Три мільйони з обмовкою «понад»
Методика й практика підрахунку загиблих у Червоній армії має численні вади. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Тому остаточні цифри визначити практично неможливо
Питання кількості загиблих українців та уродженців України в лавах Червоної армії під час німецько-радянської війни до 1990-х рр. узагалі не досліджувалося. У перших узагальнюючих вітчизняних працях 1960–1980-х рр. цифри військових утрат відсутні.
Так, у тритомнику "Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941–1945 рр." зазначено, що на території УРСР, окупованій гітлерівцями, загинуло понад 5 млн осіб цивільного населення та військовополонених і більш ніж 2 млн було вивезено на каторжні роботи до Німеччини.
У 1974 р. у доповіді Володимира Щербицького подавалися загальні людські втрати УРСР у кількості 6 млн 750 тис. У 8-му томі "Історії УРСР" (1984 р.) визначалися демографічні втрати УРСР – 13,6 млн осіб (від січня 1941 р. до січня 1945 р.).
Першими, хто окреслив у своїх дослідженнях кількість військових утрат України, стали історики української діаспори. У 1992 р. Тарас Гунчак назвав кількість убитих: військовиків – 2,5 млн, цивільних – 4,5 млн, разом – 7 млн.
Такою самою цифрою полеглих комбатантів у 1992 р. оперував і Володимир Косик у своїй фундаментальній праці "Україна і Німеччина у Другій світовій війні": втрати військовослужбовців – 2,5 млн, цивільних і військовополонених – 5,5 млн, разом – 8 млн осіб. Проте джерела визначення вказаних цифр і методика підрахунків залишилися невідомими.
Черговим кроком у дослідженні теми стала монографія Івана Муковського та Олександра Лисенка "Звитяга і жертовність: Українці на фронтах Другої світової війни", яка побачила світ у 1996 р.
Автори на основі архівних матеріалів визначили, що до лав Червоної армії в роки німецько-радянської війни було призвано близько 7 млн осіб. Із них убито, загинуло в полоні, зникло безвісти й померло в госпіталях у перші повоєнні роки близько 3,5 млн.
У 2000 р. з виходом підсумкового тому Книги Пам'яті України – "Безсмертя" – в науковий обіг була введена нова цифра – близько 4,1 млн осіб військового персоналу (вбитих, загиблих у полоні, зниклих безвісти, померлих у шпиталях у перші повоєнні роки).
Таким чином, сучасні історики стосовно кількості безповоротних людських військових утрат України в лавах Червоної армії під час німецько-радянської війни оперують цифрами від 3,5 млн до 4,1 млн осіб.
Вони ґрунтуються переважно на результатах дослідження матеріалів Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (ЦАМО) й не вміщують даних вітчизняної документальної бази, яка стала доступною лише в останні роки, після формування в Національному музеї історії України у Другій світовій війні Документального фонду з обліку людських військових втрат України у Другій світовій війні.
Також ці дослідження не містять критичного аналізу джерел і не відображають самого процесу обліку загиблих у лавах Червоної армії.
95,2 % українців та уродженців УРСР, які зі зброєю в руках боролися проти нацизму в 1941–1945 рр., воювали в радянських військах (мобілізовано до Червоної армії та ВМФ – 7 млн осіб; воювали у лавах УПА – 100 тис. осіб; перебували у складі армій союзників – 251 тис. осіб).
Вони брали участь у боях на німецько-радянському фронті й розгромі Японської імператорської армії. Скільки з них загинуло – це питання довгий час узагалі не поставало, оскільки в СРСР військовиків і цивільних мешканців, уродженців різних республік, рахували як загальносоюзні втрати. Офіційна цифра залежала від політичної та ідеологічної кон'юнктури.
Так, уперше про 7 млн жертв Йосип Сталін повідомив у інтерв'ю кореспонденту "Правди", наданому з нагоди промови Вінстона Черчилля у Фултоні. Про 20 млн загиблих радянські громадяни довідалися з відкритого листа Микита Хрущова прем'єр-міністрові Швеції Таге Ерландеру в 1961 р.
До 45-ї річниці перемоги, 8 травня 1990 р., у газеті "Известия" Михайло Горбачов назвав майже 27 млн полеглих. Сучасна Російська Федерація разом з експлуатацією радянського міфу "Великої Вітчизняної війни" наслідує традицію збільшення цифр без належного обґрунтування.
У 2017 р. у Державній думі оприлюднили офіційні дані щодо кількості втрат СРСР у Другій світовій війні – 41 млн 979 тис. осіб.
Наприкінці 1980-х рр. Міністерством оборони СРСР був проведений аналіз статистичних документів Генштабу, які нині зберігаються в ЦАМО. Методика, результати підрахунків наведені у книжці "Гриф секретности снят", яка вийшла в Росії 1993 р. під редакцією генерал-полковника Григорія Кривошеєва.
У ній бойові утрати Червоної армії оцінено у 8 млн 668 тис. 400 осіб. Визначена цифра неодноразово зазнавала критики. Зокрема, історик Ігор Івлєв у 2012 р. оприлюднив інформацію щодо довідкової персональної картотеки загиблих, яка зберігається в тому самому архіві.
За нею кількість полеглих становить 16 млн 476 тис. 559 військовослужбовців Червоної армії. До цієї цифри ввійшли комбатанти, про чию долю не повідомлялось ані в статистичних, ані в персональних відомостях, якими оперували дослідники під керівництвом генерала Кривошеєва. Вони були зараховані загиблими та зниклими безвісти в повоєнний час.
Згодом суспільство саме запропонувало дієвий інструмент не лише для визначення кількості втрат, а й насамперед для осмислення цінності кожного втраченого життя, збереження родинної пам'яті – персональні мартирологи.
Першим таким проектом став Історико-меморіальний серіал "Книга Пам'яті України", підготовка якого розпочалася ще за радянських часів (наприкінці 1980-х рр.). Видання мало називатися Всесоюзною Книгою Пам'яті, однак під цією назвою воно так і не побачило світ.
Кожна область незалежної України створила свою Книгу Пам'яті, до якої внесла дані про загиблих, зниклих безвісти, померлих від ран та хвороб військовослужбовців Червоної армії, Військово-Морського флоту, Військово-Повітряних сил, прикордонних військ, органів НКВД, партизанів, підпільників, народних ополченців, бійців винищувальних загонів, розвідників, осіб вільнонайманого складу, протиповітряної оборони, а також цивільних, котрі брали участь у бойових діях.
Завершити публікацію персонального мартиролога планували до 50-ї річниці перемоги, проте фінішував проект лише на початку ХХІ ст. Повне видання Книг Пам'яті України складається із 257 томів (у 260 книгах) і містить короткі біографічні дані на 3 млн 103 тис. 304 загиблих воїнів-українців та уродженців України.
Нове століття відкрило неосяжні можливості цифрових технологій та мережі Інтернет. Нові персональні мартирологи стали електронними й загальнодоступними. У 2007 р. Міністерством оборони Російської Федерації створений Об'єднаний банк даних "Меморіал" (http://www.obd-memorial.ru).
В його основу покладено документи ЦАМО: бойові донесення про втрати військових частин, журнали реєстрації померлих у медичних установах, матеріали про військові поховання, картотеку радянських військовополонених, загиблих у ворожому полоні, накази про вилучення з кадрового складу РСЧА, іменну картотеку втрат та ін.
Станом на 2015 р. база містила відомості щодо 2 млн 919 тис. 549 полеглих воїнів-українців та уродженців України.
Російський ресурс не перестає наповнюватися. Він охоплює переважно документи первинного (фронтового) обліку. Окрім того, містить повоєнні донесення регіональних військкоматів щодо пошуку воїнів, із якими було втрачено зв'язок, але не в повному обсязі. Ці відомості зберігаються у фонді матеріалів вторинного (регіонального) обліку, який проводився військкоматами.
В Україні ці документи передані на довічне державне зберігання до Національного музею історії України у Другій світовій війні. Зібрано матеріали із 430 військкоматів по 24 областях України та АР Крим, понад 10 тис. архівних справ, які містять дані більше ніж на 3 млн полеглих або зниклих безвісти воїнів Червоної армії у період з 1939 до 1945 рр.
Комплексне дослідження матеріалів первинного й вторинного обліку дає змогу визначити обґрунтовану цифру утрат серед воїнів Червоної армії, призваних із території України. На базі документального фонду Музей створив базу даних – пошуковий портал "Пошук. Пам'ять. Музей" (https://martyrology.org.ua).
Наразі вона містить понад 368 тис. персональних записів та понад 440 тис. сканографій документів. Опрацьовано документи м. Київ, Київської, Вінницької, Волинської, Житомирської, Закарпатської областей. Видано книжку "Київські адреси сповіщень про загибель", електронний додаток якої налічує 89 802 персоналії загиблих, що на 24 тис. осіб більше, ніж у тритомному виданні "Книга Пам'яті України – місто-герой Київ".
Порівняння відомостей персональних мартирологів, створених на матеріалах двох джерел, свідчить, що вторинний обсяг документів з обліку доповнює фронтові донесення на 27 %. Окрім того, присутні повтори персоналій та помилки у двох електронних ресурсах, вони сягають приблизно 15 %.
Враховуючи ці показники, можна визначити, що після повного опрацювання масивів первинних і вторинних документів, проведення вивіряння та зіставлення даних кількість документально підтверджених персоналій воїнів-українців та уродженців України, загиблих, зниклих безвісти й померлих у полоні або від поранень у 1941–1947 рр., можна оцінити у 3 млн 300 тис., але з обмовкою "понад"…
Робота з документами відкрила величезні проблеми у методиці й практиці зарахування загиблих, які існували в Червоній армії. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Саме тому остаточні цифри визначити практично неможливо.
Разом з тим, загальні цифри не зберігають персональну людську пам'ять: імена і долі полеглих, їхні родинні історії, долі "невідомих" солдатів та солдатських могил. Це завдання нащадків і Музею.
Матеріали пошукового порталу "Пошук. Пам'ять. Музей" (https://martyrology.org.ua) дають змогу рідним полеглих, дослідникам, пошуковцям, генеологам, краєзнавцям та всім зацікавленим самостійно проводити пошук та знайомитися з наявними документами.
Музей відкритий для доповнення відомостей порталу матеріалами з родиних архівів, уточнюючими документами. Також Музей працює над збором документальних відомостей про українців або уродженців України, які загинули у лавах різних армій-учасниць Другої світової війни, борців антинацистських рухів Опору, українського визвольного руху та ін.
Якщо маєте такі дані, повідомте – poshuk@warmuseum.kiev.ua.
