«Слов’яни»: між Фредегаром і Толкієном

Творців і глядачів серіалу можна привітати з дебютом. Причому дебютом, сказати б, знаковим. І то щонайменше з трьох причин.

Чи не вперше в Європі давньослов'янська тема представлена так масштабно — аж на 12 серій. Вікінги, готи, кельти, англосакси – усі ці персонажі "темних віків", чи то пак раннього Середньовіччя вже давно отримали своє "друге життя" в європейському ігровому кінематографі. Тепер настала черга слов'ян. І мабуть це добре.

Наскільки тут можна говорити про історичну достовірність — це вже інше питання, і про це нижче.

Не можна сказати, що слов'янська тема взагалі нікого не цікавила раніше. Досить згадати польський фільм "Гніздо" (1974), або "Коли сонце було богом" - стрічку Єжи Хоффмана за мотивами роману Юзефа Ігнація Крашевського "Давня казка" (2003). Обидва фільми торкалися часів становлення Польської держави в ІХ-Х століттях.

Можна ще пригадати радянський фільм "Русь изначальная" (1986) – екранізацію однойменного роману Валентина Іванова, колись дуже дефіцитного на радянському книжковому ринку.

Причина друга. Словаки і українці показали, що слов'янську тему можна (і треба) розкривати без участі і впливу Росії. Свого часу ця країна стала батьківщиною "слов'янського фентазі" в літературі і кіно. Ймовірно, його творцями керувало суто ідеологічне прагнення створити якусь альтернативу західноєвропейській продукції подібного штибу.

Тут насамперед пригадується роман і однойменний фільм "Вовкодав". Однак мода ця виявилася скороминучою. Вона в підсумку не витримала конкуренції з тією ж "Грою престолів" та іншими серіалами з германо-кельтським антуражем.

Образно кажучи, кам'яна сокира, хай навіть на інтегральних схемах, залишається все одно кам'яною сокирою.

Ну, і нарешті, третє. Можна позаздрити словакам, які, хай навіть через "історію з елементами фентазі" (або радше навпаки) спромоглися на кінематографічне осмислення раннього періоду історії своєї державності. Українці в цьому сенсі поки що пасуть задніх.

Місія Само

Центральним сюжетом фільму стало утворення першої слов'янської держави — Держави Само. Історики більш-менш сходяться на тому, що її територія охоплювала різною мірою землі кількох сучасних центральноєвропейських країн. У тому числі - західну половину Словаччини. До слова, чехи так само вважають державу Само "своєю".  

Відомості про цю державу, яка виникла внаслідок антиаварського повстання, становлять лише три порівняно невеличкі фрагменти "Історії франків" Фредегара. Саме вони стали стрижнем сценарію серіалу.

Отже, один з його головних персонажів — франкський купець Само (варіант: Самон — ім'я, до речі, цілком християнське). До купи – работорговець і контрабандист зброї. Такий собі "зелений берет" і Алекс Мейсон ("Call of Duty") в одній особі — тільки з поправкою на VII століття.

Обставини появи Само серед слов'ян Фредегар не розкриває. Тому сценаристам треба було придумати захоплюючу, але водночас переконливу версію. І, звичайно, домислити що було далі.

Версія ця зводиться до наступного. Після втрати родини, яку в нього на очах вбили авари, Само перетворився на одинокого месника. Будучи пораненим під час одного з нальотів на кривдників, він переховується в лісі.

Падіння з дерева, на якому він відпочивав, втікаючи від погоні, призвело до того, що Само втрачає пам'ять. Важко поранений і в стані майже повного безпам'ятства франк потрапляє до слов'янського поселення Великий Стіл.

Протягом кількох серій він намагається пригадати, хто ж він такий.

У медицині такі випадки відомі як "ретроградна амнезія". Трюки з нею - улюблений прийом латиноамериканських серіалів.

В процесі згадування себе і далі до останньої серії Само виконує покладену на нього сценаристами і режисерами місію. У певному сенсі — цивілізаційну.

Для початку - вижити серед диких, як на нього, християнина, звичаїв аборигенів. Далі - перетворити місцеву молодь із "гопників" у воїнів. Навчити населення Великого Столу азам патріотизму ("Це ж ваша земля!").

Потім організувати з "підручного людського матеріалу" ополчення для відсічі загарбникам-аварам. Зрештою, об'єднати навколо себе сусідні слов'янські роди. І, як вишенька на тортику – взяти за дружину травницю-чаклунку Драгу, котра свого часу його лікувала, коли знайшла пораненого в лісі.

Дещо про кіноцитати…

З самого початку серіал був заявлений як "історичний з елементами фентазі". Тобто, глядача готували в анонсах і трейлерах до містики, чар і подорожей у потойбіччя.

З іншого боку, творці фільму… як би це м'якше сказати… виявилися гідними учнями Пітера Джексона. Принаймні його кінотрилогія "Володар перстнів" повз них точно не пройшла.

Принаймні наслання Драгою туману на аварів надто вже нагадує сцену, коли злий чарівник Саруман намагався закляттями і пасами поховати Фродо Беггінса і компанію під сніговими завалами.

А сцена, де "добрий" жрець Сокіл (ну чистий Гендальф – тільки без ковпака з широкими крисами) заступає дорогу "злому" жрецю Чараду, видається майже буквально списаною з тієї, де Гендальф стає на шляху монстра Балрога.

Причому фраза "Ти не пройдеш!" з першої серії "Володаря перстнів", навмисне чи ні, перекочувала до сьомої серії "Слов'ян".

Спадає теж на думку сцена з серіалу "Вікінги" сцена, де один з персонажів горює над черепом своєї коханої. В "Слов'янах" замість того персонажу – Радуз, а череп, який Само видав за останки його дружини-втікачки, належав убитому ним авару.

Хто чим незадовлений

Як і очікувалося, серіал із найбільшою цікавістю і критичністю передивлялися навколореконструкторська, а також нечисленна, але досить гучна нео-псевдо-квазі-"язичницька" спільноти.

Ці дві групи не сприймають одні інших апріорі. І їхня критичність щодо фільму зумовлена різними причинами.

Перші вбачають у фільмі спробу за завісою фентазі уникнути питання історичності. Особливо гарячі дискусії спостерігаються навколо питання озброєння і засобів захисту.

Зауважимо, що навіть серед популярних костюмованих серіалів на Заході зустрічаються анахронізми а то й просто вільне трактування матеріальної культури раннього середньовіччя.

Досить згадати тих же "Вікінгів", "Останнє королівство" або "Короля Артура" з Клайвом Оуеном і Кейрою Найтлі.

"Слов'янофіли" ж (умовно назвемо їх так) побачили в серіалі спробу очорнити викоханий ними на підставі поганих книжок образ предків.

Замість охайних білих хат — напівземлянки. Ні тобі вишиванок, ні тобі рушників, ні наміток. Жодних натяків на Трипільську культуру – то взагалі крамола!

"Всі брудні, бородаті й жахливі. Нічого світлого... Натомість, бруд, кров, агресія - тому це свідома брехня" (цитата з відгуку, написаного власником Facebook-профілю "Велимир Піхота").

Як не дивно, але це якраз є одна з найбільш сильних сторін серіалу з погляду "матчасті". Творці фільму виявилися занадто добросовісними, аби його персонажі не з'являлися в кадрі так, ніби тільки-но з-під гарячого душу із шампунем Head&Shoulders.

Звичайно, ані вишиванок, ані вишитих рушників у наших предків у VII столітті не було. Вишиванка (хоча й досить груба за виконанням) у Богдана, вождя поселення Великий Стіл, на власному весіллі - явний анахронізм.

Усе це з'являється не раніше XVIII ст., і то спочатку як імітація тканих візерунків.

Крім того, для "слов'янофілів" сама думка, що у витоків слов'янської державності може стояти чужоземець, геть неприйнятна. Що ж, словаки з цього питання, як бачимо, не комплексують.

Тут варто для порівняння згадати, який важкий шлях до визнання пройшла "норманська теорія" походження Русі. Нині вона вже фактично не оскаржується. Хоча дехто у нас і зараз не сприймає "норманізму".

Що вдалося

Хай там як, але треба віддати належне творчій майстерні "Кузня фантазій", яка виготовляла бойовий реквізит. Реконструкція обладунків і зброї аварів, відомих своєю важкою кіннотою в часи раннього середньовіччя, виявилася дуже вдалою.

Звичайно, в цьому випадку поталанило з археологією. Матеріальна культура аварів, виявлена в Центральній і Західній Європі, досить багата – знайдено кілька десятків тисяч поховань.

Приміром, реконструкція обладунку аварського кагана, використана у фільмі, була виконана "Кузнею…" за мотивами поховання з кургану біля міста Нідерштотцінген на південному заході Німеччині. Поховання це після довгих суперечок було визнане аварським.

Зрозуміло, що у фільмі про давніх слов'ян навряд чи вдалося би обійтися без відтворення релігійних обрядів. І треба віддати належне словацько-українській творчій команді за те, що вони не стали занадто фантазувати на цю тему.

Історичні джерела, причому досить пізні, про релігію давніх слов'ян повідомляють досить скупо і по-християнськи упереджено. А щодо обрядності, то й узагалі зберігають повне мовчання.

Приміром, чи справді слов'янських хлопців "ініціювали" в чоловіків, голячи їм волосся на голові? Чи це робилося в якийсь інший спосіб? Якщо, звичайно, у давніх слов'ян взагалі існувало щось подібне до цього обряду.

Можливості для домислів при майже повній відсутності письмових згадок відкриваються фактично необмежені. І зрозуміло, що сценаристам, так чи інакше, треба було чимось заповнити цю порожнечу.

Однак вони це зробили, не звертаючись до послуг псевдоісториків і новоспечених "жерців". У підсумку все вийшло, як на наш погляд, у межах пристойності.

До безсумнівних акторських удач належить і образ Ясни – сварливої і злої мачухи. Можна сперечатися, чи носили давньослов'янські заміжні жінки очіпки, чи що у них там було замість них.

Але Ясна у виконанні народної артистки України Тетяни Міхіної вийшла настільки колоритною, настільки українською, що несамохіть відчуваєш: наша людина, можна пишатися.

А щодо крові, бруду і агресії, то це типова риса варварських племен. І слов'яни так само були ними, як і інші. Це ажніяк не "свідома брехня" - це свідчення історичної "нормальності" наших далеких предків.

З усією їхньою дикістю, невмитістю, тваринними інстинктами, забобонністю, страхами, людськими жертвоприношеннями, ордаліями, оргіями, стадним почуттям і прагненням вижити – часом за будь-яку ціну.

І разом з тим, творці фільму показали їх здатними до простих, але таких невід'ємних почуттів – співчуття, любові, солідарності, пристрасті, надії на краще.

Нерідко кажуть, що, знімаючи історичні фільми, ми знімаємо їх радше про самих себе, нинішніх. Хай навіть і несамохіть. Відтак мабуть не випадково в мові персонажів "Слов'ян" проскакують більш сучасні слова, як-то "план", "проблема".

Можна при бажанні простежити тут недогляд консультантів, а можна й певну "спадкоємність поколінь".

А що кажуть історики?

Тим же, хто прагне максимальної наукової точності, варто порекомендувати працю "Перунові діти. Військова справа слов'ян на початку середньовіччя". Її автор - відомий український археолог-славіст Євген Синиця. Праця написана ним на підставі давніх хронік і археологічних знахідок. Вона охоплює часовий проміжок від VI до початку ІХ ст.

Зі згаданої праці випливає, що основними видами зброї у них були списи й бойові сокири. Були також луки і стріли, котрі перед застосуванням обробляли отрутою.

Додамо від себе – ймовірно, аконітом. Так що Зула – дівчина-аварка, якій один з головних персонажів серіалу влучив в останній серії стрілою в спину, мала вкрай небагато шансів вижити.

З захисного спорядження вони мали щити як прямокутної, так і круглої форми, котрі, однак, не вважалися обов'язковими.

Захисні обладунки, хоч і не були поширеними, але все ж застосовувалися. Однак як вони виглядали, можна скласти лише гіпотетичне уявлення. Мабуть точно не як "бронежилети" у гвардії Радуза.

Відомі натомість фрагменти кольчужного полотна, знайдені на слов'янських археологічних пам'ятках. Євген Синиця припускає, що ці фрагменти могли нащиватися на полотняну або шкіряну основу для прикриття найбільш вразливих ділянок тіла.

Проте це, повторимо, лише припущення. До того ж, ці пам'ятки датуються археологами не раніше середини VII століття. Тобто вони пізніші щонайменше років на тридцять-сорок від подій, як лягли в основу серіалу.

Щодо мечів, то принаймні до другої половини VIII – початку ІХ століття слов'яни їх практично не знали. Принаймні не мали в системному вжитку. Ну хіба що в якості трофеїв, та й то не часто.

А втім, нагадаємо, Само, був за походженням франк. Тому наявність у нього меча, та ще й меровінгського типу, виглядає цілком логічною.

Що ж до реконструкції вбрання давніх слов'ян – це річ надзвичайно проблематична. Передусім через майже повну відсутність в археології тогочасних органічних решток, зокрема одягу і взуття. Принаймні до Х-ХІ століття.

Але все ж варто подякувати костюмерам – в цілому їм вдалося уникнути непотрібної і невиправданої розцяцькованості мешканців двох слов'янських поселень, де розгортаються основні події фільму. Натомість обмежилися символічним декором, котрий міг бути, але й міг і не бути.

А де це — Фурнау?

Зрозуміло, що після перегляду серіалу у декого із глядачів виникли запитання: а де власне ці поселення – Великий Стіл і Фурнау? І, до речі, назва другого – якась не слов'янська.

Нічого дивного – за даними філології, сам звук "ф" є фонетичним запозиченням у слов'янських мовах. За різними версіями, чи то з германських мов, чи то з латини.

Цікаво, що прискіпливі глядачі вже встигли ідентифікувати Великий Стіл як Хохштуль (Hochstuhl). Хоча це навіть не містечко, а гора альпійського масиву австрійської федеральної землі Каринтія поблизу кордону зі Словенією (навіть не Словаччиною).

А Фурнау хтось ідентифікував як Турнов (німецькою Turnau) на півночі Чехії.

Замість післямови

Творча група серіалу планує знімати другий сезон. Якщо вірити Фредегару, то в ньому центральним конфліктом має бути "слов'яни проти франків".

Причому "наші" мають перемогти…