Від листа до ГУЛАГу: як МҐБ цензурувало пошту про операцію «Запад»
На Великдень 1948 року отець Володимир Марущак готував особливу проповідь. Він знав, що попри заборони й обмеження нової влади, відсвяткувати воскресіння Христа збереться чимало людей. 2 травня він відправив службу у старовинній церкві села Новий Кропивник, а тоді — виголосив промову, яка викликала сльози у багатьох присутніх
Священник звернувся до громади з такими словами:
"Віруючі! Ми молимся і просимо Бога за тих людей які безневинно попали на каторгу в Сибір і знаходяться в тюрмах. Ці люди зараз переживають великі тяготи, тобто мучаться в холоді, голоді, помирають голодною смертю…
Ми віруючі будемо просити Бога щоби ці люди повернулися якомога швидше в свої рідні краї. Будемо молитися і можливо що-небудь зміниться в політичній структурі в наших рідних краях. Цим людям ми маємо допомогти".
Миколаївська церква кінця XVII століття у Новому Кропивнику
Працівники МҐБ згодом змушені були вислухати й записати сім варіацій цієї проповіді отця. Семеро допитаних вірян — чотири жінки з Нового Кропивника та три чоловіки зі Східниці — по-різному переказували її. Однак всі сходились в одному: після проповіді на Великдень та напередодні нього всі, хто був у церквах, плакали.
Отця Володимира Марущака заарештували 15 липня 1948 року зі звинуваченнями в неодноразовій "антирадянській агітації".
За півгодини до опівночі капітан Піскунов, начальник 3-го відділення слідчого відділу УМҐБ Дрогобицької області, розпочав черговий допит арештованого Володимира Марущака. Він взяв ручку та папір і почав каліграфічно записувати відповіді арештованого священника, одразу ж перекладаючи їх на чекістську російську.
"Вам приходилось в церкви с. Ново-Крапивники выступать с антисоветскими проповедями среди верующих?", — записав він своє третє питання.
"Да, подобные факты со стороны меня имели место", — так за версією чекіста звучала відповідь о. Марущака.
Цей допит тривав до 1:40 ночі. Священник підтвердив, що закликав молитися за примусово висланих у Сибір українців. 31 серпня 1948 року — за півтора місяці після арешту — йому повідомили, де він проведе решту свого життя. За своє Великоднє звернення священик отримав 25 років виправно-трудових таборів.
Історія з арештом та ув'язненням о.Марущака стала прикладом успішного, з точки зору чекістів, використання органами МҐБ "матеріалів "ПК"". "ПК" на сленгу співробітників "органів" означало "перлюстрацію кореспонденції" або ж, простіше кажучи, — поштову цензуру.
1 січня 1946 року в СССР скасували військову цензуру. Однак натомість ввели заходи так званого політичного контролю. Одним із його інструментів і була "перлюстрація кореспонденції".
Та послаблення цензурування пошти не стосувалися Західної України, Західної Білорусі та країн Балтії. В цих частинах радянської держави, як і раніше, все листування підлягало таємному перегляду. На решті території пошту розпочали перевіряти вибірково. З початку 1946 року на території Західної України пункти "ПК" були створені в 26 містах, загальна кількість залучених співробітників — 677 штатних одиниць.
Співробітники МҐБ готували інформаційні повідомлення про результати повної перевірки поштового листування. На керівництво Компартії та спецслужб подавали відомості про те, як місцеве населення ставиться до заходів радянської влади і як реагує на різні важливі події. Найбільш критичні для комуністичного режиму антирадянські висловлювання надсилалися для "оперативного відпрацювання".
В квартальному звіті про останні місяці 1948 року співробітники МҐБ УССР повідомляли в Москву, що у травні 1948 року в Дрогобичі було виявлено та вилучено вісім листів зі сіл тодішніх Підбузького, Дрогобицького та Ходорівського районів.
Місцеві мешканці писали в листах, що священники у своїх проповідях звертаються з проханням надавати всебічну допомогу засудженим українським повстанцям та адміністративно висланим сім'ям. Марія Хомин з села Новий Кропивник, в одному зі своїх листів до сестри в місто Коркіно (Челябінська область), писала:
"… Дорога сестро! На самий великий день Паски, священник в нашому селі читав проповідь про тих, які засуджені і виселені в Сибір, про тих, котрі сидять в тюрмах. Він говорив, що наш народ знаходиться у великому горі. Слухаючи священника і відчуваючи горе бідного народу, всі, хто був в церкві, плакали. Священник говорив: "Господь спасе нас від цього горя проклятого, люди перестануть нести тяжкий хрест і настане радісний день для всього народу".
Виселенням, про яке згадували в цих листах, була операція "Запад". Саме під такою кодовою назвою пройшла наймасовіша радянська депортація зі Західної України у жовтні 1947 р.
Внаслідок операції проведеної з 21 до 26 жовтня, було вивезено до Сибіру та Казахстану 26 332 сім'ї — це 77 791 особа. З них – 35 685 жінок, 23 240 дітей віком до 15-ти років та 18 866 чоловіків. Мета депортації — повне поборення українського визвольного руху.
Підготовка та проведення операції "Запад" спричинило своєрідний інформаційний вибух в поштовому листуванні. Принаймні саме так виглядають кількісні результати роботи пунктів поштової цензури на території Західної України.
У 1947–1948 роках МҐБ УССР конфіскувало щонайменше 39 605 листів зі згадками про депортацію, які так і не надійшли до своїх адресатів.
Перші згадки про підготовку до майбутньої виселенчої операції в листах почали фіксуватися відділами поштової цензури ще в червні 1947 року. Один із перших листів був виявлений УМҐБ Рівненської області. Так, у листі від 26 червня 1947 року мешканка Рокитнівського району Рівненської області Уляна Шевчук писала до Григорія Шевчука в Унарську сільраду (Іркутська область):
"… Нас не забувайте, ми поки будемо жити, то Вас не забудемо. Дай Бог, щоби ми залишилися на своїй землі… Ми тепер неспокійні, так тепер жмуть як, хто де трохи замішаний, того записують в Сибір…".
В іншому листі мешканець села Буди Петро Кириловець з того ж району Рівненської області писав 30 червня 1947 року до Кузьми Шевчука в село Перебори (Ярославська область):
"… Новини у нас не цікаві, як писав тобі в перших листах, що підготовлюють багато сімей для виселення… Живемо як душа без тіла, сам знаєш висимо як кий на груші, ось таке наше життя…"
Попри те, що ключовим завданням депортації "Запад" було примусити мешканців Західної України перестати підтримувати український визвольний рух, селяни часто пов'язували виселення з намаганням провести колективізацію. Матеріали пунктів "ПК" чітко фіксують, що вступ до колгоспу сприймався як порятунок від виселення, "адже колгоспників не виселяють".
У переважній більшості листів адресанти пишуть, що не запишуться до колгоспу навіть під загрозою вивезення їхньої сім'ї до Сибіру. Так, Володимир Казюта з села Біле, Дублянського району Дрогобицької області писав у листі (конфіскованому) до Степана Казюти в поселення Бурат-Килитим (Челябінська область):
"… кажуть потрібно писатися в колгосп, а люди не хочуть. Кажуть поїдемо на схід, а в колгосп не підемо".
Окрім тих, хто був категоричним противником вступу до колгоспу, були й ті, хто був готовий "записатися" до нього, аби врятувати себе від депортації у "віддалені райони СССР". У листі (конфіскованому) до Дмитра Лютика, що перебував в місті Ухта (Комі АССР) його родич зазначав:
"… Кажуть або іди в колгосп, або в Сибір. Піду в колгосп тільки б залишитися …"
Цікаво, що більшість поданих у звітах МҐБ витягів з конфіскованих та цензурованих листів адресувалися до родичів, близьких та друзів, які вже перебували у "віддалених районах СССР".
Після проведення операції "Запад", кількість листів про масове виселення стрімко зростає. На жаль, звіт про результати поштової цензури за жовтень 1947 року поки не вдалося виявити в архівах. Та дані, подані чекістами за листопад, вражають кількістю згадок про депортацію.
У листопаді 1947 р. було вилучено 33 339 листів в яких йшла мова про депортацію "Запад". Це в 3-6 разів перевищує кількість вилучених листів за будь-якою іншою темою, через яку конфіскувалася кореспонденція у 1947–1948 роках.
Дехто з авторів листів намагався приховати, що вони пишуть про депортацію та вдавався до езопової мови. Наприклад, вживали слово "весілля" у значення "виселення". Так, Рузя Шудло зі Старого Села Дрогобицького району пише у своєму листі 23 жовтня 1947 року до зятя Михайла Антоника в Кемерово (Західний Сибір):
"… Дорогий зять! 21.X. в нашому селі було велике, але сумне весілля, також і по інших селах були весілля… Маринка і Каська з дитиною поїхали далеко де ти, взагалі важко описати яка була ця страшна ніч…".
Швидше всього, що авторка листа, як і адресат, мали стосунок до націоналістичного підпілля. Саме про такий метод конспірації йшлося, наприклад, в оунівському посібнику "Конспірація", автором якого ймовірно є останній командир УПА Василь Кук.
Чекісти створили таблицю розшифрованих значень коду українських підпільників. Зокрема там серед іншого вказувалося, що під словом "весілля" українські повстанці зашифровували "акції".
Проведення масової операції 21 жовтня 1947 року створило у населення західних областей враження, що в планах радянського режиму продовжувати виселення та депортувати від 30-ти до 50-ти відсотків місцевих українців. Так, Анна Рудько з села Пісочного Миколаївського району Дрогобицької області писала в листі (конфіскованому) до Анастасії Кривко в місто Нарву:
"… Дорога Настя! 21 жовтня вивезли всі сім'ї у кого були арештовані та засуджені, але говорять це ще не все, тепер будуть виселяти тих хто був в Німеччині. З нашої області всього вивезли 26000, а будуть виселяти 50% всього населення, а решту повинні записати в колгосп… народ боячись цього виселення, почав ще більше продавати та забивати худобу".
Було багато повідомлень і про те, що це не остання депортація, і що більшовики планують нові репресії. Перші "чутки" про можливе повторне виселення, як фіксували співробітники МҐБ, починають з'являтися з травня 1948 року та поступово зростають до осені 1948 року.
На жаль, то були не просто "чутки". Ще 6 лютого 1948 року міністр МҐБ УССР Сергій Савченко надіслав Москву запит на продовження депортаційної кампанії проти "сімей оунівців" як відплатних дій на повстанську активність. Наказ МҐБ СССР, який санкціонував продовження примусових виселень населення Західної України, видали восени того ж року — 20 жовтня.
Символічно, що саме на початку травня 1948 року, тобто тоді ж, коли поштова цензура МҐБ зафіксувала згадки про повторне виселення, о. Володимир Марущак, звертався з проповіддю до громади Нового Кропивника та Східниці з проханням молитися за сім'ї, виселені під час операції "Запад".
Священик Володимир Марущак так і не повернувся додому з ГУЛАГу. 19 вересня 1954 року він помер в таборі. Того ж року, після смерті Сталіна, почали відбуватися зміни в становищі раніше висланих сімей.
