Як кастова система США стала прикладом для Третього Рейху
З давніх-давен люди були розділені на класи. Це тривало тисячоліттями. Ба більше, сьогодні у багатьох країнах чітко простежується штучне розмежування між бідними та багатими, могутніми та безвладними, а що уже й говорити про бідні країни? Окрім раси, класів та інших чинників розділу суспільства у світі існує могутня і при цьому невидима кастова система, яка впливає не лише на поведінку та долю звичайних людей, а й на цілі нації
Одна з найкращих книжок 2020 року за версіями численних видань від лауреатки Пулітцерівської премії Ізабель Вілкерсон — "Каста. Витоки наших невдоволень", що вийшла друком у видавництві Лабораторія, досліджує тему соціальної нерівності — зокрема, виникнення та поширення каст та інших штучних поділів населення. Авторка описує маловідому усім кастову систему Америки, Індії та нацистської Німеччини та проводить паралелі між ними. Публікуємо уривок з книжки
На початковому етапі формування Третього Рейху, коли світ ще не знав, які жахи на нього чекають, зібрався комітет нацистських чиновників, щоб вивчити варіанти запровадження нової жорсткої ієрархії. Тепер, коли нацисти взяли керівництво країною у свої руки, ця ієрархія мала відокремити євреїв від арійців.
Чоловіки, що зібралися наприкінці весни 1934 року, не планували та й не мали можливості планувати винищення євреїв — це відбулося лише за кілька років під час моторошно холоднокровного й трагічного зібрання у Ванзеє вже в розпал світової війни, яка тоді ще не почалася.
У цей день, 5 червня 1934 року, члени комітету мали обміркувати правову основу арійської нації, перетворити ідеологію на закон. Вони схвильовано обговорювали висновки своїх досліджень того, як інші країни захищають расову чистоту від скверни осоружних. Того дня вони зібралися в столиці Третього Рейху на закрите засідання, яке вважали досить серйозним, аби залучити стенографа для ведення протоколу зборів і запису стенограми.
Присутні влаштувалися на стільцях, чекаючи обговорення того, що згодом стане відоме як Нюрнберзькі закони. Першим пунктом порядку денного були Сполучені Штати й те, чому присутні могли у них навчитися.
Головував на зборах Франц Ґюнтер, рейхсміністр юстиції, який на початку засідання представив меморандум з детальним описом проведеного міністерством розслідування того, як Сполучені Штати керують своїми маргіналізованими групами й захищають панівну білу еліту.
Сімнадцять вчених-правознавців і чиновників ретельно вивчили американські закони про чистоту, що регулювали питання змішаних шлюбів та імміграції. Історик права з Єльського університету Джеймс Вітмен писав: "Обговорення інституціоналізації расизму в Третьому Рейху почалося з питання про те, як це зробили американці".
Нацистам не потрібні були сторонні люди, щоб ті посіяли в них зерна ненависті. Однак на початку панування цього режиму, коли нацисти ще були зацікавлені у створенні подоби легітимності й сподівалися отримати іноземні інвестиції, вони шукали правові прототипи кастової системи, яку створювали, способи швидкої реалізації планів расового розмежування й забезпечення расової чистоти.
Їм було відомо, що Сполучені Штати на століття випереджають їх зі своїми законами про заборону змішаних шлюбів та імміграційними обмеженнями за расовою ознакою. "Нам, німцям, аж надто важливо знати й бачити, що одна з найбільших держав світу з нордичною расою вже має расове законодавство, яке можна порівняти з законодавством німецького Третього Рейху", — писала інформаційна агенція Grossdeutscher Pressedienst у той період, коли нацисти зміцнювали владу над країною.
Мешканці Західної Європи давно знали про американський парадокс — проголошувати свободу для всіх людей, водночас утримуючи певні групи своїх громадян у майже повному поневоленні. У 30-х роках XIX століття французький письменник Алексíс де Токвíль здійснив подорож довоєнною Америкою й побачив, що лише "поверхня американського суспільства вкрита демократичною фарбою".
Німці добре розуміли одержимість США расовою чистотою та євгенікою — псевдонаукою про класифікацію людей за гаданою груповою вищістю. Багато видатних американців приєдналися до євгенічного руху початку xx століття, зокрема винахідник Олександр Ґрем Белл, автомобільний магнат Генрі Форд і президент Гарвардського університету Чарльз Вільям Еліот. Під час Першої світової війни Німецьке товариство расової гігієни вітало "відданість, з якою американці фінансують дослідження в галузі расової гігієни та з якою втілюють теоретичні знання на практиці".
Нацистів особливо захоплювали войовничі расові теорії двох широко відомих американських євгеністів, Лотропа Стоддарда й Медісона Ґранта. Вони обоє належали до привілейованих верств суспільства, народилися й росли на Півночі, а також здобули освіту в університетах Ліги Плюща.
Обоє побудували свою тепер дискредитовану репутацію на ідеології ненависті, вигадавши грубу класифікацію європейської "породи", оголосивши мешканців східної та південної Європи нижчими за представників "нордичної" раси, а також відстоюючи вигнання й знищення "рас", яких вважали загрозою чистоті нордичної раси, насамперед євреїв та "негрів".
Расова зневага, якою керувалися нацисти під час кампанії за дегуманізацію євреїв та інших неарійців (котрих позначали словом "Untermensch" — "недолюдина"), з'явилася у них під впливом євгеніста Лотропа Стоддарда, який народився в Новій Англії. Його книжка 1922 року мала підназву "Загроза недолюдини" (The Menace of the Under-man), що в німецькому виданні перетворилося на "Untermensch".
Нацисти сприйняли це слово як своє, тому згодом саме їх почали асоціювати з ним. Вони включили книжку Стоддарда у шкільну програму Третього Рейху і в грудні 1939 року влаштували авторові приватну аудієнцію в Адольфа Гітлера (який свідомо дистанціювався від усього цього).
Вже протягом Другої світової війни Стоддард був присутній на дослідах нацистів зі стерилізації й хвалив їх за "викорінення найгірших спадкових рис із німецької породи науковим і справді гуманним чином". Однак він нарікав, що "хоч би як там було, їхні судження занадто консервативні".
Провідний нью-йоркський євгеніст Медісон Ґрант, до соціального кола якого входили президенти Теодор Рузвельт і Герберт Гувер, спрямував своє прагнення до арійської вищості на те, щоб надати законної сили низці американських обмежень на імміграцію й шлюб у 20-х роках XX століття — саме тоді, коли на іншому боці Атлантичного океану формувалася нацистська партія.
Ґрант значно перевищив південних прихильників расової сегрегації у своєму презирстві до маргіналізованих людей. Він стверджував, що "нижчі породи" треба стерилізувати й ізолювати за допомогою "жорсткої системи знищення слабких чи непридатних" або "представників нічого не вартих рас".
Ґрант опублікував несамовитий маніфест про очищення генофонду від небажаних у своїй книжці 1916 року "Кінець великої раси" (The Passing of the Great Race), німецьке видання якої посіло особливе місце в бібліотеці фюрера. Гітлер написав Ґрантові особисту подяку, де сказав: "Ця книжка є моєю Біблією".
Гітлер вивчав Америку здалеку, заздрячи і водночас захоплюючись нею, й відносив її досягнення до здобутків арійської породи. Він вихваляв той факт, що країна вчинила мало не геноцид над корінними американцями й вислала в резервації тих, хто вижив. Гітлерові було до вподоби, що Сполучені Штати "знищили мільйони червоношкірих, скоротивши їхню кількість до кількох сотень тисяч".
За словами історика Джонатана Спіро, він сприймав Закон про обмеження імміграції в США 1924 року як "модель для своєї програми расового очищення". Американський звичай лінчування членів найнижчої касти афроамериканців вразив нацистів, коли вони дізналися про ритуальні тортури й каліцтва, які його зазвичай супроводжували. Особливе захоплення викликало у Гітлера "вміння американців створювати видимість повної невинності після масової загибелі людей".
У той час, коли Гітлер прийшов до влади, Сполучені Штати були "не просто країною з расизмом", писав єльський правознавець Вітмен. "Це була провідна расистська юрисдикція — настільки, що навіть нацистська Німеччина шукала натхнення в Америці". Нацисти бачили ці паралелі, на відміну від багатьох американців.
Отже, до того червневого дня 1934 року, коли сімнадцять чиновників Третього Рейху й вчених-правознавців почали розмірковувати над тим, що стане згодом безпрецедентним законодавством Німеччини, вони ретельно вивчили досвід Сполучених Штатів — і добре підготувалися до цієї роботи.
Один з учасників цього зібрання, Гайнріх Кріґер, вивчав право за програмою обміну студентами на американському Півдні, в Арканзаському університеті. Він написав багато робіт про іноземні расові режими, провів два роки в Південній Африці й у той час закінчував книжку, яку назвав "Расові закони у Сполучених Штатах Америки" (Race Law in the United States), яка вийшла друком у Німеччині через два роки.
Нацистські юристи дослідили американську юриспруденцію досить добре, аби знати, що від справ рабів-утікачів до справи "Плессі проти Ферґюсона" — в усіх цих випадках "американський Верховний суд брав до уваги записки зі справ від південних штатів, аргументи яких не відрізнялися від аргументації нацистів", зазначив Вітмен.
У пошуках прототипів нацисти вивчали не країни на кшталт Австралії чи Південної Африки, де переважали білі. Вітмен писав: "Нацисти не змогли знайти у світі інших моделей для законів про змішання рас. Вони виявляли величезний інтерес до "класичного прикладу" — Сполучених Штатів Америки".
Ці сімнадцятеро чоловіків зібралися в часи інтриг і зрушень у країні, яка скочувалася до диктатури. Нацисти наближалися до завершення болісного процесу зміцнення свого впливу після захоплення влади рік тому. Гітлер склав присягу канцлера, однак ще не став фюрером (вождем). Це відбулося лише наприкінці літа, в серпні 1934 року, коли смерть хворого президента Пауля фон Гінденбурґа, останнього керівника Веймарського режиму, відкрила Гітлерові шлях до повного контролю над країною.
Гітлер отримав посаду канцлера завдяки посередницькій угоді, на яку представники консервативної еліти погодилися лише через упевненість у тому, що зможуть тримати його під контролем і використати для власних політичних цілей. Вони недооцінили хитрість Гітлера й переоцінили його базу підтримки, а це була саме та причина, через яку вони взагалі відчули потребу в ньому.
За результатами опитувань нацисти мали величезний вплив, однак вони так і не зібрали більшість, якої так бажали, отримавши лише 38 відсотків голосів за результатами останніх вільних і справедливих виборів на початку їхнього правління, котре тривало дванадцять років. Стара гвардія не передбачила або ж воліла не бачити, що справжня місія Гітлера полягає у "застосуванні методів демократії для знищення демократії".
Коли вони усвідомили свій фатальний прорахунок, було вже занадто пізно. Гітлер прославився як культова постать, агітатор бунтівник, котрий полюбляв пишні урочисті церемонії й мітинги зі смолоскипними маршами, які очевидці називали "ріками вогню". Самого Гітлера інстинктивно сприймали як голос народу, як виразника скарг і страхів людей (особливо мешканців сільських районів), як обраного Богом спасителя. Він ніколи не обіймав виборних посад.
Щойно Гітлер склав присягу як канцлер, нацисти розгорнули прапори зі свастикою (санскритським символом, що пов'язував їх з арійським "корінням") і почали змикати кільце навколо євреїв. Вони розпалили давні образи, які почалися ще в Середньовіччі, але знову посилилися, коли євреїв зробили цапами-відбувайлами за поразку й приниження Німеччини наприкінці Першої світової війни.
На думку нацистів, євреї займали ключові позиції в банківській і фінансовій галузі, й звинуватили їх у недостатній матеріальній підтримці військових дій. Хоча зараз багато істориків визнають, що Німеччина зазнала поразки на полі бою не лише через відсутність фінансування.
Втім, нацистська пропаганда працювала над тим, щоб обернути німців проти єврейських громадян. Головорізи з числа нацистів знущалися й били на вулицях євреїв та арійців, які підтримували з ними стосунки. Нацистський режим почав забороняти євреям працювати в уряді та вести професійну діяльність з високим статусом на кшталт медицини чи права.
Звичайні німці, які не могли дозволити собі дорогих авто та маєтків на озерах, заздрили євреям, які їх придбали. Все це відбувалося у розпал Великої депресії. В 1933 році, коли нацисти прийшли до влади, більш ніж третина німців не мала роботи. Престиж і багатство євреїв сприймали як перевищення соціального становища групи, яку нацисти вважали нижчою за арійців.
Дбаючи про свою репутацію за межами країни (принаймні до певного часу), нацисти зацікавилися, як США спромоглися перетворити расову ієрархію на жорсткий закон, водночас зберігши бездоганну репутацію на світовій арені. Вони звернули увагу на те, що коли в Сполучених Штатах ідеться про расові заборони, "громадська думка сприймає їх як щось природне", писала історикиня Клаудія Кунц.
