Таємна місія Ватикану і радянські спецслужби
У 1924 році ЦК РКП(б) приймає рішення звільнити з ув’язнення архієпископа Яна Цепляка, який на той час залишився єдиним римо-католицьким ієрархом в Радянському Союзі, та вислати його до Латвії. Одночасно із звільненням Цепляка, проходять масові арешти католицького духовенства. Шанси на відновлення католицької ієрархії в СРСР невеликі, однак не дивлячись на це, протягом 1925-1926 рр. Святий Престол продовжує вести переговори з радянською владою.
Папа Пій XI приймає ризиковане рішення: таємно відновити ієрархію в СРСР. Вибір очолювати таємну місію впав на француза, єзуїта Мішеля д'Ербіньї, який на той час був ідеальною кандидатурою для такого завдання.
Він володів російською мовою, вважавcя одним із найкращих експертів з російських справ. У 1925 році був секретарем утвореної при Конгрегації Східних Церков комісії "ProRussia", завданням якої було здійснення та керування місіонерською діяльністю Римо-католицької церкви на територіях колишньої Російської імперії.
Відомо, що д'Ербіньї вважав українців та білорусів складовою великоросійської нації. У зв'язку з цим, на йому думку, доцільніше у своїй діяльності вживати російську мову.
Також, особливу увагу приділяв російській культурній і церковній традиції. До речі, такі погляди д'Ербіньї не поділяв митрополит Української греко-католицької церкви АндрейЩептицький. У свою чергу, д'Ербіньї у низці питань не погоджувався з Щептицьким, а саме, що стосується національного аспекту.
Після реорганізації Ватиканом структури РКЦ в СРСР, д'Ербіньї наділяється повноваженнями титулярного єпископа Троянського та одночасно апостольського легата для Радянського Союзу. І вже у березні 1926 рокуд'Ербіньї, використовуючи звичайний паспорт та під легендою надання пастирської допомоги французьким громадянам, вирушає поїздом з Парижу до Москви.
Таємний посланець ненадовго зупиняється в Берліні та зустрічається з Апостольським нунцієм Евдженіо Пачелі, майбутнім Папою Пієм XII, який в присутності свідка уділяє д'Ербіньї єпископські свячення.
Прибувши в Москву у квітні 1926 року, д'Ербіньї таємно висвячує священника з ордену асумпціоністів Пія-Ежена-Неве, що мешкав у Макіївці, який отримав від єпископа-єзуїта повноваження апостольського легата Католицької церкви в Радянському Союзі та фактично очолив РКЦ в СРСР.
Кандидатуру Неве вибрано невипадково, він добре володів інформацією про відносити Ватикану з СРСР. Слід відмітити, він був єдиним джерелом від якого з 1918 по 1922 роки Ватикан отримував інформацію про наслідки післяжовтневих подій.
Завдання д'Ербіньї продовжувалось, під час свого перебування в Харкові, Одесі та Києві, він перебудував структуру РКЦ. Зокрема, призначив о. В. Ільгіна апостольським адміністратором РКЦ Лівобережної України, о. Т. Скальського – частини Житомирської єпархії, яка знаходилась на території СРСР, о. Я. Свідерського – Камянець-Подільської єпархії.
10 травня 1926 року у Москві д'Ербіньї уділяє єпископські свячення О. Фрізону, який отримує повноваження керувати РКЦ на півдні України і в Криму. Також, у цей же день висвячений в єпископи Б. Слоцканс, який отримав повноваження апостольського адміністратора Могильова.
Проте, про мету приїзду д'Ербіньї в СРСР радянські органи майже одразу дізналися. "Доносчик" повідомив: "В Росію приїхав представник з Риму єпископ д'Ербіньї, який керує справами католицизму в СРСР. Приїхав він неофіційно та провів реорганізацію серед РКЦ в СРСР, призначив ряд єпископів і розділив весь СРСР на адміністрації, призначивши адміністраторів. Зокрема, д'Ербіньї призначив Неве адміністратором Московського округу і висвятив його в єпископи" (Джерело: Слідча справа M.X. ЦАКУЛЯ № 109597, Центральний архів ФСБ РФ.)
Після виїзду д'Ербіньї з території Радянського Союзу, 16 травня 1926 року Папа Пій XI у Римі приймає його на особистій аудієнції. Останній доповідає про успішне виконання своєї місії, зокрема висвячено три єпископи та призначено низку апостольських адміністраторів.
Процес відновлення ієрархії в Радянському Союзі розпочався. У червні 1926 року д'Ербіньї стає керівником комісії "ProRussia". Вказана подія була широко висвітлена у церковній пресі, яку читали також "компетентні органи" в СРСР.
Наступний візит єпископа д'Ербіньї, вже як керівника "ProRussia", відбувся напочатку серпня 1926 року. Його завданням було висвятити в єпископи А. Малецьцкого та призначити його апостольським адміністратором Ленінграду.
Під прикриттям участі у ярмарці в Нижньому Новгороді, д'Ербіньї отримує візу в Москву, звідки вирушає у Ленінград для рукоположення А. Малецького.
Під час повернення до Москви, д'Ербіньї помітив, що чекісти значно посилили спостереження за ним. Радянські органи були проінформовані про всі переміщення та дії єпископа, зокрема і про урочисту архієрейську літургію, очолювану д'Ербіньї, яка відбулась 15 серпня 1926 року в московському храмі Св. Людовіка.
Його планам відвідати Одесу, для вирішення питання щодо відкриття духовної семінарії, не судилося збутися. Йому відмовили у приїзді в Україну та наказали залишити Радянський Союз.
Перед своїм від'їздом, 5 вересня 1926 року в храмі Св. Людовіка в Москві д'Ербіньї, не оголошуючи справжнього сану Неве, представляє його як новопризначеного священника.
У цей же день, єпископ-єзуїт відслужив архієрейську літургію у храмі Петра і Павла. На цьому, його місія закінчилася. Встигнувши передати повноваження єпископу Неве, у вересні д'Ербіньї залишає територію СРСР і відправляється до Риму. Це був його останній візит до Радянського Союзу.
Цікаво те, що після від'їзду д'Ербіньї з СРСР, в черговому виданні друкованого органу Святого Престолу "L'Osservatore Romano" публікується повідомлення, що д'Ербіньї діяв у Москві як правлячий єпископ. Тепер "карти розкрито" офіційно.
Вказане викликало невдоволення у генерала ордену єзуїтів Ледуховського, який, як виявилося, не був проінформований про це, а коли дізнався з церковної преси, почав вимагав від д'Ербіньї звіту та пояснень щодо його діяльності на території СРСР. Однак, останній, дотримуючись обіцянки Папі, продовжував мовчати.
Таким чином, католицьку ієрархію в СРСР відновлено. Проте, для духовенства, яке наділено повноваженнями від д'Ербіньї, все тільки починалось. ГПУ ініціювало масові виклики, допити та арешти.
Трагічна доля спіткала всіх, кого висвячував та призначав д'Ербіньї. Священника Ільгіна, який був наділений повноваженнями апостольського адміністратора РКЦ Лівобережної України, у вересні 1926 року заарештовують і відправляють до ГУЛАГу.
Отець Скальський, який відповідав за Житомирську єпархію, опинився за гратами у Москві, а після суду, в Ярославському політізоляторі. У серпні 1927 року арештовують єпископа Могильова Слосканса та відправляють його до Сибіру.
Єпископу О. Фрізону, який опікувався південними парафіями України та Криму, так і не вдається приступити до виконання обов'язків апостольського адміністратора. Протягом 1929-1933 рр. Фрізона неодноразово заарештовували за різними звинуваченнями та згодом звільняли.
15 жовтня 1935 року його знову заарештовують. Підставою для арешту стало те, що він "перебуваючи у зв'язках з іноземними посольствами проводив к/р шпигунську роботу, тобто вчиняв злочини, передбачені ст.ст. 58-6 та 58-10" (шпигунська діяльність, антирадянська агітація та пропаганда). Розпочалася типова процедура "зшиття справи", зокрема заповнення анкети, обшуки, опис майна, допити тощо.
На допиті єпископа О. Фрізона від 20 жовтня 1935, слідчих цікавила інформація про отримання єпископом грошових коштів від д'Ербіньї та Неве, а також способи їх передачі.
На питання слідчих:"Від яких джерел Неве отримував кошти, які потім пересилали Вам?", Фрізон відповів: "Гадаю, що через Французьке посольство від Папи".
Слідчих також дуже цікавило місцезнаходження та статус єпископа Неве: "Де зараз знаходиться Неве? Яке положення він займає?", на що Фрізон нібито відповів: "Останні відомості про Неве я отримував в серпні цього року. З яких видно, що він знаходиться в Москві та виконує місію католицького священника, проживає на постійній основі у Французькому посольстві".
Виходячи зі змісту протоколу, на деякі питання Фрізон відверто відмовлявся відповідати. Так, на питання: "Неве і д'Ербіньї Вам вказані суми переводили чи ви їх отримували через осіб?", Фрізон відповідав: "Вказані суми передавись через різних осіб, назвати яких я відмовляюсь."
Важко уявити, що відбувалося під час допиту з Фрізоном, адже представники спецслужб СРСР часто застосували фізичні методи впливу на арештованих. Загальновідомо, що каральні органи, пишучи протоколи допитів, довільно тлумачили зміст пояснення заарештованих, вставляли слова які допитуваний не казав, подавали свою версію подій, що не співпадало з відповідями арештованого.
Про це можуть свідчити наступні допити, зокрема протокол від 22-23 жовтня 1935 року, який був більш змістовний та містив інформацію про осіб, з якими контактували д'Ербіньї та Неве та через яких передавалися кошти єпископу Фрізону.
На питання "За яких умов і де були вручені вам 250 доларів від д'Ербіньї?", відповідь Фрізона звучить так: "До рукоположення в квартирі професора Отт, де зустріч з д'Ербіньї була заздалегідь обумовлена".
Наступне питання: "Коли і як обумовлена зустріч с д'Ербіньї на квартирі Отт?", відповідь: "Прибувши із за кордону, д'Ербіньї відвідав Одесу, де мав зустріч з католицький священником Пфлуг. Тоді він вручив адресу квартири Отт з проханням переслати мені і повідомити, щоб по приїзду в Москву я з'явився на квартиру Отт. Вказане доручення Пфлуг виконав. По приїзду в Москву я спочатку зайшов до настоятеля польського костелу – Лупиновича, а від нього, маючи адресу, пішов на квартиру Отт, де відбулась зустріч з д'Ербіньї."
"З якого часу та за завданням кого ви встановлювали зв'язок з Неве?", питають у Фрізона представники спецслужб. На що останній відповідає:
"Неве знаю ще по Саратовській семінарії. Пізніше знав, що він мав парафію у Макіївці (Донбас) і незадовго до переїзду в Москву був висвячений в єпископи.
Зв'язок з ним встановлений за завданням д'Ербіньї, який у 1928 чи 1929 р. (зараз точно згадати не можу) повідомив мене умовним листом, що призначені для мене суми коштів повинен буду забрати через Неве."
Далі, слідчі цікавляться "від кого безпосередньо суми, які вам передавались, отримував Неве?", єпископ Фрізон відповідає "точно незнаю, але думаю, що у Французькому посольстві".
Після запитання, в якому слідчі уточнюють попередню відповідь Фрізона, останній відповідає: "Неве живе при Французькому посольстві і постійно з ним пов'язаний, при цьому перераховані суми коштів від нього я став отримувати з моменту переїзду в Москву і обслуговування ним в якості його прихожан співробітників Французького посольства."
Річ у тому, що з початку діяльності єпископа Неве у Москві, радянські органи намагались зібрати компрометуючі дані щодо нього для подальшої депортації з території СРСР. Однак, всі намагання були марними. Перебуваючи на території Французького посольства, отримавши офіційну посаду бібліотекаря, довгий час він залишався недоторканим.
На наступному допиті від 25 грудня 1935 року слідчі запитують у Фрізона: "На допиті 22/XII – ви казали, що фактично керівником незаконної а/р діяльності католицького костелу в СРСР є Неве. На підставі яких даних ви це стверджуєте?".
На вказане питання останній нібито повідомляє дані, які містяться з трьох пунктів, в першому зазначається, що "у володінні Неве знаходилась організація незаконної матеріальної підтримки костелу, за рахунок засобів, отриманих від закордонних джерел".
Другий пункт стосується незаконного розповсюдження літератури. Третій пункт містить відповідь Фрізона наступного змісту: "Судячи лише по тому, що я пересилав йому інформацію про стан положення справ в районах південної частини Тираспольської підпорядкованої мені єпархії – у володінні Неве, таким чином, зосереджувався збір відомостей з місць про стан костелу і політико-економічний стан районів СРСР, які /в чому я не сумніваюсь/ не тільки пересилались через д'Ербіньї – Папі, але думаю, що ці відомості надавались для ознайомлення французькому посольству…"
У протоколі допиту від 09.02 1936 року слідчі фактично добиваються свого. Фрізон визнає себе винним та зізнається в тому, що проводив антирадянську пропаганду.
Також на одне із питань, що стосується використання Фрізоном секретних кур'єрів, знищення ним листів від єпископа Неве, встановлення у себе "секретно-коротко волновый радио-приемник, расчитаныйна прием специальных радиопередач Ватикана", постачання єпископом Неве контрреволюційної та антирадянської літератури, Фрізон відповідає: "Я боявся мати відкритий зв'язок з єпископом Неве і тому використовував систему секретних кур'єрів".
Слідство над Фрізоном завершилося обвинувальним висновком, який був підтверджений на судовому процесі 11-17 березня 1937. Радянські каральні органи удругому пункті мотивувальної частини "Приговора" встановили:
"Підсудний Фрізон Олександр: 2) у 1926 році Фрізон мав зустріч у Москві з приїхавшим із за кордону д'Ербіньї, за завданням якого Фрізон з 1928 року встановлює письмовий зв'язок з Неве, проживаючим у Москві, періодично висилає через Неве для д'Ербіньї інформацію про стан СРСР…".
Єпископа Фрізона визнали винним у скоєнні злочинів, передбачених статтям 58-4-11 КК (надання допомоги міжнародній буржуазії та контрреволюційна діяльність), засуджено до найвищої міри покарання. 20 червня 1937 року його було розстріляно.
Також, по так званій "справі Фрізона" було притягнуто десятки кримчан різних національностей – мешканців німецьких колоній.
Отже, у такий спосіб, всіх апостольських адміністраторів та єпископів, призначених д'Ербіньї заарештовано або заслано в табори, деяких страчено.
Єпископ Неве перебував під захистом Французького посольства. Радянські органи прикладали багато зусиль для вислання його з країни, однак всі спроби були марними. У 1936 році він виїхав до Парижу з метою лікування. Повернутись до Москви він вже не зможе, йому було відмовлено в отриманні візи до СРСР.
Таким чином, всі зусилля відновити Ватиканом ієрархію на території Радянського Союзу зійшли нанівець. Римо-католицька церква перестала мати право на існування. Станом на вересень 1937 року, на терені УРСР не залишилося священнослужителів латинського обряду. Культові споруди зачинено, діяльність РКЦ заборонено.
03 лютого 1937 року Папа Пій XI, будучи вже хворим, приймає на приватній аудієнції єпископа Неве. Після тривалої розмови, під час якої згадувалися "червоні сторінки" минулих подій, обидва, нестримуючи сліз, в останнє прощаються.
Що стосується самого д'Ербіньї, його подальша доля була не легкою.
У 1933 році він був усунутий від діяльності комісії "ProRussia". Точні причини цього невідомі до теперішнього часу. Згідно однієї версії, діяльність його комісії була скомпрометована через викриття співробітника комісії священника А. Дейбнера, який нібито був радянським шпигуном.
З іншого боку, ходили чутки, що це помста польської сторони. Начебто, д'Ербіньї перешкоджав діяльності польських місій на Сході. Вказане також викликало невдоволення у генерала ордену єзуїтів поляка Ледуховського, під юрисдикцію якого д'Ербіньї, після позбавлення єпископського сану і повноважень, згодом перейшов.
Свої останні дні він провів в монастирі як звичайний ченець ордену єзуїтів.
