Харківська епопея Павла Шандрука
Постать українського військового, генерал-хорунжого армії УНР Павла Шандрука доволі відома. Герой Української революції та вересневої кампанії 1939 року. Генерал-полковник в еміграції та командувач Української Національної Армії. У 1965 році польський еміграційний уряд нагородив Шандрука вищим військовим відзначенням – срібним орденом "Віртуті Мілітарі". Перелік звитяг цієї непересічної постаті можна ще довго продовжувати. Та чи все нам відомо про його ранню біографію? У пропонованому Вам матеріалі розповідається про харківський період та службу в поліції, ймовірно, того самого Павла Шандрука.
На думку багатьох істориків, особистість українського військового діяча Павла Феофановича Шандрука є більш ніж неоднозначною та навіть загадковою. Але що насправді нам про нього відомо?
З відкритих джерел: народився Павло Феофанович Шандрук 28-го лютого 1889 року у с. Борсуки на Волині (тепер Тернопільська область), у сім'ї православного священника.
У короткій записці про службу командуючого 4 Стрілецькою бригадою військ УНР, полковника Шандрука за 18 травня 1920-го року, в пункті "Загальна освіта", Павло Феофанович зазначав: "Повний курс Острожської класичної гімназії, про що мається аттестат зрілости 7/VI 1907 р. Ч.642 і 3 курси Ніжинського Історико-Фільологичного Інстітута". (мова документа збережена – ред.)
Головною загадкою є те, що серед переліку студентів Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька у період з 1907 по 1913 рр., Павла Феофановича Шандрука немає (це підтверджує історична розвідка Петра Моціяки – авт.).
У документах про вступні іспити за 1907 рік — у списках тих, хто вступав до інституту, його прізвища теж не знайшли. Де знаходився та чим займався Павло Шандрук у період з 1907-го року і до участі у Великій війні? Деякі епізоди своєї біографії йому вдалось приховати, дещо прибрехати. Дещо, але не все.
Старі довідники
Харківський календар за 1910 рік містить у собі безліч різноманітної інформації, від реклами нових магазинів і до складу діючих чиновників губернії. Якщо зупинитись на Вовчанському повіті і звернути увагу на перелік чинів повітового поліцейського управління, то серед кандидатів на посаду околодочного наглядача м. Вовчанська фігурує дехто Шандрукъ Пав. Феоф., той самий довідник за 1911 рік вказує на згадану особу вже як на поліцейського наглядача.
Запис цього прізвища на відповідній посаді залишиться незмінним до 1913-го року, а якщо бути точним, то у календарі за 1913-й рік, дехто Шандрук буде займати дві посади: вже згаданого поліцейського наглядача м. Вовчанська (дуже часто "Харківський календар" друкував застарілі дані) та помічника начальника розшукового відділення м. Харкова з однією тільки помилкою в ініціалах, замість Феофан. надруковано Феофил.
Навіть не звертаючи уваги на помилку у довіднику, інформацію про його переведення з Вовчанська до Харкова можна знайти у номері газети "Южный Край" від 27 листопада (10 грудня) 1912-го року та в справі Харківського губернського правління датованої 1913-1914 рр., де поліцейського наглядача м. Вовчанська Шандрука звинувачували у зникненні револьвера, який проходив по справі самогубства. Ось оригінальний текст з журналу присутності:
"…Произведенное по этому делу полицейским надзирателем г. Волчанска Шандруком дознание вместе с вещественным доказательством-револьвером системы "Браунинг" представлено Товарищу Прокурора Харьковского Окружного Суда…Револьвер хранился у полицейского надзирателя Шандрука, который был назначен 26 ноября 1912 года помощником Начальника Харьковского Сыскного Отделения…"
Але на той час людей з прізвищем Шандрук та ініціалами Павло Феофанович у Харківській губернії могло бути безліч. Цікаво, що писали харківські газети того періоду про Вовчанське повітове поліцейське управління та Розшукове відділення м. Харкова?
Хист та вдача
У вівторок 27 листопада (10 грудня) 1912-го року, харківська газета "Южный Край" сповіщала про деякі зміни в місцевій поліції. Помічника начальника розшукового відділення міста Харкова Івана Остапка було звільнено за наказом губернатора від 25 листопада, а вже наступного дня його місце зайняв поліцейський наглядач міста Вовчанська Павло Шандрук.
Редакція газети відзначила колишнього наглядача як професіонала у розшуковій справі, навіть не підозрюючи, скільки нового та сенсаційного матеріалу збере ця особа навколо себе менше ніж через рік.
На початку 1913-го року на сторінках все тієї ж газети "Южный Край" прізвище Шандрук фігурувало у розкритті двох гучних крадіжок, і варто зазначити, якщо вірити опублікованому матеріалу, Павло Феофанович й справді мав певний розшуковий хист.
На початку 1908-го року в місті Острогозьку Воронежської губернії з місцевої картинної галереї поцупили декілька цінних картин вартістю близько 10,000 рублів. Грабіжник зламав двері, зрізав полотна з рам і зник у невідомому напрямку.
Наприкінці лютого 1913-го року помічнику начальника харківської розшукової поліції Шандруку довелось проводити обшук в квартирі колишньої співмешканки відомого рецидивіста Стояна-Чайкіна Парасковеї Кучерової, вона також зналася з багатьма грабіжниками та скупляла награбоване. Чайкін на той час перебував в ув'язненні за крадіжку животворної Казанської ікони Богоматері.
Шандрук знайшов в її квартирі дві картини: одна художника Юлійса Федерса "Долина ріки Персея", а інша — "Козаки на розвідці" художника Сафонбої. Ці дві роботи було поцуплено з галереї саме у Острогозьку, а Кучерова розповіла дивовижну історію мандрівки крадених картин зі Смоленська до Харкова.
Крадій Чайкін залишив Кучеровій картини начебто на згадку про себе. Згодом П. Кучерову було взято під варту до харківської каторжної тюрми.
Хіпесні крадії, євреї та корупція. Або сумний фінал поліцейської кар'єри помічника начальника розшукового відділення Шандрука
Вже з перших днів вступу на посаду, між начальником розшукового відділення Миколою Сичовим та його помічником Павлом Шандруком, виникли певні "нелади". В об'ємному матеріалі газети "Южный Край" від 10 (23) липня 1913-го року, присвяченому розшуковому відділенню є невеликі припущення щодо причин цього тертя:
"Говорили, что главной причиной столкновения между начальником и его помощником была разница в полученном ими образовании: г. Cычёв —человек только грамотный, г. же Шандрук был даже лицеистом".
Схоже на повну маячню, але наступний абзац вже сам підводив до сутності проблеми: "Вскоре по вступлении на новую должность г. Сычёв назначил полицейским надзирателем сыскного отделения агента кишинёвского отделения Иоанниди, бывшего его правой рукой ещё во время службы г. Сычёва в Кишинёве. Такое же положение при г. Сычёве занял Иоанниди и в Харькове".
Далі залишалось знайти тільки привід, і приводів знайшлось безліч, враховуючи бруд, який обертався всередині та навколо розшукового відділення, достатньо було обірвати одну єдину ниточку кругової поруки для того, щоб прибрати конкурента.
Аналіз варто почати з крадіжки, бо вже через декілька днів після вступу Сичова на посаду, було пограбовано мануфактурний магазин Аблязова по вулиці Коцарській. Дехто Янкель Заманський пообіцяв вказати на грабіжників у найкоротші строки.
Заманський був зареєстрований у багатьох розшукових відділеннях, як хіпесний крадій та аферист. На той час він був знайомий з багатьма агентами відділу в першу чергу як корисний інформатор.
Заманському не залишили вибору. Межа осілості на той час не дозволяла євреям залишати місця постійного проживання, у виключних випадках треба було пройти реєстрацію та отримати певний статус.
Він проживав у Харкові на правах ремісника пекаря, але логічно, що для нього це була "липова" професія. Таке несподіване знайомство змусило Сичова припустити, що Заманський й сам був таємним агентом відділу.
Варто одразу розтлумачити практичне значення терміну "хіпес" словами харківської газети "Утро": "Хипесными ворами называются те воры, преимущественно женщины, которые заманивают богатых мужчин к себе на квартиру. В самый патетический момент является муж хипесницы, понятно, подставной, и, разыгрывая оскорблённого, заставляет под угрозой разглашения, напуганного гостя откупиться".
Заманський своєї обіцянки не виконав, звинувативши у всьому Шандрука та агента Драсинського, що вони нібито беруть податок з хіпесних квартир та професіональних злодіїв на свою користь і йому, Заманському, зовсім неможливо працювати у таких умовах.
Для хіпесного крадія Заманського це було вироком, бо згодом проти нього почали слідство. З'ясували те, що й так давно було всім відомо: Янкель Заманський — єврей, який давно проживає у Харкові, займається не своїм ремеслом та має кримінальне минуле. Згодом результати слідства передали до Харківського губернського правління, після чого було вирішено вислати Заманського за межі міста Харкова та відібрати свідоцтво ремісника.
Але конфронтація у відносинах між Сичовим та Шандруком нікуди не зникла. Ситуація загострилась після появи у канцелярії розшукового відділення співмешканки Заманського — Марії Ямпольської, яка застала в кабінеті Шандрука, публічно звинувативши його та агента Драсинського у рекеті хіпесних квартир.
Звичайно, Сичов не зміг залишити це без уваги і подав рапорт на головного поліцмейстера, який викликав Шандрука для пояснень, та помічник свою провину заперечив. Свої свідчення Павло Феофанович не змінив і "на килимі" у губернатора, стверджуючи, що наклеп Ямпольської — справа рук Сичова, до цього додавши, що начальник розшукового відділення й сам не достатньо "чистий" по службі.
Взаємні звинувачення не залишились без уваги Харківського губернського правління, а слідство було довірено старшому раднику В. В. Філонову.
Звинувачення стосовно помічника підтвердились лише частково. Наприклад, господар готелю "Палермо" засвідчив, що дав Шандруку 10 рублів, а власники двох аптек свідчення Ямпольської стосовно себе спростували.
У Сичова справи були трохи гірші, йому інкримінували перевищення службових повноважень, а саме: рекет євреїв, які не займались своїм ремеслом, звільнення за хабар з під варти осіб, які перебували у розшуку і приховування багатьох кримінальних злочинів (за винагороду).
Хіпесниця Галькер розповідала, що Сичов за 50 рублів підмовляв її звинуватити Шандрука в хабарництві. Згодом виявилося, що вся історія з солодкою парочкою Янкелем Заманським та його співмешканкою Марією Ямпольською всього лише добре розіграна Сичовим вистава.
Якщо розплутувати клубок з самого початку, то виходить, що раніше Заманський відмовився від пропозиції Сичова доносити на незареєстрованих євреїв, і останній вирішив здихатись хіпесного крадія за допомогою Шандрука, на якого тримав певні образи, і до того ж наглядач розшукового відділення Іоаніді претендував на посаду Павла Феофановича.
Виходячи з цього, Сичов замикав коло, підмовивши Ямпольську публічно звинуватити Шандрука у хабарництві (що й так було частково правдою), і вона вмотивована образою за складений на її співмешканця протокол, що передувало його висилці з Харкова, залюбки допомогла начальнику розшукового відділення.
Повертаючись до відносин Миколи Сичова та його підлеглого можна звернути увагу на цікаву публікацію газети "Южный Край" від 12 (25) липня 1913 року: "Г. Шандрук и агент Драсинский кутили однажды в гостиннице в компании с дамами. Шандрук вдруг стал говорить своим собеседникам, что Сычев будет служить только до праздника Пасхи, а после этого начальником сыскного отделения будет назначен он...
Об этом разговоре, имеющем интимный характер, совершенно бы позабыли, если бы дама, с которой кутили Шандрук и Драсинский, не сообщила случайно по секрету надзирателю Городецкому о предстоящих переменах."
У відділенні проходив великий трус , перевірка змусила співробітників розділитись на два ворожих табори: "шандруковцев" та "сычовцев". Взаємні звинувачення не дуже допомогли деяким співробітникам відділення довго втриматись на поверхні.
Знайшли багато помилок та порушень у реєстраційних документах та опитали потерпілих. За результатами перевірки, 12 (25) липня 1913-го року, Шандрука та Сичова було звільнено з поліції, а їх справи передано до суду в додаток до тих, що вже вели проти них у Харківському губернському правлінні (побутові скарги та перевищення службових повноважень).
"Южный Край" №11516 від 14 (27) липня 1913-го року
Поліцейський Шандрук — головнокомандувач УНА Шандрук?
Службової анкети Павла Шандрука за часів роботи у Вовчанську чи Харкові не збереглося, як і підтвердження того, що саме цей поліцейський народився у Волинській губернії в 1889-му році відповідно.
Документально маємо збіг по ПІБ та підтвердження того, що генерал Шандрук не навчався в Ніжині у відповідний період. Поліцейський наглядач Вовчанська, а згодом помічник начальника розшукового відділення міста Харкова Павло Феофанович Шандрук з 1911 по 1914 р. засвітився у декількох справах Харківського губернського правління.
Порушення були найрізноманітніші, від звільнення з під варти людини з підробними документами і до підозри Шандрука у викраденні листування за скаргою на нього.
В одній зі справ можемо знайти рапорт поліцейського наглядача міста Вовчанська з особистим підписом, і якщо порівняти його з автографом полковника Шандрука на УНРівській анкеті за 1920 рік, то вийде певна ідентичність.
Далі буде…
