Понівечені долі: репресії проти рятівників євреїв у СРСР
Одні з найбільш шанованих та визнаних у світі українців – Праведники народів Світу. На жаль, щодо деяких з них радянська влада проводила політику репресій. Про трагічні долі Праведників у СРСР.
Один із найбільш відомих Праведників народів Світу – Рауль Валленберг. Мабуть, його історія є показовим прикладом ставлення радянської влади до людей, які рятували євреїв. Він був шведським дипломатом, працював у Будапешті та надавав візи тисячам угорських євреїв, рятуючи тисячі життів.
Отримав "вдячність" від радянської влади: після звільнення Будапешта від німців, у січні 1945 року, НКВД арештовує Валленберга та вивозить його до СРСР, де героя тримають як в'язня.
Швеція багато разів робила запити та просила повернути Валленберга, проте радянська сторона відповідала, що не знає, де він. За однією версією його вбили на Луб'янці, за іншою – він загинув у одному з концтаборів.
У 1991 році російська прокуратура реабілітувала Валленберга, проте родина дипломата намагалася судитися з ФСБ та вимагали передати документи про долю Праведника. Він врятував десятки тисяч єврейських життів.
Більше пощастило Дімітару Пешеву, Праведнику народів Світу з Болгарії, який за допомогою групи однодумців врятував майже 50 тисяч євреїв своєї країни.
Депутат та аристократ, коли він дізнався про наміри німців депортувати євреїв до таборів смерті на півночі, то почав збирати підписи проти цього. Він дійшов до Патріарха та Царя Бориса III, який під впливом суспільної думки заборонив депортувати євреїв.
Майже одразу після приходу до Болгарії радянських військ, у 1944 році, Пешева арештували як аристократа та засудили до 15 років ув'язнення. Достроково звільнений з радянської в'язниці через інфаркт, він не мав ані гарної роботи, ані нормального житла через політику тиску радянської влади. Помер у бідності у 1973 році.
Складно порівнювати подвиги Праведників народів Світу з України та Центральної і Західної Європи. На Заході за порятунок життя єврея могли заарештувати та відправити до концтабору, в Україні – на місці без суда розстрілювали усю родину.
Тому репресії проти Праведників з України є більш жахливими, бо ці люди ризикували своїм життям та життям рідних заради своїх єврейських друзів, родичів, сусідів, просто випадкових знайомих.
В Україні можна знайти десятки складних та понівечених доль Праведників. Із близько 80 історій Праведників народів Світу, які дослідив проєкт Слово Праведника, ми виявили наступне: майже 10% переслідувань з боку радянської влади з різних причин.
На відкуп місцевої влади
Треба визнати, що попри 5 графу, справу лікарів, Біробіджан, репресії проти равинів тощо, офіційної політики, спрямованої проти тих, хто рятував євреїв, на перший погляд, у СРСР не було. Як не було визнання історії Голокосту, як складової історії Другої світової війни, та визнання людей, які могли би бути героями через протистояння Голокосту.
У 1941-43 роки усі Праведники перебували на територіях, окупованих німцями. А у радянській країні був окремий статус людей "третього сорту" для тих, хто був на окупованих територіях.
"Тих, хто пережив період нацистської влади на окупованих теренах, вважали неблагодійними чи зрадниками радянської Батьківщини, після війни радянський спецслужби перевіряли таких людей, були ті, кого засудили і відправили до таборів.
До кінця 1980-х років в анкетах для прийому на роботу існувала графа з питанням: чи були Ви чи Ваші родичі на окупованій території", - каже Анатолій Подольський, історик та очільник Українського центру вивчення історії Голокосту.
Важливо розуміти, що непогрішність Праведників народів світу перед усім світом підтверджена державою Ізраїль та Меморіальним комплексом Голокосту Яд Вашем. Це є однією з умов присвоєння звання Праведника народів Світу. Людина, яка визнана злочинцем через реальну підтримку нацистів, навіть якщо вона когось врятувала, не може бути визнана Праведником народів Світу.
Проте у Радянському Союзі вважали інакше. Рішення щодо долі того чи іншого Праведника віддавалося на розсуд місцевого КҐБ. І якщо у деяких районах рятівникам дозволяли переписуватися із врятованими у Канаді, США чи Ізраїлі та отримувати посилки з-за кордону, навіть з 1960-х, то в інших місцях Праведників репресували, а під час допитів співробітники НКВД закидали їм факти рятування євреїв.
Також важливо зауважити, що більшість Праведників отримали визнання лише після 1991 року. 1991 року в Яд Вашем було відомо про майже 200 імен українців, визнаних Праведниками. На 1 січня 2020 року їх було відомо вже 2659, хоча могло би бути набагато більше.
Ми знаємо так мало про Праведників, тому що у Радянському союзі не було політики вшанування таких героїв, не було дипломатичних стосунків з державою Ізраїль, а збір інформації про порятунок євреїв взагалі не проводився та ускладнювався тиском з боку КҐБ.
Наведу кілька історій людей, які визнані Праведниками народів Світу і які постраждали від репресій.
Галина та Валентина Ченцові, Хмельниччина. Галина була перекладачем та допомагала підпіллю. Валентина опублікувала декілька текстів в окупаційній газеті "Нове Життя". Сестри Ченцові – Праведниці народів Світу.
У 1944 році Валентина була заарештована НКВД, її обвинуватили у допомозі окупантам. У тюрмі НКВД Валентина здійснила спробу самогубства, але вижила. Її засудили на 10 років у ГУЛАГу, звільнили лише в 1954 році.
Справа Валентини Ченцової зберігається в архіві КҐБ, причому у справі згадується і сам акт рятування сестрами єврейських дівчат. "Радянські слідчі не приділяли цій інформації уваги, бо для них було важливо довести факти зрадницької діяльності Валентини Ченцової", - розповідає дослідник Андрій Усач.
Валентину Ченцову реабілітували вже у роки Перебудови, а саме – у 1985 році.
Олексій Глаголєв, Київ. Священник з легендарної родини духовника Михайла Булгакова Олександра Глаголєва. Олександр Глаголєв зупиняв погроми у Києві до революції, захищав євреїв під час Справи Бейліса. НКВД стратили його під час "Великого терору".
У родині його дітей – 9 Праведників народів Світу.
Один з його синів, Олексій, разом з дружиною та рідними врятував численні єврейські родини. Його дружина Тетяна Глаголєва навіть ходила вагітна до СД, аби дати свідчення, що Людмила Гермайзе – не єврейка, а німка. Це врятувало життя Гермайзе.
Олексій Глаголєв, православний священник, маючи церковну печатку, видавав євреям документи про хрещення та російські та українські імена, що врятувало багато життів. Проте у післявоєнний період Олексію Глаголєву не давали ані роботи, ані нормальних умов до життя – як священник, він перебував під постійним тиском.
Після війни його переслідували як священника, сина ворога народу (його батька, легендарного Олександра Глаголева, захисника київських євреїв розстріляли НКВД наприкінці 1930-х).
Також у нього був статус ворога, бо він відспівував вбитих німцями українських селян. Відмовився служити молебень у день народження Гітлера. На Олексія Глаголєва була відкрита справа, КҐБ на нього "повісили" борги – за те що він продавав свічки і обклали нереальним податком.
На території церкви, де він служив, зробили склад радіоапаратури. Усе життя йому не давали просуватися по службі — ніколи не ставили його першим священником, бо підпорядковане Москві та КҐБ церковне начальство мало по ньому такий наказ.
Євгена Казимировича, батька Олени Малової-Завадської, праведниці з Могилів-Подільського, було по-звірськи закатовано у роки "Великого терору" через те, що він був поляком.
Родина Ільницьких з Франківщини переховувала у себе 14 євреїв, врятувавши їх усіх. Після війни Ільницьких як українців депортували до Караганди майже на 20 років. Чудом їм вдалося повернутися до Франківщини.
Кирило Кіндрат – Праведник з Франківщини, врятував від загибелі Ісаака Шлезінгера. У радянські роки Кіндрата переслідувала влада. "Важко сказати, що стало причиною. Тоді була українофобія" - каже син Праведника Вадим Кіндрат.
У 1973 році, під час перебування Кирила Кіндрата в інституті у місті Рівне оголосили (надрукували в газеті) і завершили конкурс на заміщення посади, яку той тоді обіймав: професора, завідуючого кафедрою педагогіки та психології Рівненського педагогічного інституту.
Відповідно, Кирило не зміг взяти участь у цьому конкурсі. В одній із центральних газет — "Комсомольская правда" — була надрукована розгромна стаття проти Праведника.
Наприкінці того ж 1973 року він влаштувався методистом-консультантом в Обласному товаристві охорони пам'яток історії та культури. Звідти у 1975 році перейшов у Глухівський державний педагогічний інститут на посаду доцента кафедри педагогіки та психології. Жодного суду, жодного розслідування, жодних офіційних наказів не було.
Наприкінці 1978 року почав працювати доцентом Рівненського культурно-просвітницького факультету Київського державного інституту культури (трохи згодом факультет реорганізовано у Рівненський державний інститут культури).
Спочатку на півставки доцента, з кінця 1975 року — на повну ставку. З Глухівського педінституту звільнився на початку лютого 1979 року. Але вже у травні 1980 року звільнений з Рівненського педінституту "у зв'язку з обранням за конкурсом". Йому виповнилося 60 років, тож він пішов на пенсію.
Протягом усіх років Кирило Кіндрат продовжував надсилати листи у різні установи, вимагаючи поновлення на роботі, відкритого розслідування, суду, тощо. Через деякий час його, вже пенсіонера, позбавили усіх наукових звань. Обох синів і дружину молодшого сина після випуску направляли працювати "в глубинку".
Катерина Липинська врятувала на Волині родину Оренштейнів та Матильду Тополь. Після війни врятовані поїхали до США та почали допомагати Липинській продуктами – присилати цукор, чай, каву, цигарки, тощо.
Через ці посилки місцеві гебісти обрали родину Катерини як мішень для самоствердження та розпочали цілу кампанію лінчування у місцевих газетах та на партійних з'їздах. Через цю кампанію Липинська захворіла.
Видання Слово правди, 1980 рік. "Лінчують" Катерину Липинську, Праведницю народів Світу, через те, що врятовані неї євреї бажали віддячити на надсилали їй з США посилки з їжею
Сучасна політика України щодо Праведників
Це не всі історії понівечених доль Праведників, проте вони красномовно ілюструють статус Праведників у СРСР. Однак більшість історій – це досвід ігнорування цих святих людей. Багато років на рівні офіційної української влади тривала така саме політика ігнорування.
14 травня 2021 року вперше Україна відзначила День українців, які рятували євреїв у роки Голокосту. З цього приводу у своєму інтерв'ю донька Праведниці народів Світу Софії Ярової, Ганна Ярова сказала:
"На рівні держави схаменулися вшановувати Праведників, коли майже нікого не лишилося".
Попри численні заяви високопосадовців, ставлення до Праведників народів Світу в Україні лишається позитивно декларативним. Наприклад, у 2020 році в Адміністрації Президента проходила виставка "Історія крізь обличчя", на якій показували талановиті портрети Праведників роботи фотографа Дениса Копилова.
До президента України звернулася Софія Ярова, яка врятувала 7 євреїв від загибелі у Бабиному Ярі. Вона попросила голову держави допомогти родинам Праведників, пенсія яких складає менше ніж 2 тисячі гривень.
Треба зауважити, що поки Праведник народів Світу живий, він отримає підтримку та гуманітарну допомогу від єврейських організацій. Проте часто після смерті Праведника родина вже не має ніякої підтримки.
До того ж, у нас є родини Праведників народів Світу, такі як Шулежко, Кобець, тощо, у яких Праведники померли до 1991 року або до визнання їх високих вчинків героїчними поступками, тож їхні родини взагалі не отримували ніякої допомоги.
Такими родинами опікуються фонди "Для тебе" та "Слово Праведника", проте це приватні ініціативи. Про такі родини просила у президента Софія Ярова.
Мабуть, це була одна з останніх зустрічей цієї героїчної жінки з президентом. 1,5 року знадобилося Адміністрації Президента, щоб підписати указ про щомісячні стипендії для Праведників.
Їх розмір складе три прожиткові мінімуми для осіб, які втратили працездатність. З 1 липня такий мінімум, за законом про Держбюджет, – 1854 гривні, тобто 2021 року держава буде виплачувати тим Праведникам, які залишилися, майже 6 тисяч гривень. Проте поки немає відповідного рішення Кабміну, доля цих стипендій залишається під питанням.
Що можна було б зробити, щоб виправити історію радянського періоду? Допомагати живим, родинам – дітям та онукам Праведників, більше на рівні приватних ініціатив. Бо саме ці люди є найкращими серед нас.
