Архів національної пам’яті. Давайте знайомитись!

9 червня світ відзначає Міжнародний день архівів. Для мене, як для директора Архіву національної пам'яті, ця дата є особливою, адже по суті це вперше, коли наша команда святкуватиме своє міжнародне професійне свято.

Переконані ви вже знаєте про існування Архіву СБУ, центральних державних архівів, державних архівів областей. Навіть, швидше за все, вже зверталися в ці установи за документами, слідчими справами у пошуках інформації про свої родини чи репресованих родичів.

Водночас навряд чи багато чули про наш архів, повна офіційна назва якого – Галузевий державний архів Українського інституту національної пам'яті (ГДА УІНП). Ні, ми не просто архів, який підпорядковується УІНП і зберігає його документи. Мета створення та наша діяльність набагато ширша та масштабніша.

ГДА УІНП, який ми спрощено називаємо Архів національної пам'яті, – це установа, де вже за кілька років будуть зібрані документи таємної поліції, спецслужб та інших репресивних органів комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів.

Нашим покликанням є сконцентрувати в собі весь масив історичних даних за 1917-1991 роки від усіх силових органів, які ще досі зберігають документи неіснуючої держави. Зокрема таких як Служба безпеки, Служба зовнішньої розвідки, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Національна поліція, Національна гвардія, Державна прикордонна служба, органи прокуратури та суди.

Усього у сховищах Архіву національної пам'яті зберігатимуться до 4 мільйонів архівних документів. І всі ці дані будуть вільно доступні для кожного – буде це історик, журналіст чи просто громадянин, який хоче вивчити історію своєї країни та родини.

Чому Україна потребує такої фундаментальної установи? Як, для чого і для кого вона створена? Чому Архів національної пам'яті може стати справжньою гордістю для українців та революцією у роботі з архівами?

Сьогодні ми хочемо вам про це розповісти.

У кращих європейських традиціях

Насправді створення такого єдиного масштабного архіву це не українське ноу-хау. Такі установи вже десятиліттями існують у розвинених європейських країнах, зокрема у наших близьких і не дуже сусідів, які також "пізнали щастя" будувати світле комуністичне майбутнє на смертях мільйонів людей. Зокрема, це Німеччина, Литва, Чехія, Польща, Угорщина.

Тренд на створення єдиного масштабного архіву, де зберігається інформація про всі комуністичні спецслужби та таємну поліцію, задала Німеччина ще у 1989 році. Основним мотором із збереження та удоступнення справ ШТАЗІ (Міністерства державної безпеки у Німецькій Демократичній Республіці у 1950-1989 рр., аналогу КГБ) була саме громадськість.

Адже саме активісти почали блокувати місцеві відділки таємної поліції, заволоділи архівними документами і дотисли політиків в необхідності прийняття спеціального закону, який врегульовував створення та забезпечення вільного доступу до архівних документів ШТАЗІ.

Громадськість прагнула зберегти максимум інформації, нагромадженої спецслужбами НДР, аби з одного боку забезпечити можливість вільно досліджувати справи репресивних органів, а з іншого боку - очистити державний апарат від співробітників та агентів спецслужб.

У більшості посткомуністичних країн були створені спеціальні урядові установи, які вилучали документи з державних органів безпеки, впорядковували архіви та встановлювали осіб, які співпрацювали з репресивними органами. Архіви радянських спецслужб, які в подальшому створювалися в інших демократичних країнах, брали за приклад саме Архів Штазі.

Не стала винятком і Україна. Хоча про необхідність існування такого архіву в нас говорили ще у 1990-тих роках, проте лише у 2009-2010 роках така можливість вперше почала реально вимальовуватися на практиці.

Тоді утворенню такої установи завадив прихід до влади Януковича і створення такого архіву йшло врозріз з політикою повернення в радянське минуле. Прагнення відновити СРСР-2.0 протягом 2010-2014 років ще дужче показало необхідність створення такого спеціалізованого архіву, аби в подальшому не допустити відновлення тоталітарного минулого в Україні.

Революція Гідності дала нове дихання для ідеї створення Архіву. Справжнім поштовхом стало ухвалення 21 травня 2015 року Закону "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", яким і створена окрема цивільна установа – Галузевий державний архіву Українського інституту національної пам'яті.

Архів національної пам'яті. Місія

Завдання Архіву національної пам'яті - забезпечити в одному місці доступ до оригіналів справ з інформацією репресивних органів. Це має бути найсучасніший архів з використанням новітніх технологій для максимально зручної роботи архівістів та користувачів з документами репресивних органів.

Архів національної пам'яті має стати єдиною точкою входу для всіх охочих досліджувати становлення та розпад тоталітарних режимів, збирати докази злочинів комунізму, встановити винуватців злодіянь на всіх щаблях влади, відновити "білі плями" історії про своїх репресованих родичів та населені пункти.

Архів забезпечить доступ до інформації через оцифрування справ та створення різноманітних баз даних онлайн. Підготовча робота дослідника починатиметься із сайту, де буде розміщено максимальний масив інформації аби всі охочі могли працювати з електронними картотеками та документами. У читальній залі архіву можна буде ознайомитися безпосередньо з оригіналами справ.

Яка саме інформація зберігатиметься в нашому Архіві? Це не лише дані про репресованих громадян. Хоча це великий і важливий пласт матеріалів, але далеко не єдиний. Важливо в архіві зібрати докази злочинів комуністичного тоталітарного режиму, як діяли спецслужби, порушуючи права та свободи людини і громадянина.

Тому наш архів буде зберігати абсолютно всю інформацію на будь-яких носіях, що була створена, отримана або перебувала у репресивних органах. Така інформація може міститися в різних типах документів: вже згадані кримінальні (слідчі) справи, справи з кадрових питань (особового складу), з питань грошового забезпечення співробітників (картки грошового забезпечення), особові, робочі справи позаштатних співробітників репресивних органів, оперативно-розшукові (контррозвідувальні) та інші оперативні справи, внутрішня, вхідна та вихідна кореспонденція тощо.

Чому історичним архівам не місце в сучасних спецслужбах?

Архівні документи не повинні зберігатися в архівах сучасних спецслужб та правоохоронних органів. Зберігання історичних документів і вивчення історії України – це не властиві для силових відомств функції. Їхні основні завдання кардинально інші – ловити злочинців, забезпечувати безпеку, протидіяти тероризму тощо. Крім того, подальше перебування документів репресивних органів робить ці силові відомства певними продовжувачами ганебної практики, яка існувала в СРСР. Тому важливо позбутися цієї спадщини радянського тоталітарного минулого.

До того ж у силових відомствах історичні документи за 1917-1991 роки перебувають у неспеціалізованих архівах, часто в секретаріатах чи режимно-секретних підрозділах. Приміщення силових відомств є режимними об'єктами. Це викликає незручності та накладає обмеження як на самих працівників архівів, так і на відвідувачів.

У архіву немає можливості оцифровувати документи шляхом залучення людей та обладнання ззовні. Відвідувачам необхідно щоденно витрачати зайвий час на отримання перепусток, журналістам – домовлятися про дату та годину зйомки за доволі тривалий час.

Архів національної пам'яті. Будівля та реконструкція

В червні 2019 року ми стали на крок ближче до нашої мети побудувати найсучасніший Архів в Україні. Адже 5 червня Архів національної пам'яті отримав від Національного банку України приміщення в 11 тис. кв. метрів по вулиці Пухівській, 7 (Деснянський район, Троєщина). А вже 25 червня Архів постав як окрема юридична особа.

Ми одразу ж взялися за роботу – виконали всі бюрократичні процедури для оформлення приміщення, зібрали необхідні дані для проектування, щоб розпочати реконструкцію. Результатом такого стрімкого темпу стало те, що у рекордно швидкий час – за півроку! – Архів національної пам`яті отримав позитивний експертний звіт на вже розроблену проектну документацію. Більше того – завдяки спільній роботі архівістів та проектантів вдалося збільшити загальну корисну площу майбутнього Архіву на дві третини - з 11 000 кв. м. до майже 17 500 кв м.

Однак, як би це не звучало, свою першу річницю Архів національної пам`яті зустрічатиме без свого архіву як такого. Так, у нас є будівля і ми готові будуватися! Однак, у зв'язку, з пандемією коронавірусу, Верховна Рада внесла зміни до Державного бюджету на 2020 рік, і в квітні в Архіву національної пам'яті вилучили всі кошти на реконструкцію приміщень в сумі 57,6 млн грн.

Це змусило Архів скасувати вже оголошений тендер на пошук генерального підрядника будівництва. Тож наразі у нас немає іншого виходу, як поставити на паузу реконструкцію приміщень до моменту виділення додаткових коштів.

Яка ситуація наразі?

Однак наша команда не сприймає паузу на реконструкції як вирок. Ми не опускаємо руки, а навпаки – продовжуємо активно працювати.

Нещодавно ми створили Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих, куди за допомогою звернулися вже сотні українців. Водночас ми робимо все від нас залежне, щоб відновити фінансування реконструкції Архіву і якомога швидше приступити до роботи.

Ми прагнемо створити не просто установу, де зберігатимуться мільйони документів. Ми хочемо втілити в Україні найкращі європейські архівні практики. Команда Архіву національної пам`яті хоче згуртувати навколо себе істориків, науковців, журналістів і, звісно ж, усіх охочих дізнатися правду про історію України та про своїх репресованих рідних – вільно, без виснажливої та тривалої бюрократії.

Однак без підтримки громадськості та допомоги держави нам не впоратися. Створення Архіву національної пам`яті – це, без перебільшення, потужна реформа української архівної галузі. І, може, на перший погляд, вам здається, що вас це не стосується. Але це лише здається – адже кожну родину в Україні торкнулися репресії, страх та переслідування.

І тільки впорядкувавши та проговоривши своє минуле ми зможемо нарешті рухатися у напрямку свідомого та успішного майбутнього.