Чи має Європа спільне розуміння Другої світової війни?
Гіркий історичний досвід України свідчить про те, що будувати майбутнє можна лише тоді, коли є спільне розуміння минулого. Українці є частиною європейської спільноти, і тому вирішення завдань майбутнього залежить від загальноєвропейської солідарності в питаннях осмислення нашої спільної історії
Український інститут спільно з групою компаній One Philosophy провели дослідження провідних ЗМІ Великої Британії, Франції, Німеччини, Польщі, України та Росії, щоб виявити, як вони висвітлюють важливі історичні та геополітичні події ХХ століття.
Серед них – Голодомор, український авангард і Розстріляне відродження, Друга світова війна, дисидентство в СРСР і протестні рухи в Центральній і Східній Європі, Чорнобильська катастрофа. Цей проект започатковує низку подальших досліджень, покликаних з'ясувати вплив сучасних інтерпретацій історії ХХ століття на місце і роль України в європейському проекті.
Команда аналітиків проаналізувала понад 7 000 публікацій за 2018 і 2019 роки у 45 ключових ЗМІ шести країн. Ми готові поділитися попередніми результатами дослідження, а саме – ключовими висновками про висвітлення теми Другої світової війни, якій було присвячено 507 публікацій.
У цій частині дослідження нас цікавили такі питання:
▪ Пакт Ріббентропа-Молотова. Як ЗМІ трактують пакт Ріббентропа-Молотова? Зокрема, як вони пояснюють підстави для його підписання та якими бачать геополітичні наслідки?
▪ Роль Росії у Другій світовій війні. Як європейські ЗМІ описують Росію (СРСР) - як визволителя Європи від фашизму чи пригноблювача Східної Європи?
▪ Історичні та геополітичні наслідки Ялтинської конференції. Як ЗМІ аналізують результати Ялтинської конференції? Представляють її як подію, що знаменує закінчення війни та початок нового миру на європейському континенті, чи як ознаку нової окупації Східної Європи?
▪ Антирадянські повстання в Центральній та Східній Європі. Чи згадують ЗМІ про місцевий рух опору й дисидентства проти радянської влади у СРСР та країнах Варшавського договору під час холодної війни? Як зображують радянську реакцію?
Що ж ми побачили?
У 2018-2019 роках дискусія довкола теми Другої світової війни зосереджувалася передусім на геополітичних наслідках пакту Ріббентропа-Молотова (1939 р.) та лише побіжно – на Ялтинській конференції (1945 р.).
2019 року виповнилося 80 років із дня укладання Пакту, тому цілком передбачувано, що ця річниця спричинила хвилю відповідних згадувань у європейських ЗМІ, особливо в німецьких та польських виданнях.
Існує значна відмінність у кількості згадок про Другу світову війну в західних, українських та російських ЗМІ: Велика Британія та Польща – по 13 публікацій, Німеччина – 10, Франція – 5, Україна – 291, Росія – 175.
Згадки в українських ЗМІ свідчать про нове розуміння Другої світової війни як трагедії багатьох народів, а не переможної війни радянських визволителів Європи. Активніші згадки в російських ЗМІ зумовлені підготовкою російського керівництва до святкування 75-ї річниці завершення війни та легітимізації поточного політичного режиму.
Про що свідчить відсутність уваги європейських ЗМІ до теми? Чи не про неготовність до переосмислення уроків Другої світової війни та її впливу на поточну геополітичну ситуацію у світі?
Різні країни – різні перспективи
Оцінюючи Другу світову війну, ЗМІ країн використовують різну оптику. Так, німецькі ЗМІ зосереджували увагу на причинах і наслідках війни, які мають глибокий вплив на формування колективної пам'яті післявоєнної Німеччини. Британські ЗМІ наголошували на ролі Черчилля та наслідках Другої світової війни для Британської імперії.
Нечисленні публікації у французьких ЗМІ намагалися дати нову оцінку подіям 1939-1945 років - наприклад, звернути увагу на відповідальність СРСР у розв'язанні війни. Польські ЗМІ акцентували увагу на тому, як Польща стала жертвою одночасно двох агресорів – нацистської Німеччини та СРСР.
Спільний наратив у європейських ЗМІ
Попри ці відмінності, аналіз виявив спільний наратив у ЗМІ Великої Британії, Франції, Німеччини та Польщі: пакт Ріббентропа-Молотова мав на меті розділити європейський континент на сфери впливу між нацистською Німеччиною та СРСР. Показово, що це ж трактування домінувало і в українській пресі. Щоправда, помітним винятком став прокремлівський ресурс Страна.ua.
Так, у 2018 році Rzeczpospolita заявила, що "угода з радянським урядом відкрила шлях для безкарної атаки слабших сусідів", а "союз зі Сталіним відкрив ворота пекла. Розпочалася найбільша війна в історії світу".
У статті "Як пакт Ріббентропа-Молотова продовжує ділити Європу" німецького видання Die Welt прозвучало досить чітке повідомлення: "80 років тому, 23 серпня 1939 року, було підписано пакт Гітлера-Сталіна. Це очистило шлях нацистському режиму до війни й дало зелене світло для Радянського Союзу, щоб приєднати східну частину Польщі та країни Балтії".
Автор публікації також зазначає, що хоча в Центральній та Східній Європі ці події беруться до уваги під час ухвалення поточних політичних рішень, у Західній Європі вони вважаються неважливими. Водночас Україна згадується в контексті неоімперських планів режиму Путіна:
"Занепокоєння, що Москва може знову пробудитися, змусило уряд Німеччини у 2008 році підтримати такий бажаний для США План дій щодо членства Грузії та України в НАТО. Кремль відповів нападом на Грузію у 2008 році, анексією Криму у 2014 році та прихованим вторгненням у Східну Україну того ж року".
2019 року в Times прозвучало, що пакт Ріббентропа-Молотова потрібно засуджувати, а день його підписання має бути днем сорому в європейській історії. Автори публікації проаналізували також ставлення до пакту Ріббентропа-Молотова після війни:
"Під час холодної війни річниця Пакту була точкою об'єднання для емігрантів та дисидентів. Але для більшості визнання однаково негативного впливу двох вбивчих ідеологій було табу. Багато людей на Заході думали двічі, перш ніж зануритися в деталі військового союзу зі Сталіним. Сьогодні, 23 серпня – це день пам'яті жертв як нацизму, так і комунізму".
Ще один поширений наратив у європейських ЗМІ – тлумачення Ялтинської конференції як поділу Європи між США, Великою Британією та СРСР.
Зокрема, 2018 року в The Times прозвучало, що пропозиція Путіна щодо поліпшення відносин між Росією та НАТО у форматі "нової Ялтинської конференції" "кине керівників країн Східної та Центрально-Східної Європи в холодний піт", оскільки вони пам'ятають, що насправді означали домовленості між Сталіним, Черчиллем і Рузвельтом для їхніх країн.
Разом з тим, 2019 року автори The Times, аналізуючи твори Сергія Плохія та Діани Престон, прагматично пояснюють, що американському президентові та британському прем'єр-міністрові довелося співпрацювати зі Сталіним, щоб менше американських та британських солдатів загинуло на Західному фронті, оскільки для Лондона та Вашингтона вибір між "продажем Східної Європи" та "меншою кількістю загиблих серед своїх військ" був очевидним.
Також, 2018 року в статті для Gazeta Wyborcza польський історик Анна Махзевіц підіймає питання вшанування пам'яті солдатів Червоної Армії у Польщі. Вона запитує: можливо, варто говорити про подвійну роль цих солдатів – як визволителів і гнобителів?
У 2019 році ця ж газета вже використовує більш прямолінійну інтерпретацію сприйняття СРСР: "Червона армія не є визволителем, Радянський Союз – агресор".
Щодо визнання місцевого повстанського руху проти радянської влади під час холодної війни, то у 2018 році лише французький історик Стефан Куртуа для Le Figaro писав про те, як у серпні 1968 року радянські танки знищили Празьку весну, зазначаючи, що "чеські дисиденти повністю відчули зло тоталітаризму, тоді як західноєвропейські інтелектуали були нездатні зрозуміти тоталітарного характеру СРСР".
Друга світова війна в українських ЗМІ
Передусім варто зазначити, що українські ЗМІ (за винятком Страна.ua) використовують термін "Друга світова війна", а не радянський/російський "Велика Вітчизняна війна". У 2019 році 8 з 10 ЗМІ, які ми аналізували в Україні, опублікували матеріал фонду "Історична пам'ять" – оригінал пакту Ріббентропа-Молотова, який тривалий час зберігався в закритому доступі в архівах МЗС Росії.
Це сприяло прогресивному відстороненню від російського трактування історії та розвінчуванню радянських пропагандистських міфів стосовно Пакту. До речі, за результатами свіжого дослідження Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва, 56% українців вважають, що СРСР разом із Німеччиною відповідальні за розв'язання Другої світової війни.
Крім того, ЗМІ в Україні часто посилаються на Пакт у зв'язку з сучасними геополітичними процесами. Наприклад, проводячи паралелі між Пактом та проектом Північного потоку - 2. Показово, що подібні паралелі відсутні у західноєвропейських ЗМІ.
Водночас, в українських ЗМІ відсутня рефлексія щодо ставлення до СРСР як визволителів чи гнобителів України та Східної Європи, а також немає роздумів про Ялтинську конференцію. Майже не приділяється уваги висвітленню руху опору в республіках СРСР.
Про що це може свідчити? Зокрема, про поверхову декомунізацію свідомості українців та неготовність редакцій до ґрунтовного і всебічного занурення у невичерпну проблематику Другої світової.
Російські наративи про Другу світову війну
У Росії увага ЗМІ майже виключно приділялася пакту Ріббентропа-Молотова з незначною кількістю згадок про геополітичні наслідки Ялтинської конференції, а також ролі Червоної Армії як визволителя Європи. При цьому російські ЗМІ поширювали захисні інтерпретації, які перегукувалися з двома частково спорідненими кремлівськими наративами.
Перше трактування стверджує, що пакт Ріббентропа-Молотова був стратегічною необхідністю, щоб стримати експансіонізм нацистської Німеччини (Известия).
Друге трактування звинувачує західні джерела в перебільшенні впливу Пакту у спричиненні війни без урахування ролі Мюнхенської угоди, яку уклали нацистська Німеччина, Велика Британія, Французька Третя Республіка та Королівство Італії наприкінці вересня 1938 р., що передбачала передавання Чехословаччиною Судетської області нацистській Німеччині.
Таким чином Росія і далі заперечує та перекладає провину на інших.
Зокрема, у 2019 році на ресурсах РБК та Російська газета є численні згадки заяв Путіна про те, що Радянський Союз був не єдиною країною, яка підписувала угоди з німецьким урядом, звинувачуючи Варшаву у спробах фальсифікувати історію.
Так російські ЗМІ, що контролюються державою, перетворили Польщу з жертви нацистсько-радянської агресії в імперіалістичну державу, відповідальну за початок бойових дій. Саме так і працює дезінформація Кремля: вони беруть факт, перекручують його, вкладають в інший контекст і зрештою – створюють брехливу розповідь на свою користь.
2018 року Коммерсантъ заявив, що польські спроби ліквідувати пам'ятники бійцям Червоної Армії є порушенням моралі. У 2019 році також в Російська газета та інших виданнях висвітлюється російська критика резолюції Європейського парламенту, яка вважає, що СРСР і нацистська Німеччина були однаково винними на початку Другої світової війни, та засуджує обидва режими.
Варто зазначити, що це дослідження корелює з іншим дослідженням One Philosophy, яке за допомогою технології машинного навчання визначає та аналізує російські наративи в коментарях до статей німецьких ЗМІ на тему Другої світової війни.
Аналітики групи проаналізували понад 4000 читацьких коментарів під 56 статтями Die Zeit, Die Welt та Der Spiegel протягом 2015-2020 років. Серед найпоширеніших коментарів були такі:
1. Німці мають завжди відчувати відповідальність за Другу світову війну.
2. США та Велика Британія спеціально знищили цивільне населення Німеччини (бомбардування Дрездена, Магдебурга та Гамбурга).
3. Сталін – це рятівник і сильний лідер.
4. Путін робить усе правильно.
5. Росія не несе відповідальності за Другу світову війну.
6. Фінляндія напала на СРСР.
Оновлення західної політичної ідентичності та європейської свідомості не може бути цілковито успішним, доки травми незручного минулого не будуть осмислені значно глибше. Важливо говорити про спільне розуміння цих травм, потребу в об'єднавчому наративі, який не відкидає локальні історії, але вписує їх у спільний, гуманістичний європейський контекст.
На жаль, часова відстань притлумлює суспільну увагу та дискусію про Другу світову війну та інші катастрофи ХХ століття через призму сьогодення. Зникнення цих тем із суспільного дискурсу уможливлює маніпуляції історичними фактами, політизацію історії, використання гіркого досвіду минулого для реалізації сумнівних політичних інтересів. Чи не найбільший ворог проекту європейської солідарності - спільне забуття.
Визнання того, наскільки ми є взаємозалежними, пов`язаними у своїх спогадах, може дати нам можливість виховувати спільне розуміння етики, моралі та істини, а також прокласти шлях до справжнього примирення та солідарності у вирішенні завдань майбутнього.
Адже як сказав Ярослав Грицак: "Між минулим і сьогоденням є зв'язок. Для протидії історії варто бачити цей зв'язок".
