«Десять міліонів пятсот тищ. І крапка». Українцям нав’язують суперечливі дані про жертв Голодомору

"Історична правда" публікує цей матеріал із люб'язного дозволу видання "Тексти".

Фахівці Інституту демографії наполягають на достовірності своїх розрахунків, зроблених у 2010 році: 3,9 млн загиблих та 600 тисяч ненароджених. У Національному музеї Голодомору-геноциду цифри демографів вважають заниженими, тому їх заперечують. Авторів звинувачують у проросійських поглядах та натякають на кримінальну відповідальність за злочин заперечення геноциду.

Науковці з Інституту демографії та деякі їхні колеги з Інституту історії застерігають музей Голодомору від монополізації досліджень на цю тему, обмежень академічної свободи та закликають до фахової дискусії.

"Дослідження Голодомору – це не змагання, хто нарахує більше втрат, – йдеться в статті демографів у емігрантській газеті "Свобода" (у діаспорі теж розкол через цю дискусію). – Тож для визнання Голодомору геноцидом на світовому рівні неважливо, втрати є чотири, сім чи 12 мільйонів".

Ми ("Тексти" - ред.) підготували цю статтю, оскільки вважаємо: свобода слова і, зокрема, академічна свобода є основою розвитку. Тому апеляції до каральних функцій СБУ в наукових дискусіях – це за межею добра та зла.

Ми за те, щоб науковці різних шкіл і підходів сперечалися до нескінченності, доводячи свою правоту. В результаті має бути встановлена істина, з якою погодиться більшість фахівців. Проте натягувати аргументи на свою політичну тезу, щоб довести, що наш Голодомор страшніший, ніж Голокост, а про це йтиметься нижче, – вкрай шкідливий підхід. І він зашкодить світовому визнанню нашої трагедії.

"Дискусії про кількість вбитих голодом у 1932-1933 триватимуть. Злочинці зробили все, аби приховати масштаби винищення українців. Але кількість вбитих не є критерієм для юридичної оцінки злочину, - вважає український історик та громадський діяч Володимир В'ятрович. - Тому підхід "або наші цифри, або ви проти геноциду" руйнує так важко здобутий суспільний консенсус в Україні і заважатиме міжнародному визнанню Голодомору геноцидом".

Звідки дані про 10,5 мільйонів жертв

Сенсаційні висновки комплексних судових експертиз про 10,5 млн жертв оприлюднили 7 вересня у Києві на Міжнародному форумі "Масові штучні голоди: пам'ятаємо, вшановуємо". Експертизи призначила СБУ за новим кримінальним провадженням щодо геноциду українців у 1932–33 роках. Нове розслідування у цій справі ініціював музей Голодомору у жовтні 2019 року. Методологія підрахунків поки не оприлюднена як наукова праця (але планується невдовзі).

В Інституті демографії НАН України про цифру 10,5 млн жертв відгукуються вкрай скептично. Наразі єдиним друкованим джерелом інформації про методологію експертиз є книжка "Геноцид українців 1932–33. За матеріалами судових розслідувань", видана Національною академією правових наук України та музеєм Голодомору.

Її ще немає у відкритому розповсюдженні, автори роздають її на презентаціях. Але дані про 10,5 мільйонів жертв уже два місяці активно пропагуються у суспільстві (деталі про цю кампанію – нижче).

"Це такій апологєт російського міру…"

– Чим ви зараз відрізняєтесь від комуністів? – риторично запитує Геннадій Єфіменко організаторів пресконференції, де оприлюднили тезу про 10,5 млн загиблих (Укрінформ, 2 листопада). Він натякає на те, що у Радянському Союзі розстріляли демографів, що робили перепис 1937 року і нарахували надто мало українців, а сьогодні вже демографам погрожують кримінальною відповідальністю за те, що вони нарахували замало жертв Голодомору.

Крім Єфіменка і спікерів у залі – поодинокі журналісти. От він і взяв слово, хоча відчувалося, що йому тут не раді. Питання адресувалося Миколі Герасименку, генерал-лейтенанту СБУ у відставці, раднику директора Національного музею Голодомору-геноциду та заступнику голови ГО "Міжнародна асоціація дослідників Голодомору-геноциду", яка й організувала цю подію.

Герасименка у науковій спільноті називають "куратором теми Голодомору" та "сірим кардиналом" музею Голодомору. (Він і у розмовах з журналістами супроводжує директорку Олесю Стасюк та фактично веде ці розмови – ТЕКСТИ в цьому переконались – ред.).

– Хто такой пан Єфіменко, мнє дуже добре відомо, – почав Герасименко з помітним російським акцентом. – Це такій апологєт російського міру. Він не визнає геноциди…

– Це неправда! Це брехня! Ви зараз мене просто оговорюєте! – випалив Єфіменко.

Але Герасименко з притиском продовжив:

– Як працюють судові експерти, як працюють науковці, пан Єфімєнко ніколи не сталківался і не знає. Він чогось порахував, що чисельність жертв повинні визначати історики на основі якихось документів. Ні, пане Єфіменко, весь світ визнає не так [...] це тема криміналістики, кримінального права, це тема міжнародних конвенцій, ви їх не знаєте.[...]

Ви питаєтесь разобраться історичними методами ілі методами надсмєртності при масових вбивствах людей. Моя позиція в тому, що крапку в цьому питанні могут поставить виключно комплексні судові експертизи, і на сьогодняшній день ці крапки поставлені. Десять міліонов пітсот тищ українцев були знищені".

(Повну відповідь Герасименка можна подивитися у відеозаписі, таймкод 1:02, детальний розбір Геннадія Єфіменка – у статті Як знецінюється розповідь про Голодомор Епізод 1: "Формула Асаткіна" від слідчих НКВС як аргумент в оцінці втрат).

Перепалка завершилася висновком ведучого про те, що "українці, як завжди, пересварилися". Відчувалося, що за нею – давній конфлікт, учасники якого добре знайомі між собою.

Єфіменко – послідовний критик даних про сім, а тепер 10,5 мільйонів жертв Голодомору, які вважає завищеними. Тому його часто звинувачують у проросійських поглядах. Ось у вересні приписали йому їх на особистій сторінці у Вікіпедії (це одразу виправили).

Дві нагороди від Миколи Герасименка

Дослідження Інституту демографії, яке він сьогодні називає "незрозумілою експертизою, яку зробив один невідомий демограф і не визнали інші науковці", насправді визнали не тільки інші науковці в Україні та інших країнах, її визнав і сам Герасименко.

19 січня 2010 року він особисто вручив Хрест пошани СБУ Омеляну Рудницькому, науковому співробітнику Інституту демографії, у знак подяки як керівнику групи науковців, що прийшли до висновку: від Голодомору в Україні загинули 3,941 мільйона українців, ще 600 тис. – втрати ненароджених. Герасименко тоді був слідчим СБУ і куратором розслідування кримінальної справи №475 про вчинення геноциду.

На пам'ятному фото, зробленому у момент нагородження, був і суддя Віктор Скавронік, який нині пише статті про Голодомор у співавторстві з Герасименком.

У 2010-му він розглянув справу №475 в Апеляційному суді Києва, долучивши до її матеріалів висновки очолюваної Рудницьким групи демографів, і визнав винними у геноциді Сталіна, Молотова, Кагановича та інших.

У 2021 році Герасименко знову нагородив науковців. Цього разу авторів експертного висновку про 10,5 млн загиблих: "У зв'язку з тим, що дуже професійно працювали експерти, вчора було прийнято рішення РНБО про нагородження фахівців Національного музею Голодомору-геноциду. Пан Данілов не зміг приїхати, доручили мені вручити нагороду", – сказав він.

Зараз Омелян Рудницький готує рецензію на нові експертні висновки.

Чому такі розбіжності у кількості втрат?

Повернімося до наукового боку цієї дискусії. Сповідуючи принципи академічної свободи досліджень, ми розпитали у дослідників з обох сторін про їхні підходи та відмінності від підходів опонентів і дійшли висновку, що ключовими точками розходження, які спричиняють разючу різницю у результатах, є:

-         Кількість наявного населення на 1932 рік: 32,68 млн, як вказано у статистичному довіднику на 1 січня 1932 року (без урахування міграції) чи майже на мільйон менше, з урахуванням міграції, як розрахували в Інституті демографії.

-         Внутрішня і зовнішня міграція (що спричиняє різницю у результатах досліджень у кілька мільйонів осіб).

-         Методологія підрахунків: врахування усіх померлих в УСРР у 1932–33 роках чи показника надсмертності, різниця – приблизно 1,1 млн).

Цифру 4,5 млн сукупних демографічних втрат відстоюють згадані у цій статті демографи Наталя Левчук, Омелян Рудницький з Інституту демографії, історик Геннадій Єфіменко з Інституту історії та демограф Олег Воловина з Університету Північної Кароліни (США).

На числі втрат 7–10 мільйонів (серед них 4 млн дітей) наполягає історик, професор Київського національного університету Володимир Сергійчук (він також очолює ГО "Міжнародна асоціація дослідників Голодомору-геноциду"), залучений як експерт до історико-статистичної експертизи про 10,5 млн втрат (з них 9,1 млн в УСРР). Методологію підрахунку сукупних втрат 10,5 млн осіб представляє докторант Інституту регіональних досліджень, кандидат географічних наук Роман Теслюк.

3,9 млн загиблих та 600 тис. ненароджених. Як рахували в Інституті демографії (2009–2015). Надмірна смертність

Демографи почали досліджувати Голодомор з ініціативи Віктора Ющенка у 2009 році. За зверненням СБУ зробили експертизу, яку й взяв до уваги суд по справі про геноцид у 2010-му. Пізніше взялися деталізувати отримані дані. Результати дослідження також були опубліковані у закордонних наукових виданнях, автори презентували його на міжнародних наукових конференціях.

– Ми працювали з агрегованими даними, зведеною статистикою по районах, областях, на рівні республіки, – пояснює Наталя Левчук. – Робити розрахунки на основі лише індивідуальних актових записів про смерть неможливо, оскільки дуже легко помилитися. По-перше, статистика у 30-х була вже під тиском, по-друге, багато цих записів не збереглося.

За опорні точки взяли переписи 1926 і 1939 років (врахувавши результати 1937-го), оскільки саме переписи є найбільш вірогідною статистикою. Перепис 1926 року – досить якісний та інформативний. У переписі 1937-го не було статево-вікового розподілу населення, але він показував демографічну катастрофу, що сталася у 1932–33 роках (за що демографів і репресували).

Перепис 1939 року був сфальсифікований. У ньому до України "приписали" близько 804 тис. ув'язнених та переселених, що насправді перебували у таборах та поселеннях у Росії, завищивши загальну чисельність населення на 2,6%.

– Але в ньому був статево-віковий розподіл, тому його теж взяли до уваги, скоригувавши фальсифікації, – додає Олег Воловина. – Ми знайшли ці документи в архівах, отримали доступ до первинної інформації, тому й відновили дійсну цифру без приписок.

Цей момент важливий, оскільки опоненти часто дорікають демографам використанням сфальсифікованого перепису 1939 року.

Спочатку науковці покладалися лише на дані, які можна було знайти в Україні: копії, вирізки з архівів, різні статистичні довідники. Але інформації було замало. Статистика природного руху населення за 30-ті роки в Україні була знищена під час Другої світової напередодні окупації Києва, але копії збереглися у РГАЭ (Російському державному архіві економіки) у Москві. Звідти їх і привезли.

– Перша поїздка була у 2012 році, – згадує Наталя Левчук. – Остання – після Революції гідності, у березні 2014-го. Зараз би не віддали, у Росії ця тема закрита.

Це були документи про народжуваність і смертність, про міграцію (з розподілом за віком, статтю, регіонами). Науковці реконструювали динаміку демографічних процесів між переписами за 1929 і 1939 роки: рік за роком. Для цього використовували офіційну статистику, порівнювали результати з різних джерел, виявляли суперечності, коригували й усували неточності та фальсифікації.

Самої лише офіційної статистики для цього було недостатньо, оскільки вона не завжди була точною, надто в роки Голодомору, коли навіть фіксувати факти смерті у селах іноді не було кому. Чисельність населення за 12 років між двома опорними точками (переписами) формувалася за рахунок кількох компонентів: числа народжених та померлих, різних потоків міграції та адміністративно-територіальних змін.

Пояснити, як саме коригували офіційні дані, у кількох словах неможливо. Це десятки різних формул, що відбивають взаємозв'язок між різними статистичними даними. Методологія докладно описана у наукових статтях (на сайті Інституту зібрані усі публікації та виступи на конференціях на цю тему).

Автори дослідження вважають, що розглядати всі ці взаємопов'язані компоненти в системі 12-річного періоду, в якому є і докризові, і кризові, і післякризові роки – це найбільш обґрунтований підхід, що мінімізує ймовірність помилки.

– Якщо ми візьмемо лише точки 1932 і 1933 рік, легко помилитися, – каже Наталія Левчук.

Відтворивши правдоподібну демографічну картину того, як розвивалася б ситуація, якби не було Голодомору, та проаналізувавши історичні документи з реальними даними, автори дослідження розрахували прямі втрати через показник надсмертності унаслідок голоду – 3,941 млн жителів УСРР.

Це різниця між очікуваним природним рівнем смертності (трохи більш як 500 тисяч на рік у ті роки) і реальним, який був у роки Голодомору.

– Термін "надсмертність" є науковим, а не медичним, він використовується для обчислення втрат від голодів, геноцидів (наприклад, геноцид у Руанді) та інших демографічних катастроф у різних країнах, – наголошує Олег Воловина. – У кожній країні щороку вмирає певна кількість людей – це природний рівень смертності. Щоб зрозуміти, скільки осіб стали жертвами явища, яке ви досліджуєте, ви берете смертність на базі минулих років, отримуєте різницю з роком, коли відбувалися досліджувані події – оце і є надсмертність, це втрати від Голодомору. І це загальноприйнята наукова методика і наукова термінологія.

Так само розрахували число ненароджених – 600 тисяч. Втрати сільського населення (3,6 млн осіб) є значно вищими, ніж міського (300 тис. осіб). 90% втрат прийшлося на 1933 рік. Але рівень смертності у 1934-му виявився також вищим за природний, тому науковці говорять про Голодомор 1932–34 років (а їх звинувачують у свідомому "розмиванні" часового проміжку).

Таким чином сукупні демографічні втрати на території УРСР становили 4,5 млн. Похибка – до 10%.

На основі результатів цього дослідження Український науковий інститут Гарвардського університету створив інтерактивну мапу Голодомору, на якій можна подивитися деталізовані дані про втрати (по областях і районах, у розрізі сільського та міського населення).

На сайті музею Голодомору є новина про цей атлас, але в ній немає жодного слова про число втрат, назване демографами, а посилання на цифровий атлас Голодомору не працює (переконайтеся самі).

10,5 млн. Як рахували виконавці комплексних судових експертиз (2020–2021). Екстраполяція

У висновках комплексних судових експертиз йдеться, що 10,5 мільйонів українців загинуло від Голодомору-геноциду у 1932–33 роках, з них 9,1 млн – на території УСРР, інші – в місцях компактного проживання в межах СРСР.

– Ми не брали за основу зведені дані загалом по УСРР, – пояснює методологію статистично-криміналістичної експертизи Роман Теслюк, докторант Інституту регіональних досліджень, кандидат географічних наук. – Натомість дослідили окремі райони в різних регіонах УСРР, і на підставі цих даних методом екстраполяції визначили, які втрати були у кластерах – кожній з груп районів, у які ми їх об'єднали за кількома схожими ознаками. Це є перше дослідження Голодомору-геноциду за статистично-вибірковим методом.

366 районів та 20 міськрад УСРР у тодішніх кордонах поділили на вісім груп – кластерів. До кожного з них віднесли від 26 до 78 районів (у кожному кластері – різна кількість районів, кластери позначені різними кольорами на карті).

Критерії, за якими групували райони: чисельність населення на початок 1932 року, частка сільського населення, рівень колективізації, рівень хлібозаготівель, рівень застосування режиму "чорних дощок", відстань до найближчого великого міста та природна зона.

Наприклад, на Поліссі втрати були меншими, ніж у степових та лісостепових районах. У кожному з восьми кластерів обрали репрезентативний район, ретельно вивчили історичні документи про демографічні процеси у цьому районі та перенесли дані на весь кластер.

За словами Теслюка, для дослідження обирали "центральний район кластера", з середніми показниками за всіма критеріями та добре збереженою статистикою. В обраних районах не змінювався (або змінювався незначною мірою) адміністративно-територіальний устрій у досліджуваний період.

– Жоден з 30 районів з найбільшими втратами населення у період з 1926–37 років (у книзі Геннадія Єфіменка наводиться перелік 30 районів, у яких перепис 1937 року зафіксував найбільше скорочення населення. – ред.) до цієї вибірки не потрапив, – зазначає Теслюк. Також додає:

– Окрім обраних, порахували ще два райони, у нас вийшли дані, зіставні з розрахунками у репрезентативних районах. П'ятий кластер – це міськради та райони зі значним переважанням міського населення, по цьому кластеру екстраполяцію не проводили, втрати розраховували окремо по кожній адмінодиниці.

Втрати населення у кожному районі обчислили за формулою:

чисельність населення на 01.01.1932 року

плюс

чисельність народжених у 1932–33 роках

мінус

підрахована чисельність населення на 1 січня 1934 року.

Поділивши це число на початкову чисельність у 1932 році, отримали відсоток втрат.

– Ми не можемо визначити причини смерті людей у 1932–33 роках, тому усіх, хто помер у цей час, зараховували до жертв Голодомору, – зауважує Роман Теслюк. Він вважає, що вираховувати надсмертність у період вчинення злочину геноциду недоречно.

– Ми аналізували геноциди різних народів, ніде ніякі дослідники не описували втрати через надсмертність, – пояснює він. – Вважаємо, що всі люди, які тоді померли, зникли безвісти, були розстріляні чи депортовані – це і є жертви.

Інформацію про чисельність населення у 1932 році взяли у довідниках з основних статистико-економічних показників (видання 1932 і 1933 років).

– Ми виходили з того, що дані статистичного довідника про населення на 1 січня 1932 року достовірні й стосуються наявного населення, оскільки були створені для практичної діяльності місцевих органів влади, – наголошує Роман Теслюк.

Чисельність населення у 1934 році вирахували, відштовхуючись від перепису 1937 року, послідовно додаючи померлих і віднімаючи народжених у 1934, 1935 та 1936 роках. Підрахований відсоток втрат по кожному району поширили на увесь кластер.

Окрім природного руху населення (народжуваність-смертність), автори експертизи врахували зовнішню міграцію. За їхніми даними, сальдо міграції (різниця між прибулими та вибулими у 1932–1936 роках) становило 487 724 особи. Прибулі, за даними авторів експертизи, – це переселені з Росії та Білорусі: селяни – у степові райони, робітники – у міста.

Загальне число втрат вирахували так: сумарні втрати по усіх кластерах (групах районів) мінус приріст чисельності V кластера (всіх міськрад та районів з переважанням міського населення) плюс чисельність мігрантів у 1932–36 роках. Вийшло 9108,5 осіб.

Ще 1,4 мільйона – це розрахована чисельність втрат серед українців, що мешкали у Північно-Кавказькому краю РСФРР. Відсоток втрат сільського населення у Слов'янському районі Кубані (45%) та міського населення краю (26%) екстраполювали на чисельність усіх українців у цьому регіоні, отримавши втрати у 1391500 осіб. Разом і вийшло 10 млн 500 тисяч українців.

Серед жертв було 4 млн дітей віком 0–14 років (з них 500 тисяч у Північно-Кавказькому краї) – такі розрахунки зробив Володимир Сергійчук. Він підрахував чисельність відсутніх школярів у 32 районах та зробив екстраполяцію відсотків втрат населення на всі райони УРСР, у межах історико-криміналістичної експертизи.

На думку опонентів, стверджувати, що всі померлі за 1932–33 роки є жертвами Голодомору – абсурд, як і рахувати кількість померлих від голоду дітей лише через аналіз даних про відсутність школярів у школах.

Статистичний довідник про кількість населення на 1 січня 1932 року вважають недостовірним джерелом, створеним на основі додавання-віднімання даних про народжуваність і смертність на базі перепису 1926 року.

Даних про міграцію в упорядників цього довідника 1932 року не було, і вони попереджають про це у передмові, не гарантуючи достовірності даних, наведених у ньому. А отже, наслідки розкуркулення, примусових і добровільних переселень у 1927–1931 роках у ньому не відображені.

Як рахував професор Сергійчук

Головним опонентом дослідження Інституту демографії з 2015 року є український історик Володимир Сергійчук, професор КНУ імені Шевченка, автор численних книг і праць з історії України. Він називає розрахунки Інституту демографії фальсифікованими.

Демографи вважають хибною його методологію підрахунків сукупних втрат, але визнають внесок Сергійчука у дослідження Голодомору через вивчення локальних архівних даних.

Раніше він відстоював цифру 7,1 млн загиблих, у 2021-му долучився до експертизи з висновками про 10,5 млн жертв.

– У мене експертно-статистичний підхід: рахуємо по документах, додаємо і віднімаємо, – пояснює науковець. – Треба знати, скільки населення було на 1 січня 1932 року і скільки на 1 січня 1934 року. Я знайшов ці дані у статистичних довідниках.

– Отже, до 32,68 млн (населення на 1 січня 1932 року) додаємо 1,25 млн народжених у 1932–1933 роках. На 1 січня 1934 року мало б бути 33,93 млн. А було 26,812 тис. осіб. Маємо різницю у 7,1 мільйона. Але втрати могли бути й більшими. Я вирахував рівень дитячої смертності у роки Голодомору – 40%.

– Знаючи, що в УСРР у 1924–32 роках народилося 10 мільйонів дітей (це офіційна статистика) і рівень смертності дітей дошкільного віку (15%, тобто залишається 8,3 млн), порахував, скільки з них мало б прийти до школи у 1932–40 роках. До першого класу тоді йшли 8-річки, початкова освіта була обов'язковою.

– Дослідивши 32 села з різних областей, де був голод, вивів по офіційних даних і записах про смерть середню цифру – 38,2%. Округливши, маємо 40%, 3,2 млн осіб. Це лише діти 0–8 років. І ще не менше мільйона померло дітей у віці до 18 років. А якщо дітей мінімум чотири мільйони, то значить і жертв має бути більше, ніж сім мільйонів.

От і маємо 9,1 млн жертв – це вже розрахунок на основі документів, а у демографів – усе розрахунки, та ще й на основі фальсифікованих переписів!"

Щодо міграції. Володимир Сергійчук вважає, що з Росії до України після Голодомору завезли мільйони людей: на Донбас, на Харківщину, у Запоріжжя, Одесу, Нікополь, Кривий ріг, Кам'янське.

Із твердженням про масове переселення росіян у східні райони України не погоджується історик Геннадій Єфіменко, який стверджує, що, по-перше, це були далеко не мільйони, а по-друге, більшість з переселенців втекли назад, до Росії.

Загалом професор Сергійчук впевнений, що підрахунки втрат від Голодомору – не справа демографів: "Тут демографія ні при чому. Це наука, що визначає різні напрямки на основі твердих показників, зроблених у мирний час".

Докладніше про його методологію можна прочитати у статті "Розрахунки не підрахунки".

Звідки взялася цифра сім мільйонів

Вперше в Україні про штучний голод 1932–33 років написала газета "Нова Україна" в окупованому німцями Харкові у 1942 році – у статті "Правда про голод на Україні в 1932–1933 роках". Автор – агроном-економіст Степан Сосновий.

Він оприлюднив підрахунки людських втрат (мав доступ до статистичних даних) та звинуватив у Голодоморі радянську владу та особисто Сталіна. "Нестача населення на Україні внаслідок голоду 1932–1933 років становить 7 465 000 людей", – пише він. І пояснює: "Коли б на Україні в 1932–33 рр. не був організований голод, то в 1939 році ми мали б не 30 960 000, як виявилось внаслідок перепису людности, а 38 426 000 душ населення, тобто майже на 7,5 млн більше".

Автор зауважує, що ця цифра охоплює 4,8 млн загиблих від голоду (1,5 млн у 1932 році та 3,3 млн у 1933-му, похибка від 4,5 до 5 млн) та 2,7 млн ненароджених.

Детальніше розбір його дослідження можна прочитати ось тут і тут. У 1950 році матеріали Соснового передрукувала емігрантська газета "Українські вісті" в Німеччині.

– У діаспорі хтось прочитав ту статтю, побачив у ній сім мільйонів, і ця цифра увійшла в обіг, з цього все почалося, – вважає Олег Воловина.

Пізніше цю цифру не раз озвучував президент України Віктор Ющенко та інші українські політики й посадовці у своїх промовах.

Які цифри визнають у світі?

Обидві сторони наводять подібні до своїх оцінки з усього світу як аргументи на користь своєї тези. Але в цих переліках важливо розрізняти оцінки науковців, підкріплені дослідженнями, та публічні заяви людей або організацій, що таких досліджень не проводили.

Ви можете порівняти їх: перший графік – здебільшого оцінки втрат 7 мільйонів і більше, нижче – перелік результатів досліджень, у яких йдеться про 2,5–4,8 млн померлих.

Зауважте, що в обох переліках наведені різні результати підрахунків Роберта Конквеста та Степана Соснового. Принаймні щодо Соснового очевидно, що його підрахунки – саме 4,8 млн жертв, а не 7,456. Нижче наводимо скрін з його статті.

Ми також звернули увагу на те, що переважна більшість оцінок про 7 і більше мільйонів людських втрат не підкріплені науковими дослідженнями – це лише заяви. Серед них є, наприклад, заяви Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка та Православної церкви України.

"Маємо 6 мільйонів жертв Голокосту – і ніхто не сперечається"

Микола Герасименко у згаданій вище статті в "Україні молодій" згадує про Голокост і світову практику визнання кількості жертв геноцидів у світі по "верхній межі", оскільки точно підрахувати зазвичай неможливо. Тобто у цьому випадку – 6 мільйонів.

На форумі 7 вересня також прозвучало порівняння кількості жертв Голодомору і Голокосту в контексті "а чому їм можна, а нам ні":

– Ми маємо сьогодні 6 мільйонів визнаних жертв Голокосту, і ніхто не сперечається, – каже Василь Марочко, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії та співробітник Інституту дослідження Голодомору. – Хоча я запитав у свого колеги із Мюнхена, а чи існувала табірна статистика вбивств у концтаборах? Окрім Освенциму – ніде. Але ж ніхто не сперечається, правда? А ми – формули, а ми – динаміку, а ми вже піднімаємо такі архіви, щоб переконати [світ у тому, що це був геноцид – ред.], а не вдається.

З контексту очевидно, що ті, хто наполягає на "формулах" – науковці з Інституту демографії, які вимагають наукової дискусії.

– Але якщо ми підемо шляхом міфічних тверджень, то спроба добитися світового визнання геноциду буде провальною, як у 2008 році, – застерігає від такого шляху демограф Омелян Рудницький.

Розкол у діаспорі

– На жаль, через ту полеміку відбувся розкол як у науковій спільноті в Україні, так і в діаспорі. У суперечках люди почали переходити на особистості, – скрушно констатує Олег Воловина, що працював над дослідженням разом з фахівцями з Інституту демографії та відстоює його результати у численних публікаціях.

Він каже, що отримує за це чимало анонімних погроз на електронну пошту. Також мав неприємну розмову з молодиком на відкритті пам'ятника Голодомору у Вашингтоні, який звинуватив його у применшенні кількості жертв геноциду.

До речі, на тому пам'ятнику написано про "мільйони жертв", а не 4,5 чи 7, чи 10,5. Це теж результат гострої полеміки.

У діаспорі дослідження Голодомору в Україні через музей Голодомору підтримує Фундація українського Голодомору-геноциду, очолювана Миколою Кочергою з Чикаго, який так само вважає, що жертв було 7–10 мільйонів і це має бути науково доведено.

Володимир Сергійчук підтверджує, що поштовх до роботи над цією темою йому дав Микола Кочерга:

– Я кажу, як було, десь у 2013 році він був у нас на конференції в університеті. Підійшов до мене і сказав, що хотів би, аби я дав роз'яснення про Голодомор-геноцид. Бо є роз'яснення Кульчицького, але його легко спростувати. Я почав займатися підрахунками.

– Люди думають, що чим більша цифра, тим краще для справи, але це не є наука, це ідеологія, – каже Воловина. – І на жаль, це подарунок для Москви, що нас вдалося розколоти у такій важливій справі, як дослідження Голодомору.

Інформаційна кампанія "10,5"

"...Ця цифра повинна бути зафіксована і піти по всьому світу. Дискусії закінчились, тому шо є конкретні експертизи. Крапка", – каже Микола Герасименко у своєму виступі 7 вересня. Схоже, у тому й полягає мета інформаційної кампанії "10,5", розгорнутої на підтримку нових даних.

Книжки з висновками експертиз у вересні-жовтні розвезли по регіональних бібліотеках, провели зустрічі у вишах і згадану вище пресконференцію в Укрінформі. 25 листопада відбулася презентація документального фільму "10,5". До нього вже зняли чотири трейлери. Для просування фільму в межах кампанії у фейсбуці створили сторінку "10,5".

Авторка фільму – киянка Андріана Біла, засновниця і директорка ГО "Школа дипломатії". На запитання ТЕКСТІВ, хто замовник фільму, вона відповіла: "Створення відбувається в рамках приватної ініціативи #ТворимоКультуруРазом, до якої входить творча команда фільму".

Також Біла додала, що "музей [Голодомору – авт.] надає наукову консультацію, спікери фільму – науковці та співробітники Музею". Але не відповіла на запитання, чиїм коштом знімають фільм.

"Доведення до абсурду кількості загиблих від голоду в роки Голодомору, як і використання сфальсифікованих аргументів аж ніяк не сприятиме доведенню геноцидного характеру дій Кремля, – заявляє Геннадій Єфіменко. – Ба більше: фальсифікат, тим більше такий відвертий і легко спростовуваний, діє з точністю до навпаки: підважує сам концепт Голодомору як геноциду та нівелює здобутки українських науковців у цій темі. Це болючий удар по нашій історії".

Важливе від редакції

Ми визнаємо Голодомор 1932–33 років геноцидом українського народу, закликаємо вшановувати пам'ять померлих та підтримуємо будь-які наукові дослідження, що допоможуть з'ясувати правду про демографічну катастрофу в Україні, влаштовану радянською владою.

Але ми переконані, що маніпуляції, цькування науковців, зловживання та дезінформація у цій темі – неприпустиме зло. Це може бути використане ворогами України в гібридній інформаційній війні та дискредитувати зусилля, спрямовані на світове визнання Голодомору геноцидом українців.