Кількість жертв Голодомору: підрахунки Степана Соснового
Серед розмаїття досліджень, присвячених подіям колективізації та Голодомору в Україні, особливе місце посідає наукова концепція агронома-економіста Степана Миколайовича Соснового, оприлюднена ним у 1942 – 1943 роках на шпальтах газети «Нова Україна», що в ті роки друкувалась в окупованому німцями Харкові
З середини вересня 1942 по кінець січня 1943 року у харківській окупаційній газеті "Нова Україна" було надруковано низку статей Степана Соснового. У них автор піддав жорсткій критиці сталінську "аграрну революцію" та її жахливі наслідки, що обернулись для українського селянства тотальним штучним голодом внаслідок якого загинуло 4,8 млн. осіб.
Степан Сосновий – український вчений, агроном-економіст, впродовж 1920-х – поч. 1930-х рр. працював у низці керівних та наукових установ столиці УСРР. На початку 1930-х потрапив під "чистку кадрів". Критика його новаторської позиції з боку колег Харківського землевпорядного інституту, звинувачення у "антирадянських ухилах", змусила вченого відмовитись від науково-педагогічної діяльності.
Протягом 1930-х – початку 1940-х років, Сосновий працював агрономом у провінційних сільгоспустановах Харківщини, які спеціалізувались на вирощуванні каучуконосних рослин. Перебуваючи у сільській місцевості, був безпосереднім очевидцем подій колективізації та Голодомору 1932 – 1933 рр. Побачене та почуте зміцнило його антирадянські позиції.
Степан Сосновий – студент Харківського інституту сільського господарства та лісоводства. Світлина зі студентського квитка, виданого 20 серпня 1922 р.
Відмовившись від евакуації, з кінця 1941 по середину 1943 р. разом з сім'єю мешкав в окупованому німцями Харкові, де очолював Економіко-статичний відділ Обласної земельної управи (ХОЗУ). Попри особисту непублічність, був дотичним до діяльності громадської організації "Просвіта", співпрацюючи з якою виступив в ролі одного з організаторів антирадянської виставки "Україна у ярмі большевізму".
Після захоплення Харкова Червоною Армією разом з дружиною – Надією Володимирівною Дербек і двома синами: Олександром і Володимиром переїхав до Трансністрії. Після завершення Другої світової війни, Соснові залишилися жити в Україні.
Наприкінці лютого 1950 р. на території Ізмаїльської області УРСР, співробітниками УМДБ Степана Соснового було заарештовано. Після нетривалого розслідування, 27 травня 1950 р., обласним судом Ізмаїльської області на підставі ст. 54-3, 54-10 ч. П та 54-11 КК УРСР з санкції ст. 54-2 КК УРСР, звинуваченого у антирадянській діяльності, його було засуджено до 25 років виправно-трудових таборів, з пониженням у правах строком на 5 років та повною конфіскацією майна.
Степану Миколайовичу інкримінували: колабораціонізм, членство у націоналістичній організації "Просвіта", надання матеріалів при організації виставки "Україна у совєцькому ярмі", та написання 5 статей антирадянського змісту у окупаційній газеті "Нова Україна".
Степан Сосновий, викладач Харківського сільськогосподарського інституту ім. Х. Г. Раковського, травень 1929 року
Покарання Степан Миколайович відбував у виправному таборі п/с 06256/12, розташованого неподалік залізничної станції Шексна, Вологодської області. У часи хрущовської "відлиги", урядова комісія переглянула вирок карної справи Степана Соснового.
В результаті йому було скорочено термін ув'язнення до 6 років і 28 серпня 1956 року він вийшов на свободу. Разом з другою дружиною – Поремською Єфросинією Кирилівною, останні роки життя жив у Києві, де і помер. В Україні його й досі не реабілітовано.
З тієї серії статей Степана Соснового у "Новій Україні" друга і третя були присвячені Голодомору 1932 – 1933 року. Одна з них під назвою "Організація голоду, як засобу тероризувати селянство та примусити його працювати в колхозах" складалася з двох частин надрукованих 20 та 27 вересня 1942 року у щоденному номері "Нової України".
З невеликими змінами її дублюючу і більш науково структуровану копію під назвою "Правда про голод на Україні в 1932 – 1933 роках", але без зазначення тематичної рубрики, було надруковано у щотижневому номері "Нової України" 8 листопада 1942 року. Ці публікації майже аутентичні.
Різниця більш пізньої публікації полягає в тому, що автор наводячи статистичні дані, робить посилання на офіційні радянські довідники та бюлетені, пояснюючи при цьому спосіб обрахунку жертв Голодомору. Окрім того, у другій частині статті присвяченої голоду від 27 вересня 1942 року, Степан Миколайович не включив арифметичного обґрунтування кількості жертв за 1932 і 1933 роки, анонсувавши лише остаточні цифри.
Сосновий Степан Миколайович керівник економіко-статистичного відділу Харківської обласної земельної управи
Серед інших антирадянських публікацій у газеті "Нова Україна", темі Голодомору 1932 – 1933 років Степан Сосновий також приділив особливу увагу, детально розкривши сутність злочинної політики більшовиків. Саме Сосновий першим з дослідників визначив причинно-наслідковий зв'язок між колективізацією і Голодомором, ввівши в науковий обіг надзвичайно важливі демографічні показники, які стосувались обрахування імовірних жертв сталінського "плебісциту смертю".
Степан Сосновий, ніби відчуваючи контраргументацію радянської сторони про природний неврожай, акцентує увагу на тому, що кліматичні умови 1921-го і 1932 років були подібні. В 1932 році в окремих районах УСРР, мала кількість опадів та посуха мали місце, але вони не носили катастрофічного характеру. Розмір посівних площ та отриманий у 1932 році врожай, незважаючи на нижчі показники, також не слід вважати причиною голоду.
При цьому головним мотиваційним чинником голоду 1932 – 1933 років Сосновий вбачав у прагненні більшовиків змусити селян працювати в колгоспах. У такий спосіб Степан Миколайович ніби натякає на тезу про так звану "колективізацію голодом", наголошуючи на його штучному характері.
Другу частину статті Сосновий назвав "Заходи більшовиків до організації голоду". Не зважаючи на достатню кількість врожаю зернових, у 1932 році селяни мали виконати три більшовицькі заповіді: 1. Виконати план хлібозаготівель. 2. Розрахуватись натуроплатою за послуги МТС. 3. Продати державі зерно за запропонованими нею заниженими цінами.
Вчений іронічно назвав це явище "добровільний продаж". Якщо додати до цього факт ліквідації селянами у 1930 – 1931 рр. хлібних запасів попередніх років, які спрямовувались на виконання плану хлібозаготівель, факт насильницького вилучення зерна – ми отримаємо основні передумови голоду.
Висловлюючи особисту ненависть, Сосновий називає Сталіна "ненажерливим кровопивцею", волю якого слухняно виконувала "большевицька орда" котра взялася реалізовувати вказівку кремлівського керівництва.
"Спочатку зібрали з колхозних комор те, що не було досі роздане колхозникам на трудодні, потім забрали фуражний фонд, далі насіннєвий матеріал, нарешті, ходили по хатах і забирали в селян останнє зерно, з одержаних ними на трудодні авансів", – наголошував голова економіко-статистичного відділу ХОЗУ. І це в умовах низького (у порівнянні з попередніми роками) врожаю 1932 року.
Надзвичайно високий план хлібозаготівель Сосновий вважав першопричиною голоду, який стосувався усього українського народу. Персоніфікуючи його ініціаторів, Сосновий, окрім Сталіна, називає "совєтську владу" та "большевицьку партію" – тобто усі керівні ланки СРСР та УСРР причетних до цих подій.
Змальовуючи картину голоду, називаючи його безпрецедентним випадком в світовій історії, Сосновий напише: "Жахливі часи! Незабутні картини. Українська земля переповнилася стогоном голодних, криком дітей, плачем матерів, на очах у яких помирали їх знесилені діти, муками конаючих. Люди божеволіли і в божевіллі їли один одного. Смерть посіяна диктатором Сталіном, носилася над Україною.
В усіх селах, на дорогах, на полях України, всюди з обличчям змученим голодом, лежали загиблі від голоду. Земля вкрилася трупами. Не встигали ховати померлих, і вони ставали здобиччю здичавілих собак".
Вкотре нагадавши читачеві про штучність голоду, Сосновий вказує на його першопричину. На його думку, такі дії Сталіна, якого харківський агроном охрестив "кровожерливим псом", Степан Миколайович висуває тезу, що побудова соціалізму УСРР здійснювалась шляхом помсти українським селянам за те, що вони не хотіли працювати у колгоспах – тобто опирались політиці колективізації.
Роблячи додатковий висновок, науковець наголошує, що "большевики вжили всіх заходів, щоб цей у гігантських розмірах запроваджений терористичний акт проти селянства був якнайефективніший".
На нашу думку, саме така позиція Соснового вказує на підсвідоме уособлення Голодомору в якості акту планомірного соціоциду – тероризованого голодом українського селянства. Принаймні на це вказують стратифікаційні характеристики, які присутні майже в усіх його статтях.
Стаття Степана Соснового "Правда про голод на Україні в 1932 – 1933 роках"
Більшовицьким злочином Сосновий визнає і факт приховування від світової громадськості факту голоду в Україні, а також свідомої відмови допомогти голодуючим, хоч у той час "елеватори були повні хліба".
Найбільшим сегментом вищезазначеної статті Степана Соснового є її четверта частина під назвою "Розміри нищення населення в 1932 та 1933 рр.". В цьому контексті Степан Сосновий виступив у ролі новатора. Адже до нього ніхто з науковців не конкретизував загальну кількість загиблих.
На відомості радянської статистики було покладатись марно. Бо на відміну від голоду 1921 – 1923 рр. "…большевики щоб приховати свій злочин, не тільки не друкували ніяких матеріалів, а навіть заборонили лікарям пояснювати причину смерті виснаженістю організму". Автор наголошує, що встановити справжню цифру загиблих від голоду неможливо.
Втім Сосновий все ж вдався до демографічного аналізу так званого природного і неприродного руху людності в Україні в цей період. У якості висхідного показника впродовж 1924 – 1927 рр. харківський економіст (на підставі даних взятих зі "Збірника статистично-економічних відомостей про сільське господарство України" за 1939 рік) приводить цифру 2,36% природного росту населення на 100 осіб.
Апелюючи до загальної кількості населення, яке станом на 17 грудня 1926 року (часу перепису населення УСРР) становило 29.042.900 чол., Сосновий подає ймовірну динаміку його збільшення. На його думку (якщо взяти до уваги відповідне щорічне відсоткове зростання) населення України станом на 1 січня 1932 року мало б становити 32.680.700 осіб, на 1 січня 1933 року – 33. 406. 100 осіб, а на 1 січня 1934 року – 34. 258. 000 осіб.
Однак, згідно результатів останнього передвоєнного перепису (без урахування приєднаних у вересні 1939 року західноукраїнських земель – Авт.) станом на 17 січня 1939 року кількість населення на Україні становила лише 30. 960 200 душ.
Це дало Сосновому підстави стверджувати, що "нестача населення на Україні в наслідок голоду 1932 – 1933 років становить 7. 465 000 людей". Адже "…коли б на Україні в 1932 – 33 рр. не був організований голод, то в 1939 році ми мали б не 30. 960 000, як виявилось внаслідок перепису людности, а 38. 426 000 душ населення, тобто майже на 7,5 млн. більше", – наголошує вчений.
При цьому автор статті зауважує, що ця цифра включає в себе не тільки померлих від голоду, а й тих хто не народився вже після трагічних подій 1932 – 1933 рр. Оперуючи даними "Довідника з основних статистично-економічних відомостей" за 1933 рік, Сосновий вказує, що "на 1 січня 1932 року на Україні було 32. 680 700 душ".
Проте, ці цифри різняться у порівнянні з даними зазначеними у довіднику "Народне господарство УРСР" за 1935 рік, де вказана цифра 31.901500 осіб. Наявну офіційну радянську статистичну диспропорцію в 1.504 600 чол. науковець вираховував наступним чином.
На його думку "1.504 600 душ (різниця між даними на 1.1 1932 р. та 1.1 1933 р. 779. 200 та нормальний приріст населення за 1932 рік – 725.400, всього 1. 504. 600 людей), і в першій половині 1933 року – 3. 317. 000. Ця остання цифра здобута таким шляхом: до кількості населення, що за другим джерелом була на 1.1 1933 року 30.960.200 ми додаємо 3/4 нормального приросту населення в 1933 році: 584.500. Виходить, що на 1.1.1934 року повинно було стати 32.486.000.
В той же час в дійсності населення на кінець 1933 року і початок 1934 було, як ми бачили 29.169 000. Різниця 32.480.000 – 29.169 000 = 3.317000 і є кількість померлих з голоду в 1933 р.", – зазначає Сосновий.
Наприкінці свого обрахування Степан Сосновий розкладає загальну цифру стверджуючи, що "з загальної кількості зумовленої голодом нестачі населення в 7,5 млн. людей 4,8 млн. загинуло з голоду (1,5 млн. у 1932 році і 3,3 млн. в 1933 році)". Недостача у 2,7 млн. – це зменшення в наслідок зниження приросту населення після голоду.
При цьому відносна похибка загальних демографічних втрат українського селянства від голоду, на думку Соснового коливається від 4,5 до 5 млн чоловік.
Виводячи загальні відсоткові показники (18,8% від загальної кількості населення УСРР), Сосновий підкреслює, що загибель 1/4 частини людності у такий короткий проміжок часу історія ще не знала.
У якості переконливого аргументу своєї останньої тези, Сосновий подає у завершальній частині статті під назвою "Порівняльна кількість загиблих з голоду на Україні з кількістю загиблих з голоду в Індії та під час Першої світової війни". Посилаючись на офіційні дані, подані у 17-му та 44-му томах Великої радянської енциклопедії (ВРЕ), дослідник співставляє відсоткові демографічні втрати перманентних спалахів голоду в Індії, загиблих у Першій світовій війні та померлих внаслідок Голодомору в Україні.
Відштовхуючись від базових кліометричних параметрів воюючих сторін та загальної кількості жертв, харківський агроном-економіст вказує на неспівставність загиблих протягом воєнних дій у різних куточках світу та померлих в Україні у мирний час внаслідок штучно організованого радянською владою голоду.
"Виходить, що до загальної кількості населення країн, які брали участь у війні, число вбитих становило близько 0.9%. Навіть щодо призваних в армію число вбитих за 4 роки світової війни становило тільки 14,2% в той час, як на Україні за один рік, власне кажучи за 8-9 місяців 1932 та 1933 років з голоду загинуло 18,8% сільської людності.
Під час світової війни щодня було вбитих близько 6.809 чол., а в останні два місяці 1932 року та в першому півріччі 1933 року на Україні помирало щодня з голоду близько 23 тис. людей. Це майже 1.000 населення, 17 щохвилини, – кожні 3,5 секунди вмирала людина", – наголошує Сосновий.
Такий розрахунок слід вважати відносним, адже автор статті загальну кількість померлих розділив на часово-просторові показники з врахуванням найлютішої фази тривалості голоду в першому півріччі 1933 року.
Статті Соснового стали дослідницьким дебютом, у якому було розкрито причинно-наслідковий зв'язок, обґрунтовані страшні статистичні дані імовірних жертв та доведено штучний характер Голодомору 1932 – 1933 рр.
Степан Сосновий під час допиту і слідства 1950 р.
Демографічно-статистичне дослідження харківського агронома-економіста присвячене Голодомору, слід вважати найгрунтовнішим аналізом тих подій, здійсненим у першій половині XX ст. Вченому, за допомогою формули складних відсотків, вдалося встановити гіпотетичний приріст населення між 1933 та 1939 роками.
Саме він і став визначальним у вираховуванні приблизної кількості померлих внаслідок Голодомору, влаштованого кремлівським керівництвом. У цій статті Сосновий першим довів штучність Голодомору, вважаючи його терористичним актом, що у наш час співзвучне з терміном – геноцид. З часом, кількісні показники жертв голодомору визначені Сосновим, будуть використані українськими дослідниками і політиками.
Де-факто Степан Миколайович Сосновий був фундатором кліометричного методу аналізу Голодомору 1932 – 1933 рр., цифрові показники якого в подальші роки стануть науково-теоретичним підґрунтям уточнення та спростування загальних демографічних втрат України в період сталінської колективізації.
