Бандера і спорт: вболівав за «Мюнхен-1860», грав у баскетбол, обожнював лижі
Про життя Степана Бандери відомо чимало – що про український період і діяльність тут, що про польське та німецьке ув’язнення та життя в еміграції. Одна з частин біографії провідника, яка не має належного дослідження й бодай однієї цільної статті, – зацікавлення Бандерою спортом. Більшість історій вже обросла легендами та міфами. Що не дивно, коли мова йде про таку постать.
"Історична правда" публікує цей матеріал із люб'язного дозволу автора та видання "Tribuna".
Розповідає львівський історик Андрій Сова: "Дуже багато легенд ходить народом, але вони не підтверджені документами. Наведу приклад. Одним із його псевд було "Баба". Кажуть, що він отримав його, бо був малого зросту. А насправді під час мандрівок співав пісню про те, що курень створений для них і "не треба нам бабів". Всі були змучені й просили не співати, а він далі співав. Тому йому дали таке псевдо, яке він використовував десь 2 роки.
Досліджував кілька сіл на Стрийщині. Коли говориш з людьми, то всі кажуть, що в їхньому селі був Бандера. По деяких селах він дійсно був, а в деяких – ні".
Важко вступив в Пласт – мав слабке здоров'я
Бандера ніколи не займався спортом професійно. Але робив все, щоб тримати себе у формі. Фраза "у здоровому тілі здоровий дух" цілком підходила політику й також була одним з принципів скаутської організації "Пласт".
Потрапити туди без належної фізичної підготовки було неможливо. А враховуючи проблеми Бандери з колінами, зробити це було вкрай непросто.
"Бандера мав слабке здоров'я, яке підірвала Перша світова війна. Він був худорлявим, не мав значних природних фізичних даних. Тому займався багатьма видами спорту.
В першу чергу бігом та плаванням. Щоб вступити в "Пласт", треба було здати фізичні нормативи. Вимоги були серйозними. Бандера в цей час, в 12 років, хворів на запалення суглобів і навіть мав проблему з тим, щоб ходити.
Він пересилив себе, здав вправи та вступив до "Пласту". Згодом став членом Українського Спортивного товариства", – згадує історик, дослідник українського визвольного руху 1920-50 років Микола Посівнич.
Завдяки Пласту Бандера полюбив мандрівки в гори, плавання на байдарках, походи, скелелазіння. Тим паче, від Стрия чи Львова до Карпат невелика відстань.
Улюблені види спорту Бандери – лижі, баскетбол, шахи, легка атлетика. Бігав по 12 кілометрів на пари у львівську Політехніку.
Бандера обожнював лещата (лижі). Часто їздив на них і в період юнацтва, і вже сімейним чоловіком – є кілька фото сім'ї Бандери на відпочинку в Альпах.
"Він змалку любив займатися боротьбою, дужанням, як тоді називали. Цікавий момент – ніколи не боровся з собі подібними, а навпаки – зі старшими та сильнішими.
Також його цікавив баскетбол. Бандера був дуже в'юнким та малим, грав лівою рукою, був плеймейкером. Вирізнявся за спогадами багатьох друзів по школі, гімназії, університеті феноменальною стрибучістю.
Також займався гімнастикою, дуже любив турнік – підтягуватися, робити різні вправи. Міг підтягуватися навіть однією рукою. Також любив кільця та бруси. А ще постійно гартувався – обливався холодною водою, спав з відкритим вікном взимку", – згадує Посівнич.
Ще одна любов Бандери – шахи. Політик одночасно грав по 5-6 партій і робив це з часів навчання у Стрийській гімназії. Якраз у Стрию в музеї й збереглася дошка та фігури, котрими грав Бандера та його друзів. Як і тенісна ракетка.
Завідувачка музею родини Бандер Зеновія Ханас: "Це ракетка стриянки Ольги Заєць, вона товаришувала з ним. Вона мала щастя грати з ним в одній команді у великий теніс. З ним також грав Михайло Танський, який вважався першою ракеткою Польщі".
"На початку 30-х у Львові були популярні кулачні бої, бокс. На початку 40-х джиу-джитсу, тоді якраз був час, коли більшість членів ОУН, культивували цей вид спорту – Японія була в той час модною.
Займався цим, щоб мати адекватну відповідь, опинившись в тюрмі чи зустрівши агента. Ще любив стендову стрільбу. Це також могло стати у пригоді в умовах оборони", – додає Посівнич.
Цікаво, що Бандера бігав з передмістя Львова до центрального корпусу Політехніки 12 кілометрів, щоб не платити за проїзд.
Степан Бандера в горах (по центру, на передньому плані)
Був суддею на спортивних змаганнях
Розповідає історик Андрій Сова: "Бандера там займався також і суддівством в Українському Спортивному товаристві. Треба розуміти, що тоді "Пласт" заборонили та багато діячів стали членами цієї організації. Щодо суддівства, то мова про метання диска. Суддівська колегія мала дивитися, чи диски не пошкоджені, чи мають певну кількість грамів.
В цих змаганнях Бандера також брав участь. Але не був спортовцем, як Роман Шухевич. Той реально встановлював рекорди в спорті. Але там точно є джерельні підтвердження. Навіть є ріст, вага, розмір грудневої клітки. Про Бандеру таких даних нема".
Цікаво, що головним суддею змагань був якраз Роман Шухевич.
Те, що поляки затримали його під час гри у великий теніс, – фейк
Ходить легенда, що в 1934 році польська поліція затримала Бандеру чи то перед, чи то під час гри у великий теніс. Посівнич спростовує: "Його затримали зранку в Академічному домі. Так, там були тенісні корти – він інколи там грав. Як і пізніше в Німеччині.
Але під час гри його не затримали. Він встав зранку, вони мали йти грати в теніс. "Я був заарештований близько шостої години ранку", – слова Бандери на допиті. Він явно не грав у теніс в такий час".
Ходив на матчі "Мюнхена-1860". Підтверджень вболівання за стрийську "Скалу" нема
Власник стрийської "Скали" Микола Кміть кілька разів говорив про те, що Бандера ходив на матчі цього клубу, коли навчався в Стрию. Однак ніяких підтверджень історики не знаходять.
"Очевидно, що він міг ходити на матчі "Скали". Жив у Стрию, а там була команда. Але я не бачив жодної фотографії Бандери на стадіоні", – розповідає Сова.
А от легенда про те, що вже живучи в Мюнхені Бандера ходив на футбольні матчі "Мюнхена-1860" – правда. Про це Миколі Посівничу розповідав зять Бандери Андрій Куцан:
"Він любив ходити на футбол. Але не вболівав за "Баварію", а за маленький клуб "Мюнхен-1860". Завжди казав, що за них цікавіше вболівати. Бо це не настільки комерціоналізована історія, як "Баварія". Він взагалі не любив масову культуру, а був прихильником індивідуальної культури. Де можна було підкреслити свою індивідуальність".
Треба зазначити, що Бандера мав пристрасть до автоперегонів і сам любив швидку їзду. Ремонтував машину самотужки – ніколи нікому цього не довіряв. У нього був "Opel Kapitän".
Посівнич наголошує: "Не треба забувати, що все це він робив у вільний час. Його головне завдання – революція та боротьба за Україну. А спорт – рідкісні хвилі, коли провідник влаштовував собі релакс".
Є легенда, що останні роки жив і помер з паспортом львівського шахіста. Історики не підтверджують
Бандера жив у Мюнхені не під своїм ім'ям – у нього був паспорт Штефана Попеля. За однією з версій, Бандера користувався паспортом львівського шахіста Стефана Попеля, який на початку 50-х жив біля Парижу. Цю версію висунув спортивний журналіст та історик Іван Яремко. Він був упорядником книги про Попеля. Ось що Яремко розповів:
"Попель жив під Парижем. До нього завжди приходило багато українців. Французька поліція почала його розглядати, як резидента українських бойовиків там. Вони слідкували за домом і таке інше.
Якогось дня зник його паспорт, він звернувся до поліції. Вони сказали: "Ми не можемо віддати тобі паспорт. Ти під підозорою. А де паспорт, ми не знаємо". З того всього Попель в 1956-му виїхав до США.
Виявляється, що українські хлопці вкрали цей паспорт для Бандери. Той був Степан, і цей був Степан. Обидва зі Львова, між ними була невелика різниця у віці – лише півтора року.
Хоча Посівнич казав, що то паспорт іншого Попеля. Але зараз вже трудно здогадатися. Я у своїй книзі висловив таку версію, що у Бандери був паспорт саме цього Попеля. Під ним Бандера жив і під ним його вбив Сташинський".
Відповідає Микола Посівнич: "Інформація про паспорт львівського шахіста також не має 100-відсоткового підтвердження. Так, Попель був. Але в той час герр Попель – дуже поширене прізвище. Нема підтверджених даних, що це паспорт саме львівського шахіста Попеля".
"Історична правда" публікує цей матеріал із люб'язного дозволу автора та видання "Tribuna".
