовують у Ковелі як "українського буржуазного націоналіста".

Але зусиллями двох його колег – депутатів Народних Зборів Західної України - Олександра Луцкевича й Івана Тишика він був звільнений з-під арешту. Адже під час засідання Народних Зборів саме вони виступили з клопотанням про те, що ніякої антирадянської пропаганди у період 1918-1939 років Підгірський не проводив і має бути відпущений на волю.

За матеріалами архівної слідчої справи Самійло Підгірський хоча і був у березні 1940 року прийнятий в Волинську обласну адвокатуру, але змушений був припинити адвокатську діяльність, оскільки, як це він засвідчив пізніше на допиті, обласною адвокатською консультацією було підняте питання про його соціальне походження, через яке він не міг бути радянським адвокатом.

Невдовзі, під час проведених масових репресій українського елементу на Волині в 1940 році, нависла загроза і життю Підгірського. А тому він змушений був покинути терени Волині і опинився у с.Заланів Рогатинського району на Станіславщині, де влаштувався працювати сільським вчителем.

Про те, що таким чином "адвокатові Підгірському Самійлові пощастило замісти за собою сліди" написала у своїх спогадах письменниця Наталія Яхненко (Зибенко).

А після повернення Самійла Підгірського до окупованого німцями Ковеля, з початку серпня він стає головою Ковельської повітової (районної) управи. Але після проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акта відновлення Української Держави, в силу різко негативного сприйняття німецькою владою програми дій ОУН, у серпні-вересні хвиля масових облав на "оунівців" прокотилася не тільки на Галичині, але й на Волині. "Гестапо", дізнавшись про давні зв'язки Самійла Підгірського з членами ОУН на Галичині, заарештувало його разом зі своєю дружиною Лесею.

Вони обоє були відправлені в Краківську тюрму "Монтелюпіх", де знаходилися під слідством до 6 січня 1942 року. Та не знайшовши вагомих доказів їхньої антинімецької діяльності, вони були звільнені.

Такі факти про даний період життя Самійла Підгірського стали відомі відділу "Смерш" вже після його затримання 10.04.1944 року під час проведення допиту, про що є дані в матеріалах архівної слідчої справи.

З поверненням подружжя Підгірських до Ковеля знову запанував український дух, відновилася діяльність Ковельського районного товариства "Просвіта" та "Союзу Українок", по містечках і селах всюди почали діяти читальні, аматорські гуртки.

У співпраці з товариством "Просвіта" були навіть організовані курси диригентів світських та духовних хорів, а згодом їх з'їзд. На з'їзді обговорювались питання організації народних хорів, правила співу національного Гімну, поширення й культивування української пісні й музики. Поряд з Самійлом Підгірським велику активність в громадському житті знову проявляла його дружина Леся.

Олександра (Леся) Бачинська-Підгірська, яка працювала перекладачкою в Ковельському гебітскомісаріаті, домоглася звільнення з німецького табору для військовополонених "Шталаг 301" десь близько до двох тисяч червоноармійців.

З огляду на ті наукові розвідки про життєвий шлях Самійла Підгірського, які були опубліковані їхніми авторами на шпальтах різних періодичних видань, часи німецької окупації 1942-1943 років залишалися мало висвітленою, майже "закритою сторінкою" в його біографії.

Але в свій час за допомогою свідчень ще живих на той час очевидців, споминів людей, мені вдалося зібрати маловідомі факти про тісні зв'язки Самійла Підгірського та його дружини Лесі Підгірської з ОУН-УПА, що діяла на Ковельщині в ці роки.

Зі свідчень очевидця Лаховського Михайла Васильовича, 1922 р.н., уродженця і жителя м.Ковель (нині покійного): "Ще до війни я був знайомий з близькою родичкою Самійла Підгірського Ольгою Софронівною Підгірською, яка вчителювала за Польщі і при німцях.

Директором школи, що розміщувалась по вул. Міцкевича у Ковелі при німцях був галичанин на прізвище Цюрак. Мені відомо про те, що директор Цюрак взяв у цю школу на навчання декілька десятків полонених червоноармійців, визволених з табору для військовополонених за великого сприяння дружини повітового старости Лесі Підгірської.

Перебуваючи під час німецької окупації в Ковелі, я шукав роботу. А німцям тоді потрібні були якраз спеціалісти по сільському господарству і тому десь наприкінці 1942 року Ольга Софронівна допомогла мені влаштуватись на курси в Мацеївське районне управління сільського господарства при так званому "крайсляндвіртшафті".

На курсах я вчився на агронома мабуть десь до травня 1943 року і якраз в той час в Мацеїві працював суддею Самійло Підгірський. Одного дня ранньою весною 1943 року до мене на квартиру в Мацеїві прийшло троє людей, серед яких була молода дівчина.

Коли вони відрекомендувалися мені посланниками від одного впливового чоловіка, я придивився і впізнав добре знайому мені Уляну Погінець, жительку села Дубове Ковельського району, яка вчилася за Польщі разом зі мною в польській гімназії у Ковелі.

За їхнім проханням я ходив в сусіднє село Біличі на зв'язок з місцевими активістами. Потім я дізнався, що два чоловіки і дівчина були провідниками ОУН на псевдо "Крилач", "Холодний" та "Пріся", мали зв'язок з Самійлом Підгірським.

З того часу я неодноразово отримував від них доручення і передавав інформацію в навколишні села потрібним людям. Але після того як в Мацеїві сталася надзвичайна для німецької окупаційної адміністрації подія – перехід української поліції в УПА, під час якої не обійшлося без втрат з обох сторін, ближче до літа підпільник ОУН "Холодний" дав мені вказівку повертатися до Ковеля".

"Самійло Підгірський проживав у 1942-1943 роках в Мацеїві разом зі своєю племінницею, її чоловіком та їх маленьким сином в будинку по вул.Шевченка, по сусідству з сім'єю мого батька Сидорського Івана Якимовича, 1877 р.н., свого родича. Тоді вони часто приходили до нас у хату.

Одного дня на початку липня до нас прибігла племінниця Самійла Галя і повідомила про те, що Самійло Максимович отримав звістку про арешт своєї дружини з дочкою та зятем і в зв'язку з цим відразу ж виїхав до Ковеля.

Пізніше ми дізнались, що за чиїмось доносом їх заарештували "гестапівці" як активних членів ОУН і через декілька днів розстріляли разом з багатьма іншими представниками української інтелігенції Ковеля".

Крім цих фактів мені відомо про те, що Самійло Підгірський був причетний до організації втечі литовського військового підрозділу, що перебував на службі у німців в приміщенні "кляштору" в Мацеїві, після чого група литовців перейшла до лав УПА".

Після трагедії його сім'ї, Підгірський змушений був покинути Ковель. Спочатку переховувався на хуторі, що знаходився між селами Колодяжне і Любитів, в родині батькового брата Софрона. Та незважаючи на навислу над ним небезпеку, він не поривав зв'язки з національно-визвольним рухом на теренах Ковельщини.

За його активної участі в селах Дроздні, Любитів, Колодяжне, Колодниця, Білин, Бахів, Дубове в другій половині 1943 року були організовані молодіжна мережа ОУН.

Так, в селі Дубове діяла молодіжна ОУН "Юнаки", якою опікувалися члени ОУН – Безека Олексій, Безека Платон, Черняк Мойсей і Уляна Погінець.

В подальшому, Самійло Підгірський переховувався в Варшаві, а звідти пізньої осені 1943 року приїхав в с. Любитів, де проживав і працював в господарстві батька. Але коли навесні 1944 року на Волинь прийшли "другі совєти", він відмовився емігрувати на Захід, що стало його роковою помилкою.

Другого квітня 1944 року в Любитові Підгірського викрили контррозвідники відділу "Смерш" 175-ї Уральської стрілецької дивізії. І вже 10 квітня цього року начальник відділу контррозвідки "Смерш" підполковник Сичов підписав постанову на його арешт і обшук для подальшого розслідування та притягнення до кримінальної відповідальності.

Згідно з протоколом особистого обшуку у нього нічого не виявлено. Але у паперовому пакеті з особистими документами заарештованого знайшли один папірець, схожий на розписку з такою назвою і текстом, який зберігається у матеріалах слідчої справи (цитую мовою оригіналу):

                                             "Поквітовання за нагана

   Забрано у Березовського Кузьми нагана, котрий йому був непотрібний.

   Повстанець - Черняк".     

Уже в наш час мені вдалося з'ясувати, що записане на цьому папері прізвище Черняк – це було прізвище того самого члена молодіжної організації "Юнаки" Черняка Мойсея Максимовича, який потім став вояком УПА і загинув уже в післявоєнний час.  

Після арешту слідчі відділу контррозвідки "Смерш" під конвоєм перевезли Підгірського в сусіднє село Воля Любитівська, де помістили його у велику відкриту яму, викопану на подвір'ї сільської хати, звідки водили на попереднє слідство.

Так вийшло, що через декілька днів в одну яму до Підгірського посадили заарештованого вояка УПА Пірога Михайла, його земляка, жителя с. Колодяжне, з яким він також підтримував стосунки.

Але на допитах у слідчого відділу "Смерш" капітана Мєзєнцева на запитання слідчого чи знає він Самійла Підгірського і чи мав з ним зв'язок під час німецької окупації, вояк УПА впевнено стверджував про те, що з ним не знайомий і ніколи не зустрічався.

Про цей факт Михайло Пірог якось розповів мені після знайомства з ним вже при існуванні незалежності України, будучи реабілітованим.

27 квітня 1944 року Самійлу Підгірському було висунуте обвинувачення за те, що "працюючи головою Ковельської повітової управи, виконував всі вказівки і розпорядження німецької влади, а працюючи суддею Мацеївського району здійснював судові процеси по кримінальних і цивільних справах, тим самим виконував профашистські закони".

І на основі цього викладеного обвинувачення слідчий "Смершу" капітан Мєзєнцев підписав постанову про притягнення Підгірського Самійла Максимовича за статтею 58-1 "а" УК РСФСР.

Пізніше, 27 травня 1944 року згідно з розпорядженням Наркома Внутрішніх Справ УРСР, Самійла Підгірського відправили до Києва у в'язницю №1 УНКВС у Київській області для подальшого ведення слідства Відділом по Боротьбі з Бандитизмом НКВС УРСР.

Прибувши до УНКВС у Київській області (знаходилось по вул. Рози Люксембург) зовсім не очікувано він знову зустрівся з вояком УПА Пірогом Михайлом:

"На початку травня 1944 року я був етапований з Луцька до Києва у в'язницю №1 (потім довідався, що звали її Лук'янівка). Звідси мене возили на допити в обласне УНКВД.

Одного дня, коли після допиту мене вивели з кабінету слідчого, йдучи прямо по коридору першого поверху до дверей виходу у двір, несподівано для себе я побачив як в супроводі двох "енкаведистів" у приміщення зайшов Самійло Максимович.

Ми обоє лише обмінялись поглядами. Відразу ж я дуже засмутився. Тоді я ще не знав, що мабуть був тим його земляком, хто бачив його востаннє у своєму житті".

Через деякий час в зв'язку з інфекційним захворюванням Самійла Підгірського помістили на лікування в лікарню в'язниці №1. На початку серпня 1944 року стан хворого за 3 дні до смерті був важким. А 5 серпня 1944 року його стан різко погіршився і о 8 год. вечора хворий помер.

Після огляду тіла тюремний лікар Л.С. Бенецька склала Акт, де надрукований запис: "хворий помер 5.VIII. 1944 о 8 год. вечора при явищах серцевої слабості", про що вбачається з відповідного Акта, який зберігається в матеріалах архівної слідчої справи.

А під Актом стоїть зловісний напис від руки якогось капітана "госбезопасності": "Разрешено предать земле труп з/к Подгорского С.М. 1888 г. рождения, умершего в больнице санчасти 5.VIII.44г. в 8 часов вечера".

Так закінчився земний шлях без перебільшення велетня українського духу, патріота і просто людини з Великої букви. І хоча в різних публікаціях до недавнього часу наводилися дані про обставини і дату смерті "розстріляний у Київській тюрмі в 1945 році", є підстави з впевненістю стверджувати, що відомий адвокат помер від хвороби саме 5 серпня 1944 року.

Невстановленим є лише місце його поховання, що на даний час мабуть є справою майже безнадійною. Але й досі родичі Самійла Підгірського, які проживають у Ковелі і Львові, не втрачають надії, щоб знайти його могилу і хоча б покласти туди квіти…