Вбивства в Бабицях: авантюра з трагічним фіналом

Від редакції. "Історична Правда" у співпраці з Чеським центром в Києві розпочала новий авторський проєкт. На сайті в рубриці "Czech-in" щомісяця публікуватимуться статті про чеське двадцяте століття.

Історичні та культурні зв'язки України та Чехії є загальновідомими: від українських академій та університетів, які діяли в Чехословаччині в міжвоєнний період, крізь Празьку поетичну школу і до драматичних подій Празької весни 1968 року. Водночас, при акценті на "українських" слідах в історії Чехії, подекуди недостатньо уваги приділяється історії самої Чехії, чеським визначним діячам та віховим подіям.

Czech-in покликаний заповнити ці прогалини та ознайомити українського читача з ключовими подіями та особистостями новітньої чеської історії – від Томаша Масарика до Мілана Кундери, від проголошення незалежності у 1918 році до Оксамитової революції 1989 року. Пріоритетом проекту є безпосередньо чеський погляд на власну історію та дискусії в чеському середовищі щодо історії власної держави.

Історія "Бабицьких вбивств" бере свій початок за декілька місяців до того, як в місцевій школі пролунали постріли. 25 лютого 1951 року в двері костела в містечку Рокитніце над Рокитною, що знаходилось в Їглавському регіоні на півдні тодішньої Чехословаччини, постукав Ладіслав Малий.

Він шукав свого колишнього однокласника з гімназії, а тепер місцевого священника Яна Булу. Ще з учнівських часів молодих людей пов'язувала дружба, однак протягом останніх років їхні шляхи розійшлися. Тому раптовий візит Малого став для Яна Були несподіванкою.

Молодому отцю нещодавно виповнилось 30 років, він був успішним та авторитетним священником у своїх невеликій парафії. Було організовував різноманітні гуртки для молоді, займався просвітницькою та культурною діяльністю, брав участь в любительському театрі і займався малюванням.

Після комуністичного перевороту 1948 року становище католицької церкви погіршувалось, комуністичний режим тиснув на священників не цураючись репресій. Минув лише рік з часу, коли на всю країну прогриміла новина про тзв. "Чігоштське диво", а отець Йозеф Тоуфар був закатований органами держбезпеки.

Читайте також: Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

Попри невтішний час, отець Ян Була не приховував свого скептичного ставлення до нового комуністичного режиму і впевнено продовжував будувати свою кар'єру церковнослужителя.

На відміну від розміреного життя Яна Були, його колишній однокласник Ладіслав Малий протягом останніх років пережив буремні та пригодницькі часи. Ладіслав змалку мріяв про кар'єру військового. Після гімназії він поступив у військове училище, однак нацистська окупація Чехословаччини унеможливила подальше просування по службі.

Під час війни він зголосився до армії окупантів, однак йому діагностували хворобу серця і звільнили з армії. Після окупації Малому відмовили й у Військовій Академії. Малий змінив декілька адміністративних професій, однак мрію про військову славу не облишив.

Саме тоді він одружився, в подружжя народилося двоє дітей. Вже тоді видима схильність до алкоголю та надмірна увага молодого чоловіка до жінок ускладнювали і без того непросте становище сім'ї Малого в повоєнний час.

Саме "завдяки" алкоголю Ладіслав Малий став учасником підпілля. Під час однієї з пиятик навесні 1949 року, молодий чоловік, котрий також не приховував своєї неприязні щодо комуністичного режиму, агресивно і привселюдно погрожувати місцевим комуністам, що скоро вони "висітимуть на деревах".

Протверезівши та небезпідставно усвідомивши всю небезпеку свого становища, Малий втік через кордон в Австрію. Промандрувавши деякий час між Віднем та Мюнхеном, і навіть на деякий час повернувшись до Чехословаччини, влітку 1949 року Малий зумів доєднатися до CIC (Counter Intelligence Service – американська контррозвідка, котра в повоєнні роки активно співпрацювала з чехословацьким підпіллям).

Однак й цього разу мрії Малого про військові подвиги не збулися –його відрядили в бухгалтерію, де він мав займатися розподілом фінансів. На цій посаді він залишився вірним свої звичкам. Прихопивши певну суму грошей, на початку 1951 року Ладіслав Малий повернувся в Чехословаччину.

Чи не перші двері, в які постукав 30-річний авантюрист після повернення додому, були двері отця Яна Були. Священник вислухав від свого колишнього шкільного товариша неймовірну історію. Малий переконував, що він діє з розпорядження чехословацького підпілля та за підтримки американської розвідки.

З його слів, саме його групі доручили надважливе завдання – перевезти за кордон празького архієпископа Йозефа Берана – ключову постать католицького руху в Чехословаччині. Малий переконував, що йому потрібна підтримка, адже він прибув для розбуди підпільної мережі в регіоні. Потрібні контакти, зброя та місце для сховку.

Ян Була вислухав друга, але поставився до цієї історії з певною недовірою і жодної конкретної допомоги не пообіцяв. Часи були надто небезпечні, а поведінка Малого не викликала особливої довіри.

Бабиці. Їглавський край

Попри усю неймовірність історії Ладіслава Малого, вона могла потрапити на вдячний ґрунт. Їглавський край, в якому розгорталися події, мав декілька власних специфік в контексті повоєнного часу.

Традиційно південь Чехословаччини вирізнявся сильною релігійністю. Священники тут користувались неабияким авторитетом, а католицька церква була чи не ключовою інституцією в регіоні.

Світогляд місцевих селян відобразився й на виборах – тут традиційно з великим відривом перемагала Народна партія (Lidová strana), не стали винятком й останні вільні вибори в 1946 році. В землеробському регіоні, де панували традиційні цінності та християнська віра, з очікуваною недовірою поставились до комуністичного перевороту та настання "диктатури пролетаріату" у 1948 році.

Читайте також: Лютнева драма президента Бенеша

З початку 1950-х років окрім перших репресивних заходів щодо церкви, які місцеві сприймали як напад на їхні традиційні цінності, почалась кампанія примусової колективізації. Селяни відмовлялися йти в колгоспи і чинили спротив. Таким чином, в Їглавському регіоні перетиналися всі можливі лінії ворожості до комуністичного режиму – світоглядний, політичний та економічний.

Окрім цього, події розгортались на тлі повоєнного часу. В регіоні діяло активне підпілля в час війни, на руках у селян залишилось багато зброї. Неподалік містечка Бабиці під час війни відбулося й приземлення однієї команди парашутистів – Spelter (диверсійні групи парашутистів були одним з головних методів боротьби чехословацького підпілля, найвідоміша група – Anthropoid).

Парашутистів в себе переховував один з місцевих селян – Антонін Пліхта, активний учасник підпілля, якому згодом судилося відіграти одну з ключових ролей у справі "Бабицьких вбивств".

Чи не головним чинником для окреслення атмосфери часу є агресивна воєнна риторика, котра на початку 1950-х років звучала звідусіль. Почалась корейська війна, комуністична пропаганда на кожному кроці озвучувала мілітаристські гасла. Суспільство небезпідставно жило в очікуванні початку третьої світової війни.

Але якщо комуністичний режим очікував на "остаточну перемогу соціалізму", то місцеві селяни, в своїй більшості, сподівались на прихід "імперіалістів", які скинуть комуністичний режим і повернуть їхнє життя в звичне русло – зупиняться репресії проти церкви та колективізація.

Маючи на руках зброю та досвід пережитої окупації, значна кількість селян не хотіла сидіти склавши руки, а намагалась певним чином наблизити "прихід американців", який тоді не видавався чимось неймовірним.

Регіон жив в перманентному напруженні. Підпільні групи, так само як і комуністичні провокатори, були буденним явищем, кожен необережний крок міг мати для пересічної людини фатальні наслідки. Саме в цій атмосфері на початку 1951 року на порозі дому Яна Були неочікувано з'явився Ладіслав Малий і став переконувати його долучитися до нового зародку підпільної групи.

Агент. Авантюрист. Психопат

Не отримавши підтримки від Яна Були, Ладіслав Малий почав мігрувати між знайомими, вишукуючи контакти потенційних підпільників. Зазвичай йому вдавалось отримати їжу, дах над головою та алкоголь, який був незмінним супутником Малого протягом його мандрів близькими селами.

Сім'ї, які надавали йому прихисток, скоро починали сумніватись у правильності свого рішення. Малий часто поводився агресивно, постійно під час розмов клав на стіл перед собою заряджену зброю та вживав алкоголь на будь-який смак. Водночас, його розмови подобались місцевим.

Авантюрист заявляв, що "покарає комуністів" і що ось-ось настане революція, яка скине комуністичний режим. Тому, мовляв, треба вже долучатись до підпілля, щоб бути готовим до нових поворотів долі. Керівництво він, звісно ж, брав на себе.

Попри спорадичні конфлікти, які провокував Ладіслав Малий, відкритої конфронтації з місцевими не було. Парадоксально, але відчинивши йому двері, сім'ї опинялися під подвійною небезпекою: звернутися в поліцію вони вже не могли, адже фактично підтримали антикомуністичне підпілля. Вигнати самого Малого було теж ризикованою справою, адже агресивний "підпільник" був часто під впливом алкоголю та добре озброєним. Складалась безвихідна ситуація.

Малий змінював місця проживання – поступово жив в домі лісничого Антоніна Шкрдли, згодомв сім'ї Франтішека Копулетого та декількох інших сім'ях, постійно незмінно агітуючи місцевих селян вступати у підпілля.

Бурхлива діяльність Малого деякий час не давала конкретних результатів. Однак вже в березні 1951 року Малий опинився в сім'ї Нємеців. 19-річний Драгош Нємец потрапив під неабияке враження від розповідей та харизми Малого.

Мріючи про подвиги в підпіллі, він вирішив долучитися до міфічної групи під керівництвом Ладіслава Малого. Разом зі своїм юним компаньйоном "капітан", як сам він себе називав, Малий вирішив нарешті діяти.

Перша "акція" була запланована на 23 квітня. Разом з Драгошем Нємецом Малий вирішив залякати місцевого комуністичного функціонера Йозефа Балоуна, котрий проживав в сусідньому містечку Гералтіце.

Серед ночі спільники вдерлися до будинку Балоуна та вимагали в нього партійні документи та зброю. Ані першого, ані другого у функціонера вдома не виявилось. Ладіслав Малий наказав йти до місцевого осередку компартії.

На місці підпільники разом з Балоуном зустріли ще п'ятьох комуністичних активістів, котрих Ладіслав Малий одразу приставив до стінки, після чого під дулом пістолетів пояснив місцевим комуністам, що селище знаходиться в оточенні підпільників і "розплата наближається".

Приблизно після півгодинної промови, Малий відпустив усіх затриманих, захопивши з приміщення ще й з десяток музичних платівок. Після цього спільники разом з Балоуном повернулися до нього додому, де "капітан" відібрав в господаря дві пляшки вина і велів через годину зголоситися держбезпеці та повідомити про напад. Після того, як "підпільники" пішли, Йозеф Балоун слухняно виконав це прохання Малого.

Того ж дня Ладіслав Малий, очевидно, залишившись задоволеним перебігом нападу, запланував ще одну акцію. Ввечері 24 квітня лідер групи разом з Нємцом напали на голову місцевого осередку КПЧ Ярослава Богдалека. Спільники побили партійного активіста і заставили Богдалека відвести їх до Карла Коваржа, ще одного комуністичного партійця, котрий безпосередньо курував колективізацією в селі.

Однак в будинку Коваржа не все пішло за планом. Господар дому мав вдома карабін і після того, як в його двері постукав Богдалек разом з двома незнайомцями, почав відстрілюватись. Внаслідок перестрілки був легко поранений Драгош Нємец – юний спільник Ладіслава Малого. Господар дому теж отримав кулю в руку, однак поранення не було смертельним. Врешті, "підпільники" відступили.

Попри дещо гротескний перебіг подій та нападів під керівництвом Ладіслава Малого, факт залишався фактом – протягом двох днів в декількох невеличких селах в одному регіоні було здійснено напади на комуністичних функціонерів із застосуванням зброї. Держбезпека серйозно зосередилась на розслідуванні подій в Їглавському краї.

Група Ґустава Сметани

Ситуація навколо "Бабицьких вбивств" складається з різних історій, які довший час не перетиналися, але поступово почали набувати спільного знаменника саме в кінці квітня 1951 року. Паралельно до бурхливої діяльності Ладіслава Малого, розвивалась історія тзв. "групи Ґустава Сметани".

Архівні документи свідчать, що органи державної безпеки не очікували спонтанних нападів Ладіслава Малого. Агенти держбезпеки вважали, що контролюють цей регіон. Насправді, маючи для цього всі підстави.

На момент, коли Ладіслав Малий почав організовувати свою гротескну "підпільну діяльність", в регіоні навколо містечка Бабиці вже діяло справжнє підпілля, ключовою постаттю якого був Ґустав Сметана, а одну з головних ролей відігравав Антонін Пліхта.

Змовники не займалися терористичною діяльністю чи атентатами, однак збирали інформацію, будували мережу та головне – накопичували зброю. Мережа складалася із досвідчених учасників руху опору на кшталт Сметани чи Пліхти та нових молодих людей.

Досі достеменно не встановлено яким чином, але в підпільну мережу завдяки таємному гаслу вдалося інфільтруватися агенту держбезпеки. Протягом декількох місяців агент Франтішек Маречек збирав всю інформацію про підпілля, знав прізвища, сховки та контакти. Таким чином, група Ґустава Сметани усю свою незаконну з точки зору комуністів, діяльність вела під наглядом агентів держбезпеки навіть не підозрюючи цього.

Йшли місяці, агенти збирали інформацію, спостерігали за підпіллям і не поспішали "відкривати карти", намагаючись згодом засудити та стратити якомога більше учасників підпілля.

Однак в цю "рутину" некерованою кулею увірвався Ладіслав Малий та його напади, які відбувалися без жодного відношення до групи "Ґустава Сметани". Однак саме його діяльність змусила держбезпеку відкрити свою гру і розпочали арешти.

Протягом останніх днів квітня агенти держбезпеки арештували десятки людей, які, фактично, проходили по двох різних справах. У декількох селищах відбулися облави та допити з використанням звичних методів комуністичної держбезпеки.

Ґустава Сметану заарештували в останній день квітня 1951 року. Одного з очільників підпілля катували нелюдським способом. Його співкамерник згадував, щоСметана повернувся з допитів цілковито без зубів. Розбите обличчя доповнювали усі зламані ребра та розірвана мошонка.

Сметана мовчав багато днів поспіль. Однак під час чергових "допитів" з очей Ґустава Сметани сповзли шкіряні окуляри, в яких, зазвичай, відбувалось катування. Сметана побачив в кімнаті Франтішека Маречка – свого "побратима з підпілля" і зрозумів, що держбезпека знає всю інформацію. Далі чинити опір не було сенсу.

Слідували арешти: держбезпека арештувала не лише учасників "групи Ґустава Сметани", але й всіх, хто був бодай якимось чином пов'язаним із Ладіславом Малим. Одночасно арешти пройшли в сім'ях Копулетого, Нємеца, Пліхти та багатьох інших.

Особливо бажаним "спільником" Малого в очах держбезпеки став Ян Була, адже його арешт давав можливість пов'язати терористичну діяльність Ладіслава Малого із католицькою церквою. Незважаючи на те, що Ян Була жодної участі в діяльності групи не брав і не підтримував колишнього однокласника. Перші допити священника відбулися вже на початку травня 1951 року.

Одним з ключових став арешт Драгоша Нємеца, 19-річного спільника Ладіслава Малого, який після першої ж стрілянини намагався припинити свою співпрацю з "ватажком". Після арешту Нємец засвідчив:

"Пізніше, коли я пізнав Малого як грубіяна, затятого алкоголіка та людину, яка не зупиниться навіть перед вбивством, я боявся від нього піти, оскільки він й мені погрожував вбивством".

Свідчення Драгоша Нємеца навряд чи варто сприймати як спробу самовиправдання, оскільки схожі враження про Малого поділяли ледь не усі родини, в яких він переховувався. Однак після того, як ти відчинив двері свого будинку для "підпільника", виходу вже не було.

Хвилі арештів на зламі квітня і травня вдалося уникнути лише декільком людям, які згодом відіграли ключові ролі підчас вбивств в школі містечка Бабиці. Передусім – встиг втекти Антонін Пліхта. Арешту уникнув й двигун всіх драматичних подій весни-літа 1951 року – Ладіслав Малий. До трагічних пострілів в шкільному коридорі залишилося рівно два місяці.

"Мережа" Ладіслава Малого

Масові арешти навколо нападів в Їглавському краї жодним чином не зупинили активну діяльність Ладіслава Малого, якому все ще вдавалося уникнути арешту. Ба більше, ані стиль його діяльності не змінився. Надалі маневруючи між хатами місцевих селян, Малий продовжував будувати власну мережу.

У червні Малому вдалося здобути вкрай важливий для нього контакт. Саме тоді перетнулися шляхи групи Ґустава Сметани та Ладіслава Малого. До авантюриста-підпільника приєднується втікач Антонін Пліхта – досвідчений діяч підпілля, який мав ще й неабиякий авторитет серед місцевого населення завдяки власній діяльності як під час війни, коли він допомагав чехословацьким парашутистам, так і завдяки свої активній політичній діяльності після окупації.

Залишається питанням, чому такий досвідчений і справжній діяч підпілля як Антонін Пліхта погодився приєднатись до Ладіслава Малого, який станом на червень 1951 року викликав у місцевих більше жаху та сумнівів, аніж поваги. Дочка Антоніна Пліхти, яка пережила усі ці події, згодом таку співпрацю пояснювала атмосферою часу:

"Малий говорив те, що батько хотів почути: про прихід американців, про те, що незабаром настане переворот і комуністична влада впаде."

З точки зору сьогодення такі ілюзії можуть здатись наївними, але в 1951 році описаний сценарій виглядав цілком реально. В будь-якому разі, саме знайомство Малого з Пліхтою, зрештою, стало фатальним для десятків людей в Їглавському краї на початку 1950-х років.

"Капітан" не обмежився лише знайомством з досвідченим Пліхтою. Не забував Малий й про власну легенду щодо "вивезення кардинала Йозефа Берана", з якою свого часу звернувся до Яна Були.

Цього разу Малий просив про допомогу ще одного авторитетного священника Вацлава Дрболу з містечка Бабиці, який пообіцяв посприяти такому важливому завданню. Дрбола декілька разів зустрічався з Малим і проговорював можливості "втечі кардинала Берана", однак безпосередньої участі в діяльності групи Малого священник не брав.

Таким чином, станом на червень 1951 року, група під керівництвом Ладіслава Малого налічувала лише декілька осіб. Окрім Пліхти, "піти у підпілля" з Малим ще в травні погодився ще один юнак – Антонін Мітиска.

"Група Малого" знову була готова діяти під керівництвом свого керівника. Новою "базою" підпілля став будиночок місцевого селянина Лудвіка Стегліка в містечку Цідліна.

Стеглік переховував спільників вже декілька тижнів, однак атмосфера в домі була більш ніж напружена. Причиною цьому була, знов таки, поведінка Ладіслава Малого, який не лише проявляв підвищений інтерес до алкогольних запасів в домі Стегліка, але й чіплявся до дочки господаря дому.

Стеглік стиснувши зуби мусів терпіти гостей, адже прийнятного виходу із ситуаціїне було. Однак завдяки авторитету Антоніна Пліхти спільники досить часто змінювали місце перебування, селяни довіряли йому.

Окрім традиційних нападів, група Малого почала також займатись пропагандою на місцевому рівні. На друкарських машинках спільники виготовляли плакати, які сповіщали про покарання комуністів та швидке настання нового перевороту.

Зазвичай під такими плакатами стояли підписи "З боку закордонного підпілля – капітан Ладіслав" та "зі сторони партизанів – командир Тонда". Такий розподіл ролей ще раз підкреслював тісну співпрацю Малого з Пліхтою (Тонда – скорочена форма імені Антонін).

Такі плакати, разом з постійними нападами та хвилями арештів неабияк напружили атмосферу в містечках Їглавського краю. Конспірологічні теорії та страх змішувались з надією на зміну комуністичного режиму серед місцевих селян.

У середині червня група здійснила декілька характерних нападів у власному стилі – Малий, Пліхта та Мітисек серед ночі вривалися в будинки, де жили комуністичні функціонери, відбирали в них зброю та наявні партійні документи.

Подекуди доходило до насильства: якщо Ладіслав Малий перебував у потрібній кондиції – господарів дому били, іноді справа доходила до вогнепальних поранень, однак смертельних жертв не було. З кожним нападом звужувалось й кільце держбезпеки навколо Ладіслава Малого, а кількість арештованих зростала.

У середині червня держбезпека заарештувала ще декілька родин та, зокрема, священника Вацлава Дрболу. Цей арешт викликав шок у місцевих людей. Комуністичні агенти звітували в Прагу про зростаюче невдоволення місцевого населення. Інакше як "гестапо", селяни комуністичному держбезпеку між собою вже не називали.

Попри все, як це не парадоксально,схопити самого Ладіслава Малого та його безпосередніх спільників, котрі чинили напади "під носом" у агентів, все ще не вдавалося.

Сховок

Протягом останнього тижня в червні спільникам вдалася ще одна важлива акція – 24 червня вони підпалили і знищили стодолу в містечку Мікуловіце, в якій знаходились колгоспні склади – загальна шкода від пожежі, яку влаштувала група Ладіслава Малого, перевищувала мільйон корун. Однак все зухваліші дії спільників потребували й посилення безпеки.

Передусім це стосувалося родини Антоніна Пліхти. До появи Ладіслава Малого він жив у власному великому маєтку зі своєю родиною – дружиною Людмилою та трьома дітьми – синами Станіславом та Антоніном-молодшим а також дочкою Людмилою-молодшою.

З часу приєднання глави родини до підпілля минуло вже декілька тижнів, дружина не бачила чоловіка протягом всього часу. Проте він намагався знайти місце, де б можна було заховати сім'ю перед небезпекою, що насувалась.

Зрештою, група підготувала "сховок" - землянку в полі неподалік лісу, прикинуту гноєм. З кінця червня заможна родина Антоніна Пліхти переховувалась в цьому сховищі. Ладіслав Малий переконував, що йдеться лише про тимчасові заходи безпеки, адже незабаром усі перейдуть на словацький бік, де спільників чекатиме літак, забезпечений закордонним підпіллям.

Судячи з усього, ці твердження були лише черговою фікцією Малого, однак в сім'ї Антоніна Пліхти так чи інакше не було вибору. З кінця червня 1951 року дружина переховувалися в землянці під купою гною, дочка мандрувала між різними будинками знайомих, а сини доєдналися до групи авантюриста-підпільника.

На тлі трагічних подій, які відбулися наступного тижня, саме доля дружини Людмили Пліхтової стала однією з найбільш драматичних сторінок історії вбивств в Бабицях.

Свиня

До доленосних пострілів в школі залишалося декілька днів, однак ще в передостанній день червня відбулася не настільки вагома подія, котра, все ж, яскраво характеризує діяльність підпільної групи Ладіслава Малого.

Однією з цілей групи було також забезпечення продовольства для повстанців, які "ось-ось мали перейти кордони". "Капітан" Малий вирішив поєднати корисне з приємним. Довідавшись, що один з комуністичних функціонерів тримає на подвір'ї свиню, спільники обрали саме її як свою ціль. Таким чином вони могли завдати шкоди комуністові, одночасно отримавши необхідне м'ясо.

Пробравшись на подвір'я місцевого комуністичного функціонера, Малий разом з Мітискою почали обстрілювати свиню. На звуки пострілів зреагував господар дому, який відкрив вогонь з вікна. Попри численні спроби таки вбити тварину, свиня залишилась неушкодженою.

Підпільці були змушені тікати. Картина розстрілу свині на тлі наростаючого терору в регіоні може виглядати трагікомічно, водночас демонструє особливості характеру Ладіслава Малого. Однак надалі в цій історії вже не залишилось місця для гротеску.

Вбивства в Бабицях

Ввечері 2 липня 1951 року у приміщенні школи містечка Бабиці відбувалися збори партійного осередку. Наближалися жнива і партійні функціонери отримали завдання порахувати розподіл врожаю. За столом в залі сиділо четверо – Богуміл Нетолічка, Франтішек Блага, Йозеф Роупец і Томаш Кухтік.

Було б перебільшенням уявляти собі це засідання як збори затятих колективізаторів. Двоє останніх з перелічених вступили в партію лише після комуністичного перевороту три роки до описаних подій. Для багатьох селян йшлося, передусім про тиск обставин та політичну кон'юнктуру.

Приблизно о пів на 11 вечора двері класної кімнати різко відчинились і на порозі перед засідаючими постав високий чоловік у формі офіцера держбезпеки з невеличкою борідкою на підборідді. Позаду тримався його мовчазний молодший товариш. Обидва були озброєні пістолетами та автоматом.

Ладіслав Малий, що стояв попереду, вигаркнув "руки вгору!" і шоковані присутні підкорились. Після традиційного запитання про наявність зброї, "капітан" Малий задав ключове питання: "Хто з вас здав священника Дрболу?".

Саме помста за арешт Дрболи була мотивом нового нападу групи Ладіслава Малого. В селі говорили, що його "здав" хтось з четвірки присутніх партійців. Однак, скоріш за все, це були лише чутки.

Не отримавши позитивної відповіді, Ладіслав Малий звелів усім чотирьом комуністам вийти в коридор. Антонін Мітиска, котрий асистував Малому під час цієї операції, зберігав мовчання. Повторивши своє запитання про священника Дрболу, ватажок групи знову почув у відповідь лише "Ніхто з нас".

До того літнього вечора Ладіслав Малий уникав вбивств, хоч і не цурався насильства. Однак в бабицькій школі "капітан", з тих чи інших причин, прийняв рішення діяти по-іншому. Розвернувши усю четвірку чолом до стіни, Малий вистрелив в кожного функціонера.

Загалом в шкільному коридорі пролунало 17 пострілів. Троє загинули на місці, лише Франтішек Блага, попри поранення з близької відстані, вижив. Чи стріляв також Антонін Мітиска, мабуть, залишиться загадкою, адже жертви стояли спинами до нападників і не могли бачити, хто саме стріляв. Сам ж Мітиска згодом під час допитів декілька разів змінював власні свідчення.

За якусь мить до школи вбігла дружина одного з вбитих – Анежка Кухтікова. На її крики по допомогу збіглися сусіди, покликали лікарів. Самі ж підпільці одразу втекли – Ладіслав Малий, Антонін Мітиска та двоє братів – Станіслав та Антонін Пліхта-молодший. Двоє останніх чатували на вході в школу, щоб операція пройшла без зайвих втручань.

В полях

Ладіслав Малий був явно задоволений здійсненою операцією і не приховував своєї гордості. Тієї ж ночі спільники ще відвідали будинок Лудвіка Стегліка, де переховувався Антонін Пліхта-старший з дочкою Людмилою.

Зі свідчень очевидців, Пліхта не поділяв захоплення Малого і коли довідався про скоєне, лише постійно повторював: "Цього не повинно було трапитись". Чотирьохчленна група Малого вирішила деякий час переховуватись в лісі.

Насправді ж після вбивств у школі шансів втекти у спільників практично не залишилось. Державна безпека розпочала масивну спецоперацію із затримання вбивць вже на світанку наступного дня.

Наступного дня затримали самого Антоніна Пліхту та Лудвіка Стегліка, котрий довший час переховував змовників. Після допитів батько – Антонін Пліхта-старший – розповів про приблизне місцезнаходження Малого та своїх синів в полях, розраховуючи таким чином бодай зберегти їхні життя.

На пошуки групи Ладіслава Малого держбезпека кинула не лише десятки агентів, які прочісували місцевість, а підняла в небо авіацію для моніторування навколишніх полів. Села навколо Бабиців перекрили кордони агентів держбезпеки. Пошукова спецоперація отримала промовисту назву "Терор".

Спільників оточили в полі вже наступного дня близько шостої години вечора. Група Ладіслава Малого не мала жодних шансів в цьому нетривалому бою. Ладіслав Малий загинув під час перестрілки, так само, як і Антонін Пліхта-молодший.

Його брат Станіслав отримав важке поранення, куля зачепила хребет, юнак був фактично паралізований. Антонін Мітиска вийшов з перестрілки практично неушкодженим і був негайно заарештований. Однак цим історія вбивств в Бабицях не завершилась, справжній терор лише починався.

Репресії

На момент затримання групи Ладіслава Малого, в тюрмах держбезпеки вже знаходились десятки людей. При цьому, абсолютна більшість з них до діяльності самої групи і до вбивств у школі не мала (і не могла мати) жодного відношення, адже перша хвиля арештів, коли затримали, зокрема, отця Яна Булу, відбулась задовго до подій у Бабицях.

Однак комуністичний режим відчув можливість влаштувати великий судовий процес. Під приводом "терористичної діяльності" репресивна машина могла розчавити всіх одразу – католицьких священників, простих селян, політичних опонентів і противників колективізації.

У газетах почалась масивна пропагандистська кампанія проти затриманих. Партійні газети публікували "фотографії терористів", сторінки рясніли текстами про ворожість католицької церкви та імперіалістичну загрозу мирній Чехословаччині.

До партійних осередків потягнулися десятки листів "працюючих колективів" з вимогою пролетарів суворо покарати "терористів". Великі судові політичні процеси не були новинкою в Чехословаччині зразка 1950-х років. Все йшло по відточених рейсах пропагандистської машини тоталітарної системи. Однак комуністичне "правосуддя" у випадку вбивств в Бабицях набуло нечуваних розмірів і темпів.

Суд над головними постатями розпочався вже 12 липня – рівно через 10 днів після вбивств у школі. Однак рішення приймалось не на суді. За два дні до початку суду в Празі відбулось зібрання керівництва ЦК КПЧ, за участі чотирьох головних осіб партії – Клемента Ґоттвалда, Антоніна Запотоцького, Рудольфа Сланського та Вілема Широкого.

На стіл перед керівництвом держави поклали вісім пропозицій смертних вироків. Саме в найвищих кабінетах був визначений сценарій подальших "судів".

Керівництво КПЧ вирішило, що семеро мають бути страчені після першого суду, а невинного отця Яна Булу повішають пізніше, після окремих судів, які зроблять особливий акцент на "залученні церкви до терористичної діяльності".

Суди тривали лише декілька тижнів. Жорстока іронія полягає в тому, що вже коли свій смертний вирок отримай й Ян Була, його мама особисто прийшла на Празький Град просити про помилування сина. Інші родини також зверталися з проханням про помилування засуджених. Однак право помилувати "терористів" мав лише президент країни Клемент Ґоттвалт – той, хто власноруч приймав рішення про страту усіх причетних ще до того, як почалися суди.

Перші смертні вироки були виконані вже 3 серпня 1951 року, після "розгляду суду", апеляції та відмови в помилуванні. На усі ці процеси комуністичному судочинству вистарчило рівно місяць часу.

У в'язниці міста Їглави стратили через повішання Антоніна Мітиску, який був присутній в школі; священника Вацлава Дрболу, який лише спілкувався з групою Ладіслава Малого; Антоніна Пліхту-старшого, який брав участь у діяльності групи, однак не був присутній в школі під час вбивств і довідався про них лише тоді, коли справа вже була зроблена; Драгослава Нємца, котрий допомагав Малому, однак був заарештований задовго до вбивств у школі; а також Франтішека Копулетого, Антоніна Шкрдлу та отця Франтішека Паржіла, котрі в різний час допомагали чи переховували групу.

Окремо на свою смерть очікував отець Ян Була. Його стратили також через повішання 20 травня 1952 року після наступних судових процесів.

Останнім страченим у справі вбивств в Бабицях був Станіслав Пліхта. Довший час юнак лікувався в лікарні, адже після поранення, яке він отримав в перестрілці під час затримання, в нього були паралізовані ноги. Незважаючи на таку інвалідність, 22-річного юнака також стратили через повішання. До шибениці Станіслава Пліхту кати віднесли на руках.

Загалом у зв'язку із вбивствами в Бабицях було засуджено 107 людей, які певним чином брали участь в діяльності групи Ладіслава Малого, або ж держбезпека вирішила приєднати їх до цієї справи. Одинадцятеро людей були страчені. Десятки інших засудили до довічного ув'язнення або до ув'язнення на термін від 10 до 24 років.

Дружина

За тиждень до вбивств в Бабицях Людмила Пліхтова, дружина Антоніна Пліхти, сховалася в землянці. Чоловік пішов зі сховку 27 червня і обіцяв незабаром повернутися. Однак минали дні, а чоловіка все не було.

Людмила іноді виходила з лісу, однак неодмінно поверталася до свого сховку, адже чоловік пообіцяв повернутись. 2 липня пролунали постріли в школі, наступного дня Антоніна Пліхту арештували. Один з синів Людмили загинув підчас стрілянини в полі, другий був паралізованим через поранення.

Всього цього Людмила Пліхтова не знала, повторюючи про себе, що "чоловік повернеться". Іноді жінка натрапляла на людей, однак ніхто з сусідів не насмілився розповісти Людмилі про події в Бабицях.

Дружина знаходилась немов в зачарованому колі між землянкою та спорадичними прогулянками. Людмила Пліхтова хворіла, в неї була гарячка. Однак вона не покидала свого чатування біля місця домовленої зустрічі з чоловіком.

Психічно і фізично вичерпану Людмилу Пліхтову держбезпека знайшла і затримала лише 14 серпня 1951 року – на одинадцятий день після страти її чоловіка, про що вона тоді ще навіть не здогадувалась.

***

Справа вбивств в Бабицях, як і кожна складна трагічна історія, протягом років обросла численними конспірологічними теоріями. Ключове питання стосується постаті Ладіслава Малого, який, фактично запустив увесь механізм подій навколо стрілянини в школі і втягнув у нелегальну з точки зору комуністичного режиму діяльність десятки людей. Котрі згодом заплатили своїм життям та свободою за його діяльність.

У самих Бабицях та навколишніх селах в 1950-ті роки місцеві були однозначно впевнені, що Ладіслав Малий – провокатор підісланий держбезпекою. Підстав для цього було достатньо – провокатори були стандартним інструментом держбезпеки.

Цій теорії підіграє також незграбна робота держбезпеки протягом весни 1951 року, адже попри численні арешти "навколо" Малого, його самого не вдавалося зловити, що справді може виглядати досить дивно з огляду на велетенський ресурс комуністичної агентури.

З іншого боку, діяльність самого Ладіслава Малого виглядає вкрай дивно як для "агента під прикриттям". Постійні пиятики, спонтанні рішення, необдумані та непідготовлені напади – усе це важко вкласти у образ вишколеного агента, який за логікою мав би намагатись викликати довіру місцевих селян.

Різні теорії виникли й після смерті "капітана". Держбезпека опублікувала посмертне фото Малого, однак не всі очевидці впізнавали в ньому ватажка підпільної групи. Згодом з'явилися й свідчення різних людей, котрі запевняли, що через декілька років зустрічали Малого в іншому місті.

Однак жодних фактичних доказів не було знайдено. Так само як і жодного підтвердження про співпрацю Ладіслава Малого з держбезпекою не було виявлено після розсекречення усіх архівів після Оксамитової революції 1989 року.

Більшість академічних дослідників справи "Бабицьких вбивств" схиляється до думки, що Ладіслав Малий був авантюристом-психопатом, який прагнув слави бійця підпілля.

Комуністичний режим ж використав його гротескну і водночас трагічну діяльність як привід для масових репресій в регіоні, який був відверто вороже налаштований проти комуністичної влади.