Битва за Чорнобиль 1920 року
В квітні 1920 року українське та союзне польське військо почало похід проти російських більшовиків. Бойові дії тоді точились не лише на суходолі, але й на українських річках. Одна зі знакових битв Київської операції розгорнулась довкола Чорнобиля, що стане сумновідомим через радіаційну катастрофу 66 років потому…
Наприкінці 1919 року УНР опинилась у катастрофічному становищі: затиснена між трьома фронтами, без території, потерпаючи від нестачі необхідного.
Епідемія тифу, завдала втрат не менших, а навіть більших, ніж власне військові дії. На додачу до цих нещасть додавалась міжнародна ізоляція. За цих безнадійних умов будь-який союз був краще, ніж нічого.
Попередній досвід засвідчив, що росіяни, як червоні, так і білі, однаково ворожі до української державності. Лишалось шукати порозуміння з поляками. Сприяв цьому спільний ворог – російські більшовики, що зазіхали і на польську незалежність.
Втім, будь-який союз накладає обов'язки і чим слабший союзник, тим більше йому доводиться поступатись. На превеликий жаль, слабке становище змушувало УНР до більших поступок. Результатом переговорів став Варшавський договір 21 квітня 1920 року.
Нерівноправна угода передбачала визнання за Польщею зайнятих нею західноукраїнських земель в обмін на військову допомогу. Надії покладались на те, що через втрату частини, вдасться врятувати решту. В разі успіху, -зберегти українську державу на теренах відвойованих у більшовиків.
Допомога Польщі дозволила відновити армію УНР та продовжити боротьбу. Наприкінці квітня 1920 року польсько-українське військо рушило на Київ, щоб звільнити його від більшовиків.
Похід розвивався стрімко та вдало. Окрім звичайних, для того часу, родів військ піхоти, кінноти та артилерії, в ньому брав також польський флот. Точніше, річкова флотилія (Flotylla Pinska).
Річ у тім, що з відновленням своєї державності в листопаді 1918 року, поляки одразу стали розбудовувати власне військо. Кораблів і доступу до моря ще не було. Зате не бракувало моряків-поляків, які встигли послужити на флотах аж трьох імперій – Австро-Угорщини, Німеччини та Росії.
Відродження військово-морських сил почали з річкового флоту. Вже 30 листопада постала флотилія на Віслі. А трохи згодом з'явилась і Пінська флотилія.
Внаслідок неоголошеної війни з Радянською Росією, у формі прикордонних сутичок, польські війська опинились у лісистій та болотистій місцевості білоруського Полісся. Сухопутних шляхів було вкрай мало. Навесні та осінню вони ставали непридатними для гужового транспорту. Натомість, існували водні шляхи, придатні для судноплавства.
Зважаючи на потреби постачання та перевезення, командуючий Підляської групи військ, задіяної у Поліссі, генерал Антоній Лістовський наказав сформувати річкову флотилію. Її очолив поручик Ян Гедройц.
Основу флотилії склали 3 моторних катери, що лишили по собі німецькі війська. Вони отримали назви "Lisowczyk", "Lech", "Lizdejko". Те, що назви катерів починались на одну літеру було не випадковістю: так позначалась їх приналежність до військ генерала Лістовського.
Бойове хрещення нове формування отримало 3 липня 1919 року під час висадки десанту на річці Ясельді під Пінськом, що дозволив вибити більшовиків з селища Городище. Пізніше, ця дата стане військовим святом польської Пінської флотилії.
В березні 1920 року, склад флотилії поповнився кораблями, залишені більшовиками через ранній льодостав на Прип'яті у 1919 році. Бойовий загін флотилії складався з 1 канонерського човна "Panzerny І", 4 озброєних катерів (МВ 1, МВ 2, МВ 3, МР І) та розвідувальних катерів В 1 та В 2.
Існував ще транспортний загін з 9 допоміжних кораблів та 18 барж. На ремонті знаходилось ще 14 кораблів і 8 катерів. Таким чином, Пінська флотилія до квітня 1920 року уявляла собою боєздатне і досвідчене формування, готове підтримати дії армійських підрозділів. І привід для цього не забарився...
Річкова флотилія мала підтримати наступ 9-ї піхотної дивізії генерала Владислава Сікорського з півночі. Ключове значення мав Чорнобиль, найбільший річковий порт на Прип'яті, що стояв на шляху до Дніпра.
Розуміючи важливість міста, більшовики зосередили у Чорнобилі значні сили, в тому числі 61 стрілецьку бригаду та експедиційний загін №1 Дніпровської флотилії під командою воєнмора Дьяченка.
До цього загону входили канонерські човни "Губительный", "Молодецкий", "Мудрый", "Геройский" та "Мстительный". Чорнобильська залога мала утримати тил Червоної армії між Прип'яттю та Тетеревом.
Щоб зайняти стратегічне місце генерал Сікорський сформував бойову групу під командуванням майора кавалерії Яворського. Група складалась з піхоти та артилерії 9-го та 34-го піхотних полків. Їх дії мав підтримати загін з 5 кораблів Пінської флотилії під командуванням Олександра Ольшевського.
До цього загону входили моторні катери MB 1, MB 2 та MB 3 під загальною командою лейтенанта Бориса Могучего, а також канонерський човен "Panzerny І" (командир Станіслав Гриневецький) та катер МР І (командир Стефан де Вальден). Піхота та артилерія мали просуватись вздовж річки, якою йшли кораблі. Однак, умови місцевості не завжди дозволяли взаємодію між сухопутною та річковою частинами.
Побоюючись зіткнутись з сильнішим супротивником, моряки флотилії разом з майором Яворським розробили маленьку хитрість. Катери під командою Могучего, вночі, 25 квітня, мали спровокувати більшовицькі кораблі поблизу Кошарівки. Командири групи сподівались, що імітуючи відступ, зможуть підвести ворожі пароплави під вогонь своїх гармат.
Втім, хитрий план не спрацював. Катери потрапили на мілководдя під сильний обстріл Дніпровської флотилії. Почався відступ. Вдачею став влучний постріл з гармати МР І, що пошкодив канонерку "Прыткий". Зайняті її порятунком, більшовики стали відходити вниз за течією.
Це полегшило становище польських катерів, адже артилерія своєчасно не зайняла позицію. Вояки 34-го полку зайняли Кошарівку, а до загону приєднався польський канонерський човен "Panzerny І". Майор Яворський вирішив розділити свої сили на дві колони.
До першої увійшли стрільці 10-ї роти 34-го піхотного полку, десантний взвод Пінської флотилії та розвідувальний взвод 9-ї батареї, а також бойовий загін флотилії. Вони мали просуватись уздовж Прип'яті і, при підтримці кораблів, атакувати Чорнобиль з півночі. Другий загін з решти 3-го батальйону 34-го піхотного полку та 2-ї батареї 9-го піхотного полку під командою Галінського мали нанести удар з заходу.
О 9-й вечора 26 квітня бойовий загін Пінської флотилії пристав до берега неподалік від Лелова, поблизу села Копачі. Ольшевський передавши команду Могучему, вирушив до штабу Яворського обговорити деталі атаки на укріплене селище, де засіли частини 47-ї стрілецької дивізії 12 армії більшовиків.
Через годину стали лунати постріли з боку селища. Спочатку одиночні, а згодом частіші. Це стало знаком, що піхота почала бій за першу лінію оборони противника.
Через півтори години моряки на МВ 2 почули шум грібних коліс. Це означало, що пароплави Дніпровської флотилії прийшли на допомогу червоній піхоті. Станіслав Гриневецький, що командував розрахунком гармати "Panzerny І", не міг відкрити вогонь: ворожий корабель добре маскувався в тіні від берега.
Лише, коли запалав стіг сіна на березі і стали помітні обриси цілі, розрахунок відкрив вогонь. Це відвернуло увагу більшовиків від польської піхоти на березі. Після кілька хвилинної перестрілки більшовики відступили.
До світанку загін Дніпровської флотилії знов повернувся. Почався обстріл польської колони. Гриневецький наказав вести біглий вогонь 4 снарядами підряд. Після корекції прицілу знов 4 залпи. Цей спосіб дозволяв швидше накривати ціль і створити враження більшої, ніж є, чисельності. Два пароплави більшовиків отримали ушкодження.
Полякам допомогла ще та, обставина, що їх кораблі рухались з заходу, де було в цей час темно, а супротивник зі сходу, де був світанок. Складалось враження, що польська флотилія може бути більшою. Приблизно о пів-п'ятій годині ранку більшовицькі пароплави відступили до Чорнобиля.
Лейтенант Могучий, відправивши на берег розвідника, з'ясував, що Лелів залишений ворогом. Після невдалої контратаки 47-а стрілецька дивізія була виведена.
Тим часом, на світанку 27 квітня, друга колона підходила до Чорнобиля. Встановивши батарею, Галінський почав атаку під її прикриттям. Більшовики, маючи добре укріплені позиції, відповідали вогнем польової та важкої артилерії.
З річки їх підтримувала Дніпровська флотилії. Попри це, 9 та 11 роти з групи Галінського проникли в місто, захопивши 2 польові гармати, 3 кулемети, 4 польові кухні та до 12 полонених. Приблизно о 6-й годині вздовж ріки вдарила група Яворського.
Після двох-годинного бою поляки здобули в місто. Місцями тривали бої. На пристані 12 пароплавів Дніпровської флотилії займались переважно евакуацією поранених та військового майна.
Втім, поляки не лишились без трофеїв – 2 гармати, 8 ящиків з боєприпасами, 15 кораблів у затоні, в тому числі озброєні буксири "Покорный" та "Прыткий", пошкоджений раніше у бою під Кошарівкою, чотири броньованих пасажирських та вантажних пароплави "Татьяна", "Звезда", "Юдифь", "Кокотка" та 6 барж. Непогане поповнення річкової флотилії.
Відступаючі пароплави більшовиків, до котрих приєдналось ще 5 з-під Лелова, вели обстріли порту та польських військ. Загін Пінської флотилії, що дійшов до Чорнобиля, почав переслідування ворожих кораблів.
Як згадував командир катеру МВ 2 Кароль Таубе "Panzerny І" гнав з усіх сил. За ним тягнулись швидкісні катери, що було схоже як пси женуться за кабаном. Ви ледве могли бачити бульбашки на обрії. То ворожа флотилія".
Минувши Чорнобиль, Дніпровська флотилія зайняла позицію за 7-8 км від міста на вигині річки поблизу лісу. Кораблі розвернулись бортом до русла. За пароплавами був високий відкіс, порослий лісом та крутий вигін, який дозволяв сховатись.
Зайнявши зручну позицію для маневру, більшовики хотіли використати свою перевагу у гарматах. Положення польської флотилії було гірше: посеред русла річки в світлі ранкового сонця.
Коли поляки дійшли до небезпечної ділянки, то вперед пішли катери. "Panzerny І" пристав до берега з деревами. Група матросів з Гриневецьким видерлась на сосни для спостереження. Коли туман розсіявся, стало видно канонерки Дніпровської флотилії. Невдовзі вони відкрили вогонь, але не досить прицільний. "Panzerny І" та МР І закріпившись на березі відкрили вогонь у відповідь.
Артилерійська дуель тривала біля двох годин. З часом залпи більшовицьких кораблів ставали більш влучнішими. Поляки вже збирались відступити, коли над ворожою флотилією здійнявся високий стовп вогню та диму. Це один зі снарядів "Panzerny І" поцілив прямісінько в машинне відділення канонерки "Губительный".
Пробивши бортову обшивку, снаряд детонував у котельній. Внаслідок цього вибухнув котел та найближчі боєприпаси. Корма "Губительного" зникла з поверхні води, а кіль високо піднявся. Надбудови судна лишались над водою. Весь екіпаж корабля більшовиків разом з його командиром Туговим загинув.
Після втрати "Губительного" решта більшовицької флотилії вирішила за краще залишити місце бою. Піднявши якорі, вони стали відступати. Гриневецький продовжив переслідування. Спостереження було перенесено на верхівку димаря "Panzerny І".
Там була спеціальна платформа з дошок, котру зайняв лейтенант Роберт Ошек. Він стежив за кораблями ворога у звичайний бінокль, трохи піднявши ноги через надто гарячу пару. Попре цю незручність, йому вдалось скорегувати вогонь по двом з чотирьох пароплавів противника. Спочатку був уражений "Мудрый".
На виручку йому прийшов "Молниеносный". Намагаючись, допомогти "Мудрому" він на короткий час зупинився. Цього виявилось достатньо, щоб снаряд влучив в нього. Обидва пароплави вкрились димом. Більшовики припинили вогонь, повільно відступаючи до Дніпра.
Проте, стан польських пароплавів після бою був не ліпше. Заклепки на носі "Panzerny І" ослабли від віддачі гармат та близьких вибухів. До корабля стала просочуватись вода, ніс став занурюватись. Механіки працювали по коліно у воді в машинному відділені. Через ці пошкодження поляки відмовились від подальшого переслідування. Біля 11 години вони повернули назад до Чорнобиля.
Битва за Чорнобиль завершилась перемогою поляків, що відкривало шлях на Київ по Дніпру і вздовж нього. Попри перевагу більшовиків на воді, Пінська флотилія діяла ефективніше. У Чорнобилі були здобуті ремонтні майстерні та додаткові плавзасоби для переправи військ.
Не рахуючи сухопутних втрат, більшовики втратили 40-50 моряків у бою, один пароплав був знищений, а ще два пошкоджені. За оцінкою польського дослідника Славоміра Загорського, Чорнобильська битва 27 квітня 1920 року виявилась найбільшою перемогою польського флоту у ХХ столітті.
Недарма, серед 10 мідних меморіальних дошок, присвячених битвам польського флоту, на могилі Невідомого солдата у Варшаві є згадка про Чорнобиль.
Невдовзі "Panzerny І" був полагоджений, а польська флотилія поповнилась трофейними кораблями. Більшовики, тим часом, продовжували боротись за Прип'ять. Внаслідок рейду катерів Дніпровської флотилії було втрачено транспортне судно Т І.
Щоб перешкодити подальшим рейдам, поляки стали облаштовувати берегові батареї. Одна з таких батарей з'явилась у Чорнобиля, поблизу с. Теремче. Лише наступ польсько-українських військ 3 травня змусив Дніпровську флотилію остаточно покинути устя Прип'яті та відступити на північ.
5 травня, разом з наступом 9-ї піхотної дивізії Сікорського на Лоєв та Річицю, Пінська флотилія стала діяти на Дніпрі. Передусім, пильнували від ворога устя Прип'яті.
7 травня 1920 року польсько-українські війська почали бій за Київ. Важливу роль тут відіграло своєчасне захоплення мостів на Дніпрі та Задніпров'ї. Відступаючі червоні війська спробували підірвати Ланцюговий міст з лівого берегу. Але підрив зруйнував лише частину мосту.
9 травня поляки вже отримали плацдарм на східному березі. Перед підривом їм вдалось захопити Русанівський міст. Більшовики намагались закріпитись на лівому березі, місцями навіть контратакували. Користуючись тим, що увага ворога була прикута до Ланцюгового мосту, поляки здобули залізничний Дарницький та Наводницький мости. Вибили червоних з Дарниці та Троєщини та убезпечили Київ від обстрілів з лівого берега.
Звільнення Києва дозволило контролювати Подніпров'я. В київських портах від більшовиків лишилось 17 кораблів, 26 човнів та 10 барж. Частина з цих суден були використані для поповнення складу Пінської флотилії, інші – для відновлення річкового судноплавства. Водний транспорт став постачати вантажі для польського гарнізону Києва.
В цей же час в командуючого 3-ї польської армії і коменданта Києва генерала Едварда Ридз-Смігли виник проект створення київської флотилії на Дніпрі на чолі з капітаном Єжи Пржисецьким. Втім, проект зустрів опір з боку генерала Сікорського, якому не подобалась ідея передачі кораблів або особового складу Пінської флотилії до нового формування.
Після дискусій та суперечок цей проект лишився нереалізованим. Основна база флотилії була перенесена до Мозиря, а її кораблі у Києві утворили Київський загін Пінської флотилії.
Цікаво, що одночасно з поляками ідея флотилії на Дніпрі була і в українського командування. Вже 21 травня Військово-морська управа УНР отримала наказ відновити діяльність "Дніпровської річної Військової Фльотилії" та утвердити її штат.
У зв'язку з аналогічним польським проектом Київсько-Дніпровської флотилії є питання, чи мала бути створена одна спільна польсько-українська флотилія чи дві окремі флотилії? Крім того, в Києві паралельно йшло створення 1-го флотського півекіпажу або ж Морського куреня чисельністю до 500 матросів.
Передбачалось, що в оперативному відношенні загін має підлягати командуванню 3-ї польської армії. Півекіпаж мав утворити частини здатні до пішого бою, доки вони не мають кораблів. Для укомплектування особового складу в травні було оголошено часткову мобілізацію гардемаринів та підстаршин-моряків на терені Київського повіту.
Але вже 25 травня 12-та армія більшовиків почала контрнаступ. Бойові дії, в тому числі на Дніпрі та притоках, тривали. 21 травня Дніпровська флотилія більшовиків висадила кілька десантів в різних місцях, один з яких проник до Чорнобилю.
Того ж дня "Panzerny І" наштовхнувся на одну з десантних груп, змусивши її відступити. 27 травня "Panzerny І" та катери МВ 1 та МВ 2 підтримали оборону 1-го Підгальського стрілецького полку в усті Десні. Однією з цілей було знищення ворожої переправи.
Однак, після бою пошкоджені кораблі відправились до Києва на ремонт. 2 червня біля Витачіва транспортні кораблі висадили полк польської піхоти.
Тим часом, інша група Пінської флотилії давала відсіч більшовикам у Лоєва. Попри підтримку берегових батарей, стримати прорив більшовиків не вдалось. Не дивлячись на втрату канонерки "Меткий", Дніпровська флотилія дісталась Прип'яті.
Втрачаючи ініціативу, поляки стали готуватись до оборони. В усті Прип'яті більшовики заклали міни. 3 червня Дніпровська флотилія стала переправляти червоні війська у Пічок. 4 червня поблизу с. Окунінова відбувся бій "Panzerny І" та МВ 2 з червоними канонерками "Мстительный" та "Малый".
Поляки витратили більшість боєприпасів. Коли до противника підійшло підкріплення, пошкоджені кораблі повернулись до Києва. В подальші дні Пінська флотилія підтримувала війська в районі Києва, але з кожним днем ставало гірше.
Врешті-решт, внаслідок прориву кінноти Будьонного через фронт 3-ї польської армії, виникла загроза оточення Києва. Почався відступ польсько-українських військ. Щоб загальмувати ворожий наступ поляки підірвали усі київські мости через Дніпро.
Їх підрив справив гнітюче, до ворожості, враження на тогочасних киян. 9 червня "Panzerny І" та захоплений раніше на Десні пароплав "Ostria" переправляли польські війська через Ірпінь. Подальше існування Пінської флотилії стало питанням часу, адже вона виявилась відрізаною від своєї бази.
Так само, прорив більшовиків поставив під сумнів долю української Дніпровської флотилії та 1-го флотського півекіпажу. Штаб Дніпровської флотилії УНР на чолі з мічманом Остроградським так і не встиг доїхати з Кам'янець-Подільського.
Флотський півекіпаж, не завершивши свою організацію, був евакуйований з Києва. Як з'ясував сучасний дослідник Андрій Руккас, обидві флотські формації потрапили до польського Ланцута, де склад Дніпровської флотилії увійшов до флотського півекіпажу.
В жовтні, півекіпаж відправився до Дієвої армії УНР, де його було перетворено на Військову флотилію, що проіснувала до переходу Збруча та інтернування поляками.
Доля Пінської флотилії після відступу з Києва складалась теж не кращим чином. Через обміління річок можливість маневру для кораблів виявилась обмеженою. Через це командування Пінської флотилії прийняло рішення про їх затоплення.
10-11 червня почалось затоплення кораблів: спочатку трофейних, потім – бойових. До прикладу, група лейтенанта Могучего затопила свої судна біля устя Десни в районі Міжгір'я. Також був підірваний та спалений "Panzerny І", а в катерів прорубано дно.
Загалом, затопили або спалили 8 найбільших пароплавів. Екіпажі затоплених суден відступали суходолом в напрямку на Мозир. Після радянського наступу в районі Лоєва були затоплені катери МВ 2 та МР І. Флотилія майже припинила свої існування.
Команди затоплених кораблів приймали участь в боях в якості піхоти. Після розпуску Пінської флотилії 2 серпня 1920 року, офіцери та матроси з неї перейшли до Віслинської флотилії, що продовжувала опір більшовикам.
Відродити Пінську військову флотилію полякам вдалось після розгрому Червоної армії під Варшавою. Затоплені кораблі було піднято та повернуто базу флотилії – Пінськ. В міжвоєнний період, флотилія стала важливим елементом оборони Польщі на радянсько-польському кордоні. І чимала заслуга у відведеній їй ролі стала наслідком бою під Чорнобилем 27 квітня 1920 року.
